Події, які ми спостерігаємо зараз, — це не холодна війна, це побудова відносин нового типу в єдиній системі між демократіями та автократіями – це конкуренція.
У Європі спочатку оцінювали ситуацію в дещо драматичному світлі попереднього досвіду «холодної війни», маючи на увазі, що стратегія конкуренції — може бути повторенням минулого досвіду, а не новим проектом. Так, європейськими політиками було зазначено, що світова система перебуває нібито під загрозою фрагментації, поділу на великі блоки: один – навколо США, інший – навколо Китаю. А це нібито призведе до створення двох різних технологічних екосистем з потенційною небезпекою переростання в конфлікт.
Саме такою була мета Росії – поділити світ між основними глобальними гравцями на зони та сфери впливу. Без конкуренції, через домовленості, і за своїми правилами. Це так звана поліцентричність – «багатополярність по-російськи», в якій РФ бачила себе окремим незалежним полюсом сили серед декількох незалежних систем-полюсів. У кожного з цих полюсів — свої правила, а відносини між ними будуються за принципом: «інтереси – вищі за цінності». Такі полюси можуть і зовсім не взаємодіяти один з одним, а бути автономними та самодостатніми.
Основна відмінність між «багатополярністю по-російськи» і розумінням «багатополярності» більшості країн глобального Півдня, включаючи Китай, полягає у тому, що вони під багатополярністю розуміють багатосторонність – тобто прагнуть залишатися в єдиній системі правил (статут ООН) та загальній взаємодії, в тому числі з обов’язковим залученням до глобальної економіки. Вони лише прагнуть підвищити рівень своєї співучасті у цих процесах. Тобто вони фактично є прибічниками існуючої на даний момент системи світового порядку, яку і намагається зруйнувати РФ.
На сьогодні ми можемо спостерігати реалізацію трьох основних стратегій Заходу в міжнародному просторі: стратегію знищення, стримування та конкуренції. Так,
Стратегія ЗНИЩЕННЯ визначає поняття «ворог». Це ТЕРОРИЗМ – пряма асиметрична загроза безпеці, яка знаходиться поза правилами. Протистояння з ворогом триває до його повного знищення.
Стратегія СТРИМУВАННЯ визначає поняття «противник». Це РОСІЯ – яка грубо порушує загальні правила, здійснюючи необґрунтовану збройну агресію, і становить пряму воєнну загрозу. Боротьба з противником здійснюється шляхом протистояння без знищення, тобто ізоляції, санкції, обмеження, стримування. Стримування ускладнюється питанням стратегічної стабільності, Росія шантажує всіх ядерною зброєю — це проблема глобальної безпеки. Мета цієї стратегії полягає у мінімізації впливу Росії в міжнародному просторі. Як виняток – частково допускається її участь у вирішенні глобальних гуманітарних проблем (наприклад, продовольчої кризи та дефіциту енергоносіїв, але при обмеженій стелі ціни).
Стратегія КОНКУРЕНЦІЇ визначає поняття «конкурент». Це КИТАЙ — виклик безпеці в єдиному просторі загальних правил. Суть стратегії конкуренції полягає у трьох складових: співпраці (взаємодії), стримуванні (забезпеченні безпеки), конкуренції (змаганні). Мета стратегії: змагання на рівних/справедливих умовах у загальному просторі. Усі торги точаться саме навколо формування цих умов – вироблення загального розуміння їх рівності/справедливості та прийняття зобов’язань по їх виконанню.
Американська сторона заявила про низку принципів та зобов’язань, яких вона має намір дотримуватись при реалізації стратегії конкуренції. Так було заявлено, що США налаштовані на відповідальне управління відносинами з Китаєм та прагнуть вибудувати ці відносини таким чином, щоб не допустити прямого конфлікту чи холодної війни. Було зазначено, що Штати не хочуть змінювати систему Китаю, не намагаються стримувати його розвиток, але мають намір з ним змагатися. При цьому США не підтримують незалежність Тайваню, але очікують від Китаю позитивної поведінки, особливо щодо української кризи.
