«АХТУНГ, АХТУНГ, В НЕБІ ПОКРИШКІН!»

 ЦЕ НІЩО ІНШЕ, ЯК ВИГАДКА ПИСЬМЕННИКІВ ТА КІНОШНИКІВ…

Російський дослідник історії авіації автор фундаментальної праці «Аси Великої Вітчизняної війни. Найрезультативніші льотчики 1941-1945 років» Михайло Биков, мабуть сам того не підозрюючи, розвінчав міф про унікальність та надзвичайний талант льотчика-винищувача – росіянина Олександра Покришкіна. Справа в тому, що Биков майже п’ять років скрупульозно збирав та систематизував документальні свідчення про бойову діяльність радянської винищувальної авіації та її пілотів.

Отже, згідно з численними довідниками, мемуарними та публіцистичними творами, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін, протягом тривалого часу впевнено займав друге за результативністю (після українця Івана Кожедуба, – Авт.) місце серед льотчиків-винищувачів країн Антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні. Адже згідно з офіційними даними у Покришкіна було підтверджено 59 індивідуальних та 6 групових повітряних перемог. Правда деякі дослідники намагалися переконати спільноту, що маршал авіації Олександр Покришкін здобув 81 повітряну перемогу! Ну, а сам Олександр Іванович у 80-х роках минулого століття у розмові з В’ячеславом Молотовим, ну тим самим, що в 1939 році ділив з Йоахімом фон Ріббентропом Європу, «скромно» наголосив, що на його рахунку аж 90 збитих літаків, та ось ба, недосконалість системи підрахунку повітряних перемог, що існувала тоді в ВПС РСЧА, за словами маститого аса, не дозволила йому занести їх до свого офіційного списку.

Однак залишимо все це на совісті «другого за результативністю льотчика-винищувача». Тим паче, що навіть ті літаки, що були все ж занесені до офіційного списку в якості трофеїв Покришкіна, при детальному та скрупульозному аналізові, виявилися не зовсім його. А деякі, уявляєте собі, були навіть придумані, а точніше вкрадені ним. І документальним підтвердженням цього є хоча б коментар самого Михайла Бикова, який після п’яти років роботи в архіві наголосив, цитую: «Підсумковий бойовий рахунок в 59 особистих повітряних перемог, представлений в мемуарній і публіцистичній літературі, не підтверджуються документами ЦАМО РФ». Як вам такий вердикт?

Отже, як подібне могло трапитися? Оскільки відповідати на це запитання нікому, спробуємо провести власне розслідування. Отже влітку 1944 року під час німецько-радянської війни між командиром 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії гвардії полковником Олександром Покришкіним і його підлеглим – командиром 16-го гвардійського винищувального авіаполку гвардії капітаном Григорієм Речкаловим виник такий собі конфлікт. Справа в тому, що Речкалов запідозрив свого начальника в тому, що той привласнив собі три літаки, що були збиті ним ще в 1941 році! І підозри ці виявилися небезпідставними. Це підтвердили і штабні офіцери. Виявляється, що під час важких боїв в 1941 році 55-й винищувальний авіаполк в якому воювали Покришкін і Речкалов потрапив в оточення. Штабна документація, а з нею і бойові журнали полку були знищені. Григорія Речкалова на той час у частині вже не було, оскільки в липні 1941 року він отримав важкі поранення та був евакуйований до шпиталю. Однак після тривалого, майже річного лікування, він все ж повернувся до рідного авіаполку і продовжив кар’єру льотчика-винищувача.

Воював Речкалов досить успішно і 24 травня 1943 року його було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. А за рік, тобто влітку 44-го, призначено командиром 16-го гвардійського винищувального авіаполку. Окрім того станом на 1 червня 1944 року в 112 повітряних боях він особисто збив 48 літаків противника, ще 6 – рахувалися як групові перемоги, за що Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1944 року Речкалов отримав другу зірку Героя Радянського Союзу.

Звичайно, перебуваючи на посаді командира авіаполку, Григорій Речкалов поцікавився, де поділися його три літаки, які він збив ще на початку війни? Адже, попри фронтову дружбу і всілякий там інтернаціоналізм, між радянськими льотчиками існувало і негласне суперництво, яке подекуди переростало навіть у непримириму ворожнечу. Льотчики-винищувачі досить ревно слідкували не тільки за своїми успіхами, але й за здобутками своїх конкурентів. Оскільки повітряні перемоги приносили льотчикам дивіденди у формі нагород, грошових виплат, а ще, звичайно ж, славу…

Штабні офіцери розповіли новопризначеному командиру авіаполку, що Покришкін, скориставшись відсутністю Речкалова та своїм службовим положенням тоді в 41-му, просто «переписав» собі три «безхозні» літаки. Це були: винищувач Bf-109, розвідник Hs-126 та пікіруючий бомбардувальник Ju-88, що були збиті Григорієм Речкаловим в тому ж таки 41-му.

