На захист українського ветерана
Історія України періоду Другої світової війни, без перебільшення, є однією з найбільш трагічних сторінок життя нашого народу. Відголоски цієї трагедії ми можемо чути навіть через 78 років після її завершення. Особливо відчутно це проявляється у ставленні світової спільноти та деяких українців до людей, жителів окупованих територій, які пішли на співпрацю з німцями. Одним з таких людей був Ярослав Гунька, який разом з багатьма своїми однолітками записався до 14-ї дивізії ваффен-СС «Галичина». Постать пана Ярослава стала широковідомою через штучно спровокований скандал, що відбувся у вересні цього року, коли його, як ветерана Другої світової війни було запрошено до парламенту Канади. Ярослава Гуньку було представлено, як «ветерана, що боровся за Незалежність України проти росіян» і це було цілком правдиве твердження. Водночас, мас-медіа та заангажовані телеканали після засідання парламенту охрестили пана Ярослава «посіпакою нацистів», «військовим злочинцем» та «негідною шани людиною».
Про фінансові вливання росії в закордонні телеканали вже давно було широковідомо, тож подібна риторика не викликала жодного здивування. Однак, особливо шокуючим є той факт, що навіть незалежні науково-дослідницькі інституції та відомі діячі також підтримали подібні звинувачення. Це свідчить про малі пізнання громадян заходу про історію України та про людей, які її творили ціною свого життя та здоров’я.
В парламенті Канади пана Ярослава цілком слушно відрекомендували як українського ветерана, якому варто подякувати за його службу та визвольну боротьбу. Люди, які зібралися в парламенті відреагували адекватно: стоячи поаплодували 98 річному ветеранові. Однак, найцікавіше сталося вже після закінчення засідання. Західні СМІ вибухнули інформацією про те, що в парламенті аплодували «пронацистському ветеранові СС».
Найбільш поміркованим у своїх висловлюваннях можна по праву вважати видання Politico, яке просто описало ситуацію, однак зробило зауваження щодо того, що Ярослав Гунька служив у дивізії СС. У такому разі, редакторам видання можна нагадати, що 14-та дивізія СС «Галичина» в кінці війни стала 1-ю дивізією Української Національної Армії й боролася в першу чергу за інтереси українців.
Видання CVT та CBC News обізвали пана Ярослава «чоловіком, який воював за нацистів» та «військовослужбовця, що служив у нацистському підрозділі». Немає сенсу пояснювати, що дивізійники воювали за Україну та українців, а не за ефемерну любов до німецького фюрера та його ідей. До того ж, якщо зараховувати до нацистів всіх союзників Німеччини у Другій світовій, то за такою логікою, в цей список мали б попасти і фіни, які воювали за повернення власних територій, відібраних Радянським союзом у Зимовій війні. Втім, якщо б ці видання підходили до висвітлення конфлікту об’єктивно, то як би воно змогло продукувати популістські заголовки, що привертають увагу читачів?
Не оминули своєю увагою цю подію і пересічні коментатори в соцмережах. Зокрема, деякі іноземці обурювалися знайденим у вільному доступі світлинам на яких бійці дивізії зображені поруч з райхсфюрером СС Гайнріхом Гіммлером. Для тих хто апелює до цього аргументу можна навести наступний факт. Гіммлер – це очільник СС і ледь не кожна дивізія цієї структури мала з ним спільне фото. Невже українців можна записати у лави прихильників політики нацизму тільки за подібні світлини? В такому разі, за такою логікою, до фанатів нацизму можна також записати редакцію всесвітньовідомого журналу «Time», випуски якого за 24 квітня 1939 та 12 лютого 1945 років містили портрет райхсфюрера СС на своїх обкладинках.
Палива у вогонь підкинув й Майкл Мостин – генеральний директор організації Бней-Брит, одного з найстаріших єврейських громадських об’єднань. Зокрема, він заявив, що «надзвичайно обурливо, що парламент вшанував колишнього члена нацистського підрозділу, [адже] носії української «ультранаціоналістичної ідеології», які пішли добровольцями в дивізію «Галичина», мріяли про етнічно однорідну українську державу та підтримували ідею [проведення] етнічних чисток». У тому разі, якщо пан Мостин зможе надати реальні докази своїм словами, йому забезпечена Національна премія України імені Тараса Шевченка за відкриття до цього часу невідомої сторінки історії українського народу та його ідеологічних переконань. Звичайно, Майкл Мостин в першу чергу юрист і, як наслідок, не може сформувати об’єктивне уявлення про певні історичні процеси або події. Тим не менш навіть ця обставина не дає йому жодного права робити такі голослівні заяви та поливати брудом українського ветерана та його побратимів-дивізійників. Тому, відсутність історичної освіти не звільняє Майкла Мостина від відповідальності за його слова.
