КАТОЛИЦЬКИЙ СВІТ ОТРИМАВ НОВОГО ПАСТИРА
8 травня 2025 року, коли вся Європа і цивілізований світ з поминальним болем та водночас радістю і надією згадують річницю завершення Другої світової війни, весь католицький християнський світ отримав свого нового поводира – Папу Римського, яким став кардинал Роберт Френсіс Прево. 267-го за ліком Римського понтифіка обрали за рекордно короткий у ХХ ст. термін – усього за 4 голосування, уже на другий день Конклаву кардиналів. Без перебільшення увесь світ (не лише католики) мерщій поспішив до джерел інформації пізнати бодай коротку біографію кардинала Прево – нового Папу Лева XIV, який пройшов тривалий шлях служіння Всевишньому і Церкві та, як і кожна особистість такого масштабу, відзначається певними знаковими особливостями життєвого шляху і особистісної позиції. З огляду на роль Ватикану не лише як держави-столиці всесвітнього католицизму, але і як одного зі світових центрів християнства та політичного впливу на сучасні міжнародні процеси, спробуємо коротко проаналізувати, які наслідки матиме обрання саме Папи Лева XIV для розвитку Римо-Католицької церкви, світової політики та звичайно позиції Ватикану щодо російсько-української війни.
1. Внутрішньоцерковний (корпоративний) вимір
Роберт Френсіс Прево народився 14 вересня 1955 року у Чикаго. Це перший в історії Католицької церкви Папа Римський родом з США. Водночас його вважають американсько-перуанським куріальним кардиналом, що зумовлено тривалим служінням Прево як намісника Ватикану в місії Перу. Водночас за своїми кровними зв’язками (і це помітно за прізвищем) він має французько-італійсько-іспанське коріння. Такий синтез широти географічного охоплення в особі Роберта Прево (Папи Лева XIV) свідчить про поєднання саме в цій фігурі інтересів та сподівань представників кліру одразу як мінімум трьох континентів. Тобто кардинал Прево зрештою став певною компромісною та об’єднавчою фігурою для світового католицизму, що є першоосновою в умовах сучасних викликів авторитету церкви, християнської релігії та складної ситуації з духовністю в світі загалом.
Кардинал Прево не вважався фаворитом виборчого процесу на Конклаві. На його кандидатуру не приймали ставки букмекерські контори, а в списку імовірних претендентів кардинал Прево перебував на 6-7 позиції з початково доволі низькими шансами бути обраним. Тим то і славиться Конклав, що його результати як виборчого процесу і механізму часто бувають абсолютно непередбачуваними, що є гарантією об’єктивності та спростовує чутки про наявність певних закулісних інтриг і попередніх домовленостей. Вочевидь не в останню чергу успіху кардинала сприяли його комунікативні здібності, належність до середовища ватиканського істеблішменту та широкі зв’язки серед єпископату.
Наявність в послужному списку нового Папи досвіду тривалої пастирської служби як архієпископа Перу робить його неформальним наступником корінного латиноамериканця (уродженця Аргентини) покійного Папи Франциска. Хоча останній не залишив по собі персони наступника, кардинал Прево, рукоположений Франциском у чин кардинала 2023 року, розглядається як природній представник глобального Півдня, що акумулює в його особі великий авторитет численної та в сучасних умовах більш віруючої неєвропейської частини світової католицької пастви, яка загалом налічує близько 1,4 мільярда чоловік.
Папа Лев XIV, попри проведення більшості життя за межами Європи, у Ватикані вважається своїм і доволі впливовим, адже кілька років виконував адміністративну роботу в урядовій команді (дикастерії) Папи Франциска, завідуючи службою з відбору кандидатів на призначення кардиналів, а також Папською комісією з питань Латинської Америки. Це дало йому широкі зв’язки в системі світової церковної католицької ієрархії. Тому поширеною є думка, що він володіє чималою інформацією про «внутрішню кухню» церкви, в тому числі таємниці особистих даних принаймні значної частини верхівки церковного католицького кліру в усіх куточках світу. Тут варто нагадати, що Папа Франциск в останні роки життя зайнявся доволі активною роботою з оновлення кадрів саме серед верхівки ієрархії – кардиналів, доволі тонкою та делікатною роботою, яку безпосередньо допомагав здійснювати теж нещодавно висвячений кардинал Роберт Прево, який і отримав посаду на верхівці церковної системи великою мірою за ревну службу при Папській курії.
