«СТАЛЕВІ ДРУЗІ»

Візит Лукашенка до Китаю

(28 лютого – 2 березня 2023 р.).

Ризики для України.

З падінням режиму Януковича в Україні Білорусь починає займати особливе місце в китайській зовнішній політиці. Цьому сприяла й поведінка москви. Після 2014 року остання робила все можливе, щоби блокувати залізничне сполучення між ЄС та КНР через Україну. Фактично для пекіна «білоруське вікно» виявилося єдиним зв’язуючим залізничним ланцюжком поставок до Європи в рамках реалізації проєкту «Один пояс, один шлях», з моменту започаткування якого минуло вже 10 років. 15 вересня 2022 в Самарканді (Узбекистан) на саміті ШОС китай та білорусь підписали спільну заяву про встановлення «всезагального стратегічного партнерства».

Прийом лукашенка в пекіні був підкреслено урочистим. Як і під час зустрічі між китайським лідером та президентом ірану прозвучав 21 постріл із гармати і гості пройшли крізь стрій почесної варти. Така дипломатична практика до цього траплялася вкрай рідко і лише у виключних випадках. Проте цього разу ситуація у світі підштовхувала пекін до показного прояву значущості лідера майже ізольованої країни. Це пояснюється, зокрема, особливостями китайської регіональної стратегії, коли пекін намагається в кожному регіоні світу мати своїх т.зв. «стальних друзів», до яких вже крім білорусі належать Пакистан, Венесуела, іран.

Під час офіційних зустрічей багато йшлося про економічне співробітництво, рятівне для мінська, враховуючи різке зменшення можливостей росії та її ринку тягнути за собою ще й білоруського економічного воза. Було підписано десятки угод, які охоплювали переважно економічну сферу. Пекін, таким чином, давав знати, що він ігнорує принцип санкцій як такий, який штучно нав’язаний, на його думку, Заходом і продовжуватиме економічну та інвестиційну співпрацю як з білоруссю, так і росією. Навряд чи може йти мова про перенесення китаєм якихось передових технологій, адже побоювання потрапити під санкції залишається ледь не головним фактором стримування китайського бізнесу від повноцінної експансії на економічні простори т.зв. «союзної держави». А для китайського приватного бізнесу вкладати інвестиції та технології в переважно державну білоруську економіку нехай і під прикриттям гарантій білоруського диктатора не може розглядатися як вигідний проєкт.

Значущою особливістю двосторонніх відносин КНР та Білорусі є особистісний рівень. Лукашенко вже 12 разів зустрічався з Сі Цзіньпіном. (Тоді як путін мав аж 39 зустрічей із Сі). Білоруський диктатор, особливо з моменту початку російської агресії в Україні ще більш емоційно виголошував необхідність розвитку відносин з пекіном. Враховуючи стратегічне зацікавлення останнього в подальшому використанні російської карти у грі із Заходом та поступовим виходом на світову арену з власною безпековою ініціативою підтримка з боку мінська ставала все більш затребуваною. А неможливість російських збройних сил виконати хоча б мінімальні військові завдання породжувала в пекіні побоювання подальшої деградації свого союзника як геополітичного суб’єкта.

Авторитарний характер як китайської, так і білоруської влади, які розвивають взаємодію, сам по собі містить значні ризики створення неформального союзу: китай – росія – білорусь – іран. В західних столицях зустрічі Сі Цзіньпіна з президентом ірану та лукашенком почали трактувати як підготовка китаю до тривалого протистояння із Заходом. Лукашенко ще більше перекреслив цим візитом можливості хоч якогось порозуміння з країнами Заходу, адже там його зустріч з Сі Цзіньпіном мала оцінки в тому числі як частина російського плану зі створення антизахідної коаліції. Прес-секретар держдепу США Нед Прайс охарактеризував взаємодію білорусі та китаю як «елемент поглиблення взаємодії КНР з росією та тими, хто підтримує «спеціальну воєнну операцію». Зустрічі такого рівня і в такому контексті не можуть бути виключно економічними. Обидві країни так чи інакше інтегровані у війну в Україні. Історичні факти довели, що режими такого типу з часом вдаються до агресивних військових дій, оскільки бачать у цьому підтримку своєї легітимності та розглядають як спосіб мобілізації суспільства навколо своєї фігури. При цьому рівень їх співпраці, військової зокрема, лише посилюється. Для всіх них зміни або ж політична співпраця із Заходом містять ризики втрати влади а стратегія розвитку спрямована не на глибинні соціально-економічні перетворення, а на використання відносин із розвиненими західними країнами як насамперед ринок товарів.

