Що таке тактика «випаленої землі» у радянському варіанті, та чому її досі активно використовують російські військові?
Тактика «випаленої землі» – це старий та цинічний метод ведення війни, який використовували зі стародавніх часів. Вона заборонена статтею 54 додаткового протоколу №1 до Женевських конвенцій від 7 червня 1977 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. «Забороняється піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів, ніби з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з якої-небудь іншої причини», – наголошується в статті. У роки Другої світової війни «тактику випаленої землі» активно використовувало керівництво СРСР, а нині, не зважаючи на Женевські конвенції, її активно послуговуються рашиські війська в російсько-українській війні, але в дещо інших варіаціях.
Суть тактики зводиться до того, що відступаючі війська знищують всі життєво важливі для противника продовольчі запаси, промислову та житлову інфраструктуру з метою не допущення її використання ворогом. Радянська «тактика випаленої землі» складалася з вивезення до тилу тисяч промислових підприємств, знищення зерна, продуктів харчування, промислової та житлової інфраструктури, в окремих випадках навіть історичних пам’яток. При цьому більшовиків абсолютно не хвилювало як в таких умовах виживати цивільному населенню, що не було евакуйоване відступаючими військами, та залишалося на окупованих територіях.
До таких дій Червона армія почали вдаватися буквально з перших місяців війни. Й. Сталін у своєму зверненні до народу 3 липня 1941 р. закликав радянських громадян до всенародної боротьби з ворогом. Радянський тиран відкрито заявив, що «тактика випаленої землі» стає для Червоної армії основною стратегією: «При вимушеному відступі частин Червоної армії необхідно забирати весь рухомий залізничний склад, не залишати супротивнику жодного кілограма хліба, жодного літра пального. Колгоспники повинні перегнати всю худобу, хліб здавати на зберігання державним органам для вивезення до тилу. Усе цінне майно…, що не може бути вивезене, повинно безумовно знищуватися». Все це викликало гострий дефіцит продуктів для цивільного населення на початку війни. Німецькій окупаційній владі прийшлося займатися вирішенням продовольчої проблеми. В 1941-1943 рр. з Німеччини до окупованих східних територій відправили 15 тис. вагонів з сільськогосподарською технікою – тракторами, плугами, косами, генераторами. Навіть худобу для розведення завезли. Вся ця допомога за німецькою статистикою оцінювалася в 445 млн реайхсмарок. Так німці намагалися виправити ситуацію та поповнити за рахунок східних земель свої припаси, але надто низькі врожаї та постійні дошкуляння партизанів підірвали всі їхні сподівання.
В серпні 1942 року радянські війська відступаючи замінували та підірвали Дніпрогес. Операцію здійснив 157-й полк НКВС під керівництвом Б. Епова. В результаті були знищені декілька частин наступаючого вермахту, але як стверджує низка істориків серед жертв також були мирні жителі і навіть відступаючі війська Червоної армії, але їх інтереси не були враховані. Вся справа в тому, що підривники не розрахували силу заряду і отвір, який утворився в греблі був в 5 разів більший від заплановано, в результаті величезна хвиля змила прибережні села з жителями та зруйнувала понтонні мости радянських військ.
У листопаді 1941 р. Й. Сталін видав наказ в якому пропонувалося знищити всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км вглиб від передової та на 20-30 км вправо та ліво від доріг. У межах наказу лише під Москвою від 19 по 30 листопада 1941 р. радянські воєнні знищили 50 населених пунктів.
Відступаючи червоноармійці у межах наказу завдавали величезних руйнувань містам. Скажімо, перед відступом із Києва спецзагони НКВС підірвали вокзал, склади з паливом і продовольством, вивели з ладу водогін, позбавивши столицю питної води. Замінували низку будинків у центрі української столиці: будинок Держбанку, Оперного театру, Центрального комітету партії на Михайлівській площі та будівлі НКВС на Володимирській, та підірвали їх після приходу німців – 24 вересня. В результаті на Хрещатику розгорілася величезна пожежа, що тривала майже два тижні, було зруйновано 324 будівлі, без даху над головою залишилися тисячі киян.
На півдні України енкевесівці підірвали Криворізьку та Дніпродзержинську ГЕС. На Донбасі були затоплені шахти і пошкоджене електрообладнання. У Києві, Харкові, Черкасах, Дніпропетровську, Кременчуці та інших містах знищені залізничні мости.
Загалом, під час втілення в життя «тактики випаленої землі» радянським керівництвом загинули десятки тисяч цивільних та військовослужбовців Червоної армії, точних даних наразі не існує, позаяк дослідженням цього питання досі ніхто не займався. Знищення та вивезення продуктів харчування спричинили на окупованих територіях масовий голод серед цивільного населення, німці від голоду не страждали, адже постачання вермахту було налагоджено на вищому рівні. Отож виходить, що насправді від таких дій найбільше постраждало місцеве населення та інфраструктура, а німці не відчули наслідків цих заходів на собі.
