В ході Вітчизняної війни українського народу проти рашистських загарбників наші люди не раз опинялися в полоні власних ілюзій. Спочатку думали, що війна з Росією закінчиться швидко (2-3 тижні, впродовж місяця, до кінця року) – в реальності вона триває довше, ніж «Велика Вітчизняна» або Перша світова. Невже і Другу світову перевершить?
Були переконані, що український контрнаступ 2023 року завершиться звільненням Криму.
Сподівалися, що окупанти зупиняться, коли ЗСУ відправлять «на концерт Кобзона»сто тисяч представників «братнього» народу – вони не зупинились навіть після мільйона безповоротних втрат…
Намагалися переконати своїх родичів і друзів в Росії, що їх армія завдає варварськихударів по мирному населенню – довелося звести до мінімуму або взагалі припинити спілкування з ними, бо для жертв кремлівської пропаганди факти не мають значення…
Потім вірили, що російські загарбники будуть поводитися цивілізовано – до того, як сталася Буча і ще десятки таких «Буч».
Переживши непросту першу воєнну зиму, ми переконували себе, що наступна зима точно буде легшою – тепер від згадки про четверту жахливу зиму мороз пробігає по шкірі навіть у літню спеку.
Ми точно знали, що на кону не тільки державна незалежність, а й саме існування українського народу. Тому не можна красти в армії, не можна наживатися на енергетиці, не можна привласнювати гуманітарну допомогу, не можна одночасно закликати посполитих задонатити на ЗСУ і купувати собі люксове авто, не можна мобілізувати хворих і продавати інвалідність здоровим, не можна морально з’їдати один одного. Виявилося, що можна.
Українці вважали, що Америка їх ніколи не залишить без допомоги, а от «Стара Європа» завжди буде «дуже стурбованою» та ненадійною. Але від початку 2025 рокувоно якось навпаки.
Паралельно розвіялися наші ілюзії, що на Заході всі фахівці компетентні, управління завжди ефективне, сервіс повсюдно якісний, суди кристально незалежні, солідні ЗМІ та політики не брешуть, а корупції немає.
В США, Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Австрії, Угорщині, Словаччині, Болгарії, Китаї, Південній Кореї, Молдавії, Грузії, Росії теж вибухали корупційні скандали навколо найвищих посадовців? – Нє-нє, корупція є тільки в Україні.
На печерських пагорбах здавалося очевидним, що наші найближчі європейські сусіди розуміють: поразка України створить надвисокі загрози для їх безпеки і суверенітету. Натомість, пояс недружніх країн на нашому прикордонні тільки розширюється. Угорщину, Словаччину, Болгарію, Польщу, Чехію, Грузію вже не можна назвати нашими друзями. Залишилася Румунія, але й там прихід до влади антиукраїнських сил більш, ніж імовірний.
З іншого боку, ще вчора ми не могли сподіватися на потепління стосунків з традиційно проросійською Сербією.
Коли поляки радушно приймали наших біженців у 2022 році, здалося, що Польща нарешті стала нашим щирим другом. Ми стали мріяти про нову архітектуру європейської безпеки, про нові військово-політичні та економічні союзи. Треба чітко усвідомити: тісний і щирий союз України та Польщі приніс би колосальну користь обидвом державам і знаменував би виникнення нового центру сили на континенті.
На жаль, «конфєтно-букетний» період швидко закінчився. Крок від любові до ненависті вже зроблений більшістю поляків. На тепер 60% поляків негативно ставляться до українців, але 40% залишаються приязними до нас. Зрозуміло, що нецивілізована поведінка частини українських біженців сприяла різкій зміні ставлення з боку поляків. Але це не виправдовує приниження, цькування, побиття і навіть вбивство українців в Польщі.
Причому можна зрозуміти неприязнь багатьох поляків до українців на побутовому рівні, коли самі українці дають для цього привід. Але коли поляки нападають на українців просто за те, що вони розмовляють рідною мовою або польською мовою з українським акцентом, то це уже фашизм.
Ви коли-небудь чули, щоб українці нападали на поляків тільки за те, що вони розмовляють польскою?
