Людина, що хоча б раз чула пісню «Священная война», у виконанні Ансамблю пісні та танцю російської армії ім. А.В. Александрова, ніколи не забуде ці гуркітні і тривожні акорди. Мелодію, наповнену благородним гнівом по відношенню до окупанта, що прийшов на нашу землю вбивати, ґвалтувати, грабувати, зносити з лиця землі мирні міста та села, не можна переплутати з жодною іншою піснею.
Чи не правда, нешановні росіяни, що пісня нині, як ніколи актуальна? Та ось якісно виконувати її не маєте ні можливості, ні морального права. Можливості, оскільки ансамбль Олександрова певною мірою, передбачивши побажання мужнього прикордонника, у 2016 році впав у фатальне для вас уже Чорне море, а морального права, бо нині ви – та сама «фашистська сила темна, проклята орда», яка вбиває, ґвалтує та грабує українців, нищить їхні мирні міста та села.
Але є ще одна причина, через яку росіяни не мають морального права виконувати цю пісню. Бо вона повністю поцуплена. І поцуплена, не повірите, в українців. Так, саме так. Текст пісні, авторство якого приписують сталінському орденоносцю та, за словами письменника Олександра Фадєєва, боягузливому пристосуванцю Василю Лебедєву-Кумачу, насправді належить уродженцю Чернігівщини вчителю словесності Олександру Боде.
І з мелодією не все так просто. Згідно з офіційною версією, мелодію до пісні «Священная война» написав Олександр Александров. Побачивши її текст 24 червня 1941 року чи то в газеті «Известие», чи то в «Червоній Зірці» Александров відразу після репетиції крейдою на дошці накидав ноти, а вже через два дні Червонопрапорний ансамбль під його керівництвом виконав цю пісню на Білоруському вокзалі, проводжаючи на фронт бійців Червоної Армії.
Така оперативність у написанні пісні є досить підозрілою. Тому ми схиляємося до версії іншого, не менш знаменитого українця, а саме автора світового бестселера «Криголам» Віктора Суворова, який стверджує, що замовлення на написання пісні було приурочене до визвольного вторгнення Червоної армії, що намічалося в окуповану Німеччиною Європу. І це замовлення прозвучало від самого Сталіна ще в лютому 1941 року.
Ну, а тепер найцікавіше. Три роки тому український кобзар Тарас Силенко виявив у музичній спадщині воїнів Української Народної Республіки, які воювали проти Радянської Росії, пісню «Встань, народе мій!» (укр. «Повстань, народ мій!»), також відому під назвою «Вот день войны народной» (укр. «Ось день війни народної»). Так ось мелодія цієї пісні практично ідентична мелодії Александрова.
І що цікаво, на думку музикознавця Любові Морозової, пісня «Священная война» написана в музичному розмірі 3/4, а не 2/4, що властиве радянським маршам. Це вказує на те, що мелодія могла б звучати у супроводі кобзи. Ну, а оскільки сам Олександр Александров, згідно з офіційними даними, є «автором майстерень обробок десятків пісень народів різних країн», то тут як говорити і коментувати нічого…
Олександр ФИЛЬ, для «Української лінії»