Гадаємо, що Покришкін просто плекав надію на те, що його товариша по службі Григорія Речкалова, після такого важкого поранення просто спишуть із авіації і три збиті ним літаки просто «пропадуть». Тому Олександр Покришкін, керуючись принципом «не пропадати ж добру», без зайвого мудрування, долучив їх до списку своїх повітряних перемог.

Опосередковано це підтверджується і текстом нагородного листа на командира ескадрильї капітана Олександра Покришкіна, що зберігається в ЦАМО РФ. У ньому, зокрема йдеться: «… в нерівних повітряних боях був двічі збитий. Виконуючи завдання Командувача ВПС 9-ї армії з розвідки пр-ка був збитий в нерівному бою, один за допомогою бійців!!! (так в тексті, – Авт.) організував вивезення свого літака із тилу пр-ка, але потрапивши в оточення за наказом Командувача 18-ю армією літак спалив і разом з бійцями 30 СД мужньо пробився із оточення»…

Ну, а далі, після виходу з оточення і отримання нової матеріальної частини, а саме літаків МІГ-3, Покришкін разом з товаришами успішно штурмує якусь там залізничну станцію Акимівку. Закінчується нагородний лист так: «Має (Олександр Покришкін, – Авт.) 190 бойових вильотів з них 144 на штурмування. Один з найкращих розвідників в полку і дивізії. За відмінне виконання бойових завдань по боротьбі з німецьким фашизмом тов. ПОКРИШКІН достойний подання до урядової нагороди орденом «ЛЕНІНА…». Нагородний лист було підписано командиром 55-го винищувального авіаполку майором Івановим 19 листопада 1941 року.

Ви помітили, що в нагородному листі жодної тобі згадки про збиті літаки? А тим часом, уявіть собі на мить, льотчика представлено до першої його нагороди. Наголошую, це не орден Червоної Зірки і навіть орден Червоного Прапора, а найвища урядова нагорода в державі – орден Леніна! В 41-му орденами Леніна просто так не розкидалися! І в цьому нагородному листі відсутні три збиті літаки противника! А ось у повоєнних списках вони є! Перегляньте всілякі там довідники, мемуари та публіцистичні нариси. Ви обов’язково їх там знайдете. Загляньте хоча б у книгу «Небо війни» авторства самого Олександра Івановича. Він там на 40-42 сторінках досить детально і яскраво описує як йому в червні 41-го вдалося завалити свого першого «мессера».

Однак повернемося до конфлікту між командиром авіадивізії і командиром авіаполку. Є версія, яка опосередковано підтверджує, що суперництво, якщо не сказати просто ворожнеча між Покришкіним і Речкаловим могла призвести і до затримки нагородження останнього. Так, у «Положенні про нагороди і премії для особового складу військово-повітряних сил Червоної Армії, Авіації Далекої Дії, винищувальної авіації ППО, ВПС Військово-Морського Флоту за бойову діяльність і збереження матеріальної частини до вищої нагороди» до звання двічі Героя Радянського Союзу льотчик подавався за 30 особисто збитих літаків противника всіх типів…

Послуговуючись саме цим пунктом, 24 серпня 1943 року за 455 бойових вильотів та 30 особисто збитих літаків противника Олександр Покришкін і отримав другу зірку Героя Радянського Союзу. Тоді як Григорію Речкалову для отримання другої зірки Героя Радянського Союзу треба було збити аж 48 літаків противника. Саме такий результат і відображено в його нагородному листі. На момент отримання другої зірки, а це сталося 1 липня 1944 року, на рахунку Речкалова було вже 53 літаки противника. Тоді як Олександр Покришкін  безнадійно відставав від свого підлеглого, маючи на рахунку лише 41 літак. Тобто виходило, що Речкалов згідно з «Положенням» мав право на отримання вже третьої зірки героя. Однак, в плани Олександра Покришкіна заохочувати свого підлеглого, звичайно ж не входило. Натомість командир 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії гвардії полковник Олександр Покришкін, попри порушення вимог «Положення», а саме, використавши приписки, 19 серпня 1944 року, отримує свою третю зірку Героя Радянського Союзу. У нагородному листі на отримання третьої високої урядової нагороди позначено 550 бойових вильотів і 51 літак противника, тоді як за документами, зокрема оперативними зведеннями, журналами обліку збитих літаків та  бойових дій рахується всього 43 перемоги!

