В Європейському Союзі в 1995 році утворилась «потужна фракція» нейтральних держав-членів: Австрія, Швеція, Фінляндія. Приєднання до процесу європейської інтеграції вони тоді обумовили збереженням свого традиційного нейтралітету, набутого у різні часи. Найдавніша нейтральна традиція у Швеції, яка не воювала після 1721 року. Фінляндія після Другої світової війни посприяла появі у міжнародних відносинах терміну «фінляндизація», тобто незалежна держава сусідка СРСР, а згодом Росії, має особливі відносини з Москвою в економічній і політичній сферах та не приєднується до військових блоків. Австрійське питання після Другої світової війни було вирішено на основі нейтрального позиціонування на міжнародній арені.
За мирних стабільних часів у Європі нейтральний курс був досить ефективним з точки зору просування товарів і послуг цих країн на різні ринки. Однак шантажистські дії Кремля фактично ставлять нейтралітет під велике питання.
Висунутий 17 грудня 2021 року «ультиматум Путіна» змусив нейтральні європейські держави повернути до внутрішньополітичної дискусії питання можливого вступу в НАТО. Це не випадково, адже Кремль брутально порушив засади європейської системи безпеки, що склалися після поразки СРСР у холодній війні, заперечуючи право України будь-коли стати членом НАТО. Тому європейські нейтральні держави відчули себе некомфортно та демонструють небажання грати за «правилами» від Путіна. Генсек НАТО Єнс Столтенберг неодноразово наголошував, що три європейські нейтральні країни давно готові до членства в Північноатлантичному альянсі, тому справа тільки за їх остаточним рішенням. Звичайно, це не означає, що зазначена подія відбудеться негайно, але сам факт наявності такої можливості вже впливає на стратегічне мислення всіх гравців на Великій шахівниці геополітики.
Найцікавіший приклад у цьому сенсі становить Австрія. За часів канцлера Себастьяна Курца «Альпійська республіка» вважалась чи не найслабшою ланкою солідарності країн Євросоюзу щодо санкцій проти російської економіки у відповідь на агресію проти України. Таке бачення австрійських інтересів обумовлюється тісними контактами з російськими капіталами у банківському секторі, а також перетворенням австрійського містечка Баумгартен на «перехрестя» де, за проектом «Газпрому» та його європейських партнерів, сходитимуться газові потоки від «Північного потоку» та «Південного потоку». Зважаючи на специфіку дипломатії від «Газпрому», частину австрійської політичної еліти заразив вірус корупції. Австрійська антикорупційна прокуратура висунула обвинувачення Курцу у використанні політичного впливу з метою призначень на «теплі» посади у бізнесі та державному секторі. Варто зазначити, що попри напружене внутрішньополітичне життя, Австрія 23 серпня 2021 року була присутня на рівні міністра закордонних справ на установчій конференції «Кримської платформи». Правда, усвідомлення нової реальності, в якій Європа опинились після агресії Росії проти України, відбувається не так швидко, як нам того хотілося.
Зрештою, 7 грудня 2021 року посаду канцлера зайняв новий лідер «Австрійської народної партії» Карл Нехаммер. Символічно, що за нового керівництва Австрія солідаризувалась із позицією Європейського Союзу щодо стримування російської агресії проти України. Мова йде про можливість запровадження додаткових санкцій проти російських енергетичних, військових і фінансових корпорацій.
Це свідчить, що «розуміючих Путіна» в Євросоюзі стає дедалі менше. З іншого боку, зазначена тенденція означає, що Кремль у відповідь намагатиметься активізувати свої зусилля, спрямовані на стимулювання протиріч між країнами Євросоюзу. Зокрема, Австрія не настільки ліберально як Німеччина налаштована у міграційному питанні. Зате Відень солідаризується із Берліном у питанні перегляду ролі атомної енергетики, хоча нині головуюча в Євросоюзі Франція активно проштовхує прийняття рішення про визнання атомної енергетики екологічно чистою.
Кремль намагається грати на цих та інших розбіжностях, але традиційних російських інструментів формування мереж впливу в країнах Євросоюзу стає менше. Справа навіть не у загрозах відключення Росії від міжнародних розрахункових механізмів, а у перетворенні російських капіталів на чорний маркер. Співпраця з агресивною Росією стає токсичною для еліт, які ідентифікують себе з демократичними традиціями та європейськими цінностями у розумінні не грубих капіталів, а духу солідарності, лібералізму, верховенства права і захисту прав людини, тобто усього, що робить Європу Європою.
Андрій МАРТИНОВ,
спеціально для «Української лінії»
