ПРОМІЖНІ РЕЗУЛЬТАТИ
Ще не минуло ста днів з початку президентства Дональда Трампа, як з абсолютною упевненістю можна констатувати його історично-безпрецедентний характер. Хоча тут мова іде не про історичні звитяги, а навпаки – наразі про «історичні» недоречності та сумнівні оборудки, якими уже просто обвішаний наче новорічна ялинка і сам Трамп, і вся його адміністрація, що утім є єдиним цілим. Симбіоз агресивного популізму, націоналізму та імперіалізму, домінування жорсткого бізнес-стилю, в основі якого – крайній меркантилізм і тотальне застосування бізнес-стратегій в державному управлінні та дипломатії, в сукупності зі стилем робити шоу практично з будь якого рішення чи події за участі Трампа – усе це робить правління 47 президента США та його адміністрації дуже особливим і навіть шокуючим як для значної частини внутрішньо американського споживача, так і для міжнародного світопорядку.
Задовго до повернення Трампа у Білий дім було зрозуміло, що т. зв. «економічна дипломатія» стане одним з головних механізмів реалізації його політики на посаді президента. Водночас доволі неочікувано, що заходи економічного впливу на міжнародних партнерів, навіть історичних союзників, матимуть настільки войовничо-агресивний, тотальний, необґрунтовано різкий та непрогнозований характер. Уже з перших тижнів після інавгурації світ регулярно чув з Овального кабінету не надто обтяжені аргументами заяви про необхідність запровадження митних тарифів спершу в секторально-галузевому вимірі, а згодом і щодо цілих економік окремих держав та об’єднань, як от Європейський Союз. Мета – «відновлення справедливості» в світовій економіці, припинення фінансових втрат США («вони роками оббирали Америку») та повернення Сполученим Штатам належного місця в світовій політиці. Проголошення 2 квітня 2025 року запровадження тотальних митних тарифів на торгівлю практично з усіма державами світу, назване в пропагандистському стилі абсолютно загадково і дещо безглуздо терміном «День визволення», за своїм змістом і наслідками уже претендує як мінімум на подію року в світовій економіці. І це при тому, що більшість нових митних тарифів ще навіть не вступили в дію та можливо й взагалі не вступлять.
Опівночі 9 квітня у США набули чинності нові мита на імпорт товарів із 185 країн. Найбільше очікувано дісталося Китаю – тариф аж у 104%. Для України встановили тариф у розмірі 10%, а Росія, Білорусь, Куба та навіть КНДР у цьому списку взагалі не вказані. Повноцінно більшість оголошених тарифів не набули чинності, адже Трамп поспішив заявити про дозвіл на 90-денну паузу для запровадження нових мит майже для усіх країн, хоча й зі збереженням 10% базової митної ставки. Приблизно через добу Білий дім оголосив про підвищення мита для Китаю до 125%, начебто через «відсутність поваги», а через дві доби – підняв їх до 145%. У відповідь Китай з 12 квітня підняв мита на американський екпорт з 84% до 125%, не бажаючи поступатися у цій «грі нервів». І це ще далеко не усі ключові карколомні цифри сучасної американської зовнішньоекономічної політики.
Нагадаємо, що на початку березня митні тарифи у розмірі ставки 25% уже були запроваджені на продукцію зарубіжного машинобудування. Ідеться насамперед про промисловість таких провідних партнерів США, як Німеччина, Італія, Японія, Південна Корея і звичайно екзистенційно ворожий Китай, які входять до пулу провідних виробників автомобілів в світі. Окремо базові 25-відсоткові мита раніше запроваджено проти Канади і Мексики, до яких Трамп має давні претензії.
На цьому фоні дивує надто лояльна публічна політика до росії, «перезагрузка» відносин з якою стала мейнстрімом початку правління Трампа. Офіційно у Вашингтоні заявили, що торгівля з москвою не здійснюється. Мовляв, санкції діють. Утім фактично загальний товарообіг між США та росією у 2024 році склав 3,5 млрд. дол. Враховуючи формулу розрахунку мита «торговий дефіцит, поділений на загальний імпорт з цієї країни та поділено на 2», на росію мона було накладати мита у розмірі 40%. Утім тут відіграла роль політична доцільність контексту переговорів про перемир’я в Україні, бажання Трампа відновити (хоча б частково) бізнес-співпрацю з режимом в росії та головне – прагнення будь що заручитися підтримкою москви у своїй боротьбі проти Китаю та Ірану.
