Історія, сучасні технології і міждержавна конкуренція
в сегменті ударних БПЛА
Ударні безпілотники сьогодні стоять на озброєнні в арміях більш ніж трьох десятків країн. Будучи спочатку інструментом точкового віддаленого ураження нерегулярних військових підрозділів, ударні БПЛА еволюціонували до авіації стратегічного призначення, а також стали ядром концепції майбутньої системи протиповітряної оборони, керованої штучним інтелектом.
При цьому в суспільстві все ще ведеться дискусія про етичність і законність їх застосування, а фразеологізм “дрон-вбивця” увійшов до лексикону низки популістських правозахисних організацій.
Надалі в статті ми розглянемо розвиток, міждержавну конкуренцію, етичні і технологічні аспекти у сегменті саме ударних БПЛА, тобто безпілотників, здатних нести зброю.
Історія розвитку ударних БПЛА
Початковий розвиток безпілотних літальних апаратів (БПЛА) нерозривно пов’язаний з військовими конфліктами. У країн, які брали участь у бойових діях, виникала потреба більш економного витрачання потенціалу своїх військово-повітряних сил. Так як навчання пілотів і виробництво літаків було витратним заходом щодо часу та матеріальних ресурсів.
Під час Першої світової війни були сконструйовані прототипи літаків-снарядів “літаюча бомба Сперрі” (Sperry “Flying Bomb”) та “повітряна торпеда Кеттерінга” (Kettering “Bug”). Однак завершення військових дій призвело до втрати інтересу до проектів та згортання фінансування.
Нова хвиля інтенсивного розвитку безпілотної авіаційної техніки виникла напередодні Другої світової війни. БПЛА впевнено зайняли нішу «літаків-мішеней», призначених для тренувань зенітних розрахунків. А Німеччина та США створили прототипи майбутньої крилатої ракети та ударного безпілотника.
Німецький літак-снаряд Фау-1 був запущений у виробництво в 1942 р. Апарат був оснащений пульсуючим повітряно-реактивним двигуном. Запускався як з катапульти, так і з літака-носія. Керував польотом автопілот, що витримував заданий при старті курс та висоту польоту.
З 1944 по 1945 роки Німеччина здійснила понад 10 тис. пусків Фау-1 по території Великобританії.
В результаті було вбито близько 6 тис. осіб та ще близько 20 тис. поранено. Зруйновано 23 тис. будівель.
Американський радіокерований літак-торпедоносець TDR-1 був невеликим бомбардувальником з двома двигунами. У цьому БПЛА було впроваджено архітектуру системи управління, що стала базовою для наступних поколінь безпілотників. У носовій частині була телекамера, яка передавала зображення на монітор оператора, який коригував курс за допомогою джойстика.
Бойові випробування літаки пройшли в 1944г. на Тихому океані, атакуючи японські військові об’єкти у районі Соломонових островів. Але, незважаючи на відносну успішність випробувань, із закінченням війни проект було згорнуто.
Глобальне протистояння двох соціально-економічних систем, що відбулося після Другої світової війни, та початок гонки озброєнь знову інтенсифікували розвиток бойової безпілотної літальної техніки. При цьому низка країн підійшла до розробки БПЛА не як окремих проектів, а як платформ, здатних виконувати низку військових завдань.
Наприклад, США розробили реактивний безпілотник AQM-34 Firebee, платформа якого використовувалася як декілька модифікацій літака-мішені, 28 модифікацій БПЛА-розвідника, а також багатоцільового БПЛА, в носовій частині якого можна було встановлювати: а) розвідувальну апаратуру, б) апаратуру радіоелектронного придушення, в) бойову частину, що перетворювала літак на крилату ракету.
Також проводилися експерименти з ударною модифікацією. У 1960-х роках апарат був успішно обладнаний двома керованими ракетами класу “повітря-повітря”. Пройшов випробування як бомбардувальник з двома 250-фунтовими авіабомбами, провівши прицільне бомбометання.
