EN UK RU

ДЯКУЄМО БОДЖО! МІСІЯ ВИКОНАНА

День за днем поступово влягаються пристрасті навколо відставки премʼєр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, які можна без перебільшення назвати «страсті за Борисом». Свого апогею вони сягнули не лише в політикумі і суспільстві Великої Британії, але й в Україні, яка «усім миром», зраненим війною, щиро полюбила цього британського політика і державного діяча, відданого дружбі двох наших народів.

Шквал емоцій як в його опонентів, так і в соратників логічно дуже швидко трансформувався в премʼєріаду – вибори нового голови партії, кандидатура якого як очільника правлячої політичної сили за англійською неписаною традицією потрапляє до монарха на автоматичне затвердження на посаді премʼєр-міністра. І такий з дозволу сказати «турбо-режим» пошуків наступника Джонсона не дивний, адже упродовж тижня перед відставкою лави Кабінету міністрів поступово покинули понад 50 високопосадовців, з яких кілька міністрів, зокрема, найвагоміший з них – міністр фінансів (Канцлер казначейства). У Консервативній партії давно визріли протестні настрої, що остаточно набули масовості після оприлюднення факту призначення Джонсоном на посаду заступника партійного парламентського «батога» (голови фракції) такого собі Кріса Пінчера, який до того був публічно звинувачений у кількох випадках аморальної поведінки. Це й стало останньою краплею в перехопленні ініціативи противників Джонсона. Борис оголосив про відставку з поста глави партії і премʼєр-міністра, але на основі досягнутого компромісу залишається повноцінним главою уряду до обрання наступника.

Для розуміння поточної ситуації та перспектив владно-політичного життя Великої Британії, яка стала одним з провідних союзників і без перебільшення реальних гарантів збереження державності України, важливо, як годиться в таких випадках, насамперед коротко підвести підсумки під майже трирічним правлінням уряду Бориса Джонсона.

Для діяльності уряду Джонсона стали характерними такі визначальні тенденції: 1) незбалансованість внутрішньої і зовнішньої політики, коли невдачі на одному напрямі недостатньо компенсувалися на іншому; 2) суперечливий характер наслідків політики уряду в пріоритетних питаннях внутрішнього життя країни; 3) надмірне відокремлення персони премʼєр-міністра від уряду загалом, що зрештою поставило його дії під особливий приціл уваги громадськості та призвело до суспільної втрати довіри до нього особисто, глибинного розколу в уряді і партії. Фактично маємо ситуацію, коли урядова криза відбулася не через дії уряду загалом, а його лідера, втрата популярності якого завдала важкого удару по рейтингах партії. Утім усе по порядку.

Оригінальність постаті премʼєр-міністра Бориса Джонсона (чого варта лише його неповторна «зачіска») була цілком сумісна з неординарними характеристиками діяльності усього уряду, історичний аналіз якої за низкою знакових показників можна по праву розпочинати словом «ВПЕРШЕ».

  1. Вперше з часів урядування лейбористів Тоні Блера (1997 – 2007 роки) британський уряд проводив настільки активну і рішучу зовнішню політику, яка відзначалася системними проявами глобального охоплення.
  2. Вперше з 1972 року британський уряд працював в умовах перебування країни за рамками Європейського Співтовариства / Європейського Союзу.
  3. Вперше британському уряду довелося очолити загальнонаціональну боротьбу з пандемією у формі коронавірусної інфекції, за рівнем поширення якої Велика Британія посідала провідні позиції в Європі.
  4. Вперше з часів Другої світової війни британський уряд діяв в умовах розгортання широкомасштабної війни в Європі – нападу Росії на Україну, що призвів до ескалації військово-політичного протистояння на континенті, співмірного з періодом «холодної війни».
  5. Вперше до складу Кабінету міністрів увійшло одразу декілька міністрів – вихідців з колишніх британських колоній, зокрема, Канцлер казначейства Ріші Сунак і його наступник на посаді Надхім Захаві, Генеральний прокурор Суелла Браверман, міністр охорони здоровʼя Саджид Джавід.
  6. Вперше премʼєр-міністр Великої Британії назбирав у свій «послужний список» таку велику кількість фактів морально-етичних і нормативно-правових порушень.
  7. Як наслідок вперше глава британського уряду втратив вотум довіри в умовах настільки масової одночасної відставки членів уряду з власної партії.
  8. Водночас уряд Джонсона вперше за тридцятилітню історію вивів відносини з Україною до рівня стратегічного партнерства, закріпив це у новому базовому міждержавному договорі (жовтень 2020 року), запровадив режим вільної торгівлі і розвинув на небувалий досі рівень військово-політичного союзу міждержавну кооперацію у сфері безпеки та оборони, про що не могли навіть думати усі попередні британські уряди та мріяти українські.

