ГІРКИЙ РАХУНОК ІЛОВАЙСЬКА

В той час, як всі наші думки заполонили трагічні події, які розпочалися  під ранок 24 лютого 2022 року, коли російська федерація наважилася на широкомасштабну навалу своєї орди на всю територію України, ми не маємо права забувати, що російсько – українська війна розпочалася з 20 лютого 2014 року і триває донині… Це війна, яка має початок, але ще не має завершення… І кожен бій, кожна втрата нашого Героя, це пекуча рана на тілі  України…

Не маємо права забути і кривавий серпень 2014-го… Пекло Іловайська… 26 серпня 2014 року підрозділи добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Свитязь», «Херсон», «Миротворець», а також зведена рота 93-ої та  17-ої бригад Збройних Сил України потрапили в оточення під Іловайськом, що на Донеччині.

27 серпня терористи так званої «ДНР» повідомили, що повністю взяли Іловайськ під свій контроль. Насправді, у ті дні, вперше великими силами на Донбас увійшли та взяли участь у бойових діях регулярні частини російської армії. Обіцяний росіянами «зелений коридор» перетворився на коридор смерті, рясно скропленою кров’ю наших військових і добровольців.

Наші герої стали просто мішенями, яких розстрілювали, як у тирі. За офіційними даними, під час операції із звільнення Іловайську 366 військових загинуло, 429 дістали поранення різного ступеня тяжкості, близько 300 потрапили в полон, а ще є ті, які й зараз  залишаються зниклими безвісти… Ось такий гіркий рахунок Іловайську…

Невеличке містечко районного значення Іловайськ на Донеччині за  40 кілометрів від Донецька, було засноване у 60-х роках  19 століття як роз’їзд № 17 на залізничній лінії Харків – Таганрог. Свою назву  місто отримало від відомого   ще із  ХУІІ  ст. старадавнього   козацько – дворянського  роду Іловайських, на  землях  яких  почало розбудовуватися  поселення. До подій  2014  року  в Україні  мало хто про нього знав. На той  час в Іловайську  проживало біля 15600  мешканців. Але  цей населений пункт мав надзвичайно важливе  стратегічне значення, так  як відкривав  можливість українським  захисникам наступ на окупований, вже на той  час, росіянами Донецьк. Саме  тому було надзвичайно важливо українським збройним  силам  зайняти Іловайськ, щоб продовжити звільнення  українських земель від російської навали. Але  події,  які   почали розгортатися  потім,  стали одними з найтрагічніший в  історії сучасної України.

Активні бойові дії навколо Іловайську  почалися  після звільнення  від рашистських окупантів Мар’їнки з 4  серпня  2014  року. Саме цього дня  українське командування вирішило взяти Іловайськ. За даними розвідки  Іловайськ був досить непогано  укріплений сепаратистами і  промосковськими бойовиками, але  припускли що місто  утримувало не  більше  30 – 80 бойовиків. Крім того у штабі  АТО  розуміли, що якби українські військові отримали контроль над містом, вони могли б відрізати постачання зброї та живої сили противника до окупованого Донецька.

Зі  спогадів   бійця  добровольчого батальйону  «Дніпро-1» Романа Зіненка

“Завдання під Іловайськом було одним з багатьох серед тих, якими ми займалися майже все літо 2014 року – армія оточила місто, а добровольчим батальйонам МВС треба було зайти і зачистити. Нам розповіли, що сепаратистів у місті небагато – від 40 до 70. Жодних шансів проти кількох сотень добровольців, які заходитимуть з різних флангів. Але виявилося, що дані [розвідки] були трохи неточні: і щодо кількості ворога, і щодо озброєння, і щодо укріплень у місті. Тому все це вилилося у важкі бої як під час штурму, так і в самому Іловайську. Звичайна операція, яка перетворилася на величезну битву”.⁽¹⁾

6-7 серпня 2014  року  за наказом генерала Хомчака, який на той  час був керівником  військового сектору «Б» і керував операцією з наступу на Іловайськ, відбулася перша спроба зайти у Іловайськ силами 40 БТрО “Кривбас”, посиленими 2 танками та 2 одиницями БМП 51 ОМБр й загоном добровольців з Добровольчого Українського  Корпусу.

Зі спогадів колишнього заступника командира  БТрО «Кривбас»  Ігоря  Сіньковського

“Батальйону було поставлене завдання взяти Іловайськ в кільце і ми з ним впоралися. Оволодівши опорними пунктами навколо міста, ми по суті опинилися між силами сепаратистів та самі потрапили в оточення. Потім командир батальйону отримав письмове розпорядження при взаємодії з 51-ю бригадою взяти місто штурмом. Проте під час бою 7-го серпня стало зрозуміло, що Іловайск – це справжній укріплений район і просто так силами батальйону тероборони його не візьмеш”⁽²³⁾

Того дня, 7  серпня під час штурму Іловайська   БтрО «Кривбас»  втратив  трьох своїх бійців.Загинули:1. Сержант Ганічев Сергій Олексійович
2. Майор Кордабньов Володимир Олександрович
3. Солдат Кочура Максим Дмитрович

10 серпня 2014 року була зроблена  друга  спроба  штурму Іловайська .За оцінками добровольців, напередодні другого наступу на Іловайськ (10-го серпня) їх зібралося трохи більше 200 – з усіх трьох батальйонів «Донбас», «Азов» та «Шахтарськ». Основна частина «Донбасу» в той час продовжувала виконувати бойові завдання в інших районах Донецької та Луганської областей. Половина «Азову» залишилась у Маріуполі. «Шахтарськ» був сам по собі малочисельним (кілька десятків людей, подрібнених на окремі загони).

Разом з добровольцями у наступ 10-го серпня мали йти 3 танки, а також підрозділи 51-ї бригади та 40-го батальйону «Кривбас». Але один танк зламався через перегрітий мотор, другий чомусь залишився на блокпосту, а третій був на самому початку бою підбитий самохідно-артилерійською установкою супротивника. Цікаво, що екіпаж танку відбувся майже легким переляком:його викинуло під час вибуху крізь отвір для башти, яку за мить перед тим скинуло на землю.

Піхоту, що наступала, прикривала лише одна БМП (зі складу 51-ї бригади), яка через кожні кілька сотень метрів зупинялась – бо перегрівався мотор, та т.зв. «Прянік» «Азова» – опанцирована броньованими листами звичайна вантажівка КАМАЗ, на якій був встановлений кулемет «Утьос».

Добровольці почали завзято наступати. Підрозділ «Донбасу» пішов на північ, «Азов» наступав посередині, слідом за ним ішов «Шахтарськ». Військовослужбовці з 40-го батальйону підтримували їх наступ. Добровольцям вдалося зламати опір на першій лінії оборони сепаратистів. Ті почали втікати у бік Іловайська. Але супротивник пошкодив «Прянік», і одна БМП не могла допомогти у подальшому просуванні. Хлопцям довелося повертати назад. Їх відхід прикривала БМП, яка потім, напевно, знов зіпсувалась та була втрачена.

Загалом цей наступ на Іловайськ коштував 10 загиблих: з «Азова» – 2, з «Донбасу» – 3, з «Кривбасу» – 2, з «Правого сектору» – 2, головне управління НГУ – 1.

Віддали життя за Україну в боях за місто Іловайськ 10 серпня  2022 року десять українських захисників:

2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”
4. Солдат резерву Антонов Вадим Віталійович
5. Полковник резерву Литвинський Юрій Олексійович
6. Старший солдат резерву Мотичак Роман Миколайович
40-й батальйон територіальної оборони “Кривбас”
7. Старший солдат Бонцевич Сергій Степанович
8. Молодший сержант Палій Олександр Володимирович
Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” ГУ МВС України в Київській області
9. Рядовий міліції Березовий Микола Вікторович
10. Рядовий міліції Дрьомін Андрій Сергійович
Добровольчий Український Корпус
11. Тарасюк Олег Андрійович
12. Федчишин Анатолій Миколайович
Головне управління НГУ
13. Полковник Бойко Юрій Миколайович

11 серпня 2014 року. Ситуація навколоІловайську залишалася напруженою, окремі сутички не припинялися, були поранені, яких потрібно було евакуйовувати. Цього дня  ще два українські захисники Іловайську віддали життя  за Україну.

14.  Романов Іван Валентинович – рядовий міліції батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” ГУ МВС України в Київській області

Зі  спогадів Сергія Голдиша навідника-оператора БМП 81-ої ОДШБр

«Я був в БМП зі своїм командиром Віктором. Але тоді мене пересадили на другу БМП до другого екіпажа. Там були Чоп, Карайван, а також якийсь провідник (боєць батальйону «Азов» Іван Романов позивний «Моджахед»), який приєднався до екіпажу. Він мав показати нам дорогу до місця, де знаходяться поранені, яких ми мали евакуювати. І коли ми дісталися до точки вивезення поранених, нас почали жорстко обстрілювати. Ми тільки туди бехою під’їхали і думали розвертатися, нас почали гасити з чого попало. Іван Романов тоді спочатку зі мною був, а коли почав вилазити з БМП, йому відірвало руку. Коли перший раз влучили по БМП, провідник виліз. До того він сидів поруч зі мною і спостерігав за дорогою в люк. Я йому особисто сказав, щоб він з броні не вилазив. Я йому забороняв їхати на броні. Він постійно висовував голову з люку, бо інакше роздивитися дорогу було не реально. Коли майже доїхали до точки і оглянулися, то поранений там вже не було. Де вони ділися і де знаходилися, ми не знали. Коли по БМП відкрили вогонь і провідник виліз назовні, йому вибухом відірвало руку. Бойова машина була вже знедвижена і самостійно рухатись далі не могла. В БМП був боєкомплект, але його було дуже мало. Система бойової машини також була виведена з ладу. Прилади не працювали і було важко розібратися звідки по нам ведуть вогонь. В мене склалося таке відчуття, що ворог знав про те, що ми приїдемо на це місце і чекав нас напоготові.

Було два влучання по БМП. Що до нашого провідника, то я не знаю хто він був. Навіть ім’я не знав. На власні очі я бачив, що йому відірвало руку. Коли я вискочив з машини і спробував надати допомогу провідникові, наступний вибух вразив мене, вибивши осколком око. Наш провідник загинув.Я не зміг надати йому необхідної допомоги і перебинтувати руку.»⁽²⁴⁾

14. Береза Роман Віталійович – старший солдат 40-го батальйону територіальної оборони “Кривбас”

 Зник безвісти 11 серпня 2014 р. під час розвідки околиць сел. Грабське, Амросіївський район, Донецька область. Тіло Романа було знайдено пошуковцями “Місії “Евакуація-200” (“Чорний тюльпан”) у безіменній могилі у селі Грабське (Амвросіївський район, Донецька область) 28 вересня 2014 р., на території птахоферми, неподалік від Іловайська, разом з тілом міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” Романовим Іваном. Впізнаний за експертизою ДНК.

12 серпня 2014 року  за  повідомленням  зі  штабу антитерористичної операції українські армійські частини намагалися захопити місто із заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії. Крім того  цього дня  розвідці 40-го батальйону вдалося зайти далеко на північ та зайняти позиції на дорозі Іловайськ-Харцизьк, а відтак – перерізати основну шосейну магістраль, яка йшла до міста.

