EN UK RU

ДОСВІД ВИКРАДАННЯ ДІТЕЙ ПУТІН І КО запозичили в Гітлера з Гіммлером

У Міноборони Росії заявили, що від початку війни в Україні вивезли з захоплених територій майже 200 тис. українських дітей. Кремлівські пропагандисти із «зомбоящика» подають це все росіянам як рятування дітей-сиріт, покинутих «оскаженілими українськими нацистами» від воєнних дій. У результаті мешканці за «порєбриком» в черговий раз перебувають у захопленні від гуманності своєї армії та політиків. Насправді ж росіяни просто викрадають дітей із тимчасово окупованих українських територій, що є грубим порушенням правил ведення війни, а також 7 та 21 статей Конвенції ООН про права дитини та 49 статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, яка забороняє примусове масове або індивідуальне переселення чи депортацію населення захоплених територій. Але як показує практика війн, проведених Росією у XXI столітті, у них свої погляди на міжнародні закони, конвенції чи рекомендації – повне їх ігнорування.

Відповідну практику Росія застосувала в 2014 році, коли окупувала український Крим. Всі ми пам’ятаємо сотні вивезених дітей з півострова у так званих «потягах надії», де їх мали всиновити в РФ. До речі, за такі дії Росію тоді виключили із Європейської мережі омбудсменів з прав дитини (ENOC). Нині Кремль знову взявся за старе та розгорнув цілу кампанію із викрадення українських дітей та вивезення їх до різних областей Росії.

Путін та його політична номенклатура не втомлюються повторювати, що борються проти «нацизму», «фашизму» та історичного нігілізму в Україні, якого тут ніколи не було, але нічого не говорять про те, що ведуть свою боротьбу якраз методами нацистів. Це надто явно прослідковується у багатьох випадках. Викрадення дітей, якраз є одним із таких. У нацистській Німеччині цим займалася організація «Лебенсборн», створена в 1935 році за ініціативи Генріха Гіммлера. Під час війни представники організації викрадали дітей в окупованих країнах, які мали схожі риси з представниками «нордичної раси», та віддавали їх на усиновлення до німецьких родин. У путінській Росії цим займаються військові та представники росгвардії». У російських ЗМІ вже повідомили, що господар Кремля дав вказівку адаптувати російське законодавство для можливості швидкого усиновлення викрадених в Україні дітей.

Окрім цього росіяни мають намір на державному рівні створити спеціальні табори для таких дітей, де вони б вивчали російську мову. Вони передбачаються для тих, хто погано знає мову «русского мира» та не зможе належним чином навчатися в тамтешніх школах. Відповідні фільтраційні табори викрадених представниками «Лебенсборн» дітей із СРСР були в Польщі. Тут теж малечу посилено навчали німецькій мові та ідеям нацизму перед тим, як адаптувати їх до життя в нацистській Німеччині.

Єдине, що нацисти не використовували дітей із «Лебенсборну» з пропагандистською метою. Чого не скажеш про Скабеєвих і Кісєльових. Згідно з інформацією Центру протидії дезінформації при РНБО, росіяни активно використовують вивезених з України дітей для пропаганди та фейків. Найбільш поширені фейки про те, як «Український режим, наслідуючи Третій рейх, відправляє воювати дітей», або «діти від початку спецоперації працювали шпигунами на користь України». Для підтвердження своєї брехні, вони поширюють беззмістовні інтерв’ю з викраденими дітьми, які нібито і були «шпигунами» чи воювали в українській армії.

Наразі ми маємо чітко розділяти викрадення дітей Кремлем на два види: державний «кіднепінг» та військовий. У першому випадку викрадені діти використовують державою-агресором на власній території з пропагандисткою та ідеологічною метою. До першого виду відносяться ті майже 200 тис., про які заявили в Міноборони РФ та вивезли з пропагандисткою та ідеологічною метою. Чимало експертів переконані, що з часом вони стануть ресурсом для силових відомств, допоможуть певною мірою вирішити демографічну кризу в РФ і найголовніше – пройшовши відповідну ідеологічну обробку, стануть «правильними і покірними» до режиму українцями, яких можна буде використовувати як управлінців та представників рашистської влади на окупованих територіях України. До другого виду відносяться викрадення неповнолітніх українців російськими військовими в інтересах досягнення бойових завдань безпосередньо в районах ведення воєнних дій чи на тимчасово окупованих територіях з метою шантажу, заручництва, збагачення через викуп, залякування населення та примусу до співпраці батьків. Військовий «кіднепінг» – відверто бандитський метод ведення воєнних дій, який не контролюється Кремлем та є однією з багатьох ганебних форм ведення війни сучасною російською армією.

Від початку війни Росії проти України ми вже зіткнулися з використанням російськими солдатами українських дітей як заручників і якості гарантії того, що місцеве населення не видасть українським військовим їхні місця дислокації. Відповідні випадки, зі слів Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, в березні були зафіксовані на Київщині, Сумщині, Чернігівщині та Запоріжжі.