Поляки є дуже схожими за своєю ментальністю на росіян. Недарма в етногенезі московитів взяло участь лехітське плем’я в’ятичів, які прийшли в басейн ріки Ока з території сучасної Польщі. Як то мовиться: «Гени пальцем не роздавиш».
Обидва етноси агресивні до сусідів; відрізняються зверхнім ставленням до інших народів, імперським «гонором»; себе вважають дуже духовними; на гербі в обидвох – чудернацька птаха та й кольори прапора теж схожі; і там, і там зневажають українцівна якомусь генетичному, підсвідомому, глибоко вкоріненому рівні; одні заражені«побєдобєсієм» – інших охопило «волинобєсіє»; завжди користаються слабкістю сусіда у власних інтересах (через таку поведінку щодо Чехії у 1938 році Польщу стали називати «гієною Європи»); разом ненавидять ОУН-УПА та її очільників;шаленіють від прізвища Бандера, хоча він не був причетний до Волинській трагедії і не воював з росіянами. Також поляки і росіяни залюбки розповідають про звірства українців, але мовчать про власні злочини.
Звісно, це узагальнений портрет, бо серед них є багато адекватних людей, але значна частина саме така.
На сучасному етапі історії, як серед росіян, так і серед поляків манія власної величі і хворобливий ресентимент поширилися на фоні економічного підйому цих країн.
Вирішивши, що зростання добробуту і впливу країни є свідченням особливого Божого благословення (згадайте гасло «Мы – русские. С нами Бог!») і дає право на експансію щодо сусідів, Росія свою економіку уже занапастила на десятиліття вперед.
Якщо національна пихатість так само заволодіє свідомістю Польщі, то і польський фінал буде аналогічний російському.
При цьому, навіть не хочеться думати про те, що поляки почнуть поважати українців тільки після того, як зазнають принизливої поразки на полі бою. Як це уже відбувається і неминуче станеться з росіянами.
До слова, й український фінал буде схожим, якщо ми колись дозволимо собі шовінізм замість патріотизму або фашизм замість демократії.
От між такими сусідами доводиться жити і боротися за місце під сонцем. Ну нічого, нам не звикати.
А тим полякам і росіянам, які щиро підтримують Україну та її багатостраждальний народ – низький уклін і вічна подяка.
Втім, є й такі ілюзії, від яких варто було позбутися. Українці прискореними темпами позбавляються від комплексу меншовартості.
Все більше захоплюються своєю мовою, історією та культурою. І виявляється, що здобуткам вітчизняної культури можуть позаздрити більшість народів планети.
Стали пишатися своєю армією. Згадали, що історично українці – одні з найкращих воїнів Європи і світу.
Також вони зі здивуванням дізналися, що вітчизняний сервіс (мобільний зв’язок, інтернет, банківські і державні послуги, доставка, ресторани, кав’ярні, автомеханіки, сантехніки, електрики, стоматологи, комп’ютерники, спеціалісти з манікюру) не гірше, а часто на порядок краще, від зарубіжних аналогів.
Як виявилося, навіть, наша бюрократія не така вже неприємна, як в багатьох європейських сусідів.
І це я ще про безпілотники нічого не написав!
І про українську школу боксу!
Найпоширенішим ім’ям новонароджених українських хлопчиків залишається Олександр, а не Мухаммад, як у Брюсселі.
Виявилося, що наявність у квартирах кондиціонерів і пральних машинок теж притаманна не західним державам, а Україні.
Якби не війна, то і централізоване опалення також сприймалося б як перевага.
З ностальгією згадуємо часи, коли легко було викликати «швидку допомогу», а лікар приходив додому. Але тепер у нас «по-західному»: «швидку» практично неможливо викликати, а на прийом до лікаря треба записуватися за кілька тижнів чи місяців.
На щастя, в українській аптеці, на відміну від західної, поки що можна купити не тільки парацетамол.
І в освіті тепер ніби як «по-західному». Тільки рівень знань учнів і студентів рік-у-рік катастрофічно знижується, а педагоги тікають хто куди.
