Острів Гренландія не перестає сходити зі шпальт провідних видань та інформаційних повідомлень світових ЗМІ. Причина все та ж –прагнення Дональда Трампа будь що приєднати цю автономну територію, яка формально уже понад півстоліття належить Данії, до складу США.
У попередньому матеріалі на тему американських претензій на Гренландію ми зупинялися на історичних передумовах, причинах та імовірних сценаріях розгортання дій адміністрації США щодо острова, впливу цієї ситуації на міжнародні позиції України («Гренландія – холодний острів в гарячій геополітиці», https://ukrline.info/2025/02/04/hrenlandiya-kholodnyy-ostriv-v-haryachiy-heopolitytsi/). Утім надзвичайна динаміка змін у світовій політиці упродовж останніх двох місяців, насамперед в зовнішній політиці офіційного Вашингтона, та чергова хвиля уваги вищого керівництва США до Гренландії потребують додаткового аналізу і прогнозування міжнародних баталій навколо цього стратегічного острова, які матимуть далекосяжні наслідки.
Нагадаємо що Дональд Трамп ще напередодні повернення до Білого дому в січні 2025 року публічно заявив, що не виключає військового захоплення Гренландії, яка віддавна є метою його зовнішньополітичних інтересів та «на 100% буде американською». Невдовзі острів з приватним PR-візитом відвідав його старший син, який намагався імітувати прихильність місцевих до американців. Утім більш ефектним та показовим став напівофіційний візит до Гренландії віце-президента США Джей Ді Венса 29 березня, який став черговим скандальним епізодом у послідовному та наполегливому прагненні чинної американської адміністрації будь що окреслити свої претензії на острів. Американського високопосадовця та його дружину прогнозовано не прийняли посадовці острова, а візит, що планувався на два дні з широкою офіційно-розважальною програмою, так і завершився фактично нічим – протокольною зустріччю з кількома десятками американських військових на базі космічного спостереження Пітуффік, що належить США від середини ХХ ст. і залишилась на території Гренландії єдиною в своєму роді. Очікувано, що від скандального американського посадовця світ нічого іншого не почув, як звинувачення влади Данії у нездатності ефективно управляти островом та обіцянки про ідеальні умови імовірного перебування Гренландії у складі США. Утім візит Венса відіграв свою роль – розмови про Гренландію активізувалися з новою силою.
З початком повномасштабної російської агресії в Україні у 2022 році уже здається ніхто в світі не приховує, що розвиток глобальної міжнародної економічної та політичної напруги, яка лавиною накрила практично усі континенти, усе виразніше веде до повномасштабного світового військового конфлікту. Відкидаючи конспірологію, варто зазначити, що вчергове в історії людства глобальний конфлікт можуть спричинити безвідповідальні, безрозсудні та неконтрольовані дії керівництва окремих держав, які прийнято називати «великими». Такі дії завжди спричиняли прагнення до демонстрації сили, територіальної експансії та завоювань як результату політики переділу сфер впливу в чинній системі міжнародних відносин. Факт – людство вкотре вступило у період перерозподілу таких сфер впливу і відвертого протистояння «великих держав» – США, Китаю, а також росії та їх союзників.
Місце Гренландії (найбільшого острова світу) в міжнародній політиці, яку нечасто згадували в засобах масової інформації до приходу до влади президента Трампа, визначає не лише її острівний масштаб (понад 2 млн. кв. км. території). Насамперед ідеться про вигідне безпекове розташування та багаті корисні копалини. Стратегічний характер Гренландії визначається розміщенням острова на перетині шляхів на північ Земної кулі, до Арктики, та на захід – до Європи. Тому острів є важливим пунктом контролю військового і цивільного судноплавства. Доволі вузька смуга Атлантичного океану регулярно пропускає надводні та підводні цивільні і військові судна з Європи до Північної Америки. Завдяки відносно близькому розміщенню іншого острова – Ісландії, ця смуга стає ще вужчою. Тому небезпідставно експертами висловлюється думка, що у разі анексії Гренландії Трамп візьмется і за Ісландію. Окрім того на дні згаданої смуги океану пролягають оптоволоконні кабелі, які передають Інтернет, спецзв’язок між континентами і становлять стратегічну цінність як засоби комунікації. Тому керівництво США турбує факт захоплення панівного становища у цій протоці російськими і китайськими суднами, які до того ж можуть пошкодити згадані кабелі на дні океану, чим завдадуть колосальних збитків світовій економіці.