В новітню британську історію уряд Джонсона увійде насамперед як уряд Брекзиту, боротьби з коронавірусом і протистояння російській агресії.

Переконаному євроскептику і рупору Брекзиту та новому главі Консервативної партії Джонсону після приходу до влади у липні 2019 року завдяки впевненій перемозі консерваторів (43,6% голосів виборців, найкращий результат для будь-якої партії за останні чотири десятиліття) відносно швидко вдалося завершити процес укладання угоди з ЄС, що стало «ахіллесовою пʼятою» його попередниці Терези Мей, і формально оформити вихід країни з ЄС у січні 2020 року. Водночас переможні реляції в піар-стилі Джонсона про видатний успіх Брекзиту швидко наштовхнулися на реалії подальшого переговорного процесу з Брюсселем, насамперед щодо ірландського питання, яке йому до кінця так і не вдалося врегулювати.

Боротьба з пандемією коронавірусу проводилась достатньо успішно завдяки системі жорстких заходів, що поєднали належне фінансування вакцинації і запровадження драконівських карантинних норм. Зрештою порушення останніх стало однією з головних причин відставки Джонсона. Для нього і частини урядовців ці правила виявилися з винятками. Участь в т. зв. «коронавірусних вечірках» на Даунінг-стріт у той час, коли  прості громадяни на рівні сімей потерпали від жорстких обмежень на особисті контакти (аж до неможливості участі в похоронах близьких родичів і відзначення сімейних свят), означала порушення закону особою, яка першочергово мала його дотримуватися і захищати – главою уряду.

Головні успіхи на уряд Джонсона чекали на міжнародній арені. Безумовно видатна сторінка в історії його роботи – перебування в авангарді протистояння путінській Росії в її агресії проти України та всього демократичного цивілізованого світу. Карколомна зміна політики щодо лояльності до російського капіталу в Британії і накладення жорстких санкцій на представників російського бізнесу та їхнє майно (аж до арешту власності російських олігархів) багато вартує. Навіть якщо в такій зміні є доля розрахунку – прагнення відвернути увагу суспільства від репутаційних проблем та прорахунків в діяльності безпосередньо Джонсона. В її основі – еволюція ставлення до російського чинника в британській політиці самого премʼєр-міністра, який попередньо славився тісними особистими звʼязками з російським пропутінським середовищем на Туманному Альбіоні з когорти фінансових та КГБшних селебрітіз. Еволюція почалася ще задовго до 24 лютого, але війна в Україні радикалізувала процес. Тому небезпідставно сьогодні висловлюються думки про «російський слід» у відставці Джонсона, наявність якого як мінімум уже нікого не здивує.

Не вдаючись у відомі і детально описані попередньо факти допомоги Великої Британії Україні в умовах війни, варто врахувати головне – завдяки уряду Джонсона та особисто премʼєр-міністру Велика Британія стала одним з головних союзників нашої держави за обсягами комплексної підтримки, перевиконала задекларовані плани щодо поставок озброєнь, які офіційний Лондон завбачливо почав виділяти ще до 24 лютого. Великою мірою завдяки британській підтримці українському війську вдалося відбити першу хвилю наступу агресора у лютому – квітні, коли більшість інших країн Європи і світу – учасників міжнародного донорського формату «Рамштайн», лише роздумували над можливістю надання хоч якоїсь військової допомоги Україні. У цьому Велика Британія навіть певною мірою дала фору Сполученим Штатам.

