Початок 2023 року позначився відразу декількома знаковими подіями. Тривалий час у експертному середовищі обговорювали питання доречності розширення задач Північноатлантичного альянсу за межі власно євроатлантичного простору та надання йому глобального виміру захисника демократій у світі.
Ще до масштабування російської збройної агресії проти України наприкінці 2021 року Велика Британія, Австралія і США створили військово-політичний блок «АУКУС». Китай відразу побачив у цьому союзі ідею стримування процесу поширення власного впливу у Азійсько-Тихоокеанському просторі. Тим паче, що партнерами цього блоку стали «історичні опоненти» Китаю – Японія та Індія. Правда, Японія досі більше спирається на прямий військовий союз зі США та розміщення американських військових баз на Окінаві. Натомість Індія орієнтується на концепцію «багатополярного світу», в якому вважає себе одним із полюсів сили. Тож, попри часті сутички з Китаєм на спірних ділянках кордону у Гімалаях, Індія формально дипломатично не вважає себе ланкою у мережі стримування китайських амбіцій, якщо останні не суперечать індійським інтересам. Правда ці інтереси не заважають Індії плідно співпрацювати не тільки зі США, а й Республікою Корея та Японією, залишаючи індійсько-китайські відносини у стані «холодного миру». Японія більше за Індію зацікавлена у розбудові ширшої мережі партнерів з метою стримування китайської і північно-корейської загроз.
Впродовж 2023 року Японія головує у «великій сімці» провідних західних демократій. На початку другої декади січня японський прем’єр-міністр Фуміо Кісіда відвідав Лондон, Рим, Париж. Найбільший резонанс отримала лондонська британсько-японська угода про поглиблення військово-технічної і військово-політичної співпраці. Варто нагадати, що історично попередня аналогічна угода між Лондоном і Токіо в 1905 році привела до російсько-японської війни. Нині Японія активно переглядає свою воєнну стратегію, орієнтуючись на більшу роль військової потуги не тільки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а й у глобальному масштабі. Тож через союз із Великою Британією Японія тепер більше заангажована до «АУКУС». Одночасно Японія декларує намір надати гарантії безпеки Тайваню.
Зазначені «воєнно-політичні маневри» в Азійсько-Тихоокеанському регіоні не оминули увагою важливу подію у історії відносин між Європейським Союзом і Північноатлантичним альянсом. 10 січня 2023 року ЄС і НАТО підписали спільну декларацію, яка зафіксувала намір сторін радикально поглибити взаємодію з метою посилення оборони євроатлантичного простору. Це не дивно, адже серед нинішніх 27 держав-членів Європейського Союзу за межами НАТО (зазначимо, що генеральний секретар НАТО Є.Столтенберг анонсував завершення процедури вступу Швеції і Фінляндії в НАТО в липні 2023 року, коли Туреччина має нарешті ратифікувати відповідні протоколи) залишаються тільки нейтральні Австрія та Ірландська Республіка. Ущільнення співпраці між ЄС і НАТО означає фактичну відмову ЄС від претензій на «автономію» в рамках спільної зовнішньої політики і політики безпеки. Не випадково російські агресори, коментуючи відповідну декларацію, констатували провал спроб посіяти стратегічний розбрат між ЄС і НАТО. Зрозуміло, що не в останню чергу активізація російської збройної агресії проти України після 24 лютого 2022 року стимулювали ЄС до такого радикального перегляду своєї оборонної стратегії. Тим самим задача європейської та євроатлантичної інтеграції України фактично є двоєдиною. Така консолідація демократичних держав світу важлива для збільшення і пришвидшення воєнно-технічної допомоги Україні у відбитті російської агресії.
Андрій МАРТИНОВ, для «Української лінії»