Можливість початку світового військового конфлікту через імовірне захоплення американцями Гренландії визначається такими трьома факторами.
1. Силове захоплення США Гренландії, яке можливе через перекидання морського десанту, створить прецедент протиправного вирішення територіальних спорів між державами в Західній півкулі і одразу спровокує непереборне давнє бажання Китаю «швидко вирішити» проблему Тайваня як історично та цивілізаційно невід’ємної його частини.
Перехід США до односторонніх силових дій на міжнародній арені остаточно зруйнує їх імідж на міжнародній арені як демократичної правової держави і легітимізує політику «розділяй і владарюй» в світовому масштабі. Одна справа – захоплення територій України росією десь в Східній Європі, що далеко і до Китаю, і до США. Тим більше, що росія все ж є державою нижчого рангу у світовій політиці, у порівнянні з двома згаданими. США і держави Європи залишаються по суті останнім оплотом та ідеологами демократії на світовому рівні, яким протистоїть вісь авторитарно-тоталітарних режимів вождистського типу (Китай, росія, КНДР, Іран, Білорусь). Відхід США у площину антидемократичної практики і порушення норм міжнародного права остаточно легітимізує для них процес встановлення нового світового порядку, де будь яким глобально-людським принципам уже не буде місця, розв’яже руки подальшій агресії щодо інших країн та експансії нових територій під будь яким надуманим приводом.
2. Справа анексії Гренландії Сполученими Штатами упродовж останньогомісяця увійшла в площину уже відвертих домовленостей Вашингтона і Москви про переділ сфер впливу та фактичну співпрацю в Арктиці, яка стала важливим елементом відновлення системи ширшої співпраці між державами після тривалого періоду кризи і спроб американців ізолювати росію на міжнародній арені у зв’язку з військової агресією проти України. Тактика Трампа у відносинах з рф діяти за принципом «Bussines as usually» спрямована на швидке виконання президентом США своїх топових передвиборчих обіцянок у зовнішній політиці (насамперед швидкого досягнення миру в Україні) та налагодження стабільної співпраці з росіянами задля отримання економічних вигод в торговельно-економічній та ресурсно-видобувній галузях економіки. Тому проблеми спільної (принаймні погодженої) з росіянами розвідки і контролю просторів Арктики, є дуже привабливим шматком глобальних інтересів адміністрації Трампа. Показовим проявом досягнення реальних результатів такого американсько-російського «договорняка» стала нещодавня заява путіна про визнання абсолютно природнього права США претендувати на реалізацію їх інтересів в Гренландії. Тим самим диктатор фактично благословив анексію острова американцями. Очевидно, взамін в Москві отримали обіцянки щодо певних преференцій. Як мінімум ідеться про визнання свого домінування в частині Арктики, що знаходиться в Східній півкулі, де росіяни все більш нахабно заявляють свої претензії на володіння європейських держав. З останнього – проникнення на архіпелаг Шпіцберген, що належить Норвегії. Цікавий та промовистий статистичний факт – у росіян в наявності аж 30 діючих криголамів, натомість в американців – усього 3. Хто з них більш успішно діяв з освоєння Арктики упродовж останніх двох десятиліть – запитання риторичне.
Як відомо, Трамп прагне через зближення з росією вирішити питання припинення її тісної співпраці з Китаєм і таким чином посилити позиції Вашингтона у протистоянні з Пекіном. Китайці у свою чергу за домовленістю з росіянами уже доволі тривалий час самі намагаються активно проникнути в багаті на природні ресурси та інтенсивні торговельні шляхи Арктику, володіння якою дає також можливість розміщати на островах та архіпелагах значні озброєння. Китай отримав за домовленістю з рф свою частку впливу в Арктиці, в тому числі завдяки непублічній підтримці війни в Україні. Використання морських шляхів біля берегів Гренландії дає можливість китайським компаніям швидко та вигідно доставляти необхідні товари до Західної та Північної Європи. Гренландія також перебуває в центрі уваги китайців як привабливе місце для освоєння стратегічного морського порту та безумовно природних ресурсів, любов китайців до яких уже давно встигли відчути Африка, Азія і навіть Європа з Південною Америкою. Тому така активність китайців природньо дратує Вашингтон і є головним чинником конкуренції в регіоні. У випадку анексії Гренландії американці зроблять усе можливе заради обмеження каналів зв’язку та торговельних можливостей Китаю в північній Атлантиці, у тому числі військовим шляхом, адже як мінімум зіткнення суден обох країн стануть фактично неминучі.