Загалом зовнішньополітична діяльність уряду Джонсона – його відмітна ознака. Завдання відновлення міжнародного впливу держави після виходу з Європейського Союзу зафіксоване у прийнятій урядом Джонсона амбітній стратегії зовнішньої політики під промовистою назвою «Глобальна Британія» (березень 2021 року). На цьому напрямі активно діяла його вірний соратник, а сьогодні кандидатка в премʼєр-міністри і чинний міністр закордонних справ Елізабет (Ліз) Трасс. Формування нової якості тихоокеанської політики Великої Британії в союзі з США та Австралією у формі пакту AUKUS має на меті посилення системи протистояння розширенню впливу Китаю. Особисто Трасс належить вагома роль в запуску проекту тристороннього пакту «Україна – Польща – Велика Британія». Варто згадати і ще одного соратника Джонсона – міністра оборони Бена Воллеса, який продовжує забезпечувати військово-політичний курс свого шефа і консерваторів загалом, зокрема, у справі військової допомоги Україні.

Серед явних невдач політики Джонсона і його урядової команди – економічна політика. Нереалізовані обіцянки щодо зниження податків, збитки бізнесу під час пандемії, скорочення темпів економічного зростання на фоні наслідків Брекзиту, зниження курсу фунта стерлінгів, загального спаду економіки в світі, однією з причин якого стала війна в Україні – усе це призвело до падіння рівня доходів громадян, що попри успішну зовнішню політику в будь-якій країні є головним мірилом популярності політики владної еліти.

Ну і звичайно череда скандалів навколо самого премʼєр-міністра та його оточення. Непомірно коштовний ремонт апартаментів на Даунінг-стріт, поширена в ЗМІ інформація про допомогу своїй дружині в отриманні посади в міністерстві закордонних справ, найбільш відомі загалу «ковідні вечірки» на Даунінг-стріт в розпал карантинних обмежень, прикриття порушень правил карантину іншими посадовцями з найближчого кола і зрештою призначення на посаду заступника головного «батога» Консервативної партії в парламенті скандального залицяльника до чоловіків Кріса Пінчера стали вочевидь верхівкою айсбергу інтриг та елементів прихованого життя Бориса Джонсона. Звичайно моральна чистота в політиці річ дуже відносна і не одна Британія від цього потерпає. Однак тут головна причина – тривала свідома брехня суспільству і власній партії, а такі речі там не прощають. Звідси, в купі з провалом економічної політики, – недовіра до Джонсона в британському суспільстві на рівні 70%, найнижчий рейтинг Консервативної партії з 2011 року (усього 21%, у порівнянні головні опоненти лейбористи набирають сьогодні 42%), болюча поразка консерваторів на місцевих виборах у травні (мінус 500 мандатів і контроль за 11 радами, в тому числі в Лондоні) і назріла реальна загроза дострокових виборів, втрати консерваторами більшості в парламенті, яку мали попередити шляхом заміни премʼєр-міністра, що й відбулося – вчасно і максимально безболісно для всіх (в тому числі, наскільки це можливо, й для Джонсона).

Разом з тим, як то кажуть: «Нам би їхні проблеми!». Краще проаналізуємо феномен популярності Бориса Джонсона в Україні і як наслідок підведемо підсумки «історії кохання» українців та цього оригінального, і в дечому нестандартного британського політика і державного діяча.

На відміну від британців, до хронічних економічних проблем українці давно звикли і здається набралися стійкого імунітету, а до скандальних витівок представників політичних еліт – і поготів. В нас нікого не здивуєш дорогими ремонтами помешкання, влаштування на посади родичів високопосадовців чи такими «дрібницями», як порушення правил карантину під час пандемії. По правді кажучи щодо останнього пункту так чи інакше в ролі порушника був кожен. Тому ці звинувачення нашого дорогого Бориса «залишимо на совісті» його співвітчизників.