З’ясувалося, що у нас на вулицях менше сміття, ніж в Південній Італії чи в центрі Брюсселя; в нашому метро безпечніше, ніж в американському; кишенькових злодіїв менше, ніж в Барселоні; наші протестувальники і футбольні вболівальники не влаштовують погроми, як у Парижі; а в університетах і школах не відбуваютьсямасові розстріли.
У нас поки що немає кримінальних і наркоманських районів, куди боїться навідатися поліція.
Але нічого, думаємо ми, от легалізуємо вогнепальну зброю і «містер Кольт» зробить усіх нас рівними, а на вулицях запанує безпека. «Мрії, мої мрії…».
Напередодні листопадових довиборів в американський конгрес, багато українців сподіваються на перемогу Демократичної партії і відновлення фінансової та військово-технічної допомоги від США. Я би не поспішав з висновками.
Не факт, що демократи переможуть.
І не факт, що якщо переможуть, то допомога відновиться.
Також, більшість українців продовжує марити, що безпосереднє залучення до російсько-української війни європейських союзників принесе Україні довгоочікуване полегшення і пришвидчить закінчення війни. Не факт! – Європа не готова до повномасштабної війни з таким потужним суперником, як Росія. Наслідком збройного нападу росіян на будь-яку європейську країну/країни стануть колосальні руйнування економічного потенціалу та інфраструктури, паніка населення, ще більша популярність проросійських політичних партій, розпад механізмів загальноєвропейської солідарності, загроза самому існуванню Європейського Союзу і НАТО. Причому, для масштабної дестабілізації сусідів московитам навіть не знадобиться піхота і бронетехніка. Достатньо буде застосувати диверсії, замахи і ракетно-дронові атаки. Все це може призвести до припинення постачання Україні зброї, технологій, грошей (бо самим не буде вистачати), ускладнення логістики, зменшенню можливостей для українського експорту в європейські країни, скорочення чи скасування допомоги нашим біженцям.
Є ще одна небезпечна ілюзія, від якої українцям потрібно позбутися. Це – постійне сподівання на особистість, на людину-рятівника, чесного і компетентного водночас, який стане до влади і вирішить всі проблеми. Спочатку покладали свої надії на Кравчука, потім – на Кучму. Одні вважали месією Ющенка, інші – Януковича.Здавалося, що неможливо знайти більш фахового президента, ніж Порошенко (мав великий досвід в економіці, політиці, дипломатії). Але і йому далеко не все очікуване вдалося здійснити. Потім 73% проголосували за його антагоніста Зеленського, але і йому не все вдається. Тепер з’являються нові кумири, яких знову ідеалізують. Ну, скільки можна???!!!
Пора вже зрозуміти, що не можна покладатися на окрему людину, візіонера, генія, вождя, диктатора. Таким чином, ми просто обманюємо себе і неминуче будеморозчаровані.
У Біблії є кілька мудрих висловів з цього приводу:
«Не надійсь на князів, на сина людського, бо в ньому нема спасіння!» (Псалом 146:3).
«Проклятий той, хто на людину покладається і хто робить тіло своїм раменом, а від Господа серце його відвертається!» (Єремія 17:5).
Між іншим, перша з десяти заповідей Мойсея застерігає саме від цієї пастки: «Нехай не буде в тебе інших богів крім мене… Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий…» (Вихід 20:3-5).
А як тоді чинити простій людині? Кому вірити? За кого голосувати на виборах?
Рецепт доволі простий:
1) Вірити не словам, а ділам. (Оцінювати людину треба по тому, що він робив до виборів, по реальних результатах).
2) ГОЛОСУВАТИ не за людей чи партії, а за свої погляди, ЗА ВЛАСНУ СИСТЕМУ ЦІННОСТЕЙ. Тобто голосувати не за того, хто красивіший зовнішньо, красиво говорить чи багато обіцяє, а хто максимально відповідає вашим поглядам і моралі. Політик повинен не стільки розповідати громадянам про своє бачення спільного майбутнього, скільки реалізовувати народне бачення розвитку держави та вирішувати проблеми своїх громадян.