Отож, уже після оголошення нових тарифів як внутрішньо американський, так і світовий ринки почало лихоманити, а політичний істеблішмент кинувся шукати шляхи пом’якшення удару від нової американської політики, яка в умовах глобалізованої економіки загрожує черговою світовою економічною рецесією. Відбувся відчутний обвал вартості акцій провідних американських компаній, як «Apple», «Boing», «Google», «Tesla» тощо. Навіть «перший друг»Трампа Ілон Маск заволав про необхідність відміни тарифів і створення зони вільної торгівлі з ЄС, послаблення мита для Китаю, бо там же найкраще відповідно продаються та виробляються його електроавтомобілі. Заради цього Маск навіть вступив в заочну, але публічну перепалку з торговим радником Трампа і фанатичним прихильником жорстких мит Пітером Наварро та міністром торгівлі Говардом Лутніком. А прості американці уже приготувалися відчути на своїх гаманцях чергову хвилю підвищення цін на численні імпортні товари. Утім Трамп почуває себе «на коні». За словами речників Білого дому, утворилася довга черга з держав, які виявили прагнення в терміновому порядку підписати нові торговельні угоди з США, а переговорів про нові тарифи захотіли ледь не усі, проти кого оголосили потенційні обмеження.
Залишаючи глибинний економічний аналіз проблеми американського підвищення митних тарифів для усього світу фахівцям-економістам, необхідно проаналізувати політичні наслідки першого етапу світової «митної драми» для самих США та міжнародної спільноти.
Насамперед варто з’ясувати, які головні завдання ставив перед собою Трамп при запровадженні таких масштабних митних обмежень.
1. Особистісний вимір. Нарцисизм Трампа не має меж. Будь яка дія Трампа, особливо міжнародного виміру, одразу стає предметом його особистих публічних заяв та коментарів численних посадовців. Прагнення «вдарити кулаком по столу» виривалося з надр підсвідомості цього керманича Білого дому ще в часи його першої каденції, а тепер набуло абсолютного характеру нестримної самоцілі та є елементом побудови його новітньої суперімперії, яка, як помічаємо, сягає уже далеко за межі кордонів Сполучених Штатів. Тут замішані і намагання підвищити себе та свою державу на фоні інших провідних учасників міжнародних відносин, і відродити дещо потьм’янілий імідж США як супердержави, навіть прагнення відродити їх роль «держави-поліцейського»глобального охоплення, призабута з часів президенства Біла Клінтона. Звідси звитяжно-величний, але насправді примітивно-безвідповідальний висновок Трампа (в стилі «американського гумору») про те, що понад 70 держав «цілують його в дупу» з метою випросити зменшення митних тарифів. І це, пардон, цитата з брифінгу глави провідної світової держави! Звідси і небажання публічно визнавати будь які недоліки своєї політики і реального становища країни. Зокрема, все, на що спромігся президент США у відповідь на запитання представників ЗМІ про падіння фондового ринку, це видати відповідь: «Я цього не бачив». Утім все ж довелося щось побачити, бо раптове відтермінування запровадження нових тарифів безумовно не виникло безпричинно.
Звідси виводимо волюнтаризм Трампа як топ-менеджера, який вірить у свою абсолютну правоту і непогрішність. Наслідком такої установки є логічна постійна непередбачуваність його дій. Принаймні для загалу. Показово, що навіть міністр фінансів Скотт Бессент публічно заявив, що не може пояснити причину паузи у процесі запровадження нових митних тарифів. Хоча, як проаналізуємо далі, очевидно він блефував. Заяви Трампа про те, що він «відчув серцем» потребу відтермінувати запровадження нових мит, виглядають кумедно і цинічно водночас. Ледве зрозумілими залишилися позиції щодо збереження чи незбереження мит для окремих країн, де швидше були запроваджені секторальні податки, а плутанина у трактуванні термінів «секторальні» і «дзеркальні» взагалі ввела більшість урядів та експертів у стан невідомості. У цьому якраз і стиль Трампа, відображення його бізнес-тактики, якої він звик дотримуватися десятиліттями, тримаючи в напрузі як конкурентів, так і, за потреби, своїх партнерів.
