Справджені прогнози. У квітні 2022 р. у статті «Сценарії розпаду Росії» я зробив прогнози, частина з яких вже справдилася, частина – в процесі, а решта ще чекає свого часу. Ось деякі з них:
Санкції і конфронтація між Росією і Заходом не зупиняться, а тільки наростатимуть. Допомога Україні також буде збільшуватися – справджується.
Економічно задушити Росію Заходу не вдасться – поки справджується.
Економічно повністю задушити Україну Росії також не вдасться – поки справджується.
Рано чи пізно РФ оголосить загальну мобілізацію – в процесі (часткова мобілізація вже здійснена).
НАТО змушене буде дати українському війську важку артилерію, танки, літаки і системи ППО – все, крім літаків уже справдилося, літаки в процесі.
Рано чи пізно НАТО відкрито втрутиться у війну – поки не справдився.
Росія приречена програти цю війну – в процесі.
На початку вересня 2022 р. у статті «Півроку війни: підсумки і тенденції» я зробив ще деякі прогнози:
Рано чи пізно повномасштабна війна буде перенесена на територію Росії – в процесі.
Звільнення Херсона не сколихне хвилю невдоволення росіян проти Путіна – справдився.
Про перехоплення Україною ініціативи і корінний перелом у війні говорити ще рано – справдився.
Увесь сукупний Захід навіть за рік не зможе поставити Україні стільки артсистем і боєприпасів, щоб встановити хоча б приблизний паритет по вогневій потужності з рашистами – справджується.
Винищення логістики рашистів «Хімарсами» може тривати ще дуже довго, а його результати можуть так і не привести до кардинальних змін на полі бою (малося на увазі перехоплення військової ініціативи) – справджується.
Без допомоги авіації вирішити завдання нейтралізації російської артилерії буде надзвичайно складно – справджується.
Принагідно додамо до цього переліку ще декілька прогнозів:
1) Відкрите і повномасштабне воєнне втручання сил НАТО у війну можливе у п’ятьох варіантах:
- ризик повного колапсу української армії,
- ризик колапсу Російської Федерації,
- вступ у війну на боці Росії китайської армії,
- цілеспрямований або випадковий удар Росії по території НАТО з важкими наслідками,
- застосування Росією ядерної зброї.
2) Китай буде надавати Путіну все більше підтримки. Зменшення підтримки може відбутися тільки в разі появи очевидних ознак неминучої поразки Росії.
3) Оглядачі полюбляють порівнювати російсько-українське протистояння з Першою світовою, Другою світовою та іншими війнами. Однак не треба забувати, що ті, хто намагався під час Другої світової війни приймати важливі рішення тільки на досвіді Першої світової, зазнавали невдачі. Хоча історичні аналогії допомагають краще розуміти сучасні процеси, але водночас необхідно давати собі звіт: за своїм характером, періодами і результатами російсько-українська війна буде відрізнятися від попередніх. Тому ототожнювати битву за Київ 2022 року з битвою за Москву 1941 р., а Балаклейсько-Ізюмський наступ української армії, з наступом Червоної армії у 1942 р. під Харковом недоречно.
Ця стаття присвячена підсумкам другого воєнного півріччя. Але спочатку варто нагадати, що сталося в першому.
Зрив стратегічного замислу Кремля. Український народ зірвав стратегічний замисел рашистів окупувати столицю нашої держави і з півночі вийти на рубіж Умані, де мали з’єднатися зі своїм південним, яке мало захопити Миколаїв, Вознесенськ, Кривий Ріг і по лінії Київ-Одеса замкнути в оточенні українські фортеці Дніпро і Запоріжжя разом з найбільш боєздатним угрупованням українських військ на Донбасі. Також за перші шість місяців звитяжні українці виграли битви за Харків, чорноморські порти, острів Зміїний та українське небо. Були зруйновані плани висадки морських десантів в Одеській області, які мали створити умови для окупації Одеси і виходу на кордон з Придністров’ям та Гагаузією. Знаковою подією стало знищення флагмана російського чорноморського флоту крейсера «Москва».
За перші півроку Росія втратила на полі бою 47 тис. солдат убитими, 100-150 тис. пораненими, 230 бойових літаків, 200 вертольотів, 2 тис. танків, 4300 бронемашин, 3200 автомобілів, 1 тис. гармат, 270 РСЗВ, 150 засобів ППО, 15 кораблів і катерів, 840 оперативно-тактичних безпілотників.
Тепер проаналізуємо поточну ситуацію.