У 1971 році були проведені експериментальні запуски першого прототипу розвідувально-ударного безпілотника BGM-34A, озброєного ПТУР Maverick та керованими авіабомбами Pavewa. І цього ж року було здійснено перший в історії пуск з борту безпілотника керованої ракети Maverick класу “повітря-поверхня” з телевізійним наведенням.
Однак до серійного виробництва моделі ударних БПЛА так і не дійшли. Справа в тому, що в 1979 р. між СРСР і США було підписано Договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСВ-2), згідно з яким безпілотники потрапляли під визначення “крилаті ракети” (“безпілотні, оснащені власною руховою установкою засоби, політ яких на більшій частини їхньої траєкторії забезпечувався за рахунок використання аеродинамічної підйомної сили”) і на розробку яких накладалася низка обмежень.
Більш того, в 1987 р. Рональд Рейган і Михайло Горбачов підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (ДРСМД), де взагалі передбачалася ліквідація крилатих ракет наземного базування з дальністю від 500 до 5500 км.
Розробка ударних БПЛА була поставлена більш ніж на 20-річну паузу. І лише 2001 року військові знову повернулися до цієї теми: 16 лютого на авіабазі ВПС США “Нелліс” було здійснено пуски протитанкових ракет Hellfire з борту безпілотника Predator. Випробування було санкціоновано конгресом США. Урядові юристи дійшли висновку, що це не буде порушенням ДРСМД, оскільки крилата ракета має боєголовку, а БПЛА Predator її не має.
5 листопада 2002 р. Predator завдав першого ефективного військового удару: в Ємені було знищено автомобіль з бойовиками “Аль-Каїди”, що знаходилися в ньому. Епоха активного бойового застосування ударних БПЛА розпочалася.
Сучасні ударні БПЛА на озброєнні армій світу
США виступає провідною країною з розробки та застосування бойових БПЛА. Для воєнних цілей було сконструйовано близько 200 моделей. При цьому в якості ударних літаків експлуатуються MQ-1 Predator (у 2018 був знятий з озброєння і заміщений модифікацією MQ-1C Grey Eagle) та MQ-9 Reaper.
Ударні БПЛА Predator та Reaper добре зарекомендували себе під час бойових дій в Іраку та Афганістані. Окремо варто згадати їх надзвичайну ефективність у боротьбі з міжнародним тероризмом, коли дистанційними точковими ударами ліквідовувалися ватажки терористичних угруповань.
У червні 2020 р. ВПС США презентували нову програму MQ-Next, яка передбачає створення нового покоління ударних безпілотників. Базові вимоги: більший рівень виживання, ніж у MQ-9, а також нижча вартість виробництва та витрат на експлуатацію та модернізацію.
Країни ЄС. Незважаючи на кілька міжнаціональних проектів із створення уніфікованої платформи БПЛА, ЄС так і не зміг спроектувати єдину версію ударного безпілотника. І якщо Великобританія та Франція у своїх успіхах просунулися до створення демонстраційних моделей, то Німеччина все ще продовжувала вести дискусію про етичність застосування ударних БПЛА.
У 2018 році консорціум компаній Airbus, Dassault Aviation та Leonardo представили концепт та макет середньовисотного БПЛА Eurodrone. Апарат має вийти досить габаритним: з розмахом крил 26 м та максимальною злітною вагою близько 11 тис. кг, що майже вдвічі більше ваги MQ-9 Reaper.
Перший політ “Євродрона” очікується до середини 2027 р. Хоча, незважаючи на те, що вже підписано контракти на постачання 60 літаків до Великобританії, Франції, Іспанії та Італії, низка політиків з різних країн продовжують висловлювати критику на адресу проекту – в основному, через його суттєві габарити.
Ізраїль. Щодо ударних БПЛА в Ізраїлі склалася досить парадоксальна ситуація. Офіційно ні в збройних силах Ізраїлю, ні в його експортних контрактах немає ударних безпілотників (при тому, що Ізраїль входить до лідерів країн-виробників БПЛА). Однак у процесі боротьби Ізраїлю з арабським тероризмом періодично приходили повідомлення про те, що терористи, ймовірно, були атаковані безпілотником.