Тим часом бойові дії точилися  вже на підступах до Іловайську.  Зокрема, 13  серпня при спробі звільнення  від російських  бойовиків с.Грабське Іловайської міської ради   захинув  

16. Матрос Красов Дмитро Володимирович – 73-й морський центр спеціального призначення

16  серпня 2014 року  із установок з БМ-21 «Град» були обстріляні   позиції   українських захисників в районі смт. Старобешево, Донецької області.  Смертельні  поранення отримали: 17. Старший солдат Горовенко Ігор Сергійович – 3-й окремий полк спеціального призначення
18. Матрос Корнафель Євгеній  Вадимович

19. Капітан 1 рангу Зінченко Олексій Володимирович – помер наступного дня від  поранень не сумісними із життям. Євгеній і Олексій служили в 73-ому  морському центрі спеціального призначення

Відчайдушна  спроба оволодіти Іловайськом у черговий раз була зроблена 18 серпня 2014 року.

До Іловайська вдалося стягнути:

– добровольчі батальйони “Донбас” (220 осіб), “Дніпро-1” (78 осіб), “Азов”, “Шахтарськ”;

– зведену роту з 51-ї механізованої бригади;

– ротно-тактичну групу 17-ї танкової бригади (4 танка, 4 БМП, 82 людини);

– групу “Правого сектора”.

Всього це було близько 600 осіб, з яких більша частина – це добровольці. Крім того, на блокпостах від Амвросіївки до Старобешеве знаходилися бійці 39-го і 40-го батальйонів територіальної оборони.

Цього дня ударні групи “Донбасу” та “Дніпра”, за підтримки армійської бронетехніки й артилерії, атакою з двох боків раптово захопили більшу частину Іловайська, зокрема: залізничний вокзал, школу  та дитячий садок.

Як згадував один з бійців батальйону “Дніпро-1”, “нам з доданими силами ЗСУ дали один танк, БМП і інженерно-саперного підрозділу і сказали зайти в місто з півдня. Там була одна дорога, оточена посадками; обійти було проблемно. Зайшовши з боку депо, ми виявили, що дорога була повністю перекрита бетонними блоками і проїзд був утруднений. Спроба танка обстріляти блоки не увінчалася успіхом: блоки були серйозні. Було прийнято рішення повернутися назад і обійти цей шлях. Висунулися назад, знайшли польову дорогу, згорнули колоною туди. Виходячи з полів, ми нарвалися на укріпрайон, до якого не могли підійти: чисте поле, все прострілюється.

Мінометним обстрілом зашкодило танк, заклинило башту. Потім ще був і обстріл “Градами”. Ми зазнали перших втрат, було чимало поранених. У підсумку ми відступили у вихідний район. В цьому бою загинуло двоє людей, це були перші втрати “Дніпра”. Більше у нас 18-го числа бойових дій не було”.⁽¹⁵⁾

Противник, також  зазнавши великих втрат цього дня, зачепився лише за міцні будинки на північній околиці міста, підготовлені до кругової оборони.

Однак розвинути успіх не вдалося. Загони найманців підтягли всі наявні резерви з Донецька, щоб усунути очевидну загрозу. По шляхах постачання та позиціях українських військ навколо Іловайська та в самому місті стали масовано бити з мінометів і систем залпового вогню “Град”. Активно діяли штурмові й розвідувальні групи. У боях за місто взяли участь також підрозділи батальйонів МВС “Азов” і “Шахтарськ”, але через кілька днів вони вийшли з бою й виїхали в район Маріуполя. Обстановка в місті була важка – артобстріл вівся практично безперервно, у місті та околицях точилися запеклі бої, постійні контратаки.

Проте, попри активні бойові дії, зламати опір нашого іловайського угруповання противникові не вдалося. Допомогти  “Донбасу” та “Дніпру” добровільно зголосилися батальйони МВС “Миротворець”, “Світязь”, “Івано-Франківськ”, “Волинь”, “Херсон”. Реально все це були невеликі підрозділи загальною чисельністю близько 200 чоловік. Армійських резервів не було

Зі спогадів  бійця батальйону «Донбас» Віталія  Фоменка

«17 серпня вночі нам надійшов наказ взяти на добу сухпайок і вирушати в Іловайськ. Була сильна гроза, коли ми виїжджали, машини на заправці відмовлялися заправляти через блискавки і грім. Як провісник був якийсь. Нам сказали, що ми їдемо туди на добу. Ми зайшли в Іловайськ колоною — і в підсумку пробули там рівно 11 днів.

18-го ми зайшли, а 19-го вже пішли на штурм і зазнали перших втрат. Потрапили під сильний обстріл групи снайперів: у той день було чотири «двохсотих» і одинадцять «трьохсотих».

\Ми теж добре відповідали, але довелося відступити з такими втратами. Після цього був вдалий штурм блокпоста терористів, але він довго не протримався — нашими силами це тривало два дні.»

18 серпня 2014  року у боях за  Іловайськ  загинули:
20. Майор Лавошник Юрій Миколайович – 93-я окрема механізована бригада
21. Старший солдат Перов Артур Дмитрович– 93-я окрема механізована бригада

А також   бійці батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” ГУ МВС України у Дніпропетровській області:
22. Старшина міліції Тафійчук Сергій Володимирович
23. Сержант міліції Харченко Роман Олегович

Важким і трагічним для оборонців Іловайську став  день 19 серпня 2014 року. Спочатку взвод “Донбасу” лише двома пострілами захопив залізничне депо міста, де розмістилося близько 78 українських бійців. Того ж дня відбулася невдала спроба закріпитися у східній частині міста. В ході боїв було важко поранено або вбито до третини штурмової групи “Донбасу”.

Зі  спогадів Олександра Дейнеги , бійця  батальйону  «Донбас»

«19 серпня нам дали команду перекинути своїх людей вже через залізничні колії. Ми в той день взяли в полон вісім осіб, ворог зазнав великих втрат. У нас було багато поранених і вбитих. Я залишався біля переїзду, а хлопці перейшли через колії і дійшли майже до центру Іловайська. Почався сильний бій. Сепаратисти підтягнули свої додаткові резерви в місто. Ми ж вирішили відступити, адже провели цілу добу в боях і далі було б важко триматися.

У той день, 19 серпня, загинув мій командир, Сергій Шкарівський, позивний Шульц. Крім нього — ще кілька осіб»

Бойовики всіляко намагалися утримати контроль над Іловайськом. “Його взяття армією означатиме для “ДНР” втрату комунікацій. А військові зможуть ще більше стиснути кільце навколо Донецька і відкрити собі шлях на Зугрес та Харцизьк. Нині українські сили контролюють дві третини міста. Учора ввечері про вихід з бою через втрати оголосив батальйон “Донбас”, який дві доби штурмував Іловайськ. У них четверо загиблих… Відомо про кількох поранених, серед них – і командир Семен Семенченко, його прооперували. Є втрати і серед бійців батальйону “Шахтарськ”, – двоє бійців загинули. Близько опівночі журналіст Макс Левін написав у фейсбуці “бої тривають”, бійці “Донбасу “закріпилися на позиціях, їх звідусіль обстрілюють з важкої техніки, потрібна підмога. А бійці батальйонів “Азов” і “Дніпро” залишили Іловайськ”, – говорилося в новинних зведеннях за 20 серпня 2014 року.⁽¹⁴⁾

Безповоротні  втрати батальйону «Донбас» цього дня  склали сім українських захисників:
2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”
24. Солдат резерву Костюк Віталій Валерійович
25.  Прапорщик резерву Романенко Олександр Трохимович
26.  Капітан резерву Шкарівський Сергій Олександрович

Серед полеглих цього дня Героїв  батальйону «Донбас» був і  доброволець із  США

27.  Паславський Марк Грегорі («Франко»)

Маркіян Паславський брав участь у Помаранчевій Революції. З початком Євромайдану активно підтримав антиурядові протести. 20 лютого Марко також був на передовій Майдану. Через два роки після загибелі він був опізнаний на світлинах з Інститутської. Ці фото були вперше опубліковані на фб-сторінці спільноти «Майдан 18-20 лютого. Як все було.»

З початком російської агресії проти України Марк добровольцем вступив до Нацгвардії. В квітні 2014р. прийняв українське громадянство. Впродовж червня проходив навчання на полігоні у Нових Петрівцях, а 23 червня склав присягу і вирушив на війну. Воював у батальйоні “Донбас” під позивним “Франко”, який взяв собі на честь Івана Франка. Його рідні дізналися про те, що Марк пішов на війну з поста у його твіттері. Незважаючи на своє офіцерське звання, в батальйон Марк прийшов у званні рядового.

Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Шахтарськ” ГУ МВС України в Дніпропетровській області втратив  трьох побратимів:
28. Рядовий міліції Горячевський Олександр Олександрович
29. Старший сержант міліції Курочка Анатолій Михайлович
30. Рядовий міліції Москаленко Володимир Васильович

Після 19 серпня 2014 р. спроби штурму західної частини міста не приймалися.

З 20 серпня 2014 р. над східною частиною міста почали літати безпілотники. У подальшому по визначеним ними позиціям почала працювати артилерія зі сторони м. Харцизськ та м. Моспіно. З цього періоду місто перебувало під постійними обстрілами.

Станом на  20 серпня 2014  року Іловайськ на дві третини був під контролем української армії. У сутичках за місто ворогові протистояли батальйони “Дніпро”, “Донбас”, “Азов”, “Шахтарськ” за підтримки армійських частин 17-ї дніпропетровської танкової, 93-ї дніпропетровської механізованої та 51-ї волинської бригад. Того ж дня до бойовиків на підмогу прибули терористичні угруповання “Восток” та “Оплот”. Ситуація  ще більше  загострилася…

Зі  спогадів Юрія Сіньковського ексзаступника  командира 40-го батальйону «Кривбас»

«20 серпня вони розпочали штурм танками. Ми були прикриті посадкою, але два-три снаряди — і вони всю її рознесли. Ми як на долоні були. Їхній танк зупинився на відстані метрів 700 [від нас]. Тоді я зрозумів, що всі «ГРАДи» — це дитячий лемент, порівняно з тим, як стріляє танк. Божеволієш. У тебе немає навіть 2-3 секунд, щоб почути свист. Це просто постріл і розрив. Одразу.»⁽⁹⁾

20 серпня 2014 р. мікроавтобус “Тойота”, на якому з Іловайська вивозили поранених (за свідченням офіцера з позивним “Дантист”, у машині перебували 8 бійців батальйону “Донбас” та військовослужбовець ЗСУ) в районі с. Грабське, Амвросіївський район, Донецької області потрапив у засідку, влаштовану двома взводами регулярних військ ЗС Російської Федерації. У   цьому бою загинули  «Румун»,“Арт”, “Колдун”. “Карат”, діставши тяжке поранення, підірвав ручною гранатою себе та кількох росіян, які намагалися захопити його у полон (завдяки цьому уцілілі воїни зуміли відірватися від ворога і дістатися своїх військ).

31. Солдат резерву Кіпішинов Геннадій Юрійовичб(«Румун»)
32. Солдат резерву Кузяков Артем Володимирович («Арт»)
33. Солдат резерву Ніколенко Анатолій Володимирович («Карат»)
34. Старшина резерву Уткін Олександр Анатолійович («Колдун»)

З 19 серпня участь у звільнені  Іловайську   приймали і бійці батальйону «Азов». І  вже  наступного дня  20  серпня у запеклому бою з ворогом смертельних поранень зазнали азовці Хома та Аксьон.

