ДЖО БАЙДЕН. ВІЗИТ, ЩО ПРИШВИДШУЄ ПЕРЕМОГУ
Лютий назавжди увійшов в новітню історію України як трагічний місяць початку великої війни. Тому символічно і знаково, що через рік після російського повномасштабного вторгнення, лютий 2023 року видався напрочуд продуктивним у справі посилення міжнародної підтримки України. Дев’ятий раунд переговорів у форматі коаліції «Рамштайн», щорічна, уже 59-та Мюнхенська конференція з безпеки і справжня окраса процесу – несподіваний візит в Україну президента США Джон Байдена очолили рейтинг ключових міжнародних подій навколо України, про Україну і для України.
Якщо перші дві стали давно очікуваними та заздалегідь анонсованими, то третя – результат ефектно проведеної та організованої в короткі терміни попередньо неафішованої дипломатично-безпекової операції, ініціатором якої, подейкують, став сам «винуватець свята» американський президент. Неординарність візиту, масштабність та непересічна значущість в особливо відповідальний момент ситуації в воєнній Україні вимагають приділити цій події окрему увагу, проаналізувати її зміст і наслідки для контексту російсько-української війни та зробити певні узагальнення.
Отже, візит Джон Байдена як президента США став усього третім візитом глави Сполучених Штатів до України за всю історію українсько-американських міждержавних відносин. Першим візит до Києва здійснив Білл Клінтон у травні 1995 року. Тоді, на етапі переосмислення американськими елітами значення України для Європи і світу, сторони підписали Спільну заяву, в якій з боку США висловлено підтримку процесів демократичних і ринкових перетворень в Україні, її політичного суверенітету і територіальної цілісності. Другим став візит до Києва у квітні 2008 року президента Джорджа Буша-молодшого, який зробила можливим Помаранчева революція. Тоді американська адміністрація висловила чітку підтримку наданню Україні Плану дій щодо членства в НАТО.
Однак ні перший, ні другий візити не стали вирішальними моментами в утвердженні союзницьких відносин між державами, які давно в Україні мають назву «стратегічні». І тут вочевидь провина обох сторін. Незабаром після візиту Клінтона керівництво України уклало комплексну угоду з Росією тоді ще Єльцина, за якою фактично віддало Чорноморський флот (а отже контроль над Кримом та усім Причорномор’ям) Москві в обмін на дешевий газ. Потім був спад у відносинах між країнами у період скандального другого терміну президента Кучми. Після візиту ж в Україну президента Буша сторони чекав провал на Бухарестському саміті НАТО, коли Німеччина і Франція заблокували надання нашій державі Плану дій щодо членства в Альянсі. Зрештою прихід до влади в Україні проросійської команди Януковича, а в США – Барака Обами, який спробував «перезавантажити» американсько-російські відносини і підписав з путіним у 2010 році Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, підігріли амбіції московського царька.
Водночас при розгляді «кардіограми» українсько-американських відносин варто ненадовго заглибитися в історію фінального етапу занепаду СРСР. Насправді перший візит президента США до України відбувся 1 серпня 1991 року. Ним став Джордж Буш-старший. Однак тоді це була ще УРСР, а початок налагодження контактів між Києвом і Вашингтоном не віщував значних перспектив. Під час промови у Верховній Раді, за три тижні до путчу в Москві і фактичного розпаду СРСР, американський лідер закликав українців відмовитися від планів щодо проголошення незалежності та застеріг від «суїцидального націоналізму». Така недалекоглядність лягла в фундамент фатальної переоцінки усім Заходом можливостей демократичної трансформації російської неоімперії на демократичний лад та недооцінки ролі України в сучасній системі міжнародних відносин, «плоди» яких трагічно «пожинаємо» сьогодні. В історію ця промова Джорда Буша-старшого, з подачі редактора газети «The New York Times» Вільяма Сафайра, увійшла під назвою «Chicken Kyiv» – «котлета по-київськи») (в англійській мові слово «chicken» має переносне значення «боягуз»).
Отож, за тридцятилітню історію українсько-американські відносини пройшли складну, але помітну еволюцію від несприйняття української державності до її порятунку від варварського нападу рашистської орди.
Одним з ключових символів такого порятунку без перебільшення уже став чинний, 46-й президент США Джозеф Байден. Його підтримка України від 24 лютого 2022 року теж зазнала еволюції – від надання на потреби ЗСУ легкого протитанкового озброєння до виділення дальніх ракет, танків та обговорення можливості передачі літаків-винищувачів. Однак зауважмо – ідеться про еволюцію військової підтримки, а не політико-дипломатичної, з якою в чинної адміністрації давно усе гаразд. Байдена як світового лідера, на відміну від деяких попередників, вирізняє насамперед головна деталь – він ніколи не ставив під сумнів можливість і здатність українців захищати себе, чітко усвідомлюючи ціну їхньої можливої поразки, в тому числі для США.
