УРОКИ І ПЕРСПЕКТИВИ
ПРЕМ’ЄРІАДИ ПО БРИТАНСЬКИ
Політичне життя Великої Британії дещо незбагненне для традиційних українських реалій, адже воно дуже динамічне, а тому політичні зміни зазвичай складно піддаються прогнозуванню навіть на середньострокову перспективу. Ідеться як про загальні позиції провідних політичних партій, у результаті зміни яких під впливом певних критичних факторів внутрішньої політики завжди зберігається імовірність розпуску парламенту і проведення дострокових виборів, так і про їх внутрішньопартійне життя. Насамперед ідеться про правлячих консерваторів, які після феєричної перемоги на загальних виборах в грудні 2019 року уже змінили лідера партії і декілька складів урядів. Унікальність британського політичного сьогодення полягає в тому, що ледь минув один місяць від початку роботи нового уряду на чолі з Ліз Трас, яка замінила Борис Джонсона, як британське політичне море знову штормить – шириться інформація про можливість швидкої відставки уряду. Причому ініціаторами стали однопартійці Трас консерватори. Що ж не так з чинною британською владою?
Як не дивно звучить для пересічного обивателя, але детонатором чергової політичної кризи стало рішення уряду зі скорочення максимальної ставки прибуткового податку із 45% до 40% та субсидування цін на енергоносії. Ідеться про суму в 45 млрд. фунтів стерлінгів, яку казначейство збирається покривати насамперед за рахунок зовнішніх запозичень (кредитування від МВФ). Такі заходи здійснюються в контексті реалізації оголошених Ліз Трас ще в процесі виборів глави партії у липні-серпні планів «стимулювання зростання економіки», що повинні включати заходи у восьми сферах: регулювання бізнесу, сільське господарство, житлове будівництво та планування, імміграція, мобільний зв’язок, фінансові послуги, догляд за дітьми та енергетика. Питання податкової реформи гостро стояли на порядку денному попередника Трас на посаді премʼєр-міністра Бориса Джонсона, який, утім, не ризикнув поспішати з реалізацією радикального перегляду бюджету.
Усе б нічого, якби ці плани уряду не викликали звинувачення в недостатній економічній необґрунтованості. Попри твердження Трас про збереження «залізного контролю» над національними фінансами, оцінка економічного ефекту від достатньо радикальних дій у фінансовій сфері суперечить усталеному порядку економічної оцінки реформ. Сама премʼєр-міністр певний час чинила опір закликам скасувати скорочення або прискорити публікацію економічних прогнозів незалежної фіскальної організації та аналізу її податкових планів. Вона заявила, що «зобов’язана» опублікувати прогноз Управління з питань бюджетної відповідальності (OBR) лише 23 листопада, у той самий день, коли канцлер казначейства (міністр фінансів) Квасі Квартенг (він же автор т. зв. податкової реформи «міні-бюджет») планував викласти подальші економічні плани. Останній наполягав на тому, що листопадова заява включатиме «надійний план» повернення державних фінансів на «правильний шлях» та міститиме «зобов’язання щодо дисципліни витрат». Тобто реформу почали без детальних пояснень і прогностичних оцінок, що обурило не лише парламентську опозицію (лейбористів та ліберальних демократів), але й добру частину депутатів правлячої консервативної більшості.
Премʼєр Трас та її команда явно пішли у ва-банк. Рішення про скорочення податків викликало справжню паніку на фінансових ринках. Зазнав удару «святая святих» британської ідентичності – фунт стерлінгів, курс якого уперше за довгий час впритул наблизився до рівня американського долара. Урядовий план скорочення податків зіткнувся з критикою з боку Міжнародного валютного фонду. Як наслідок фунт впав до 37-річного мінімуму в 1,03 долара. В ситуацію був змушений втрутитися Банк Англії, викупивши мільярди державних боргів для стабілізації валютного курсу. Під загрозою опинилися пенсійні фонди. Різко зросла вартість позик та іпотеки. Водночас казначейство стверджувало, що ситуація контрольована і слід зачекати, поки не буде оголошено про додаткові зміни.
Соціальну напругу реформа викликала насамперед своєю орієнтованістю на заможні верстви, які й отримують головний зиск зі скорочення податків. Ідеться про скасування вищої ставки податку на прибуток для людей, які заробляють понад 150 тис. фунтів стерлінгів на рік, а також зниження базової ставки податку на прибуток. Водночас, як стверджує сама Трас, найбільша частина підтримки мала піти на забезпечення рахунків громадян за електроенергію. Зниження податків обґрунтовувалося як благо «для всіх», адже мало сприяти зростанню економічної активності.
