У Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженій Указом Президента України від 24 березня 2021 року, Кримській платформі (дипломатичній ініціативі) приділено увагу як ключовому інструменту:

…«Україна засновує і розвиває Кримську платформу як ключовий зовнішньополітичний інструмент консолідації міжнародних зусиль, спрямованих на деокупацію та відновлення територіальної цілісності України, подолання наслідків, спричинених тимчасовою окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також захисту прав та інтересів громадян України».

У цьому матеріалі ми розберемо та проаналізуємо реакції російської сторони на діяльність «Кримської платформи». Оцінимо реальну потенційність заходів країни-агресора у перешкоджанні цьому процесу та сформулюємо «Українську Лінію» на видиму перспективу.

«ТА» ПОЗИЦІЯ

Головне посилання російської сторони, довкола якого будуються інші наративи та оцінки «Кримської платформи» (КП) — «Крим є територією РФ і його статус не підлягає перегляду». Для обґрунтування своєї позиції Росія посилається на гранд-наратив «Входження Криму до складу РФ стало наслідком демократичного волевиявлення його населення», який, у свою чергу, вже запакований у цілий набір фейкової аргументації типу:

• статус Криму змінився не тому, що так захотіла Росія, а тому, що так забажали жителі Криму;
• за часів перебування у складі України Крим не отримував належної соціально-економічної підтримки, а права місцевого населення, яке нібито історично завжди тяжіло до Росії, постійно утискалися;
• на відміну від подій лютого 2014 року в Україні та проголошення незалежності Косова, під час переходу Криму під юрисдикцію Росії норми міжнародного права було дотримано. Рішення підтримано місцевим населенням на відкритому референдумі. Визнання законності проголошення незалежності Косова і невизнання законності входження Криму до складу РФ є політикою подвійних стандартів;
• дії Росії обумовлені необхідністю захисту російськомовного населення Криму, яке було налякано «державним переворотом» у лютому 2014 року та намірами «націоналістів» провести «зачистку» незгодних, а також стратегічними інтересами – через загрозу розміщення  баз НАТО на території Криму, якби він залишився у складі України.

Росіяни істерично тримаються на позиції, до якої прагнуть призвичаїти усіх інших, а саме – вони категорично не братимуть участі у заходах, на яких розглядатиметься питання деокупації Криму, адже такі розцінюються Кремлем як хибні та антиросійські за своєю суттю. На переконання агресора, відсутній сам факт окупації півострова. Крим це невід’ємна частина РФ. У цьому контексті поширюється меседж, що «Кримська платформа», може стати кінцевим історичним розломом України та РФ й навіть «детонатором» збройного конфлікту між ними за Крим. Крім того, нагадується, що підготовка і проведення саміта «Кримської платформи», а також прийняття участі у ньому буде розцінюватися Росією як міжнародний злочин з реальними юридичними наслідками для усіх учасників заходу (до 10 років позбавлення волі за дії спрямовані на порушення територіальної цілісності РФ).

Водночас Росія намагається сформувати думку, що робота «Кримської платформи» без участі в ній представників РФ не матиме практичного сенсу і наслідків — оскільки лише Росія впливає на розвиток ситуації на півострові. При цьому наголошується, що здійснення тиску на РФ в «кримському питанні» викликає лише негативну реакцію у населення Криму і Росії, а також є додатковим подразнюючим фактором на міжнародному рівні.

З огляду на зазначене, Росія розпочала комплексну інформаційну операцію з дискредитації роботи «Кримської платформи» та запланованого на серпень 2021 року саміту, в рамках якої існуючі наративи можна класифікувати за наступними групами: «Іміджевий захід української влади»; «Декларативний захід, що не матиме реальних наслідків»; «Цілеспрямований ворожий антиросійський захід»; «Інформаційний захід для збереження актуальності тематики»; «Загрози від проведення заходу».

Розберемо російські наративи щодо компрометації «КП» по окремо і більш детально, як-то кажуть, розставимо по полицям.