Феномен популярності Бориса Джонсона в Україні, який почав проявлятися ще до початку війни, насамперед лежить у площині подолання вододілу «свій – чужий». За цим критерієм видається за всю історію незалежної України рівних Джонсону не було. Харизматична зовнішність, яка приваблює, бо на мить відволікає від щоденних проблем і тривог та викликає посмішку, здатність до публічних ефектних дій з метою свідомого психологічного впливу як на вузьке контактне коло, так і на широку публіку, показна простодушність та водночас глибокий інтелект, здатність до швидких, вольових і рішучих дій лідера, продемонстрована у процесі підтримки України у протистоянні російському агресору, водночас заворожують і надихають. Тут безумовно далася взнаки багатогранність Бориса як журналіста, публіциста, менеджера, політика і навіть успішного спортсмена, яким він став ще в студентські роки, будучи капітаном університетської футбольної команди.

Чого варті лише його відвідини України 1 лютого – перший офіційний візит премʼєр-міністра Великої Британії у ХХІ століття (з далекого 1996 року), два бліц-візити до України в час війни у квітні і червні, які чітко сигналізували усьому світу про лідерство Британії у підтримці України. Джонсон став першим іноземним главою уряду кран Великої сімки, який здійснив прогулянку вулицями Києва під гул сирен повітряних тривог. Він першим із зарубіжних лідерів проголосив необхідність якнайшвидшого надання Збройним Силам України важкого озброєння і прийняв відповідні рішення. Першим серед лідерів зарубіжних держав виступив у режимі прямого відео-включення перед депутатами Верховної Ради України зі словами підтримки. Згідно з даними Інституту світової економіки в Кілі, Велика Британія серед небагатьох країн-партнерів станом на 1 липня перевиконала план надання Україні фінансової, військової і гуманітарної допомоги. Завдяки лише першим поставкам британських протитанкових переносних зенітних ракетних систем ЗСУ змогли відбити першу хвилю наступу сучасної російської орди і відвести загрозу захоплення столиці. Зрештою Джонсон першим серед зарубіжних лідерів розмістив синьо-жовтий фон на своє фото в особистій сторінці в Instagram і змінив імʼя (нікнейм) на Борис Джонсонюк (BorisJohnsonUK), тонко натякнувши на особисту позицію щодо України. Його не випадково іменували «найбільший друг України». Одним словом, українці мають за що дякувати Борису Джонсону, який назавжди увійшов в історію України та Європи як істинний міжнародний лідер, поборник миру і непорушності базових принципів міжнародних відносин.

Водночас популярність Бориса Джонсона в Україні, якій можуть позаздрити практично усі вітчизняні політики, зумовлена не лише його особистими якостями та вміннями неперевершеного комунікатора. Джонсону вдалося практично неможливе – обʼєднати усе свідоме українство в симпатії до своєї персони. Героя-Джонсонюка, особливо у перші місяці війни, гостро потребувало українське суспільство, простий громадянин, в генах якого живе потреба в приході Захисника – доброго безстрашного воїна, такого собі Козака-Запорожця, який ледь не самотужки здатний вберегти від ворога кожного і рідну землю загалом. Такому герою властиві не лише риси доброго воїна, але й прості людські слабкості, відмінний гумор, гострий розум та інтелект, комунікабельність, пошана до звичаїв і традицій народу. Фактично більшість цих рис Джонсон відмінно проявив як хороший психолог та інтелектуал, обізнаний, наприклад, з витоками історії України князівської доби, що він продемонстрував під час відвідин Софії Київської. Зрештою імʼя Борис близьке і зрозуміле кожному. Мало хто знає, що у нього офіційно ще й подвійне імʼя Олександр Борис. Та й українською мовою заговорив у своїх зверненнях і заявах в соцмережах! Тому невипадково набуло популярності зображення Бориса на картині авторів Дар’ї Добрякової та Юрія Кутилова в образі козака Мамая і черговий портрет-шедевр від Марії Гапчинської «Наш янгол – помічник!», які абсолютно відображають народні почуття до цієї постаті. Чернігівська козацька громада ухвалила рішення про посвячення його у козаки під іменем «Бориса Чуприни». Наявні випадки перейменування в населених пунктах України вулиць і скверів на честь Бориса Джонсона. Та здається перевершила усіх в креативі вінницька мисткиня-лялькарка Наталія Дремлюга, яка пошила плюшевого Джонсона з серії «Бойові гусаки». Після відставки зворушені українці в соцмережах з простодушною щирістю навіть пропонували своєму кумиру «працевлаштування в Україні» на посадах прем’єр-міністра, мера Одеси чи близького до народу оператора «Нової пошти». Такого загальновизнаного безстрашного «Воїна-Захисника-Янгола» як збірного образу безкорисливої особистості-лідера українцям гостро бракувало упродовж усіх перший трьох непевних десятиліть історії їхньої відродженої держави. Сьогодні повний збірний образ такого героя сформувався в уяві українців з воїнів Збройних сил України і таких її зарубіжних друзів, як Борис Джонсон.

