Чому Путін поводиться як маньяк і злочинець? Чому росіяни його підтримують, а російська армія чинить звірства? Хто переможе у війні? Які наслідки ця війна матиме для України, Росії і світу?
Сьогодні тільки ледачий не робить прогнозів подальшого розвитку російсько-української війни та її наслідків для обох країн. Гадалки, екстрасенси, мольфари, пророки, експерти, журналісти, політологи. Більшою мірою ці прогнози спираються на такі ненаукові речі, як внутрішнє переконання, інтуїція, життєвий досвід, трансцендентне одкровення.
Але ми спробуємо подивитися на це питання з наукової точки зору. Будь-яка наука спирається на закони. Закон – це певний порядок, який відбиває деякі істотні та стійкі зв’язки, що мають властивості повторюватися за певних обставин.
Наприклад, у механіці є закон рівності дії і протидії (третій закон Ньютона): «будь-якій дії завжди є рівна і протилежна протидія». Але необхідно розуміти, що фізичні закони часто мають свої аналоги у сфері людських взаємовідносин. У християнстві цей закон називають законом сіяння і жатви, який можна сформулювати біблійним висловом «що посієш, те і пожнеш». Тобто, той хто сіє добро – пожне добро, а хто сіє зло – пожне зло. Якщо Росія розв’язує війну на чужій території, то згодом війна прийде і на її землю. Якщо вона руйнує міста в інших країнах – прийде час, і її власні міста будуть зруйновані.
Нещодавно Путін заявив, що у Росії немає кордонів. Він мав на увазі, що варто імперії забажати, і її кордони здатні розширюватися безмежно по праву сильного. Необачний диктатор ще не знає, що сказав це на власну голову. Бо якщо у Росії немає кордонів, то цей принцип буде працювати в обидві сторони: якщо ти не поважаєш кордони сусідів, вони не будуть поважати твої кордони. І коли сусіди стануть сильніше – вони заберуть твої землі. Якщо ти вважаєш, що можеш анексувати Крим, будь готовий, що хтось анексує Кубань. А у тебе навіть не буде аргументів це заперечити, адже ти уже сам знехтував всі міжнародні правила.
Крім того, у суспільному житті третій закон Ньютона працює як закон маятника. Якщо у вас є маятник і ви відтягнете його на свій бік, а потім відпустите, маятник качнеться у протилежний бік. І чим більше сили ви приклали для того, щоб відтягнути його до себе, тим більшої сили зворотній удар ви отримаєте. Газовий шантаж України і Європи закінчиться тим, що через кілька років росіяни будуть не зупиняти свої газогони, а вмовляти українців купити хоч трохи їхнього газу. А ядерні погрози Кремля завершаться повною денуклеаризацією РФ.
Для того, щоб маятник годинника повернувся до рівноваги, потрібні декілька хвилин. Але в відносинах між людьми та державами на це знадобляться роки. Тому що, чим більше вага об’єкта, тим більша сила його інерції. Це явище описується першим і другим законами Ньютона. У випадку з Росією явищеінерції означає, що велику державу не можна перемогти на війні швидко, а санкції не можуть повністю підірвати її економіку. Наразі економіка Росії почувається доволі добре, падіння ВВП за 2022 рік прогнозується тільки на 8-10%. Отже до моменту, коли війна стане непосильним тягарем для російського бюджету, також потрібні роки. Так само, не можна швидко змінити настрої росіян і змінити траєкторію розвитку їхньої країни.
У нашому контексті важливою дією фізичних законів є також доцентрова і відцентрова сили. Доцетрова сила діє у стабільній (інерціальній) системі, де тіла рухаються прямолінійно і рівномірно або перебувають у стані спокою. Відцентрова сила, як і всякі сили інерції, існують лише в системах, що рухаються прискорено і зникають при переході до інерціальних систем. Дію відцентрової сили відчувають на собі пасажири, що їдуть в автобусі, коли він робить крутий поворот. Такі різкі путінські віражі, як анексія Криму і війна на Донбасі, як повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. і розрив економічних зв’язків з країнами Заходу неминуче призведуть до сильних відцентрових тенденцій. У перспективі вони будуть посилені новими крутими поворотами: болючими поразками на фронті, подальшим обмеженням політичних та економічних прав громадян, смертю Путіна, акціями протесту населення.
Російська Федерація має у своєму складі багато національних автономій. Внаслідок війни з Україною відбудеться її військове, економічне та соціально-політичне ослаблення. У свою чергу, розвиток кризових явищ штовхатиме окремі регіони до все більшого самоуправління, аж до виходу зі складу РФ.