І лише в 2021 році, на церемонії закінчення 38-го курсу операторів БПЛА, командувач ВПС генерал-майор Амікам Норкін визнав, що у штабі ВПС створено відділ озброєнь БПЛА.
Як з’ясувалося, експерименти з ударними БПЛА Ізраїль розпочав близько 30 років тому. Серійне використання озброєння спершу було пов’язане з моделлю Hermes-450, яка надійшла до збройних сил Ізраїлю наприкінці 90-х років. На сьогоднішній день як ударні використовуються всі типи середніх і великих БПЛА: Hermes-900, Heron-1 Heron-TP.
Китай. На озброєння армії Китаю ударні БПЛА почали надходити на початку 2010-х років. При цьому Китай серед країн-розробників ударних безпілотників виявляє найбільшу відкритість, демонструючи свої військові розробки на різних авіаційних виставках, які можуть мати декілька назв.
І хоча найбільш вдалі моделі китайських БПЛА за зовнішнім виглядом та технічними характеристиками нагадують американські Predator і Reaper, китайські виробники стверджують, що це повністю авторська розробка.
Туреччина несподівано увірвалася до країн-виробників ударних БПЛА наприкінці 2010-х років.
Незважаючи на членство в НАТО, багаторічні переговори зі США щодо закупівлі ударних безпілотників зайшли в глухий кут. Каменем спотикання виступали курди, яких США розцінювали як ситуативних союзників, а Туреччина – як сепаратистів і для боротьби з якими якраз і були потрібні БПЛА.
У 2014 р. зять Президента Туреччини Реджепа Ердогана, інженер-співвласник сімейної фірми Baykar Makina Сельчук Байрактар представив нову розробку – БПЛА Bayraktar TB2. Незважаючи на посередні технічні характеристики, апарат мав базову перевагу: невеликі розміри, малопотужний двигун і композитний корпус робили його досить складною ціллю для засобів виявлення. Безпілотника було прийнято на озброєння турецької армії.
Світову популярність Bayraktar отримав під час Карабахської війни 2020 року. Кадри знищення російських ЗРК “Оса” та “Стріла” позиціонували БПЛА краще за будь-яку рекламу. Станом на початок 2023 р. Bayraktar TB2 стоїть на озброєнні 18 країн.
Особливості експортного ринку виробництва ударних БПЛА
До початку 2010-х років лідером із експорту військових БПЛА був Ізраїль. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень світу (SIPRI), 60,7% усіх експортованих безпілотних літаків у світі в період з 1985 по 2014 рік було вироблено в Ізраїлі. Але це стосується всіх військових БПЛА. А безпосередньо ударних, здатних нести озброєння – Ізраїль взагалі офіційно не постачав.
З 2010 по 2014 рік світовий обсяг експортних поставок військових безпілотників склав 439 штук. З яких ударних літаків було лише 11 штук (2,5%).
Справа в тому, що на ринок ударних БПЛА безпосередньо тисне Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ) – неформальна угода низки країн, які сформували правила нерозповсюдження ракетних технологій та продукції подвійного призначення. РКРТ було впроваджено 1987 р. з ініціативи США. На сьогоднішній день режим контролю підтримують 35 країн.
РКРТ є багатостороннім механізмом експортного контролю, в основі якого лежить домовленість про застосування єдиних стандартів при передачі ракетних технологій з метою запобігання їх безконтрольному поширенню. Учасники РКРТ домовилися дотримуватись ідентичних підходів до здійснення ракетного експорту, зафіксувавши їх у своєму внутрішньому законодавстві.
Режим покликаний обмежити поширення ракет, безпілотних літальних апаратів та пов’язаних з ними технологій, призначених для створення систем, здатних доставляти корисний вантаж масою 500 кг і більше на відстань не менше 300 км, а також систем, призначених для доставки до цілі зброї масового ураження.
