Півтора роки війни:

підсумки і тенденції

За останні 6 місяців в ході російсько-української війни відбулися важливі події. Хоча українська армія змушена була залишити Бахмут, однак в битві за нього виснажили одне з найбільш боєздатних зєднань противника – приватну воєнну компанію «Вагнер». Це була Піррова перемога. Нейтралізація вагнерівців зняла загрозу захоплення російськими військами стратегічно важливих населенних пунктів Слов’янська, Краматорська, Костянтинівки, Дружківки, Покровська.

Саме величезні втрати вагнерівців у боях з ЗСУ спровокували критику і загострення конфлікту «Вагнера» з керівництвом міністерства оборони та Генштабу РФ. А страх перед українським контрнаступом змусив Є. Пригожина і його командирів шукати приводи для залишення вагнерівцями лінії фронту. Прагнення Кремля вирішити конфлікт на користь С. Шойгу і В. Герасимова через включення вагнерівців до складу російської армії викликало відкритий бунт вагнерівців та їхній похід на Москву.

Ці події показали:

  • внутрішню слабкість путінського режиму;
  • популярність в російському суспільстві відвертих фашистів і людожерів;
  • бажання більшості росіян продовжувати цю злочинну війну самими злочинними методами;
  • путінський режим уже позбавив своїх підданих громадянських прав, власне законодавство і конституція не виконуються, в подальшому безправ’я і терор будуть тільки наростати і досягати свого ідеалу – сталінського тоталітаризму;
  • наростаючі конфлікти всередині Росії свідчать про невдоволення ходом війни і занепокоєнням щодо її кінцевих результатів;
  • збройні сутички під час бунту, арешти і звільнення причетних до нього генералів, вбивство Є. Пригожина серйозно ослабили воєнний потенціал Росії;
  • Кремлю буде важко замінити «Вагнер» в Африці, тому можемо очікувати ослаблення російського впливу на цьому континенті;
  • невдача пригожинського бунту зміцнила владу Путіна і вірогідність антипутінського перевороту знизилася майже до нуля, однак добра новина полягає в тому, що зміцнення Путіна означає подальше ослаблення Росії. Чим довше Путін при владі, тим краще для України: тупа фанатичність, недоговороспроможність і впертість доведуть до повної поразки його армію і до початку розпаду його недоімперії.

Також українська армія здається знайшла довгоочікувані способи протидії російським ударним безпілотникам типу «Ланцет». А успішний «геноцид» українцями російської артилерії, засобів ППО і РЕБ дозволяє з оптимізмом дивитися у майбутнє.

Ще одним важливим успіхом України стало отримання статусу кандидата в члени НАТО без ПДЧ. Тепер Україна покладає великі надії на саміт НАТО у 2024 році, де можуть бути прийняті ще більш обнадійливі рішення щодо нашої держави.

Вже півтора роки Україна витримує війну з ядерною державою, яка мала другу за потужністю армію в світі, мала перевагу в людських ресурсах в 3 рази, у фінансах та економіці – в десятки разів. Мужність військових та стійкість мирного населення України викликає захоплення.

Інтенсивність російсько-української війни немає аналогів з часів Другої світової війни. За останні 80 років витрати живої сили, зброї, боєприпасів та безлічі інших матеріальних ресурсів просто безпрецедентні. Потужність взаємних ударів і завданих втрат, широта і глибина театру воєнних дій також вражають.

Щоб усвідомити подвиг українського народу необхідно відзначити наступне:

1) Наш ворог – дуже сильний, досвідчений і розумний. Експерти, які називають рашистів дурними та слабкими, свідомо чи несвідомо зневажають звитягу і жертовність українців. Перемогти такого ворога – велика честь. Недоліки, які є в російській армії, можна знайти і в українській, і в будь-якій іншій армії світу. Якщо комусь здається, що німецька чи американська армія ідеальні, в них немає бардаку, тупості, бюрократії, необов’язкових помилок (особливо під час воєнних дій), «дружнього вогню», то вони глибоко помиляються.

2) На наших очах формуються сучасна українська армія (одна з найбоєздатніших в світі) та українська воєнна школа. Їх характерними особливостями є наявність чисельної і досвідченої піхоти з гнучкою тактикою бою, широке застосування дронів, вправна артилерія, блискуча диверсійна робота та доволі ефективна медична служба.З причин секретності поки що ми маємо обмаль інформації по роботі воєнної логістики, але після війни її напрацювання також можуть стати однією з ознак якості ЗСУ.

