Весь народ пішов на війну. Збройні сили України – це і є нині Україна
З початком повномасштабної війни саме 72-а бригада була одним із тих підрозділів, які боронили столицю України. «Чорні запорожці» в останній момент займали позиції довкола Києва: чотири батальйони розтягнулися на 100 кілометрів – від Ірпеня на правому березі Дніпра до Русаніва на лівому.
Про те, що тоді відбувалося, як вдалося здолати натиск майже вдесятеро переважаючого противника, захистити столицю та змусити ворога відступити, розповідає командир 72 ОМБр Олександр Вдовиченко.
– Олександре Петровичу, скажіть, чи надходила вам напередодні Великої війни інформація від вищих органів управління про неминучість масштабного російського вторгнення?
– Київ 2022 це однозначно – МИ, нездоланне Українське – МИ.
На початку лютого 72 окрема механізована бригада отримала розпорядження перейти в підпорядкування командувача Сухопутних військ генерал-полковника Олександра Сирського із завданням обороняти Київ. Можна сказати, що з того моменту і розпочався відлік часу на підготовку до відсічі масштабного вторгнення росіян.
– Якого насправді бракувало.
– Варто зазначити, що бригада на той час знаходилася на відновленні боєздатності після тривалого перебування в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Попри це і особовий склад, і сили, і засоби нашої частини дозволяли виконувати завдання за призначенням. Певний ажіотаж, який можна вважати природним у тій ситуації, все ж виник. Особовий склад бригади з гордістю сприйняв завдання битися за Київ, це найвище визнання боєздатності бригади, боронити рідне, завжди довіряють найкращим. Батальйони бригади розпочали висуватися на околиці Києва потайки з 21 лютого. Танки, артилерія, підрозділи ППО та забезпечення мчали на Київ вранці того страшного 24 лютого після того, як надійшли доповіді про те, що російські війська перетнули державний кордон зі сторони республіки Білорусь.
Хочу сказати, що завдяки навченості особового складу, насамперед професійності та завзятості командирів підрозділів, вмілому плануванню штабу бригади, ми змогли вийти та зайняти визначені нам рубежі в останній момент.
ВИВАНТАЖУВАЛИСЯ І, ЯК КАЖУТЬ, З КОЛІС ВСТУПАЛИ В БІЙ, ТОМУ ЩО ВЖЕ 24 ЛЮТОГО ОКУПАНТИ БУЛИ НА ОКОЛИЦЯХ СТОЛИЦІ
– З якими викликами вам довелося зіткнутися під час маршу?
– Наприклад, особовий склад 2-го батальйону нашої бригади, на долю воїнів якого випав найбільший тягар у боях за Київ, тільки 23 лютого ввечері зосередився на околиці столиці, а техніка тільки в ніч 23-го була завантажена на ешелон. Оскільки за даними розвідки ми очікували, що основного удару росіяни будуть завдавати з Чернігівського напрямку та в міжріччі Дніпро-Десна, станцією вивантаження була визначена Буча, однак ворог неочікувано пішов з боку Білорусі через Чорнобильську зону. Тому буквально на ходу нами приймалися рішення і здійснювалися вивантаження техніки і озброєння в діаметрально протилежному місці. Так, бойова техніка 2-го механізованого батальйону нашої бригади вивантажувалася на станції Почайна, в Києві 24 лютого і своїм ходом рухалася в район виконання завдань, як кажуть, з ходувступали в бій, тому що окупанти вже були на околицях столиці.
– Саме ваше тактичне з’єднання було на той час найбільш боєздатним. 72 бригада склала той кістяк оборони навколо Києва об яку елітні російські частини зламали зуби. Чи не так?
– Заперечувати не буду. На Лівобережжі нам була визначена лінія оборони, що проходила поблизу населених пунктів Гоголів, Русанів, Калинівка. А на Правобережжі – Вишгород, Нові та Старі Петрівці, виключно Козаровичі, Гута-Межигірська, Мощун, Горенка та селище Гостомель, уздовж річки Ірпінь, на її правому березі. Саме цю смугу оборони і мала утримати 72-го бригада. Звичайно, ми не були одні. Пліч-о-пліч з нами були підрозділи Нацгвардії, ГУР, СБУ, частини територіальної та самооборони.