35. Молодший сержант міліції Аксьоненко Олег Олександрович («Аксьон»)

Помер 20 серпня 2014 р. близька 21.00 у лікарні м. Старобешеве від поранень отриманих від розриву гранати в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Групу бійців, в якій перебував Олег, вороги закидали гранатами, перша з яких впала недалеко від Андрія Снітко, який не роздумуючи накрив її своїм тілом, але товаришів — врятував.

 36. Рядовий міліції Снітко Андрій Володимирович («Хома»)

Указом Президента України № 515/2016 від 21 листопада 2016 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу”, Снітко Андрію присвоєно звання «Герой України» (посмертно)

20 серпня 2014 року в  бою за  Іловайськ загинув:

37.Лейтенант Ліщинський Станіслав Сергійович – 17-а окрема танкова бригада

20 серпня, провівши нараду, батальйони “Азов”, “Шахтарськ” і “Дніпро-1” вирішили вийти з Іловайську. Після понесених втрат та з огляду на різке посилення бойового потенціалу противника почалися розбрід і хитання серед підрозділів, які безпосередньо брали участь в боях. У тому ж “Дніпро-1” “близько тридцяти осіб склали зброю, сказавши, що “під таке ми не підписувалися”, і поїхали до Дніпропетровська”.

20 серпня 2014  року після  важких боїв  навколо Іловайську, коли стало зрозуміло, що утримати  позиції, тими силами,  які були у наявності не можливо українські захисники запросили підкріплення. Але пробитися в місто окремим підрозділам добробатів (серед них «Миротворець», «Світязь», «Дніпро», «Херсон») вдалося лише приблизно через тиждень.

Але все таки 21 серпня в Іловайськ підходить невелике підкріплення Нацгвардії, тривають бої за місто. Українські війська утримують його частину, але у них незахищений тил і мало резервів.

21 серпня 2014 р. близько 17.00 внаслідок мінометного обстрілу в районі сел. Грабське, Амвросіївський район, Донецька область загинуло четверо військовослужбовців  93-ої  окремої  механізованої бригади:

38. Старший солдат Ємельяненко Ігор Володимирович
39. Молодший сержант Клименко Євген Олександрович
40. Молодший сержант Котовий Сергій Феліксович
41. Старший солдат Скрабунов Микола Сергійович

Цього ж дня внаслідок обстрілу з “ГРАД” (БМ-21) позицій підрозділу 28-ї окремої механізованої бригади, поблизу смт Кутейникове Амвросіївського району Донецької області загинули:

42. Лейтенант Ончуров Сергій Олександрович
43. Старший солдат Хіньов Ігор Павлович

Під час виконання  бойового завдання в  районі  смт Старобешеве, Донецької області загинули двоє бійців 51-ої окремої механізованої бригади:

44. Старший солдат Омелянюк Андрій Васильович

45. Солдат Приходько Володимир Володимирович

23 серпня 2014 року  під час бойових дій в районі  Іловайську  загинув боєць 2-го батальйону спеціального призначення НГУ “Донбас”
46. Старшина резерву Пушкарук Володимир Сергійович

Цього ж дня увечері  одна з розвідувальних груп БПСМОП “Азов”, що діяла у районі Іловайська, потрапила у засідку і була обстріляна з гранатомета. В ході бою віддав життя  за  Україну:

47. Рядовий міліції Русак Олександр Олегович .

А тим часом в ніч з 23 на  24 серпня 2022 року масштабне вторгнення через український кордон розпочала Росія — і пік його припав саме на День незалежності України.

Масовані атаки РФ зробили становище сил АТО в Іловайську безвихідним. Регулярні війська російської армії – без розпізнавальних знаків — майже безперешкодно підходили з боку Амвросіївки та Савур-могили, де оборонялися залишки українських сил на цій ділянці.

З цих днів Іловайськ та розташовані на підступах до міста підрозділи ЗСУ виявилися фактично відрізаними. Новою реальністю для українських військових у місті та навколо нього стали багатогодинні бої, шквальний мінометний і артилерійський вогонь армії РФ.

«Коли ми перебували в Іловайську, в день налічували близько 100−150 залпів [російських] систем залпового вогню Град», — розповідав Громадському Олег Штефан, боєць батальйону Донбас.⁽¹³⁾

24 серпня 2014 року  ватажок так званої “ДНР” Олександр Захарченко оголосив  про масштабний наступ по всіх напрямках. Від  державного кордону в напрямку Старобешеве рухалися російські війська (близько 100 одиниць бойової техніки), відрізаючи місто та українські підрозділи біля нього. Вступ російських регулярних військ у безпосередні бої був неочікуваним для керівництва АТО…

Зі спогадів колишнього  начальника бронетанкової служби оперативного командування «Південь» Євгена Сидоренка

«24 серпня ми отримали інформацію про вторгнення російських військ. Командувач запросив дозвіл на негайний відхід від Іловайська, отримав наказ − «триматися». Тож підрозділи  підготувалися до кругової оборони. Російські війська ущільнювали свої позиції. Ввечері 24-го від Савур-Могили до нас пробилася група бійців зі складу 93-ї механізованої бригади.  Ми отримали підсилення із семи БМП. Водночас залишилися без підтримки артилерії. Кожен залп, який робила наша арта, противник засікав своїми станціями артрозвідки і накривав нас декількома дивізіонами. Були серйозні втрати… Ми розуміли, що без артилерійської підтримки, кількох ліній оборони, міцних укриттів і запасів боєкомплету під Іловайськом ми зможемо протриматися недовго. Але ніхто не панікував. Ми готувалися відбивати російські атаки. Хоча витримати постійний артобстріл було дуже непросто. На солдатів і офіцерів справило глибоке враження, що разом із нами залишився генерал Хомчак. До того ж, я і більшість офіцерів до останнього не вірили, що росіяни справді наважилися перетнути кордон і відкрито напасти на Україну…»

24 серпня 2014 р. по позиціям українських мінометників в районі с. Многопілля, Амвросіївський район, Донецька область було завдано потужного удару, в результаті якого було влучання в вантажний автомобіль ГАЗ-66, в якому знаходилися артилерійські боєприпаси. Командир мінометної батареї 3-го батальйону 51-ї ОМБр капітан Шилік Анатолій Вікторович надав наказ бійцям гасити палаючу вантажівку і під час цієї спроби загасити полумя вантажівка вибухнула.Вісім військовослужбовців бригади загинули:

48. Старший лейтенант Беца Ігор Миколайович
49. Молодший сержант Брик Дмитро Юрійович
50. Солдат Голяновський Руслан Вікторович
51. Солдат Данилевич Роман Миколайович
52. Солдат Момотюк Дмитро Володимирович
53. Солдат Мостика Андрій В’ячеславович
54. Солдат Павляшик Микола Анатолійович
55. Капітан Шилік Анатолій Вікторович

Цього ж дня регулярні російські війська захопили  опорні пункти, які обороняли бійці  39-го батальйону територіальної оборони «Дніпро – 2» . Шість добровольців батальйону загинули.

«Зранку 24 серпня 2014 року замполіт 39 БТРО старший лейтенант Віталій Коровяківський (командир блокпосту 39-04) виявив відсутність будь якого звязку з опорним пунктом 39-05, який розташовувався поблизу селищ Новодвірське і Михайлівка. Він доповів про це керівництву, на що йому було наказано вирушити на місто і на місці зясувати з яких причин опорний пункт не виходить на звязок а ні по рації, а ні по телефону. Приблизно о другій годині пообіді старший лейтенант Віталій Коровяківський, взявши з собою декількох бійців, вирушив на автомобілі УАЗ з будкою з опорного пункту 39-04 до 39-05. Коли машина наблизилася до опорного пункту 39-05, над яким майорів український прапор, машина була зупинена і оточена російськими військовими. Стало зрозуміло, чому саме не було звязку з опорніком. Він був захоплений ворогом. Після захоплення опорного пункту під Новодвірським, росіяни захопили і інші опорні пункти 39 батальйону териториальної оборони. Майже без будь якого спротиву. Лише під час спроби зайняти опорний пункт 39-04 під селищем Світле, відбувся бій з окупантами. О 17:30 з північного боку прямо з поля на опорний пункт 39-04 висунулася ворожа колона з технікою. Будь який звязок раптово зник. Ні попередити про напад, ні запросити допомогу не було жодної можливості. Наблизившись на відстань 400-500 метрів, по опорному пункту відкрили вогонь з тридцятиміліметрової автоматичної гармати бойової машини піхоти і кулемету 7,62мм. Росіяни відразу почали вести вогонь по єдиній на опорному пункту гарматі «Рапіра» і автомобілю МАЗ, який був тягачем рапіри. При цьому від влучання крупного калібру в голову, миттєво загинув Валерій Шмалій. Майже відразу також загинув Жабінець Олександр. Було важко поранено Ряженцева Сергія. Бійці відкрили вогонь у відповідь. В результаті чого боєць Олександр Пасєчнік з ручного протитанкового гранатомету підбив і знищів бойову машину піхоти, яка була другою в російській колоні. Також не розгубився і боєць Олександр Мерзленко «Міхалич», який влучив з гранатомету в ворожу бойову машину піхоти, з якої від вибуху злетіли траки. Оборона опорного пункту тривала близько трьох годин. О девятій годині росіяни остаточно захопили опорний пункт і добили важко пораненого бійця Сергія Ряженцева. Деяким бійцям вдалося деякий час переховуватися і спостерігати за діями окупантів. При наймні, бійці стверджують, що особисто бачили, як ворог складав своїх загиблих, яких виявилося близько пятнадцяти солдат. Потім бійцям вдалося відійти до населеного пункту Новий Світ, де вони переховувалися у місцевих мешканців, які надали воінам першу медичну допомогу і допомогли дістатися Волновахи. Бійці Юрій Сагайдак, Володимир Яровий і Володимир Шевченко з боєм відходили в напрямку фермерскького господарства, але там їх захопили в полон російські військові. Дехто залишився на опорному пункті і був полонений росіянами. Згодом бійці 39 БТРО Сагайдак, Яровий і Шевченко, за свідченям побратимів, загинули в полоні. Тіла бійців були знайдені і опізнані лише в 2015 році.»

56. Старший сержант Жабинець Олександр Михайлович
57. Молодший сержант Ряженцев Сергій Геннадійович
58. Сержант Сагайдак Юрій Михайлович
59. Молодший сержант Шевченко Володимир Олексійович
60. Солдат Шмалій Валерій Олександрович
61. Молодший сержант Яровий Володимир Валентинович

Увечері 24 серпня 2014 р. неподалік від смт Кутейникове,потрапила у засідку і була розстріляна російською БМД машина 40-го батальйону територіальної  оборони «Кривбас», яка поверталася до базового табору в  район смт.Старобешеве.Перехрестя, через яке їхала машина, було вже захоплено російськими військами. В бою загинув:

62. Старший сержант Карпенко Геннадій Григорович

Крім того 25-го серпня російські збройні формування відкрили вогонь з усіх видів зброї по розташуванню артилерійського дивізіону та допоміжних частин 51-ї окремої механізованої бригади у Дзеркальному. Селище було оточено з усіх боків російськими танками. Внаслідок чотиригодинного безперервного обстрілу було виведено з ладу більшість самохідно-артилерійських установок, а на додаток – вибухнули склади реактивної артилерії, розташовані у Дзеркальному. Рештки українських частин, які перебували у Дзеркальному, 25-го серпня мали здатись росіянам.