Отже, перший з них – «Іміджевий захід української влади», включає в себе такі наступні складові, як

– «популістська гонитва за політичними рейтингами»:

українська влада, на фоні падіння популярності у населення, намагається за рахунок актуалізації кримської тематики підвищити свої рейтинги, а не досягнути конкретних компромісів і рішень;

– «імітація діяльності з деокупації Криму»:

українське керівництво розуміє, що неспроможне повернути Крим до складу України, але намагається імітувати таку діяльність, щоби уникнути звинувачень політичних опонентів та населення у бездіяльності чи здачі національних інтересів;

– «відвернення уваги від Донбасу»:

українська сторона активізує тематику приналежності Криму, щоб відвернути увагу від нульового прогресу в питанні врегулювання конфлікту на Сході України. У рамках цього наративу одночасно розвиваються два напрями: 1) українська сторона не бажає йти на поступки в питанні надання особливого статусу ТОТ ДЛО, що призвело до відсутності прогресу з мирного врегулювання ситуації на Донбасі, тому вирішила відвернути увагу населення і міжнародних партнерів шляхом актуалізації питання територіальної приналежності Криму; 2) українська сторона, за підтримки США та Великої Британії, планує активізувати бойові дії з метою силового захоплення ТОТ ДЛО, тому намагається перемкнути увагу міжнародної спільноти за підтримки провідних ЗМІ країн-партнерів України на тему критично важкого життя населення Криму в окупації та порушення прав людини на півострові.

Наступний російський гранд-наратив «Декларативний захід, що не матиме реальних наслідків», включає в себе наступні складові:

– «відсутність реальної підтримки міжнародною спільнотою»:

інші країни не бажають загострювати відносини з РФ; зосередженість на внутрішньополітичних проблемах; неактуальність заходу на фоні пандемії коронавіусної інфекції та намаганні країн утримати світову економіку; замість реальної допомоги і дій – винятково декларативні політичні заяви.

– «грантоїдство»:

оскільки фінансування діяльності «Кримської платформи» планується переважно за рахунок донорської допомоги країн-учасниць, причетні до проекту особи та структури планують незаконно нажитися на освоєнні спонсорських коштів.

«Цілеспрямований ворожий антиросійський захід», складається з наступного:

– «цілеспрямована негативізація іміджу Росії у світі»:

додатковий інструмент збільшення критичної антиросійської риторики в міжнародному інформаційному просторі;

– «підривна антиросійська і антикримська акція»:

діяльність «Кримської платформи» спрямована на перешкоджання налагодженню співробітництва Криму і Росії із зарубіжними партнерами, що негативно позначається на соціально-економічній ситуації та рівні життя населення на півострові;

– «антиросійські санкції б’ють насамперед по країнам, що їх запроваджують»:

запроваджені проти Росії санкції не зруйнували її економіку, а навпаки посилили стійкість і незалежність РФ через стимулювання імпортозаміщення. Водночас країни, що запровадили санкції, позбавили або обмежили собі доступ до російських ресурсів та ринку, що викликає невдоволення їх бізнесових кіл. Економіка європейських країн від цього страждає, а вигоду з ситуації отримують США, які намагаються посилити свої позиції на європейських ринках за рахунок витіснення з них Росії;

«Інформаційний захід для збереження актуальності тематики», включає в себе наступні складові:

– «питання Криму не цікавить світ»:

тематика приналежності Криму втрачає актуальність навіть серед країн, що підтримують Україну, тому українська сторона намагається зберегти це питання на порядку денному, хоча б інформаційно;–

– «українці звикають, що Крим належить Росії»:

з кожним роком стає все більше українських громадян, які не вірять у реалістичність повернення Криму до складу України або вважають, що півострів має залишитися у складі РФ в обмін на певні поступки Україні, тому «Кримська платформа» спрямована насамперед на актуалізацію питання приналежності Криму серед українського населення.