2. Системно-управлінський вимір. Утім не варто переоцінювати особистісний чинник політики президента Трампа чи відсутність здорового глузду в діях чинної влади США. Вони обидва присутні водночас, дивовижно переплітаючись та замінюючи традиційні підходи до державного управління, схильного до чіткого стратегічного планування на тривалу перспективу. Однак це не про Трампа та його сьогоднішню команду, яка абсолютно орієнтована на вірність його позиції. Остання великою мірою формується шляхом інтуїтивних відчуттів і передбачень. Відсутність класичної стратегії компенсується наявністю певних усталених міжнародних інтересів, сформованих задовго до приходу Трампа. Насамперед ідеться про Китай, загроза неконтрольованого посилення якого абсолютно об’єктивна. Тому чинній адміністрації доводиться підлаштовувати власне бачення зовнішньої політики під цілком традиційні завдання – реагування на головні виклики безпеці держави в умовах зниження рівня її міжнародного впливу. Особливість адміністрації Трампа полягає в тому, що вона здійснює таке реагування через застосування доволі нетрадиційних (або ж історично призабутих) механізмів, одних з яких є «торгові війни».
3. Внутрішньо економічний вимір. Головною метою тарифних нововведень заявлено прагнення забезпечити економічне процвітання Сполучених Штатів шляхом таких очікуваних результатів: 1) стимулювання економіки через повернення виробничих потужностей на територію країни із закордону; 2) захист національного виробника, тобто протекціонізм; 3) отримання додаткових прибутків через компенсаційні виплати іноземних держав та об’єднань (насамперед Європейського Союзу), отримані шляхом преференцій для американських товарів за кордоном, за начебто попередні «несправедливі умови торгівлі» з США, що безумовно стануть одним з центральних пунктів нових торговельно-економічних угод. Простіше кажучи – це економічний шантаж зарубіжних партнерів. Так Вашингтон пробує вирішити давно назрілі економічні проблеми всередині країни, подолати зростання цін і дефіцит торговельного балансу, скоротити зовнішній борг, який досягнув критично небаченої величини, що уже становить реальну загрозу національним інтересам – вперше витрати за відсотками перевищують витрати на оборону (3% ВВП). Невелика, але показова історична ремарка – Англійська революція, Велика Французька революція та інші політичні потрясіння останніх століть виникали саме під час боргової кризи. Не виключено, що саме тому у 2025 році Трамп уперше в історії підвищив оборонний бюджет США до рівня 1 млрд. дол., щоб перекрити цю психологічну межу і безумовно краще підготуватися до участі в імовірних військових конфліктах. США не можуть безкінечно позичати кошти для обслуговування свого надмірного суверенного боргу, тим більше в Китаю. Тому підвищення митних тарифів стало одним з механізмів бодай часткового вирішення комплексної проблеми американського зовнішнього боргу.
4. Зовнішньо економічний вимір. Ідеться про боротьбу за зовнішні ринки. Причому не лише торговельні, але й ресурсні. У цьому плані прагнення уряду Трампа заволодіти корисними копалинами України є елементом його загальної стратегії отримання легких прибутків на тривалу перспективу. Сировинна війна в світі набирає обертів. Головний конкурент США – Китай, який міцно затвердився на великих просторах Азії та Африки як головна ресурсно видобувна країна, а сьогодні намагається наростити вплив в Південній Америці і регіоні Арктики, а також росія.
5. Вимір національних зовнішніх загроз. Чинник Китаю через його по суті неконтрольоване зростання економічного і як наслідок геополітичного впливу в усьому світі за останнє десятиліття досягнув свого проблемного апогею, адже реально підважує лідерство США в світовій політиці, економіці та системі безпеки. Тому одне з головних завдань запровадження жорсткої митної політики США – спроба хоча б відтермінувати посилення Китаю і поширення його світового впливу. Повне припинення його доволі агресивної міжнародної політики є найбільш бажаним, але уже видається нереалістичним. Тому Трамп хоче перехопити ініціативу в світовій економіці, яку США давно втратили, шляхом максимального підриву китайської економіки, яка також уже кілька років переживає не кращі часи. Заявлено, що стратегічно важливо призупинити надмірний експорт китайських товарів.
Водночас митна політика Трампа логічно вмонтована в загальну стратегію внесення розколу в китайсько-російське стратегічне партнерство, яке в умовах війни в Україні набуло нових можливостей. Удар по китайській економіці та водночас відсутність митних тарифів для росії є елементом цієї стратегії.
