За підсумками дискусій другого дня Економічного форуму в польському місті Карпач, 9 вересня 2026 року
Європейська безпекова архітектура змінюється вже зараз — не після завершення війни і не після появи якоїсь нової великої доктрини. Держави розподіляють виробничі ролі, будують енергетичні та логістичні вузли, переозброюються, створюють нові регіональні зв’язки і вирішують, хто буде контролювати критичні функції майбутньої системи.
Для України це означає просту, але жорстку річ: недостатньо бути важливою для Європи сьогодні. Потрібно вже зараз закріпити за собою таку роль, без якої європейська безпека після війни працюватиме гірше.
Європа змінюється ще до завершення війни
У чотирьох різних дискусіях другого дня Форуму повторювалася одна й та сама логіка. Європа більше не може покладатися лише на старий розподіл відповідальності, за якого значну частину стратегічного тягаря несли Сполучені Штати. Вона нарощує власну оборонну промисловість, інфраструктуру, енергетичну стійкість, логістику, кіберзахист і здатність діяти в кризі.
Це не обов’язково означає рух до Європи без США. Навпаки, дедалі виразніше формується інша модель: сильніша Європа всередині трансатлантичної системи. Європейські держави беруть на себе більшу частину матеріального навантаження, але американська військова, технологічна, розвідувальна і союзницька роль залишається критичною.
Для Росії така система потенційно складніша за попередню. Чим більше Європа контролює власні ресурси, виробництво і оборонні рішення, тим важче звести питання європейської безпеки до одного переговорного каналу між Москвою і Вашингтоном.
Не плутати зміну американських інструментів із відходом США
Одне з питань, що повторювалося на панелях, — чи означає нова поведінка Вашингтона ослаблення американської ролі. Тут важливо не плутати зміну інструментів зі зміною системної мети.
США можуть одночасно вести переговори, застосовувати тиск, вимагати від союзників більшого внеску, підтримувати регіональні коаліції та діяти по-різному в різних частинах світу. Така поведінка іноді виглядає суперечливою, якщо очікувати одну універсальну схему для всіх противників і театрів.
Насправді стратегічна послідовність може лежати не в однакових діях, а в спільній меті: не дозволити противникам перетворити окремі регіональні переваги на єдину систему тиску на Захід. Тому до Китаю, Росії, Ірану чи інших акторів можуть застосовуватися різні інструменти і різні коаліції.
Для Європи це створює нову вимогу — не просто слідувати за американською політикою, а самостійно розуміти її місце в глобальній стратегії. Для України це тим більше важливо: оцінювати не окрему заяву чи переговорний контакт, а те, як розподіляються ресурси, ролі, гарантії і реальні можливості впливати на рішення.
Нову архітектуру дедалі більше формують функції, а не лише формати
Ще одна спільна лінія форуму — зростання ролі менших, функціональних коаліцій. Великі інституції залишаються важливими, але далеко не кожне практичне завдання вирішується на рівні всього ЄС, НАТО чи інших великих форматів.
Держави створюють більш вузькі контури навколо конкретної функції: оборонного виробництва, енергетичних з’єднань, логістики, захисту критичної інфраструктури, кібербезпеки, спільних закупівель або військової мобільності. Балтійсько-Північний простір і Центральна Європа вже демонструють таку логіку.
У цій системі важливо не лише бути членом правильної організації. Вага держави дедалі більше залежить від того, яку критичну функцію вона контролює, наскільки ця функція потрібна іншим і наскільки легко її можна замінити.
Саме тому навіть невеликі держави намагаються стати транспортними, енергетичними, виробничими або технологічними вузлами. Вони борються не стільки за символічний статус, скільки за місце в ланцюгах, без яких система не працює.
