Історична пам’ять є потужним інструментом формування колективної ідентичності. У росії пам’ять про перемогу у Другій світовій війні (в їхній традиції збережено радянський варіант Великій Вітчизняній війні) перетворилася на окрему ідеологічну доктрину, відому як «побєдобєсіє»штучно створений культ перемоги, який з часом шляхом «державної селекції» набув сакралізованої та агресивної форми.
Цей термін став популярним серед критиків російської політики для позначення маніакального шанування перемоги, що супроводжується мілітаризмом, фальсифікацією історії та пропагандою реваншизму(вважається, що цей термін з’явився у 2005 році та був створений російським православним священником Георгієм Мітрофановим).
Розпад Радянського Союзу в 1991 році спричинив глибоку кризу суспільноїідентичності. Комуністична ідеологія зникла, натомість залишився вакуум. Втрата ідеологічної основи у вигляді комуністичного наративу залишила значну частину населення дезорієнтованою. Потрібен був новий міф, нова «скрєпа», яка б об’єднала націю. І саме перемога у війні 1941-1945 роківстала основою для створення такого об’єднавчого міфу. Основною причиною цього було те, що фактично, це був єдиний позитивний міф, який сприймався усіма верствами російського населення та був здатний консолідувати націю.
З приходом до влади в. путіна держава почала системно використовувати пам’ять про війну для побудови нової державної ідеології. Головноюскладовою цього процесу стало використання історії як інструмента легітимації. Особливу увагу було приділено історії Другої світової війни.
Основними причинами цього стала:
політична доцільність – «Велика Перемога» як моральний аргумент проти критиків держави («Ми перемогли фашизм!»);
легітимація агресії – Війна сприймається не як трагедія, а як “право сили”, що виправдовує сучасну агресивну зовнішню політику рф;
контроль над історією – придушення режимом альтернативнихінтерпретацій Другої світової війни та ігнорування історичних фактів (наприклад, про пакт Молотова-Ріббентропа);
військово-патріотичне виховання – побєдобєсіє як інструментмілітаризації суспільства, особливо молоді.
«Перемогу» перетворили на своєрідну політичну «валюту», якою російська влада оперує у внутрішньому і зовнішньому дискурсі. Наратив про «визволення Європи від фашизму» створює у російському суспільстві уявлення про наявність у них «морального права» виступати в ролі такого собі «світового авторитета», незважаючи на будь які репресивні та агресивні дії їх країни.
Держава жорстко регулює трактування історичних подій, переслідуючи альтернативні версії, які ставлять під сумнів “велику місію” СРСР. У 2020 році було прийнято поправки до російської конституції, що законодавчо закріпли роль росії як «правонаступниці і основного переможця фашизму». Заперечення ж їх «історичної правди» стало розцінюватися як екстремізм.
Через освіту, культуру, ЗМІ та проведення політики символізму (наприклад, акції «Безсмертний полк») формується уявлення про війну як про героїчну норму. Образ війни подається не як трагедія, а як джерело національної гордості та засіб формування «справжнього патріота».
Феномен має яскраво виражені візуальні та ритуальні форми:
щорічний військовий парад 9 травня став центральною подією політичного календаря РФ;
поширення гасел типу «Можем повторить», «Дєди воєвалі», «На Берлін!»— демонструє готовність та бажання повторити досвід війни;
діти у формі РККА та НКВС стали частиною масової культури;
кінематограф і телебачення прославляють радянський героїзм, замовчуючи репресії, злочини чи спільну відповідальність за початок війни.
Побєдобєсіє перетворює трагедію на тріумф. Людину ж стає знаряддям«великої мети».
Така політика підживлює ідеї про «сакральність» та «священність» війни. Вона виправдовує нові конфлікти (війни в Грузії та Україні).
Влада росія намаганням обґрунтувати вторгнення в Україну боротьбою з «неонацизмом», апелює до образів Другої світової війни. Ідея «денацифікації» це прямий наслідок риторики «побєдобєсія».
Замість скорботи за мільйонами жертв створюються гасла і культ, що позбавляють суспільство здатності критично осмислювати власне минуле. Політика історичного ревізіонізму призводить до конфліктів з Польщею, країнами Балтії, Україною та іншими державами, які мають власні національні наративи про війну.
Феномен «побєдобєсія» є не просто проявом пам’яті про історичну перемогу, це ідеологічна конструкція, яка обслуговує інтереси авторитарної влади. Він перетворює історію на інструмент виправдання сучасних злочинів, агресивної війни проти України. Розуміння цього явища є критично важливим для протидії пропаганді, відновлення історичної правди і формування альтернативної гуманістичної пам’яті про війну як про світову катастрофу.
Григорій ЧМИХАЛО,
для «Української лінії»