Політичне життя Великої Британії сьогодні зосереджене навколо виборів нового глави правлячих консерваторів на майбутнього премʼєр-міністра. В очікуванні й Україна, яка небезпідставно сподівається від нового британського керівництва продовження активного курсу підтримки і розвитку союзницьких відносин. Після відмови балотуватися на посаду міністра оборони Вільяна Воллеса, якому букмекери і британська преса пророкували безперечне лідерство, теоретично лише міністр закордонних справ Ліз Трасс, як один з безпосередніх архітекторів сучасних британсько-українських відносин, авторка фрази «Путін повинен програти», могла претендувати на звання найбільш послідовно прихильного до України британського урядовця. Водночас серед 11 кандидатів на премʼєрське крісло усі так чи інакше попередньо задекларували проукраїнської позиції і прагнення зупини агресію Росії.

Серед лідерів виборчої кампанії, які чітко окреслилися після другого туру виборів – її фаворит, колишній міністр фінансів Ріші Сунак і міністр закордонних справ Ліз Трасс. Якщо близька соратниця Джонсона Трасс здатна цілком гармонійно продовжити лінію попередника на підтримку України, то Сунак, попри добру орієнтацію в ситуації з огляду на відання фінансовою складовою асигнувань на підтримку нашої держави і накладення антиросійських санкцій, викликає певні застереження. Насамперед ідеться про тривалу діяльність компанії Infosys на російському ринку, засновником якої став тесть Сунака індійський бізнесмен Нараяна Марті. Лише після оприлюднення інформації ЗМІ про частку власності в даній компанії дружини Сунака та його публічної негативної реакції Infosys пішла з Росії. Наявність давніх сімейних бізнес-інтересів в Росії не виключає можливостей впливу російського чинника на політику Сунака. По-друге, Сунак є непримиренним критиком свого колишнього шефа. Саме він розпочав ланцюг відставок незгодних чиновників в уряді Джонсона, за що давно отримав титул зрадника. Завдяки цьому його імовірна перемога на виборах може загострити відносини між угрупованнями в Консервативній партії і фракції парламенту, що неодмінно призведе до нестабільності в діяльності уряду. А це вже не в інтересах України, адже призведе до концентрації уваги керівництва одного з наших провідних союзників на внутрішньополітичних проблемах.

Хто б не став наступним, 78-м премʼєр-міністром Великої Британії, логіка політичних інтересів британського істеблішменту на міжнародній арені, наявна міжпартійна солідарність та підтримка близько 80% британців політики протистояння агресії Росії і допомоги України створюють хороші потенційні умови для продовження активної союзницької політики Великої Британії щодо нашої держави. Тим більше, ніхто не знає, який подальший рівень ескалації конфлікту чекає не лише на Україну, але й на всю Європу і світ. Одним з таких «цементуючих» чинників проукраїнської позиції британського керівництва безумовно залишиться політична спадщина уряду Бориса Джонсона. Він задав високий рівень і темп розвитку британсько-українських відносин на всіх рівнях, швидке зниження яких для будь якого наступного уряду буде означати прояв політичного самогубства.