            «Загрози від проведення заходу», цей гранд-наратив розкладається на:

– «Україна – маріонетка англосаксів»:

стверджується, що діяльність «Кримської платформи» відповідає насамперед інтересам нової адміністрації США та британської влади, які зацікавлені у створенні та підтриманні точок нестабільності та конфліктів поблизу кордонів Росії в рамках загальної стратегії боротьби з російською державністю. Зазначається, що українська влада у цьому контексті повністю підконтрольна антиросійським елітам США і Великої Британії, які заради досягнення своїх цілей не зважають на потенційні жертви серед населення України у разі ескалації збройного протистояння з РФ;

– «Крим не хоче в Україну»:

формується переконання, що населення Криму не бажає повернення до складу України, тому будь-які ініціативи української сторони з приводу цього питання є безперспективними. Крім того, бачення української сторони щодо заходів з деокупації і реінтеграції півострову розцінюється як адміністративно-силове, в якому домінують заходи примусу до зміни статусу та порядку життя населення.

«ОЧІ НА ПОТИЛИЦІ»

Українці як ніхто зараз краще мають розуміти всі грані філігранної підступності свого північного сусіда. Росія ніколи не втрачала звірячий «апетит» навіть до того, що їй не належало. Годі й говорити про ймовірну її поведінку в ситуації, коли йдеться про те, що вона вважає вже своїм по праву. Питання Криму нині у центрі її «тарілки».

Анонсований Україною міжнародний саміт «Кримської платформи» наприкінці серпня 2021 року неабияк допікає Кремлю. Реалізація цієї української дипломатичної ініціативи точно буде супроводжуватися комплексним супротивом та керованими атаками офіційної та неофіційної Москви. Все що сьогодні вже відомо про особливості поведінки, засоби та методи досягнення цілей цієї «держави» дозволяє прагматично готуватися у відповідь.

Дискредитація саміту «КП» та прогнозовані з цієї причини заходи росіян більш-менш очевидні. Проговоримо, як-то кажуть, можливі варіанти. Отже,

1. Спекуляції щодо участі РФ.
2. принципова відмова від будь-якого представництва через неприйнятність для РФ розгляду питання статусу Криму;
3. погодження на обмежене представництво, але відмова в останній момент через цілеспрямовано спровокований резонансний привід: затримання «українських диверсантів»; український або кримсько-татарський слід в спровокованих або нібито упереджених терористичних актах; критичні проблеми із водопостачанням до Криму; проведення в Україні антиросійської акції нібито «радикальних націоналістів» тощо;
4. відмова від офіційного представництва, але участь від РФ контрольованих представників опозиційних сил або громадянських кіл. При цьому зазначені особи, не зважаючи на публічну критику політичного режиму в РФ, можуть просувати інтереси російського керівництва як в рамках публічного обговорення проблемних питань, так і на рівні міжособистісних контактів.
5. висунення умов щодо обов’язкового залучення до формату «Кримської платформи» з боку України т.зв. агентів російського впливу, у т.ч. лідерів діючих парламентарів з метою зриву запланованого формату, проведення різного роду комбінацій для досягнення власних інтересів та створення у подальшому неочікуваних для України подій та наслідків.

1. Провокаційні питання до обговорення у разі участі представників від РФ або через представників-лобістів від іншої держави. Найбільш ймовірними темами можуть бути:
2. відновлення Україною водопостачання до Криму по Північного-Кримському каналу;
3. відновлення Україною енергопостачання на півострів;
4. послаблення транспортних та торгівельних обмежень;
5. досягнення компромісних рішень щодо варіантів розвитку економічного співробітництва між Україною і окупованим Кримом;
6. досягнення компромісів в питаннях зовнішньоекономічної діяльності Криму під приводом задоволення потреб місцевого населення, в тому числі щодо співробітництва з зарубіжними компаніями та щодо порядку заходу іноземних суден до кримських портів;
7. досягнення компромісів щодо співробітництва з Україною в питанні відновлення агропромислового потенціалу Криму – в інтересах забезпечення продовольчих потреб місцевого населення.

1. Превентивні інформаційні заходи РФ з висвітлення теми покращення життя населення Криму після окупації. Основні напрями:
2. підвищення рівня життя населення;
3. розвиток інфраструктури півострову;
4. «відновлення» промислового потенціалу Криму;
5. показова демонстрація відсутності утисків та міжетнічних проблем на півострові (із залученням, наприклад, підконтрольних РФ осіб, що нібито представляють інтереси кримсько-татарського  чи українського народів.