Зовнішньо економічною загрозою для США є також Європейський Союз, зростання міжнародного впливу якого та потенційний торговельно-економічний союз з Китаєм безумовно не входять в плани американського уряду. Тут виняток становлять хіба що короткострокові інтереси великих корпорацій. Посилення економічної потуги Європи за рахунок преференційної торгівлі зі США дратує теперішню адміністрацію. В Білому домі, незважаючи на заяви про необхідність посилення військової компоненти Європи, десятиліттями з пересторогою ставилися до можливостей військово-політичної незалежності держав цього регіону та самого Європейського Союзу, який в принципі критично сприймається сучасним керівництвом США як витівка ліберальних демократів і лівих. Головна проблема полягає в технологічній конкуренції європейської промисловості, в тому числі військової, яка за умови належного фінансового стимулювання може досягти нових можливостей і скласти серйозну конкуренцію американській. В умовах посилення реальної загрози російського вторгнення такі можливості зростатимуть. Тим більше в плани Вашингтона не входить лібералізація торгівлі ЄС з Китаєм і заволодіння високотехнологічними ресурсами Європи китайськими корпораціями, які по суті є одержавленими. Тому повного відходу американців з НАТО, припинення економічної та військово-технологічної співпраці США з державами ЄС точно не буде, бо це означатиме остаточний крах проєкту США як світової наддержави.
6. Кланово-олігархічний вимір. На завершення розгляду завдань «митної драми» Трампа повернемося з міжнародного рівня до рівня національного і навіть вузькостанового – проблеми оточення самого президента. Гуртування навколо персоналії Трампа більшості найбагатших технократів сучасності (власників «Meta Platforms Inc.», «Amazon», «SpaceХ» тощо) – це як його величезний плюс, так і мінус, адже додає впевненості, впливу, та водночас змушує лідера постійно зважати на відповідність своїх дій інтересам прихильників-спонсорів. «Митна драма» Трампа чи то пак «митні війни» (як назвали запровадження підвищених мит для зарубіжних держав в пресі) дала можливість адміністрації провернути колосальну оборудку. Після тижневого різкого падіння акцій згаданих та багатьох інших провідних американських компаній (усього понад 500) і втрати ними сотень мільярдів доларів прибутку, неочікуване для загалу оголошення відтермінування митних тарифів спричинило різке зростання фондового ринку та як наслідок карколомне зростання капіталів провідних корпорацій. Мільярдери компенсували сукупно 304 млрд. дол. втрачених через тарифну війну статків, що небезпідставно викликало підозри в опозиційних колах у фінансовій змові та вимогу щодо проведення розслідування зливу інсайдерської інформації. Справа в тому, що різка активізація покупки акцій провідних компаній на фондовому ринку за заниженими цінами розпочалася усього за 20 хвилин до оприлюднення Трампом рішення про відтермінування запровадження мит. Факт співпадіння очевидно дуже сумнівний.
Такий несподіваний крок Трампа дозволив йому як то кажуть одразу успішно «вбити кількох зайців»: 1) виявити рівень стійкості національної економіки в шокових умовах; 2) випробувати реакцію різних держав та економічних об’єднань, насамперед Китаю; 3) залагодити наростання невдоволення в рядах друзів-спонсорів серед когорти олігархів, які почали втрачати свої статки ще до проголошення світових митних тарифів; 4) відволікти увагу громадян від внутрішніх проблем, зростання соціальної напруги, спричиненої антидемократичними кроками нового уряду під маскою сильної та рішучої влади, захисту національних інтересів і відродження величі Америки.
