Ось що не скажи, а міністр закордонних справ Росії Сергій Вікторович Лавров уже давно і безповоротно увійшов, а точніше вляпався в історію, як справжній продовжувач традицій дипломатії країн, що проповідують авторитарний стиль правління, де, як відомо, політичний режим заснований на незмінності централізованої влади однієї особи. Прийде час і він не тільки потрапить на лаву підсудних чи-то Гааги, чи-то Бучі, чи-то Ірпеня, чи-то Маріуполя, Харкова, чи-то Чернігова. В Україні та світовій громадськості, гадаю, буде безліч варіантів, де облаштувати, а можливо навіть для цієї мети і звести нову будівлю для проведення судового процесу над військовими злочинцями, той самий аналог палацу юстиції Нюрнберга чи Палацу світу в Гаазі, а можливо побудувати концептуально нову споруду правосуддя, все ж таки у ХХІ живемо.
Ну а те, що Лавров сяде на лаву підсудних, в Україні ніхто навіть не сумнівається. Щоправда, у нього все ж таки є одна досить серйозна і вагома причина уникнути правосуддя і, як наслідок, довічного ув’язнення. І він, як досвідчений юрист, напевно, знає, як не сісти на лаву підсудних. Для цього йому треба, як кажуть у народі «косити під дурника» або просто стати неосудним, щоб уникнути підсудності та провести свій залишок життя, наприклад, у Глевасі, де знаходиться Київська обласна психоневрологічна лікарня. І для цього він зробив уже перші кроки. Варто, хоч відтворити його фразу, що вже стала «мемом», вимовлену ним 10 березня 2022 року на дипломатичному форумі в Атланті: «Ми на Україну не нападали!».
Наслідуючи принципи дипломатії, ми не даватимемо оцінок, настільки несподіваному висновку керівнику МЗС РФ Сергію Лаврову, нехай це роблять експерти в галузі міжнародного права або, як уже було заявлено, психіатри.
Дозволимо собі лише провести досить цікаву історичну паралель, яка дозволить нам встановити діагн…, вибачте, закономірність такої дивної та несподіваної поведінки глави МЗС Росії. Далекий попередник, а я навіть не виключаю, що може бути і родич Сергія Вікторовича, нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов, після звірячих бомбардувань фінських міст і сіл 30 листопада 1939 року в ході радянсько-фінської війни, на протести європейських дипломатів анітрохи не вагався у коментарі та заявив, що радянські літаки насправді скидали на Гельсінкі хліб для голодуючих городян. Після цієї більш ніж абсурдної заяви, що межує з дисоціативним розладом особистості або, попросту кажучи, божевіллям, фіни, що не втратили почуття гумору, в такій критичній ситуації стали називати бомби, що скидалися на житлові квартали своїх міст не інакше як «молотівськими хлібними корзинами». Це нічого Вам не нагадує?