3) Радянська/російська воєнна школа не є кращою в світі, але має свої переваги. Не можна по-дилетантськи відкидати радянський/російський досвід. Саме радянські виші закінчили наші старші офіцери. І це була якісна воєнна освіта. Сьогодні ці офіцери успішно керують нашим військом. Знаменита артилерійська школа сучасної України бере свій початок в СРСР. Саме росіяни «учили» українців воювати з 2014 по 2021 роки. На щастя, учні перевершили своїх вчителів, оскільки наша армія була більш демократичною (а значить, більш конкурентною і гнучкою), а також змогла поєднати в собі здобутки як радянської, так і західної воєнної науки.

Які саме аспекти російської воєнної доктрини нам необхідно врахувати? Це – вибір артилерії як основного засобу бойових дій, це – забезпечення протиповітряної оборони не авіацією, а зенітно-ракетними комплексами, це – широкомасшабне будівництво оборонних споруд та щільне мінування місцевості, це – широке застосування засобів РЕБ, це – використання «м’ясних штурмів» і загороджувальних загонів. Але в першу чергу, це – війна високої інтенсивності.

Сучасна західна доктрина передбачає війну низької інтенсивності. Через це країни НАТО не мали ні великих запасів боєприпасів, ні достатньої кількості воєнної техніки. Російська зброя не є найкращою в світі, але її кількість і відносна дешевизна компенсує західну якість. І ця кількість довела б до відчаю не одну армію противника. Якби російська армія вступила в пряме зіткнення з французькою, англійською або німецькою арміями, то дуже швидко росіяни за рахунок переваги в кількості розгромили б будь-яку з них, незважаючи на кращу якість натівських озброєнь.

Навіть після повномасштабної півторарічної війни неймовірні втрати техніки та людей все ще не позбавили російську армію боєздатності і здатності наступати. Залучення росіянами застарілих зразків техніки свідчить не стільки про вичерпання ресурсів, скільки про бажання Кремля продовжувати ресурсовитратну війну високої інтенсивності. Російські генерали традиційно прагнуть виснажити і зламати противника своїм безперервним натиском. Нової техніки в рашистів все ще вистачило б на озброєння більшості європейських армій. І тільки спільними зусиллями всіх країн антиросійської коаліції вдається забезпечити мінімальні потреби української армії.

Жодна інша європейська армія не витримала б такої інтенсивності і тривалості воєнних дій. Жоден інший європейський солдат не виказав би такої стійкості в обороні під вогняним валом російських снарядів, нескінченними колонами техніки та хвилями «м’ясних» штурмів.

Навіть російські військові статути передбачають, що зазнавши 30% втрат особового складу підрозділ втрачає боєздатність. Практика цієї війни показала, що деякі російські підрозділи продовжують бойові дії при 70-80% втрат. Те саме, до речі, демонструють і деякі українські підрозділи.

Крім того, жодне інше мирне населення так не об’єдналося б навколо своєї влади та армії, не показало б такої готовності терпіти і приносити жертви заради перемоги, як українське. Будь-яка інша країна Європи була б окупована впродовж лічених місяців чи навіть тижнів.

Якби Росія спочатку напала на країни Балтії, то змогла б окупувати їх практично без опору, блок НАТО виявив би свою кволість, нерішучість і відсутність єдиної позиції. Скоріш за все, НАТО було б розколото і не наважилось би вступити у війну. Наслідки були б катастрофічні. В багатьох європейських країнах відбулася б зміна політичних режимів на проросійські. Деякі країни з власної волі або під тиском Росії вийшли б з НАТО.

Після цього можна було брати Київ за три дні. Тоді би нам ніхто не хотів і не міг допомагати. Ці події мали б наслідком обвальне падіння впливу американців на європейські справи та політичного престижу Сполучених Штатів. Вторгнення Китаю на Тайвань стало би практично неминучим. В разі успіху Росії в Європі, а Китаю в Азії, США втратили б вплив на десятки країн: Європа, Африка, Азія, Латинська Америка. Союзниками США залишилися б хіба що англо-саксонські країни, Норвегія, Південна Корея та Японія. Американців швидко би витіснили і з економіки цих регіонів. Наслідком цих подій став би економічний спад в США, поглиблення розколу в політикумі і загострення суспільного протистояння. Внутрішня нестабільність змусила б Вашингтон іти на болісні поступки китайському і російському диктаторам. З такої ями США могли б уже і не вибратися: втрата експортно-імпортних ринків, поступова деградація економіки і технологій, розколоте суспільство, посилення регіональних протиріч могли, врешті решт, призвести до зникнення США як світової наддержави.

Це був реальний сценарій. Саме на нього робили ставку в Москві і Пекіні. Але завдяки Божому чуду і мужності українців цивілізований світ пройшов по краю прірви і не впав туди.

