ГРЕНЛАНДІЯ – ХОЛОДНИЙ ОСТРІВ В ГАРЯЧІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ

Кардинальні зміни в політичному житті США з поверненням до влади президента Трампа очікувано принесли в американську та світову політику чимало змін. На передовій зовнішньополітичної активності нової адміністрації – відродження виношуваних ще в період його першої каденції ідей про необхідність приєднання до США нових територій. Мейнстрімом міжнародної політики Трампа стали неординарні проєкти повернення контролю над Панамським каналом (з його неодмінним перейменуванням на «Американський»), приєднання до США Канади на правах 51-го штату і навіть острова Гренландія. Утім якщо з Панамським каналом і Канадою ситуація загалом зрозуміла – головна мета Трампа і когорти американських «олігархів» полягає у прагненні відкоригувати торговельно-економічні потоки в Західній півкулі під свої інтереси під прикриттям відверто популістського гасла «Зробимо Америку великою знову!», – то з Гренландією справа виглядає більш специфічно.

Мрії про далекий Зелений острів

Після перемоги на виборах президента 8 листопада 2024 року і до сьогодні тема Гренландії незмінно користується увагою самого 47-го, представників його команди (навіть родини) і звичайно ЗМІ. У грудні Трамп проголосив курс на здобуття для США права власності над островом як «абсолютну необхідність». На початку січня 2025 року на Гренландію злітав його син Дональд-молодший. Попри те, що сам наслідник охарактеризував подорож як «трохи веселу», а себе – як «туриста», вона мала явно неординарне і символічне значення для окреслення інтересів родини Трампів в регіоні. Американський десант показово проігнорував представників місцевої влади, хоча й перебував в столиці країни місті Нуук, зустрівшись переважно з представниками персоналу американської військової бази – громадянами США. Після цього президент Трамп знов публічно запропонував купити острів в Данії. Причому у випадку очікуваних труднощів в реалізації даного задуму (влада Данії категорично відмовила) Трамп налаштований не лише на економічний тиск, але й публічно не виключив силового варіанту вирішення питання. Про це він завив особисто прем’єр-міністру Данії Метте Фредеріксен у телефонній розмові наприкінці січня, яка, як подейкують, мала «жорсткий характер». Трамп погрожує Данії своєю уже традиційно-універсальною «зброєю» – підвищенням торговельних тарифів. Отож, емоції зашкалюють. Причому насамперед зі сторони американців. 

Варто врахувати, що Дональд Трамп у своєму майже нав’язливому прагненні контролювали Гренландію, як не дивно, далеко не перший серед американських лідерів. Ще у далекому 1867 році президент Ендрю Джонсон після купівлі Аляски в імператорської Росії намагався оформити також купівлю Гренландії. Після Другої світової війни та окупації Данії гітлерівською Німеччиною у 1946 році адміністрація президента Гаррі Трумена пропонувала уряду в Копенгагені 100 мільйонів доларів за острів, що тривалий час було засекречено. Утім обидва рази пропозиції зазнали фіаско. Данці просто не відповіли. На початковому етапі холодної війни у 1951 році на основі міждержавного оборонного договору американці все ж збудували свою авіабазу (космічна база Пітуффік), яка є найпівнічнішим форпостом збройних сил США. 

«Гренландія, прокинься і пишайся!»

Ці слова з офіційного гімну Гренландії відображають як традиції, так і реалії доволі специфічного статусу найбільшого острова в світі. Величезний острів площею 2,166 тис. км2, який географічно знаходиться найнайближе до Канади (Канадського Арктичного архіпелагу), на 80% охоплений льодяним щитом та заселений усього 56 тисячами чоловік. Це не заважає острову понад століття зберігати доволі високий рівень привабливості у міжнародній політиці та економіці. Незважаючи на географічне положення в Північній Америці, Гренландія історично, культурно та економічно значно ближча до Європи. Тісні зв’язки з Норвегією і Данією як своїми колишніми колоніальними метрополіями та Ісландією, наявність своєї офіційної мови, але переважання англомовного населення, належність до ареалу скандинавської культурної спільноти (спільні елементи нордичної культури вікінгів, які віддавна складали частину населення острова) формують соціокультурну своєрідність Гренландії та ідентичність його мешканців. 