3. Ситуація навколо Гренландії відображає ставлення керівництва США до європейської безпеки, яка, як засвідчили нещодавно оприлюднені директиви Пентагону, більше не перебуває в пріоритеті адміністрації Трампа. Анексія Гренландії, яка формально належить Королівству Данія, остаточно зіпсує відносини Вашингтона з європейськими союзниками, які за другої каденції Трампа усе більше переходять на становище конкурентів. Головна загроза виникне для цілісності НАТО. Події навколо Гренландії підтвердили наявність глибокої кризи трансатлантичної системи безпеки, яка сягнула апогею і надалі вимагає рішучого реформування. У випадку військового захоплення острова американськими військами НАТО у поточному форматі припинить існування.
Стратегічний розрив союзницьких відносин США і Європи, яка уособлюється насамперед Європейським Союзом, викличе природнє прагнення європейців до реінвестування своїх капіталів і переорієнтації торговельних шляхів на інші світові ринки, насамперед в Азію У цьому контексті знаковою стала участь глави Єврокомісії Урсули Фон дер Ляєн в саміті ЄС – Центральна Азія, де провідна єврочиновниця оголосила про виділення Брюсселем 3 мільярдів євро на розвиток Серединного коридору – торговельного маршруту, що з’єднує Китай з Європою через країни Центральної Азії. Таким чином в ЄС фактично визнали доцільність реалізації китайського глобального геополітичного проєкту «Один пояс – один шлях». Китай, маючи уже давні політичні плани, економічні проєкти та чималу власність в Європі, остаточно стане провідним економічним партнером Європейського Союзу. Це створить абсолютно нову глобальну міжнародну реальність та остаточно ізолює США з світових торговельно-економічних і військово-політичних процесів. З огляду на сучасні тенденції світової політики, які розгортаються у доволі несподіваному та навіть екстравагантному руслі, абсолютно не виключене протистояння нових альянсів США з росією проти Китаю з Європейським Союзом. Останній після виходу США з Європи отримає додатковий імпульс для розбудови військової складової і стане потужним гравцем на безпековому міжнародному рингу.
Звучить парадоксально, але незграбні дії Трампа на міжнародній арені навіть призвели до початку формування торговельно-економічного альянсу (угоди про вільну торгівлю) таких вірних союзників США, як процвітаючі капіталістичні держави Японія і Південна Корея з їх одвічним принциповим конкурентом та безпековою загрозою номер один в регіоні Далекого Сходу –комуністичним Китаєм. Поки що ідеться лише про торговельно-економічне партнерство для протистояння американському економічному тиску в рамках формату Всестороннього регіонального економічного партнерства, переговори про яке відновилися уперше за 10 років.
Отож, розглянуті три фактори можливого початку світового військового конфлікту, який може спровокувати військова агресія США проти Гренландії (тобто фактично Данії), відображають сучасні загальні та специфічні тенденції розвитку системи світової безпеки. Сама лиш анексія Гренландії безумовно не стане єдиною причиною глобального конфлікту, а радше логічним наслідком, «точкою кипіння» тривалого процесу наростання напруги у відносинах між головними сучасними світовими гравцями, конфігурація взаємодії між якими має тенденцію до карколомних трансформацій, немислимих ще минулого року.