За результатами року війни українські лицарі знищили 150 тис. солдат убитими, 300-400 тис. пораненими, 300 бойових літаків, 300 вертольотів, 3300 танків, 6600 бронемашин, 5200 автомобілів, 2300 гармат, 470 РСЗВ, 250 засобів ППО, 18 кораблів і катерів, 2 тис. оперативно-тактичних безпілотників.
Виграно битву за Херсон. Великий плацдарм рашистів на правому березі Дніпра був дуже неприємним чинником на українсько-російському фронті. Він створював постійну загрозу Миколаєву, Одесі, Кривому Рогу та Нікополю.
Завдяки американським РСЗВ «Хімарс» наша армія суттєво ускладнила постачання правобережного угруповання окупантів та врешті-решт змусила їх евакуюватися на лівий берег Херсонщини.
Російське командування здійснило евакуацію з правобережної Херсонщини швидко й організовано.
Українська армія не змогла ні завдати відступаючим росіянам дошкульних ударів під час звільнення цього плацдарма, ні захопити багаті трофеї.
Завдяки відступу рашистів припинилися дошкульні артобстріли Миколаєва і Кривого Рога.
З цього моменту третина 1.500-кілометрової лінії фронту проходить ро річці Дніпро, що дозволяє обидвом сторонам вивільнити значну кількість підрозділів для дій на Донбасі.
Виграно битву за Лиман. Якщо звільнення Балаклеї та Ізюма українцям вдалося здійснити доволі швидко і без суттєвих втрат, то бої за Лиман мали впертий і важкий характер з великими обопільними втратами.
Звільнення Лимана і вихід до Кремінної давав змогу зняти загрозу наступу рашистів з півночі на Слов’янськ та створити умови для подальшого просування на схід.
Поставлене завдання українська армія з честю виконала. Але після цього наявні ресурси були вичерпані.
Триває битва за Кремінну. На наш погляд, звільнення Кремінної і Сватового має смисл тільки як зміцнення оборони Харківщини та Краматорсько-Слов’янської агломерації. Подальше просування українських військ на цьому напрямку тільки відбере необхідні ресурси для підготовки контрнаступу на півдні і поставить під потенційний удар фланги нашого угруповання. У будь-якому разі поки що на цій ділянці фронту ми змушені вести важкі оборонні бої.
Програно битву за ініціативу. Після звільнення Лимана і Херсона українська армія мала можливості для здійснення ще однієї наступальної операції в напрямку Мелітополя, Кремінної-Старобільська або Волновахи. Скоріш за все, брак ресурсів завадив реалізувати ці плани. Але після того, як Росія провела мобілізацію 500 тис. резервістів, шанс на такий наступ був втрачений.
Попри відчутні поразки, російська армія так і не дозволила українському Генштабу перехопити хоча б тактичну ініціативу. Сьогодні українські генерали змушені напружено міркувати, де і коли ворог може почати масштабний наступ. А ворог постійно шукає наші слабкі місця, переносячи вістря своїх атак з Бахмута на Соледар, з Мар’їнки на Вугледар, з Авдіївки на Куп’янськ.
Станом на кінець лютого 2023 р. співвідношення сил виглядає таким чином, що рашисти пробують перейти в наступ по всій суходольній лінії фронту і, прорвавши українську оборону, досягти оперативних успіхів. Завдяки насиченню мобілізованими тилових і фронтових районів, перевазі в вогневих засобах, новій тактиці штурмових загонів піхоти противник зміг витиснути українців з Соледару і зосереджує свої зусилля на захопленні Вугледара, Мар’їнки, Авдіївки, Бахмута.
В разі успіху, подальшими цілями стануть Покровськ, Лиман та Краматорсько-Слов’янська агломерація. Тому вважаємо абсолютно вірним рішення Генштабу використати частину резервів для утримання Бахмута, оскільки його втрата матиме гірші наслідки, ніж зменшення резервів.
Надзвичайно небезпечним для України може стати втрата Оріхова і Гуляйполя на Запорізькому напрямку. Нещодавній пробний наступ рашистів на цій ділянці хоча й став невдалим, але дозволив їм зайняти сіру зону і виявити слабкі місця нашої оборони.
Війна дронів. Українська армія завдала болісних ударів агресорам у прикордонних областях Росії та в Криму, чим змусила основну частину кораблів Чорноморського флоту відійти в порти Краснодарського краю. Постійні нальоти дрібних ударних безпілотників на рашистські бази тримають окупантів у постійній напрузі. Хоча більшість українських безпілотників збивається сильною протиповітряною обороною (ППО) росіян, однак це змушує їх відволікати значну кількість зенітних засобів на прикриття Криму і прикордонних областей.