– На той час ваша бригада входила…
– До Угруповання сил і засобів оборони міста Києва, яке очолював командувач Сухопутними військами Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський.
– Чи можете дати оцінку системі управління Угруповання сил і засобів оборони міста Києва. З якими труднощами довелося зіткнутися в перші дні війни? Зокрема, як працював зв’язок на рубежах, де тримала оборону ваша бригада?
– На початку і в принципі до завершення оборони Києва на правому фланзі оборони нашої бригади, а це – Лівобережжя по рубежу населених пунктів Гоголів, Русанів та Калинівка, у нас не було ніяких проблем з управлінням військ. Там був надійний і стійкий зв’язок. Так, інколи він давав збій, але в цілому дозволяв здійснювати управління військами на належному рівні. А ось з лівим флангом, а це – Правобережжя, де вирішувалася доля столиці, проблеми виникали і треба визнати, були вони досить серйозними. Адже росіяни підтягнули сюди свої РЕБи і наш зв’язок «ліг» у прямому сенсі цього слова!
Налагодити провідний зв’язок ми просто не встигали. І це, наголошую, не тільки за браком часу. Скільки б кілометрів польовки ми не прокладали між пунктом управління батальйонів, рот, взводів, щоб утримували визначені рубежі оборони, вони швидко виходили з ладу. Щільність ворожого вогню, артилерійських, авіаційних і ракетних обстрілів зводила нанівець всі наші потуги встановити стійку комунікацію.
– «Сізіфова праця»…
– Так. Однак, ситуація корінним чином змінилася, коли на початку березня на мене вийшов заступник міського голови Андрій Крищенко і сказав дослівно таке: «Славян, відправ мені машину, я тобі подарунок зроблю!» І відправив мені «Старлінк». Це був перший «Старлінк» нашої бригади.
МИ ПІДІРВАЛИ НЕ ТІЛЬКИ МІСТ ЧЕРЕЗ РІЧКУ ІРПІНЬ, АЛЕ Й МОСТОВИЙ ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ РІЧКУ ПО ВАРШАВЦІ, ЩО УНЕМОЖЛИВИЛО ПРОСУВАННЯ РОСІЯН
– Обов’язково прийде час коли вітчизняні історики розберуть та проаналізують хід та проведення Київської оборонної операції, визначивши її ключові етапи. Звичайно ж вони будуть послуговуватися і вашими журналами бойових дій. Цікаво як ви для себе вже сьогодні можете позначити межі цих етапів?
– Перший етап, це безумовно – повномасштабне вторгнення. Тобто з 24 лютого по перші числа березня. Висування противника на столицю здійснювалося комбінованим способом, спочатку за допомогою повітряної компоненти (намагалися з ходу захопити аеродроми та десантувати на них особовий склад – ред.) паралельно з цим багатотисячна армада техніки і особового складу з білорусі рухалася на столицю суходолом, великими кілометровими колонами. Противник не очікував зустріти такий потужний супротив Українського народу. Цим часом Збройні сили України «летіли» в напрямку столиці із завданням відстояти Київ.
Наголошу, що згідно з даними розвідки, напрямок головного удару противника очікували по нашому правому флангу оборони, на Лівобережжі, саме тому підрозділи бригади розпочали висуватися спочатку на лівий берег Дніпра. 21 лютого розпочав висування 3 механізований батальйон, за ним 1 мб, і лише слідом на правобережжя Дніпра розпочали висування мотопіхотний та 2 механізований батальйони, максимально скритно, із завданням не проявити свою присутність на околицях столиці.
З перших хвилин повномасштабного вторгнення «Чорні Запорожці» брали активну участь у боях за Гостомельський аеропорт, в боях за Бучу та Ірпінь. Там були підрозділи бригади, наша техніка, зокрема танки, активно працювали підрозділи артилерії, оскільки ці міста входили до зони відповідальності нашої бригади.