Про подробиці трагічних боїв 51-ої ОМБР під Іловайськом розповів волонтер Костянтин Зінкевич

“25 серпня була танкова і артилерійська атака на наші блокпости під Іловайськом і Старобешево з боку Донецька. 5-й блок-пост був розбитий. Хто вижив, розбіглися. Досі доля деяких невідома. Загинуло одразу 7 бійців. Частина (до 30 чол.) дійшла до табору. Інші невідомо де. Невелика група потім знайшлася і навіть заволоділа танком Т-72, на якому і повернулася. 3-й батальйон був в оточенні і під постійним артобстрілом. На допомогу приїхав 2-й батальйон, який ще в колоні був обстріляний невідомо ким артилерією. Результат – 1 убитий, 1 поранений”, – написав він на своїй сторінці у Facebook^.(17)

25 серпня 2014 року загинули під Іловайськом одинадцять військовослужбовців 51-ої ОМБр

63. Солдат Бугайчук Сергій Анатолійович
64. Старший солдат Крепець Леонід Петрович
65. Лейтенант Лобжин Олександр Володимирович
66. Старший сержант Марфіч Михайло Васильович
67. Старший лейтенант Михальчук Віктор Олексійович
68. Солдат Оніщук Юрій Віталійович
69. Солдат Потапчук Станіслав Володимирович
70. Солдат Пугач Ігор Володимирович
71. Майор Шепелюк Олексій Борисович
72. Солдат Янчук Валерій Леонтійович
73. Старший солдат Головчак Сергій Володимирович

Приблизно о 6:45 25 серпня 2014 р. вогневу позицію 3-ї батареї 55-ої окремої  артилерійської бригади було накрито шквальним обстрілом з мінометів сепаратистів та артилерії російської армії. Отримали смертельні поранення:

74. Солдат Дьячков Юрій Анатолійович
75. Солдат Катанов Віктор Володимирович

25 серпня  неподалік Іловайську потрапили в засідку російський бойовиків і загинули двоє бійців батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Херсон” ГУ МВС України в Херсонській області:

76. Рядовий міліції Пєшков Олег Анатолійович
77. Лейтенант міліції Сторчеус Руслан Олександрович

Цього  ж дня  захищаючи українське місто Іловайськ загинули:
78. Майор Безручак Андрій Іванович – 28-а окрема механізована бригада
79. Молодший сержант Пазин Тарас Іванович – 7-й окремий полк армійської авіації (прикомандирований до складу 2-ї БТГр 51-ї ОМБр)
80. Майор (посмертно) Шевчук Сергій Іванович – 93-я окрема механізована бригада

26 серпня 2014  року  внаслідок наступу збройних формувань “ДНР” в Іловайську були оточені батальйони “Донбас”, “Дніпро-1”, батальйони МВС “Херсон”, “Світязь” та “Миротворець”, а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ВСУ.

Безперерві бої тривали у самому Іловайську. Зокрема  масивного артилерійського обстрілу зазнав контрольно – спостережний пункт  українських захисників, який розсташовувався в середній школі №14  м.Іловайська. Загинули:

Військовослужбовці батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” ГУ МВС України у Дніпропетровській області
81. Рядовий міліції Савченко Василь Іванович
82. Рядовий міліції Хорольський Антон Петрович
2-го батальйону спеціального призначення НГУ “Донбас”
83. Солдат резерву Прокуратов Максим Борисович

Батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Херсон” ГУ МВС України в Херсонській області
84. Молодший лейтенант міліції Жеков Максим Петрович
26  серпня 2014 року у боях за Іловайськ віддали життя за Україну:

85. Солдат Лучук Роман Олександрович – 51-а окрема механізована бригада
86. Сержант Пасічник Олександр Валерійович – 8-й окремий полк спеціального призначення
87. Рядовий міліції Іщук Володимир Степанович– рота патрульної служби міліції особливого призначення “Світязь” ГУ МВС України в Волинській області

26 серпня 2014  року  українському командуванню остатосно стало зрозуміло, що українські захисники в районі  Іловайська знаходяться в  оточенні, тому з метою запобігання ще більших втрат починаються перемовини про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з кільця. За їх результатами російська сторона надала гарантії виходу українських військових з оточення. Але чи варто було вірити цим «гарантіям»…

Все таки 27 серпня 2014 року командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця оточення силами підрозділів 92-ї ОМБр та 42-го БТрО. Планувалося, що разом вони спробують розблокувати українські сили, які знаходились в оточенні під Іловайськом, втім протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів.  Двоє військовослужбовців загинули.

88. Солдат Курука Сергій Іванович – 51-а окрема механізована бригада
89. Солдат Сороковий Олександр Анатолійович – 42-й батальйон територіальної оборони “Рух Опору”

28 серпня 2014 року становище українських військовслужбовців  в Іловайську  стало  критичним. Росіяни почали розстрілювати наші військові   підрозділи з “Градів” та “Ураганів”.

Проти ранку 28 серпня в районі села Комсомольське (Кальміуське) була атакована та знищена колона ротної групи 92-ої окремої механізованої бригади.Загинули:

90. Солдат Батраченко Руслан Володимирович
91. Сержант Безщотний Юрій Володимирович
92. Солдат Бризгайло Сергій Володимирович
93. Сержант Бутирін Антон Володимирович
94. Солдат Деребченко Андрій Васильович
95. Молодший сержант Карпенко Олександр Григорович
96. Молодший сержант Лепетюха Василь Васильович
97. Майор Романцов Ігор Сергійович
98. Солдат Усенко Володимир Всеволодович
99. Сержант Чорний Сергій Миколайович
100. Старший солдат Дейнеко Руслан Юрійович

.
Ротно-тактична група 92-ї бригади так і не дійшла до оточених сил – розстріляна з артилерії на марші

Того ж ранку у тому ж самому районі потрапила у засідку і була розгромлена колона 42-го батальйону тероборони «Рух опору». Загинули:

101. Солдат Ільгільдінов Дмитро Фарідович
102. Сержант Кириєнко Юрій Володимирович (“Крот”)
103. Солдат Лифар Анатолій Петрович
104. Солдат Мельничук Євген Анатолійович
105. Солдат Пісьменний Ілля Леонідович
106. Молодший сержант Татомир Володимир Степанович
107. Солдат Харченко Максим Борисович

28 серпня 2014 р. внаслідок обстрілу російських військ, на південній околиці с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область, намагаючись доставити боєприпаси оточеним українським військовим в Іловайську  віддали життя  за  Україну:

108. Солдат Чижов Юрій Миколайович  –  42-й БТрО «Рух опору»

109. Солдат Гуменюк Микола Олександрович – 51-а окрема механізована бригада

28 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання з коригування вогню артилерії в районі населеного пункту Многопілля  загинув:

110. Капітан 2 рангу Заграничний Валентин Анатолійович– 73-й морський центр спеціального призначення

«ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР»  СМЕРТІ

29 серпня 2014 року –   чорний день в  Історії України…

За оновленими даними, які зібрав заступник директора Національного військово-історичного музею Міноборони Ярослав Тинченко і опублікував редактор видання «Цензор.нет» Юрій Бутусов, з них саме протягом дня 29 серпня 2014 року загинули, померли від поранень чи зникли безвісти 272 українські військовослужбовці. Так званий «зелений   коридор»  наданий російськими бойовиками став коридором  смерті…

В Іловайському котлі опинилися 1200−1300 українських військових — включаючи ті підрозділи, які після наступу Росії були змушені відступити від Амвросіївки та Савур-могили. Таку оцінку давав у 2015 році Віктор Муженко, який в дні Іловайскої трагедії керував Генштабом і був Головнокомандувачем ЗСУ.

Військовий журналіст Юрій Бутусов, бійці та командири багатьох добровольчих батальйонів згодом розповідали, що вже за перших ознак концентрації російських військ навколо Іловайська попереджали найвище командування про загрозу оточення міста.

Зі  спогадів командира  штурмової групи батальйону « Донбас» Костанчука

«Ми на рівні батальйону не могли прорахувати, що росіяни введуть чотири батальйонних групи на цьому напрямку, щоб здолати опір [сил АТО], зробити цей котел і не допустити падіння Іловайська [взяття його українською армією]. Але Генеральний штаб повинен і це прораховувати — і зобов’язаний був реагувати на такі дії», — пояснював Костанчук.

За його словами, якби від командування було дано наказ «зарийтеся, закріпіться в Іловайську і стійте на смерть — так би ми і зробили».

«Але не було цієї команди. Чекайте, чекайте, чекайте — там домовляємося, — передає він розпорядження тих днів. — Але солдату незрозуміло, що таке „чекайте“: обстріли, артилерія, міни, все падає, вибухає», — описує Костанчук ситуацію в Іловайську періоду найгарячіші фази боїв за місто. Нарешті, за його словами, надійшла команда виходити з міста» ⁽¹³⁾

У ніч з 28 на 29 серп­ня 2014 року  Путін звернувся до «сил ополчення» із за­кликом відкрити гума­нітарний коридор для українських військових, які опинилися у вогне­вому кільці. Але ввечері російське військове командування змінює умови. Вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Українська сторона їх відхиляє.

29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля та повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї.

29 серпня зранку почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська.

“Північна” колона «Булава» під командуванням Руслана Хомчака складалася з підрозділів 17 ОТБр, окремих підрозділів 93-ї ОМБр, “Дніпра-1”, “Світязя”, “Миротворця”, “Херсону”, “Івано-Франківська”, 3 БТГр 51-ї ОМБр і “Кривбасу” – всього 850 військовослужбовців ЗСУ та 222 бійця добровольчих батальйонів МВС. Колона рухалася маршрутом Многопілля – Агрономічне – Новодворське – Михайлівка – Андріївка – Горбатенко – Чумаки – Новокатеринівка.

“Південна” колона «Вітер» під командуванням Олексія Грачова складалася з БТГр 93-ї ОМБр, групи 3-го ОП СпП, підрозділів 39 БТрО і “Кривбасу”, групи Гордійчука з Савур-Могили, бійців батальйону “Донбас” та бійців з інших підрозділів МВС та ЗСУ – всього 650 воїнів. Колона рухалася маршрутом Многопілля – Червоносільське – Осиково – Побєда – Новокатеринівка.

О 8:15 українські військові організова­ними колонами почали рух з міста за попередньо погоджени­ми з російською стороною маршрутами. Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції.

Але  скоро  стало зрозуміло, що це був один з найганебніших і найпідліших прийомів об­ману з боку вищого політичного і військового керівництва Російської Федерації, які і є реальними ініціаторами та дири­гентами неоголошеної російсько-української війни. Бо коли ко­лони практично беззбройних оточенців, які повірили на слово московським «миротворцям», вийшли на вказані «москалями» маршрути о 10:00: попри домовленості, російська сторона почала розстріл “гуманітарного коридору” з усіх видів артилерії та стрі­лецької зброї. Наші герої стали просто мішенями, яких роз­стрілювали, як у тирі.

У вогневому мішку, який практично не залишав шансів вижити, опинилися обидві колони, що виходили з Іловайська через Многопілля до Новокатеринівки — двома різними заздалегідь узгодженими маршрутами. Російські війська знищили майже всю техніку як у північній колоні «Булава», так і в південній колоні «Вітер». Обстріл вели з танків, мінометів, гранатометів, стрілецької зброї.

«Найбільше запам’ятався „зелений коридор“. Це був масивний вогонь в наш бік, нас розстрілювали. Техніка і люди розліталися на шматки», — цитував 5 канал Олександра Федорченка, учасника боїв за Іловайськ.