Тому перше очевидне значення візиту лукашенка до КНР це наміри пекіна хоч якось економічно й політично підтримати його суб’єктність. Протягом останніх двох років після придушення масових протестів самопроголошений президент білорусі був ізольований на міжнародній арені. Він кілька разів зустрічався з путіним і брав участь у численних засіданнях ОДКБ, але через сильну залежність від кремля поступово втрачав можливість проведення старої «багатовекторної» зовнішньої політики. Таку ситуацію мали би дещо скоригувати візити білоруського диктатора до Об’єднаних Арабських Еміратів та Зімбабве, в тому числі в плані пошуку ринків та джерел економічного виживання. ОАЕ, приміром, будують в мінську багатофункціональний комплекс «Північний берег» з інвестиціями в 5 млрд. дол. Африка цікава для білорусі ринком машинобудування та продукції харчування.

Тому відкрита підтримка з боку пекіна очевидно має вилитися в нові кредити та економічне партнерство. Китай надає білорусі все більше можливостей на своєму ринку. Із 2017 року частка білоруського експорту сільськогосподарської продукції та продуктів харчування в китай виросла з 3,2% до 41,7% а в самому китаї білорусь входить в число 10 ключових постачальників. На сьогодні КНР профінансувала мінімум 35 інфраструктурних проєктів у білорусі, найзначнішим з яких є китайсько-білоруський індустріальний парк «Великий камінь». Проте з 60 інвесторів парку лише 33 китайські, 12 білоруських а решта – компанії з інших країн.

Тож чи справді візит лукашенка за ширмою економічних відносин та політичних ритуалів був початком залучення білорусі вже до китайської моделі військової підтримки росії?

Насамперед ми не маємо звертати увагу на заяви білоруського диктатора. Ще напередодні 24 лютого 2022 він буквально божився, що з території підконтрольної йому країни напад на Україну неможливий. Перед своєю триденною поїздкою до пекіна 28 лютого самопроголошений президент білорусі зробив майже аналогічну заяву: «У нас немає абсолютно ніяких намірів нападати на Україну. Але не дай Боже агресія проти білоруської держави буде здійснена з території України. У цьому випадку ми будемо змушені відповісти. І я впевнений, якщо це станеться, ми отримаємо підтримку всього міжнародного співтовариства, включно з Китайською Народною Республікою».

Але як досвідчений політик, який маніпулює владою вже майже три десятиліття, лукашенко цілком усвідомлює, що кремль на сьогодні не досяг жодної зі своїх політичних і військових цілей в Україні. Тож навряд чи мінськ може повністю розраховувати на захист росії, якщо вірити в щирість його слів щодо загрози з боку України. Наляканий уявними ти прихованими загрозами він вважав за потрібне збалансувати їх відносинами з китаєм. Останній неодноразово наголошував, що зацікавлений в стабільності в білорусі та продовжуватиме підтримувати мінськ.

За підсумками візиту до пекіна лукашенко та голова КНР Сі Цзіньпін підписали спільну декларацію, в якій йдеться про те, що білорусь і китай «зміцнюватимуть співпрацю в сфері оборони, правоохоронних органів і безпеки, в тому числі й підготовці військового персоналу». В документі також закликається до співпраці в боротьбі з тероризмом та спільної боротьби з «кольоровими революціями».

Саме цей пункт декларації і викликав серйозні побоювання щодо того, що, спираючись на нього, китай одержить підстави для передачі зброї та боєприпасів до росії. Запрошення ключового союзника путіна та одночасне ігнорування прохання України щодо діалогу виглядало як очевидне схиляння в бік москви. Тривога в Україні та в західному світі лише посилилася після того, коли на посаду міністра оборони КНР було призначено Вей Фенхе, який вже перебуває під санкціями за збройні контракти з росією і вважається яструбом.

Сполучені Штати неодноразово попереджали китай не надавати росії летальної допомоги. Пекін регулярно відповідав двозначними заявами, в яких він заявляв, що не розглядає такі кроки, і в той же час різко звинувачував Вашингтон в «перекладанні провини та поширенні неправдивої інформації». Китай виступає проти політики США продажу зброї Тайваню. Війна в Україні відкрила для пекіна певне вікно можливостей прив’язувати посилення оборонного потенціалу острова з боку Сполучених Штатів за наданням/ненаданням зброї росії. При цьому на сьогодні це найзручніший важіль впливу на Вашингтон та на острів. Коли внаслідок дипломатичного тиску з боку КНР Тайбей стабільно втрачає союзників у світі, то американська зброя для Тайваню залишається єдиним засобом підтримки безпеки в умовах відсутності міжнародного визнання. Тому Пекін постав перед значною спокусою. Заплющувати очі на практику постачання американської зброї на Тайвань він не може, адже це може розглядатися як прояв слабкості з боку вже втретє «обраного» глави КНР Сі Цзіньпіна.