Сам Канадський Центр у справах Ізраїлю та євреїв також «порадував» своєю «обґрунтованою» позицією щодо так званої участі українців у масовому знищенні євреїв: «Єврейська громада Канади твердо стоїть на позиції підтримки України у її війні проти російської агресії. Але ми не можемо мовчати, коли відбілюються злочини українців під час Голокосту». Цікаво, яким чином Ярослав Гунька, який був солдатом-зенітником міг бути причетний до злочинів Голокосту?
У даному випадку відбулася підміна понять, коли на пана Ярослава спроеціювали перебіг подій Голокосту на території України. Під час засідання парламенту йшла мова лише про вшанування одного конкретного ветерана-українця і про жодні репресивні заходи щодо євреїв не йшлося від слова зовсім. До того ж, сам пан Ярослав, який служив у протиповітряних підрозділах дивізії «Галичина», пройшов крізь саме пекло Другої світової війни. Враховуючи тотальну перевагу радянської авіації на Східному фронті, саме загони протиповітряної, або як їх називали українці, протилітунської оборони, забезпечували захист піхотних частин від нальотів авіації. Таким чином, Ярослав Гунька є справжнім бойовим ветераном і станом на зараз не знайдено жодних доказів його участі в заходах, що мали характер геноциду. Більше того, низка питань також викликає так звана «тверда позиція підтримки України» з боку єврейської громади Канади, адже підтримка виключно на словах – це не те, чого наразі потребує Україна у своїй боротьбі.
«Друзі Центру Симона Візенталя з дослідження Голокосту» також зробили свою заяву з приводу цієї ситуації: «дивізія була відповідальна за масові вбивства невинних цивільних осіб, здійснених з таким рівнем жорстокості та злоби, які навіть неможливо уявити». Навряд чи можна спробувати пояснити подібні заяви незнанням вищезгаданих людей та установ матеріалів Нюрнберзького процесу, який визнав дивізію «Галичина» непричетною до вчинення військових злочинів. Нюрнберзький трибунал важко назвати необ’єктивним або поблажливим, тож сумнівів у коректності його рішень виникати не має. Тим не менш, багато ворогів дивізії вказують на те, що організація СС на Нюрнберзі була визнана злочинною, а, отже, дивізія «Галичина» також є злочинцем. Це твердження, як вже було зазначено, нівелюється тим, що справа дивізії розбиралася трибуналом окремо і обвинувачення щодо неї були відкинуті з огляду на відсутність доказової бази. В той же час, українських читачів можна заспокоїти тим, що бійців дивізії «Галичина» зарахували до СС не за звірячу жорстокість та вірність ідеям нацизму, а через те, що згідно з правилами німецької армії всі національні формування у складі збройних сил мали підпорядковуватися саме СС.
У тому разі, якщо всі зазначені вище установи не довіряють Нюрнберзькому трибуналу та підозрюють його у симпатіях до українців, можна також згадати про діяльність комісії Дешена 1985 року. Ця комісія відома тим, що розслідували питання можливої присутності в Канаді військових злочинців. Члени цієї комісії під мікроскопом вивчили всі обвинувачення проти ветеранів дивізії «Галичина» і, у підсумку, жоден дивізійник не був визнаний винним у скоєнні військових злочинів. Серед людей, які брали участь у роботі комісії не було українців, всі чиновники були представлені виключно європейцями, канадцями та американцями, тому причин не довіряти результатам роботи цієї комісії немає.
Цікаво те, що створення комісії Дешена було ініційоване в тому числі на основі звинувачень центру Симона Візенталя і мали вони такий самий зміст, що й обвинувачення висунуте під час справи Ярослава Гуньки у 2023 році! Очевидно, отримавши не ту відповідь на яку він очікував від незалежної комісії у 1985 році, центр Візенталя вирішив скористатися моментом і банально повторити звинувачення української дивізії «у жорстоких масових вбивствах» у 2023 році! У впертості працівникам цього центру не відмовиш і українці мають бути готовими до повторення цих звинувачень, адже якщо їх не задовольнила діяльність Нюрнберзького трибуналу та комісії Дешена, то навряд чи знайдуться ще якісь докази або висновки незалежних органів, які зможуть втихомирити прихильників Симона Візенталя.