Власне, ось чому США, будучи безумовним лідером у розробці та виробництві ударних БПЛА, веде досить стриману експортну політику у цьому сегменті. У той час як Китай, не будучи країною-підписантом РКРТ, дотримується комерційного підходу. Як наслідок: за останні 10 років Китай продав 282 ударні БПЛА у 17 країн, а США – лише 12, до Великобританії та Франції.
У 2023 році на світовому ринку ударних безпілотників з’явився новий фаворит. Туреччина потіснила Китай і стала світовим лідером експорту середньовисотних і висотних БПЛА великої тривалості польоту. Станом на кінець 2022 року Туреччиною поставлено 212 літаків загальною оцінною вартістю 2,396 млрд дол. США. При цьому в портфелі замовлень лежить виробництво ще 191 безпілотника на суму 1,304 млрд. доларів.
Успіхи Туреччини підштовхнули Ізраїль до перегляду своєї політики щодо експорту озброєних БПЛА. Для того, щоб остаточно не втратити свої позиції на ринку, низка ізраїльських оборонних компаній звернулася до уряду за дозволом на експорт ударних безпілотників.
Нові технології та штучний інтелект у сегменті ударних БПЛА
Роботи з інтеграції вузькопрофільного штучного інтелекту (AI) та машинного навчання (ML) ведуться як у плані автономності БПЛА в якості самостійної бойової одиниці, так і у плані стратегічних національних та міжнаціональних оборонних систем.
Future Combat Air System (FCAS) – це європейська система протиповітряної оборони, яка має надійти на озброєння у 2040 році. Розробку проекту ведуть Німеччина, Франція та Іспанія. Проект складається з чотирьох компонентів:
- винищувач шостого покоління, пов’язаний із безпілотними компонентами;
- інноваційний винищувальний двигун нового покоління;
- безпілотні компоненти, які взаємодіятимуть із винищувачем та підтримуватимуть його у розвідці, радіоелектронній боротьбі та ефективності бою;
- Air Combat Cloud, захищена ІТ-система, що є цифровою магістраллю, яка буде з’єднувати бойовий літак і безпілотні компоненти.
Концепція FCAS є “Системою систем” (SoS), яка об’єднає пілотовані та безпілотні системи, бойові літаки та БПЛА. При цьому SoS будується у форматі відкритої архітектури, що дозволить інтегрувати як існуючі національні системи, так і нові розробки, а також вимірювання інших систем (наземні, морські, космічні та кіберпросторові).
Skyborg – проект ВПС США зі створення штучного інтелекту для пілотування та управління польотами. Під керівництвом системи Skyborg винищувачі нового покоління будуть підтримуватися невідомими літаками з пілотами, а автономними бойовими БПЛА.
Один із найдосконаліших винищувачів у світі F-35 коштує близько 100 млн дол. США. Плюс погодинна вартість його польоту. Тому втрата у повітряному бою лише одного винищувача – це суттєва втрата для ВПС США. Проект Skyborg спрямований на усунення цього ризику шляхом заміни дорогих провідних винищувачів на більш доступні бойові БПЛА.
Система передбачає відкриту архітектуру, що дозволяє інтегрувати до неї різні авіаційні платформи та об’єднувати кілька програмних додатків для адаптації до нових можливостей та типів місій.
На відміну від європейського підходу до розробки FCAS, де були визначені конкретні підрядники під конкретні види робіт, США залишилися вірними конкурентному підходу. У 2020 р. ВПС США уклали контракти з дев’ятьма корпораціями на розробку та прототипування Skyborg.
Перші тестові польоти із програмним забезпеченням Skyborg пройшли у 2021 році. Дрон літав над Флоридою 130 хвилин, відповідав на навігаційні команди, дотримувався встановлених “геозон” і демонстрував скоординоване маневрування.
Наступного року Skyborg був успішно протестований на двох безпілотниках XQ-58A Valkyrie. Ці БПЛА вважаються одними з фаворитів ВПС США, оскільки відповідають базовим стратегічним цілям: при чудових льотно-технічних параметрах відрізняються швидкістю збирання і достатньо низкою вартістю.