Разом з тим, міжнародна реакція та непевність в реалізації карколомних планів Трампа, каденція якого абсолютно безуспішно (щоб не сказати провально) наближається до позначки перших ста днів, змусили американське керівництво дещо згладити тон власних заяв. Ідеться насамперед про європейський напрям зовнішньої політики, де союзники по НАТО у різній мірі, але загалом у більшості своїй активізували власні військові ресурси в очікуванні виходу США з ринку безпекових послуг. Провал переговорів про перемир’я в Україні, неухильне наростання впливу Китаю і загострення ситуації на Близькому Сході навколо боротьби з хуситами та відносин з їхнімипокровителями в Ірані, змусили Вашингтон поспішно заявити про збереження свого місця в НАТО і подальшого виконання ролі «стратегічної ядерної парасолі» для Європи. В адміністрації Трампа наразі взяли гору помірковані радники з Держдепартаменту на чолі з Марко Рубіо, які рекомендують президенту не робити різких рухів у відносинах з європейцями, в тому числі щодо Гренландії. Той же Рубіо на тижні заявив про відсутність планів щодо силового захоплення острова і виключно мирні сценарії співпраці. Відбулися переговори державного секретаря США з міністром закордонних справ Данії. До цього в Білому домі заявили, що уряд прораховує можливі витрати на державне обслуговування острова у випадку його придбання. Тобто перемагає помірковано-конструктивний підхід щодо пошуків формули поєднання інтересів сторін. На фоні цього новий уряд Гренландії, що приступив до роботи 7 квітня, і який відстоює поступове отримання незалежності островом, синхронно з урядом Данії зайняв позицію заперечення приєднання до США, готовності до розвитку співпраці та водночас вичікує подальших пропозицій з Вашингтона. Новий прем’єр-міністр Гренландії Єнс-Фредерік Нільсен відкинув можливість купівлі острова американцями, тобто варіант «лагідної» анексії. Він підкреслив, що гренландці не є власністю, яку можна просто купити. Самі мешканці острова у переважній більшості вважають себе окремим народом з самобутньою культурою та навіть мовою, не відносячи себе ні до данців, ні тим більше до американців.
Наразі схоже на те, що в адміністрації США усвідомили надмірний ризик від військового втручання на острів, що може в силу згаданих факторів реально призвести до військового протистояння. Трамп учергове (бодай на кілька тижнів) знайшов собі новий об’єкт для реаліації свого нестримного владного азарту – помахати перед усім світом митною «дубинкою». Застосування цього непевного інструменту, в умовах наполегливих спроб утвердити свою персональну велич і переключити увагу суспільства від неефективного державного управління, поразок у прагненні будь що підпорядкувати судову систему та наступу на демократичні громадянські свободи, імітації збереження світової могутності Сполучених Штатів, стало черговим контраверсійним елементом політики президента Трампа та знову поставило на порядок денний проблему їх надійності США насамперед для країн Європи як основного економічного та військово-політичного партнера.
Події навколо Гренландії як відображення сучасного американського світового експансіонізму невдовзі отримають своє продовження. Бажання Вашингтона отримати додатковий вплив на систему безпеки в регіоні Арктики в цілому відображає об’єктивну необхідність посилення присутності західних країн (держав НАТО) в умовах наростання агресивних дій росії і неухильного збільшення впливу Китаю. Однак подальша підтримка первинно обраної тактики для комунікації з урядами Данії і самої Гренландії може дорого коштувати адміністрації Трампа – від провокації початку військового конфлікту на Тайвані і втрати союзницьких відносин з Європою аж до початку прямої війни США з Китаєм і навіть росією, керівництво якої, всупереч старанням американців, жодним чином не бажає поступатися вигодам стратегічної співпраці з Пекіном, від допомоги якого фактично давно залежне. Для Кремля США завжди були і будуть екзистенційним ворогом, що не виключає спільних тимчасових бізнес інтересів, якими за потреби можна пожертвувати. Тому у Вашингтона немає жодного іншого, альтернативного шляху, як зберігати і зміцнювати американсько-європейський альянс, що понад сім десятиліть залишається фундаментом світової величі США.
При цьому цивілізоване вирішення проблеми Гренландії можливе лише одним шляхом – через укладення базової, комплексної тристоронньої угоди про співпрацю між США, Данією та Гренландією, яка надасть ширший доступамериканській стороні до інфраструктурних та природно-ресурсних можливостей острова на тривалу перспективу, а також серії спеціальних угод про реалізацію конкретних спільних проєктів на його території із залученням американського капіталу. Наприклад, доречною є концесія певних територій та родовищ корисних копалин. Значний міжнародний досвід такого роду співпраці очевидний і стане дієвою гарантією від подальшої ескалації напруги в регіоні. Зрештою саме такий сценарій відповідає передвиборчим обіцянкам Трампа, що за його правління припиняться усі війни, та його бізнес-філософії провадження міжнародних відносин.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
