А ЧИ ЗДІЙСНЕННА МІСІЯ?
Організація Об’єднаних Націй має багато різних Місій, які розташовані у різних куточках земної кулі – це загальновідомий факт. Є така місія (МINURSO) і у Західній Сахарі. Про це, мабуть багато читачів, які цікавляться проблемами міжнародного життя і діяльністю ООН, також знають.
Місія була створена у відповідності до резолюції РБ ООН 690 від 29 квітня 1991 року з урахуванням пропозицій Марокко і Фронту Полісаріо від 30 серпня 1988 року.
Розгортання Місії відбулося у вересні 1991 року. Тобто, у 2021 році МINURSO відсвяткувала свій 30-ти річний ювілей. Після цієї короткої довідкової інформації слід розшифрувати абревіатуру МINURSO: Місія Організації Об’єднаних Націй з проведення референдуму в Західній Сахарі.
Упс. Виходить, що Місія готує проведення референдуму більше тридцяти років. На пам’ять спливає низка дебільних пародій щодо бліц «референдумів» на території України в найсучаснішій історії. Організатором яких виступила рф, країна-член РБ ООН і за сумісництвом, країна-агресор та спонсор тероризму. Але повернемося до Західної Сахари, оскільки вона є предметом цього матеріалу.
У середині 1970-х років, після виходу підрозділів іспанських ЗС з території Західної Сахари, Фронт Полісаріо проголосив Сахарську Арабську Демократичну Республіку (САДР) і, за підтримки Алжиру, розгорнув збройну боротьбу проти Марокко.
18 вересня 1974 р. Марокко виступило зі зверненням до Міжнародного суду ООН винести консультативне рішення щодо правового статусу території Західної Сахари. Було також висловлене прохання до Генеральної Асамблеї ООН зупинити весь процес, пов’язаний із референдумом у Західній Сахарі, до надання висновку Суду.
Генеральна Асамблея прийняла резолюцію № 3292 від 13 грудня 1974 року, в якій запросила Міжнародний суд надати консультативний висновок щодо Західної Сахари.
Консультативний висновок був оприлюднений 16 жовтня 1975 року.
У консультативному висновку Суду були надані відповіді на два питання, що стосуються Західної Сахари.
Перше питання
«Чи була Західна Сахара (Ріо-де-Оро і Сакієт ель-Хамра) під час колонізації Іспанією територією яка нікому не належить?
Суд 13 голосами проти 3 ухвалив задовольнити прохання про консультативний висновок; — одноголосно висловив думку про те, що Західна Сахара (Ріо-де-Оро і Сакієт ель-Хамра) у період колонізації Іспанією не була територією, яка нікому не належить).
Друге питання
«Які були правові відносини між цією територією та Королівством Марокко та Мавританським утворенням?»
Суд -14 голосами проти 2 постановив задовольнити прохання про консультативний висновок; — 14 голосами проти 2 висловив думку, що між цією територією та Королівством Марокко існували правові відносини, які охарактеризовані в передостанньому пункті консультативного висновку.
15 голосами проти 1 висловив думку, що між цією територією та Мавританським утворенням існували правові відносини, охарактеризовані у передостанньому пункті консультативного висновку.
У передостанньому пункті консультативного висновку вказується таке: Представлені Суду матеріали та інформація свідчать про існування в період іспанської колонізації правових відносин лояльності між султаном Марокко та деякими племенами, що проживали на території Західної Сахари.
З іншого боку, Суд зробив висновок про те, що подані йому матеріали та інформація не дозволяють встановити жодних відносин територіального суверенітету між територією Західної Сахари та Королівством Марокко чи Мавританським утворенням.
Таким чином, Суд не встановив наявності правових відносин такого характеру, які могли б позначитися на виконанні резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї щодо деколонізації Західної Сахари і, зокрема, реалізації принципу самовизначення шляхом вільного і справжнього волевиявлення народів Території.
Подальший «тернистий шлях по пустелі» довжиною більш ніж сорок років можна описати українською поговіркою: «Закон, шо дишло, куди поверни, туди й вийшло».
Різні світові політичні діячі і їхні емісари намагалися зробити свій внесок у врегулювання кризи. В результаті вирішення проблеми Західної Сахари зайшло в глухий кут. Хотіли, як краще, а вийшло як завжди.
Тільки декілька яскравих прикладів.
