Назва цієї статті запозичена з яскравої палітри оцінок гри «Атлаських левів» на Чемпіонаті світу в Катарі. На додаток хочеться навести ще кілька коментарів світових ЗМІ щоб дати змогу насолодитися святом, яке команда подарувала своїй країні і не тільки.
Le Monde (Франція): «Рев» охопив стадіон і його відлуння рознеслося кожною вулицею Марокко і дійшло до найвищих вершин Атласу, коли арбітр зустрічі востаннє засунув у рот свисток і «визволив цілий народ».
Le Figaro (Франція):Юссеф Ен-Несірі, автор марокканського кваліфікаційного голу, став «героєм нації», який «увійшов до історії чемпіонатів світу».
RFI (Радіо Франції): Це «монументальний подвиг» Марокко, яке «тепер увійшло в історію», ставши першою країною в Африці та арабському світі, чия команда дійшла до півфіналу Чемпіонату світу з футболу.
Al-Jazeera (Катар): Марокко «об’єднало серця арабів і завоювало загальну симпатію своєю героїчною грою та неймовірним футбольним артистизмом, історичним голом, забитим Юссефом Ен-Несірі, який поставив «Атлаських левів» на те місце, яке вони заслуговують».
Le Soir (Бельгія): Подвиг Марокко залишиться для нащадків, як першої африканської команди у півфіналі за всю історію чемпіонатів світу.
AS (Іспанія): Іспанія намагалася перемогти Марокко за очками, а не нокаутом». Тисячі передач наших гравців у результаті розбивалися об марокканську стіну. Гра проти Марокко довела, що ера «екзотичних збірних», які приїжджали на мундіаль заради футболок на згадку від зіркових гравців, минула. Марокканці провели гарний матч, мали план і суворо його дотримувалися.
А від футболу до політики, як звісно, лише один крок, про що свідчать коментарі після технічного розбору ігор команд. Півфінал між Францією та Марокко — це не тільки спортивне протистояння. В арабському світі геополітичні міркування на тлі цієї зустрічі відчувалися у повітрі.
Арабська нація знаходить нову можливість сяяти. Подвиг марокканської команди вітали у Сирії, Мавританії, Йорданії, Лівані, Саудівській Аравії, Алжирі, а також в окупованій Палестині.
Палестина, член ФІФА, уважно стежила за Чемпіонатом світу завдяки гігантським екранам, встановленим урядом Катару на територіях, окупованих Ізраїлем.
Почуття братерства, відкрито виражене в арабському світі. Елемент зміцнення єдності арабських країн по відношенню до Заходу, підкреслюють багато аналітиків цих країн.
10 грудня 2022 р. арабська міжнародна газета Asharq Al-Awsat зі штаб-квартирою в Лондоні, яку у 2005 році The New York Times назвала «одним із найстаріших і найвпливовіших видань у регіоні», написала: Цей Чемпіонат світу з футболу став моментом арабської гордості, якого не було жодного разу з тих пір, як єгипетські війська перетнули Суецький канал у 1973 році.
Саме час сказати: «Далі буде».
Що стосується суто футболу, спортивні оглядачі не здивовані. Вони відмічають хороший стан спортивної інфраструктури марокканського королівства, що дозволяє з’являтися талановитим гравцям і тренерам, а потім сяяти в національних чемпіонатах і за кордоном. Всього за три місяці марокканський тренер Валід Реграгі зібрав команду з розумом і «сталевими нервами». Він кілька разів заявляв, що мріє виграти чемпіонат світу цього року.
Але до сьогоднішнього свята був довгий шлях збірної команди і Королівства Марокко. Починаючи з 1962 року країна взяла участь у 14-ти Чемпіонатах світу.
Підійти до розуміння того дива, що сталося неможливо без погляду на історію Королівства і знайомства з особистістю Короля Марокко Мохаммеда VI. Саме цим питанням присвячена друга частина статті.
Король Марокко Мохаммед VI народився 21 серпня 1963р.
Монарх є старшим сином і другою дитиною короля Хасана II і його другої дружини Лали Латіфа Хамм зі знатної берберської сім’ї. У день його народження Мохаммед VI був призначений прямим спадкоємцем і наслідним принцом. Коронування відбулося 30 липня 1999.
Король Мохаммед VI належить до Алауітської династії, яка править Марокко з 1666р.
Предки Алауітів вважають себе нащадками Пророка Моххамеда по лінії його доньки Фатіми. Вони оселилися в одному з великих оазисів Тафілалет (південний схід країни за Атлаським хребтом) і сотні років вели скромне і відокремлене життя, відрізняючись великою набожністю, загальною повагою і шаною.