Вже після війни герой Радянського Союзу Баурджан Момиш-угли в книзі «За нами Москва» написав про відчай та гнів мешканців сільських будинків, спалених червоноармійцями. Аморальним, злочинним та безглуздим із військової точки зору назвав наказ знаменитий сталінський диверсант І. Старинов. З його слів, якби тактика «випаленої землі» було втілена в життя скрізь, то під час окупації вимерло б майже все населення лівобережної України та окупованих територій Росії.
А ось як висловився про наказ Й. Сталіна відомий історик Д. Волкогонов: «Це було рішення в дусі Сталіна. Люди ніколи не мали для нього цінності». В принципі як нині, людські життя не мають ніякої цінності для президента РФ В. Путіна та генералітету його варварської армії.
Від початку російського вторгнення в Україну, керівництво рашиської армії активно вдається до цього ганебного методу ведення війни. Він, як зауважують воєнні аналітики, прийшов на зміну проваленій ставці російської армії на мобільні групи проникнення вглиб країни, які були зустрінуті українським населенням не «квітами та хлібом», як надіялися рашисти, а «Джавелінами», «Байрактарами» та «коктейлями Молотова».
У сучасних воєнних умовах практика «випаленої землі» значно відрізняється від радянської, а найголовніше, для неї немає ніякої необхідності. У роки Другої світової війни, вона використовувалася більшовиками як інструмент залишити ворога на захоплених територіях без можливості поповнити свої припаси та позбавити його можливості ведення подальших воєнних дій. Нині росіяни використовують її як інструмент залякування цивільного населення, яке під постійними артилерійськими та авіаційними обстрілами, має припинити опір, та вимагати від «київської хунти» згоди на вимоги Кремля. Принаймні так вважають в Центрі протидії дезінформації. Саме тому за їх переконанням було пошкоджено чи зруйновано понад 50% житлового фонду Чернігова, Маріуполя, Харкова, Сєвєродонецька, Лисичанська, та інших українських міст, до яких доторкнувся «руський мир». По всій країні зазнали ушкоджень понад 830 закладів охорони здоров’я, понад 2 тис. освітніх установ і понад 530 об’єктів культури та мистецтв. Без даху над головою залишилися вже більше 3,5 млн українців, або 8% населення України. На жаль ця кількість буде збільшуватися. Але не зважаючи на це, як показує практика, цей задум немає успіху.
Суть російської «тактики випаленої землі» зводиться до того, що рашисти повністю знищують авіацією та артилерією територію, зазвичай міст, із цивільним населенням, а потім входять туди військами, а не намагаються завадити використовувати її супротивником, що є не зовсім зрозумілим для сучасних військових. Так, речник Міністерства оборони О. Мотузяник зауважує: «Агресор веде інтенсивний вогонь тактичними ракетними комплексами та авіацією вздовж усієї лінії бойового зіткнення, зокрема у Донецькому операційному районі та на Слов’янському напрямку. Ворог застосовує тактику «випаленої землі» практично скрізь, і у Сєвєродонецьку, і у Бахмуті, так робив у Попасній, Маріуполі – просто нищить авіацією і артилерією територію, щоб потім туди увійшли їхні війська. Щоправда незрозуміло, що далі вони будуть робити з цією територією». Здається, що росіяни просто не задумуються про майбутнє цих територій, які між іншим, називають своїми.
Причому росіяни знищують цивільну інфраструктуру, а не військову, що є диким у теперішньому світі, адже РФ має у своєму арсеналі високоточну зброю, супутники, тощо. Для прикладу, у Центрі протидії дезінформації при РНБО повідомляють наступне: «Всупереч заяві путіна, що по жодних цивільних об’єктах російська армія ударів не завдає, за 5 місяців війни росія атакувала цивільні об’єкти майже у 60 разів частіше, ніж військові. В цифрах це 17,3 тис. ударів по цивільних об’єктах і близько 300 – по військових. Насамперед окупанти завдають ударів по цивільній інфраструктурі міст, розташованих уздовж лінії фронту».
Варто зауважити, що однією з причин таких значних руйнувань цивільної інфраструктури України спеціалісти Центру протидії дезінформації називають і низьку точність російської зброї та використання ними застарілих радянських карт, або хибних даних. За їхніми даними понад 70% російських ракет не вражають намічених цілей.
Чому «тактику випаленої землі» досі використовують росіяни не зважаючи на міжнародні заборони? Тут варто відзначити, що вони вже неодноразово засвідчили своїми діями, що для них не діють жодні міжнародні законодавчі заборони, угоди чи договори, звичайно якщо, їх не можна використати у власних інтересах. У сучасній російсько-українській війні, вона є для рашистів одним із елементів терору, залякування та сіяння паніки серед мирних мешканців та української влади, і чи не найголовніше, такі дії агресора засвідчують його безпорадність у воєнній кампанії, що викликає лють військових до всього українського, яка призводить до хаотичного знищення цілих міст. Беззаперечно такі дії росіян є «воєнними злочинами» і вони однозначно знайдуть своє відображення під час третього Нюрнберзького процесу.
Володимир ГІНДА, для «Української лінії»