Важливим для нашого аналізу є і другий закон термодинаміки, який можна сформулювати наступним чином: «в ізольованій системі ентропія [тобто розпад або хаос], залишається незмінною або зростає». Наприклад, якщо господарі надовго залишать свій будинок, то він не залишиться незмінним, а почне старіти і розпадатися. Первинний порядок в такому домі почне заміщатися хаосом. В кімнатах осідатиме пил, з’явиться затхлий запах, почнуть розсихатися і тріскатися віконні рами, протікати дах, на стінах виникне пліснява. Тобто для підтримання будинку у порядку необхідне постійне зовнішнє втручання, прикладання зовнішньої енергії людини, яка існує поза замкненою системою будинку.
У термодинаміці є ще одне важливе явище – фазовий перехід, тобто стрибкоподібна зміна властивостей речовини при зміні температури і тиску. Наприклад, перегріта вода в міцно закритій каструлі може накопичити таку кількість внутрішньої енергії, що просто вибухне і перетвориться з рідини на пару.
Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. поляки жорстоко придушили череду козацько-селянських повстань і взяли курс на ліквідацію козацтва як явища. Вони не відчули всієї глибини незадоволення українців політикою Речі Посполитої. Період з 1638 по 1648 роки ввійшли в історію під назвою «золоте десятиліття спокою», коли поляки насолоджувалися економічним зростанням, політичною стабільністю і, як їм здавалося, повним підкоренням українців. Однак не вирішені проблеми і доведені до тихого гніву українці накопичили таку енергію невдоволення, яку більше не змогла спинити жодна сила. Саме так у 1648 р. вибухнула Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Внаслідок тієї революції «знесло» пів-Польщі. Оскільки поляки не вивчили той «урок історії», ситуація повторилася у другій половині ХVІІІ ст., коли гайдамацький рух і Коліївщина настільки ослабили Річ Посполиту, що вона була розділена між сусідніми державами і втратила свій суверенітет.
Сьогодні путінський режим прийняв законодавство, яке дозволяє жорстко переслідувати громадян не тільки за відверто опозиційну діяльність, а й за одиночні пікети, критичні пости у соцмережах, а тим, хто називає війну в Україні війною загрожує до 15 років ув’язнення. Путіністи не розуміють, що придушена ними енергія невдоволення росіян, все одно знайде собі вихід. І чим довше влада буде її стримувати, тим сильнішим буде перегрів і народний вибух.
Якщо фізика використовує поняття «фазовий перехід», то філософія для пояснення якісного стрибка послуговується законами діалектики. Перший закон діалектики проголошує: наростання кількісних змін веде до поворотної точки, коли міра кількісних характеристик явища чи предмета перевищена. Після проходження такої точки (перевищення міри) кількісні зміни перетворюються на якісні. При цьому накопичення кількості відбувається поступово, а перехід кількості в якість здійснюється стрибком (стрибкоподібно).
У випадку російсько-української війни цей закон має високу вірогідність спрацювати наступним чином. Накопичення Росією кількості людських і матеріальних втрат на фронті, економічних втрат від санкцій, психологічної втоми населення від війни, ослаблення самої влади через втрату авторитету, компетентності або фізичного здоров’я диктатора неминуче призведе до масових заворушень, повного або часткового обвалу фронту, падіння економіки, владної кризи, загострення міжнаціональних і релігійних конфліктів. Такі якісні зміни матимуть вибуховий, несподіваний, обвальний характер з ефектом доміно.
Однак це станеться лише тоді, коли міра більшості кількісних характеристик буде перевищена. Міра матеріальна, психологічна і моральна. У випадку з путінською Росією це означатиме, що обвал Росії станеться не раніше, ніж вона пройде певні етапи деградації. Кількість загиблих і поранених російських солдат повинна увійти майже в кожен дім і засвідчити російським громадянам безперспективність цієї війни. Але зміна ура-патріотизму й українофобії на пацифізм неможлива без фази загальної примусової мобілізації і накопичення великих втрат. Для цього потрібен час, який вимірюється не в місяцях, а в роках. Збідніння широких мас населення повинно справити гнітюче враження на кожну сім’ю. Для того, щоб росіяни відчули на собі жахливі наслідки тієї диктатури, яку так палко сьогодні підтримують, необхідно, щоб вони на собі відчули її людиноненависницький і руйнівний характер. Вірогідно, на цьому шляху їм доведеться пройти через заборону виїзду за кордон і карткову систему. Слід очікувати репресій не тільки проти опозиційно налаштованих громадян, а й масових «профілактичних» каральних акцій проти потенційних противників режиму. Загороджувальні загони та розстріли слабкодухих на фронті вже стали буденним явищем. Росіяни скучали за тоталітарним Сталіним – він воскресне для них в особі Путіна. Мрії повинні збуватися. Втім, коли їхні мрії здійсняться, вони гірко про це пошкодують.
