Геополітичний соціум України – Молдова
Молдова впродовж багатьох століть була незмінним південно-західним сусідом України. З цією країною нашу Батьківщину поєднують історичні династичні шлюби, випадки спільної збройної боротьби та навіть політичні союзи. Становлення українсько-молдовських відносин відбувалося впродовж багатьох окремих часових проміжків під час яких наші народи то здобували, то втрачали свою державність. Сучасний стан відносин між нашими країнами може похизуватися своєю відносною стабільністю та позитивною динамікою розвитку, що неабияк покращує геополітичний соціум України. Отож, якраз процес становлення цих відносин та їх сучасні виклики ми й розберемо в контексті цієї статті.
Ті читачі, які вже мали змогу ознайомитися з минулим випуском «Геополітичного соціуму України», у якому йшлося про Румунію, вже знають про існування особливих регіонів які називаються «прикордоння». Ці регіони населяють певні особливі прикордонні спільноти, представників яких важко назвати звичайними, у прямому сенсі цього слова. Це і зумовлює певні локальні особливості взаємодії цих спільнот по обидва боки прикордоння. У випадку з Молдовою та Україною можна сказати, що наші найдавніші контакти завдячують своєю появою саме вищезгаданому принципу прикордоння.
На жаль, точних відомостей про початок становлення українсько-молдовських відносин до нашого часу не збереглося, однак натомість, сучасні історики можуть похизуватися доволі об’ємними даними про взаємодію Молдовського князівства та Війська Запорозького – козацької України. Контакти ці мали не тільки виключно спорадичний чи то пак локальний вплив, характерний для прикордонних спільнот, але й більш помітний в контексті міжнародних відносин політичний вплив.
Доволі невелика кількість українців знають про те, що саме деякі вихідці з українських козаків посідали престол молдовських правителів або, як їх називали тоді, «господарів». Тодішня Молдова початку XVI століття – це князівство, що перебуває в прямій сфері геополітичних інтересів та впливу Османської імперії. Іншими словами, правителі Молдови мали чітку просхідну орієнтацію, дотримання якої суворо контролювалося з боку османів. У той же час, звичайні жителі Молдовського князівства не були в захваті від подібного підданства. Оскільки українські козаки сповідували православну віру і позиціонували себе захисниками християнського світу, то цілком логічним є те, що своєю ціллю вони обирали війну проти Османської імперії чи Кримського ханства. За іронією долі, мусульманський світ не раз в історії оголошував похід проти «невірних», тож виходить, що козаки також здійснювали свої походи проти таких самих, в їх розумінні, «невірних». Як ми бачимо питання релігії і приналежності до «Заходу» чи «Сходу» могло визначати не тільки взаємини між народами, але й приналежності цілих країн до того чи іншого ворогуючого блоку.
Гадаю, не буде великим відкриттям той факт, що якщо сама територія Молдови перебувала у сфері впливу Османської імперії, то і її правителі були також ставлениками османів. Саме проти одного такого правителя й мали змогу виступити наші козаки. Відомий український запорожець Іван Підкова та гетьман Яків Шах разом із загоном козаків почали боротьбу проти Петра VI Кульгавого – молдовського господаря, який своїм положенням був зобов’язаний Османській імперії. У підсумку, перемогу у протистоянні отримало саме козацьке військо, в результаті чого український козак Іван Підкова став молдовським господарем у 1577 році.