Також в Штатах зазначили, що вони працюватимуть у рамках міжнародних організацій над позбавленням КНР статусу країни, що розвивається – у Вашингтоні розглядається конкуренція з Пекіном на рівних умовах. Водночас було заявлено, що головна арена суперництва – це сфера нових технологій.
Європейська ж сторона також окреслила своїм пріоритетом питання технологічного суперництва з КНР, та наголосила, що ЄС повинен покінчити із залежністю від постачання рідкісноземельних металів з Китаю тощо.
Китайська ж сторона в цей же період зробила також низку кроків.
Так, Китай опублікував документ з пропозиціями китайської ініціативи глобальної безпеки. Це спроба посилити власний політичний вплив у єдиному просторі, нейтралізувавши претензії Заходу щодо бездіяльності Китаю у цьому напрямку.
Було заявлено, що в Китаї вирішено вжити активних заходів щодо формування єдиної національної системи реагування на стратегічні ризики, та визначено, що канали по лінії оборони поки залишаються закритими. Це можна розцінювати, як спробу Китаю стримати військовий/силовий вплив США та залякати, тримаючи у напрузі, їх союзників.
Також Китай активно намагався зруйнувати або послабити консолідацію союзників США шляхом впливу на Європу, підтримуючи її прагнення до стратегічної автономії, але з закладеними інтересами Китаю. У цьому контексті слід акцентувати увагу на відмінностях у розумінні питання «стратегічної автономії» у Китаю та Європі. КНР вкладає основний зміст (і намір) у поняття стратегічної автономії Європи те, що інтереси повинні бути вищими за цінності.
Китайська сторона стверджує, що розвиток відносин з ЄС є пріоритетом китайської дипломатії. Стратегічна ж автономія Європи для Китаю означає відмову або значне послаблення ЄС від політичної та військової консолідації із союзниками на користь власних економічних інтересів, у т.ч. з Китаєм. У зв’язку з цим у КНР закликали владу ЄС розглядати Китай як економічну альтернативу США.
При цьому у Пекіні наполягають, що Європа нібито має «правильно» оцінювати відносини між Китаєм та Росією. Зазначаючи, що після завершення війни в Україні Європа набуде такі стратегічної самостійності, Пекін РОЗРАХОВУЄ, що український конфлікт буде закінчений ТІЛЬКИ після підписання певних гарантій безпеки Європи і ТІЛЬКИ на російських або китайських умовах. Таки умови передбачають значне послаблення НАТО – зниження військового впливу США на ЄС, Європу в цілому та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні на тлі стрімкого нарощування Китаєм своєї військової могутності.
У США ж заявили, що вони керуватимуться принципами національної безпеки, навіть якщо це перешкоджає потенційному економічному зростанню. Тому в Штатах вдаються до активного використання інструментів стримування щодо КНР: санкцій та обмежень, заходів силового характеру у регіоні, а також застосування положень стратегії НАТО.
Отже, відмітимо пріоритетні проміжні цілі поточного періоду Сполучених Штатів та Європи у процесі побудови нової моделі відносин з Китаєм в існуючій системі світового порядку:
- у США – це посилення консолідації у підтримці та сприйнятті їх стратегії конкуренції як загального глобального проекту всіх союзників, та нарощування заходів у складовій цієї стратегії «ЗМАГАННЯ».
- у Європі – це подолання залежності від Китаю.
Проміжні ж цілі Китаю, – це послаблення консолідації Заходу за рахунок економічного впливу на Європу, яка натомість з огляду КНР повинна була би допомогти мінімізувати умови і вимоги США в рамках глобальної стратегії конкуренції щодо Китаю. При цьому максимальне залучення Пекіна до глобальної економіки має бути обов’язково збережено. Це життєво необхідно і вкрай важливо для подальшого розвитку Китаю.
Китай критично залежить від розвитку глобальної економіки та свого залучення до неї, тому прагне зберегти нинішню систему світового порядку і посилити в ній саме свою роль та своє значення.
Так, ще можна окреслити вразливості Китаю:
- політичні: консолідація Заходу щодо Китаю;
- економічні: залучення Китаю до глобальної економіки, загроза санкцій та ізоляції ;
- військові: силове стримування Китаю, яке перевершує його власні сили.
Наталія ТИМОШЕНКО, для «Української лінії»