Про результати президентських виборів в Молдові.
В жовтні – листопаді місяці минулого року в Республіці Молдова проходили чергові президентські вибори, на яких перемогу другий раз поспіль здобула чинна президентка країни Мая Санду. Вона набрала 55% голосів виборців, які прийшли на виборчі дільниці. Основним конкурентом Санду був кандидат від проросійської Партії соціалістів (політична сила колишнього президента країни, друга Путіна Ігоря Додона) Олександр Стояногло, який на цих виборах набрав 44,9%.
Тут ми зазначимо, що для України, в нинішніх умовах війни з Росією, ці вибори, зокрема їх результати, є вкрай важливими.
Справа в тім, що на них молдовські виборці обирали не лише майбутнього свого керманича, а напрям подальшої зовнішньополітичної орієнтації та цивілізаційного розвитку Молдови. Адже, одночасно з першим туром цих виборів, який відбувався 20 жовтня 2024 року, проходив і конституційний референдум про вступ Молдови до ЄС. За результатами цього референдуму більше половини виборців, правда з мінімальним розривом в менш ніж 1%, проголосували за вступ до ЄС. Після оприлюднення його офіційних результатів, до Конституції Молдови, зокрема до її преамбули, повинні бути внесені положення про те, що вступ Молдови до ЄС стає незворотною метою.
Цей референдум, навіть незважаючи на його не дуже переконливий результат, можна вважати перемогою Маї Санду та її проєвропейського зовнішньополітичного курсу, а відповідно він слугує переконливим доказом того, що Молдова і надалі залишатиметься нашим союзником на шляху до досягнення спільної для нас обох мети.
Одночасно референдум показав і всю складність нинішньої молдовської політики. Тут нам слід зазначити, що попри значні очікування переконливої підтримки вступу в ЄС, результат референдуму 20 жовтня показав лише незначну перевагу громадян Молдови, які проголосували за інтеграцію, а саме у менш ніж 1 відсоток голосів. Пояснення цьому, більшість експертів знаходять у значному впливі російського зовнішнього фактора на вибори в Молдові. Так, відразу після референдуму, були оприлюднені численні факти підкупу сотень тисяч виборців, які здійснювалися з «іноземними силами», під яким в першу чергу розумілися російські спецслужби. Окрім того, перед початком першого туру, в місцевих ЗМІ були розміщені чисельні публікації, які в тій чи іншій мірі компрометували особу Маї Санду.
Все це призводило до серйозної напруги, як в молдовському суспільстві так і в середовищі молдовської діаспори. Всі з великим хвилюванням очікували другого туру президентських виборів, результат яких був непередбачуваним.
Але перед тим, як приступити до розгляду і оцінки результатів останніх виборчих перегонів в Молдові, звернемо нашу увагу на саму особу Маї Санду.
Для початку зазначимо, що вона є своєрідним уособленням сучасної емансипованої жінки, яка спромоглася завдяки власній наполегливості, працездатності та природному таланту обійняти найвищу в державі посаду. Для самого молдовського політикуму вона стала своєрідною новацією, яка загалом відповідає сучасним трендам у світовій політиці, коли представниці жіночої статі обіймають найвищі посади. До категорії таких жінок відносимо колишню віце- президентку США Камалу Гаріс, яка балотувалася в президенти США на останніх виборах, президентку Грузії Соломе Зурабішвілі, прем’єр – міністерку Італії Джорджу Мелоні, президентку Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн тощо.
Народилася Мая Санду 24 травня 1972 року у селі Рисіпень, Фалештському районі Молдови. Зростала вона у інтелігентній сім’ї – мати була вчителькою, а батько директором крупного свинарного комплексу. З 1989 року по 1994 рік вона навчалася в Академії економічних досліджень Молдови (ASEM) на факультеті менеджменту, який закінчила з відзнакою. В період з 1995 по 1998 рік, вона вивчала міжнародні відносини в Академії державного управління (AAP) в Кишиневі. У 2010 році Санду закінчила Школу управління імені Джона Кеннеді при Гарвардському університеті.
Окрім рідної румунської, Мая володіє також російською, іспанською та англійською мовами.
Свою кар’єру Майя Санду почала ще у 1994 році, коли обіймала посаду головного спеціаліста Відділу співробітництва з Європейським союзом і країнами Чорноморського басейну, Департаменту зовнішньоекономічних відносин Міністерства економіки Молдови. Через два роки вона стала консультантом у Головному управлінні по співробітництву з міжнародними економічними організаціями.
В період з 1999 по 2005 рік, Мая Санду була запрошена на роботу до Кишиневської філії Світового банку, на посаду економіста. Однак згодом вона повернулася до Міністерства економіки Молдови, а потім була координаторкою програми ООН по розвитку.
З 2010 по 2012 рік Майя Санду працювала у США, на посаді радниці виконавчого директора Світового банку у Вашингтоні, округ Колумбія.