Візит Байдена до Києва 20 лютого став далеко не першими його відвідинами України, які мали місце у період каденції віце-президентом США. Однак поточний візит в статусі глави держави має особливе значення, і не лише для двосторонніх відносин.
Як годиться в дипломатії – насамперед про символізм. Дата візиту вибрана явно не випадково. Він відбувся у День пам’яті Героїв Небесної Сотні, 9-ту річницю початку російської збройної агресії проти України і напередодні початку повномасштабної російсько-української війни. Відвідини Києва, ще й прогулянка на Михайлівській площі під час повітряної тривоги, дали чіткий сигнал терористичному угрупованню під назвою «влада росії» – цивілізований демократичний світ не злякався, підтримує і буде підтримувати Україну до перемоги, про що прямо заявив топ-візитер. Візит Байдена відбувся за день до анонсованої роспропагандою традиційно «епохальної» промови путіна («звернення до народу»), яка не несла нічого нового, окрім традиційно брехливої маячні на виправдання загарбницької міжнародної політики та ядерних погроз. Це засвідчив відверто сонний стан значної частини присутніх в залі слухачів. Таким чином адміністрація США діє на випередження, застерігаючи путінський режим від подальшої ескалації, зокрема, на «символічну» для схибнутої на спіритизмі кремлівської кліки дату 24 лютого.
Однак як відомо, найкраще застереження агресора – збройне застереження. Байден приїхав не з пустими руками – оголосив про наступну військову допомогу Україні на суму близько 500 млн. доларів, яка включає «критично необхідне озброєння» у вигляді артилерійських боєприпасів, систем для ураження бронетехніки та радіолокаційного обладнання. Судячи з поточної активізації ЗСУ на основному східному напрямі фронту у формі інтенсивного ракетного ураження складів боєприпасів і техніки ворога на захоплених територіях та «бавовни» у прикордонних регіонах росії, така допомога прийшлася до душі українцям та вселила впевненість у подальшому відвоюванні окупованих територій. Загалом від початку війни Сполучені Штати надали нашій державі допомоги на рекордну суму 28 млрд. доларів. Також до пакету допомоги увійдуть санкції проти фізичних та юридичних осіб (близько 60 чоловік), причетних до обходу попередніх антиросійських санкцій та оборонно-промислового комплексу.
Відвідини Байденом України, окрім згаданого, стали важливим і дієвим PR-ходом як для нашої держави, так і для США та безумовно самого Байдена.
Міжнародна спільнота перебуває на початку нового етапу масштабного геополітичного протистояння. Активізація «миротворчих» потуг Китаю, нові кроки Ірану та оголошене поглиблення стратегічної співпраці цих двох з росією, подальше гуртування Заходу навколо НАТО уже стали його провісниками. Для безпеки України життєво необхідно залишатися в епіцентрі цих подій, де вона уже знаходиться, хоча й дуже дорогою ціною. Іншого шляху, нажаль, наразі для нас немає. Це складно, але й створює певні нові можливості, якими Україна зобов᾽язана скористатися. Байден робить підтримку України центральним елементом реформування Альянсу, підтримуючи її чітку цивілізаційно-геополітичну ідентифікацію. «Ми в одній лодці» із США та іншими країнами демократичного Заходу, – українці це давно хотіли відчути і це сталося. Юридично це буде оформлено після вступу України до ЄС і НАТО, що безумовно смертельно для росії і дуже прикро для її союзників-поплічників, серед яких Китай. Перемога України над росією стане одним з ключових кроків в сучасному геополітичному протистоянні. Тому навколо російсько-української війни, яка давно вийшла за рамки протистояння двох держав, розігрується дуже складна шахова комбінація багатьох міжнародних акторів, кожен з яких має власні інтереси. Важливо, що США послідовно грають на боці України, оскільки їх інтереси майже повністю збігаються з нашими, не завжди в тактичному плані, але точно в стратегічному. Інше питання – часові виміри. Американців влаштовує «гра в довгу» з розхитування та послаблення росії, що загалом не влаштовує Україну. Тому залишається гадати над темпоральним сенсом сказаних в Києві слів президента США: «Попереду важкі дні, тижні та роки. Мета Путіна – стерти Україну з карти». Чи була це певна обмовка про «тижні та роки», чи образна фраза – покаже час і результати подальшої взаємодії сторін. Зрештою, будьмо реалістами, прогнозувати повне завершення війни уже в цьому році без серйозних поступок агресору за рахунок українських інтересів нереалістично. Візит Байдена надав політичні гарантії, що такого сценарію Захід реалізовувати не планує.