Крім того, в Росії повинно визріти і розуміння, що їй потрібні нормальні стосунки з Заходом та Україною. Що боятися треба не розширення НАТО, а власних імперськості і реваншизму. Що займатися треба не зазіханням на землі сусідів, а освоювати власні неосяжні простори. Що українці – це окремий народ, і на них краще не нападати. Що право на самовизначення має не вигаданий «народ Донбасу», а татари, башкіри, якути, буряти, чеченці, донські козаки, сибіряки та інші народи Російської псевдо-Федерації.
Паралельно цивілізований світ, включно з Україною, має пройти певний процес морального очищення, зміни життєвих пріоритетів і способу життя, ціннісну (р)еволюцію. Західні уряди і суспільства повинні зрозуміти (і таки зрозуміють), що ця війна не тільки проти України, а й проти них. Тому їм не вдасться сховатися за українськими спинами. Заходу теж доведеться дорого платити за цю війну. НАТО змушене буде дати українському війську важку артилерію, танки, літаки і системи ППО і врешті послати на цю війну своїх солдат.
Кожен мешканець України (особливо на південному сході), який радісно чекав на російські танки, нарешті мусить сповна насолодитися «русским миром». Мрії повинні збуватися. Будемо сподіватися, що частина з них на власній шкірі зрозуміють цінність миру, свободи, демократії, власної державності. А також необхідність знати і поважати державну мову, національну історію та культуру, оберігати життя і права кожного посполитого. Хто не повірив словам про те, що Росія приносить з собою тільки зло, відчують це через справи окупантів. А за свої ілюзії доведеться заплатити своїм майном, здоров’ям або життям. Ті, хто побачить фінал цієї епічної битви, не будуть соромитися цілувати руки наших воїнів світла та рідну землю.
Також важливо усвідомити, що Путін не помре, допоки повністю виконає свою історичну місію зі створення нової політичної, економічної та ціннісної архітектури світу, яка забезпечить подальший розвиток людства. Звісно, це станеться не завдяки, а всупереч його зусиллям. Він уже наполегливо працює над завершенням формування єдиної української нації, подоланням регіонального розколу України, звуженням сфери використання російської мови в Україні, знищенням впливу проросійської п’ятої колони в українському суспільстві, модернізацією і переозброєнням українського війська, інтеграцією нашої країни до ЄС та НАТО.
Стосовно Росії місія Путіна полягає в підготовці цієї імперії до розпаду. Цей процес включатиме в себе демілітаризацію і денуклеаризацію російської військової потуги, витісненням російської економіки на узбіччя світового розподілу праці, дискредитацію побєдобєсія і російської православної церкви. В планетарному масштабі розпад імперії відкриє двері для створення нового світопорядку. Завдяки Путіну відбувається консолідація НАТО і розширення його на схід. Крім того, поразка путінізму мусить стати для народів всього світу ефективною вакциною від захоплення насильницькими ідеологіями.
Будь-яка міра має бути наповнена. Лише тоді відбудуться зміни. Але для цього потрібен час. І кожен українець повинен попрощатися з ілюзіями, що війна буде швидкою, легкою і недорогою.
Осмислюючи видиму безглуздість російсько-української війни, багато людей задаються питанням, чому Путін розпочав цю війну, чому російські солдати поводяться так аморально і жорстоко? Наукові відповіді на ці питання пробує дати індивідуальна і колективна психологія.
Так виглядає, що Путін індивідуально і російський народ колективно страждають на глибокі порушення психіки.Одне з визначальних порушень – комплекс меншовартості, тобто сукупність психологічних та емоційних відчуттів людини, що виражається в усвідомленні власної неповноцінності. Комплекс виникає внаслідок помилок чи невдач і суттєво впливає на поведінку людини. Ознаками комплексу є прагнення «маленької людини» максимально скористатися своєю владою (або її видимістю), і таким чином самоствердитися. Може проявляти себе у спробах принизити іншу людину, у чіплянні до дрібниць і наданні непритаманної ваги таким дрібницям. Власне відчуття меншовартості люди часто маскують надмірною агресивністю, зверхнім ставленням до інших людей, знеціненням їхніх досягнень, а також демонстрацією власного матеріального успіху через використання дорогих прикрас, одягу, автомобілів. А епатажна поведінка повинна довести оточенню популярність таких осіб.
Комплекс меншовартості тісно пов’язаний і часто проявляє себе через комплекс переваги. В такому випадку проявляються наступні риси характеру: ворожість, нетерпимість, самовпевненість, хвалькуватість, заздрість, зловтіха, підозрілість. Індивіди, які страждають від цього комплексу прагнуть підлаштувати ситуацію так, щоб виглядати кращими від усіх. Для них «зовнішній блиск» значно важливіший, ніж справжні успіхи й перемоги. Звідси культ «побєдобєсія», зверхнє ставлення до інших народів, звинувачення критиків у русофобії.