Хасан II, батько монарха, був 17-м королем Марокко, вважався 21-м нащадком цієї династії і 35-м нащадком Пророка Мохаммеда.
Хассан II бачив у Мохаммеді VI більше престолонаслідника ніж сина.
З раннього дитинства він повинен був виконувати обов’язки, покладені на майбутнього монарха.
Свою першу промову Мохаммед VI зробив у віці 7 років перед сільськогосподарськими робітниками під наглядом свого батька.
У 1974 р. у віці 10 років він представляв Хасана II на похоронах Жоржа Помпіду.
Нерідко він був присутнім на королівських судових засіданнях.
Мохаммед VI одружився в 2002 р. Поняття «королівська пара» замінило гарем його батька, закритий при вступі Мохаммед VI на трон.
Його дружина Лалла Сальма, інженер інформаційних систем. Лалла Сельма перша марокканська принцеса, особа якої не ховається від суспільства. До цього дружина короля ніколи не показувалася публічно. За окремими джерелами, умовою її згоди вийти заміж за короля була обіцянка не мати другої дружини.
Син короля Мохаммеда VI Мулай Хасан, який народився в травні 2003р. є спадкоємцем марокканського престолу.
1 березня 2007 р у королівської сім’ї народилася дочка. Принцеса отримала ім’я Лалла Хадіжа.
У Короля Мохаммеда VI є брат Мулай Рашид и три сестри – Лалла Хасна, Лалла Асма и Лалла Мерієм.
Двоюрідний брат і третій спадкоємець престолу Мулей Хішам Ель Алауї був відсторонений Королем від королівської родини внаслідок заперечення ним основоположних принципів марокканської монархії. Проживає в США.
Мохаммед VI отримав, традиційну для члена королівської сім’ї, різнобічну освіту в Марокко і за кордоном. У чотири роки він почав навчатися в коранічній школі при королівському палаці.
У подальшому Мохаммед VI навчався у Королівському коледжі. Хасан II здійснював жорсткий контроль його навчальних результатів, суворо відбирав склад його однокласників (багато з них сьогодні є радниками Короля).
У 1981р., завершивши середню освіту, Мохамед VI отримав диплом бакалавра і навчався в Університеті імені Мохаммеда V в Рабаті на факультеті юридичних, економічних і соціальних наук за спеціальністю юриспруденція.
Пізніше продовжив освіту у Франції в університеті Ніцца-Софія-Антіполіс, де в 1993 році захистив дисертацію на тему співпраці Європейського Союзу та країн Магрибу.
Крім рідної арабської, вільно володіє французькою, англійською та іспанською мовами.
У 1985 році майбутній король був призначений на пост координатора бюро і служб генерального штабу марокканських збройних сил.
У 1994 році йому було присвоєно військове звання “дивізійного генерала”.
При вступі на престол у 1999р. Мохаммеду VI виповнилося 36 років.
У політичній спадщині, залишеній молодому королю, були драматичні приклади дій батька та їхні наслідки.
Так, у 1965 р. країна вступила у смугу кризи. Вулиці міст заповнили демонстранти, які протестували проти інфляції, збільшення безробіття та зростання цін на продукти харчування. Указом короля в країні було введено надзвичайний стан. Хасан II розпустив парламент і скасував дію конституції.
Політичний вакуум спонукав військових вжити дві спроби державного перевороту. У 1970 група військовослужбовців вчинила напад на королівський палац Хасана II в м. Схіраті, і лише диво врятувало короля від загибелі. У 1972 за наказом генерала Уфкіра військовий літак обстріляв королівський «Боїнг».
Незадовго до своєї смерті Хасан II так охарактеризував спадкоємця.
– Він – це не я. Тому не слід чекати від нього повторення мене. Досить того, що я зумів прищепити йому дві якості: бути патріотом своєї батьківщини до повної самопожертви і залишатися мужнім при будь-яких життєвих обставинах…
Серед кричущих проблем держави, які постали перед новим монархом – неграмотність більш половини 30-ти мільйонного населення, невирішений конфлікт в Західній Сахарі, необхідність реформування політичної системи і дотримання прав людини.
Молодий король розумів, що марокканці чекають від нього ліберальних реформ. Першим політичним актом монарха стала амністія, яка торкнулася 8 тисяч ув’язнених. Король оголосив амністію, не чекаючи закінчення 40-денного трауру.