Відповідно до «Плану Бейкера», ухваленого резолюцією РБ ООН 1495 від 31.07.2003, остаточний статус ЗС має бути врегульований шляхом проведення референдуму про самовизначення з варіантом обрання незалежності.
З того часу Фронт Полісаріо за активної підтримки Алжиру наполягає на проведенні референдуму.
Зі свого боку Марокко вказує на неможливість проведення референдуму, заснованого на ідентифікації осіб, які мають право на участь у референдумі і посилається на резолюцію РБ ООН № 1309 від 25 липня 2000 р., в якій наголошується на важливості вдатися до політичного рішення, як одного з варіантів отримати згоду зацікавлених сторін і подолати проблеми. Таким політичним рішенням пропонується надання Західній Сахарі статусу «просунутої автономії» у складі марокканської держави.
У 2007-2008 рр. відбулися 4 раунди офіційних переговорів; у 2009-2012 рр. – 9 раундів неформальних зустрічей, які не призвели до зближення позицій.
У 2009-2017 рр. Особистим посланником Генерального секретаря ООН з питань ЗС був американський дипломат К. Росс.
Метод двосторонніх консультацій та «човникової дипломатії», у рамках якого К. Росс у 2013-15 р. здійснив 6 поїздок по регіону також не приніс реальних результатів.
У 2012 р. Марокко звинуватило К. Росса у «втраті безсторонності» і висловило йому недовіру, що ускладнило його посередницькі зусилля.
У березні 2016 р. Генеральний секретар ООН Бан Кі-мун відвідав Мавританію, Алжир та табори біженців поблизу Тіндуфа. Його висловлювання щодо «окупації» Західної Сахари викликали масовий осуд у Марокко. На знак протесту уряд Марокко видворив 73 членів цивільного персоналу MINURSO, чим, за висновками ООН, значно обмежив спроможність місії виконувати поставлені перед нею завдання. Після тривалих переговорів та дебатів у РБ ООН у липні 2016 р. Марокко погодилося на повернення 25 членів цивільного компоненту, а у квітні 2017 р. ще 17 співробітників.
А 10 грудня 2020 р. Президент США Дональд Трамп, наче джин, який вирвався із пляшки, повідомив у своєму Твітері, що підписав декларацію про визнання суверенітету Марокко над Західною Сахарою.
“Я підписав сьогодні декларацію про визнання суверенітету Марокко над Західною Сахарою. Серйозна, що викликає довіру та реалістична пропозиція Марокко про автономію є єдиною основою для справедливого та міцного рішення для миру та процвітання”.
«До саду!», «Всі до саду!», так казав герой фільму “Троє в човні, не рахуючи собаки” в епізоді про комічні куплети.
У поширеній прес-службою Білого дому декларації наголошувалося, що США “визнають суверенітет Марокко над усією територією Західної Сахари”.
“США вважають, що незалежність території є нереалістичним варіантом для врегулювання конфлікту, лише справжня автономія в рамках суверенітету Марокко буде єдиним можливим рішенням. Ми закликаємо сторони розпочати діалог без зволікань, використовуючи план Марокко щодо надання автономії як єдину основу переговорів про взаємоприйнятне рішення. Для досягнення прогресу з цією метою США заохочуватимуть соціально-економічний розвиток з Марокко, включаючи територію Західної Сахари, і відкриють для цього консульство в Західній Сахарі, в Дахлі, щоб сприяти економічним та діловим можливостям у регіоні”.
Безумовним позитивом розгортання Місії у вересні 1991 р. стало припинення сторонами вогню.
План врегулювання, затверджений Радою Безпеки ООН (№ 629 от 23 вересня 1988 р.) передбачав перехідний період для підготовки референдуму щодо майбутнього Західної Сахари.
На Спеціального представника Генерального секретаря ООН та інтегровану групу цивільного, військового та поліцейського персоналу ООН покладалася виняткова відповідальність щодо питань, пов’язаних з організацією референдуму.
Однак, перехідний період не розпочався, враховуючи розбіжності поглядів сторін на деякі ключові елементи Плану для реалізації пропозицій щодо врегулювання. Відповідно до плану врегулювання, референдум в Західній Сахарі мав відбутися в січні 1992 року.