Протиракетна оборона. Завдяки безпрецедентним (але все-таки недостатнім) поставкам протиповітряних і протиракетних комплексів, включаючи «Петріот», українські зенітчики значно ефективніше захищають наше небо. Однак заяви про те, що частка збитих ракет вже сягає 80%, видається суттєво завищеною. Особливо, якщо рахувати не тільки збиті ракети, а додавати до них і збиті «Шахеди». Більш вірогідно, що в реальності цей відсоток складає 50-60, іноді 70%.
Успішні диверсії. Підрив вантажівки з вибухівкою на Кримському мосту помітно ускладнив логістику ворога і підірвав престиж кремлівського керівництва. Щоправда, українцям довелося дорого заплатити за цей успіх початком російських ракетних ударів по енергетичній інфраструктурі.
Ще однією резонансною подією стали успішні атаки українських дронів-камікадзе на російську авіабазу Енгельс. Саме там розташовувалися стратегічні бомбардувальники, які тероризували українське населення.
Загалом Україна кожного місяця проявляла таку тактичну винахідливість, яка ставала несподіванкою для противника і змушувала його витрачати ресурси на нейтралізацію нових загроз. Так було, коли українці потопили крейсер «Москва», знищили російські артилерійські склади своїми «Хімарсами», використали легкоброньовані швидкі бронеавтомобілі для прориву фронту під Балаклеєю, почали масово використовувати дрони на передовому краї.
Тактична винахідливість. Однак останні два місяці проявів тактичної винахідливості з боку українців вперше не спостерігалося. І навпаки взимку 2022-2023 р. таку винахідливість стали показувати російські війська.
Враховуючи зменшення кількості снарядів, вони змінили тактику наступу з «вогняного валу» на дії хвиль малих штурмових груп, які підтримуються дронами й артою. Як наслідок, втрати рашистів в техніці знизилися, а великі втрати серед штурмовиків компенсувалися успішним просуванням вперед, захопленням трофеїв і полонених в української армії. Ця тактика принесла їм помітні успіхи, а українське командування уже кілька місяців не може адаптуватися до таких атак.
Масове застосування дронів-камікадзе типу «Ланцет» і «Куб» призводить до великих втрат українців в артилерії і техніці. Українська армія поки що не може ні ефективно виявляти і збивати російські «Ланцети», ні розгорнути масове використання аналогічних дронів проти російської артилерії.
Атаки дронами «Герань-2» дали змогу дешевими засобами завдавати дороговартісні збитки українській інфраструктурі та виснажувати нашу ППО.
Тактика ракетних атак по Україні постійно змінюється.
Створення загороджувальних загонів в поєднанні з інтенсивною пропагандистською обробкою своїх солдат забезпечує високу боєздатність російських військ, їх наполегливість в нападі, впертість в обороні і низьку кількість тих, хто готовий здатися в полон.
Росіяни продемонстрували не тільки здатність до тактичної гнучкості, а й вміння учитися на помилках. Закупивши одразу 20 тис. фронтових дронів типу «Мавік», вони нівелювали перевагу української армії в цьому важливому компоненті.
Розосередивши свої склади і налагодивши систему постачання з тилу на передову, вони сильно знизили ефективність українських «Хімарсів».
Організований відступ з правобережної Херсонщини можна хоч зараз заносити в підручники з воєнного мистецтва.
Налагодили росіяни і волонтерську підтримку своїх підрозділів.
Енергетична битва. Сподівання Росії на енергетичний колапс Європи взимку 2022-2023 р. повністю провалилися. Навпаки, росіяни практично втратили свій найбільший ринок газу і нафти.
Стосовно України рашисти з початку жовтня реалізовували тактику знищення енергетичної інфраструктури ракетними ударами. Станом на середину лютого 2023 р. Україна втратила 44% атомної генерації, 75% потужності ТЕС і 33% блокових ТЕЦ та перетворилася з експортера електрики на її імпортера. Якби Путіну вдалося повністю реалізувати свій план, це мало би не менш важкі наслідки, ніж велика поразка на фронті.
Однак, незважаючи на значні збитки і руйнування, Кремлю не вдалося відключити українців від тепла, світла і води. Це стало можливим за беспрецедентної допомоги наших союзників енергетичним обладнанням та поставками зенітної зброї, а також завдяки героїзму українських енергетиків.
Не вдалося досягнути кількісного паритету. Впродовж другого півріччя кількість снарядів, яка вистрілювалася російською артилерією зменшилася з 40 до 20 тис. на день. В цей же час українська арта вистрілює тільки 5 тисяч.
Розмови про те, що на враження однієї цілі росіяни витрачають 100 снарядів, а українці – 4, не витримує елементарної перевірки арифметикою. Якби це було так, то на 1 тис. російських влучань ми би вражали 6 тис. цілей. За такої переваги українська армія вже би добивала ворога на півдні Криму, а не докладала надзусиль для утримання Бахмута.