1. Альтернативні ініціативи РФ. Не виключено, що російська сторона запропонує міжнародній спільноті долучитися до альтернативного майданчику для обговорення кримської проблематики, фокус діяльності якого спрямовуватиметься на вирішення поточних гуманітарних проблем розвитку півострову та життя населення Криму, без згадування питання приналежності півострову. Серед таких ініціатив, які організовуватимуться на території окупованого півострову, можуть бути:
2. створення окремого проекту в рамках «Ялтинського міжнародного економічного форуму» (дуже ймовірно);
3. створення нового міжнародного проекту для обговорення комплексу політичних, економічних та соціальних питань по Криму (малоймовірно);
4. створення майданчику для аналізу причин проведення у 2014 році в Криму референдуму про відокремлення від України і входження до складу РФ (ініціатива Н.Поклонської, малоймовірно).

АСИМЕТРІЯ У ВІДПОВІДЬ

Враховуючи обізнаність російського керівництва у питаннях, що відстежує Україна в рамках моніторингу протиправної діяльності РФ в Криму, особливу увагу, окрім традиційних напрямів (мілітаризація півострову; захоплення української власності; порушення прав людини; зміна демографічної структури населення Криму), слід приділити асиметричним діям – в тих сферах російської діяльності, які ще не стали настільки відомими для міжнародної спільноти і на які у російської сторони немає заздалегідь напрацьованих контраргументів. Метою цього має стати перехоплення ініціативи та інформаційної переваги у російської сторони.

Такими напрямами «КП», що додаткового посилять позиції української сторони по вже традиційним тематикам, за визначенням «Української Лінії» можуть стати:

Культурна окупація Криму.

Через сакралізацію Криму російська сторона намагається легітимізувати факт окупації та сформувати враження про безперервність перебування Криму в культурно-ідеологічній парадигмі «руського миру». У рамках цих прагнень можна зосередитися на:

– монополізації культурної спадщини Криму.

Усі археологічні знахідки та об’єкти культурної спадщини, що пов’язані з Кримом, Росія намагається позиціонувати як своє державне надбання. В цілому, за наявними даними, внаслідок окупації Україна втратила близько 11,5 тис. пам’яток історії, культури та архітектури, з яких біля 150 історико-архітектурних об’єктів було внесено до каталогів ЮНЕСКО.

Окремим проблемним питанням є проведення нових археологічних розкопок, за результатами яких Росія не звітує про зроблені знахідки культурної спадщини ні до ЮНЕСКО, ні до України, ні до міжнародних археологічних організацій. Єдина можливість їх відстежити – відслідковувати в рамках експозицій російських музеїв, особливо виїзних колекцій, що стосуються історії Причорномор’я. Разом з тим, такі великі інфраструктурні проекти, як будівництво траси «Таврида» та Керченського мосту, обумовили поспішне проведення археологічних робіт та масове залучення малокваліфікованих спеціалістів, що позначилося на якості проведених розкопок та стані вилучених археологічних знахідок.

– релігійному вимірі культурної окупації, що виявляється у надмірній сакралізації історичних місць, які пов’язані із розвитком православ’я. Такий підхід, у свою чергу, спрямований на:

– посилення православного релігійного та ідеологічного впливу на півострові для недопущення активному поширенню ісламу, а отже – посилені турецького фактору у довгостроковій перспективі;

– просування ідеї про Крим як російську територію засобами т.зв. «культурної» та «релігійної» дипломатії (напр., як створений під егідою РПЦ і посольства РФ у 2019 році на Кіпрі т.зв. «Клуб друзів Херсонесу Таврійського», що під культурно-релігійним прикриттям фактично позиціонував себе як представництво російського Криму в країні ЄС.).

Крім того, сакралізація Криму як «святого і знакового» місця для Росії має на меті сформувати у російського населення некритичне ставлення до факту окупації півострову і обґрунтувати його «особливе значення» для самоідентифікації росіянина, а отже – і доцільність надлишкових витрат з бюджету РФ на утримання даного дотаційного регіону.