На користь новообраного Папи грає також його вік. Він доволі молодий, як для практики Папства, тобто теоретично правитиме довго, адже довго
іття – особлива ознака понтифіків. І це теж засвідчує високу довіру до його персони серед католицького кліру, який в особі Лева XIV бачить певну стабільність, виваженість і водночас надію на поступальний прогрес на тривалу перспективу. Промовистим і безпрецедентним стало рішення новобраного Папи тимчасово продовжити чинність повноважень дикастерії (управлінського секретаріату Ватикану) попередника Папи Франциска до моменту «доки не буде вивірено інше». Цей факт зайвий раз засвідчує загальну довіру новообраного понтифіка до чинної верхівки церковного кліру, невід’ємною частиною якої є він сам.
2. Ідеологічно-теологічний вимір
Загалом обрання саме кардинала Прево Папою Римським розглядається експертною спільнотою як компроміс з огляду на тривалу боротьбу в середовищі католицького кліру неофіційних таборів консерваторів-традиціоналістів та лібералів-прогресистів. Папа Франциск належав до лібералів, тому викликав хвилю критики насамперед своєю соціальною політикою. З огляду на такі тенденції особа кардинала Прево вважається рівновіддаленою від цих двох ідейних формувань, що й стало очевидно вирішальними фактором на Конклаві. Він не є ні ультраконсерватором, ні крайнім лібералом. У цьому його велика перевага, яку він повинен пронести у вигляді балансу поглядів та ідей крізь усе своє правління.
Лев XIV належить до багаторічних очільників Ордена Святого Августина (когорти кількох чернечих орденів та згромаджень католицької церкви, які дотримуються «Статусу Св. Августина»). Він був його генеральним настоятель у 2001 – 2013 роках. Головними постулатами ордену є місійна робота в масах, проповідування Слова Божого, освіти і науки. Тому невід’ємними осередками діяльності августинців, окрім церковних громад, віддавна є школи та інші навчальні заклади. У цьому головна відмінність підходів нового Папи від попередника Фрациска, який був представником ієзуїтів – найбільш радикально-аскетичного ордену католиків, який славиться своїми ідеями всепрощення. Звідси і крайні пацифістські заяви щодо російсько-української війни, яку понтифік закликав вирішити в дусі примирення «братніх народів», і радикальні кроки щодо визнання представників ЛГБТ-спільнот, представників яких запрошував до Ватикану в останні роки правління, велика увага до питань боротьби з бідністю, екологією тощо. Та й сам Папа Франциск розпочинав Папську діяльність уже з першого дня в показовому аскетичному стилі, відмовившись від зайвого на його погляд символізму у вбранні та обравши для проживання готель за межами Папської резиденції. Натомість Папа Лев XIV не відмовляється від традиційної символіки понтифікату та не виявляє зайвої публічної аскетичності. І справа тут не в його недостатній аскезі, а в прагненні не виділятися серед Папства, дотримуватися традиційності і її тяглості (продовжуваності).
Лева XIV у перші дні після обрання часто порівнюють з Папою Левом ХІІІ та його політикою, яка відзначалася сильним соціальним змістом. Безумовно обране для понтифікату ім’я кардиналом Прево не стало випадковістю, а досвід його попередника в імені понтифікату стане важливим орієнтиром для політики нового очільника Ватикану.
Хоча Папа Лев XIV розпочав свою кар’єру у Ватикані з подачі Папи Франциска і може до певної міри вважатися його ідейним наступником, з рядку ключових позицій соціальної політики та міжнародних відносин їх погляди все ж відрізняються. Так новообраний Папа відзначається більш стриманим ставленням до представників ЛГБТ, які традиційно засуджуються церквою. Він загалом підтримує подальший діалог щодо надання дозволу на можливості церковного благословення одностатевим шлюбам, але закликає робити це диференційовано, залежно від практики та законодавства кожної конкретної держави, хоча раніше повністю заперечував таку практику як таку, що суперечить віровченню. Відмінне ставлення нового Папи і до війн та інших міжнародних конфліктів, про що мова йтиме далі. Водночас його погляди загалом співпадають з позицією попередника щодо гендерної рівності і надання жінкам права обіймати посади в церкві, проблеми мігрантів, змін клімату та захисту природи. Тому варто розглядати постать Папи Лева XIV як потенційного церковного реформатора, але в дусі класичного канонічного права (фахівцем з кого він є) і повернення до поміркованого традиціоналізму, що, з огляду на загальне падіння суспільної моралі та поваги до людської цінності в світі дуже на часі.