Себто пекін і надалі шукає можливості обмежити хвилі американської зброї на Тайвань і паралельно з цим не допустити повної розгромної поразки росії. Адже це дозволить Сполученим Штатами перекинути свої військові ресурси з Європи та Близького Сходу до Тихого океану. При цьому якраз військова підтримка росії для КНР є запорукою відвернення уваги Вашингтона від Тайваню.

Залишається варіант «м’якої» відповіді, щоби уникнути руйнівних санкцій передавати росії озброєння не напряму а через свого союзника – білорусь.

Гіпотетично пекін міг би дати мінську «зелене світло» на поставку до росії реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) «Полонез», розробленої Білоруським заводом точної електромеханіки (ЗТЕМ) спільно з китаєм. «Полонез» використовує ракети китайського виробництва і для їх передачі росії потрібна згода китаю. Також китайська сторона має колосальний ресурс у виробництві безпілотників, які можуть потрапляти до білорусі у вигляді деталей і там збиратися. Тим паче вже існує прецедент, коли білорусь зверталася до ірану за допомогою у виробництві артилерійських снарядів. Однак Євросоюз чітко дав зрозуміти, що поставка китаєм будь-якої зброї росії буде абсолютною «червоною лінією». З огляду на те, що ЄС є найбільшим торговельним партнером пекіна видається малоймовірним, що китай відверто наважиться переступити цю межу, оскільки такі дії вже з боку Європи можуть суттєво негативно вплинути на його економіку. Сам факт того, що китайський онлайн-майданчик AliExpress нещодавно обмежив продаж безпілотників брендів DJI і Autel російським (і українським) клієнтам говорить про те що Пекін, принаймні на даному етапі війни в Україні, не особливо зацікавлений у погіршенні своїх відносин із Заходом шляхом допомоги росії. Тому і лукашенко і Сі схильні видавати себе миротворцями, хоча Білорусь опосередковано бере участь у так званій «спеціальній військовій операції» росії в Україні, дозволяючи москві використовувати білоруську територію для нападів на сусідню країну, тоді як Китай продовжує проводити політику «проросійського нейтралітету». До того ж анонсуванням пекіном власного мирного плану для України може також істотно підірвати політичний імідж китаю. Ще й у той момент, коли його посередницькі зусилля принесли перші зримі плоди, – несподівана угода про нормалізацію відносин між Саудівською Аравією та Іраном, двома традиційними суперниками на Близькому Сході. Важливо, що візит Лукашенко відбувся майже відразу ж після оприлюднення пекіном свого мирного плану з 12-пунктів щодо України. Що може означати двозначну гру – паралельне просування посередницьких зусиль та пошуки способу непрямої військової підтримки росії через білорусь. Одним з проявів такої подвійної гри може розглядатися також і візит ключового дипломата китаю Ван Ї в Європу, де він в цілому виголошував конструктивні ідеї на Мюнхенській безпековій конференції, зустрівся з багатьма провідними європейськими політиками але завершенням його поїздки стала зустріч з путіним у москві.

Таким чином, якщо пекін вже і прийняв рішення про підтримку зброєю росії, то буде робити це приховано, і перший та очевидний спосіб цього – це, власне, використання білоруського ланцюжка. Для цього є всі логістичні та інші умови. Чи не буде чергова партія артилерійських снарядів з білоруських складів вже не місцевого, а китайського походження?

Проте дві потреби пекіна – це хоч якось стати брокером хоч якогось замирення між путіним та Заходом і в той же час не дати москві зазнати разючої поразки будуть і надалі збалансовуватися. Пекін має в своєму арсеналі багато засобів для підтримки російського воєнного потенціалу не надаючи навіть летальної зброї. До м’яких варіантів можуть належати інвестиції в російську військову промисловість, зокрема, і не лише грошима, а й технологіями, передачу яких важко зафіксувати. Взагалі неконфронтаційне, а маніпулятивне досягнення своїх цілей цілком відповідає історії стратегічної поведінки китаю, яку ми можемо, зокрема, зафіксувати у вже класичному «Сунь Цзи Бінфа»(Мистецтво війни Сунь Цзи). Такий сценарій можна розглядати як більш вірогідний, оскільки він дозволить уникнути антагонізації із Заходом і одночасно збільшить підтримку воєнних зусиль росії.

