Геополітичний соціум України
«Соціум» – це латинське слово, яке, буквально, означає середовище існування та все, що оточує людину. У кожної людини є свій соціум: свої друзі, рідні вороги та заздрісники. Саме особливості цього соціуму й визначають стосунки, які складаються між ними, однак, оскільки у міжнародних відносинах оперують більш глобальними поняттями, ніж просто «людина», у рамках нової рубрики «Геополітичний соціум України» ми спробуємо застосувати це слово по відношенню до країн та їх відносин. Саме геополітичному соціуму України буде присвячено цикл статей щодо найближчих країн-сусідок нашої Батьківщини та тим відносинам, що склалися між ними.
Україна – це унікальна країна. Історично склалося так, що Україна знаходиться на межі зіткнення двох частин світу: Азії та Європи. Дана обставина не могла не позначитися на внутрішньому стані нашої країни, адже, ми можемо чітко відчути істотну різницю між центральною, східною та західною частинами нашої Батьківщини. Населення різних областей України відрізняється між собою не тільки регіональними особливостями своєї ментальності та способом мислення, але й навіть політичними вподобаннями та рисами характеру.
У своїй праці «Зіткнення світів» американський соціолог та політолог Семюель Хантінгтон відносить Україну до так званих «розколотих країн». Це сталося тому, що склад населення України є неоднорідним і складається з декількох етнічних та расових груп. Не варто забувати й про поділ на релігійні групи, який у наш час також залишається. Особливо гостро ця проблема постає в ході протистояння УПЦ та ПЦУ. Втім, на мою думку, подібне протистояння не варто вважати суто релігійним, а соціально-політичним, адже зрештою воно зводиться до одного свідомого вибору українських вірян: ходити до української чи до російської церкви.
Всі «принади» розколотості України ми могли спостерігати у 2014-2023 роках. У 2014 році жителі Луганських та Донецьких областей доволі охоче сепарували від України, звичайно за активного сприяння росії. Натомість жителі заходу України проявили стійку патріотичну позицію по відношенню до своєї Батьківщини. Київ та центральна Україна, за історичною традицією, стали місцем бойовища між прибічниками Кремля та Незалежності. Позицію ж південних областей, станом на 2014 рік можна охарактеризувати, як вельми контроверсійну. Таким чином, саме та глобальна подія, якою стала Революція гідності та початок російського вторгнення, особливо гостро відкрила ті лінії розломів, що пролягали глибоко всередині України, як країни та українців, як суспільства.
Як не дивно, вибух повномасштабної російсько-української війни у 2022 році сприяв певному загоєнню ліній «розломів» всередині нашої країни, консолідувавши та об’єднавши людей у боротьбі проти спільного ворога. Однак, цей факт не означає, що розломи, як такі зникнуть назавжди.
Цей екскурс в особливості внутрішнього становища України був потрібен для того аби зрозуміти наскільки складним для нас може бути розв’язання нагальних геополітичних питань зовнішньої політики, в той час, як не всі внутрішні питання є остаточно вирішеними.
Україна – особлива. Вона є мостом між Сходом та Заходом, між Азією та Європою і саме ця позиція з’єднувальної ланки і визначає ту непросту геополітичну ситуацію у якій перебуває Україна.
Найбільший за протяжністю кордон наша Батьківщина має з росією. Цей кордон визначають не лише конституційно закріплені межі країни, але й так звані цивілізаційні кордони. В той час, як Україна більше тяжіє до європейського способу життя та цінностей заходу, росія має певні сентименти щодо східної культури. Таким чином, позиція шальок терезів, що коливаються між показниками «схід» та «захід» впливають не лише на політику окремої країни, але й можуть повністю дестабілізувати ситуацію в регіоні. Приклад подібної дії цивілізаційного вибору нашої сусідки, українці мали змогу побачити в Грузії, Чечні, Сирії та, врешті, в Україні.
Приклад вельми непростих (і це м’яко сказано) відносин з росією є тільки одним з багатьох геополітичних та навіть військових викликів, що стоять перед Україною. Існує ще кордон з Білоруссю, жителі якої, своєю політичною латентністю спричинили встановлення дикторського режиму в країні та забезпечили її участь у війні на боці росії, кордон з Придністров’ям, де до сих пір розміщується військовий контингент військ рф, невизнані маріонеткові квазіреспубліки росії ДНР та ЛНР, чиї громадяни служать у лавах так званої «народної міліції» майже повністю знищеної в ході боїв за Маріуполь і навряд чи приязно сприймуть відновлення української влади на окупованих територіях.