Насправді, в найближчі півроку марно сподіватися на снарядний дефіцит у російської артилерії (не плутати з уже встановленими лімітами на використання снарядів).
Попри велетенські втрати живої сили і техніки, рашисти знову зосередили на території України 300-350 тисяч військовослужбовців (вдвічі більше, ніж на початку вторгнення). На театрі війни вони мають 1800 танків, 4000 бронемашин, 2700 артилерійських систем, 810 реактивних систем залпового вогню, 400 винищувачів і 300 вертольотів з можливістю поповнення.
Більшість армій світу були б щасливі мати такий ступінь технічної оснащеності, як російська після поразок першого року війни.
Українська армія може тільки мріяти про таку кількість техніки. Наприкінці 2022 р. Залужний просив у союзників для наступу 300 танків, 600-700 бронемашин, 500 гаубиць.
Вони обіцяють… Розмазати все це дрібними партіями до кінця року. А сучасну авіацію взагалі поки що не дають.
Але і це ще не все. Наша армія значно поступається російській в оснащеності мінометами, АГСами, протипіхотними мінами, ПТРК, дронами-камікадзе, зенітно-ракетними комплексами, комплексами РЕБ, забезпеченості боєприпасами.
Судячи з відкритих джерел, можемо констатувати, що в той час як росіяни налагоджують воєнне виробництво в три зміни, Україна та її союзники явно програють в темпах перебудови промисловості на воєнні рейки.
За рік війни вся міць Заходу не змогла забезпечити український фронт достатньою кількістю снарядів, мінометних і протипіхотних мін. Про важку бойову техніку годі й говорити.
Чи виробила українська влада хоч один вітчизняний патрон або снаряд за 9 років війни, ми навіть і питати не будемо. Все це проблема скоріше менеджменту, а не виробничого потенціалу. Але так війну не виграють.
За останні півроку росіяни подолали відставання від українців в кількості солдат на фронті та в розвідувальних дронах.
А українська держава дозволила безмитну закупівлю «весільних дронів» тільки через рік від початку війни! І то, після неймовірних зусиль патріотичної громадськості.
Українці поки що зберігають перевагу у далекобійній артилерії, захищеному зв’язку, розвідці, приладах нічного бачення, управлінні військами і мотивації.
Простий підрахунок сил і засобів дозволяє нам зробити висновок, що в найближчі місяці контрнаступ української армії і звільнення нових територій малоймовірні.
Забезпечити український наступ можна швидкими поставками техніки, далекобійними засобами ураження, нейтралізацією фронтової авіації противника, кращою якістю навчання особового складу, більш майстерним управлінням військами. А поки що залишається тільки перемелювати орків в оборонних боях.
Разом з тим треба розуміти, що постійні ядерні погрози Кремля означають, що рашисти не впевнені у своїй перемозі і в них не так все добре, як може виглядати назовні.
Отже, Україні виграти війну – це проти математики, а програти – проти правди. Я за правду!
Чистки від російської агентури. Нарештівлада взялася за УПЦ ФСБ. Але наважившись на кілька обшуків (часто давно очікуваних підозрюваними), відкривши одиничні кримінальні справи на деяких «священнослужителів» і подавши законопроєкт про заборону цієї псевдо-церкви, державні механізми знов забуксували. Якби не було важко прийняти необхідні СТРАТЕГІЧНІ рішення, це треба робити зараз. Потім може бути пізно.
Повторне вторгнення. В разі повторного вторгнення рашистів на територію Харківщини з Білгородської області (чи на будь-якій іншій ділянці українсько-російського кордону) українському командуванню варто перейти внутрішню психологічну межу і, при наявності необхідних сил і засобів, переносити бойові дії безпосередньо на територію Росії і створювати загрозу для самого Білгорода.
В разі приєднання режиму Лукашенка до збройної агресії проти України воєнно-політична ситуація погіршиться для всіх сторін. І без того розтягнута лінія фронту розтягнеться ще більше. Можливість забезпечити кожну ділянку лінії бойового зіткнення особовим складом, зброєю та боєприпасами ще більше ускладниться. В разі прориву білорусько-російських військ вглиб північних областей України максимально зросте вірогідність втручання у війну польської армії або ударів неідентифікованих літаків по бойових порядках і тилових об’єктах нападників.
І ще стосовно вторгнення з Білорусії… Борги треба повертати, але в зручний для нас час. Ми нічого не забудемо і все повернемо.