За весь час протистояння українці змогли оговтатися від віроломного нападу, зупинити навалу, відстояти ключові міста країни, звільнити приблизно половину окупованих територій і змусити загарбників оборонятися на більшій протяжності фронту. Наші сили оборони ще повністю не перехопили стратегічну ініціативу, але дуже близькі до цього моменту.

Сьогодні українська армія за рахунок кращої якості і мотивації наступає в Запорізькій області на підготовлену оборону противника, маючи менше сил, ніж росіяни. Такі дива нечасто траплялися у воєнній історії. Варто відзначити, що російська армія вторгнення у лютому 2022 р. налічувала до 150 тис. осіб, а зараз, при вполовину коротшій лінії фронту, вона сягає 400-450 тис. осіб. І українська армія не просто стримує цю армаду, а успішно наступає. Ба більше, в ході цього контрнаступу українці вперше за час війни добилися артилерійської переваги на атакованих ділянках. Майже замерзла у зимові місяці, до української армії знов повернулася вражаюча винахідливість при боротьбі з ворогом.

Розбещений гарячими і дивовижними новинами світ не усвідомлює, які чудеса просто зараз відбуваються в Україні. Маючи кількаразову, а іноді десяти- і двадцятикратну, перевагу над українськими військами в силах і засобах, рашисти змушені були відступити від Києва, тікати з-під Ізюма і Балаклеї, евакуйовуватися з правобережжя Херсонщини. ЗСУ вдалося майже повністю перемолоти наступальний потенціал рашистів в оборонних боях навколо Бахмута, Мар’їнки, Авдіїівки, Вугледара, Куп’янська, в Серебрянському лісництві. Українські диверсанти зі складу СБУ, ГУР та ССО завдали резонансних та ефективних ударів по Кримському мосту, Москві та інших великих містах Росії, знищили і пошкодили значну кількість авіаційної техніки на військових аеродромах. Блискуче реалізована операція по втечі російського пілота до України разом з вертольотом Мі-8. Нове слово у світовому воєнному мистецтві сказали українські морські ударні дрони, які поставили під серйозну загрозу всю російську навігацію в Чорному морі. 

На кінець серпня 2023 р. окупанти втратили 260 тис. убитими, 700-750 тис. пораненими (ми все-таки дотримуємося класичної формули 3 поранених на 1 вбитого), 315 літаків, 316 вертольотів, 4500 танків, 8600 бронемашин, 5500 артилерійських систем, 730 РСЗВ, 500 засобів ППО, 8000 автомобільної техніки, 18 кораблів і катерів, 4400 тис. оперативно-тактичних безпілотників. Деякі іноземні експерти називають ці цифри перебільшеними, але кільком вітчизняним експертам вони здаються навіть заниженими.

Крім того, за півтора року з російського полону звільнено близько 3 тис. наших військовослужбовців і мирних громадян. Служба безпеки України викрила понад 300 кадрових агентів російських спецслужб і понад 2 тисячі зрадників.

Наша батьківщина сплачує за це високу ціну. Уже загинуло 11 тис. мирних мешканців (з них – 500 дітей) і поранено 16 тисяч. Справжнім людським та екологічним лихом став підрив рашистами греблі Каховського водосховища. Україна вже витримала удар понад 5000 російських ракет, які вбивають, калічать, залякують людей та руйнують економіку й інфраструктуру.

Які ще процеси і тенденції ми можемо побачити навколо російсько-української війни?

Нарешті, на фронті почали з’являтися у товарній кількості вітчизняні безпілотники, снаряди, міни і міномети. Чудово зарекомендували себе такі українські види озброєння, як САУ «Богдана», протикорабельна ракета «Нептун», ПТРК «Стугна». Варто очікувати появи інших перспективних зразків ракетної зброї.

Нашій перемозі може сильно посприяти отримання значної кількості західних літаків, про передачу яких рішення, нарешті, прийнято. З іншого боку, серйозним викликом для нас може стати зростання прямих і прихованих постачань озброєння і супутніх матеріалів з Ірану, Китаю і Північної Кореї.

Безперечно, як на фронті, так і в тилу відчувається зростаюча втома від війни. Однак український народ продовжує демонструвати єдність і рішучість воювати і терпіти до перемоги. Проведене в серпні 2023 р. опитування показало, що за незалежність України сьогодні б проголосували 82% населення. 74% українців відчувають гордість за свою країну, їх довіра до ЗСУ стабільно перевищує 90%.

Україна поступово переносить війну на територію противника. Резонансним став рейд антипутінських російських добровольців на територію Білгородщини. Ударами безпілотників знищено декілька літаків. Українські дрони вже долітають до Кремля, Рубльовки і Москва-сіті. В Росії регулярно горять залізничні реле, склади, ринки, воєнкомати, заводи і фабрики. Гойда!