Крім вищезазначених проблемних питань, які потребують прямого військового вирішення є й інші. Особливо натягнутими є стосунки з Угорщиною, яка має територіальні претензії на Закарпаття та відкрито «підіграє» росії, дестабілізуючи європейську політику. Частина громадян нашої сусідки Словаччини має проросійські настрої, в той час як уряд цієї країни надає Україні військову допомогу в її боротьбі. Незважаючи на те, що Польща під час російсько-української війни показала себе, як справжній друг України, відкритими залишаються питання щодо протистояння ЗУНР та Другої Речі Посполитої, УПА та Армії Крайової, адже повної згоди у врегулюванні цих питань досягнуто так і не було. Мабуть найбільш непроблемними залишаються стосунки України з Молдовою та Румунією. Перша з названих країн ніколи не мала територіальних претензій до України, а друга ж відмовилася від них після захоплення українського Криму росією.
Однак, крім питань «оздоровлення соціуму» між безпосередніми сусідами України є ще питання про приналежність тих територій, які історично були українськими. Мова йде про Кубань, Воронежчину, Курщину, Стародубщину, які раніше входили до складу України, однак, за різних історичних обставин були включені до складу росії.
Було б, як мінімум, недалекоглядно обмежувати геополітичний соціум України виключно її країнами-сусідками. В жодному разі не можна забувати й про європейські країни, з якими в України налагоджені міцні дипломатичні відносини. Маємо пам’ятати про Францію, економічний та військовий потенціал якої майже завжди був обмежений політичною нестабільністю, внаслідок чого її уряд намагався врегулювати російсько-український конфлікт шляхом значних поступок путіну. Пам’ятаємо і про Німеччину, уряд якої хоч і підтримує Україну, однак і не остаточно класифікує росію як ворога і, до недавнього часу, мав повну «газову залежність» від неї. Особливої уваги заслуговує позиція Австрії, яка через свою декларацію про нейтралітет та сентименти до росії, коріння яких маємо шукати ще в часи закінчення Другої світової війни в Європі, не може сформувати чітку позицію щодо війни в Україні та надати пряму військову допомогу попри те, що активно засуджує військові злочини армії путіна.
Список країн, які входять до геополітичного соціуму України можна продовжити, однак у рамках цієї статті ми зосередилися лише на тих основних проблемах, що потребують вирішення у рамках Української зовнішньополітичної стратегії. Більш докладно про кожен з проблемних випадків ми поговоримо у наступних статтях рубрики «Геополітичний соціум України». Ця рубрика буде присвячена не тільки геополітичним проблемам та можливим шляхам їх вирішення, але й історії формування стосунків між Україною та тими країнами, які належать до її соціуму. Історичні мотиви важливі для нас ще й через те, що на мою думку, ми вивчаємо історію для того, щоб знати помилки минулого та не повторювати їх у майбутньому, а цей досвід є одним з ключових при окресленні можливого вирішення кола зовнішньополітичних питань.
Підсумувати статтю хочу цитатою Семюеля Хантінгтона: «З точки зору цивілізаційного фактору, Україна займає унікальну позицію, є містком між західним та православним світом, з точки зору розподілу глобальної сили, Україна також займає унікальну позицію, яка полягає у забезпеченні рівноваги сил у Євразії. Ці виклики є найбільш важливими завданнями, з якими Україна зіштовхнеться у XXI ст.» Мабуть не буде перебільшенням, якщо сказати, що Україна вже зіштовхнулася зі своїми головними викликами: вибір вектору розвитку та цивілізаційний вибір, опір російським мріям про гегемонію в Європі та світі, консолідація українського суспільства у боротьбі проти спільного ворога та, врешті, налагодження тісних дипломатичних взаємин з ключовими країнами, що належать до нашого геополітичного соціуму з метою забезпечити остаточну перемогу над країною-терористом. Можливо деякі з цих невирішених питань дісталися нам у спадок від наших предків, однак їх розв’язання цілком залежить він нас.
Отож, запрошую до пошуків вирішення пласту питань геополітичного соціуму України на сторінках даної рубрики.
Володимир ЛИТВИН, для «Української лінії»