«З нами йшов КамАЗ з пораненими, який ми позначили білим прапором з червоним хрестом, щоб його не обстрілювали. Вже потім його одним із перших і підбили — легка ціль», — згадував український військовий Сергій Міщенко в розмові з ВВС News Україна.

«Все повністю прострілювалося […]. З правого боку нас обстрілювала важка артилерія, а з лівого — стрілецька зброя. Люди [сили противника] були підготовлені до нашого відходу. Позаду нас йшла БМП ЗСУ — пряме попадання в неї, ніколи не забуду крики та стогони в цій машині. Ми були, звичайно, в шоці», — розповідав Олег Штефан з батальйону Донбас.

Десятки військових, що вижили після цього розстрілу, потрапили в полон, який для багатьох з них тривав довгі місяці. У перші дні після Іловайської трагедії бойовики відпустили лише жменьку жінок і поранених, передавши їх Червоному Хресту^.(13)

Важкі свідчення  учасників тих  подій, героїв, які  втрачали побратимів, були на  межі життя і смерті, але  вийшли з того пекла  живими…

Зі спогадів бійця батальйон «Донбас» Богдана Кириченка

“Всюди стояли росіяни на підготовлених позиціях. Вони там вже багато днів нас чекали, окопалися. Впритул нас почали розстрілювати крупнокаліберними кулеметами, танками, ПТУРами (Протитанковими ракетними комплексами. – Ред.) – усім, чим тільки можна. Наприклад, в одну машину влучають з танка, створюється затор на дорозі і стоячу колону розстрілюють впритул”, – пригадує Богдан.

На очах Богдана Кириченка “Камаз” сил АТО, який віз важкопоранених під білим прапором і з великим червоним хрестом, був знищений прицільним потраплянням міни.

А біла газель 93-ї бригади розлетілася на шматки від прямого пострілу ПТУРа.

“Все було завалено шматками тіл, згорілі тіла неможливо було упізнати. Коли весь день б’є артилерія і танки, то навіть цілі 200-ті просто горять, або розлітаються на шматки. Поранених просто добивали. Вижити там шансів майже не було; або у полон, або замучили десь, або закопали”.⁽⁷⁾

Зі спогадів Олега Борисова, зв’язківця 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ 

«28-го серпня десь о 6-7 годині вечора нам сказали готувати колону з техніки, яка вціліла після обстрілів. Начебто мали 29-го в 4 ранку виходити з оточення. 

Ми почали десь о 6 ранку формувати колону. А коли почали виходити ближче до обіду, нас накрили і танками, і ГРАДами. Ми зупинилися, розсипалися, зайняли оборону. Десь через півгодини Хомчак дав команду: «По машинах і починаємо рух». 

Хоча по рації я чув, як йому давали команду: «Почекайте 2-3 хвилини і йдіть в переговори». Він сказав: «У мене 2-3 хвилин немає, колона рушає, прориваємося збоку». 

Ми пройшли, може, з півкілометра, коли нас почали знову впритул обстрілювати…»

Зі спогадів Володимира Кривульського, мінометника зведеної роти 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ 

«Я знав, що ми просто так не вийдемо. Думав побомблять та й усе. Але не думав, що так жорстоко. Ми виходили останніми у вантажівці, за нами ще два чи три БМП їхали. Ми виїжджали, а вони вже стріляли. Потім я не зрозумів, чому ми зупинилися, а це водій — царство йому небесне — загинув. Ми з’їхали в соняшники. Все було як у тумані, а коли розвиднілося, я зрозумів звідки стріляють, і почав відстрілюватися. 

З нашої машини всі загинули, окрім мене. Я відповз від неї, бо нам казали, що так треба — там же боєкомплекти і небезпечно — може вибухнути» ^(9).  

У колоні, яка рухалася в напрямку с. Червоносільське, перший удар був здійснений по санітарному МАЗу, в якому перевозили поранених та який був відзначений великим червоним хрестом.

Шістдесят дев’ять ввійськовослужбовців 93-ої окремої механізованої бригади не вийшли «зеленим коридором» живими…

111. Солдат Абашин Герман Едуардович
112. Майор (Балагланов Павло Юрійович
113. Солдат Баланчук-Фанштейн Олексій Олександрович
114. Старший сержант Банас Юрій Олександрович
115. Солдат Баранов Роман Олександрович
116. Підполковник Борищак Олексій Андрійович
117. Молодший сержант Бублик Олександр Сергійович
118. Солдат Вільковський Володимир Вікторович
119. Солдат Власов Ігор Олександрович
120. Солдат Горобинський Олександр Сергійович
121. Старший лейтенант Графа Олександр Іванович
122. Солдат Гречаний Олександр Васильович
123. Майор Денисов Дмитро Миколайович
124. Солдат Денщиков Андрій Анатолійович
125. Старший сержант Діллер Роман Олександрович
126. Старший солдат Древаль Олексій Вікторович
127. Солдат Дрьомін Ярослав Павлович
128. Солдат Дубовик Руслан Вікторович
129. Солдат Дудка Юрій Андрійович
130. Старший лейтенант Зелінський Гавриіл Вікторович
131. Старший солдат Зранко Дмитро Олексійович
132. Солдат Ілляшенко Віктор Володимирович
133. Сержант Ільїн Віталій Вячеславович
134. Солдат Каліберда Артем Миколайович
135. Солдат Калінін Сергій Володимирович
136. Солдат Кирилов Антон Сергійович
137. Старший солдат Клевчук Іван В’ячеславович
138. Старший сержант Комаров Ігор Олексійович
139. Сержант Кравцов Роман Анатолійович
140. Молодший сержант Кузьма Микола Володимирович
141. Старший солдат Куценов Олександр Сергійович
142. Старший сержант Кушіль Олександр Дмитрович
143. Солдат Лобов Дмитро Олексійович
144. Солдат Логвиненко Василь Васильович (“Бабай”)
145. Старший солдат Лотоцький Олег Михайлович
146. Старший солдат Марченко Денис Миколайович
147. Солдат Назаренко Дмитро Анатолійович
148. Старшина Нещерет Сергій Анатолійович
149. Сержант Обидєнніков Ярослав Миколайович
150. Старший лейтенант Ольховський Андрій Олексійович
151. Підполковник Погорілий Віктор Сергійович
152. Молодший сержант Польський Дмитро Олександрович
153. Солдат Попель Андрій В’ячеславович
154. Солдат Прохоров Микола Олександрович
155. Сержант Ревуцький Артем Михайлович
156. Старший солдат Ременюк Сергій Сергійович
157. Сержант Ровенський Дмитро Олександрович
158. Старший солдат Романов Федір Анатолійович
159. Сержант Савченко Роман Михайлович
160. Солдат Сергєєв Олексій Віталійович
161. Старший сержант Сидоренко Сергій Іванович
162. Солдат Сінько Ярослав Олегович
163. Старший солдат Соловйов Роман Юрійович
164. Солдат Сухомлин Дмитро Олександрович
165. Сержант Тимощук Кирило Володимирович
166. Солдат Ткачук Сергій Андрійович
167. Молодший сержант Троценко Ігор Анатолійович
168. Старшина Усс Степан Миколайович
169. Старший солдат Ушаков Павло Геннадійович
170. Солдат Ходак Віктор Григорович
171. Старший солдат Хомчук Олег Васильович
172. Солдат Цибенко Віктор Миколайович
173. Старший солдат Чернов Олександр Олександрович
174. Капітан Шахник Євгеній Юрійович
175. Солдат Швець Михайло Олександрович
176. Солдат Шумейко Микола Миколайович
177. Солдат Яковець Роман Михайлович
178. Сержант Яковлев Олег Миколайович
179. Сержант Ясногор Сергій Володимирович

З  боєм виходив по «зеленому  кородиру 2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”

Зі  спогадів Олега Жарікова, снайпера батальйону «Донбас», позивний «Жора».

«Там дві колони були. Нам з вечора повідомили про вихід. Приходили гінці, розповідали. В радіоефірі нічого не обговорювалося. По-перше, ходили й рахували кількість людей, що залишилися, і кількість автомобілів, скільки посадочних місць в машинах. Тому що доводилося виїжджати і на самоскидах, і на пожежному авто. Та і в багажнику, в «Жигулях» сиділи.

Вранці встали, почали шикуватися у колону в Іловайську, потім виїхали. Доїхали до Многопілля. Там одна частина пішла в один бік. Я бачив, як «Дніпро» йшов з іншою колоною, яка розвернулася. А ми зайшли у Многопілля, тільки-но зупинилися, там наші усі були. І буквально через… поки усім привіт-привіт, буквально за декілька хвилин розпочався мінометний обстріл. Вони почали вичавлювати нас у поле. Вичавлювали тому, що поле було ними пристріляне. Саме дорога в поле. Як потім полонені казали, три дні тому їх хотіли зняти звідти. Але наказали залишатися й окопуватися, бо тут буде виходити батальйон «Донбас». Вони вже знали це, а ми – ні. Тобто нас із самого початку туди направили. І коли колона вийшла в поле, розпочався повністю її розстріл. Стріляли з усього: ПТУРи, БТРи, БМД, танки» ⁽⁵⁾

Зі  спогадів  бійця батальйону «Донбас» Максимова на псевдо «Богун»

«Найзапекліша битва була при виході з Іловайську, 29 серпня, коли нас розстріляли.

Нам сказали, що це був організований відхід «зеленим коридором», була команда не відповідати на провокації і рухатись вперед. Коли ми виїхали з Іловайська на Многопілля, на дорозі почала формуватись велика колона – з Іловайська виходили і ЗСУшники, і добровольчі батальйони. Вихід здійснювався у двох напрямках: через Червоносільське та ще однією дорогою. У Многопіллі почався мінометний обстріл і була команда рушати далі.

В полі в Червоносільському була організована потужна засідка – з використанням танків і прихованих вогневих точок. Там нас розстріляли, як у тирі. Тим паче, більшість виїздили на «тазиках» – на шістках, «богданчиках», «талончиках»… на всьому, що рухалось і вижило за ці дні після обстрілів.»

Зі спогадів  бійця батальойну «Донбас» Віталія Фоменка

«29-го ми висунулися в село в Донецькій області  Многопілля, там з’єдналися з колонами збройних сил і Дніпро-1. Наші колони розділили на дві частини, ми йшли паралельно один одному. При русі колон з Многопілля почався сильний обстріл з усього, чого тільки можна. Танки лупили, кулемети, у нас 35 машин згоріло за сорок хвилин із втратами, якщо не помиляюся, близько 76 осіб. Понад чотири десятки людей були поранені.»

Зі  спогадів  бійця батальйону  «Донбас» Олександра Дейнеги:

«Ми йшли на великих швидкостях. Потім я помітив, що ми вийшли в чисте поле: зліва воно було вже прибране, праворуч ще були соняшники. Ми проїхали кілометри півтора після цього, а потім нас почали бомбити з усього, що тільки могло бути. Нас розстрілювали, ніби ми в тирі. Хлопцям, які везли поранених, намалювали червоний хрест на машині. На моїх очах цю машину підбив ворожий танк.

