Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (березень 2025)
У березні Володимир Путін погодився на зустріч з ОлександромЛукашенком. Переговори, на які в Білорусі чекали майже два місяці, мали не лише символічне значення першого закордонного візиту після псевдовиборів, а й дозволили сторонам зафіксувати позиції та оновити домовленості в умовах мінливої геополітичної обстановки. і Мінськ, і Москва виявили готовність зберігати діючу модель взаємодії: політична лояльність в обмін на економічні преференції. Водночас на внутрішньополітичному напрямку О. Лукашенко займався посиленням свого режиму, знову перетасовуючи кадри на вищому управлінському рівні.
Лукашенко оновив свої союзницькі обіцянки
На саміті 13 березня В. Путіну довелося визнати, що РБ залишається важливим союзником Росії у її спробах перебудувати під себе колишній світопорядок, зазначивши при цьому, що «не враховувати інтереси Білорусі для нас шкідливо самим». Він також назвав відносини з РБ прикладом для інших країн, як у сфері економіки, так і у сфері міжнародного співробітництва та «безпеки». О. Лукашенко, у свою чергу, вирішив перед початком переговорів окремо наголосити, що «87 із лишком відсотків (білорусів – ред.) проголосували за чинного президента» і тим самим підтримали «східний вектор» розвитку, сказали «ми з Росією… тут наша колиска». «Не тільки я, а й мої колеги, урядовці, депутати, прихильники наших відносин, ми підтвердили це в нашій сьогоднішній єдиній боротьбі, вістрям, якої є конфлікт в Україні», – додав він.
У цьому сенсі важливою частиною переговорів були питання, як полюбляють говорити в Росії, «формування спільного оборонного простору» з урахуванням «напруженої обстановки у світі, у європейському регіоні і в тому числі на кордонах наших країн». Під час спілкування з О. Лукашенком В. Путін нагадав, що в РБ розгорнуто спільне регіональне угруповання військ, «російські сучасні оборонні комплекси та тактичну ядерну зброю» і додав: «Все це надійно прикриває західні рубежі Союзної держави та Організації Договору про колективну безпеку». О. Лукашенко ж заявив про «єдину позицію» з Росією щодо війни, яку РФ розв’язала проти України. І пообіцяв: «всі домовленості, зокрема стосовно конфлікту в Україні, ми свято виконували перед нашим союзником і нашими друзями. Ми цієї позиції дотримуватимемося і зараз». Він також висловив підтримку Кремлю в переговорах зі США, стверджуючи, що Москва має перевагу на полі бою («у них великі козирі в руках») і розвинув висловлювання В. Путіна про ядерну зброю, згадавши плани РФ розмістити на білоруській території «Орєшнік». За словами О. Лукашенка, Білорусь нібито підключили до виробництва пускових установок для російського ракетного комплексу, а за зачиненими дверима з В. Путіним вони вже обговорили його «розквартирування».
Символічним став обмін сторін ратифікаційними грамотами, який ознаменував набрання чинності Договором між РФ та РБ про гарантії безпеки в рамках Союзної держави. Документ дає РФ право на розміщення військових баз у Білорусі та застосування ядерної зброї для «захисту» сусідньої держави. У РФ вважають це важливою дипломатичною і політичною перемогою, і вже виявили готовність сповна використати інструмент, що з’явився у своєму арсеналі. Зокрема, незабаром після завершення російсько- білоруських переговорів стало відомо про плани призначити спецпредставників «із задіянням потенціалу міністерств закордонних справ Російської Федерації, Республіки Білорусь», які відстежуватимуть реалізацію положень договору та у разі потреби вироблятимуть відповідні пропозиції.
Мінськ нагадує про свої інтереси
На тлі інтенсивної комунікації між Росією та США щодо можливого завершення війни О. Лукашенко не залишав спроб пролобіювати необхідність дотримання інтересів РБ у цьому процесі. І Росія демонструвала готовність чути його прохання ніби підтверджуючи заяви О. Лукашенка про те, що РФ «знає наші інтереси і в жодному разі нікому не поступиться і не відступиться від наших інтересів». Так, протягом березня зберігався високий ступінь координації між РФ і РБ з цього питання: вже 20 березня, через тиждень після зустрічі в Москві Путін зателефонував О. Лукашенку, щоб у тому числі поінформувати про перебіг російсько-американського діалогу та його спілкування з президентом Д. Трампом. А 25 березня відбулася телефонна розмова глав МЗС РФ і РБ С. Лаврова і М. Риженкова, під час якої сторони обговорили підсумки експертних консультацій Росії та США, що відбулися 24 березня в Ер-Ріяді. Там, крім іншого, обговорювалася можливість перемир’я на морі, яку РФ обставила умовами на кшталт зняття санкцій із аграрного та банківського сектора, що може бути вигідним і РБ. Крім того, РФ і РБ провели консультації на рівні міністерств природних ресурсів щодо розвідки та видобутку рідкісноземельних металів на тлі заяв В. Путіна про готовність вибудовувати конструктивну співпрацю зі США з цього ж питання.