Україна вже має рідкісну перевагу — але вона не вічна
Сьогодні Україна має те, чого Європа не може швидко відтворити: масштабний досвід сучасної війни, практичне застосування безпілотних систем, швидку адаптацію технологій до поля бою, захист енергетичної інфраструктури, ремонт, кіберстійкість, оборонне виробництво і глибоке знання російських способів ведення війни.
Це змінює саму роль України. Вона може бути не лише державою, яку потрібно захищати і підтримувати, а одним із постачальників європейської безпеки.
Але ця перевага має часову межу. Європа переозброюється, розширює виробництво, інвестує у власні технології і поступово закриватиме частину сьогоднішніх дефіцитів. Якщо Україна залишиться лише «дуже потрібним партнером під час війни», частина її нинішньої незамінності з часом зменшиться.
Тому головне завдання — перетворити тимчасову необхідність на довгострокову взаємозалежність.
Що означає закріпити місце
По-перше, входити у спільні оборонні й промислові програми зараз, а не чекати завершення війни. Спільне виробництво, ремонт, тестування, підготовка, логістика і розробка технологій створюють зв’язки, які набагато важче замінити, ніж разові поставки.
По-друге, не залежати від одного регіонального посередника. Польща залишається критично важливим партнером, але Україні потрібні прямі функціональні зв’язки з Балтійськими та Північними державами, Румунією, Чехією, великими країнами Західної Європи і європейськими інституціями.
По-третє, бути присутньою там, де правила ще тільки формуються. Якщо оборонні стандарти, логістичні маршрути, енергетичні механізми, виробничі ролі та правила майбутнього східного флангу будуть визначені без України, пізніше вона зможе приєднатися — але вже на чужих умовах.
По-четверте, пропонувати Європі не загальний образ «сильної України», а конкретні функції, у яких українська участь дає системі додаткову стійкість: безпілотні технології, протидія радіоелектронній боротьбі, захист енергетики, швидкий цикл «розробка — поле — адаптація», ремонт, навчання, кіберзахист і практичне знання російської воєнної моделі.
Не бути предметом нової архітектури — бути її співтворцем
У дискусіях другого дня Україна була присутня майже в кожній великій темі: Росія, східний фланг, оборонна промисловість, енергетика, логістика, Чорне море, Дунай, ЄС, майбутня безпека. І саме це створює головний ризик: інші держави можуть будувати систему, в якій Україна є центральним фактором, але не завжди центральним автором.
Тому питання майбутнього місця України не можна відкладати до «після війни». До того часу частина стратегічних ролей може бути вже розподілена: хто виробляє, хто забезпечує транзит, хто контролює енергетичний вузол, хто формує регіональну позицію, хто має право першого голосу в нових коаліціях.
Українська відповідь не повинна полягати у блокуванні посилення Польщі, Балтії, Румунії чи інших партнерів. Навпаки, сильніші сусіди і сильніша Європа потрібні Україні. Але український інтерес полягає в тому, щоб це посилення не відбувалося через закріплення за Україною лише ролі одержувача, території ризику або об’єкта захисту.
Найкраща модель — взаємодоповнюваність: сильна Польща як логістичний і союзницький вузол, сильний Балтійсько-Північний контур, сильна Румунія на Чорному морі і Дунаї, сильніша Європа в НАТО — та Україна як постійний постачальник критичних безпекових функцій.
Висновок
Другий день Форуму не дав готової доктрини нової Європи. Але повторюваність тем у різних панелях показує напрям: європейська система стає матеріально сильнішою, більш мережевою і більш залежною від того, хто контролює конкретні критичні функції.
Для України це створює шанс, якого не можна відкладати. Війна вже зробила українські спроможності важливими для Європи. Наступний крок — зробити цю важливість структурною.
Україні потрібно не чекати місця у майбутній Європі. Потрібно вже сьогодні займати функції, без яких ця Європа працюватиме гірше.
Наталія ТИМОШЕНКО, директор Центру стратегічного аналізу «TESPA»,
для «Української лінії»
TESPA Strategy