Аби виправдати свої аморальні вчинки, такі люди підсвідомо вдаються до психологічної проєкції – механізму психіки, коли людина приписує іншим власні думки, почуття, мотиви і риси характеру. Коли проєкцію здійснює добра людина, вона приписує іншим свою порядність, людяність, здатність співчувати і не може повірити, що інші можуть скоїти страшні злочини. Це не вкладається їй в голові.
Але злі люди вчиняють навпаки. Наприклад, керівництво Росії давно планувало напасти на Україну, але запевняло інших і самих себе, що насправді це Україна хотіла напасти на Росію. Вважаючи нормальним знищувати бомбардуваннями Харків та Маріуполь, росіяни твердять, що українці самі себе обстрілюють. Або плануючи геноцид проти українського народу, російська влада вигадала «геноцид Україною народу Донбасу». Проєкція дозволяє людині не відчувати відповідальність за власні аморальні ідеї і вчинки, знаходячи виправдання в тому, що всі так роблять: «Чому США можуть напасти на Ірак, а ми на Грузію не можемо?» Наслідком такого сприйняття дійсності є бажання виправити не себе, а зовнішній об’єкт і, навіть, позбутися його, щоб заглушити викликані цим об’єктом почуття. Саме в цьому коріниться природа проголошеного В. Путіним гасла «демілітаризації і денацифікації України». Натомість, саме Росія потребує демілітаризації і денацифікації.
Важка форма комплексу меншовартості може призвести до аутоагресії (аутодеструкції). Тобто коли агресія на інший об’єкт не досягає бажаного успіху, тоді ця агресія спрямовується на самого себе. Такий феномен проявляється в саморуйнівній поведінці, аж до спроб самогубства.
Саме такий різновид комплексу меншовартості спостерігається у Путіна. Його рішення є особистою саморуйнацією, яка трансформується у саморуйнацію цілої Росії. Адже в умовах авторитарного фашистського режиму поведінку диктатора наслідують також російська еліта та більшість населення РФ. Отже, з одного боку диктатор Путін впливає на спосіб мислення і поведінку росіян, а з іншого він сам є уособленням глибинних настроїв, прагнень і комплексів російського народу. І всі вони разом невпинно рухаються до повного саморуйнування.
Такий симбіоз глибинного зла народу і його вождя підняв на верхні щаблі влади і популяризував в засобах масової інформації характерні психотипи людей, які подавили собою майже все позитивне в російському народові.
У психології є поняття «темна тетрада», тобто наявність у людини чотирьох руйнівних, антисоціальних рис психіки, які часто взаємопов’язані і взаємно перетинаються. Дуже часто такі психотипи густо замішані на комплексі меншовартості. Ця тетрада включає нарцисизм, мак’явеллізм, психопатію та садизм. Вважається, що люди з високим рівнем таких рис з більшою вірогідністю скоять злочин, спричинять психологічні страждання своїм близьким і колегам, спровокують соціальні негаразди, створять серйозні проблеми для своєї організації (особливо якщо вони перебувають на керівних посадах).
Нарциси виявляють надмірну самозакоханість і марнославство; безпідставно завищену самооцінку; зверхність щодо інших людей; прагнення привертати до себе увагу і шукати вихваляння; усвідомлення своєї виключності; невміння співчувати; схильність заздрити і впевненість в тому, що йому постійно заздрять; очікування від інших підтвердження своєї унікальності та значущості; схильність знецінювати майже все, що їх оточує та ідеалізувати те, з чим асоціюють самих себе.
Мак’явеллісти завжди ігнорують суспільну мораль і маніпулюють іншими людьми для досягнення власних цілей за допомогою лестощів, обману, підкупу, інтриг. Такі люди завжди цинічно і відсторонено ставляться до інших людей, розглядаючи їх лише як інструмент для досягнення бажаної мети.
Садисти отримують задоволення від приниження, болю і страждань іншої людини. Це включає в себе як фізичний біль, так і психологічні страждання. Благати таку людину про милосердя означає мотивувати її до ще більшого садизму.