Другий етап, початок березня, коли противник зрозумів що з ходу йому не вийде захопити столицю, і з хлібом та сіллю його на в’їзді в Київ не зустрічатимуть. Саме тоді ворог розпочав проводити перегрупування, намагався оточити Київ з півночі та півдня, почав заводити додаткові сили, захопив плацдарм на правому березі річки Ірпінь в районі Мощуна і почав розширювати його. Зайшовши в Мощун противник уявляв, що Київ близько. Та на допомогу оборонцям правобережжя стали могутні води Дніпра, які розлилися і вийшли з русла річки Ірпінь на десятки кілометрів і унеможливлювали логістику та заведення техніки і особового складу кацапа. Провівши десятки безуспішних спроб заволодіти Мощуном та прилягаючими лісовими масивами в районі населеного пункту, противник залишив спроби і 21 березня був вибитий Героями з Мощуна назавжди.
І третій етап – це завершальні бої, які тривали з 20 березня і до кінця місяця, переважно в Ірпені, Стоянці на правобережжі та в районі Русанова, Плоского, Великої Димерки на лівобережжі.
Що стосується ворога, то він весь березень 2022 року не полишав надії відшукати шпарину в нашій обороні. Судіть самі, спочатку росіяни пішли на Гостомель, далі Буча, Ірпінь, спробували зайти в Боярку, але в них це не вийшло. Тут знову мушу вкотре сказати, що такого героїзму, самовідданості і мужності, які були виявлені в боях за Гостомель, Бучу та Ірпінь підрозділами територіальної оборони та самооборони, історія просто не знала! Це дійсно була та сама справжня Тероборона, що складалася з мотивованих мешканців Київщини, які захищають своє, рідне. Герої захищали свої домівки, стояли незворушно, заривалися в землю батьків. Саме ця звитяга і відчайдушність всіх оборонців столиці змушували окупантів постійно змінювати свої плани.
Так, ми підірвали не тільки міст через річку Ірпінь, а й мостовий перехід через річку по Варшавці, що унеможливило просування росіян. Тоді вони вирішили йти на Мощун, однак їхній наступ і там зазнав фіаско. А в Ірпені, як я вже говорив, були завершальні бої або третій етап оборони Києва. Вже наприкінці березня, нам стало легше, оскільки ворог зрозумів безперспективність своїх намірів пробитися на столицю через Ірпінь і Горенку та почав відходити, залишаючи підрозділи прикриття. Сили оборони виходили на вершину своєї могутності.
– Яке співвідношення сил і засобів у момент вторгнення склалося поблизу Києва?
– Якщо нашу бригаду розглядати за повноцінну одиницю, то ворог її переважав приблизно у двадцять разів! Якщо ж говорити про все угруповання, що утримувало рубежі навколо столиці, то співвідношення було десь один до десяти…
– Тобто у ворога була десятикратна перевага над оборонцями?
– Саме так.
– Як змінювалося співвідношення сил і засобів протягом активної фази оборони Києва?
– Вже до кінця березня, положення вирівнялося і стабілізувалося. Ворог зрозумів, що Києва йому не бачити. Давалися взнаки проблеми з логістичним забезпеченням. Якщо спочатку противник випускав по населеному пункту Мощун снарядів співрозмірну нинішній кількості, яку росіяни використовують зараз на Торецькому напрямку, то наприкінці березня артилерійська активність противника значно знизилася, відчувався брак б/к.
– Підвезення боєприпасів зрозуміло йшло з Білорусі?
– Так, з Білорусі, але ж і техніка, і б/к і харчування, і врешті-решт жива сила надходили з Росії!
КЛЮЧОВУ РОЛЬ В УСПІШНІЙ ОБОРОНІ КИЄВА ВІДІГРАВ ВСЕ Ж МОРАЛЬНИЙ ЧИННИК
– Мова про те, що росіяни використовували Білорусь, як базу постачання і це дозволяло їм скоротити «логістичний рукав», що загалом ускладнювало ситуацію навколо Києва.