Перебування з 1953 року у складі Королівства Данія гарантує Гренландії широку автономію, яку на вимогу його мешканців було значно розширено після референдуму 2008 року. Фактично Копенгаген сьогодні контролює лише питання зовнішньої політики і оборони, а всі інші питання острів’яни вирішують на правах самоврядування. Цікавий факт – у 1982 році Гренландія вийшла зі складу Європейського економічного Співтовариства (попередника Європейського Союзу), до якого вступила разом з Данією у 1972 році. Хоча тут головну роль відіграли інтереси мореплавства і торгівлі, що зазнали тиску від обмежень Євроспільноти, ситуація засвідчила можливість гренландців самостійно визначатися і щодо питань зовнішньої політики. З 2009 року вони також отримали право самостійно розпоряджатися природними ресурсами острова. 

У 2019 році президент Трамп уперше спробував укласти угоду з Данією про купівлю Гренландії під щорічні виплати на суму 600 мільйонів доларів. Утім данський та місцевий політикуми виступили проти. 

Як видно уже з передісторії питання, сучасні зазіхання Трапма і його команди на Гренландію не варто розглядати як виключно забаганку екстравагантного президента чи браваду під виглядом захисту національних інтересів США. В умовах складних міжнародних процесів сьогодення вони займають свою нішу в складній системі тенденцій, викликів і загроз світової політики, виступають їх своєрідним каталізатором. 

Для чого Трампу Гренландія ? 

Острів є логічним продовженням материка Північна Америка та верхньою північною точкою частини світу Америка – частиною геополітичного ареалу інтересів США у Західній півкулі, яку у Вашингтоні вважають своєю виключною зоною впливу. І тут дійсно, як уже прийнято зазначати в публічних розвідках, на думку спадає історична доктрина Монро 1823 року про виключний вплив США на Західну півкулю, її захист від експансії європейців, ідея якої як бачимо живе в умах американського істеблішменту.

  1. 1.Острів займає надзвичайно вигідне географічне становище на шляху з Америки до Європи. Це найкоротший шлях мореплавства між двома частинами світу. Також Гренландія – це ворота до Арктики з її природними багатствами. Тому володіти нею – безумовна економічна перевага в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках продовольства, сировини та промислової продукції. 
  2. 2.Острів, окрім торговельного шляху, набуває все більшої привабливості як велика військова база, що в умовах наростання кризи світової безпеки та активних розмов про «Третю світову війну» має неабияке геостратегічне значення. Як зазначалося, США понад півстоліття уже мають тут свою базу, оснащену системою попередження ракетного удару. Утім в умовах подальшого наростання жорсткої конкуренції з Китаєм та мілітаризації росії, поступового нарощування оборонних можливостей Європейського Союзу на фоні подальшого унезалежнення острова, який може попасти під вплив конкурентів Вашингтона, у перспективі може постати питання про можливість її ліквідації. Тому активність адміністрації Трампа має більше превентивне значення для гарантування впливу США в північній Атлантиці, проектоване на середньострокову перспективу.
  3. 3.Гренландія, за розвідками геологів, є клондайком природних ресурсів. Нафта, природній газ, мідь, кріоліт, цинк, свинець, уран, золото, графіт, платина, діаманти, залізо, вугілля складають неповний перелік корисних копалин, розвіданих на її території. Більшість рідкоземельних елементів є незамінною сировиною для виробництва електроніки, машинобудування (насамперед електромобілів), вітрових турбін енергетично чистих електростанцій, літакобудування і військової техніки. За попередніми даними американських аналітиків, лише гренландського урану для системи американських атомних станцій може вистачити майже на 153 роки.
  4. 4.Танення льодовика поступово розширює територію їх видобування, а отже й підвищує прибутковість економіки. В контексті проголошеного в передвиборчій гонці Трампом гасла «Бурити і ще раз бурити», сировинна цінність Гренландії абсолютно вписується в бізнес-інтереси нової американської адміністрації та її спонсорів.