За хвилин 30−40 у нас загинуло десь п’ятдесят осіб, багато було поранених. При цьому обстрілі загинув зокрема й мій командир роти — вони взагалі їхали на пожежній машині, взятій у місті Іловайськ. З транспортом були проблеми — нічого не було, тому брали все, що могло рухатися.»⁽⁵⁾

Сорок один  боєць батальйону  «Донбас»  29  серпня  20214  року загинув під Іловайськом…
180. Солдат резерву Бакка Олексій Вікторович
181. Молодший лейтенант резерву Балакшей Микола Миколайович
182. Солдат резерву Білий Василь Іванович
183. Старший сержант резерву Буравчиков Олексій Юрійович
184. Сержант резерву Ваховський Андрій Миколайович
185. Солдат резерву Вовненко Богдан Володимирович
186. Молодший сержант резерву Ганя Іван Іванович
187. Солдат резерву Данів Михайло Богданович
188. Старший солдат резерву Данілов Дмитро Анатолійович
189. Солдат резерву Джевага Сергій Олександрович
190. Старший лейтенант резерву Дмитренко Віктор Іванович
191. Солдат резерву Дятлов Сергій Володимирович
192. Старший солдат резерву Журавленко Андрій Анатолійович
193. Солдат резерву Затилюк Олексій Олександрович
194. Солдат резерву Кабалюк Дмитро Васильович
195. Солдат резерву Карбан Дмитро Сергійович
196. Солдат резерву Кіктенко Гордій Олексійович
197. Прапорщик резерву Ковєшніков Сергій Іванович
198. Солдат резерву Коновалов Юрій Іванович
199. Солдат резерву Ляшко Андрій Андрійович
200. Солдат резерву Маламуж Олександр В’ячеславович
201. Солдат резерву Мартьянов Дмитро Андрійович
202. Солдат резерву Мочалов Олександр Ігорович
203. Солдат резерву Палига Володимир Михайлович
204. Старший лейтенант резерву Петихачний Леонід Михайлович
205. Старший солдат резерву Петренко Павло Іванович
206. Капітан Петров Сергій Олександрович
207. Солдат резерву Ринкун Володимир Борисович
208. Солдат резерву Рябов Руслан Костянтинович
209. Солдат резерву Соловйов Юрій Вікторович
210. Солдат резерву Стрюков Владислав Геннадійович
211. Солдат резерву Тендітник Ярослав Володимирович
212. Солдат резерву Тімошенков Дмитро Сергійович
213. Солдат резерву Ульяницький Олег Миколайович
214. Солдат резерву Ушаков Едуард Анатолійович
215. Солдат резерву Харченко Євген Борисович
216. Молодший сержант резерву Цедік Антон Ігорович
217. Солдат резерву Чолокян Артур Ашотович
218. Солдат резерву Шевчук Андрій Сергійович
219. Прапорщик резерву Щербіна Андрій Вікторович
220. Солдат резерву Коломієць Віталій Валентинович

Зі спогадів  бійця батальйону «Кривбас» Андрія Новохатько:

«Тоді ми отримали наказ про вихід. Зранку завантажили весь боєкомплект по машинах. Окрім двох відбитих у сєпарів газелей ми їхали на Газоні, ЗІЛі, УРАЛі. Ще з нами виїздив один танчик 17 танкової, дві БМП і один УАЗик – “таблетка”. В цієї машини був позивний Муха. На ній загинув наш розвідник Андрюха Шиян – дуже позитивний і відважний чоловік.

Я їхав з хлопцями на ЗІЛі. Ми були опорним пунктом 4003, а з собою забрали ще 4002. Усі підрозділи формувались у Многопіллі, вже тоді по нас почали працювати ворожі міномети. Одна з найдовших вулиць того села вся була заставлена технікою. Серед нас були хлопці, які не хотіли виходити. Вони казали, що ми ж стільки тут вже відвоювали – як тепер це все кинути?

Коли почався рух вперед, ми затримались, через те, що одна з наших БМП десь застрягла, і ми її чекали. З нами був командир Василь Коваль, позивний Кінжал, – полковник ОК “Південь”. Коли на укріпрайоні поранили Сіньковского, Коваль фактично замінив його. Те, що він дав наказ “чекати” на машину, яка затримується, можливо, нас і врятувало.

Коли ми рушили, я побачив на дорозі перших загиблих. Скрізь лежали розбиті машини і шматки тіл. Було страшно, але нам в голову вдарив адреналін – і ми вирішили стріляти туди, звідки летить по нас. Всі як один підняли голову, взяли автомати і почали гатити. Нас у машині було приблизно чоловік 15 – і від Многопілля до Червоносільського ми безперервно стріляли. Під скаженим перехресним вогнем ми якимось дивом доїхали до того хутора. Наш ЗІЛ підбили. Щось прилетіло під кабіну і поранило всіх, хто там сидів – водія і двох пасажирів. Один з них наш офіцер Олександр Кривий. Ми забрали поранених і встали на дорозі в Червоносільському, зупинили і завантажились в БМП, які їхали повз нас. Якщо я не помиляюсь, їх було 4. Я заліз в першу – і ми якимось дивом пробились в бік Старобешевого..» ^(20).

Двадцять двоє  бійців  40-го батальйону територіальної оборони “Кривбас”  загинули під Іловайськом 29 серпня 2014  року:
221. Cолдат Бондарчук Олег Вікторович
222. Молодший сержант Гажур Олександр Анатолійович
223. Солдат Джадан Іван Миколайович
224. Старший лейтенант Долгов Ігор Олександрович
225. Солдат Коваленко Олег Миколайович
226. Солдат Конопацький Сергій Васильович
227. Cолдат Королюк Андрій Петрович
228. Солдат Куліченко Володимир Миколайович
229. Старший лейтенант Лихогруд Андрій Григорович
230. Старший солдат Мельник Валерій Ігорович
231. Солдат Мирошниченко Олександр Іванович
232. Старший солдат Міщишин Віталій Анатолійович
233. Солдат Нечепуренко Костянтин Володимирович
234. Солдат Остроушко Денис Валерійович
235. Cолдат Прокоп’єв Євген Вікторович
236. Солдат Русін Андрій Миколайович
237. Солдат Семеніщенков Олександр Анатолійович
238. Старший сержант Тітенко Володимир Олегович
239. Молодший сержант Толкачов Віталій Михайлович
240. Солдат Троценко Максим Миколайович
241. Старшина Шиян Андрій Вікторович
242. Солдат Яблонський Микола Миколайович

Зі  спогадів Сергія Швачко, начальника зв’язку 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ

«29 серпня сформували колону. Вище керівництво вирішило виходити з Іловайська. В наших підрозділах не вистачало важкого озброєння, були втрати офіцерів. На початку виходу ми сильно розраховували на «зелений коридор». Про це писали ЗМІ, наші хлопці читали про це в мобільних. Керівництво запевняло, що воно робить усе можливе, щоби нас вивести. Під час самого виходу була команда генерала Хомчака, що виходимо «по-бойовому». 

Я чув по радіостанції перемовини з представниками Російської Федерації. Вони вигадували якісь умови: то вимагали йти саме цим шляхом, то вимагали йти без техніки. Дійшло до того, що вимагали йти і без техніки, і без зброї. Ми не могли залишити техніку і зброю нашим ворогам, тому вирішили виходити по-бойовому. Не кожен солдат отримав цю команду, не кожного солдата можна було забезпечити засобами зв’язку. Команду передали по засобах зв’язку. Я її чув і командир мій Пивоваренко її чув. 29 числа ми колоною вирушили в населений пункт Агрономічне. 

Вийшли з Многопілля і попали в засідку. Першу ж машину підбили, другу — пошкодили. Потім був бій. Автомобілі і буси почали розвертатися. Я був у машині зв’язку БТР-80, вона не має ніякого озброєння. Ровами, посадками нам удалося виїхати на швидкості до Новокатеринівки. Нас із правого флангу обстрілювали всю дорогу зі стрілецької зброї. 

Хлопці, які були сміливіші і не були поранені, зі зброєю в руках ярами, річками, кукурудзою і соняшниками вийшли. Поранені, ті хто не міг ходити, хто був виснажений морально — були вимушені здатися.

Це була регулярна російська армія. Це було видно і по формі, і по сухпайках їхніх, було чути «пітєрскій» акцент.» ⁽⁹⁾

Не вийшли «зеленим коридоро»  двадцять двоє  військослужбовців 51-ої окремої механізованої бригади

243. Солдат Білець Петро Васильович
244. Солдат Бірюков Роман Ростиславович
245. Молодший сержант Василюк Олександр Анатолійович
246. Старший солдат Ващишин Олег Анатолійович
247. Старший солдат Войчук Олександр Анатолійович
248. Солдат Волков Микола Васильович
249. Молодший сержант Дем’яник Сергій Валерійович
250. Солдат Деркач Олександр Петрович
251. Солдат Засєкін Вадим Олександрович
252. Солдат Зелінський Василь Аркадійович
253. Лейтенант Ільяшенко Роман Ігорович
254. Молодший сержант Іонов Вячеслав Анатолійович
255. Старший лейтенант Коцюк Руслан Володимирович
256. Солдат Кушнір Ігор Миколайович
257. Солдат Малиш Віталій Васильович
258. Полковник Півоваренко Павло Васильович
259. Старший солдат Посполітак Андрій Васильович
260. Сержант Саксін Андрій Михайлович
261. Старший прапорщик Смірнов Сергій Геннадійович
262. Солдат Тарасюк Богдан Володимирович
263. Старший солдат Тарасюк Олексій Васильович
264. Сержант Ярмолюк Олександр Петрович

Зі спогадів бійця батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” ГУ МВС України у Дніпропетровській області  Романа  Зіненка

“Був просто хаотичний рух і суцільні засідки протягом кількох кілометрів”, – каже Роман Зіненко. Він з товаришами спочатку їхав на броньованому інкасаторському мікроавтобусі, який у “Дніпрі-1” використовували як транспорт через брак бронетехніки. Але у “зеленому коридорі” машині прострелили колеса і мотор, тож “дніпровцям” довелося шукати інший транспорт. Роман з кількома іншими бійцями хотіли сісти на БМП, але там не було місця, тож вони вилізли на МТЛБ і їхали на його броні. За кілька кілометрів ту БМП, на яку вони так і не сіли, підбили. Бійців, що сиділи на ній, розкидало в різні боки, а тіло одного закинуло на дроти електропередач біля дороги. мертвим.

Після підриву БМП бійці “Дніпра-1” проїхали ще кілька кілометрів у районі села Новокатеринівка, коли влучили і у них – черга з 33-мм автоматичної гармати пройшлася по броні МТЛБ.

Тоді загинув командир взводу Романа Зіненка Денис Томілович – снаряд влучив йому у голову.

“Він сидів прямо біля мене, плече в плече. І йому пряме влучання у голову, а я вийшов з оточення без жодної подряпини. Біля Дена сидів Влад “Союз”, його також поранило – коли в голову Дена влучило, то осколки від шолома і черепа просто розірвали йому (“Союзу”. – Ред.) передпліччя”, – пригадує Роман. Пізніше ті, хто вижив, вирішили залишити МТЛБ, адже та була надто легкою ціллю, й пересуватися пішки….» ⁽²⁶⁾

Одинадцять  військовослужбовців «Дніпра-1» не вийшли «зеленим коридором, не  повернулися додому живими:
265. Рядовий міліції Брус Тарас Романович
266. Прапорщик міліції Воронов Сергій Євгенович
267. Рядовий міліції Жайворонок Богдан Сергійович
268. Рядовий міліції Колдунов Єгор Олександрович
269. Рядовий міліції Комісар Володимир Юрійович
270. Старшина міліції Курносенко Микола Юрійович
271. Рядовий міліції Макаренко В’ячеслав Володимирович
272. Рядовий міліції Матущак Юрій Віталійович
273. Молодший сержант міліції Пелипенко Дмитро Миколайович
274. Рядовий міліції Пошедін Максим Віталійович
275. Молодший лейтенант міліції Томілович Денис Григорович

Героїчний прорив «зеленим коридором» зробили танкові екіпажі 17-ої окремої танкової бригади.