Однак, вищеназваний центр є не єдиною установою, яка не задоволена висновками, зробленими щодо «Галичини» та її бійців в минулому. Так, наприклад, вже згадувана організація «Бней-Брит» почала збір підписів під петицією з вимогою повторно скликати незалежну комісію з розслідування факту перебування військових злочинців на території Канади. Враховуючи той факт, що нових документальних свідчень щодо так званих «злочинів» дивізії знайдено не було, ефективність подібного заходу виглядає доволі сумнівною. Іронічним є те, що доцільність проведення повторного розслідування не розуміють і самі жителі Канади – як наслідок, петиція за весь час свого існування заледве набрала половину голосів з потрібних 10.000. Враховуючи той факт, що населення Канади сягає 38 мільйонів, то цифри що називається говорять самі за себе.
Таким чином українська дивізія «Галичина» є абсолютно унікальною формацією СС, адже її не було звинувачено у військових злочинах жодною з незалежних комісій, які розглядали це питання. Тим не менш, як можна побачити з наведеного вище фактажу, багато сучасних діячів вважають за доцільне просто ігнорувати факти та послуговуватися популістичними гаслами.
Мабуть, жоден конфлікт пов’язаний з Україною не може обійтися без участі росіян. Наша північна, на жаль, сусідка також запросила вибачень за скоєні дивізією злочини та зробила заяву стосовно можливої екстрадиції українського ветерана. Не є вельми зрозумілим вибачень за які саме злочини хочуть отримати росіяни, якщо українська дивізія жодної хвилини не воювала на російській території? Складається стійке враження, що російська влада ладна влізти до будь-якого конфлікту пов’язаного з Україною та українцями з метою його роздмухування. Як приклад, можна згадати, що у 1985 році Радянський Союз також звинуватив українців з «Галичини» у військових злочинах, однак не надав відповідних доказів і, більше того, відмовився пустити членів комісії Дешена на свою територію для проведення розслідування. Висновок може бути тільки один: якби дивізія дійсно була причетною до злочинів, то радянська влада ніколи б не змарнувала цей шанс дискредитувати український визвольний рух в очах світової спільноти. Оскільки цього зроблено не було, то подібні звинувачення можна сміливо вважати не більш ніж вигадкою беззаперечно багатої, однак хронічно хворої уяви радянського керівництва.
Українська дивізія надто муляє око російським пропагандистам. Однак, вони воліють забути або принаймні не згадувати про Російську Визвольну Армію (РОА) чий кількісний склад нараховував більш ніж сто тисяч рекрутів. Забувають росіяни й про бригаду Броніслава Камінського, що пізніше стала 29-ю дивізією СС «РОНА». На сторінках підручників у них не написано ні слова про Локотську республіку, лояльну до Третього Райху, так само як і про участь росіян у каральній бригаді СС «Дирлівангер» Тим не менш, чогось саме українська дивізія чия чисельність становила менш ніж 15 тисяч наражається на постійну критику.
