EN UK RU

«КОНСПІРОЛОГІЧНА КВАРТИРА» АБО ЧОМУ РУМУНІЯ ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ?

частина 1: Природний союзник

Пересічний українець знав Румунію як «батьківщину графа Дракули», «країну, де багато ромів» або ж (з особистого досвіду автора) як «уявну країну з Гаррі Поттера». Починаючи з 24 лютого 2022 року ми знаємо Румунію як державу, що надає нам таку необхідну гуманітарну та військову допомогу; яка стала прихистком для майже мільйона українців, які тікають від жахіть ординської навали.

Однак, допомога і підтримка з південного заходу надходила і раніше, а партнерські відносини між українськими та румунськими державними утвореннями можна прослідкувати аж до середньовіччя. Це вже тема для окремого матеріалу. Зараз зосередимося на сучасних двосторонніх відносинах та «дипломатичних гойдалках» двох географічних сусідів, які зі здобуттям Україною незалежності активно використовували московити як інструмент гібридної війни у Східній Європі.

«ВОРОГ МОГО ВОРОГА – МІЙ ДРУГ» – Каутілья. Як і українці, румуни також часто стикалися з надмірною «опікою» та «благими намірами» москалів (причому слово «москаль (рум.- moscal)» вжито зовсім не пейоративно, бо ж саме так молдовський хронік ХVII ст. Мірон Костін називав цей етнос, на противагу «русинам» – яких вів «Богдан Хміль» на визвольну війну).

Таким чином, у 1812 році російська імперія анексує частину Молдови на схід від Прута; не повертає майже 100 тонн золота, евакуйованих з Бухареста під час І Світової, а після ІІ Світової – ще й «звільняє з лап буржуазії» румунів та встановлює соціалістичний режим.

Незважаючи на доволі напружений старт двосторонніх відносин на початку 1990-х, коли Румунія намагалася висувати територіальні претензії до України, все ж 1997 року було підписано базовий Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, а в 2004 році – Договір про режим українсько-румунського державного кордону. Однак у вересні того ж 2004 року Румунія порушила справу проти України в Міжнародному суді ООН стосовно делімітації континентального шельфу навколо острова Зміїний. Це розцінювали як черговий недружній крок з боку південно-західного сусіда. Розглядаючи цей період напруги, що існувала в двосторонніх відносинах, потрібно уявити як бачили Україну в Румунії до 2014 року, адже в контексті теперішнього повномасштабного вторгнення, події 10-20-річної давності набувають іншого змісту. Україну до Революції Гідності в Румунії сприймали як державу проросійську, що навіть при певних про-західних зрушеннях після 2004-05 років, все ще зберігала можливість дрейфу в сторону росії. На таких уявленнях і ґрунтувалась румунська дипломатія в питаннях України. Цьому ще й сприяв (хоч і не так потужно, як у інших країнах ЦСЄ) російський інформаційний вплив і абсолютна відсутність в цьому просторі України. З іншого боку, в наш інфопростір, систематично «вкидувалися» новини, які мали пробудити серед українців неприязнь до румунів і Румунії взагалі, а в Румунії просувався наратив про «штучність» Української держави і невідворотність її повернення в лоно «расії-матушкі». Агресор відволікав увагу від себе за допомогою різного роду матеріалів про можливу війну між Україною та Румунією. Як усе сталося насправді – ми вже всі добре знаємо. Вся ця недовіра, підживлена роками з москви, на роки пригальмувала розвиток двосторонніх відносин. Однак після революції 2014 року та відчайдушного спротиву російським військам на Донбасі, не залишилось жодного сумніву у незворушності прозахідного курсу українського народу. Румуни зрозуміли, що українці вже ні за яких обставин не повернуться лицем до москви, відповідно, можна повернутися до історичних партнерських стосунків і разом протистояти московитській експансії на захід. «А БАБА-ЯГА ПРОТИ!..»

З початком війни на Сході стало зрозуміло хто з географічних сусідів нашої держави є партнерами і друзями, а хто є тим сусідом, якому постійно щось «не слава богу». До партнерів і друзів, починаючи як мінімум з 2014 року, можна віднести Румунію. До інших – належить Угорщина. В цьому контексті, відносини України та Румунії мають набути стратегічного характеру, оскільки «латентний союзник москви» в самому центрі Європи несе потенційну загрозу для обох держав.

Для України з Угорщини йде загроза для Закарпаття, де існує 150-тисячна угорська меншина, яка використовується приводом для блокування євроатлантичних прагнень України. Для Румунії загроза дещо більша – ризик втратити всю Трансільванію, втрата якої для Угорщини є найбільшою національною трагедією.

Україні потрібно переймати досвід Румунії по інтеграції (не маргіналізації чи асиміляції) етнічних угорців в соціо-культурний та політичний простір. Це може звузити простір для спекуляцій на тему меншини з боку офіційного Будапешту, однак не може нейтралізувати загрозу вцілому. Для нейтралізації потрібно діяти разом і це має бути комплексна стратегія по усуненню джерела того відчуття безкарності Будапешта за блокування євроатлантичних прагнень України та відверту підтримку Кремля. І ні, безкарність угорців походить не лише з москви. В першу чергу вона походить з Берліна. Майже всі німецькі індустріальні гіганти мають виробничі потужності в Угорщині, яка забезпечила сприятливий інвестиційний клімат для цього. А ще Угорщина забезпечила ці виробничі потужності дешевими російськими енергоносіями.

Іншими словами, Угорщина стала тою «конспірологічною квартирою», де зустрічаються два «коханця» – німецьке машинобудівництво з російськими нафтою та газом. До того ж, в останні роки, Будапешт є найбільшим імпортером німецької зброї – за період 2017-2021 рр., Будапешт закупив у Берліна зброї на 2,6 млрд. євро з ліцензією на реекспорт, обігнавши в цьому рейтингу навіть США.

Дипломатичні і політичні кроки Києва та Бухареста на «західному напрямку» повинні бути скоординовані і направлені на енергетичний сектор Угорщини. Коли Берліну стане невигідно утримувати свої потужності на території Угорщини – тоді офіційний Будапешт позбудеться безкарності за свої зухвалі випади…

Далі буде

Василь БАРБУЦА,

для «Української лінії»

EN UK RU