Водночас його понтифікат матиме більш широкий просвітницький, соціальний, так би мовити «масовий» характер. Новий Папа – доволі прогресивна, сучасна, відкрита до спілкування та енергійна людина, яка здобула ґрунтовну вищу освіту (бакалаврат з математики) та є доктором богослов’я, у молодості активно займався спортом (грав у великий теніс та любить бейсбол), що безумовно імпонує усім віковим верствам соціуму. Тим то якраз він і приваблює, бо може виконати надзвичайно актуальну роль – повернення популярності католицької церкви серед молоді, широких народних мас насамперед в Європі та США, де чимало храмів уже закриті, перетворені на культурно-мистецькі чи навіть розважальні заклади. Очікуємо і підйому канонічної освіти, розширення мережі відповідних закладів на рівні вищої школи в різних країнах, адже католицька мережа колегіумів та університетів славиться високим рівнем освіти і науки, причому не стільки теологічного, скільки якраз світського спрямування.
3. Міжнародний вимір
Обрання на Папський престол американця одразу викликало певні підозри у причетності чинної адміністрації США, зокрема особисто президента Дональда Трампа, до процесу обрання нового Папи. Сам Трамп по смерті Папи Франциска у своєму доволі недипломатичному стилі кілька разів публічно заявляв про те, що було б добре наступником обрати американця. Публікація напередодні Конклаву на офіційній сторінці Білого дому начебто згенерованого штучним інтелектом провокативного портрета Трампа в папському одязі спричинила шквал емоцій серед громадськості і виглядає в контексті обрання Роберта Прево доволі символічно. Утім це не більше ніж співпадіння. Безумовно кардинали-електи не відірвані від світу і обізнані з позицією керівництва США. Можливо хтось з них і симпатизує Трампу. Утім різко-негативна реакція кліриків американської католицької спільноти на його «папські» витівки та сама постать Папи Лева XIV, погляди якого переважно ідейно несумісні з позиціями чинної влади в США, виключають можливість хоча б якогось істотного, тим більше вирішального впливу Білого дому на вибори Папи Римського. Сам кардинал Прево неодноразово та послідовно критикував і Трампа, і Венса за їхні погляди на християнство, іммігрантів тощо. Хоча Трамп безумовно зарахує обрання Папи-американця, тим більше уперше в історії, як свою особисту перемогу на міжнародній арені.
В контексті проблеми змін в сучасній зовнішній політиці США мультинаціональне походження Папи Лева XIV дає велику надію на відновлення духовного єднання Європи та США, і загалом Європи та обох Америк, якого так потребує сучасний світ. Католицька церква повинна посилити свою роль як оплот цінностей прав людини, рівноправності, законності (верховенства Закону Божого та світського), примирення і взаємної терпимості в усьому світі.
Очікуємо пожвавлення екуменічного руху. Тут ідеться насамперед про зближення з православними гілками східного Вселенського патріархату. Недаремно Вселенський патріарх Варфоломій після обрання Папи заявив, що дивиться на нового понтифіка з «християнською надією» та висловив плани щодо зближення між християнським Сходом і Заходом. Також пожвавиться екуменічний діалог з протестантськими деномінаціями. Тим більше, що Лев XIV є уродженцем США, де співіснують численні релігійні групи різних християнських конфесій і напрямів. Водночас потрібно чітко визначити червоні лінії у спілкуванні з такими частинами православної світу, як російська православна церква, яка відкрито підтримує російську імперську загарбницьку політику, шовінізм та ксенофобію, а її історична канонічність усе більше викликає сумнів.
4. Вимір російсько-української війни
Новий Папа Римський Лев XIV у своїй першій промові закликав до побудови мостів діалогу для досягнення миру: «Мир вам усім. … І я хочу, щоб це вітання миру увійшло у ваші серця… Мир вам. Це мир воскреслого Христа – роззброєний і який роззброює, смиренний і витривалий». Головна проблема у сприйнятті нового понтифіка в Україні полягає в його здатності дати рішучу та однозначну оцінку російській агресії. Варто відзначити, що на щастя така здатність у нового Папи Римського чітко проглядаєтья.