У 2014 році під час перших збройних виступів сепаратистів на Донеччині світові ЗМІ обійшли кадри, на яких терористи, прикриваючись «живим щитом» із жінок і дітей, намагаються захопити військові частини чи українські блокпости. Вперше в новітній історії України цей прийом росіяни застосували під час анексії Криму. Проте є й давніші аналогії – так під час німецько-радянської війни діяли на окупованих територіях СРСР солдати Вермахту. У радянських архівних документах того часу міститься маса відповідних згадок. Зокрема, у збірнику спогадів «За блокадным кольцом: воспоминания / Автор-составитель И.А.Иванова. – Вести, 2007» про це розповідає Валентина Лалетіна, жителька села Стрельці Ленінградської області: «Німці вигнали жителів із будинків і почали ганяти по лісах від одного села до іншого як живий заслон перед наступаючими частинами Червоної армії». Ось документальна згадка про такі дії нацистів на Донеччині: «23 лютого 1943 року в Краматорську німці зігнали всіх чоловіків, жінок, дітей і роздягнених погнали на передову лінію, а за ними йшли німецькі частини» (Центральний державний архів вищих органів влади України фонд 4620. оп. 2, спр. 368, арк. 5.). А ось Житомирщина: «Нацистські бузувіри використовують мирних жителів під час розмінування мінних полів. Жінок і дітей женуть на мінні поля і в такий спосіб економлять час для розмінування, також активно використовують такі щити під час наступу на партизанів

Тепер орки активно використовують дітей як «живий щит» від ЗСУ. Скажімо, 11 квітня росіяни в місті Волноваха змусили повернутися до навчання дітей незважаючи на те, що неподалік відбувалися воєнні дії. Задля необхідної для Кремля «картинки» про відновлення мирного життя в окупованих регіонах, вони ризикували здоров’ям дітей. Між іншим, використання «живого щита» з дітей і жінок німцями нещадно критикували після німецько-радянської війни радянські історики та військові спеціалісти, з осудом про це згадують і сучасні кремлівські дослідники Другої світової війни. Утім, як бачимо, «доблесним» російським військовим і пропагандистам про це не відомо.

Материнський інстинкт під час війн не раз допомагав розвідникам чи спецслужбам у їх роботі. Так, нацисти полюбляли забирати дітей у матерів, та під страхом їхньої смерті, примушували збирати розвіддані чи інформацію про необхідних їм людей. Зазвичай це використовувалося ними в боротьбі проти радянських підпільників і партизанів. Радянські спецслужби активно використовували викрадення дітей керівного складу українських повстанців з метою їхнього виведення з підпілля. Малюки зазвичай ставали заручниками обставин і головним арґументом «органів» у справі шантажу та тиску на повстанця з метою виманити його з підпілля чи схилити до співпраці. Розуміючи ефективність такої тактики, ґебісти всілякими способами намагалися через свою агентуру розшукати дітей упівців. Тиск на батьків-повстанців здебільшого чинили через матерів – після того, як забирали у них малюків.

Не кожна мати витримає, коли у неї віднімають найдорожче – рідну дитину. Нині ж у російсько-українській війні до цієї призабутої тактики повертаються російські солдати. Про це повідомляв голова Луганської ОВА Сергій Гайдай у своїх зведеннях: «Орки крадуть дітей, а потім змушують жінок, їхніх матерів, щоби вони йшли на позиції українських військових під егідою, що їм нібито потрібна гуманітарка. Брати якісь там гуманітарні набори чи продукти і потім повертатись назад і розповідати, як облаштовані позиції українських захисників. Якщо жінки цього не зроблять, то вони погрожують розстріляти дітей». 17 квітня рашисти викрали на блок-посту у Василівці 16-річного сина голови Запорізької райдержадміністрації Олега Буряка, ймовірно, з метою тиску на держслужбовця. Хлопець досі перебуває в полоні, перемовини щодо його повернення ведуться надто важко. «Мій син не військовий, не політик. Я не розумію, чому досі утримують мою дитину», – заявив батько під час спілкування з українськими ЗМІ.

Дещо інші факти викрадення дітей на тимчасово окупованих територіях Харківщини повідомили представники української Держприкордонслужби. Вони зафіксували випадки викрадання з метою обміну їх на зброю.

Всі ці факти є грубим порушенням правил ведення війни, яких давно притримується цивілізований світ, а «русский мир» – зневажає.

Наразі Україна мала б створити в офісі уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової підрозділ, який займався б винятково цією проблемою під час війни Росії проти України. Відповідний підрозділ мав би ретельно систематизувати відповідні факти, інформувати українське та міжнародне суспільство, проводити активну міжнародну просвітницьку кампанію в Комітетах ООН з прав людини та дітей, Глобальному Альянсі національних інституцій з прав людини (GANHRI) з метою їхнього подальшого тиску на державу-агресора, вести перемовини з Кремлем щодо повернення вже вивезених дітей та наполягати, користуючись Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни, припинити відповідну практику на тимчасово окупованих українських територіях.

Володимир ГІНДА, для «Української лінії»

EN UK RU