У своїй першій промові до народу він заявив про свою прихильність “принципам конституційної монархії і політичного плюралізму”. Він пообіцяв слідувати курсом батька в питаннях зовнішньої і внутрішньої політики, приділяти увагу вирішенню соціальних проблем, перш за все – боротьбі проти безробіття і бідності.
Одним з перших кадрових рішень стало звільнення Міністра внутрішніх справ, 61-річного Дріса Басрі, який займав цей пост останні двадцять років і був правою рукою Хасана II.
Колишній шеф МВС для простих марокканців уособлював “махзен” – всевладдя таємної поліції.
За перші десять років правління Мохаммеду VI вдалося значно просунути країну політично, економічно та соціально, тим самим він вийшов із-під «тіні» свого батька. У Марокко проводилася політика поетапної, дозованої демократизації.
У 2000 р. набрала чинності Угода про асоціацію между Марокко та ЄС. Король визначив європейський ринок головним для збуту текстильних виробів, а також автомобілів, які почали збирати у країні західні корпорації. Марокко став одним з трьох найбільших в Афріці виробників автомобілів поруч із Єгиптом та ПАР. У 2005р. компанія “Renault” придбала завод у Касабланці.
У 2004 р. було укладено угоду про створення зони вільної торгівлі зі США.
На гуманітарному напрямку досягненням стало прийняття нового кодексу сім’ї. Закон практично зрівняв права чоловіків і жінок в сімейних відносинах.
Таким чином, за цей період в країні закріпився режим пом’якшеної авторитарно-демократичної рівноваги.
Статус Короля залишається священним і магічним. Отримуючи телефонний дзвінок з палацу, чиновники піднімаються в стійці “струнко”. Генерали схиляються до пояса, цілуючи руку наслідного принца. Національна ідентичність будується навколо монархії.
Як найвища духовна особа держави, Король бере участь у п’ятничній молитві щоразу в іншій мечеті в різних містах країни.
Король виступає проти ісламістського радикалізму і спирається на лояльність своїх підданих. При цьому життя Королівського палацу оцінюється як мінімум 250 мільйонів євро на рік.
Мохаммед VI – найбільший в країні землевласник, промисловець і банкір. У травні 2012р. «Форбс» поставив його на 4-е місце серед найзаможніших керівників арабських держав. Журнал оцінив його статки в 1,7 млрд. євро.
Демонстрації і акції протесту, організовані рухом «20 лютого», що пройшли в 2011 р. в Марокко під впливом «арабської весни» призвели до проведення конституційної реформи.
1 липня 2011р. марокканці підтримали проект реформи Конституції, запропонований королем. На референдумі за конституційну реформу проголосували 98 відсотків виборців.
Відповідно до нової Конституції, були розширені повноваження Парламенту та Прем’єр-міністра. Згідно зі змінами, Король призначає на посаду Прем’єр-міністра представника партії, що перемогла на парламентських виборах.
Гарантовано незалежність судової системи, основних прав та свобод громадян. Берберська мова отримала статус офіційної поряд з Арабською.
Також в основному законі країни містяться положення, що збільшують повноваження місцевого самоврядування у вирішенні соціальних проблем.
Незважаючи на суттєві зміни в основному законі, Королю вдалося зберегти за собою реальну владу в Марокко.
Згідно з Конституцією, Король є верховним представником нації, символом її єдності, гарантом сталості та безперервності існування держави. Король забезпечує права і свободи громадян, а також незалежність і територіальну цілісність країни. На монарха покладено також верховний контроль за дотриманням ісламу.
Король залишився головнокомандуючим збройними силами, за ним закріплено право призначення губернаторів, послів, керівників армії і служб безпеки.
Таким чином, дії Короля в умовах кризи були адекватними і далекоглядними. З самого початку протестів владі вдалося взяти під свій контроль ситуацію в країні, прислухатися до вимог демонстрантів, а також врахувати зауваження країн-партнерів щодо необхідності ліберальних реформ. Це дозволило зберегти стабільність в країні і не допустити кровопролиття, виняток склав лише теракт в Марракеші, запобігти якому владі не вдалося. Марокко уникнуло повторення руйнівних сценаріїв «арабської весни».
Сім інтерв’ю і жодної прес-конференції за перші десять років правління характеризують Короля, як прибічника офіційного спілкування шляхом промов і звернень до народу.
Сотні поїздок в рік по країні щоб урочисто відкривати притулки, лікарні, школи, проводити поділ землі на частки, створювати промислові зони, презентувати проекти розвитку, дороги. Особливу увагу було приділено розвитку Північних і Східних провінцій.