Психопати характеризуються егоцентризмом, безвідповідальністю, інфантильністю, імпульсивністю, потребою у постійному психологічному збудженні, патологічною брехливістю, нетерпимістю до критики, зниженою здатністю співчувати, підлістю, зрадливістю. Вони люблять грати на публіку і бути в центрі уваги. Такі особи змушують людей відчувати себе винними і ніколи не визнають свою провину, натомість вони завжди знайдуть відмовку або перекладуть вину на інших. Вони не люблять працювати і мають яскраво виражену схильність відмовлятися від будь-якої відповідальності за свої рішення або наслідки своїх дій. Психопат порушує правила сам і підбиває на це свою жертву, щоби потім зняти з себе всю відповідальність і перекинути вину на іншого. Також відомо, що психопат не тільки відчуває гордість за успішну брехню, але й не хвилюється, якщо виявляється обман. Тому що може вигадати нову брехню швидше, ніж ви поставите питання, і цим виправдовує свої дії. Психопати неймовірно привабливі. Подібно до актора, вони одягають на себе маску, через яку здаються дружелюбними, і можуть втертися в довіру до будь-кого. При знайомстві вони роблять вигляд, що мають з людиною багато спільного, цікавляться її особистим життям і всипають компліментами. Всі емоції при цьому несправжні, а удавані.
Спостереження за висловлюваннями і рішеннями російських політиків підводить до думки, що вони суціль набрані з нарцисів та мак’явеллістів (подивіться на Путіна, Жириновського, Лаврова), а російська армія складається геть із садистів та психопатів (у таких як Гіркін, Моторола, Гіві діагнози написані на обличчі).
Психологічний аналіз пересічних і непересічних представників «русского мира» дає змогу відповісти на кілька життєво важливих питань.
Чому ця війна задумана як геноцид українського народу і супроводжується масовими руйнуваннями, пограбуваннями і звірствами? – Тому що російське керівництво і російський народ глибоко морально і психологічно хворі. З ними не можна домовитися, їх неможливо переконати. Вилікувати їх можна тільки примусово. І то не всіх. Безнадійно хворих доведеться приспати.
Чи варто зараз змиритися з фактом окупації 20% українських земель і шляхом поступок закінчити бойові дії, які приносять українцям важкі людські й економічні втрати? – Ні, тому що після нетривалого перепочинку ворог відновить бойові дії з метою повної окупації нашої Батьківщини.
Чи може Україна здатися, капітулювати, щоб припинити цю м’ясорубку? Чи гарантує мій особистий неспротив окупантам мою безпеку? – Ні, тому що капітуляція призведе не до зменшення масштабів вбивств, катувань і згвалтувань, а до їх збільшення (масові вбивства у Бучі є тому красномовним доказом). Окуповані регіони опиняться в значно гірших економічних умовах, ніж неокуповані. Правове становище людей там буде гіршим за ОРДЛО, де давно немає жодних прав і свобод, а всі чоловіки (навіть інваліди) мобілізовані на війну і використовуються як «гарматне м’ясо». Отже, в цій війні нам не залишили вибору: цю війну можна тільки виграти.
На відміну від точних наук, в історії немає жорстких законів, але є закономірності. Закономірність – це втілення закону у реальній історичній дійсності через можливі альтернативи. Оскільки в історичному процесі важливу роль відіграє свідома діяльність людей, суб’єктивні фактори, «випадковість», то закономірність має ймовірнісний характер, не є невідворотною і допускає альтернативний розвиток подій. Бути точнішим у виявленні закономірностей нам допомагає метод аналогії, коли порівнюються між собою схожі процеси та явища.
Коли ми визначили наявність певних історичних закономірностей, за їх допомогою ми можемо з високою вірогідністю прогнозувати майбутнє. Наприклад, ми знаємо, що кожна збройна революція робиться заради покращення життя людей, але її результатом на тривалий період є його погіршення. Лише згодом революційні зміни можуть привести до перевищення дореволюційних показників добробуту громадян. За слушним висловом британського мислителя Томаса Карлайла, «будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники».
Також ми знаємо, що кожна класична революція (Нідерландська, Англійська, Велика французька, Американська, дві російські 1905 і 1917 рр., дві українські 1648 і 1917 рр.) супроводжувалася громадянською війною та інтервенцією сусідніх держав. Крім того, кожна революція проходить три етапи терору. На першому етапі знищуються відверті вороги революції, на другому винищують тих, кого вважають прихованими або потенційними ворогами революції, а на третьому – нова бюрократія і безідейні пристосуванці відтісняють від влади і репресують тих, хто робив революцію. Третій етап часто називають контрреволюційним через відмову від значної частини революційних завоювань.
Це зовсім не означає, що революція завжди є негативним процесом. Але, якщо є можливості для еволюційних змін, то мирний шлях суспільних перетворень є пріоритетним.
Аналізуючи процеси, що відбуваються у сучасній Російській Федерації, ми можемо виділити три групи закономірностей:
1) Закономірності розвитку сучасних диктаторських режимів.