Що цікаво, після 16 липня 1944 року рахунок повітряних перемог Олександра Покришкіна просто завмирає. Дехто з дослідників пояснює це тим, що Олександр Покришкін фокусується на командирських справах. Можливо, однак в нагородному листі від 29 січня 1945 року зафіксовано, що з квітня місяця по жовтень 1944 року Покришкін здійснив 43 бойових вильоти і збив при цьому 2 літаки противника. А всього, нагадаю, на рахунку Олександра Покришкіна понад 650 бойових вильотів. Тобто, після отримання третьої зірки Героя Радянського Союзу в серпні 1944 року, він здійснив ще 100 бойових вильотів, та тільки ось безрезультатно…

Тепер повернемося до Григорія Речкалова. Війну він закінчив, маючи на рахунку 58 повітряних перемог. Однак, з урахуванням трьох літаків, що були записані на рахунок Олександра Покришкіна, Григорій Речкалов, послуговуючись спортивною термінологією, виходить на чисте друге місце, з результатом 61 повітряна перемога.

Щодо повітряних здобутків самого ж Олександра Покришкіна, то знову-таки автор фундаментальної праці «Аси Великої Вітчизняної війни. Найрезультативніші льотчики 1941-1945 років» росіянин Михайло Биков після детального і скрупульозного вивчення архівних документів, а саме журналів обліку збитих літаків, журналів бойових дій та оперативних зведень, дійшов до висновку, що на рахунку найрозпіаренішого радянського аса всього 43 повітряні перемоги, які він здобув індивідуально, а ще три – в складі групи!

Вищезазначений результат, дозволяє тричі Герою Радянського Союзу Олександру Покришкіну хіба що розділити 8 місце в рейтингу найрезультативніших асів Антигітлерівської коаліції з льотчиками двічі Героями Радянського Союзу Миколою Скомороховим та Олександром Колдуновим. Ось тобі й маєш!

Окрім того прості, а головне доступні пересічному громадянину, математичні розрахунки дозволять здійснити ще досить несподівані «відкриття», що пов’язані з повітряними перемогами Олександра Покришкіна. Так, підтверджені документами 22 збитих винищувача противника, не дозволили йому навіть наблизитись до символічної двадцятки найрезультативніших радянських асів, що здобували перемоги над своїми візаві – німецькими льотчиками-винищувачами!

Тоді як наш співвітчизник Іван Кожедуб з результатом 40 збитих винищувачів противника серед яких був і найновітніший на той час німецький реактивний багатоцільовий літак Ме-262, упевнено очолює символічну десятку найрезультативніших асів Антигітлерівської коаліції, які здобували перемоги саме над німецькими винищувачами.

Визначили ми і ефективність бойових дій Олександра Покришкіна. Щоб збити один літак противника йому доводилося здійснювати 15 вильотів. Тоді як Іван Кожедуб кожен п’ятий свій виліт завершував повітряною перемогою.

І ще одне. В 2003 році мені випала нагода взяти інтерв’ю в колишнього льотчика 104-го гвардійського винищувального авіаполку полковника у відставці Олексія Закалюка. Вищезазначений авіаполк входив до складу 9-ої гвардійської винищувальної авіадивізії під командуванням Олександра Покришкіна. Під час війни Олексій Семенович Закалюк здійснив 596 бойових вильотів і в 65 повітряних боях особисто збив 13 літаків противника, а ще мав 12 перемог, які отримав у складі групи. Війну закінчив штурманом полку, гвардії капітаном. Нагороджений шістьма бойовими орденами.

На моє запитання: «Це правда, що коли Олександр Покришкін піднімався в повітря, німецькі наземні спостерігачі панічно попереджували своїх асів: «Ахтунг, ахтунг! У небі Покришкін!»? А Головне політичне управління РСЧА навіть гасло  відповідне склало, більше схоже на таку собі частівку: «Якщо в небі Кожедуб, Покришкін, значить, німцю буде кришка!»