Етичні та технологічні бар’єри у подальшому розвитку ударних БПЛА
Окремим напрямком запровадження інновацій в ударні БПЛА є створення автономних систем. Під автономною системою мається на увазі здатність безпілотника діяти, визначати та вражати ціль на основі програмного забезпечення без участі людини.
При цьому і в цивільному, і військовому середовищі розгорнуто широку дискусію про допустимий рівень автономності системи. Головне питання: чи можна надавати машині право самостійно приймати смертельні рішення без втручання чи контролю людиною.
На сьогоднішній день Група урядових експертів ООН (GGE) з питань використання автономних систем, спираючись на гуманітарне право, розробила 11 “Керівних принципів”, серед яких є принцип відповідальності: “Відповідальність людини за рішення про застосування зброї має бути збережена та не може бути перенесена на машину”. Таким чином, світова спільнота сформулювала спільність критеріїв при оцінці автономності:
- повністю автономна збройна система – це система, розроблена для виконання завдань поза відповідальності командування та контролю людини;
- частково автономна збройна система – це система, розроблена для виконання завдань у межах відповідальності командування та контролю.
Військові відомства низки країн вже запровадили ці дефініції до своєї нормативної бази. Так, міністерство оборони США визначає автономну систему озброєння наступним чином: “Збройна система, яка після активації може обирати та вражати цілі без подальшого втручання оператора”. А міністерство оборони Великобританії випустило заяву: “Поділяючи занепокоєння урядів та експертів зі штучного інтелекту в усьому світі, ми виступаємо проти створення та використання систем, які працюватимуть без значної та належної участі людини протягом усього їх терміну експлуатації. Сполучене Королівство не має повністю автономних систем озброєнь і не має наміру їх розробляти”.
Серед технологічних нюансів, що стримують широке застосування ШІ в ударних БПЛА, можна виділити такі:
- відсутність компактного та легкого акумулятора з великою ємністю. У ситуації з автономним безпілотником потрібна постійна обробка великого масиву навігаційної інформації та даних з різних датчиків, що є досить енергоємним процесом. Що ще більше ускладнюється при використанні зграї БПЛА;
- нестабільність стійких комунікацій. Обмежені пропускна здатність каналів і діапазон частот під час передачі великих масивів інформації можуть призводити як до затримок обміну даними, так і до виявлення БПЛА з боку супротивника, що ставить під загрозу виконання місії;
- відсутність безпечного технологічного рішення для забезпечення командування та управління зграєю БПЛА. Реалізація управлінської моделі через координаційний центр, яким є одна з платформ зграї, несе головний ризик: втрата лідера – це втрата зграї. Тоді, як децентралізована модель на основі автономності зграї може призвести до втрати контролю з боку людини.
Також відсутнє практичне розуміння, як поведеться ШІ в реальних бойових діях, оскільки алгоритми машинного навчання розробляються в синтетичному середовищі. До того ж, досі існує складність у розумінні та взаємодії оператора зі штучним інтелектом: ШІ спирається на швидкість обробки даних та прийняття рішень, тоді як оператор – на причинно-наслідкові зв’язки, не доступні процесам ШІ. В результаті прийняті рішення ШІ не завжди зрозумілі та логічні для оператора.
Підсумовуючи викладене. Розвиток ударної безпілотної авіації, яка за сто років пройшла шлях від нестабільного та малоефективного літака-торпеди до автономної бойової одиниці, здатної самостійно знаходити та вражати мету, виводить ведення бойових дій на новий технологічний рівень. Протягом багатьох століть військове мистецтво прагнуло до поглиблення зони поразки на території противника для мінімізації своїх втрат від прямого зіткнення. І ось людство підійшло до межі, коли бойові дії вестимуть роботи, керовані з віддалених командних пунктів.
Власне, світ вже стоїть на порозі війни нового типу – війни машин. І в цій гонці нестримного прогресу головне – не перейти межу, не втратити контроль над машинами і не допустити попадання автономних технологій до рук організацій та режимів, позбавлених будь-яких моральних та етичних принципів.
Ігор ЖИВИЦЯ, Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України, член національної спілки журналістів України