– Якщо брати до уваги відстань саме від російського кордону до Києва, то вона була більш як 250 км. Перед початком повномасштабного вторгнення РФ під час проведення навчань накопичила в Білорусі достатню кількість б/к, як їй здалося на проведення операції, але все пішло не за планом. І Київ за три дні лишився лише в уяві божевільного «царя убогих» і купки його холуїв. Задля того щоб здолати героїчний супротив оборонців столиці, потрібно було в рази більше б/к, ніж противник зосередив у Білорусі…
Якщо говорити про співвідношення сил та засобів, в першу чергу варто зауважити, що ключову роль в успішній обороні Києва відіграв людський чинник. Військовослужбовці служби за контрактом, оперативний резерв, який прибув одразу в підрозділи – еліта Збройних Сил, загартована в боях на Донбасі. Саме супротив Українського народу дав змогу не тільки зупинити, а й знекровити російські елітні частини… Будьмо відвертими, в боях за Київ брали участь найкращі і билися сьогодні задля завтра, щоб Україна була.
За Київ тоді стояли всі. Кожен і кожна, хто знаходився в столиці, зробив свій внесок! Такої єдності народу і армії, яка була тоді, мабуть, ніколи не було і напевно вже й не буде. Це дійсно була народна війна!
– Скажіть, якими тактичними прийомами супроводжувалися наступальні дії росіян у Поліському операційному районі?
– Дії противника були відточені на полігоні відповідно до їхніх статутів. Ворог йшов на Україну із думкою, що їх зустрічатимуть як визволителів, як на парад. Росіяни здійснювали марш великими колонами. І героїчно дохли, часто навіть не розгорнувши підрозділи в бойові порядки.
– І скільки за вашими спостереженнями це тривало?
– На лівому фланзі оборони, тобто на Правобережній Україні, висування колонами без розгортання в бойові порядки, завершилося десь на початку березня. Ворог зрозумів, що його б’ють і тут легкої перемоги не буде. А на правому фланзі, на Лівобережжі, третій батальйон нашої бригади 10 березня на північній околиці Броварів під Калинівкою розгромив ворожу колону 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії росіян. У тому бою нагадаю було спалено близько двох десятків танків та іншої бронетехніки. Так, ще певний час окупанти продовжували діяти по шаблону, але вони дуже швидко вчилися і змінили тактику. Розпочали розгортатися, діяти невеликими групами, вже намагалися під час наступу збільшувати дистанцію між технікою. Чому так сталося? Та тому, що вони до того не зустрічали опору! Сподівалися, що колонами зайдуть до Києва, де їх радо зустрінуть місцеві мешканці. А тут наткнулися на опір бригади, яка стояла на смерть!
– Як відбувалося саме розгортання бойових порядків противника?
– За класикою. Артилерійська підготовка, а потім наступальні дії, на бронетехніці та пішими штурмовими групами.
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОРИВ, ПОВ’ЯЗАНИЙ З ПОЯВОЮ НАД ПОЛЕМ БОЮ БПЛА РІЗНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ДАВ НАМ ЗМОГУ ВІДСТЕЖУВАТИ І КОНТРОЛЮВАТИ СИЛИ ПРОТИВНИКА
– Наскільки змінилися наші тактичні прийоми під час Київської оборонної операції?
– У 2022-му форми і способи ще не змінилися. Динамічно змінювалися технічні засоби розвідки. Ну, насамперед, це повітряна розвідка! Йдеться про завчасне виявлення противника на висуванні, передача даних на пункт управління, коригування роботи артилерії за допомогою безпілотних літальних апаратів. Це звичайно значно поліпшило якість ураження ворога, адже ти бачиш його, що дозволяє набагато якісніше коригувати вогонь артилерії. З’являється можливість знищувати противника, який здійснює маневри під час наступу.