Зло завжди повертається бумерангом до тих, хто його скоїв. Кат українських полонених і відвертий нацист Ян Петровський з батальйона «Русич» заарештований у Фінляндії, Пускепаліса задавили автівкою, Пригожин і Уткін збиті в літаку, Корнет підірваний в барбершопі, Прилєпін поранений в авто, Гіркін сидить в тюрмі, Суровікін під домашнім арештом, Кадиров хворіє, Мєдвєдєв спився, Шойгу зневажає власна армія, всі Путіни втрачають авторитет і навряд чи сплять спокійно. Всіх їх з нетерпінням чекають на концерті Кобзона Моторола, Гіві, Мозговий, Владлен Татарський та інші покидьки. Підрив Каховської греблі обернувся повінню на російському Далекому Сході. Що посіяли, те і жнуть. Вони ще нічого не зрозуміли і попри все бажають продовжувати війну. Тим гірше для них.

Економічні проблеми в Росії дуже повільно, але все ж наростають. Економісти прогнозують, що ще мінімум 2 роки у Москви будуть кошти на продовження війни. Водночас, виведення валюти за кордон зростає, а обмінний курс рубля доволі несподівано впав до 100 рублів за долар. Напередодні посівної кампанії спостерігається дефіцит пального. Видобуток нафти і газу падає, а газовидобувний бізнес «Газпрома» став збитковим. Наростають труднощі в авіаційній та автомобільній галузях. Підвищення цін, податків і кредитної ставки б’є по гаманцях громадян і підприємців. За підсумками 2023 року очікується значний дефіцит російського держбюджету. Отже, сподіватися на економічний крах Росії поки не доводиться. Треба перемагати її на полі бою.

Підсвідомо українці вже кілька місяців очікують, що російський спротив на південному фронті обвалиться. Проте цього поки що не сталося. Втім, в цьому є й позитивний момент: чим довше орки докладають надзусиль для утримання своїх позицій, тим більша вірогідність не організованого відступу, а цілковитого обвалу їхньої оборони. Є висока ймовірність, що такий розвал фронту врешті станеться і наша армія візьме багаті трофеї та багато полонених. Це особливо важливо з огляду на те, що рашисти утримують в своїх катівнях тисячі наших полонених, стан яких з дня на день погіршується.

В Росії поки що панує оптимізм щодо перспектив війни з Україною: більшість населення підтримує Путіна і «СВО», економіка Росії тримається, потік контрактників в російську армію не припиняється. Однак, значною мірою, такий оптимізм забезпечується телевізійною пропагандою. В російському телевізорі війна показується так, що складається враження про стабільність і успішність дій російської армії. Проте, рано чи пізно, настане момент, коли змонтувати позитивні сюжети про свою армію рашисти вже не зможуть. Це стане шоком для російських «ватників». Найбільш грамотні серед них уже розуміють, що Росія стратегічно програла. І лише питання часу, коли це стане очевидним фактом. До пересічного росіянина це дійде пізніше. Саме тоді ми побачимо багато росіян, які добровільно здаються в полон, дезертирують або ухиляються від мобілізації. Саме тоді настрої населення погіршаться, почнуться пошуки винуватих і наростання загального песимізму.

Багато експертів вважають, що включення всіх окупованих територій України до складу РФ і закріплення цього в російській конституції ускладнить як фактичне, так і юридичне їх повернення. На нашу думку, навпаки. Зрівняння їх в юридичному статусі прибирає, серед іншого, і психологічний бар’єр в російській і світовій громадській думці, який формулюється фразами «все що завгодно, тільки не Крим», «Крим – це святе». Зрівняння конституційного статусу Криму з ОРДЛО та нещодавно окупованими районами Херсонщини, Запоріжчини, Донеччини та Луганщини в майбутньому полегшить прийняття змін до російської конституції, які забезпечать юридичне повернення не тільки «новоокупованих» земель, а й ОРДЛО і Криму. Якщо на той момент ще буде існувати російська держава.

Що ж. З надією будемо чекати колапсу російського фронту на півдні, блокади ворожого Чорноморського флоту, паралічу аеродромів та аеропортів європейської частини РФ, повернення Криму в «рідну гавань», палаючої Москви і зруйнованого Кремля, розгубленості рашистського Генштабу, розвалу російської фінансової системи, розпаду кремлівської владної вертикалі, загнаного в кут «крысёныша», дезінтеграції регіонів РФ, возз’єднання окупованих українських земель з ненькою Україною.

Микола СЛОБОДЯНЮК

доктор історичних наук, професор,

спеціально для «Української лінії»