Не вигідно це і самому Джо Байдену-політику, який уже прийняв рішення балотуватися на другий президентський термін. Візитом до Києва він ефектно «закрив рота» зміцнілим останнім часом особистим критикам зі стану обох провідних партій, показавши як особисті вольові якості, відмінний стан здоров᾽я (10 годин в поїзді «Укрзалізниці» дорогого варті), так і здатність послідовно й успішно проводити свій зовнішньополітичний курс. Чергові президентські вибори в США заплановані на 5 листопада 2024 року. Чим не відмінна дата для остаточного завершення великої переможної війни в Європі?
Міжнародна спільнота чітко усвідомлює, що настає переломний час у російсько-українській війні. Промоутером цього усвідомлення логічно виступають саме Сполучені Штати, під проводом яких остаточно сформована міжнародна коаліція військово-політичної допомоги Україні. Візит Байдена до Києва підвів підсумки цього процесу, підтвердивши домовленості в Рамштайні та на майданчиках Мюнхенської безпекової конференції. Не випадково саме під час візиту Байдена українська армія фактично перейшла в контрнаступ по всій лінії фронту, підкресливши провал афішованого масштабного наступу рашистів. Насамперед це помітно на Донбасі. Так було під час звільнення Харківщини, Херсона та околиць, так буде й тепер. Розпочався перший етап українського переможного наступу. Без зайвого піару, впевнено і методично сили оборони знищують насамперед тилові запаси і живі ресурси ворога. Наступний етап забезпечують уже наявні в європейських портах і на військових базах бронетранспортери, пускові ракетні установки, танки тощо. Закріпити успіх покликана авіація, негласне рішення щодо надання якої Україні уже прийняте. Залишилося питання часу передачі.
Не випадково уже наступного дня після візиту Байдена до Києва прибули знакові персони сучасної американської та європейської політики – конгресмен, голова комітету Палати представників США із закордонних справ Майкл Маккол та прем᾽єр-міністр Італії Джорджія Мелоні, яка відзначається особистою прихильністю до України. Перший виконав місію погодження з керівництвом України наступного списку озброєнь для передачі. Ідеться про літаки-бомбардувальники F-16 і ракетні системи дальнього радіусу ATACMS. Як заявив посадовець, «спостерігається позитивний «зсув» у цьому процесі, що дозволяє уже приступити до навчання українських військових. Така тактика американського керівництва відображає ще одну особливість поточного етапу міжнародного протистояння російській агресії – менше публічності, більше дії. У свою чергу Мелоні привезла до Києва рішення про шостий пакет допомоги від її країни, в якому довгоочікувана італійсько-французька система ППО «SAMP/T». І тут не обійшлося без участі Джо Байдена, який «для координації спільних зусиль» одразу після відвідин Києва провів з прем᾽єром Італії телефонну розмову. Керівництво США проводить політику диверсифікації джерел постачання озброєнь Україні, вірно намагаючись максимально розширити залучення європейського флангу НАТО. Тому уже нікого не здивує факт, якщо у перспективі американські винищувачі F 16 прибудуть для потреб ЗСУ не зі США, а з якоїсь європейської країни. Чому б не з Італії, яка славиться своїм лояльним ставленням до росіян. Це було б дуже символічно і дуже болісно для Москви.
На днях приємно подивував навіть уславлений своєю бюрократією та складністю прийняття консолідованих рішень Європейський Союз, держави-члени якого нарешті після року війни схвалили ініціативу щодо виробництва боєприпасів та їх спільної закупівлі для потреб України. Це перший крок до налагодження європейського ленд-лізу. І тут не обійшлося без прикладу англо-саксів. ЄС отримав черговий шанс набути повноцінної суб᾽єктності як центр міжнародної сили зі своєю Спільною політикою безпеки та оборони.
P.S.
Утім, як це не дивно, найбільше «порадували» українців та міжнародну спільноту самі горе-агресори. Намагаючись вчергове показати «кузькіну мать» американцям саме в день візиту Джо Байдена до України росія провалила випробування своєї анонсованої «гордості» – міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат» (більше відома на Заході як «Сатана ІІ»), яку з 2014 року ніяк не можуть передати для використання російській армії. Тут і символізм, і так би мовити практична сторона справи в дії. Як не як знову «рука Америки», а можливо «пороблено»..? Тому нічого не доводиться бункерному керманичу, як знову переглядати старі антинатівські методички, грізно оголосити про призупинення участі в Договорі про стратегічні наступальні озброєння (замітьте, не про вихід!) та неофіційними каналами розповсюджувати «лякалки» про наступ на Молдову незрозумілим шляхом. Як то кажуть, нічого путнього не виходить, і без Байдена сутужно.
Андрій ГРУБІНКО, для «Української лінії»