Складно оминути увагою й інші віхи взаємодії України та Молдови. Гарним прикладом можуть слугувати Молдавські походи гетьмана Богдана Хмельницького у період національно-визвольної війни 1648-1652 років. Український гетьман був до того ж вправним дипломатом, тож походи на територію Молдови слугували не тільки ситуативній меті пошуку підтримки, але й встановлення династичних зв’язків між родинами господаря Лупула (молдовського господаря) та гетьмана Хмельницького. Згідно з цим планом, Тиміш – син Богдана Хмельницького, мав одружитися на Розанді – дочці Василє Лупула. Однак, навіть тут не все так просто, адже династичні плани Хмельницького, як це було прийнято в ті часи, з самого початку були пов’язані саме з політичними інтересами. Справа в тому, що в Лупула були дві доньки, одна з яких, Марія, була дружиною Януша Радзивілла – вельми впливового магната та політичного діяча Речі Посполитої, з якою воював Хмельницький. Тож, подібний проект мав на меті «вбити двох зайців одним пострілом»: заручитися підтримкою Молдови у боротьбі українського народу за державність та породичатися з фамілією Радзивіллів, одним з найбільш впливових та заможних кланів Речі Посполитої. Подібні епізоди шлюбної дипломатії ми могли спостерігати під час правління Ярослава Мудрого, якого не просто так прозвали «тестем Європи». У такому разі, гетьмана Хмельницького можна визнати гідним продовжувачем справи руського князя.
Тиміш та Розанда дійсно уклали шлюб, однак, на превеликий жаль, умовний «Молдавський проект» Богдана Хмельницького так і не зміг бути втіленим у життя в повній мірі через загибель Тимоша Хмельницького у битві під Сучавою 1653 року. Тим не менш, незважаючи на нездійсненність вищезгаданого проекту, він дає змогу сучасним дослідникам прослідкувати еволюцію українсько-молдовських відносин у контексті політичної ситуації та те, як вони змінювалися у відповідь на всі виклики тодішніх обставин.
Молдавська територія і надалі фігурувала в історії боротьби українського народу. Так, наприклад, саме до околиць міста Бендери відступили війська шведського короля Карла XII та гетьмана Івана Мазепи після поразки у Полтавській битві 1709 року. Зрештою, саме на цій території видатний український гетьман знайде свій вічний спочинок . Саме на території Молдови буде написана легендарна «Конституція» Пилипа Орлика – найбільш передова та прогресивна на той час. Таким чином, цілком можна стверджувати про те , що українці не могли вважатися чужинцями на території Молдови. Між нашими народами існували тісні контакти як на локальному, так і на політичному рівнях, що й зумовлює глибину наших історичних зв’язків.
Доволі напружена ситуація в українсько-молдовських відносинах виникла під час Української революції 1917-1921 років. Мова йде про спірні території Північної Буковини, Бессарабії та Буджаку. Ці географічні назви не дарма можуть видатися знайомими деяким читачам, адже вони згадувалися у попередній статті, прочитання якої дозволить краще зрозуміти цю проблему. Ці території були вельми неоднорідними за своїм етнічним складом, тому приналежність їх було доволі складно визначити. Тим не менш, після проведених аудитів більшість населення вирішило приєднатися до Української Народної Республіки. Незважаючи на це, королівство Румунія, втілюючи концепцію своєї «величі», про яку докладно йшлося у минулій статті, вирішило банально загарбати ці території силою зброї. Враховуючи той факт, що УНР була знекровлена війною на декілька фронтів, це завдання не було надважким для румунських збройних сил. Однак, Бессарабію вже у 1940 році за вимогою Радянського Союзу було виокремлено зі складу Румунії. Саме з цього періоду починається історія Молдовської Соціалістичної Республіки.
Упродовж наступних п’ятдесяти з гаком років Україна та Молдова перебували у складі Радянського Союзу, тож навряд чи можна вважати цей період історією незалежного існування наших країн, адже всі ключові рішення диктувалися з Москви, а демократія була суто номінальною, якщо взагалі мала місце.
Після ж здобуття ними обома незалежності у 1991 році розпочався період доволі приязного добросусідства. На сучасному етапі наших взаємин існує лише три проблеми, що потребують нагального розв’язання. Однією з них, як не складно здогадатися, є проблема молдовського ставлення до російсько-української війни, про яку ми поговоримо трохи згодом. Іншою ж прийнято вважати потребу Молдови поступово відмовитися від російських енергоресурсів. Однак, наразі пропоную зосередитися на проблемі Придністров’я – невизнаної квазіреспубліки, що знаходиться у небезпечному сусідстві як з Молдовою, так і з Україною.