У 2012 р. вона робить перші кроки у молдовській великій політиці, обійнявши посаду очільниці міністерства освіти у Молдові. На цій посаді вона розпочала впровадження цілої низки реформ, спрямованих на адаптацію молдовських закладів вищої освіти до європейських стандартів, зокрема вимог Болонської системи. Так, будучи міністеркою освіти країни, Мая Санду змінила регламент проведення національних іспитів, а також посилила систему контролю за складанням іспиту на ступінь бакалавр, поставивши в аудиторіях камери відеоспостереження.
В 2014 році, вона на одному з організованих Ліберал-демократичною партією Молдови мітингів ввійшла до її лав. Однак, там Мая Санду затрималася недовго і 22 грудня 2015 оголосила вже про створення власного політичного проєкту – партії «Дія і солідарність».
В жовтні 2016 року Мая Санду робить першу спробу стати президенткою країни. У першому турі вона набрала 38% голосів, що дозволило їй посісти друге місце. Однак, вже в другому турі її переміг проросійський кандидат, тодішній лідер Соціалістичної партії Молдови Ігор Додон, який набрав 52% голосів..
На парламентських виборах 2019 року Санду разом зі своїми союзниками сформувала виборчий блок ACUM і отримали 26 з 101 місць в парламенті Молдови. А вже у червні 2019 вона була обрана 13-ою прем’єр – міністеркою Республіки Молдови. Щоправда, у той же день Конституційний суд оголосив неконституційним її призначення. Через декілька днів цей же суд все ж скасував свої рішення і уряд Санду залишився єдиним законним урядом. Втім, вона була відсторонена від посади прем’єр – міністерки 12 листопада 2019 роки після вотуму недовіри.
На президентських виборах 2020 року Майя Санду накінець здобула перемогу над своїм політичним суперником Ігором Додоном, набравши в другому турі 57,7% голосів. та здобула перемогу, а чинний президент Ігор Додон отримав 42,2% голосів виборців.
Тут зазначимо, що з самого свого початку, Мая Санду диспозиціонувала себе як проєвропейська політикиня, яка планує максимально наблизити Молдову до Європи.
Окрім того, розкриваючи свою програму на посаді очільниці держави, Мая Санду зазначала, що Молдові потрібно повернутися до збалансованої зовнішньої політики. а саме налагодити дружні відносини з Румунією, Україною, США країнами ЄС тощо. Важливе місце вона також приділяла боротьбі з російською пропагандою.
Стратегічною метою своєї зовнішньої політики Санду назвала набуття Молдовою членства в ЄС.
Стосовно внутрішньої політики, то президентка Санду визначила чотири основні напрями її реалізації:
1. Справедливість, порядок, дисципліна. Що в першу чергу передбачало реформування системи юстиції та боротьбу з корупцією в ній.
2. Ліквідувати безробіття шляхом створення нових робочих місць за рахунок розвитку дрібного і середнього бізнесу, відкриття доступу до дешевого кредитування, зменшення податкового навантаження тощо.
3. Підвищити пенсійне забезпечення людей літнього віку до рівня прожиткового мінімуму – 2 тисяч леїв (3,3 тисячі гривень).
4. Відродити молдовську сільську місцевість, щляхом запуску проєкту «Європейське село», який буде допомагати щорічно залучати на розвиток сіл близько 2 мільярдів леїв більше запланованих витрат у бюджеті.
Однак, як показали наступні чотири роки перебування Маї Санду на посаді президентки країни, їй не вдалося реалізувати більшість передвиборчих завдань. І це створювало для неї значні труднощі на виборах 2024 року, особливо у другому турі.
Заради об’єктивності зазначимо, що на попередніх виборах 2020 року вона була лідером опозиції, з її ім’ям тодішнє молдовське суспільство пов’язувало надії на швидкі зміни на краще. Окрім того, в її біографії ще не було чотирьох років президентства, оцінити які однозначно є справою вельми проблематичною. Молдова на сьогодні залишається однією з найбідніших країн регіону, ціни зростають, щороку з країни виїжджають десятки тисяч її громадян, причому найчастіше йдеться про молодь, яка не бачить своїх перспектив на батьківщині.
Санду правда виправдовувалася, зазначаючи, що часу для радикальних реформ було занадто мало, вказувала на прогнилу систему державного управління, яка склалася протягом десятиліть, і яка чинить запеклий опір ініційованим нею змінам. Оцінюючи чотири роки президентства Санду, не можна скидати з рахунків і обставини, які мало залежали від неї особисто, а саме епідемію коронавірусу, «енергетичну війну» з Росією, зрештою повномасштабне вторгнення Росії в Україну, що призвело до розриву логістичних ланцюжків і докорінно змінило загальну ситуацію в регіоні.
Всі ці вищезазначені труднощі суттєво впливали на формат ведення нею останньої виборчої компанії. Так, якщо на минулих президентських виборах Мая Санду обіцяла молдованам більш приземлені та відчутні речі, на кшталт боротьби з корупцією, підвищення добробуту населення, реформи системи правосуддя, то на виборах 2024 року ключовою темою її компанії стала європейська інтеграція Молдови – з огляду на процес вступу до ЄС, який почався саме при ній, диспозиціонування себе як головного апологета і символу зближення з Європою.