Великий наступ. Обидві сторони готують великий і, значною мірою, вирішальний наступ. По темпах формування ударних підрозділів Росія переважає Україну і вже створила потенціал для наступальних операцій оперативного рівня. Рашисти посилюють тиск на українські позиції, здійснюють розвідки боєм і тактичні наступи, відшукують слабкі місця в обороні. Можна сказати, російський ведмідь пробує українську росомаху на зуб. Коли до наступу будуть готові українці, це питання, відповідь на яке, можливо, не знають самі.
У будь-якому випадку, росіяни розуміють, що в разі не дуже вдалого наступу на українські позиції, вони можуть витратити надто великі ресурси і створити умови для швидкого контрудару українців. Тому вони будуть діяти обережно, просуватися поступово і, скоріш за все, в найближчі місяці уже не підуть в масштабний наступ. Адже з кінця лютого до середини квітня волога земля заважатиме діям бронетехніки.
Поки що рашисти продовжать методичний тиск, будуть чекати українського наступу з метою вибити наші найкращі підрозділи в оборонних боях і тільки тоді перейдуть до активних дій.
Таким чином, весняні місяці стануть часом особливо цікавого інтелектуального протистояння двох генеральних штабів з поки що невідомими результатами.
Де наступати? Більшість оглядачів називають найбільш логічним майбутній контрнаступ українців від Запоріжжя на Мелітополь. Це дозволить розрізати південне угруповання рашистів навпіл, а звільнення Мелітополя суттєво ускладнить постачання російських військ в Криму і Причорномор’ї.
Звісно, українці мають надію, що в такому разі російський фронт обвалиться. А якщо ні?
Без кількаразової кількісної переваги в силах і засобах такий прорив створює ризики небезпечних флангових ударів по наших військах, а новозбудована щільна система рашистських укріплень може збити темп просування українських підрозділів.
З огляду на це, більш перспективним виглядає переправа наших військ через Дніпро від Херсона в напрямку на Перекоп і Мелітополь. В цьому випадку правий фланг наступаючих військ залишиться безпечним, а розташовані на заході Херсонщини російські загони навпаки будуть відірвані від постачання і дезорганізовані (особливо якщо вдасться висадити тактичні морські і вертолітні десанти на морському узбережжі).
Наступ від Херсона також дозволить вийти до кримського перешийку, але убезпечить наші війська від загрози оточення.
Навіть в разі часткової невдачі такого наступу, українська армія може завоювати широкі плацдарми на лівому березі Дніпра для майбутнього більш вдалого наступу. Це також може зменшити можливості для орків обстрілювати Очаків та Херсон.
Якщо наші лицарі зможуть звільнити лінію Кінбурнська коса – Нова Збур’ївка – Гола Пристань – Олешки – Козачі Лагері – Дніпряни – Нова Каховка – Каховка, це вже буде гарним оперативним успіхом.
Втім, головне завдання такого наступу – зуміти приховано зосередити достатню кількість військ та засобів для переправи, передбачити способи поповнення військ, а також навчити війська швидкому подоланню широкої водної перепони.
Якщо все-таки наш Генштаб обере за напрямок головного удару Запоріжжя-Мелітополь, все одно повинен завдаватися відволікаючий допоміжний удар з Херсона через річку Дніпро.
Інформаційно-психологічне протистояння. Як би не було складно, але час однозначно грає і буде грати на Україну. Те, що Путін розпочав війну на виснаження і переконаний, що час грає на нього, добре для України. Однак головною перепоною на шляху до перемоги може стати психологічна втома від війни, пригнічення від втрат і мобілізаційних заходів. Такі явища вже починають відчуватися.
Подолати ці проблеми можна постійним діалогом уряду з народом. Важливе значення в цьому відіграє патріотичне інформування і виховання. Однак навіть після року війни уряд не зробив необхідних кроків по організації патріотичного виховання в навчальних закладах, армії, правоохоронних органах, усіх бюджетних установах. Навіть регулярна і проста 10-хвилинна мотиваційна політінформація матиме потужний психологічний ефект.
Також державі нарешті треба покаятися перед вкрай демотивованими істориками за зрадницьку політику щодо національної історії. Відродити поважне ставлення до вчителя, сумлінного навчання і професіоналізму. Також необхідно НЕГАЙНО повернутися до обов’язкового вивчення історії України в університетах і школах, виділити їм додаткове навчальне навантаження на патріотичне виховання.
Надзвичайно важливу роль історичного та патріотичного виховання чудово розуміє путінський режим і докладає масштабних зусиль по роботі зі своїм населенням та з українцями окупованих територій. Мусимо визнати успішність такої політики Кремля. Чим же на це відповідає українська влада? – Нічим!!! Пройшов уже рік війни!