Як і всі квазідержавні утвори, що були спонсоровані росією, Придністров’я є скоріше засобом дестабілізації ситуації в регіоні, ніж реальним важелем впливу на геополітичну ситуацію. Населення Придністров’я не питали про їх бажання чи небажання жити на території цього, якщо можна так сказати, державного утвору, а порядок на ньому підтримується за рахунок контингенту російських військ, розквартированого на цій території.
Не вельми приємним фактором в українсько-молдовських відносинах є те, що російські підрозділи, які вирушали на ротацію до Придністров’я пересувалися територією України. Сенсу просити вибачення за це немає, адже Україна робила все, особливо у період з 2014 по 2022 роки, для того, щоб не спровокувати передчасної російської агресії та отримати цінний час на підготовку до вторгнення, хоча зараз уже точно до більшості прийшло розуміння, що така тактика поступливості дійсно є тим, що нам не можна застосовувати по відношенню до росіян у майбутньому в жодному разі. Зрештою, самій Україні не вигідно мати на своєму південно-західному фланзі військове угрупування ворога, бо ж своя сорочка хоч і ближче до тіла, але сподівань на те, що росія хоч колись захоче зупинитися в своїх божевільно-грандіозних намірах розширення «вєлікой расії» і залишить уже давно усталенні державні кордони в спокої, давно вже немає. Водночас, і сама Молдова не вдається до рішучих дій у Придністровському питанні. Допомога міжнародних організацій та спільноти, зрештою, ні до чого не призвела, а для того, щоб вирішити цю проблему військовим шляхом, у Молдови у будь-якому випадку не вистачить воєнної потужності, адже за квазіреспубліку вступиться російська федерація. Іншими словами, маємо такий собі геополітичний парадокс згідно з яким ця проблема не може бути вирішеною, як кажуть фізики, за даних умов задачі. Однак, маємо пам’ятати, що у геополітиці немає сталих величин.
Можна похвалити молдовську позицію щодо підтримки України в її боротьбі проти російської агресії. Молдова ще в 2014 році не визнала результати референдумів у Криму та ДНР/ЛНР, можливо якраз тому, що у проблемі з Придністров’ям, свого часу, також мав місце сфабрикований референдум і подібна ситуація є знайомою для Молдови. 2018 року під час зустрічі в Кишиневі було створено Міжпарламентську асамблею, до якої увійшли Молдова, Грузія та Україна. Кінцевою метою діяльності асамблеї є деокупація територій названих країн та протидія російській агресії. Як можна побачити, у випадку з українсько-молдовськими відносинами наявність спільного ворога та схожих проблем не тільки сприяють зміцненню самих відносин, але й поглиблюють зв’язки між країнами на міждержавному рівні.
Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, Молдова дала чітко зрозуміти свою позицію. Станом на сьогоднішній день Молдова приймає у себе більш ніж 450 тисяч українських біженців, надає їм притулок та гідні умови життя. Позиція щодо підтримки України у цій війні є незмінною, однак варто розуміти, що споглядати на всі питання геополітики через рожеві окуляри не варто і в цій умовно кажучи «бочці меду» є добряча ложка дьогтю.
