«ЧАС ІСТИНИ»

Політичний реалізм Олафа Шольца: місія недосяжна?

14 лютого 2022 року перший візит бундесканцлера Олафа Шольца в Україну відбувся за умов напруженого очікування чергового етапу російської агресії. Російські військові маневри на території Білорусі та у Азовсько-чорноморському регіоні супроводжувались евакуацією дипломатичного персоналу з Києва. Німецьке консульство з міста Дніпро було переселено до Львова. Непевність щодо безпеки України стала першим масштабним зовнішньополітичним викликом для німецької «світлофорної коаліції». Поки що соціал-демократи, зелені і вільні демократи здатні демонструвати коаліційну солідарність у внутрішній політиці та маскувати міжпартійні протиріччя у зовнішній політиці.

Зокрема, у внутрішній німецькій політиці напередодні київського візиту Олаф Шольц домігся переобрання депутатами нижньої палати парламенту бундестагу і верхньої палати парламенту бундесрату свого однопартійця соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмайєра на другий президентський п’ятирічний термін. Але особливих проривів на міжнародній арені «світлофора коаліція» наразі не має. На цьому наголошує провідна опозиційна політична сила Християнсько-демократична партія, впливові функціонери якої ініціювали розгляд питання надання Україні принаймні оборонної зброї. Утім, до візиту в Москву 15 лютого Шольц не хотів брати на Німеччину зобов’язання, які могли обмежити його поле дипломатичного маневру.

За тиждень до візиту в Київ і Москву канцлер Німеччини Олаф Шольц провів переговори у США. Він намагався розвіяти сумніви щодо надійності Німеччини як головного союзника США в Європі. Дійсно для Берліну Вашингтон є ключовим військово-політичним союзником і важливим торговельним партнером. Роль Китаю і Росії у торговельних питаннях набагато скромніша, а у питаннях безпеки вони взагалі є конкурентами євроатлантичних демократій. Зрештою, у Вашингтоні Олаф Шольц підтвердив намір залучити Німеччину до режиму жорсткіших економічних санкцій проти Росії. Однак Берлін із пересторогою ставиться до так званих превентивних санкцій. Каменем спотикання у цьому сенсі є доля сертифікації газопроводу «Північний потік-2». Згаданий газогін важливий як джерело енергії для запланованого екологічного «зеленого» переходу. Тому зазначений перехід є складовою коаліційної угоди «світлофорної коаліції», а конфліктне питання сертифікації газопроводу винесене за рамки тексту угоди. Військово-політичне напруження навколо України відкладає процес сертифікації на невизначений термін.

Опоненти Шольца в Німеччині зазначають, що його політична культура ґрунтується на практиці замовчування спірних питань та збереження щодо них подвійних тлумачень. За політично спокійних часів така технологія дає можливість демонструвати ефективність та мати широке поле для маневру. Але часи великої європейської кризи системи безпеки вимагають чіткіших формулювань. На цьому наполягає як центристська опозиція, яку уособлює Християнсько-демократична партія, так і ультраправа-популістська опозиція, представлена «Альтернативою для Німеччини». Якщо християнські демократи вимагають від урядової коаліції чіткішої підтримки України та тиску на Росію, то «альтернатива» інспірує посилення тиску на Київ, аби домогтися «виконання Мінських угод».

Причому фактично ніхто в Німеччині не хоче помічати, що «Мінські угоди» впродовж 2019-2022 років були фактично перекреслені Росією. Адже роздача російських паспортів із голосуванням на виборах до державної Думи у вересні 2021 року в «ДНР-ЛНР», належність до російської правлячої партії «керівництва» цих «республік», так само як і  фактична економічна анексія та масоване постачання російської зброї для окупаційних військових формувань «не помічені» ФРН і Францією. Зважаючи на ці факти, здається, що Путін відкрито використовує тему «Мінських угод» для дипломатичного прикриття агресивних намірів проти України. Чітко ці наміри було виголошені на Мюнхенській конференції з питань європейської безпеки у лютому 2007 року. До речі, на цьогорічному зазначеному форумі 18-20 лютого Росія взагалі відмовилась брати участь, демонструючи своє справжнє негативне ставлення до пошуку компромісів заради декларованих Кремлем ідей «неподільності європейської безпеки». Поняття «неподільності» передбачає неможливість досягнення безпеки Росії за рахунок небезпеки для України. Але у Кремлі насправді все ще плекають надії на поглиблення розколу в Євросоюзі, а отже у НАТО. Якщо альянси у Східній Європі («Люблінський трикутник», «Асоційоване тріо», анонсований альянс України, Польщі, Великої Британії) налаштовані на стримування Росії, то німецько-французький альянс здається досі більше стурбований «ізоляцією» Росії від Європи.

«Час істини» у визначені подальших тенденцій значною мірою залежатиме від результату квітневих виборчих перегонів у Франції та Угорщині. Путін все ще плекає надії на перемоги відповідно Емануеля Макрона, який вважає, що без Росії неможливо вирішити питання європейської безпеки, та Віктора Орбана, який тривалий час блокує розвиток інституційної співпраці НАТО з Україною. За цих обставин Олаф Шольц поки що не демонструє готовності взяти на Німеччину більше відповідальності за безпеку у Східній Європі.

Андрій МАРТИНОВ, спеціально для «Української лінії»