Проблема Гренландії у міжнародному вимірі

Кейс глобальний

Острів став одним з привабливих і навіть можна сказати стратегічних об’єктів боротьби за глобальний економічний та військовий вплив. Тут, як бачимо, боротьба за природні ресурси, мореплавні шляхи світової торговельної сітки і звичайно військово-стратегічні позиції. Конкурентом номер один для США, принаймні у перших двох позиціях, є Китай, економічна експансія якого вражає. Саме Китай уже посідає позицію лідера з видобутку корисних копалин і пробує диктувати свої умови світової торгівлі мінералами. Витіснення Китаю з сировинного ринку та мореплавних шляхів у Західній півкулі стало стратегічним завданням Вашингтона у прагненні заволодіти Гренландією. У 2016 році Китай уже пробував придбати територію старої бази ВМС США і побудувати на острові аеропорти. Зростання кількості китайських суден у водах Атлантики та Антарктики непокоїть американську сторону, бо явно загрожує її зовнішньоекономічним та геополітичним інтересам, ставить під удар контроль над мореплавними шляхами до Європи. 

У вимірі військової безпеки головну загрозу для США становить росія з її ракетним арсеналом. Тому база в Гренландії з системою протиповітряної оборони спрямована саме проти російської загрози, є своєрідним щитом для США проти її імовірного ракетного удару. Інший вимір протистояння Вашингота і Москви – інтереси в Арктиці. Тут уже не одне десятиліття іде жорстка боротьба за територіальні води, острови, де чимало природних ресурсів, зокрема, корисних копалин. Тріада США – Китай – росія визначають політичні розклади в цій частині світу. 

США прагнуть гарантувати, що жодні ворожі великі держави не контролюватимуть Гренландію, оскільки вона може стати потенційним плацдармом для нападу на США. І тут Данія як фактичний власник острова явно не може дорівнятися за своїм впливом до згаданих світових гравців, а радше виступає статистом відповідних світових процесів.

Кейс європейський

Напруга навколо питання Гренландії вкотре дуже наочно демонструє можливості Європейського Союзу як міжнародного гравця адекватно та ефективно реагувати на загострення міжнародних процесів. Унікальність ситуації в тому, що в заявах про наміри від американців іде пряма загроза інтересам держави-члена ЄС, тобто Данії. Постає питання, чи повинне об’єднання та його інституції реагувати на такі посягання третьої сторони на суверенні території його учасника. Ситуацію ускладнює статус Гренландії, яка формально не входить до ЄС, але перебуває під юрисдикцією Данії. Політичне керівництво ЄС, яке і так перебуває в стані шоку від повернення Трампа до влади з його різкою антиєвропейською риторикою, погрозами економічної війни та скорочення військової участі в регіоні, на прохання керівництва Данії наразі зайняло позицію не коментувати ситуацію навколо Гренландії, аби не провокувати Вашингтон. Доки уповноважені особи в Брюсселі відмовчуються, світ нарешті почув голос представника військового командування Євросоюзу – голову Військового комітету ЄС Роберта Брігера. Він запропонував розмістити в Гренландії європейський військовий контингент заради інтересів «глобальної безпеки». Цей факт став вельми символічним. Євросоюзу та його провідним учасникам давно пора згадати про необхідність формування власних дієвих сил оборони, перейти від безкінечних дискусій і затвердження проєктів до реальних дій.

Постає питання і про спроможність НАТО впливати на внутрішні суперечки між своїми державами-членами. Принаймні ситуація, коли одна з його держав відверто посягає на територію іншої, є для Альянсу явно неординарною. Як діяти у цій ситуації, коли потенційним агресором до того ж виступає провідний учасник Альянсу, ніхто не знає.