«Українська Лінія» в процесі деокупації Криму та розвитку ініціативи «Кримська платформа» наполягає на проведенні активної інформаційної кампанії у ЗМІ щодо висвітлення політики РФ за цим напрямом та аналітичних досліджень зазначених питань експертними колами. Вкрай важливо активніше налагоджувати співробітництво із зарубіжними музеями, науковими колами та археологічними асоціаціями щодо збору інформації про експоновані Росією археологічні знахідки та відстеження їх історії. Необхідно масштабно вдаватися до залучення істориків та можливостей духовних кіл (в тому числі – через церковні зв’язки ПЦУ зі Вселенським патріархатом) щодо підготовки наукових досліджень, науково-популярних публікацій, аналітичних доповідей, інформаційних програм та тематичних заходів з історії поширення християнства на території Київської Русі, історії релігійного життя Криму та його впливу на культурний ландшафт півострову.

КРИМ УКРАЇНСЬКИЙ

Російська влада проводить політику знищення української ідентичності у Криму шляхом русифікації молоді та виховання покоління, що не знатиме української мови та історії. Згідно зі звітом т.зв. «міністерства освіти і науки Республіки Крим», у 2020 році на території півострову діяла лише 1 україномовна школа, українською мовою навчалось лише 214 учнів (0,1% від загальної кількості учнів). За наявними даними, у школах не вивчається історія України, навіть в рамках курсу світової історії. Натомість відбувається нав’язування російського бачення історичного процесу на території Криму та України, а також формування думки про виняткову роль Росії та російської культурної спадщини як на території України, так і в світовому масштабі.

Цьому процесу вкрай необхідно рішуче протидіяти. «Українська Лінія» тут, як ніколи, єдина у чіткій позиції, за нами має бути організація процесу заохочення кримської молоді до навчання в українських ВНЗ, зокрема шляхом комплексних заходів зі створення привабливих можливостей для навчання в провідних ВНЗ України, а також започаткування спеціальних програм (або квот в рамках діючих партнерських програм) для навчання кримської молоді, яка вступила до українських ВНЗ, у навчальних закладах чи програмах країн-партнерів України (зокрема, учасниць саміту «Кримської платформи»). Доречною буде відкриття школи-інтернату (наприклад, на території Херсонської області) для підготовки майбутніх абітурієнтів з Криму до складання ЗНО і вступу до українських ВНЗ. Точно не завадить організація безкоштовних для молоді Криму молодіжних таборів на території України, насамперед у західних регіонах (за прикладом тематичних чи мовних таборів), де поряд з відпочинком і оздоровленням здійснювалось би навчання основам критичного мислення, медіаграмотності, тренування навичок публічних виступів українською та англійською мовами тощо.

Крім того, актуальними питаннями, що потребують більш повного вивчення й постійного висвітлення на міжнародній арені, також є:

– агресивна мілітаризація освітнього процесу в Криму.

З 2016 року успішно працюють дві великі юнацькі програми: республіканська «Крим Патріот» і державна «Юнармія», в рамках яких фактично здійснюється військова підготовка дітей, починаючи з першого класу. Також зазначені заходи проводяться в рамках діяльності «Регіонального центру з підготовки до військової служби і військово-патріотичного виховання» Крім того, підготовка дітей до функціонування в силових державних структурах країни-окупанта здійснюється в рамках таких об’єднань, як «Юні друзі поліції», «Юні рятівники», «Юні інспектори руху», молодіжних рухів «Волонтери Перемоги» і «Волонтери Медики», діяльності історико-пошукових загонів та військово-патріотичних клубів.;

– екологічні проблеми Криму,

зокрема спричинені: неналежною діяльністю підприємств хімічної галузі; неекологічним використанням ресурсу підземних вод, що призводить до засолювання родючих ґрунтів та зростання мінералізації артезіанських вод; а також будівництвом Керченського мосту, наслідки якого для місцевої підводної флори і фауни і екосистеми Приазовського регіону досі не вивчені. Актуальним залишається питання допуску екологічної місіїї ООН для оцінки екологічного стану півострову після окупації;

– підготовка кадрів в Криму в інтересах посилення позицій РФ у Середземноморському регіоні.