Коли Король виявив безпорадність виконавчої влади в усуненні наслідків землетрусу в провінції Ель-Хосейма в 2004 р., він відправився на місце, установив свій намет і координував проведення робіт близько десяти днів.
Принцип «Халіф хороший, візирі погані» також нерідко застосовується в практиці Мохаммеда VI. Періодично ним здійснюються політичні «землетруси» владних органів. За невиконання директив і волі короля у питаннях, що мають значну суспільну вагу «летять голови» міністрів, чиновників центральної та місцевої виконавчої влади. Такі події широко висвітлюються у ЗМІ країни.
В той же час, існує небезпідставний страх чиновників діяти ініціативо і самостійно, вони постійно змушені оглядатися на канцелярію королівського палацу.
У зовнішньополітичній сфері Король віддає перевагу офіційнм візитам, де він отримує королевські почесті у повному обсязі. Під час поїздок за кордон короля супроводжує свита з 300 слуг, радників і друзів. Міністр закордонних справ не завжди входить до кола супроводжуючих, осіб.
Король уникає брати участь у багатосторонніх заходах за рідкісним виключенням.
Питання участі Короля у тому, чи іншому заході нерідко вирішується в останню мить. Це також стосується його зустрічей з офіційними особами вищого рангу в ході їхніх візитів до Марокко.
Яскравим прикладом цього стала відміна запланованої зустрічі з главою уряду РФ Д. Медведєвим в ході його візиту до Марокко в жовтні 2017 р.
США і європейські країни завжди розглядали Марокко як найбільш надійного партнера в Північній Африці. Особливі відносини Марокко з Заходом сприяли тому, що країна стала грати посередницьку роль у багатьох конфліктах на Близькому Сході і в Африці.
У 1943 р. у Касабланці відбулася зустріч Уінстона Черчілля та Франкліна Делано Рузвельта, під час якої була досягнута домовленість про організацію висадки союзників у Нормандії.
У добу холодної війни королі Марокко з терпимістю ставилися до єврейської меншини і не брали активної участі у арабо-ізраїльських війнах, що збільшувало стратегічне значення країни для офіційного Вашингтону.
Марокко брало участь в підготовці ізраїльсько-єгипетських переговорів в Кемп-Девіді, саме в Марокко вперше зустрілися обговорити можливість мирної угоди президент Єгипту Анвар Садат і прем’єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін.
Марокко отримало статус головного ненатівського союзника США у 2004р. Статус головного ненатівського союзника передбачає можливість постачання озброєнь, які більше не використовуються у США, а також продаж країні-партнеру технічних новинок ВПК.
США продовжують докладати значних зусиль для розвитку співпраці з Марокко у сфері ВТС.
У 2019 р. Марокко підписало зі США контракти на постачання зброї та військового обладнання на суму 10,3 млрд. дол. США. Зокрема, контракти на постачання 25 літаків F-16 та пов’язаного з ними обладнання на суму 3,8 млрд. дол. США і 36 штурмових вертольотів AH-64E та пов’язаного з ними обладнання орієнтовною вартістю 4,25 млрд дол. США.
У 2020 р. Під час візиту Міністра оборони США до Марокко було підписано широкомасштабну «Угоду про дорожню карту 2020-2030» у галузі безпеки та оборони, яка стала логічним продовженням існуючої співпраці.
За інформацією Департаменту оборони США, було ухвалено проєкт контракту на постачання ракет AMRAAM (до 2023 р.). Марокко – одна з країн, яка отримає ракети типу повітря-повітря AMRAAM виробництва США.
Постачання нового військового обладнання реалізується у рамках низки військових угод, укладених між США та Марокко, спрямованих на розвиток ЗС Марокко та підвищення їх боєздатності.
За останніми даними Форуму з торгівлі озброєнням, Марокко випереджає Саудівську Аравію у придбанні американської зброї у регіоні Близького Сходу та Північної Африки.
У 2020 Марокко обіймало 56 місце із 138 країн відповідно до звіту Глобального індексу військової сили.
Так що, не футболом єдиним…
PS. Основні бойові танки Т-72Б Королівських збройних сил проходять модернізацію у чеській компанії «Excalibur Army». Цю інформацію можна знайти у ЗМІ Марокко за запитом щодо передачі Україні, за рекомендацією США, запчастини до танків Т-72. ВТС любить тишу не менш, ніж гроші…
Володимир ВОЛОШЕНЮК, для «Української лінії»