Свої закономірності можна встановити і для сучасних диктаторів, які використовують націоналістичну або реваншистську риторику. Спочатку вони позбавляються від тих, хто привів їх на трон. Потім створюють образи «внутрішніх ворогів» і під приводом боротьби з ними, зміцнюють особисту владу всередині країни. Отримавши абсолютну владу, диктатори за допомогою корупції збагачують себе і своє оточення. І нарешті, використовуючи націоналістичну і релігійну риторику, розпочинають зовнішню експансію. Якби не зовнішня агресія, такі диктатори правили б довго і спокійно як Р. Мугабе, І. Карімов, С. Ніязов, Н. Назарбаєв. На воєнному етапі практично всі диктатори втрачають свою владу або життя. Така доля спіткала А. Гітлера, Б. Муссоліні, Пол Пота, С. Мілошевича, М. Каддафі, С. Хусейна. При цьому жоден правитель з другої групи до останньої можливості не йшов на компроміси ні з опозицією, ні з іноземними противниками. До останнього не піде на якісь поступки і Путін. Отже, Україні треба налаштовувати себе боротися до остаточної перемоги, яка закінчиться як мінімум на державному кордоні 2014 року, а як максимум на руїнах Кремля.
2) Закономірності розвитку сучасних воєн.
Значна частина сучасних воєнних конфліктів триває приблизно 10 років. Далі наступало економічне, матеріально-технічне та психологічне виснаження однієї чи обох сторін. Це приводило до стабілізації лінії зіткнення, зниження інтенсивності або повного припинення бойових дій. Наприклад, 10 років йшла війна СРСР з Афганістаном (1979-1989 рр.), громадянська війна в Сальвадорі (1979-1991), громадянська війна в Нікарагуа (1981-1990), громадянська війна в Алжирі (1991-2022), громадянська війна в Непалі (1996-2006), Друга чеченська війна (1999-2009), громадянська війна в Лівії (2011-2020). 13 років палала громадянська війна в Лаосі (1960-1973), збройний конфлікт на Бугенвілі (1988-1998). 11 років з перервами тривали китайсько-в’єтнамські збройні сутички (1979-1990). По 8 років не стихали війна за незалежність Алжиру (1954-1962), війна американців у В’єтнамі (1965-1973), громадянська війна в Камбоджі (1967-1975) та виснажлива ірано-іракська війна (1980-1988). З 2009 р. продовжується війна у Сомалі проти ісламістів, яка наразі перебуває в неактивній фазі. У 2020 р. припинилися активні бойові дії між режимом Б. Асада та ісламською опозицією в Сирії, які розпочалися у 2011 р. З 2014 року триває громадянська війна в Йемені і там уже очевидна патова ситуація, яка в ближчим часом приведе до затухання конфлікту. Російсько-українська війна розпочалася у 2014 р. і має високі шанси на завершення активної фази у 2023-2025 рр.
3) Закономірності розвитку будь-якої імперії.
Кожна імперія проходить певні етапи розвитку: виникнення, зростання, розквіт, занепад, крах. Подібні фази пройшли Персидська, Римська, Арабська, Монгольська, Ацтекська, Англійська, Португальська, Іспанська, Японська, Германська, Австрійська імперії, Імперія Великих Монголів, Імперія франків, Імперія інків. Отже, кожна імперія проходить стадію розпаду. В сучасному світі залишилося тільки дві імперії – Російська Федерація та Китай. Обидві країни залишаються імперіями, оскільки утримують у своєму складі інші народи силою та проводять цілеспрямовану політику їх асиміляції.
Тут ми і згадаємо про другий закон термодинаміки, який твердить, що чим більш замкнена система, тим більше її розпад (ентропія). Тож спроби Росії прив’язати до себе інші народи кандалами, відокремитися від Заходу, всі ці імпортозаміщення, антисанкції, «суверенна демократія», «вставание с колен», «русский мир», «зайва хромосома», «євразійство», «особливий шлях» тільки посилюють ізоляцію системи Путіна і пришвидчують рух Росії до краху. Те саме, згодом, спіткає і Китай.
При цьому в період занепаду в деяких зі згаданих імперій спостерігалися спроби зупинити відцентрові процеси шляхом зміцнення економіки та намагань відвоювати раніше втрачені землі. Коли імперці підсвідомо відчувають наближення кінця своєї імперії, вони намагаються всупереч логіці подій зупинити хід історії, розв’язавши нову війну. Однак ці передсмертні судоми не рятують імперії, а лише засвідчують вирок патологоанатома. Курка з відрубаною головою може ще деякий час швидко бігати, але вона все одно впаде. Навіть якщо у цієї курки було дві голови.
Отже, спираючись на вищеназвані закони і закономірності, спробуємо окреслити основні аксіоми та сценарії подальшого ходу російсько-української війни. Слід зауважити, що запропоновані прогнози – це тільки можливі варіанти розвитку майбутніх подій, які можуть ніколи не здійснитися. Таким чином:
Російсько-українська війна – це подія глобального масштабу і вона радикально вплине на весь світ.