Такий поспіх із зниженням податків викликав суперечливу реакцію фахівців і суспільства, але з погляду поточної економічної та політичної ситуації в країні загалом виправданий. Галопуюча інфляція, проблеми в сфері енергетики на фоні загальної енергетичної кризи в Європі, подорожчання товарів першої необхідності, насамперед продуктів харчування, зумовили необхідність рішучих дій ще до настання зими, яка неминуче буде супроводжуватися підняттям тарифів на електрику і газ. «Британські платники податків очікують, що їхній уряд працюватиме максимально ефективно та результативно, і ми виправдаємо ці сподівання», – заявив Квартенг.
Водночас в уряду Трас фактично немає політичного гандикапу. В 2024 році повинні відбутися чергові парламентські вибори, на яких консерваторам за будь яких умов буде дуже складно перемогти. Перебуваючи при владі з 2010 року, Консервативна партія уже практично вичерпала історичний хронологічний максимум перебування однієї політичної сили при владі, який як певна неформальна традиція утвердився в британській політиці, незалежно від політичної партії. Головні конкуренти консерваторів лейбористи, пройшовши недавнє оновлення складу керівної верхівки на чолі з амбіційним Кіром Стармером, який в соціалістичному дусі виступає за підвищення податків для найзаможнішої частини суспільства, як ніколи до цього з далеких часів раннього Блера готові прийти до влади. Економічні негаразди та криза в рядах Консервативної партії роблять шанси лейбористів на повернення в урядові крісла дуже високими. Підтвердження – різке зростання відриву лейбористів від консерваторів (згідно з останніми опитуваннями аж до 20%), що стало в тому числі наслідком податкової реформи.
Зрештою про згадану кризу в рядах консерваторів. Заключний період правління уряду Джонсона та кампанія з обрання їх нового лідера виявили чітку лінію розколу між двома головними політичними угрупованнями в партії і особливо парламентській фракції, які умовно можна назвати прихильниками Джонсона та його опонентами, очолюваними головним конкурентом Ліз Трас на виборах, колишнім канцлером казначейства Ріші Сунаком. Кому як не йому відомі проблеми з фінансовою системою країни. І хоча Сунаку як представнику економічного істеблішменту країни загалом вигідна податкова реформа уряду, логіка внутрішньопартійної політичної боротьби диктує свої умови поведінки. Трас прийшла до влади не завдяки підтримці депутатів парламентської фракції (тобто, істеблішменту партії), а всупереч їй. Адже Трас переконливо виграла в Сунака завдяки більшій популярності серед рядових членів Консервативної партії. Натомість більшість депутатів Палати громад від консерваторів були готові підтримати кандидатуру Сунака. Тому Трас по праву можна назвати народним премʼєром. Хоча в абсолютних цифрах за Трас проголосувало всього трохи більше 80 тис. чоловік – членів Консервативної партії (0,03 % виборців країни), що є аргументом для опонентів на користь делегітимізації її політичної лінії.
Отож, податкова криза особливо яскраво унаочнила дві ключові дилеми в історії правління уряду Ліз Трас:
1) зберігати вірність своїй економічній лінії на зниження податків та дерегулювання, що свого часу стала наріжним каменем її передвиборчої програми на посаду премʼєра, чи хоча б тимчасово відійти від неї як тактичний відступ з метою вгамування суспільно-політиної та економічної напруги і самозбереження при владі;
2) продовжувати відкрито протистояти опозиційним до себе політичним угрупованням в Консервативній партії «до останнього патрона» і намагатися мобілізувати свій табір підтримки з метою потягнути час з прицілом на нові (імовірно дочасні) парламентські вибори, як це пробував робив Борис Джонсон, чи заради збереження єдності правлячої партії і фракції підписати тимчасову мирову угоду з опонентами і включити до складу Кабінету міністрів їхніх представників. Утім в умовах надзвичайно динамічного сьогодення жоден із сценаріїв не гарантує Трас тривале збереження посади лідера Консервативної партії, провідні політичні позиції якої, як видно, неухильно відходять в минуле. Проблема консерваторів не стільки в постаті Трас та її економічній політиці, скільки в глобальному вичерпанні поточних ресурсів для самооновлення, відсутності одного-двох яскравих, популярних в широкого загалу авторитетних лідерів, які були б здатні швидко та ефективно прийти на порятунок іміджу партії. А це фактично за рік до виборів робить позиції консерваторів украй вразливими і непевними.