На превеликий жаль, державна інформаційна політика здебільшого провалена. Ефективну інформаційну війну з агресором ведуть і виграють самоучки-аматори на кшталт О. Арестовича, Д. Гордона, В. Портникова, Ю. Швеця та багатьох інших. Натомість державні інформаційні проєкти не продукують достатньо якісний інформаційний контент, не формують громадську думку, не збирають достатньо масову аудиторію всередині країни та за кордоном. Це свідчить про крайню неефективність державних інститутів і відсутність системної інформаційної політики. Складається враження, що держава просто виділяє якесь фінансування на низькоефективні інформаційні проєкти, віддаючи їх у свого роду концесії без спільного стратегічного задуму, належного моніторингу і корекції. Масова демотивація фронту і тилу загрожує Україні після низки гучних корупційних і шпигунських скандалів. Вона може мати відкладений характер, але обов’язково «вистрілить», якщо влада не продемонструє швидке і реальне (а не косметичне) самоочищення. Окрім цього ми спостерігаємо загрозливу тенденцію зміни суспільних настроїв у питанні міжнародної підтримки України. Особливо швидко міняються настрої прихильників республіканської партії в США, вже половина з яких не хочуть більше допомагати українському народові у захисті своєї незаалежності. Нічого доброго для України не обіцяють заяви про російсько-українську війну екс-президента Д. Трампа і губернатора Флориди Р. Десантіса. Нічого доброго ці заяви не обіцяють і для США. Не можна залишати без уваги й європейську аудиторію. У Європі частішають поки поодинокі антивоєнні мітинги, які збирають десятки тисяч людей. Таким тенденціям необхідно інформаційно протистояти: вести роз’яснювальну роботу, залучати до неї наших зарубіжних симпатизантів, відстежувати й оприлюднювати зв’язки «антивоєнних» лідерів тощо.
Чи організувала українська держава цілеспрямовану інформаційну роботу з громадянами країн Америки, Європи, Африки, Азії? – На жаль, ні. Хоча таку діяльність можна організувати без великих фінансових витрат, просто створивши відповідні ютуб-канали, залучити до інформаційних акцій місцевих симпатиків, українську діаспору, власні посольства.
Міжнародний контекст. Якщо санкції приховано порушують такі слабкі держави, як Грузія, і Захід нічого не може з цим зробити, то що говорити про Туреччину, ОАЕ чи Китай? Росії вдалося налагодити повноцінний імпорт підсанкційних товарів, хай це і коштує їм помітно дорожче.
Сподівання, що Китай не буде допомагати Росії у війні проти України і Заходу є небезпечною ілюзією.
Попри тісну економічну і технологічну взаємозалежність Китаю з Заходом, він буде діяти так само ірраціонально, як діє Росія. Адже їх ідеологічна і світоглядна мотивація буде вище економічних інтересів. Китай розуміє, що програш України і Заходу зробить його переможцем у боротьбі з США за світове лідерство. Вони не стануть марнувати такий шанс, навіть якщо він буде їм дорого коштувати. Запас міцності у них є. Зробити взаємні кроки назад до певної межі буде можливо. Натомість поразка Росії означатиме для Китая втрату важливого союзника у протиборстві з Заходом. Крім того, очевидно, що розібравшись з Росією, США спробують запровадити ще більше економічних і технологічних обмежень для Китаю, щоб не допустити його подальшого зміцнення. Тому максимум на що ми можемо сподіватися, це те, що китайці будуть допомагати росіянам непублічно і дозовано. Отже, чому не спробувати, можуть подумати в Пекіні. Але так само думав і невдаха Путін, плануючи напад на Україну. Якщо китайці не учаться на чужих помилках, то будуть учитися на своїх.В найгіршому випадку Китай відверто вступить у війну на боці Росії, що означатиме початок Третьої світової війни.
Якщо Китай просто наважиться на відкрите і масштабне військове постачання для Росії, Україна і Захід опиняться у надзвичайно важкій ситуації і будуть змушені або капітулювати, або обмежувати демократичні свободи та вводити елементи військового управління в економіці та адміністрації. В цьому разі війна затягнеться на період не менше 5 років, а західним країнам доведеться масово залучати до війни свої регулярні або добровольчі військові підрозділи.
А поки що тріумфальний візит президента В. Зеленського до США та надзвичайно символічний візит американського президента до України означає, що принаймні до кінця президентської каденції Дж. Байдена ми матимемо тверду і непохитну підтримку колективного Заходу.
Морська торгівля. Зерновий коридор дає змогу підтримувати національний бізнес та бюджет, але постійний саботаж росіян при догляді кораблів і спроби взагалі скасувати домовленості не дають впевненості у майбутньому. Крім того, суттєво покращити платіжний баланс держави допомогло б повноцінне відновлення морської торгівлі, особливо експорту металопродукції. Це дозволить Україні менше залежати від фінансової допомоги Заходу.