Україна має моральну перевагу над агресором, оскільки захищає від загарбників свою землю, а ідеологія рашизму має людиноненависницький і терористичний характер. Кремль задумав не просто окупацію України, а геноцид українського народу шляхом фізичного винищення свідомих українців та цілковитої насильницької русифікації решти населення. Тобто, на відміну від агресора, Україна веде справедливу війну.
Санкції і конфронтація між Росією і Заходом не зупиняться, а тільки наростатимуть. Допомога Україні також буде збільшуватися.
Економічно задушити Росію Заходу не вдасться.
Економічно повністю задушити Україну Росії також не вдасться.
Рано чи пізно РФ оголосить загальну мобілізацію.
Рано чи пізно НАТО відкрито втрутиться у війну.
Росія приречена програти цю війну за будь-якого сценарію, тому що сукупний людський, економічний та воєнний потенціал України і Заходу значно переважає.
Скоріш за все, Путін буде правити росіянами до кінця своїх днів або, принаймні, поки не втратить дієздатність. Можливість державного перевороту чи революції при житті диктатора є мінімальною.
Поки Путін при владі, миру з Україною він не підпише і буде прагнути її повної окупації. Можлива тільки стабілізація лінії фронту, тимчасове затишшя, підписання перемир’я, як це бувало у період 2014-2021 рр.
Збройні сили України зможуть завдати важких утрат росіянам, знівелювати їхній наступальний потенціал, звільнити частину територій, але без прямої участі військ НАТО навряд чи зможе повністю розгромити російську армію. Повне повернення територій можливе тільки після смерті Путіна внаслідок деморалізації російської армії і суспільства.
Якби не було важко, але час грає на Україну, оскільки Росію не можна перемогти одним ударом. Її можна тільки поступово ослабити, довести до стану внутрішньої нестабільності і дочекатися руйнації системи зсередини.
Головною ознакою майбутньої перемоги стане корінний перелом у війні, коли російська армія втратить воєнну ініціативу і здатність до наступу. Відтоді Україна буде вирішувати, де і коли здійснювати наступ, а росіяни перейдуть до стратегічної оборони.
Для України Крим є стратегічним півостровом, який забезпечує захист всього Півдня України та її морської торгівлі. Допоки Києву не вдасться повернути Крим, буде зберігатися екзистенційна загроза для української державності.
Існує висока вірогідність, що активна фаза війни завершиться у 2023-2025 рр. Однак зберігатиметься високий ризик нової фази ескалації.
Чим довше триватиме війна і чим довше Путін перебуватиме при владі, тим більш руйнівними для Росії будуть наслідки так званої «спеціальної воєнної операції».
Після смерті Путіна і поразки Росії у війні з Україною існує надзвичайно високий ризик спалаху в Росії громадянської війни, яка буде супроводжуватися міжнаціональними та міжрегіональними збройними сутичками, а також введенням на окремі території іноземних військ (в тому числі українських) та миротворчих контингентів.
Путінське оточення спробує м’яко перебрати владу. Існує вірогідність швидкої передачі і консолідації влади, збереження внутрішньої стабільності, початку мирного врегулювання з Україною та Заходом, в основі якого лежатиме часткове відведення російських військ з України при спробах залишити за собою ОРДЛО і Крим. Втім, навіть за такого розвитку подій в середньостроковій перспективі на Росію все одно чекає дестабілізація.
Але глибина і кількість кризових явищ в РФ робить дуже високою вірогідність, що «еліта» не зможе поставити під контроль внутрішньополітичну ситуацію.
Відповідно, Росія не збережеться в сучасних кордонах, але її розпад може тривати десятиліттями. Перший етап розпаду може включати національні автономії з високим рівнем національної самосвідомості і достатнім рівнем економічної потужності: Татарстан, Башкирія, Чечня, Якутія, Бурятія. Другий етап суверенізації ймовірно охопить дрібні національні республіки (Дагестан, Кабарда) та етнічно російські регіони з автономістськими традиціями (Дон, Урал, Сибір, Далекий Схід).
Деякі оглядачі вважають, що Росія не розпадеться, оскільки більшість національних республік є дотаційними і при від’єднанні вони будуть дестабілізовані, а їх рівень життя сильно впаде. Однак треба розуміти, що прогнозувати дії регіонів, виходячи з сучасної ситуації методологічно невірно. Адже ситуація обов’язково зміниться. Загальна економічна криза, масові протести, бунти і збройні конфлікти в РФ можуть призвести до того, що центральна влада втратить авторитет. Коли уряд у Москві не зможе виконувати свої найважливіші функції (зовнішня оборона, підтримання внутрішнього порядку, перерозподіл доходів між регіонами), зникне і смисл зберігати до нього лояльність. Це активізує етнічний сепаратизм або спонукає регіони ізолюватися у намаганні врятувати місцеву економіку, як це було у 1991-1993 рр.