Поряд з цим керівництво Білорусі воліє діяти у звичній манері, демонструючи «силу» власних військ на користь РФ і створюючи перманентну напруженість на кордоні з Україною та західними сусідами. Так, у березні в Білорусі проводився черговий етап перевірки бойової готовності Збройних Сил, до якого залучили близько 5 тис. осіб, а наприкінці місяця було оголошено про новий етап навчань із залученням авіації та БПЛА. Крім відпрацювання військових практик сучасних конфліктів, метою навчань також було названо напрацювання нормативної бази, «щоб восени вийти на спільне стратегічне вчення з нашими російськими колегами “Захід-2025″». При цьому білоруська сторона, всупереч військовому і військово-технічному співробітництву з РФ, що поглиблюється, вживала зусиль для зниження напруженості у зв’язку з підготовкою до проведення спільних з РФ військових навчань. Після серії заяв Президента Володимира Зеленського щодо ризиків того, що такі навчання будуть використані для можливого нападу на країни Балтії чи Польщу, представники керівництва силового блоку в Білорусі були змушені виправдовуватися та спростовувати такий сценарій. Так, держсекретар Ради безпеки Олександр Вольфович заявив, що РБ не має жодних претензій щодо сусідів, а міністр оборони РБ В. Хренін назвав такий сценарій «небилицею».
Лукашенку не подобається, що Білорусь стала російською утриманкою
Традиційно значиме для Білорусі місце у переговорах із Росією займали питання економічної взаємодії. О. Лукашенко вважає їх частиною негласних домовленостей з РФ в обмін на політичну підтримку та більш тісне співробітництво у сфері безпеки. Причому такий формат відносин видається йому рівноцінним, що він усіляко доносить це до російської влади та еліт. Виступаючи перед Радою Федерації під час візиту до Москви, він розкритикував якісь «гарячі голови» за «наративи про незбалансованість вигод, утриманство Мінська, необхідність входження Білорусі до Росії» і заявив, що західні санкції «нарешті» показали, «що Білорусь важлива для Росії… У Білорусі є чимало того, що Росії вкрай необхідно». А отже, він може просити і того, що потрібно Білорусі.
У своєму виступі він окреслив низку пріоритетних питань. Насамперед, це забезпечення більш вигідних умов постачання російських нафти та газу. «Ми підписали договір про формування об’єднаного ринку електричної енергії. Це добрий крок. Потрібно далі рухатися. Що ви тримаєтеся за нафту, газ, у вас же подіти їх нікуди. І дивлюся так вчепилися. Ну, давайте домовлятися. У нас же два нафтопереробні заводи можуть 25 млн т переробити», – заявив О. Лукашенко, натякнувши на те, що РФ потребує палива після українських атак по російських виробничих потужностях. Також порушувалося питання будівництва другої АЕС на території Білорусі, яка потенційно створює ризики серйозного профіциту електроенергії в РБ. О. Лукашенко не бачить у цьому проблеми, вважаючи, що потужності другого атомного об’єкта можна використати для забезпечення сусідніх регіонів РФ, а заразом і окупованих українських територій, які він назвав «новими регіонами Росії». Нарешті, виступаючи перед російськими сенаторами, О. Лукашенко висловив невдоволення темпами робіт з розширення пропускної спроможності залізниці у напрямку портів Ленінградської області, які використовуються для перевалки білоруських експортних вантажів: «Ну, якась тягомотина йде, ми не можемо вирішити це вузьке місце».
РФ продемонструвала принципову згоду вирішувати питання, що хвилюють РБ. Так, 20 березня В. Путін підписав закон про ратифікацію угоди та протоколу, які передбачають відстрочку платежів за державними кредитами, наданими Білорусі з 2024 року на 2031-2036 роки. Загальна сума платежів становить близько 800 млн. дол.