Найкоротший шлях вирішити цю проблему – знищити можливості російської авіації і флоту атакувати українські торгівельні шляхи. Як деокупація острова Зміїний та наявність в України протикорабельних ракет змусили росіян частково зняти морську блокаду наших портів, так і надання Україні зброї, здатної завдавати нищівних ударів по авіаційних і морських базах противника на Чорному морі забезпечить безпеку мореплавання в регіоні.
Не вдалося позбавити уряд РФ грошей на війну. За підсумками 2022 р. в Росії фіксується падіння ВВП на 2%. У той час як кожен українець фізично, економічно або психологічно потерпає від війни, пересічний росіянин поки що зустрічається з війною тільки в телевізорі. Економічні наслідки агресії він практично не відчуває. Запровадження на межі 2022-2023 рр. обмежень на нафту і нафтопродукти з Росії посилили бюджетний дефіцит, але впродовж як мінімум всього 2023 року Московія зберігатиме економічну стабільність.
Якби Україна не встояла. Можна тільки уявити глобальну геополітичну катастрофу, від якої хоробрі українці врятували світ. Якби Москві вдалося б швидко окупувати Україну, її економічний потенціал був би поставлений на службу експансіоністським планам Путіна. Встановлений окупаційний режим своєю жорстокістю нагадував би нацистський «новий порядок». Мільйони українських чоловіків були б мобілізовані до російської армії.
Впродовж 1-3 днів рашисти окупували би Молдову. Румунія обмежилася би дипломатичними протестами й облаштуванням біженців. Одночасно або одразу після цього по території Литви був би здійснений прорив Сувалкського коридору з Білорусії до Калінінградської області РФ. Паралельно російські підрозділи впродовж 1-3 днів зім’яли би слабкий опір трьох балтійських країн. Присутні на їх території невеликі контингенти НАТО були б блоковані, а в разі потреби знищені або роззброєні. Швидкі референдуми в Балтії та Молдові підтвердили б «віковічне прагнення народів до возз’єднання з великим російським народом». Чисельні російськомовні громади цих країн здійснили б «народне правосуддя» над найбільш затятими місцевими націоналістами.
Польща була б готова виступити на захист балтів. Але на фоні пасивності Старої Європи, труднощів логістичної і воєнної підтримки з боку Німеччини самої польської армії, Варшава змушена була б утриматися від вступу у війну і зосередилася би на власній безпеці.
На норвезькому архіпелазі Шпіцберген в результаті операції морських піхотинців знов би замайорів російський триколор. У відповідь на протести Норвегії кораблі і літаки Північного флоту РФ здійснили б демонстративні маневри вздовж спільного кордону.
Висадка десанту на шведський острів Готланд була би пояснена тимчасовою потребою у забезпеченні морької і повітряної безпеки на Балтиці. Розміщення на Готланді артилерійських, бронетанкових, зенітних та авіаційних підрозділів перетворило би острів на міцну фортецю, яка прикриває сухопутні війська в окупованій Балтії, контролює Швецію, а також створює тиск на балтійське узбережжя Польщі та Німеччини.
На кордонах з Румунією і Польщею почалися б регулярні збройні провокації і демонстративна концентрація військ. Невідомі диверсанти пошкодили б всі оптико-волоконні кабелі, прокладені по дну Атлантичного океану між Європою та Америкою.
Ще не окупованим європейським країнам був би висунутий ультиматум про розпуск НАТО і Євросоюзу. Після слабких спроб деяких урядів опиратися або затягнути час, Росія спровокувала би обстріл своїх солдат поляками та завдала би у відповідь ракетно-бомбових ударів по 50 промислових та інфраструктурних об’єктах Польщі.
На наступний день майже всі країни змушені були б прийняти російські вимоги. А на наступний рік російський імператор Володимир І отримав би Нобелівську премію миру за видатний внесок в збереження миру на європейському континенті і мирний розпуск агресивного блоку НАТО.
У цей самий час Китай почав би зосередження військ, спроби морської блокади, обстріли і провокації на тайваньському напрямку. Північна Корея здійснила би чергові випробування балістичних ракет. В той же час, США, скоріш за все, не змогли б надати достатньої військової та дипломатичної підтримки Європейському Союзу. В таких умовах уряд Тайваню запроновував би Пекіну відкрити перемовини про умови мирної інтеграції. Не чекаючи завершення переговорів, китайські війська розпочали би висадку на острові і роззброєння деморалізованої тайванської армії.