Фактично, російська сторона, на базі Севастопольського державного університету здійснює підготовку спеціалістів з глибоким розумінням культурних, мовних та ментальних особливостей жителів країн Середземноморського регіону, які за рівнем своєї фахової підготовки спроможні проводити заходи впливу на населення зазначеного регіону в інтересах сприяння політиці РФ. При цьому, зазначені особи не причетні до державних установ і спецслужб, тому відстеження їхніх переміщень і діяльності не викликатиме підозр у органів безпеки відповідних країн;

– цілеспрямоване формування антиукраїнських та антизахідних настроїв у кримського населення, насамперед через ЗМІ, а також обмеження доступу населення до низки українських ЗМІ.

Ще однією асиметричною відповіддю могла б стати завчасна активна реалізація низки медіапроектів, розрахованих на державні та іноземні інформаційні ресурси:

1. проект про українців, чиї рідні залишились в Криму: розповіді про те, як живуть рідні у Криму, оцінка очевидців;
2. проект про людей, які залишились в Криму після окупації, але потім переїхали до України;
3. проект про висвітлення прихованих аспектів мілітаризації півострову, насамперед того, як під гаслами покращення життя кримчан фінансуються насамперед проекти (зокрема, інфраструктурні), що мають насправді військово-стратегічне значення (траса «Таврида»; обсяги водоспоживання і енергоспоживання військовими і суміжними об’єктами; показове відновлення промислових  підприємств, що виконують завдання державного оборонного замовлення тощо);
4. проект про критичне ставлення росіян до значних дотацій з бюджету в Крим та до кримчан, які переселяються до інших регіонів РФ.

ЧОМУ ТУРЕЧЧИНА?

Окремо слід відмітити важливість сталого залучення до «Кримської платформи» Туреччини й забезпечення протидії деструктивному впливу російської сторони, спрямованого на максимальне нівелювання зацікавленості Туреччини у роботі на даному міжнародному майданчику.

Так, більшість політичних експертів та політтехнологів РФ визнає, що Росія наразі не зможе змінити позицію США, ЄС та Великої Британії стосовно Криму, оскільки зазначені країни використовують дане питання як дієвий важіль тиску на РФ. Разом з цим, на тлі певних російських поступок Туреччині у вирішенні карабаського конфлікту та співпраці у САР, на їх думку є можливість вплинути на позицію турецької сторони щодо російського статусу півострова й прийняття участі у роботі «Кримської платформи» (максимум – скасування участі, мінімум – зменшення рівня представництва).

Цілком очевидно, що від позиції Туреччини, яка є одним з основних регіональних лідерів у Причорномор’ї, й має історичний вплив на мусульманські діаспори в Криму, у значній мірі залежить успішність економічного та політичного тиску на РФ та окупований півострів, тому українській стороні необхідно підтримувати зацікавленість Туреччини у кримському питанні.

Виходячи з цього, як в рамках «народної дипломатії» (в т.ч. у медійному просторі), так і в рамках міждержавного діалогу з Туреччиною, варто регулярно акцентувати увагу на:

– утисках мусульманського населення окупованого Криму, веденні країною-окупантом сталої політики русифікації та православізації півострову, знищенні історичної ідентичності корінного кримськотатарського народу;

– неправдивості російської пропаганди щодо свідомого підтримання корінним народом російського статусу півострову, а також нелегітимності діяльності підконтрольних окупаційній владі фондів, громадських та суспільних організацій, політичних та релігійних діячів, що, нібито, виражають думки усього корінного народу;

– перманентній мілітаризації окупованого півострову, як загрозі безпеці усіх Причорноморських країн, в т.ч. й Туреччині;

– прагненні України забезпечити реалізацію прав і свобод корінного народу у разі деокупації півострову (в т.ч. регіональної національно-культурної автономії).

Ігор БУРЖОВ,

спеціально для «Української Лінії»