Першим у колоні йшов танк з написом “MR.SHULC”, слідом за ним – БМП-2 з іменами «КАТЮШКА» та «Вікторія». Далі рухався командирський танк «Ігорек» (або – «777»), ще кілька БМП та інші два танки (ті, за якими був КАМАЗ, куди пересіли біфці зі «Світязі»).

Коли колона була на в`їзді до Новокатеринівки, командири танків та бойових машин чітко побачили у низині праворуч 3-4 вкопаних російських танки та 4 БМП, що стріляли по них з гармат. Українські танки били у відповідь. Кожний з них устиг випустити від 2 до 5 снарядів по супротивникові.

Уперед вирвались три українських БМП-2, але одна з них була одразу спалена, а дві інші – підбиті. Супротивник почав прицільно стріляти по танках. За таких умов досвідчений командир танкової роти наказав негайно залишити машини та виходити з оточення пішки. Цей наказ командира врятував щонайменше два танкових екіпажі та більшість бійців з БМП-2. Щойно екіпажі залишили танки – вони просто розірвались від прямих попадань та детонації боєкомплекту. Потому військовослужбовці побігли в поле, і далі рухались вбік українських військ пішки. Всього врятувалось 42 бійця 17-ї та 93-ї бригад, які наступного дня вийшли до своїх.

Десять військовслужбовців 17-ої окремої танкової бригади загинули:
276. Сержант Алексанич Олег Іванович
277. Солдат Бадіченко Станислав Сергійович
278. Старший солдат Калакун Віталій Анатолійович
279. Солдат Король Віталій Вікторович
280. Солдат Кузьмін Дмитро Вікторович
281. Солдат Милащенко Василь Олексійович
282. Солдат Петров Євген Анатолійович
283. Солдат Погорілий Олексій Валерійович
284. Солдат Розуменко Артем Олександрович
285. Солдат Трофімов Олексій Володимирович

«Зеленим коридором»  виходив з – під Іловайську  і батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Миротворець” ГУ МВС України в Київській області

Зі спогадів бійця батальйону «Миротворець» Миколи Омельченко (позивний «Мер»)

«23-го, коли ми приїхали в Петровське, нам повідомили, що 24 серпня ми вирушаємо на Іловайськ. Привітали з Днем незалежності й сказали, що ми їдемо на півдня прикривати тили, тобто подавати патрони. Відправили готуватися. Але коли ми вже виїхали, запам’яталися випалені поля і вигорілий «Град». Нас відправили в Іловайськ під прикриттям артилерії, бо дорога була наскрізь прострільна. В приватному секторі міста половина будинків була розбомблена, як у Грозному. Ми під’їхали до школи, де базувався батальйон «Донбас». Всі автобуси там спалені – вони були під постійним артилерійським вогнем. Вирішили зайняти позицію в залізничному депо.

А 28 серпня прибіг посильний і сказав, що начебто наше керівництво домовилося про «зелений коридор». Виїхати ми мали вночі. У нас залишилося лише дві машини: броньований «Шевроле» і «УАЗ». В автобуси натягли листів металу. Хоч вони і на піввікна лише були, основну частину тіла, коли присядеш, можна закрити.

Ми зупинилися десь о 7 годині. Надійшла інформація, що росіяни не хочуть нас випускати, кажуть: здавати зброю, техніку і виходити. З ганьбою! Але наше керівництво вирішило прориватися боєм. Ніхто б не погодився здати зброю і техніку і вийти з ганьбою! Це ж війна! Як би хто не називав, це – війна. Не було варіанту здатися в полон. Ми вирішили прориватися. Тетерук Андрій Анатолійович сказав, що в Комсомольську стоять наші, що будемо прориватися туди з боєм. Ніхто не думав, що росіяни так будуть діяти… Ми розділилися на дві колони. Одна пішла на Катеринівку. Коли ми тільки почали рух, по нас почали «класти» міни. Але так красиво «клали» – за метрів сто. А це вони просто заводили нас на позиції, де вони вже окопалися і чекали нас.»⁽⁸⁾

Зі спогадів медика батальйону «Миротворець» (2014) Всеволода Стеблюка

«Їде БМП, ховаєшся за нею, а в БМП потрапляє ПТУРС (протитанковий управляємий реактивний снаряд – ред.). Вибух великий. Спочатку летять хлопці, які були на цій машині. Вони падають, хтось біля тебе падає. Хтось у повітрі. Потім вибух боєкомплекта»⁽¹⁸⁾

Втрати батальйону «Миротворець» під час виходу з-під Іловайську склали десять військовослужбовців. Віддали життя за  Україну:
286. Лейтенант міліції Горай Олексій Зигмундович
287. Молодший сержант міліції Єсипок Андрій Анатолійович
288. Полковник міліції Єщенко Віктор Васильович
289. Сержант міліції Катрич В’ячеслав Степанович
290. Молодший лейтенант міліції Набєгов Роман Валерійович
291. Сержант міліції Назаренко Дмитро Миколайович
292. Майор міліції Співачук Олександр Володимирович

На очах у побратимів  йшли увічність  тим  проклятим «зеленим коридором» Герої і нічого не  можна було вдіяти,  смерть чатувала  повсюди…
293. Молодший сержант міліції Сухенко Максим Володимирович

«І що я бачив… Максим Сухенко крикнув, що його поранено. Йому перебило пахову артерію. Його відтягли, перев’язали. Але він так і помер у товариша на руках… Останнє, що просив: «Дайте, хлопці, закурити…» А ти знаєш, що нічим вже не можеш допомогти! І сам він це розуміє, але не здається, хоч вже зовсім блідий».

294. Капітан міліції Халус Руслан Петрович
295. Майор міліції Цуркан Дмитро Володимирович

Зі спогадів добровольця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення”Івано-Франківськ”ГУ МВС України в Івано-Франківській області  Івана  Чайковського

« Наші бійці продовжували тримати першу лінію оборони до ночі 28 серпня. О п’ятій ранку наступного дня всім наказали відступати тим сумнозвісним «зеленим» коридором. Коли їхали, то бачили на блокпостах росіян, ті махали прапорами, мовляв, усе нормально. Та коли вся техніка з’єдналася в одну колону – почався обстріл із «градів» і мінометів. Ми не мали свого транспорту і попросилися до «Дніпра». Сіли в «Урал» з триметровими бортами, в кузові виявилося вільне місце. Потім нашу машину підбили, хлопці почали вистрибувати, а я був останній, – розповідає Чайковський. – Живих у машині вже не було. Двоє наших лежали мертві, обличчям вниз…»⁽²⁷⁾

Вісім добровольців «Івано – Франківська» загинули під час виходу «зеленим коридором» з-під Іловайську…

296. Молодший сержант міліції Білінський Зорян Михайлович
297. Молодший сержант міліції Гарасимчук Ігор Степанович
298. Молодший сержант міліції Грицик Роман Васильович
299. Молодший сержант міліції Карабінович Андрій Михайлович
300. Молодший сержант міліції Косовчич Юрій Іванович
301. Молодший сержант міліції Пацино Дмитро Вікторович
302. Сержант міліції Перепічка Олег Григорович
303. Молодший сержант міліції Погорєлов Михайло Анатолійович

3-й окремий полк спеціального призначення ім. князя Святослава Хороброго разом з іншими військовими підрозділами з боями виривався з оточення. Тоді полк втратив шістьох військовослужбовців. Загинули:

304. Молодший сержант Волкотруб Віталій Юрійович
305. Прапорщик Карнаух Віктор Вікторович
306. Солдат Кривенко Максим Ігоревич
307. Солдат Панченко Дмитро Миколайович
308. Сержант Придатко Дмитро Миколайович
309. Старший солдат Слободянюк Роман Олександрович

Із сухого протоколу судового засідання

Відповідно до наказу УМВС України в Херсонській області №196о/с дск від 18.08.2014 року, 50 добровольців зі складу  батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Херсон” ГУ МВС України в Херсонській області  були відряджені в м. Маріуполь Донецької області. Після прибуття в м. Маріуполь, склад БПСМ ОП «Херсон» був перекинутий в м. Іловайськ Донецької області для посилення добровольчого батальйону «Донбас», який утримував позиції в районі залізничного ДЕПО м. Іловайськ. По прибутті в м. Іловайськ, військові  БПСМ ОП «Херсон», розташувавшись в будинку дитячого садку, приступили до виконання завдання з утримування позицій в районі залізничного ДЕПО м. Іловайськ.

Вранці, 29  серпня  2014 року, після отримання інформації про можливість залишити утримувані позиції в місті Іловайськ, який на той час знаходився в оточені, група бійців батальйонів «Херсон» та «Донбас» на  автомобілі МАЗ, почали рух до місця дислокації інших підрозділів Збройних сил України. На під’їзді до населеного пункту Осиково, Старобешівського району, Донецької області, по зазначеному транспортному засобу з узбіччя дороги почали вести прицільний вогонь російські бойовики. Оскільки усі військовослужбовці українських батальйонів знаходились біля бортів кузова з обох боків, почали вести вогонь у відповідь із наявної вогнепальної зброї АКС 74. Під час обстрілу в автомобіль, в  якому знаходилися  бійці батальйону «Херсон» влучив артилерійський снаряд і там детонував боєкомплект.

Шість бійців  батальйону «Херсон» загинули:

310. Рядовий міліції Вовченко Олег Павлович
311. Старший сержант міліції Гребінський Олег Вільямович
312. Рядовий міліції Ковальов Владислав Вікторович
313. Рядовий міліції Мазур Павло Валерійович
314. Капітан міліції Салівончик Руслан Сергійович
315. Молодший сержант міліції Шаригін Артем Віталійович

Зі спогадів  командира роти особливого призначення «Світязь» старшого лейтенанта міліції Олександра Фацевича.

«Виходили із Іловайська з усіма суміжними спецбатальйонами, підрозділами Збройних Сил України, у тому числі й військовими 51-ї окремої механізованої бригади, без перешкод двома великими колонами із пораненими, технікою, зброєю. Бійці роти «Світязь» були у складі двох колон. Я із десятьма своїми хлопцями та підрозділами «Дніпро» й «Донбас» ішли на вісті першої частини, у другій були ті, які залишалися в школі разом із батальйоном «Миротворець». Коли всі вийшли із міста, нас засипали впритул із різних сторін артилерійським вогнем. Перша частина колони потрапила під нищівний вогонь під Червоносельським. Друга ж колона пішла в сторону Комсомольського, де їх теж розстріляли. Яка подальша була їх доля, я не знав.