Якщо у випадку росіян нам залишається тільки махнути на них рукою, то особливо несправедливим видається позиція мас-медіа та культурних діячів заходу, які вважають українців з дивізії «Галичина» нацистами. Врешті, треба пам’ятати, що дивізія «Галичина» не воювала проти західних союзників, в числі яких, знаходилася й Канада як домініон Британської імперії, не чинила військових злочинів, воювала тільки проти свого споконвічного ворога – Червоної армії на східному фронті. Від рук дивізійників не загинув жоден канадець чи солдат союзників. Тим не менш, навіть 98 річний ветеран дивізії ризикує отримати шквал звинувачень у свій бік виключно за свою появу у публічному просторі, що й сталося з Ярославом Гунькою, якого охрестили нацистом. Подібне вибіркове навішування ярликів викликає сильне обурення. Зрештою, а чого подібні гасла лунають виключно в бік українських ветеранів? Чого не вважають нацистом Вернера фон Брауна, який задовго до того, як побудувати космічну ракету, що привела людину на місяць, будував ракети Фау 1 та Фау 2, які стирали з обличчя землі вулиці Лондона та вбивали їх жителів ? Чого не вважають нацистом генерала Франца Гальдера, який до того як стати консультантом з історичних зв’язків при армії США займав пост начальника генерального штабу вермахту? Чого не вважають нацистом «правденика народів світу» Оскара Шиндлера – нацистського функціонера, який «відзначився» під час присвоєння чужого майна в окупованій Чехословаччині та Польщі? Чого не вважають нацистом фіна Луарі Торні, який до того, як стати «зеленим беретом» в армії США, як доброволець служив у військах СС? Врешті-решт, якщо послуговуватися логікою західних ЗМІ, то кожна людина, яка служила у німецьких збройних силах також може претендувати на звання нациста. Тоді, чи можна вважати нацистом міністра іноземних справ ФРН Ганса-Дітріха Геншера, який служив сапером у 12-й армії вермахту? Чи можна вважати нацистом майора вермахту Йозефа Гангля, який загинув в останні дні війни, захищаючи французьких в’язнів від власних співвітчизників? Західні ЗМІ, коли говорять про вищезгадані історичні постаті, то завжди уточнюють, що Оскар Шиндлер врятував багатьох євреїв від смерті, Лаурі Торні був ідейним борцем проти комунізму, а Йозеф Гангль, хоч і був офіцером вермахту, однак не поділяв ідей націонал-соціалізму. Натомість українці постають в образі абсолютного зла. Очевидно, західним медіа просто набагато легше навісити ярлик на українського ветерана, ніж дійсно ретельно та всебічно розібратися в питанні.
Водночас, відкритим залишається питання реакції української влади на подібні заяви. Де реакція президента України Володимира Зеленського, який був присутній на засіданні парламенту, бачив пана Ярослава та своїми оплесками дякував йому за службу? Чого мовчить Міністерство Закордонних Справ? Коли чекати на реакцію відповідних науково-дослідницьких інституцій? Влада зайняла цікаву позицію: вибачень не надає, однак і звинувачення не спростовує. Намагання прослизнути між крапель не є прикладом гарної поведінки у питанні національної історії, тому відсутність чіткої реакції з боку влади свідчить як про неправильне розуміння дивізії «Галичина», так і про неправильне сприйняття особистості українського ветерана Ярослава Гуньки.
Зі свого боку автор статті хотів би подякувати вітчизняним дослідникам, які роблять все від них залежне для того, щоб сприяти створенню об’єктивного та не спотвореного образу української дивізії та її ветеранів. Це: Роман Пономаренко, Ярослав Середницький, Ігор Іваньков, Олександр Лисенко, Майкл Мельник, Іван Дерейко, Олександр Филь, Володимир Бірчак. Позиція цих людей є однозначною і вона чітко та доступно викладена у їх працях. Щиро раджу хоча б частково ознайомитися з ними. Зрештою, вони того варті.
Насправді, своєму образу «карательної» дивізії, «Галичина», в першу чергу, завдячує російській пропаганді, яка роками посилено культивувала міф про кровожерливих українців-нацистів, які спалювали села та мордували людей. Однак, як це не парадоксально, подібні заяви не є вельми новими для російського публічного простору. У якості прикладу можна згадати, як на сторінках сатиричного журналу «Перець» радянська влада зображувала так званих «українських буржуазних націоналістів» або «петлюрівців» – в ролях бридких запроданців капіталістичного заходу і неодмінно у шапці зі шликом та тризубом. Про гетьмана Івана Мазепу та «мазепинців» росіяни також говорили виключно як про зрадників. У наш час на заміну страшилкам минулого прийшли «атошніки» та «нацисти-Азовці», яких рашисти звинувачують у всіх смертних гріхах доступних людству. Хоча, станом на зараз рашисти вдалися до певного узагальнення образу зовнішнього ворога і декларють свою готовність вбивати «хохлів» тільки за те що вони є українцями. Таким чином, допоки сини та доньки України захищатимуть Незалежність своєї Батьківщини, до тих пір пропаганда рашистів намагатиметься їх очорнити. Тож, підсумовуючи, можна сказати, що українська дивізія «Галичина» займає своє місце в пантеоні борців за Незалежність України.
Українці не мають соромитися своєї дивізії. Зрештою, вона є частиною нашої історії. Давно минули ті часи, коли ми мали просити вибачення за подекуди трагічні сторінки нашої історії. І саме ми маємо пам’ятати, що під одностроями німецької армії билися хоробрі серця українських юнаків, що ціною власного життя боролися за нашу Незалежність.
На пошану українського ветерана Ярослава Гуньки
Володимир ЛИТВИН, для «Української лінії»