Простий математичний аналіз співвідношення військових сил і засобів Росії та європейських країн НАТО не залишив би аргументів політикам, морально готовим до військового протистояння з Кремлем. Внутрішній розбрат всередині ЄС і НАТО паралізував би будь-які реальні заходи по протидії агресії. З високою вірогідністю Італія, Греція, Кіпр та Австрія наполягали б на прийнятті кремлівського ультиматуму по відсуненню східного кордону НАТО станом на 1991 р., демілітаризації Європи, надання преференцій для російського бізнесу, створення в Європі розширеного аналогу радянської Ради економічної взаємодопомоги, а також видачі російських опозиціонерів.
Через неофіційні канали буде здійснюватися тиск на європейські уряди з метою інфільтрації до них російських агентів впливу. На позачергових виборах у ключових європейських країнах (Франція, Німеччина, Італія, Австрія, Болгарія, Чехія) перемогли б проросійські та антиамериканські сили. Сербські націоналісти таки здійснюють військовий переворот у Чорногорії. Таким чином, США втратила б політичний вплив та ринок збуту у Європі. Тільки незламна Британія стала б лідером політичного (але не воєнного) опору російському імперіалізму.
Уряд Угорщини переконував би співвітчизників, що воєнне, енергетичне та економічне співробітництво з Росією буде для угорців вигідніше, ніж членство в ЄС та НАТО. Однак сподівання Будапешта на приєднання українського Закарпаття будуть різко відкинуті на рівні другого секретаря російського посольства в Угорщині одразу після розвалу об’єднаної Європи.
Після завершення європейських справ Росія запропонувала би Ердогану свободу рук у Вірменії взамін на аналогічні дії в Грузії. Після тріумфу Росії в Європі Ердоган змушений був би погодитися на такий розмін, що неминуче зіштовхнуло б його з Іраном та зробило Росію авторитетним арбітром в ірано-турецьких відносинах.
Логічним завершенням встановлення нового світового порядку стало би урочисте проголошення В. Путіна імператором Російської імперії.
Поставивши під контроль Європу, Росія запропонувала би туркам суттєво знизити ціни на свою сільськогосподарську продукцію, відкрити російським військовим кораблям вільне користування протоками Босфор і Дарданелли, вивести свої війська з Сирії. Зволікання Анкари з відповіддю співпало би в часі з потужним вибухом на газогоні з Азербайджана до Туреччини, а також активізацією курдських повстанців у Східній Анатолії та соціальними протестами мешканців Стамбула та Ізміра.
Водночас Роскомнадзор знайшов би сальмонеллу та кишкову паличку в агропродукції з Туреччини. Посол Російської імперії в Туреччині подзвонив би турецькому міністру іноземних справ і висловив своє глибоке задоволення теплими і добросусідськими взаєминами двох великих держав. Також посол висловив би сподівання на розширення двосторонньої співпраці в інтересах обох країн і поцікавився, чи не почав турецький парламент розглядати пропозиції Роскомнадзора.
В таких умовах безпорадний демократичний уряд США піддався би нищівній критиці і зазнав абсолютної поразки на довиборах до конгресу і сенату восени 2022 р. та у президентській кампанії 2024 р. Ізоляціоністи нарешті взяли би верх у Вашингтоні, віддавши Європу й Азію на поталу Росії та Китаю. Серед американців набрало би ще більшої популярності гасло: Ukraine is not my business («Україна – то не моя справа»). Незабаром за цим гаслом послідували б наступні: Genocide in Ukraine is not my business. Europe is not my bussiness. Also Taiwan is not my business. Even Korea and Japan is not my business. Mexico and Canada is not my business too. The Second American Civil War is not my bussiness. Oh, independence of California and Texas is not my business. Make District of Columbia great again!… Oops, unfortunately now I don’t have any business.
Якби Росія поставила під свій контроль Європу, а Китай – Азію, то США втратили б в цих регіонах не тільки політичний вплив, а й ринки. Присутність цих двох диктатур в Латинській Америці набирала б все більших обертів. Юань став би світовою резервною валютою і витіснив долар. Втративши політичний вплив, а за ним й економічні можливості у світі, США неминуче почали б бідніти. На цьому фоні суспільство все більше би радикалізувалося, фрагментувалося та дезінтегрувалося. Цілком вірогідно, що через 20 років після анексії України і Тайваня в США уже не було б прихильників і противників абортів, BLM та ALM, екологічних активістів, феміністок, республіканців і демократів… І навіть самої демократії. А можливо, і самих Сполучених Штатів. Що було б далі? Читайте Джорджа Орвела.
Микола СЛОБОДЯНЮК, доктор історичних наук, професор спеціально для «Української лінії»