Раптове звільнення міністра фінансів Квазі Квартенга, оголошене у п’ятницю по обіді, 14 жовтня, і швидке призначення на його місце запеклого антиджонсонівця Джеремі Ханта засвідчили обрання премʼєром Трас шляху на формування консенсусного складу уряду із залученням своїх опонентів. Нагадаємо, що Хант балотувався на посаду лідера партії, але задовго до фіналу виборчого процесу зняв свою кандидатуру на користь Ріші Сунака. Наддосвідчений Хант, який займав за свою урядову карʼєру кілька міністерських посад, у тому числі міністра закордонних справ в уряді Терези Мей, в умовах прогнозованого подальшого наростання енергетичної та соціально-економічної кризи з великою імовірністю може розглядатися провідним колами консерваторів в ролі «кризового менеджера» для спроби порятунку іміджу партії і зміни Ліз Трас та водночас ефективної кандидатури для остаточного витіснення «спадщини Джонсона» з уряду. Таке політичне «кровопускання» як звільнення пані премʼєром свого вірного соратника Квартенга, який славиться бездоганною політичною репутацією (що доволі рідко трапляється в сучасній політиці), завдало її політичному іміджу важкого удару, адже означає фактичне визнання прорахунків власної політики. Тим більше це вже друга відставка міністра (причому провідного!) в її уряді за 38 днів його роботи. Першим Трас звільнила міністра торгівлі Конора Бернса після скарги на його поведінку («серйозне порушення дисципліни») під час щорічної конференції Консервативної партії. Сама Трас уже встигла відчути на собі звинувачення щодо нецільового використання коштів. Схоже сценарій дискредитації премʼєр-міністра, апробований на Борисі Джонсоні, знову в силі.
Не додає впевненості в діях уряду і вже другий за два тижні розворот в податковій політиці, проголошений Трас на прес-конференції 14 жовтня. Спершу премʼєр-міністр фактично оголосила скасування своїх ключових ініціатив, відкликавши план щодо ліквідації найвищої ставки податку на прибуток, а тепер знову відмовилась від підвищення податку на прибуток підприємств з 19% до 25%. Такі коливання в особистій позиції премʼєра свідчать про її намагання відшукати власний шлях по ходу його проходження та лавірувати між позиціями різних угруповань в стані консерваторів, думки яких розділилися. Наприклад, за оцінкою сера Крістофера, зміна корпоративного податку «зашкодить перспективам зростання економіки» і «абсолютно суперечить» тому, що вона говорила під час кампанії. Колишній заступник голови Консервативної партії Лорд Ешкрофт зазначив, що в умовах такої політики уряду відчуває себе «третім альтистом на палубі «Титаніка».
Поширення в провідній британській пресі інформації про значний тиск верхівки конверторів на Трас з метою схилити її до відставки, який набуває публічного характеру, як і оголошені тиждень тому ініціативи декількох парламентарів-консерваторів щодо необхідності розгляду питання про вотум довіри до чинного глави уряду, схоже роблять завершення її короткочасної каденції питанням часу. Хоча становище Трас все ще не критичне, адже наразі її продовжують підтримувати більшість міністрів. Головне питання в тому, наскільки далеко Трас готова піти у поступках фракції, в якій більшість мають її політичні опоненти, і чи зуміє вона сповна мобілізувати загальнонаціональну партійну підтримку, отриману під час виборів на посаду лідера партії в липні-серпні, на свою користь.
Доводиться констатувати, що формується певна історична закономірність – обставини сучасної турбулентної британської політики не сприяють утвердженню гендерного принципу на верхівці політичного олімпу. Можливо проблема у постійному зіставленні кожної представниці «прекрасної статі» на чолі уряду з постаттю незабутньої і неперевершеної Маргарет Тетчер? Що це – «фатум Тетчер» чи простий збіг обставин? Покаже час. Принаймні для Трас особисте позиціонування як наступниці Тетчер за стилем управління та змістом урядової політики схоже не принесло жодних дивідендів.
Отже, податкова реформа уряду Ліз Трас могла стати однією з циклу державних реформ та загалом рядовим епізодом в історії його правління, але в силу обставин стала каталізатором стану економічної та політичної систем Великої Британії, детонатором їх змін та фактично дала старт новому політичному сезону в країні, який незалежно від стабільності чинного уряду завершиться лише після нових парламентських виборів.
Продовження премʼєріади по британськи матиме відголоски і на розвитку українсько-британських союзницьких відносин. Часті зміни урядів як ознака відсутності політичної стабільності в одного з партнерів безумовно несуть певні ризики для сучасної інтенсивної співпраці сторін в умовах протистояння спільному ворогу – експансії новітнього російського імперіалізму. Політикум Великої Британії зберігає ознаки того, що незалежно від постаті глави уряду країна залишиться вірною союзницьким зобовʼязанням щодо підтримки України. Утім проблема полягає в інтенсивності таких зобовʼязань, виконання яких життєво важливе для сьогодення нашої держави. Особисто Ліз Трас, тривалий час незмінний міністр оборони Бен Волес стали генераторами та уособленням активної, принципової і послідовної проукраїнської позиції на верхівці британської політики. Трас як міністр закордонних справ була одним з промоутерів троїстої коаліції «Британія – Польща – Україна» в уряді Джонсона, а її висловлювання на кшталт «Путін повинен програти» стали хрестоматійними. Таких лідерів проукраїнської підтримки в британському уряді буде складно замінити.
Андрій ГРУБІНКО, для «Української лінії»