Завдання МINURSO на початковому етапі були визначені такі:
• спостереження за припиненням вогню;
• моніторинг скорочення марокканських військ на території;
• контроль за відведенням військ Марокко та Фронту ПОЛІСАРІО у визначені місця;
• забезпечення звільнення всіх політичних в’язнів Західної Сахари або затриманих;
• контроль за обміном військовополонених (Міжнародний комітет Червоного Хреста);
• започаткування програми репатріації (Верховний комісар ООН у справах біженців);
• визначення та реєстрація виборців;
•організація та забезпечити проведення вільного та справедливого референдуму та проголошення результатів.
Але повернемося до сьогодення.
Щороку оприлюднюється доповідь Генерального секретаря ООН про ситуацію довкола Західної Сахари (остання S/2022/733 від 03.10.2022).
Після цього Рада Безпеки ООН ухвалює резолюцію по Західній Сахарі.
У своїй доповіді Генеральний секретар ООН рекомендував Раді продовжити термін дії мандату МINURSO ще на один рік – до 31 жовтня 2023 року.
Для ілюстрації динаміки подій останніх років порівняємо лише два пункти доповіді Генсека ООН за 2018 та 2022 роки. Цього достатньо для розмірковування щодо майбутнього Місії.
Розділ IX. Зауваження та рекомендації (S/2018/889 від 03.10 2018р.)
76. Я із задоволенням наголошую, що сторони, незважаючи на окремі порушення та випадки виникнення напруженості, продовжують підтримувати режим припинення вогню та загалом дотримуються відповідних військових угод. Водночас я стурбований посиленням напруженості у відносинах між сторонами та все більш безкомпромісною риторикою. Підтримка мирної та стабільної обстановки винятково важлива з точки зору забезпечення необхідних умов для відновлення політичного процесу. Закликаю сторони продовжувати взаємодіяти з Місією з метою врегулювання проблем, пов’язаних з давніми порушеннями та порушеннями, які мали місце останнім часом, за повної поваги мандата Місії, угод про припинення вогню та відповідних військових угод.
Розділ VIII. Зауваження та рекомендації (S/2022/733 від 03.10 2022р.)
89. Я, як і раніше, глибоко стурбований подіями в Західній Сахарі. Відновлення бойових дій між Марокко та Фронтом ПОЛІСАРІО залишається серйозною перешкодою на шляху до політичного врегулювання давньої суперечки між ними. Щоденні вторгнення на територію буферної смуги, що прилягає до піщаного валу, і бойові дії, які сторони ведуть у цьому районі, порушують його статус демілітаризованої зони, яка насправді мала б залишатися наріжним каменем мирного врегулювання ситуації, в якій знаходиться Західна Сахара. Тривала відсутність дієвого режиму припинення вогню загрожує стабільності у регіоні, адже доки тривають бойові дії, існує ризик ескалації конфлікту. Нанесення авіаударів та стрілянина через піщаний вал залишаються факторами, що ведуть до зростання напруженості.
Чи бачиться тут світло в тунелі? Не думаю. Здається, що настав час, як мінімум, змінити мандат Місії з урахуванням важливості її перебування на місці і тих завдань, що їй доводиться виконувати.
Україна упродовж багатьох років виступає за необхідність вирішення питання правового статусу Західної Сахари шляхом досягнення взаємоприйнятних для причетних сторін, справедливих та довготривалих домовленостей відповідно до цілей та принципів Статуту ООН.
Універсальне формулювання, яким можна користуватися ще сорок років. Але виникають риторичні питання. А чи здатна ООН у сьогоднішньому вигляді вирішити цю проблему? І чи не варто керуватися своїми національними інтересами при формуванні позиції.
Поряд з цими риторичними питаннями виникає інше, але дуже конкретне. Відповідно до Доповіді Генсека, чисельність МINURSO станом на 30 вересня 2022 року складає 238 військових спостерігачів.
Увага, 13 з них – військові спостерігачі рф, країни-агресора і спонсора тероризму. Для порівняння Китай має в Місії 11 військових спостерігачів. Що стосується України, в Місії немає жодного українського військового спостерігача. Наскільки це відповідає національним інтересам і заявленим цілям щодо пріоритетів політики України в Африці?
Особисто мені невідомо, чи проявляло МОУ ініціативу у цьому питанні (за «Такубу» ні слова).
На останок традиційно африканська поговірка: «При наполегливості можна голкою криницю викопати».
Володимир ВОЛОШЕНЮК, для «Української лінії»