Водночас варто зазначити, що своїми агресивними намірами щодо Гренландії Трамп та його команда свідомо чи ні вкотре змушують європейців та їхні спільні інституції активізувати свої зусилля щодо досягнення більшої політичної та безпекової згуртованості, відповідальності за свою безпеку, чого їм давно не вистачає. Трамп однозначно прагне нової економічної та оновленої широкої безпекової угоди з Європою, яка буде неформальною, але повинна стати центральним елементом нової філософії відносин атлантичних історичних партнерів-союзників. 

Кейс данський

У поточній ситуації природньо головний удар взяла на себе данська сторона, яка зайняла чітку та рішучу, але дуже виважену і правильну позицію відстояти своє, не нагнітаючи конфлікту. Відповідаючи на запитання про візит Трампа-молодшого до Гренландії, прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен заявила данському телебаченню, що Гренландія належить гренландцям і що тільки місцеве населення може визначати своє майбутнє. Водночас в Копенгагені повністю відкидають будь які спроби заволодіння островом Сполученими Штатами. Данський король Фредерік X напередодні нового року змінив королівський герб, щоб на ньому були більш помітні символи Гренландії. Уряд вдався до виділення додаткових коштів на посилення оборони острова. Символічно, що виділені близько 1,5 млрд. доларів з данського бюджету в рамках пакета посилення антарктичної присутності приблизно дорівнюють тій сумі, за яку американці після Другої світової війни хотіли купити Гренландію. Ішлося про 100 мільйонів доларів золотом, що в сучасному валютному еквіваленті складає якраз близько 1,4 мільярди та в експертних колах оцінюється як можлива сума купівлі Гренландії.

«Ми не продаємося і не будемо продаватись», – заявив прем’єр-міністр Гренландії Муте Егеде у Facebook наприкінці грудня. Перехід під юрисдикцію США розцінюється острів’янами як «програш у війні за багаторічну свободу». Водночас місцеві політики прагнуть максимально скористатися з ситуації – виторгувати в Данії чергові преференції і продовжувати розвивати контакти з американцями за принципом «Ми відкриті для бізнесу, а не для продажу». У своєму новорічному зверненні Егеде заявив про потребу здобуття незалежності Гренландії, звинувативши Данію в історичному геноциді. «Позбутися кайданів колоніальної епохи» – так звучить центральне гасло гренландської автономізації. Серед місцевих політиків наявні думки про можливість досягнення спеціальної асоціації з США, на зразок Маршаллових островів, з метою зберігати незалежність та водночас гарантувати стратегічні інтереси США на своїй території в обмін на фінансову підтримку. Утім такі ідеї наразі залишаються маргінальними. Як показують останні соціологічні опитування громадської думки кінця січня 2025 року, 85% гренландців не хочуть віддавати острів під юрисдикцію США. Практично половина острів’ян  розглядають посилений інтерес президента Трампа до території їх острова як загрозу. Лише 6% гренландців готові передати острів Сполученим Штатам. 

Гренландія прагне зміцнити свою незалежність, диверсифікувавши економіку, розширити туристичні можливості, що стало можливим завдяки відкриттю нового столичного аеропорту. Однак, як часто буває, все впирається у фінансування. Уряд Гренландії поки що не відмовляється від 500 мільйонів доларів щорічних дотацій з Копенгагена. Чи готові будуть у Вашингтоні запропонувати більше і на яких умовах – наразі невідомо. 

Отож, в рамках додаткових дотацій в оборону острова керівництво Данії запланувало пакет з двох безпілотників дальнього радіусу дії, трьох патрульних катерів, додаткового військового контингенту, двох кінологічних команд і модернізації інфраструктури аеропорту для прийому винищувачів F-35. Водночас в Копенгагені не виключають можливості проголошення незалежності острова, якщо буде воля мешканців. Міністр закордонних справ Данії, розуміючи невідворотність зростання інтересу американців, навіть заявив, що його країна відкрита до діалогу з США про розвиток співпраці з метою забезпечити виконання їх амбіцій.

Кейс український

Хоча Україна безпосередньо жодним чином не втягнута в міжнародну напругу навколо далекої Гренландії, її розв’язання чи загострення усе ж матиме опосередкований вплив на позиції нашої держави, посилить певний міжнародний контекст її позиціонування в сучасній системі безпеки, що не дивно в умовах вкрай глобалізованого світу.

