Оспівана радянськими істориками, так звана «рельсова війна» на перевірку виявилася не більше, ніж пропагандистським міхуром, який майстерно надув багаторічний радянський партійний і державний діяч Пантелеймон Пономаренко. Перебуваючи на посаді 1-го секретаря ЦК КП(б) Білорусії і водночас начальника Центрального Штабу партизанського руху, саме він висунув теорію «рейкової війни». Проте, за словами багатьох фахівців у галузі підпільно-диверсійної роботи, головний партійний функціонер Білорусії зовсім не розбирався ні в партизанському русі, ні тим більше в «рельсовій війні».
Щоб нас не звинувачували в загальних висновках, надамо слово головному диверсанту СРСР Іллі Старинову. У своєму інтерв’ю газеті «Праця» він так відгукується про теорію «рельсової війни»: «Це було абсолютно безглуздо, оскільки фашисти не відчували нестачі в рельсах і легко замінювали пошкоджені шляхи. А ми витрачали безліч дорогої вибухівки, фактично не створюючи фашистам проблем із перевезеннями».
Не будемо особливо коментувати слова одіозного діяча диверсійно-партизанського руху, можливо в таких критичних висловлюваннях з приводу організації «рейкової війни», явно спрямованих на адресу висуванця Сталіна та головного комуніста Білорусії Пантелеймона Пономаренка, ховається елементарна людська образа. Доказом цього є хоча б слова полковника Іллі Старинова зафіксовані у книзі «Солдат століття». Зокрема, він пише: «Я був категоричним противником рельсової війни. І тому зараз полковник – не Герой, не генерал. Я отримав стільки супротивників, що їх вистачило, коли писали історію. Ця війна завдала колосальної шкоди нам і принесла велику користь німцям».
Щоб пояснити такі різкі висловлювання і образи, що не приховуються, з приводу несправедливого ставлення до своїх заслуг, Старінов мабуть хотів нам донести, що тому ж Пантелеймону Пономаренко Сталін під час війни привласнив звання генерал-лейтенанта, тоді як він так і залишився скромним полковником. Та й у списку партизанів та підпільників, удостоєних звання Героя Радянського Союзу, а їх до кінця війни було 249 осіб, диверсант Старінов себе не знайшов. І це при тому, що під його керівництвом було підірвано 256 мостів та пущено під укіс понад 12 тисяч ешелонів супротивника. Однак ми повернемося до першоджерела. Ось як коментував ефективність так званої рельсової війни авторитетний диверсант:
Перше. У німців не бракувало рельсів. У них на окупованій території до травня, коли це планувалося, було понад 11 мільйонів рельсів. Хотіли підірвати за один місяць 300 тисяч. Але 300 тисяч – становило лише 4%, навіть менше. Але при цьому в наказі не було сказано підривати їх на головних магістральних шляхах, отже, можна було і на запасних, другорядних, деповських. Тобто диверсії були націлені на перерву, головним чином, магістралей. Тепер про рельсову війну Сталін висловився із захопленням, схвалив її і сказав, що внаслідок цієї війни ми можемо поставити супротивника перед катастрофою, бо закриємо всі шляхи до джерел постачання. Ми ж вважали, що я, зокрема, і з великих працівників, такі як Хрущов, який зі мною погодився, ми вважали, що цей удар буде дуже слабким, а кошти до підриву будуть витрачені дуже значними. Чому? Тому що рватимуться рельси, щоб набрати переваги на другорядних коліях, де партизани господарі, там вони й підірвуть їх. Вибух на другорядних коліях однаково цінувався з магістраллю.
Друге. Німці дуже швидко навчилися ліквідувати наслідки вибухів цих рельсів. Вони винайшли – німці все-таки, як народ винахідливий, – винайшли рельсовий місток. Ось такий місток, 80 см, який накладався на перебиті частини. Рельси зазвичай при аварії поїзда пробивало всього на 30-35 см. І розрив закривався цим вісімдесяти сантиметровим мостом. Поїзди забезпечувалися цими містками, і де бачили пошкодження, клали їх та їхали далі. Загалом, що сталося у серпні. У серпні планувалося підірвати 300 тисяч рельсів. Підірвали всього 2014. Але в серпні аварій поїздів у білорусів, – я не пам’ятаю в інших, але приблизно і в інших те саме, – у білорусів кількість аварій поїздів у серпні зменшилася більше, ніж на 200. А самі білоруси визнають, що десяток аварій поїздів коштує понад сотню підірваних рельсів. Тому що при аварії поїздів не тільки рельса підривається, а й, що найважливіше, виводиться з ладу рухомий склад. І змушує поїзди знижувати швидкість.
Друге. Здебільшого було підірвано рельси на другорядних запасних коліях. І ось розпочався відступ німців. Нашим військам було дуже важливо захопити залізниці. І що ж виходило. Німці підривали рельси тими шляхами, якими вони їздили. Вони виводили шляхи, які нашим військам доводилося відновлювати. Партизани ж підривали рельси запасними шляхами.
Пам’ятаю, був випадок, коли на станції Орша потрібно було зібрати рельси для відновлення вузла. Кабанов, який згодом став міністром шляхів сполучення, посилає «колоду», щоб привезли запасних шляхів з перегону Орша – Апель, де до цього діяли партизани. Цей шлях був тепер у звільненому районі. Який же був подив, коли ввечері вони прибули і не привезли нічого. Ні рельсів, ні стрілок. Партизани настільки понівечили ці рельси, що везти їх на відновлення не мало сенсу. Це означає, що партизани допомогли німцям ускладнити просування наших військ».