А ще деякі релігійні українці переконані, що вся ця біда обрушилася на Україну за наші гріхи і нам Росію не перемогти. Те, що у нас гріхів багато – поза сумнівом. Наше суспільство морально хворе і його треба лікувати. Але думати, що українці сильно аморальніше за інші нації – теж ілюзія.
А чому все це з нами відбувається? Мені близька відповідь колишнього радянського дисидента, українського патріота Миколи Горбаля: «нас Бог обрав, щоб знищити це планетарне зло – Росію»(https://lb.ua/society/2026/08/24/760350_politvyazen_mikola_gorbal_bog.html).
У полоні ілюзій жили не тільки українці. У 2016 році мешканці Об’єднаного Королівства сподівалися, що вихід Британії з забюрократизованого Євросоюзу забезпечить їм процвітання. Однак відтоді країна переживає затяжну економічну і політичну кризу, що особливо неприємно на фоні Ірландії, яка вже випереджає колишню метрополію за рівнем життя.
Члени НАТО на 100% були впевнені, що США є надійним захисником їх незалежності і територіальної цілісності. Яким же був шок данців і канадійців, коли вони почули про наміри вашингтонської адміністрації анексувати Гренландію і зробити Канаду 51-м американським штатом. Тепер вони зрозуміли, що покладатися можна тільки на себе.
А Вірменія у протистоянні з Азербайджаном покладалася на захист Росії. Тепер Карабах азербайджанський.
Венесуельський диктатор Мадуро відчував свою безкарність і недосяжність, погрожував Трампу. Тепер сидить в американській в’язниці.
Трамп думав, що в України немає «карт». Уже не думає.
Білий дім думав, що дуже швидко зможе повалити злочинний режим в Ірані.
А Іран думав, що янкі побояться на них напасти.
Ізраїль не сумнівався, що зможе розгромити терористичне гніздо в секторі Газа та Лівані. Теж не вийшло.
Російські шовіністи захоплювалися своїм «фюрером», а тепер хочуть звалити на нього свою колективну відповідальність за віроломний напад на мирного сусіда, бо розвіявся міф про непереможність російської армії.
Зомбовані телевізором пересічні росіяни гадали, що війна їх не торкнеться. Тепер вона їх «торкає» все більше і більше: горять заводи, нафтосховища, аеродроми. Черги за бензином, світло відключають, телефонний зв’язок пропадає. Й одразу «вєлікороси» захотіли миру. А коли тільки українці страждали від війни, то їм миру не хотілося.
Ліліпутіну щоночі снилися взяття Києва за три дні, десант в Одесі, парад у Харкові, переможна війна з НАТО, нафта по 200 і що в нього немає деменції.
А ще він думав, що Європа без російського газу замерзне. Що політична й економічна переорієнтація з Заходу на Китай зашкодить Заходу, а не Росії.
Президент В. Зеленський у відеозверненні з нагоди 35-ї річниці незалежності влучно сказав про головну ілюзію рашистів: «В усіх своїх планах щодо України Путін помилився в головному. Ворог рахував наші ресурси, склади, нашу техніку, але не взяв до уваги ключове: людей – головний здобуток Незалежності України. Людей, із яких складається наша держава. Які беруть відповідальність. Які не хочуть, аби тут була Росія, і які вигризають мир та Незалежність».
Тепер кремлівський Голлум думає, що попри всі невдачі і загрози може собі дозволити продовжувати війну, бо Росія – ядерна держава і має підтримку диктаторів Китаю, Ірану, Північної Кореї, Білорусії. А отже, ніщо не заважає йому і далі намагатися захопити нові українські території. За несприятливого для нього розвитку подій, Путін зможе в будь-який момент зупинитися і зафіксувати здобутки.
Він не хоче чути поганих новин і це дуже добре для нас. Ігнорування проблем, самообман приведе цього «обнулёныша» до катастрофи.
Це далеко не повний перелік самообманів. Далі буде.
А з іншого боку, людям і націям притаманно жити ілюзіями. Просто з часом ілюзії змінюються.
Може воно так і треба…
спеціально для «Української лінії»