Міжнародна криза навколо Гренландії точно не вигідна Україні, бо несе додаткові міжнародні виклики і загрози, чим і так не обділена сьогодні наша держава. Ідеться про наростання деструктиву в світовій системі міжнародних відносин, де все більше панує право сили, а не сила права. І це погано. Ми це відчуваємо на собі уже понад десятиліття. Імовірні силові дії США проти Гренландії остаточно знищать дієвість принципів недоторканості кордонів та поваги до державного суверенітету в міжнародних відносинах, легітимізують політику «розділяй і владарюй» для сучасних великих (т. зв. «світових») держав. Путін аплодуватиме стоячи, навіть незважаючи на певні додаткові виклики для російських інтересів в Арктиці. Чи цього прагнуть американські еліти? Сумнівно. Якщо не будуть засліплені несамовитою спрагою до надприбутків відвертої експлуатації природніх ресурсів Гренландії та Арктики загалом. У цій ситуації апріорі демократичному Заходу, лідером якого все ще залишаться США, буде ще складніше обґрунтувати, чому саме необхідно підтримувати Україну в її праведній боротьбі проти російського агресора. Захоплення Гренландії за мовчазної згоди стратегічних суперників Вашингтона (Пекіна і Москви) сигналізуватиме про досягнення неформальної закулісної домовленості трьох лідерів про переділ сфер впливу у світі, на що загалом давно натякає Трамп і його команда. 

Утім у довгостроковій перспективі самі Сполучені Штати програють від такої анексії. Захоплення Гренландії матиме для них два головних наслідки:

  1. 1)остаточна невідворотність Третьої світової війни (згадаймо, як уже свого часу лідери великих держав ділили сфери впливу напередодні Другої світової, і у що це все переросло);
  2. 2)позірне придбання казкових природніх ресурсів та розширення геополітичного впливу для США означатиме початок фінального періоду втрати ними статусу світової наддержави. Вони залишаться великою, але не світовою потугою. Бо буде завдано сильно удару по їх світовому авторитету як демократичної, правової, політично відповідальної держави, лідера демократичного Заходу, який формувався упродовж сторіччя. Чи прагнуть його американські провладні еліти? Запитання риторичне.

Такі наслідки для України означатимуть одне – втрату підтримки головного зарубіжного партнера, адже США остаточно замкнуться на своїх інтересах в Західній півкулі. Україна не може вплинути на рішення американської влади щодо Гренландії чи інших територій американської периферії. Тому у цій ситуації нам життєво важливо залишатися вірними демократичним цінностям на внутрішній та зовнішній аренах, згуртовано та якомога голосніше доносити до Вашингтона і американської громадськості виключну важливість збереження американського впливу в Європі, небезпеку для всього світу від руйнації впливу США як головного елемента системи котрбалансу проти подальшого наростання тоталітаризму і деспотії у світових масштабах. І найголовніше – потрібно представити чітку візію місця і ролі України у цій системі контрбалансу як історичного носія демократії і свободи, можливої успішної держави в оновленій, успішній і самодостатній в усіх вимірах Європі, яка не живе постійними очікуваннями безпекового субсидування Сполученими Штатами і прийняття рішень замість себе, а здатна бути справжнім лідером регіональної системи безпеки.

Імовірні сценарії

Подальша політика США щодо Гренландії у короткостроковій перспективі може розвиватися за наступними сценаріями: 