Виникає ще одне питання, наскільки китай зацікавлений в довготривалому затягуванні війни?

Своєю політикою «стратегічного мовчання та прихованих дій» він домігся такої ситуації, коли має вплив на всі сценарії відразу, варіюючи їх відповідно до своїх завдань. Навіть у випадку затяжної війни і росія і НАТО виснажуватимуть свої ресурси, натомість китай їх лише накопичуватиме. Пекін одержав часовий карт-бланш на продовження модернізації своєї армії з урахуванням уроків російської агресії та посилення глобального й регіонального впливу.

Можна розглядати також і варіант, коли путін буде зі свого боку тиснути на пекін з метою одержання зброї та боєприпасів, шантажуючи того можливим згортанням «дружби без обмежень». Проте російська сторона, збільшуючи свою наступальність і агресивність сильніше залежатиме від боєприпасів, ракет, танків та безпілотників. Для Пекіна будь-який російських тиск, насамперед постачанням сировини, не матиме серйозних наслідків. Адже китай домігся такої схеми поставок енергоресурсів, що критично від росії на даний момент не залежить.

Але чи насправді китай так побоюється санкцій?

У випадку якщо КНР надсилатиме росії очевидну солідну воєнну допомогу, санкції з боку Заходу неминучі. Проте, навіть приклад росії довів, що ось вже рік після початку війни санкції досить повільно стискають петлю на шиї російської державної воєнної машини. А у випадку з китаєм санкції навряд чи матимуть швидкий стратегічно значимий ефект. До того ж КНР вже значною мірою перебуває під санкціями, починаючи з подій на площі Тяньаньмень 1989 р. і закінчуючи трампівськими нападами на двосторонню торгівлю. В умовах світової рецесії внаслідокепідемії Covid та війни ці санкції так само болюче вдарять і по США і по країнам ЄС, що може, у свою чергу призвести до обвалу ліберальних урядів і приходу до влади ізоляціоністів та правих. Фактично уряди Заходу таким чином вдарять по своїх позиціях, оскільки рівень взаємозв’язку їхніх економік з китайською набагато потужніший російського.

Візит лукашенка розширив спроможності для китайської стратегічної дипломатичної ініціативи. Саме від пекіна залежить, за якими сценаріями розгортатиметься взаємодія КНР, росії та білорусі, асиметрично залежних від першої сторони геостратегічного трикутника. Беручи до уваги ключову стурбованість України та Заходу можливим постачанням летальної зброї росії для продовження війни в Україні, вимальовуються такі головні напрямки розвитку ситуації в найближчій перспективі:

  • «Умовно позитивний» (для України) – китай не робитиме жодних кроків задля воєнної підтримки росії. Спираючись на дві заявки глобального значення: «Стратегічний концепт глобальної безпеки» (21 лютого 2023 р.) та 12 пунктів щодо завершення війни в Україні (24 лютого 2023) він намагатиметься більше зосереджуватися на формуванні іміджу глобального миротворця. Враховуючи те, що перший документ практично «не прозвучав» в міжнародному дискурсі а другий був нівельований голосуванням в ГА ООН на підтримку української «формули миру», такий хід подій можна розглядати як малоймовірний, оскільки позбавлений для пекіна можливостей більш наступальних дій до яких він дозрів;
  • «Умовно негативний» – майже непомітна і некритична воєнна підтримка росії незначними партіями летальної зброї (дрони, спорядження, можливо набої, снаряди, стрілецька зброя тощо), кількість якої, проте, буде недостатньою для формування нових військових з’єднань російської армії. При цьому постачатися це буде через білорусь. Ми вважаємо, що, враховуючи завдання непрямого протистояння із Заходом та підтримки спроможності росії до затяжної війни, це найбільш вірогідний сценарій;
  • «Різко негативний» – ледь прихована але суттєва допомога росії в т.ч. важкою технікою, яка доставлятиметься або збиратиметься на території білорусі, враховуючи солідну машинобудівну базу там. Такий сценарій, хоча й не відповідає стратегічній культурі китаю, все ж потенційно можливий, у випадку коли пекін остаточно розчарується в можливостях якихось поступок з боку Заходу і комунікація з яким у нього буде втрачена. Фактично такі дії означатимуть початок нової «холодної війни», ініціатором якої цього разу буде вже не СРСР, а власне КНР.

Макар ТАРАН,

для «Української лінії»