Так, наприклад, Молдова ще не надала військової допомоги Україні. Відкинувши всю емоційність можна зробити висновок, що це рішення є певною мірою обґрунтованим, адже, зрештою, збройні сили Молдови не можуть похизуватися значними запасами військового устаткування з огляду на невеликі розміри самої країни і, як наслідок, і її армії. Якщо додати до цих фактів ще наявність російських військ у Придністров’ї, то стає зрозумілим бажання уряду Молдови «тримати порох сухим» та використовувати всі запаси зброї виключно для власних потреб. Однак, не варто забувати, що Молдова є учасником плану індивідуального партнерства НАТО і має певні гарантії безпеки від цього блоку. Іншими словами, саме партнерство є гарантією того, що кордони Молдови залишаться непорушними. Слушним прикладом подібного твердження можуть слугувати країни Балтії, які, незважаючи на розмір своїх армій, надали Україні безпрецедентні обсяги гуманітарної та військової допомоги.
Можна припустити що у випадку повноцінного членства Молдови в НАТО, у неї розв’яжуться руки щодо передачі зброї армії України, яка самотужки стримує сили агресора, що переважають, як чисельно, так і матеріально. Принаймні, незрозумілою з точки зору логіки видається відмова Молдови у питанні передачі Україні шести винищувачів МІГ-29, які все одно не використовуються молдовськими ВПС. Це питання є відкритим і по сьогодні.
Не можна забувати й про те, що Молдова до сих пір не приєдналася до європейських санкцій проти росії. Відкритим залишається питання щодо відмови Молдови від закупівель енергоносіїв з росії. Президент Молдови Майя Санду пояснила позицію тим, що уряд розуміє всю вразливість економіки та енергетики країни у випадку одночасної відмови від російських енергоносіїв та запровадження економічних санкцій проти росії. Пані Санду також додала, що негативні тенденції молдовської економіки також особливо не вигідні для українських біженців, що перебувають на території цієї країни і на житті яких, напевне, відобразяться подібні заходи.
З одного боку уряд Молдови можна зрозуміти: невелика країна просто не може одночасно вирішити всі нагальні проблеми і змушена йти на рішучі кроки тільки добряче зваживши всі «за» та «проти», однак не можна не згадати, що існує велика кількість можливих альтернатив російському газу, а економічні взаємини набагато доцільніше поглиблювати з країнами Європи ніж з країною-ізгоєм, на яку все більше й більше перетворюється сучасна росія. Тим не менш, не можна виключати того факту, що уряд Молдови все ж наважиться на зміни та перегляне свою політику щодо підтримки санкцій проти росії. Зрештою, цей крок не тільки яскраво проілюструє позицію країни, але й сприятиме ще більшому покращенню українсько-молдовських відносин.
Підсумовуючи, варто сказати про те, що відносини між нашими країнами пройшли довгий період свого становлення та розвитку. На сучасному ж етапі, Молдова та Україна стикнулися зі схожими проблемами у вигляді існування квазідержавних утворів, що дестабілізують як ситуацію в країні, так і в регіоні в цілому.
Молдова неодноразово робила заяви про симпатії до України в контексті російсько-українського збройного протистояння. Подібна позиція є логічно виправданою, адже, врешті-решт, якщо Україна зникне з політичної карти світу, то сусідство з росією стане просто смертельним для цієї невеликої країни. Тим не менш, Молдова продовжує гуманітарну підтримку України та її громадян, що опинилися у скрутному становищі і є всі підстави припускати, що допомога ця набуде більших розмірів. До цього Молдову будуть спонукати як успіхи українських військових на фронті, так і потуги українських дипломатів.
Вже після того, як написання цієї статті було завершене, уряд Молдови оголосив про запровадження економічних санкцій проти росії. Подібний крок яскраво демонструє як підтримку України з боку Молдови, так і небажання молдовського уряду загравати з росією. Іншими словами, можна зробити висновок, що українсько-молдовські відносини розвиваються у позитивному ключі та сприяють покращенню геополітичного соціуму України. Сучасний же стан взаємопорозуміння між нашими країнами є квінтисенцією багатьох років дипломатичних потуг, результат яких є особливо помітним в контексті позиції Молдови щодо російсько-української війни, яка, на даному етапі є однозначною.
Володимир ЛИТВИН,
для «Української лінії»