Навесні в Росії вже традиційно загострюється хронічна хвороба пік якої припадає на 9 травня. В ці дні населення Росії буквально божеволіє. Розігріте професійними пропагандистами народонаселення однієї шостої суші світу раптово зливається в екстазі, такої собі, переможної істерії назва якої «побєдобєсіє».
Уперше винайшов і діагностував цю хворобу у 2005 році протоієрей Санкт-Петербурзької духовної академії Георгій Мітрофанов. Саме під час святкування, так званого, 60-річчя перемоги СРСР у війні з нацистської Німеччиною, він зафіксував перші синдроми пошесті «побєдобесія». Свого апогею або піку хвороба досягла в 2014 році, після окупації Автономної Республіки Крим та вторгнення росіян у Донбас.
Одним із синдромів вищеозначеної хвороби є вихваляння «дідами, які воювали». До речі, це саме вихваляння має і ускладнення, що проходить в формі таких собі акцій-маршів з портретами учасників війни, які відійшли у вічність. У народі ці марші з портретами в руках отримали, на мою думку, влучну, а головне, дошкульну для адептів «руського міра», назву «дєди на палках» і не випадково. Адже Росія поступово перехопила ініціативу громадськості, що ставила на меті збирання історій учасників Другої світової війни через власний сайт, і поступово трансформувала цю акцію у такий собі шабаш, якому притаманні провокативність та спекулятивність. Справжнього апогею, так званої, акції «дєди на палках» досягли в 2014 році з початком російської збройної агресії проти України та окупації Автономної Республіки Крим. На фоні стимульованої екзальтації хвилі лже-патріотизму в середині країни-агресорки, виступи охопили велику кількість міст Росії, а також активно почали проводитися і за кордоном, маючи на меті пропагування так званого «руського міра».
Ми на ставимо на меті конкурувати з вищезгаданими акціями та проєктами, адже вони є наскрізь формалізованими, штучними та упередженими. Для подібних заходів притаманне перш за все використання символів перемоги у війні та атрибутики війни в контексті інших проявів російської культури, що є не сумісним з пам’яттю про загиблих. Тоді як для нас, українців, головне, людина, яка за влучним виразом британського історика Пола Томсона, творила і переживала історію.
Олександр ФИЛЬ, журналіст, автор проєкту «Україна: ХХ століття у спогадах сучасників»