Не можу навіть описати, що там було. Досі не знаю, як ми вибралися із того пекельного коридору. Ми, хто вцілів із першої колони, закріпили свої позиції у Червоносельському, тримали оборону. Але що ти можеш зробити із автоматом чи кулеметом в руках, якщо проти тебе танки та артилерія? Наш єдиний гранатомет згорів у автобусі. Нас розстрілювали із установок «НОНА» і танків «ПТУРів». Ще б трохи і нас зрівняли би із землею. Я себе уже поховав, у думках попрощався із рідними...» ⁽²²⁾

Батальйон  «Світязь»  втратив шість бійців:
316. Лейтенант міліції Ляшук Максим Володимирович
317. Рядовий міліції Помінкевич Сергій Петрович
318. Рядовий міліції Сацюк Олександр Миколайович
319. Рядовий міліції Сивий Олександр Анатолійович
320. Рядовий міліції Столярчук Мирослав Станіславович
321. Сержант міліції Шолуха Віктор Григорович

29 серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі в районі с. Новокатеринівка російськими бойовиками була обстріляна машина УАЗ і зі слів очевидців – вибухнула.У машині знаходилися та загинули військовослужбовці  оперативного командування «Південь»

322. Майор Гладков Андрій Валерійович

323. Майор Світличний Олександр Григорійович

А також

324. Полковник Грачов Олексій Георгійович – 121-й окремий лінейно-вузловий полк зв’язку

29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ (с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область загинув:

325. Майор Губа Яків Миколайович –  Оперативне командування “Південь”

Вiн їхав на БТРі зв’язку 121-ого окремого лінейно-вузлового полку зв’язку пiд номером 004 перед уазиком полковника Кифоренка. Загинули вони разом. БТР підбили і весь екіпаж загинув: 

326. Полковник Кифоренко Борис Борисович
327. Солдат Солодовнік Євген Олегович
328. Молодший сержант Юрковець Ігор Володимирович

29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. “Зеленим коридором” на дорозі в районі с. Новокатеринівка загинули  троє військовослужбовців  55-ої окремої  артилерійської бригади:
329. Солдат Васін Михайло Валентинович
330. Лейтенант Габчак Іван Миколайович
331. Лейтенант Севостьянчик Дмитро Олександрович

Не вийшли з іловайського   котла  троє військовослужбовців  7-го окремого полку армійської авіації (прикомандировані до складу 2-ї БТГр 51-ї ОМБр)
332. Солдат Дремлюх Вячеслав Анатолійович
333. Солдат Івкун Василь Дмитрович
334. Солдат Перепелиця Олександр Юрійович

Загинули 29 серпня під час виходу «зеленим коридором» бійці 39-го батальйону територіальної оборони “Дніпро-2”

335. Солдат Ністратенко Сергій Олександрович
336. Солдат Самосадов Олександр Сергійович
337. Солдат Бражник Володимир Анатолійович – 42-й батальйон територіальної оборони “Рух Опору”
338. Сержант Куденьчук Іван Миколайович – 502-й окремий батальйон РЕБ
339. Капітан 3 рангу Костюк Володимир Миколайович – 73-й морський центр спеціального призначення
340. Солдат Андріюк Євген Олександрович – 8-й окремий полк спеціального призначення
341. Сержант Бережний Юрій Олександрович – 91-й окремий полк оперативного забезпечення
342. Атаманчук Роман Віталійович– Добровольчий Український Корпус
343. 30 серпня 2014 року помер від поранень солдат резерву Глуходід Олександр Вікторович – 2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”

31 серпня 2014 року віддали життя за  Україну

344. Солдат резерву Ложешніков Володимир Іванович – 2-ий батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”. Брав участь у боях за Іловайськ (Донецька область), разом із бойовими побратимами потрапив у оточення. Перше легке поранення він отримав у Іловайську 18 серпня, а друге важке – 29 серпня в Червоносільському Амвросіївського району під час обстрілу російськими військовими. Помер об 11 годині ранку 31 серпня, в населеному пункті Кутейникове, вже перебуваючи у полоні. 

345. Солдат резерву Пугачов Павло Анатолійович – 2-ий батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”. Зник безвісти 31 серпня 2014 р. після виходу т.зв. «зеленим коридором» з Іловайського котла. Тіло не знайдене\неідентифіковане. У березні 2018 р. рішенням суду визнаний таким, що загинув.

346. Рядовий міліції Савчук Андрій Вікторович – батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” ГУ МВС України у Дніпропетровській області. Помер 31 серпня 2014 р. від поранень отриманих 26 серпня 2014 р. під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками контрольно спостережного пункту, який розташовувався в середній школі № 14 міста Іловайськ (Донецька область). 348. 1 вересня 2014 року зник безвісти лейтенант медичної служби резерву Лук’янченко Володимир Валерійович –  2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”.  До 1 вересня 2014 р. перебував з рештками батальйону “Донбас” у с. Червоносільське. Селяне розповіли, що терористи ходили по хатам і шукали українських солдатів. Володимира знайшли і вивезли. Не похований…

На цьому сумний  рахунок  полеглих у Іловайську  не зупинився. У  наступні   дні померли внаслідок поранень отриманих під час боїв за м. Іловайськ

349. 29 серпня 2014 року Голіцин Дмитро Сергійович – “Братство” (пізніше БПСМОП “Свята Марія”)
350. 20 вересня 2014 року Солдат Алексеєнко Вадим Миколайович – 40-й батальйон територіальної оборони “Кривбас”
351. 23 вересня 2014 року Молодший сержант міліції Сокуренко Роман Олександрович –  Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” ГУ МВС України в Київській області
352. 29 травня 2015 року Сержант Шматченко Михайло Олексійович – 93-я окрема механізована бригада

До цього часу рахуються як такі, що зникли безвісти 36 військових, оборонців Іловайську:

40-й батальйон територіальної оборони “Кривбас”
1. Солдат Свірський Володимир Сергійович
2. Солдат Голота Юрій Васильович
3. Солдат Доценко Віталій Вікторович
4. Солдат Золотаренко Руслан Георгійович
5. Солдат Карпов Олег Григоривич
6. Солдат Кучер Олексій Володимирович
7. Солдат Маркін Андрій Вікторович
8. Солдат Сугак Руслан Іванович
9. Солдат Темник Дмитро Вікторович
10. Солдат Тимошенко Роман Ігоревич
11. Солдат Тищенко Вадим Іванович
12. Солдат Тодосієнко Володимир Павлович
13. Солдат Хоменко Кирило Олегович
3-й окремий полк спеціального призначення
14. Старший сержант Зіноватній Віталій Вікторович
42-й батальйон територіальної оборони “Рух Опору”
15. Солдат Соловйов Сергій Олександрович
51-а окрема механізована бригада
16. Солдат Богайчук Павло Володимирович
17. Солдат Жук Сергій Володимирович
18. Солдат Кривенчук Юрій Анатолійович
19. Старший лейтенант Шванк Олег Миколайович
Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Івано-Франківськ” ГУ МВС України в Івано-Франківській області
20. Рядовий міліції Клепач Олександр Олександрович
21. Рядовий міліції Курус Тарас Тарасович
22. Рядовий міліції Сплавінський Орест Орестович
2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”
23. Солдат резерву Бундіков Роман Володимирович
24. Солдат резерву Соловйов Юрій Сергійович
93-я окрема механізована бригада
25. Старший лейтенант Алекса Євген Альгімантасович
26. Солдат Анікін Максим Євгенович
27. Солдат Думчик Ярослав Юрійович
28. Солдат Карпов Юрій Юрійович
29. Солдат Курочка Олег Анатолійович
30. Солдат Лозинський Андрій Володимирович
31. Солдат Мордюк Микола Олександрович
32. Солдат Неревенько Олег Леонідович
33. Солдат Рубан Дмитро Вікторович
34. Солдат Слабоус Андрій Олександрович
35. Солдат Ткаченко Ігор Юрійович
36. Солдат Шевченко Сергій Юрійович

Рідні героїв, які не повернулися додому після боїв за Іловайськ, не полишають надії, що можливо, все таки, їх рідні живі. Що трапиться чудо та після восьми років не відомості  вони дадуть про себе знати. Навіть після того, як є збіг  по ДНК  експертизі, все рівно, у багатьох залишаються сумніви…І рідні зниклих безвісти героїв  Іловайську мають на  це право. Поки  з рашистського полону не повернеться останній український захисник. Поки не будуть ідентифіковані тіла всіх хто похований, які Тимчасово невстановлений Герой України надія буде жити. Мами  чекають своїх синів…

А поки що на Кушугумському (Запоріжжя), Краснопільському (Дніпро) та Старобільському кладовищах залишаються ще  понад 100 поховань з написами на табличках: «Тимчасово невідомий Герой України», «Невідомий боєць», або «Тимчасово невстановлений захисник України».

Цього року минують вже восьмі роковини від трагічного завершення подій  навколо Іловайська. Але скільки б не пройшло часу,  пам’ять жива… Свідки тих подій, знову і знову повертаються у серпень 2014 року, щоб поринути у вирій  спогадів і спробувати зрозуміти, чому так  вийшло? Чому так багато втрат?  Що було не так? Час від часу звучать  заклики  про  покарання  винних в  Іловайській трагедії. У  Верховній  Раді була  створена  тимчасова слідча комісія, яка мала розібратися у  причинах таких великих втрат. Про події в Іловайську опубліковано дуже багато  аналітичних статей,  спогадів  учасників битви за  Іловайськ, написані  книги,  знято фільми… Хтось когось звинувачує, хтось виправдовує..

Але дуже добре сказав у своїх спогадах про Іловайський котел  командир батальйону спеціального призначення Збройних Сил України “Донбас – Україна” полковник Вʼячеслав Власенко:

“Це не тільки історія трагедій, це ще й історія обману. Історія продемонстрованого героїзму. Про це також треба писати, про це також повинні памʼятати люди. Ми не були вівцями на бійні, не треба нас так сприймати. Ми билися, і хлопці билися героїчно, і нанесли немалі втрати росіянам, знаходячись в заздалегідь програшному становищі. Ось це народ України і повинний про хлопців пам’ятати”.

З будь-якої трагедії потрібно  вміти  робити висновки. Уроки історії бувають надзвичайно жорстокими, головне  не допускати  таких помилок у  майбутньому. Це особливо актуально зараз, коли  чи не вся територія України у вогні. 24 лютого  2022 року російська  федерації  розпочала широкомасштабну  агресію на  всю територію України. І надзвичайно важливо при плануванні військових операцій  мати максимально точні розвідувальні дані, фахове, єдине керівництво  всіма військовими підрозділами, чітке розуміння командиром  кожного підрозділу  своїх завдань, цілей, свого місця на полі бою. Мають бути підготовлені військовослужбовці, забезпечені необхідною зброєю та достатньою кількістю  боєприпасів. Налагоджена  логістика,  злагоджена  координація  зусиль,  спрямована  на  виконання поставлених   бойових завдань. Ні в  якому разі не можна  вірити  рашистам! Всього цього не було, у повній мірі, зроблено в Іловайську. Були об’єктивні і суб’єктивні  причини чому  так  сталося, чому такі великі втрати… Але  минулого  вже не повернеш… Герої   пішли у  вічність! ВІЧНА  ВСІМ ПАМ’ЯТЬ І ШАНА!  ПАМ’ЯТАЄМО КОЖНОГО!!!

Сьогодні потрібно  робити все можливе та  неможливе, щоб максимально берегти людей, берегти наших захисників і захисниць України, на скільки це можливо!  Війна забирає кращих і кожне втрачене життя – це велике горе не лише для їх рідних, але і для  Матері – України, для  всіх  нас!

Російсько – українська війна обов’язкова завершиться, завершиться нашою ПЕРЕМОГОЮ! Віримо у наші Збройні Сили, у наших захисників! Віримо в Україну та українців. Щиро дякуємо всім країнам, всім людям доброї волі, які нам допомагають! РАЗОМ ОБОВ’ЯЗКОВО  ПЕРЕМОЖЕМО!

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Світлана ВИГОВСЬКА, для «Української лінії»