Також, слід відзначити, що не зважаючи на досить скромні результати свого президентства, Мая Санду спромоглася не засвітитися в жодному корупційному скандалі, зберігши за собою реноме чесної політикині.
Перемозі Санду сприяло і те, що опозиція підійшла то цих виборів не будучи об’єднаною і тим самим вона не спромоглася висунути із свого середовища одного кандидата. Причина цьому, на думку молдовських експертів, криється у політичному егоїзмі опонентів Санду, коже з яких намагався вибороти максимальну кількість голосів з прицілом на майбутні парламентські вибори, які повинні відбутися восени 2025 року. З іншого боку, звертає на себе увагу суперечливість самої особи головного конкурента Маї Санду, висуванця від проросійської Соціалістичної партії, Олександра Стояноглу. Він був колишнім генеральним прокурором, якого через корупцію звільнили із займаної посади в 2021 році.
Окрім того, Стояноглу невдало реалізував свій основний козир, як новачка в політиці та чесного борця зі злочинністю. Адже його звинувачували у корупції та перевищенні службових повноважень. Окрім того, ідучи під гаслом «Справедливість для всіх» він стверджував, що у разі обрання президентом продовжить курс на євроінтеграцію, хоч і не у тому вигляді, в якому вона відбувається зараз. Однак, тут відразу у більшості виникало запитання, як це поєднується з його висуванням від партії, лідер якої має давні близькі стосунки з Володимиром Путіним? Все це викликало сумніви у чесності і щирості його намірів.
Також необхідно звернути увагу і на т. зв. чинник Ілана Шора, молдовського олігарх-втікача, засудженого в Молдові на 15 років позбавлення волі за участь у «крадіжці століття». У 2014 році від спромігся вивести з трьох молдовських державних банків мільярд доларів, що на той час становило близько 12% ВВП країни. Нині Шор перебуває в Москві, тут же він заснував блок партій «Победа» і регулярно проводить його з’їзди. Ілана Шора вважають «рукою Кремля» у молдовській політиці, який підтримує і фінансує промосковські політичні сили.
Однак, визначальним чинником у перемозі М. Санду на президентських виборах 2024 року стала позиція молдовської діаспори, яка черговий раз підтримала її, майже одноголосно віддавши їй перевагу над проросійським кандидатом. На думку більшості експертів, без такої консолідованої підтримки, перемога Санду була неможливою.
Для України перемога Санду є вкрай важливою. Тут зазначимо, що після початку повномасштабної війни в Україні Молдова стала в числі перших країн, які почали нам активно допомагати зброєю і приймати у себе біженців. Самі ж її громадяни добре знають, що таке військовий конфлікт, адже 30 років живуть пліч-о-пліч із сепаратистами самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.
Від перших днів російського повномасштабного вторгнення в Україну, Мая Санду заявила, що її країна готова підтримувати Україну, зокрема зазначала, що «всі контрольно-пропускні пункти на кордоні Молдови та України відкриті та працюють у посиленому режимі. Ми підтримаємо людей з України».
В ході свого останнього візиту до України, який відбувся 25 січня 2025 року саме в розпал енергетичної кризи, Мая Санду зазначила, що «позиція Молдови щодо підтримки України залишатиметься незмінною». Далі вона зазначила, що «Українська сміливість забезпечує молдовський мир. Ми завжди будемо вдячні українському народу. Ваша сміливість і самопожертва прикрили Молдову від війни. Ми в боргу перед вами та вдячні й ніколи цього не забудемо».
Окрему увагу під час зустрічі Маї Санду з Президентом України Володимиром Зеленським було приділено безпеці та інтеграції в ЄС, а також конкретним двостороннім інфраструктурним проектам, зокрема у сфері транспорту, а також в освітній та гуманітарній сферах. Стосовно останнього, то тут мова йде про відкриття понад 70 українських книжкових поличок у бібліотеках країни, надання Молдовою притулку 125 тисячам українських вимушених переселенців, її допомога у відкритті Школу Супергероїв, яка діє на базі Національного інституту раку тощо.
І на завершення, оцінюючи результати останніх президентських виборів в Молдові, слід зазначити, що незважаючи на всі їхні складнощі, перемога Маї Санду є як для Молдови так і для України своєрідним торжеством справедливості і ліберально-демократичних цінностей. З цього приводу ми лише зазначимо, якщо така невелика держава як Молдова, в цих умовах неймовірного зовнішнього втручання, дезінформації та масового підкупу виборців, незаконного фінансування кандидатів, інших гібридних методів впливу довела, що її демократія здатна все це перемогти, то це є дуже важливим прецедентом, який засвідчує, що демократична модель розвитку має величезний оборонний потенціал, який в майбутньому дозволятиме її захистити від проявів насильства і несправедливості з боку авторитарних держав.
Олег ЦАПКО,
для “Української лінії”