Олексій Семенович досить бурхливо відреагував на це запитання. Ось що від сказав мені тоді: «Ні, це неправда. Якому льотчику спаде в голову кричати в ефір: «Увага! В небі Покришкін, ховайтеся хто куди!» Це вигадки письменників та кіношників! Їм треба було просто підкреслити, що Покришкін – видатний ас. А як це зробити? Просто! Показати, що німці до смерті його боялися. Адже якщо так було насправді, то німецькі літаки в небо і не піднімалися б. А ті, що були в повітрі, почувши попередження, повинні були тікати з усіх сил, не жалкуючи своїх моторів. Коротше все це казки…».

А ще Олексій Семенович підтвердив вищезазначену версію про «занадто чутливе ставлення командирів до успіхів своїх підлеглих». Зокрема він сказав: «Наш командир полку гвардії підполковник Володимир Бобров відверто сказав нам, своїм льотчикам, що зірку героя ми отримаємо тільки після того, як його нею нагородять…»

Ну, і на останок, про так званого, «батька радянської винищувальної авіації», адже саме так англійські дослідники Томас Полак і Кристофер Шоурз в своїй книзі «Аси Сталіна» очевидно, послуговуючись штампами радянської пропаганди та головпура, назвали Олександра Покришкіна. Отож, розпіарені теоретичні напрацювання льотчика, що згодом вилилися у таку собі невибагливу, водночас пафосну формулу «висота, швидкість, маневр, вогонь», при детальному аналізі, виявилися нічим іншим, як звичайними собі спостереженнями льотчика, перенесеними на сторінки особистого щоденника. Насправді «теоретичні напрацювання і відкриття» Покришкіна, м’яко кажучи, перебільшені.

Просто джентльменам Томасу Полаку і Кристоферу Шоурзу варто було б познайомитися хоча б з такими теоретичними роботами, як «Настанови льотчика-винищувача», «Повітряний бій», які належать українцю Євграфу Крутеню. Саме його експерти та дослідники історії авіації і вважають основоположником тактики російської винищувальної авіації.

Довідково: Під час Другої світової війни українці – льотчики-винищувачі впевнено увійшли до символічної тридцятки найрезультативніших асів Антигітлерівської коаліції. Так перше місце в цьому рейтингу впевнено займає  уродженець Сумщини тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб. Заступник командира 176-го гвардійського винищувального авіаполку гвардії майор Іван Кожедуб завершення Другої світової війни зустрів абсолютним рекордсменом серед льотчиків Антигітлерівської коаліції. На його рахунку 330 бойових вильотів, 120 повітряних боїв під час яких він збив 63 літаки противника, серед них 40 винищувачів ворога. Серед тридцяти найуспішніших льотчиків варто також згадати ім’я уродженця Херсонщини двічі Героя Радянського Союзу заступника командира 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку гвардії майора Дмитра Глінки. Під час війни він здійснив 265 бойових вильотів і збив 50 ворожих літаків. До речі, його старший брат – Герой Радянського Союзу командир 16-го гвардійського винищувального авіаполку гвардії майор Борис Глінка мав на рахунку близько 200 бойових вильотів і збив при цьому 27 літаків противника особисто і 2 – у групі. На рахунку уродженця Дніпропетровщини Героя Радянського Союзу командира 16-го гвардійського винищувального авіаполку гвардії капітана Івана Бабака 330 бойових вильотів під час яких він збив особисто 35 літаків та 5 – у групі.  Уродженець Одещини Герой Радянського Союзу командир ескадрильї 111-го гвардійського винищувального авіаполку гвардії майор Петро Гнідо під час війни записав на рахунок 34 літаки противника, ще 6 – знищив у складі групи. Тридцять дві повітряні перемоги записав на власний рахунок уродженець Черкащини двічі Герой Радянського Союзу командир ескадрильї 4-го винищувального Червонопрапорного авіаполку майор Іван Степаненко. Ще 9 літаків противника українець знищив у складі групи. До списку найрезультативніших асів Антигітлерівської коаліції варто також віднести і сина кримськотатарського народу двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана. Наприкінці війни помічник командира 9-го гвардійського винищувального Одеського авіаполку гвардії майор Амет-Хан Султан мав на рахунку 603 бойових вильоти і в 150 повітряних боях (абсолютна першість серед льотчиків-винищувачів Антигітлерівської коаліції) збив особисто 33 літаки противника, а ще 19  знищив у складі групи.

Олександр ФИЛЬ,

для «Української лінії».