За підсумками переговорів В. Путіна та О. Лукашенка також відбулася низка зустрічей між російськими та білоруськими чиновниками. Так, 22 березня проблему будівництва залізничних шляхів на зустрічі із заступником голови уряду Росії Олексієм Оверчуком обговорив посол РБ у РФ Олександр Рогожник . У свою чергу, у «Росатомі» повідомили, що «взяли у опрацювання» питання спорудження нових атомних потужностей, яке порушував О. Лукашенко. У РФ стартував процес ратифікації російсько- білоруської угоди про міжнародні автомобільні перевезення, яку було підписано ще у серпні 2023 року. 25 березня документ схвалила Держдума РФ, а 27 березня – Рада Федерації. Він дозволить Росії та Білорусі перейти на бездозвільну систему автомобільних перевезень.
Крім того, заяву В. Путіна про те, що РФ має намір розвивати з РБ нові спільні проекти в авіабудуванні та інших високотехнологічних сферах: «Йдеться про взаємодію з тематики розвитку штучного інтелекту, обробки великих даних, а також обробки великих даних». У цьому контексті зазначимо переговори О. Лукашенка із заступником керівника адміністрації президента РФ Максимом Орєшкіним та спецпредставником з питань цифрового та технологічного розвитку Дмитром Пєсковим, які пройшли на початку березня. Тоді сторони обговорювали будівництво в Білорусі заводу з виробництва безпілотників потужністю до 100 тис. одиниць щорічно (повністю локалізований, з привнесенням усіх (російських – ред.) технологічних компетенцій сюди).
Лукашенко тасує кадри
25 березня О. Лукашенко провів свою інавгурацію, призначивши її у знакове для білоруських демократичних сил свято, День Волі. Він приурочений до роковин проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки у 1918 р. Очевидно, О. Лукашенко таким чином хотів підкреслити остаточну перемогу режиму над опозицією та її прихильниками всередині країни. У своїй промові він назвав опозиційних політиків зрадниками та наголосив: «У вас немає і не буде підтримки. У вас немає майбутнього. Вам і вашим кураторам нема чого протиставити нашій єдності. Скажу більше: півсвіту мріє про нашу диктатуру». Він також закликав своїх прихильників нічого не боятися та запевнив, що нікуди не втече.
У березні О. Лукашенко також змінив глав Ради міністрів та Національного банку, що не здавалося очевидним рішенням з огляду на відсутність серйозних провалів у кар’єрі Романа Головченка у ролі глави уряду. Відсутність претензій до колишнього прем’єра, якого відправили працювати до Нацбанку, підтвердив і сам О. Лукашенко, наголосивши, що його зміну не варто сприймати як відправку на «почесний відпочинок». Навпаки, він розраховує, що досвід Р. Головченка в уряді допоможе йому досягти «більшого залучення (Національного) банку та банківської системи в економіку». Відправляючи його до Нацбанку, О. Лукашенко, цілком імовірно, також хотів уникнути посилення його ваги у владі як чиновника, який сидів у кріслі керівника уряду довше за більшість білоруських прем’єрів. Вочевидь, це робиться з метою обмеження російського впливу на білоруську управлінську еліту.
Новим головою Радміну був призначений Олександр Турчин, який до цього понад 6 років пропрацював керівником Мінського облвиконкому (2019-2025). Треба відзначити, що більшу частину своєї кар’єри він був скоріше апаратним чиновником, який працював у підпорядкуванні О. Лукашенку, а отже не міг сформувати значних зв’язків та обрости контактами, наприклад, у Росії чи Заході, і тепер залишається максимально лояльним саме О. Лукашенку. О. Турчин після призначення заявив, що планує працювати над забезпеченням збалансованого економічного зростання без шкоди іншим макроекономічним показникам: «Мій найулюбленіший вислів – “еволюція без революцій». За підсумками перших тижнів роботи він продемонстрував готовність до зниження регуляторного тиску на бізнес і навіть озвучив можливість певної лібералізації системи адміністративного регулювання цін, яка нині діє у РБ.
Ще одним мотивом для зміни прем’єра, ймовірно, був пошук відповідної кандидатури наступника О. Лукашенку. На нараді з новим складом уряду він обмовився, що О. Турчина має такі президентські схильності, як у мене. І додав, що зі зміною глави уряду в Білорусі завершився процес зміни поколінь, про який він говорив чимало останнім часом. Цю ж думку («ми не вічні» і прийшло «нове покоління») він повторив, виступаючи у Раді Федерації. Ймовірно, із «нових людей», таких як О. Турчин , яких О. Лукашенко встиг призначити до різних органів та структур, у майбутньому планується формувати пул можливих кандидатів для транзиту влади. Хоча відкидати варіант того, що О. Лукашенко знову відмовиться залишати свою посаду, не варто.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, для «Української лінії»