Якщо розпад РФ буде супроводжуватися громадянською війною, розривом економічних зв’язків і руйнівними міжрегіональними конфліктами (а він буде), то деякі з регіонів почнуть шукати порятунок у приєднанні до сусідніх держав. Тоді стане цілком можливим, що Східна Слобожанщина і Кубань згадають про своє українське коріння і самі попросяться «в родную гавань». Найкращим захистом для Харкова був би український Білгород, а для Маріуполя – Таганрог. Безпека на Азовському морі можлива тільки в тому випадку, якщо воно стане повністю українським.
При грамотній політиці уряду приєднання до України нових земель не стане дестабілізуючим чинником. Гнучке використання таких інструментів як інформаційна, міграційна і кадрова політика, надання громадянства і права голосувати на виборах, дозвіл працювати на державній службі, українізація освіти забезпечить швидку абсорбацію цих територій.
Услід за згаданими регіонами, Смоленщина може попроситися до складу Білорусії, Карелія до Фінляндії, Чукотка і Камчатка до США, Курили до Японії, Абрене до Латвії, а Івангород до Естонії. Долю Калініградської області будуть вирішувати Німеччина, Польща і Литва.
Вихід України на свої державні кордони можна вважати перемогою, але не можна вважати закінченням війни. Війна має закінчитися переносом воєнних дій на територію противника, капітуляцією Москви і міжнародним трибуналом над рашизмом. Інакше російський імперіалізм швидко оговтається і знову піде в атаку.
Щоб перемогти у воєнному відношенні – потрібно перехопити ініціативу і перейти від оборони до наступу. Без наступу не буде перемоги! Щоб перемогти геополітично, слід робити те саме. Оборонна, хуторянська ментальність (її уособленням стало гасло Л. Подерв’янського з закликом до росіян «відчепіться від нас») поверне нас у точку, в якій ми знову змушені будемо вибивати окупантів зі свого зруйнованого сходу і закликати міжнародне співтовариство вкотре відбудувати розбомблені Чернігів, Харків і Миколаїв. Природа не терпить порожнечі. Ми повинні здійснювати економічну, політичну, культурну, а в разі потреби, і воєнну експансію на російські території. Інакше це знов робитимуть вони.
Внаслідок втечі або переселення з ОРДЛО і Криму до РФ проросійськи налаштованих мешканців, з одного боку, та повернення туди українських біженців, з іншого боку, етнічний та електоральний склад цих територій суттєво зміниться. Це полегшить їх реінтеграцію.
Розпад Росії створює небезпеку появи на східному українському кордоні нових воєнно-політичних загроз, які можуть прийти з Кавказу, Середньої Азії та Китаю. До перманентного відбиття кочовиків з Великого Степу треба завжди готуватися. Однак це не повинно зупиняти Україну на шляху знищення Російської імперії, яка стала безкомпромісним і смертельним ворогом українського народу.
Логічним наслідком російсько-української війни та громадянської війни в Росії стане її деградація, дезінтеграція, демілітаризація, денуклеаризація та денацифікація.
Дестабілізація РФ після поразки у війні може ускладнити отримання від неї грошових репарацій. Київ має проробляти інші способи компенсації за збитки від воєнних дій.
Через саморуйнівну поведінку Путіна, існує надзвичайно висока ймовірність застосування ядерної зброї. У цьому випадку Україна і країни Заходу зазнають величезних утрат, а російська державність буде повністю знищена.
За будь-якого сценарію, для Росії підсумком війни стане втрата воєнної могутності та статусу наддержави. Під серйозною загрозою постануть політичні режими, які спиралися на російську підтримку: Сирія, Куба, Венесуела. Білорусія нарешті попрощається з Лукашенком і розпочне процес демократизації. Подолання економічної залежності білоруського народного господарства від Росії буде супроводжуватися серйозною соціально-економічною кризою. Натомість Китай ще більше посилить свої економічні та політичні позиції. Зміцнить свій регіональний вплив і Туреччина. Варто очікувати ускладнення міжнародного становища Вірменії і завершення інтеграції Карабаху до складу Азербайджану. Загостриться обстановка на афгансько-таджицькому кордоні. Ймовірно, відбудеться переформатування ООН та суттєва корекція міжнародного права.
І головне. Окрім всього іншого, російсько-українська війна – це елемент протистояння двох світоглядних систем, яке уже не може бути вирішене мирними засобами. Завершення російсько-української війни стане важливим етапом на шляху створення іншого світопорядку і прискореної глобальної модернізації на основі нових етично-правових принципів.
Микола СЛОБОДЯНЮК,
доктор історичних наук, професор,
спеціально для «Української лінії»