Папа Франциск намагався приділяти увагу Україні та її головній сучасній проблемі – війні, але він не став для українців своїм. Головна причина цьому –його світоглядні позиції «примирення сторін», не вказуючи на коріння проблеми, які, вочевидь, вважав суто політичними. І в цьому була його головна хибна думка та слабкість оцінки природи даного конфлікту, який є екзистенційним і триває уже не одну сотню років. Його реверанси у бік «великої російської культури» та «гуманізму Льва Толстого» безумовно обурили свідому громадськість не лише в Україні і так чи інакше подарували агресору додаткові підстави легітимації його злочинним діям. Варто врахувати також його освіту і тренди періоду становлення як особистості, ідеологічні соціалістичні ухили. Молоді роки Франциска проходили в часи «холодної війни», координат світових полюсів протистояння та спроб балансування значної частини людства між двома ідеологічними таборами протиборства, за якого СРСР, що більшість помилково ототожнювали саме з росією, усе ж поважали в світі, бо боялися. Окрім того поширення серед молоді Південної Америки соціалістичних ідей зачіпало широкі верстви суспільства, в тому числі уми католицької молоді, яка знаходила у відповідних ідеологемах аналоги християнських чеснот рівності, зневагу до надмірного багатства, потребу в допомозі бідним тощо. Ієзуїту Карло Бергольйо такі ідеї були явно не чужими, а уособленням їх всесвітнього поширення вважався саме СРСР (росія).
Тому то українці покладають великі сподівання на Папу Лева XIV, який у своїх поглядах став продуктом виховання явно іншого часу та іншої культури. Обнадіює низка заяв майбутнього понтифіка, сказані ще на початку 2022 року і надалі, в яких він чітко назвав дії росії «імперіалізмом» і прагненням захопити чужі території. Тут ми чуємо ті слова, яких так і не дочекалися від покійного Папи Франциска, який заявляв про бажання приїхати до України, щоб підтримати в час війни, але так і не приїхав. Знаково, що уже на другий день свого понтифікату, тобто 9 травня, Папа Лев XIV у своєму розлогому інтерв’ю перуанській пресі підтвердив свою позицію засудження російської імперської агресії проти України і чітко вказав на її головне завдання – захоплення територій «через її стратегічне розташування, а також через велику цінність того, що Україна має для Росії в культурному, історичному і промисловому плані». При цьому Папа вказав на наявність численних фактів злочинів проти людяності, вчинених загарбниками. Такі слова, сказані у важливий період виходу на фінішну пряму міжнародних переговорів щодо припинення вогню та спроб мирного врегулювання російсько-української війни, свідчать про широкий кругозір та високий рівень інтелектуальної підготовки, ґрунтовнуобізнаність та інтерес понтифіка до України і міжнародної ситуації навколо російсько-українського конфлікту. У своїй першій недільній промові 11 травня Папа Лев XIV знову згадав Україну, закликавши до встановлення справедливого і тривалого миру.
Новому Папі важливо не лише зайняти чітку позицію щодо російської агресії в Україні (і не тільки в Україні), але й розпочати реальні розслідування багаторічного системного впливу кремля на Ватикан. Неофіційно побутує думка про значні фінансові вкладення росії у так званий Банк Ватикану (Інститут релігійних справ), який зажив недоброї слави упродовж десятиліть як установа для відмивання коштів. І це питання також стане одним з головних викликів для нового Папи. Не секрет і не випадковість у тому, що росія має потужне дипломатичне представництво у Ватикані, яке очолює кадровий офіцер ФСБ високого рангу. Така потужна розвід-агентура в серці апріорі ворожого до російського православ’я християнського центру, яким історично завжди був і є Ватикан, здійснює вагому службу на користь кремлівського режиму, лобіюючи не лише фінансові, але й політичні інтереси його очільників на міжнародному рівні. Вагома увага російських агентів впливу до Ватикану (наймешої в світі держави), громадян якого є усього 600 чоловік, підтверджує його статус та неофіційні можливості як потужного майданчика світової політики.
У цьому контексті надзвичайно важливо для нас, українців, зрозуміти одну річ – не варто очікувати лише одностороннього руху Папи і Ватикану до нас і вирішення наших проблем. Не можна повторити невтішного для нас досвіду правління Папи Франциска – час і можливості, які були нажаль втрачені для України. Ми, українці, та Українська держава повинні самі і негайно активізувати політику комунікації з Папою і Ватиканом, використовувати підготовлені кадри, кваліфіковану дипломатію та наявні потужні церковні канали для того, щоб знову, вкотре не згаяти можливості достукатися до серця чинного понтифікату та використати його світовий вплив для нас самих, нашого порятунку як нації і держави та безумовного повоєнного відродження. У цьому повинен бути сьогодні головний сенс комунікації з Ватиканом і для цього є чудова можливість – початок правління нового Папи Лева XIV і нова якість його позиції щодо України, який розуміє Україну та українців, готовий нас чути, сприяти і допомагати.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