І тут аж ніяк не можемо погодитися з висновками експертів про те, що в Трампа відсутня стратегія. Вона в нього є, причому має декілька вимірів і багатоходових комбінацій у процесі реалізації. Стратегія «на грані фолу». Спричинити її сприйняття як «повний хаос» – центральний елемент цієї стратегії, бо ставить конкурента у невідомість завтрашнього дня. Публічна відсутність планів, аналізу передумов, конкретних завдань та наслідків політики, як і критеріїв оцінки її ефективності позірно не відповідає рівню глобальної стратегії держави-гегемона, провідної економіки світу. Її можна хіба що розгледіти в численних заявах самого Трампа, які сипляться на голови американців і ще більше світових споживачів як «з рогу достатку». Це теж стратегія – своєрідна стратегія держави вождистського типу, центральними елементами правління в якій є символізм (на грані з містицизмом), провіденціалізм, оповиті аурою загальної невідомості. А невідомість веде до відчуття страху. Згадайте тепер офіційний портрет Трампа, затверджений в Білому домі – це портрет страху. В страху простіше управляти, як «своїми», партнерами, так і безумовно «чужими». Страх веде до поразки слабшого і визнання першості «сильнішого» – того, хто залякує. Такі вже сучасні установки американської влади та її керманича. До певної міри в сучасному усе більш непевному світі тотальних викликів і загроз така стратегія доволі виправдана, хоча й незвична, некласична, з елементами трампівської екстравагантності і цинізму. Чи обернеться ця непевність і страх проти самого Трампа – питання часу. Причому недовгого часу. Тому можливо часова відстань у 90 днів і визначена невипадково.
Водночас така «стратегія» Трампа безумовно не позбавлена ознак авантюри. Така вже його натура і стиль управління. Трамп, чи то сам, чи швидше завдяки мудрим радникам, «відчув серцем» і раціональним чуттям бізнесмена наближення критичної межі та здав назад – відтермінував на 90 днів запровадження більшості митних тарифів. А що буде після них – нікому не відомо. У випадку можливості домогтися свого у відносинах з більшістю ключових партнерів у Вашингтоні зроблять усе можливе, щоб про цю ситуацію усі поволі забули. Утім найбільш імовірно, таку тактику шантажу будуть і надалі використовувати уже точково – у відносинах з конкретними країнами чи об’єднаннями, бо вона загалом має ефект, насамперед психологічний.
При цьому тенденції до падіння акцій підприємств на світових фондових ринках, інвестиційного клімату, зростання інфляції, зниження курсу та підриву довіри до долара як до світової резервної валюти і загальне зниження темпів розвитку американської економіки адміністрацію Трампа мало цікавлять, адже розглядаються як скороминучі. При цьому вони замовчують, що масштабне переведення закордонних виробництв з американським капіталом до США займе не 90 днів і навіть не рік, а 2-3 роки. Тому з огляду на здатність до афективного стилю прийняття рішень, стратегія Трампа більше спрямована на отримання швидкого надприбутку, заради потреби в якому можна й пожертвувати (хоча б тимчасово) інтересами довгострокового планування.
Не бентежить Вашингтон і факт втрати довіри серед іноземних партнерів та навіть давніх союзників. Ідеться насамперед про ЄС, який експортував за останній рік до США товарів на суму 600 млрд. дол. Це практично удвічі більше, ніж імпорт з США до ЄС (370 млрд. дол.), що й викликає гостру критику американців. В Брюсселі були готові відповісти власними митними обмеженнями, утім зупинили будь які кроки у відповідь на період 90 днів.
Ідеться також і про Японію, обкладену митами на рівні 34% (без урахування галузі машинобудування). Саме Японія десятиліттями розглядалася як головний союзник США на Далекому Сході і форпост для протистояння Китаю, окрім Тайваню звісно. Символічно, що, як виявилося, саме фактично недружні дії японського уряду з продажу американських державних облігацій, що стали відповіддю на аналогічні дії уряду США, сприяли обвалу їх вартості на ринку. Такий крок Японії міг стати однією з безпосередніх причин відтермінування американцями підняття додатковим митних тарифів. Надмірне підняття відсоткових ставок за облігаціями здорожчує обслуговування державного боргу США.
Щодо Китаю, то його керманичі ще у березні заявили про готовність країни до будь якого формату війни з США. Безумовно обидві сторони не хочуть дійти у протистоянні до військового конфлікту. Тому сам Трамп поспішив заявити, що в Китаю є прагнення до нової угоди і він чекає слушної нагоди її укласти. В основі його світової стратегії – розподіл сфер впливу між великими державами. Тому одне з найсвіжіших рішень уряду США останнього уїкенду – про виведення з під мита товарів телекомунікації та комп’ютерної техніки головних світових компаній з виготовлення напівпровідників з американськими інвестиціями («Apple», «TMSL», «Nvidia»), які володіють виробничими потужностями на Тайвані і материковому Китаї, з метою переведення ключових компонентів виробництва до США, – чітко сигналізує прагнення підштовхнути керівництво Китаю до такої угоди.