  1. 1)найбільш сприятливий, але не цілком реалістичний – збереження усталеного статус-кво, поступове згасання войовничої риторики у Вашингтоні як наслідок переведення уваги особисто Трампа на інші «проблемні» напрями зовнішньої політики; 
  2. 2)загалом сприятливий і найбільш реалістичний – поступове завершення конфлікту на рівні досі озвучених популістських заяв, що підведе Трампа до рішення про підвищення митних тарифів на європейську (зокрема, данську) промислову продукцію і стимулюватиме європейців до вироблення нового формату відносин (нової великої атлантичної угоди), в тому числі розширення доступу американських компаній до розробки корисних копалин та військової присутності на острові Гренландія;
  3. 3)несприятливий – посилення войовничої риторики в уряді США на фоні запровадження жорстких митних тарифів для Данії та решти Європейського Союзу без видимих перспектив досягнення дипломатичних та економічних домовленостей, використання американської військової бази в Гренландії як плацдарму для поступової цивільної та військової експансії, нагнітання антиєвропейських настроїв серед місцевого населення та підготовка до «лагідної» анексії у середньостроковій перспективі через референдум про незалежність від Данії; 
  4. 4)вкрай несприятливий (критичний) – повне силове захоплення острова та його приєднання до США на правах асоціації або частини одного з штатів. Елементи такого сценарію обговорюються публічно, але все ж він малоімовірний. 

Як би не розгорталися події у найближчому майбутньому, зрозуміло одне – цього разу європейським партнерам США (і не тільки) не вдасться просто перечекати період президентства Трампа. Він діє більш рішуче, ніж попередньо, і відверто спішить задовольнити власні геополітичні амбіції та бізнес-проєкти корпорацій, які його підтримують. Тому усім, насамперед ЄС і НАТО, варто виробити чітку стратегію взаємодії та протидії такому доволі непередбачуваному партнеру, яким стали США. В її основі повинна бути консолідована і виважена позиція, що ґрунтується на цінностях міжнародного права та аргументах здорового глузду, що наразі і демонструють партнери. Водночас вони повинні бути готові захищати свої інтереси та кожної держави-члена як економічними засобами, так і посиленням військової спроможності. Тим більше цього уже давно вимагає міжнародна обстановка у зв’язку з агресією росії і Китаю. 

Європейці мало що зможуть зробити у випадку імовірного силового захоплення Гренландії американцями. Політично роз’єднані європейці, якими вони зараз є. Утім вони повинні бути готові до більш масштабного протистояння у формі світової війни, яка цілком може розпочатися не з Тайваню чи України, а саме з подій в Західній півкулі – незграбної та агресивної політики США щодо своїх сусідів та колишніх партнерів Канади, Мексики, а можливо й Гренландії. Така готовність можлива лише у випадку більшої згуртованості та подальшого інтенсивного розвитку військової компоненти. Сьогодні з цим в Європі дуже складно. Час та обставини грають явно не на руку Об’єднаній Європі, яка в умовах початку жорсткої економічної війни з боку США і традиційної конкуренції Китаю, під натиском постійної гібридної агресії та військової загрози від росії може цілком реально і доволі стрімко втратити здобутий міжнародний вплив. 

Своє слово повинен сказати Північноатлантичний Альянс. Сприятливим для зняття напруги навколо Гренландії може стати рішення про посилення присутності колективних сил НАТО в регіоні Північно-Східної Антарктики, що залежатиме від успіху дипломатичних перемовин європейців, канадців з новою-старою адміністрацією США. Враховуючи бізнес-стиль зовнішньої політики Трампа, в основі такого рішення буде лежати насамперед вирішення економічних суперечностей між партнерами, які наразі лише наростають. Ця фаза «загострення» демонстрації Трампом своєї «безмежної» влади наразі виходить на свій пік, а доки це триватиме сказати складно. Найпевніше – до першої хвилі серйозного невдоволення від несприятливих наслідків нової авантюрної економічної політики в середині американського суспільства.

Світ повернувся до політики сили, яка замінила політику цінностей. Якщо Трамп усе ж піде на силове захоплення цього острова, це остаточно розв’яже руки світовим диктаторам типу Путіна, Кім Чен Ина, іранського режиму та інших, їхнім дрібнішим князькам-васалами типу Орбана, які чекають подальших сигналів, щоб продовжити (чи розпочати) відкриту територіальну експансію, яка уже остаточно зруйнує усе ще чинний світовий порядок. Події навколо Гренландії цілком можуть стати одним з таких вирішальних сигналів. Можуть, але не повинні. 

Андрій ГРУБІНКО,

для «Української лінії»