Сам винуватець «страстей за Борисом» від моменту заяви про відставку витримує тактичну паузу щодо планів на майбутнє. В британській пресі звучать прогнози щодо імовірного відходу Джонсона від політичної діяльності, повернення до журналістики та публіцистики, обмеження активної публічної діяльності до традиційного для багатьох західних лідерів читання лекцій.

Водночас варто нагадати, що Джонсон навіть після відходу з посади глави уряду залишиться депутатом парламенту і навряд чи наразить фракцію на можливість втрати ще одного мандата у результаті імовірних перевиборів на його окрузі. Визначальною обставиною у його подальшому самовизначенні стануть результати виборів наступника на посаді. З огляду на вікові можливості та збереження певної підтримки в партії, значний політичний досвід і відмінні здібності PR менеджера не виключена гіпотетична можливість повернення Джонсона до урядової діяльності, на що натякає політичний шлях його історичного кумира-однопартійця Вінстона Черчилля. Однак це стане можливим лише після певного періоду відходу від влади консерваторів і формування оновленої програми їхньої діяльності в якісно інших умовах політичного життя і не раніше як через один-два політичних парламентських цикли, а це 5-10 років.

Надто свіжі антипатії до персони Бориса і загальна втома суспільства від тривалого правління консерваторів не сприяють тривалому збереженню їх при владі – імовірно до чергових загальних виборів у 2024 році. Оптимістично, але недостатньо реалістично виглядають прогнози щодо можливого висунення кандидатури Джонсона на посаду Генерального секретаря НАТО. На такі прогнози наводить його вагома роль у процесі поточної активізації діяльності Альянсу, зокрема, розширення за рахунок Фінляндії і Швеції. Водночас наразі невідомо, чи готові усі країни-члени організації підтримати кандидатуру Джонсона. Покаже старт нового політичного сезону, який традиційно відбувається восени.

Як би це не звучало парадоксально з огляду на його персональне емоційне сприйняття в Україні, відставка Бориса Джонсона для британсько-українських відносин видається обʼєктивно закономірною і навіть у певній мірі корисною. Борис виконав життєво важливу для України та всієї Європи лідерську місію стримування агресора, особисто задавши тон формуванню і початку діяльності відповідної міжнародної коаліції, зміцненню східних рубежів НАТО, посиленню англосаксонського військово-політичного союзу на глобальному рівні протистояння новим викликам – Росії як тактичній загрозі і Китаю як стратегічній. Він сприяв ефективному зміцненню України як передового рубежу протидії російській агресії, заклавши міжнародну філософію і параметри наступного, нового етапу цієї протидії – не «зберігати обличчя Путіна» і його режиму, відтягуючи в часі поширення загрози, а здійснювати необхідні зусилля для забезпечення контрнаступу ЗСУ і перемоги демократичного цивілізованого світу над відсталою диктатурою родом з радянського нафталінового минулого.

Новий етап потребує більшої прагматики, менше епатажу та важкої спільної рутинної праці на перемогу, проекцію якої заклав уряд Джонсона та він особисто. Його персональна сутнісно-організаційна місія виконана і за це йому щире українське ДЯКУЄМО!

Замість P.S.

Зважаючи на обставини, головний герой наших міркувань здається зробив все можливе для України та її народу для подальшої перемоги та утвердження. Хоча ні, не все! У 2020 році в Україні вийшла друком і стала популярною його книга «Омріяний Рим», в якій у легкому і переконливому стилі Борис провів паралель між історією Римської імперії і сучасною Обʼєднаною Європою. Далі світ побачив його мегапопулярний бестселер «Фактор Черчилля». Не здивуюсь, якщо за рік-два Джонсон, взявши певну паузу в активній політичній діяльності, напише свій наступний бестселер, який цього разу буде присвячений Україні, її історії, сучасності і перспективам. Новій книзі пасуватиме назва, скажімо «Україна на зламі: ціна свободи для Європи і світу». Це так по джонсонівськи! Чекаємо!

Андрій ГРУБІНКО, для «Української лінії»

EN UK RU