НЕ ПЕРША, АЛЕ Й НЕ ДРУГА

СПІЛЬНЕ ТРЕНУВАННЯ

В ПРОТИДІЇ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ

Британія послідовно з 2014 року офіційно заявляє про підтримку державного суверенітету та територіальної цілісності України, підтримуючи ці слова реальними справами. Мова йде про військово-політичну співпрацю, коли з 2015 р. британські військові тренують українських колег (Операція «Orbital», через яку вже пройшло 18 тис. осіб та дію якої продовжено до 2023 р.). Влітку 2020 року під час відвідин України міністром оборони Великої Британії Беном Уоллісом було підтверджено наміри британців долучитися до формування нової міжнародної військово-морської ініціативи (Британія, Данія, Канада, Швеція) щодо тренування українського флоту. 

Під час британського візиту українського президента у Лондоні 8 жовтня 2020 р. було підписано меморандум про розбудову Військово-морського флоту України – на це Британія виділить 1 млрд. 250 млн. фунтів. В умовах посилення агресивної політики Росії в Чорному та Азовському морях підтримка українського флоту є одним із стратегічних завдань на даному етапі боротьби з Кремлем. Чудово, що це розуміє британське керівництво та надає фінансову підтримку на такі речі.

Моменти, пов’язані з дезінформаційною кампанією Росії в Європі суттєво зближують Україну та Британію. Після отруєння родини Скрипалів 2018 року Британія проводить більш жорсткий курс щодо Москви. Борис Джонсон, будучи тоді ще міністром закордонних справ, намагався «перезавантажити» відносини з Кремлем, проте нині відносно сувора тональність Лондона зберігається. Підтвердженням цьому є оприлюднення в липні 2020-го звіту парламентського комітету з питань безпеки щодо втручання Росії у внутрішні справи Британії. Примітно, що в цьому документі декілька разів згадано й про Україну, а також підтверджено факт анексії Криму Росією 2014-го. 

Відносно самого звіту було дуже багато нарікань, здебільшого через затримання його публікації. А як відомо стало згодом, цей документ не був оприлюднений своєчасно (орієнтовно планувалося це зробити в листопаді 2019-го) через втручання радника прем’єр-міністра Бориса Джонсона, архітектора Брекзиту, Домініка Каммінгза. Щоправда дані факти ніяким чином не зменшують його ваги в усвідомленні російської загрози в питаннях маніпуляції британською громадською думкою та втручанням у внутрішні справи країни під час важливих політичних подій (референдум у Шотландії 2014 р., парламентські вибори 2015, 2017 рр., референдум про перебування в ЄС 2016 р.).  

Вже остаточно покинувши Євросоюз 1 січня 2021 року – коли вже завершився й перехідний період у відносинах між Лондоном та Брюсселем, уряд Бориса Джонсона почав думати над новою глобальною стратегією Британії. Це вилилося у документ «Global Britain in a competitive age», оприлюднений 16 березня 2021 р., повна назва якого The Integrated Review of Security, Defence, Development and Foreign Policy.  

По суті це повноцінна зовнішньополітична стратегія Британії, де чітко прописано цілі Лондона в різних регіонах світу. Можна сказати, що після розпаду Британської імперії у 1960-х рр., коли головною стратегією Британії була «політика на схід від Суеца», тобто зменшення британської присутності на Близькому Сході та Південно-Східній Азії, комплексного бачення якою бачить своє місце в світі Лондон не існувало. Так, були й залишаються «особливі відносини», іншими словами стратегічне партнерство між Лондоном та Вашингтоном, статус ядерної держави, активна участь в НАТО, членство у Великій Сімці та Радбезі ООН.

Але коли в 2016 році розпочалася епопея навколо Брекзиту – як і коли Британія виходитиме зі складу Європейського Союзу, Лондон почав заявляти про переосмислення свого глобалізму. В економічному сенсі це проявилося в прагненні стати «чемпіоном вільної торгівлі», роблячи ставку на двосторонні, а не багатосторонні угоди з іншими країнами. Так, Британії вдалося за ці п’ять  років підписати відповідні документи з Японією, Австралією та Євросоюзом.  

Отже, що пропонують зараз британці в якості нової зовнішньополітичної стратегії? Це активізація присутності поза Європою – Африка, Близький Схід, Індо-Тихоокеанський регіон. Лондон, як бачимо, тепер прагне відновити колишній вплив у Азії та особливо Африці – місцях, де економічно непогано себе нині почуває Китайська Народна Республіка. Причому важелі впливу в світі тепер британці застосовують не лише виключно військово-політичні – там є місце й спільним проектам по зеленій енергетиці та новітнім технологіям загалом.

Певним реченцем для цих цілей поставлено 2030 рік. Звісно, такі амбіції підкріплені відповідними показниками, що зазначаються в звіті – це щорічний оборонний бюджет у 3 млрд. фунтів, друга країна (після США) по витратам у НАТО, розгалужена дипломатична служба (281 представництво у 178 країнах) і т.д. Цьогоріч, не забуваймо, Британія буде приймати саміт Великої Сімки в Корнуоллі та Конференцію по клімату від ООН у Глазго.   

Інновації є навіть у назві британського зовнішньополітичного відомства – відтепер повна його назва це міністерство закордонних справ, Співдружності та розвитку. Під розвитком (development) розуміється гуманітарна допомога слаборозвиненим країнам, здебільшого колишнім колоніям. До того ж, досить часто в звіті згадуються британські заморські території – землі, які досі знаходяться під владою Сполученого Королівства. Звісно, окрім Штатів, як головного стратегічного партнера Британії, друге місце в дипломатії посідає Співдружність (об’єднання 54 колишніх британських колоній), а серед європейських країн це Франція, Німеччина та Італія.

Відносно Азії вказується визнання регіональними лідерами Китаю, Індії та Японії, а також інших держав, які прагнуть отримати схожий статус. Китай позначено викликом британській безпеці, цінностям та процвітанню, тобто це ворог, якого треба ретельно вивчати, щоб дієво реагувати на виклики. Піднебесна також названа системним конкурентом, вплив якого лише зростає в глобальному масштабі. Саме Пекін являє собою головний геополітичний виклик сучасного світопорядку.

Росія згадується в документі як країна, народ якої Британія поважає, однак не буде миритися з викликами, які надходять з Кремля. Наголошувалося, що Лондон й надалі підтримуватиме країни Східного партнерства, в тому числі й Україну. Тож важливо розуміти, що якщо Британія в своєму офіційному документі щодо зовнішньої політики вказує на підтримку в розбудові української армії, то це меседж росіянам, що в разі чого буде рішучий опір.

Неодноразово згадується отруєння родини Скрипалів у Солсбері в березні 2018 року – тоді росіяни прагнули знищити колишнього розвідника та його доньку. І про це пишуть саме в контексті гарного прикладу злагодженої колективної роботи. До всього треба сказати, що окрім реальних цілей, висловлено й вкрай амбітні цілі – конкурентоздатність британської космічної та ядерної програми.

Єгор БРАЙЛЯН,

спеціально для «UkrLine»