Саме зміна засобів для ведення повітряної розвідки дозволила здійснити нам революційний стрибок у веденні сучасного бою та підкоригувати (змінити) тактичні форми і способи ведення бойових дій. Технологічний прорив, пов’язаний з появою над полем бою БпЛА різного призначення, дав нам змогу відстежувати, контролювати сили противника, та якісно уражати. Повітряна розвідка дає командиру розуміння поля бою, створює ситуаційну обізнаність. І відповідно дає змогу вчасно приймати необхідні рішення для управління підрозділами, здійснювати маневр силами і засобами, проводити перегрупування, що своєю чергою дозволяло препарувати відповідні тактичні прийоми ворога.
– Як ви особисто оцінюєте співпрацю між військовими та цивільними органами влади під час Київської оборонної операції?
– Ми! В боях за Київ було тільки Ми. Біла Церква, яка і так завжди була з бригадою, всіляко допомагала підрозділам «Чорних запорожців». А коли почалося вторгнення, до співпраці ще долучилися і органи самоврядування столиці. Про що говорити, коли у 2022-му патріотично налаштоване суспільство стало пліч-о-пліч проти страшного ворога. Все для фронту, все для Перемоги. Збройні Сили України – це і є нині Україна, яка бореться.
– Під час оборони Києва ворожа авіація зазнала суттєвих втрат. Як діяли засоби протиповітряної оборони в смузі відповідальності вашої бригади? Наскільки вони були ефективними?
– Розкажу лише один епізод. В обороні Києва брав участь генерал-майор Сергій Кісільов. Перед звільненням у запас, до повномасштабного вторгнення він обіймав посаду начальника ППО Сухопутних військ, до цього очолював зенітно-ракетний полк в нашій Білій Церкві. З початком повномасштабного вторгнення мобілізувався, долучився до Сил оборони як рядовий стрілець-зенітник. І ось він прибув на Пущу-Водицю. Я дивлюся таке знайоме обличчя. Точно генерал-майор Кісільов! До нього: «Бажаю здоров’я, пане генерале, а ви як тут?» Він мені: «Я – командир розрахунку на «Стінгері». Взяв собі розрахунок із зенітного дивізіону і з ним виїжджаю на прикриття наших військ». Розрахунок пана генерала збив чотири ворожих гелікоптери! Хіба є що додати до цього?
А взагалі Київ, на мою думку, врятувало три речі. Перше: бажання Українського народу відстояти столицю, друге: природа, тому що підірвавши Козаровицькудамбу, що відокремлювала меліоровану заплаву річки Ірпінь від Київського водосховища, ми ускладнили переправу особового складу та техніки противника на правий берег річки в районі населеного пункту Мощун і третє: та матеріально-технічна допомога, яка надійшла нам від США та Великої Британії, напередодні повномасштабного вторгнення. Варто згадати добрим словом інструкторів, які навчали наш особовий склад користуватися «Джавелінами», «Стінгерами» та іншим.
Як би ми в цій боротьбі залишились одні, то нам було б дуже важко, лише Богу відомо, який був би результат. Коли я керував бригадою, що билася за Київ, ми знали, що за нашими спинами командувач Сухопутних військ, начальник Генерального штабу, головнокомандувач Збройних сил, Український народ та весь цивілізований світ. Попереду за Чернігів, б’ється – командувач оперативного командування «Північ» зі своїм угрупуванням. Я знав, що в районі Макарова веде бій командир 14-ї бригади, мій побратим «Валун», десь на Запорізькому напрямку нищить кацапа 128-ма бригада під командуванням «Фази», на Донбасі 30-та, на півдні рідні мені, 28-ма бригада. А поруч за Київб’ється 101-ша бригада охорони ГШ, Президентський полк, зараз бригада, курсанти Житомирського інституту Повітряних сил, підрозділи 1 та 4 бригад Національної гвардії, підрозділ ГУР «Шамана» і багато тисяч воїнів, які б’ються сьогодні задля завтра, б’ються за майбутнє своїх дітей, б’ються, щоб Україна була.
Вічна пам’ять Героям та Героїням загиблим за Україну…
Дякую всім, хто був поруч у боях за Київ, дякую за Україну!
А живим битися, бо й навіть після самої темної ночі приходить світанок.
Тримаємо стрій, і Україна буде.
Дай Боже!