Заради справедливості зазначимо, що далеко не Трамп заклав основи політики США щодо Китаю. Усі адміністрації у Вашингтоні періоду 1990-х –2000-х років причетні до сприяння зростання Китаю як головного економічного, політичного та зрештою військового конкурента США в світі. Саме Китай використовували адміністрації Білого дому для розміщення суверенного боргу Сполучених Штатів, який в сукупності станом на 2025 рік склав астрономічні 3,6 трильйони доларів. Значна частка цього боргу (приблизно 800 млрд. дол.) знаходиться саме в Китаї. Цей факт не може абсолютно убезпечити сторони від імовірної війни, але точно уже десятиліттями взаємно стримує їх від її початку.
Трампу варто врахувати, що провадячи торговельні війни з Китаєм, він має справу з тоталітарно-командною економікою, система якої, як і громадяни КНР, націлені на необхідність «перетерпіти» економічні негаразди заради національного добробуту та перемоги у цій наразі економічній війні. Чи готові до такого ж громадяни і бізнес США? Очевидно, що ні. Єдине, що може означати для керівництва Китаю критичну межу протистояння з США – це ізольованість від стратегічних торговельних потоків, стрімке падіння курсу юаня та як наслідок – відчутне зубожіння населення, що загрожуватиме легітимності і політичній стабільності комуністичного режиму. Реалізація наявних прогнозів щодо можливості підняття американцями митних тарифів проти Китаю до рівня 400% в умовах імовірної невдачі спроб китайців домовитися про торговельний союз з ЄС, пришвидшення деградації економіки росії як важливого ринку збуту китайських товарів і сировинного придатка Китаю та як наслідок її поразка у війні з Україною створять реальність передумови для початку повномасштабного китайсько-американського військового конфлікту.
Щодо торгового союзу ЄС і Китаю ситуація для американців видається дуже непевною. Наприклад, на фоні загрози американських мит за взаємною ініціативою відбулася активізація контактів керівництва сторін, за підсумками якого 10 квітня китайська сторона погодилися розглянути можливість встановлення мінімальних цін на електромобілі китайського виробництва замість підвищених тарифів, запроваджених ЄС у жовтні минулого року. Привіт Ілону Маску з його «Tesla». І це імовірно лише початок лібералізації відносин між сторонами.
Для України у цій ситуації, як би не було важко в умовах війни, в сфері економіки важливо дотримуватися давньої китайської мудрості: «Якщо дуже довго сидіти на березі, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога». Нова митна система США поки що не матиме значного впливу на економіку України, адже американці запровадили для неї найнижчу (10%) митну ставку, а обсяг українського експорту (товари сталеливарної промисловості та харчі) до США порівняно незначний. В умовах розгортання подальшої конфронтації і митних війн США з великими ринками для України можуть навіть виникнути певні додаткові можливості. Найбільшою загрозою для нас можуть стати підвищення цін на військову техніку та озброєння, яке Україні все більше доведеться закупляти ці життєво важливі для її існування товари насамперед у тих же американців.
В умовах продовження переговорного процесу між США і росією та США і Україною щодо припинення вогню українській стороні виключно важливо зробити все можливе для недопущення реального американсько-російського зближення, бо воно однозначно може відбутися за наш рахунок, насамперед з можливими територіальним поступками агресору. Тому в інтересах України –максимальне поширення американських митних тарифів на російську федерацію як елемент санкційного тиску. Позитивна новина надійшла з Вашингтона 12 квітня. Президент Трамп продовжив на рік наявні санкції проти росії, запроваджені Байденом, що стало реакцією на безрезультатність чергового раунду американсько-російських переговорів про припинення вогню та аудієнції спецпредставника Трампа Віткоффа у путіна. Боротьба триває, американська допомога продовжує надходити Україні на різних рівнях. Попри усі перипетії та ознаки ізоляціонізму в зовнішньоекономічній політиці США уряд України зобов’язаний продовжити складний процес поглиблення економічної взаємодії з американською стороною з метою гарантування подальшої підтримки, збереження наявних торговельно-економічних преференцій, створення умов для розвитку інвестиційної співпраці та можливостей подальшого виходу українських товарів на широкий американський ринок.
Андрій ГРУБІНКО, для «Української лінії»
