Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (лютий 2025)
Білорусь та Росія вийшли на фінішну пряму в питанні погодження міждержавного договору щодо гарантій безпеки. Відповідно, Москва отримала ще один важіль впливу на Мінськ. З іншого боку, в Білорусі дещо пом’якшили риторику стосовно Заходу і навіть говорили про можливість залучення країн ОБСЄ до спостереження за спільними російсько-білоруськими навчаннями «Захід 2025», які сприймаються як потенційна загроза безпеці сусідніх країн. А у відносинах із США О. Лукашенку, навіть, вдалося вийти на прямий діалог із представниками адміністрації Д. Трампа, звільнивши ще трьох політв’язнів. Як пишуть американські ЗМІ, тепер сторони нібито обговорюють угоду про звільнення ще певної кількості ув’язнених в обмін на зняття санкцій з білоруських банків та калійних добрив.
Лукашенко вправлявся у бігу «між крапельками»
Контакти високого рівня між Росією та Білоруссю були поставлені на паузу, не в останню чергу через різку активізацію переговорів між Москвою та Вашингтоном. Тож про можливість зустрічі Олександра Лукашенка з Володимиром Путіним Кремль навіть не згадував, хоча білоруський диктатор у звичній для нього манері – під час однієї з робочих нарад – натякав, що переговори все ж плануються.
Попри відсутність прямих контактів керівництва двох країн, увага Кремля до співпраці з Мінськом не послаблювалася, оскільки вона сприймається в тому числі як проекція сили в умовах конфронтації із країнами Заходу. Протягом лютого в РФ були завершені всі формальні процедури з ратифікації важливого для обох сторін Договору між Російською Федерацією та Республікою Білорусь про гарантії безпеки в рамках Союзної держави. 18 лютого його схвалила Державна Дума РФ, 26 лютого – Рада Федерації, а 28 лютого закон про ратифікацію договору підписав В. Путін. 26 лютого договір схвалили одразу дві палати білоруського парламенту, а на початку березня закон про ратифікацію підписав О. Лукашенко.
Завдяки цим процедурам текст договору з’явився у вільному доступі. І з нього стало відомо, що безпекова угода між країнами передбачає не тільки можливість застосування російської ядерної зброї для «захисту» Білорусі, як про це неодноразово говорили в Росії, а й обумовлює появу російських військових об’єктів та військових формувань на території Білорусі. Стаття, яка містить цю інформацію, виглядає наступним чином: «Відповідно до окремих угод між Сторонами з метою запобігання та відсічі актів агресії, згаданих у пункті 1 статті 4, щодо Республіки Білорусь на території Республіки Білорусь можуть створюватися військові та інші об’єкти Російської Федерації, а також розміщуватися військові формування». Отже після остаточного підписання безпекової угоди Росія отримає додатковий важіль впливу на різні аспекти політичного та економічного життя в Білорусі. Хоча варто зазначити, що длярозміщення російських військових об’єктів в Білорусі країнам все ж доведеться підписати окремий договір.
Показово, що російська сторона регулярно апелює в своїх заявах до умов цієї угоди, наголошуючи на складних стосунках Білорусі із сусідами, які нібито провокують Мінськ, та готовності «захистити» РБ від їх дій. Наприклад, керівник другого департаменту країн СНД МЗС РФ Олексій Поліщук в інтерв’ю ТАСС говорив про небезпеку для Білорусі, яку нібито становлять дії України: «Ми уважно стежимо за висловлюваннями представників київського режиму та активністю ЗСУ у прикордонній зоні з Білоруссю. Знаємо про провокації. На тлі успішного просування російських військ київський режим здатний на цинічні та безрозсудні кроки», – говорив він, наголошуючи, що Москва в такому разі готова надати військову допомогу РБ «відповідно до союзницьких зобов’язань, які у 2024 році були закріплені в Концепції безпеки Союзної держави та двосторонньому міждержавному Договорі про гарантії безпеки». І нагадав про російську ядерну зброю в РБ та плани по розміщенню «Орєшніка».
Білоруська влада надсилала з цього приводу суперечливі сигнали. Намагаючись зберегти статус ефективного партнера для РФ без подальшого залучення до військового конфлікту, в Білорусі вдавалися до звичної риторики та дій: говорили про загрози навколо країни і проводили навчання військових, щоб підготуватися до реагування на них. Так, 3 лютого, незадовго після того, як в країні відбулися навчання із військовозобов’язаними територіальних військ (8-31 січня), Міноборони Білорусі оголосило про початок чергової перевірки боєздатності Збройних сил (щоб «бути готовими до того, для чого призначені Збройні сили»), під час якої окрім завдань за призначенням також відпрацьовували «нові способи застосування розвідувальних та ударних безпілотних авіаційних комплексів при спільному виконанні завдань із сухопутними військами та активним використанням засобів радіоелектронної боротьби». При цьому показово, що Міноборони Білорусі вирішило «у добровільному порядку» повідомити про перевірку держави-учасниці Віденського документа 2011 року про заходи зміцнення довіри та безпеки. «Повідомлено цілі, терміни, кількість учасників перевірки, а також іншу інформацію, спрямовану на забезпечення відкритості військової діяльності на просторі Організації з безпеки та співробітництва в Європі», — зазначило відомство.
Крім того, державний секретар Ради безпеки Білорусі Олександр Вольфовичзгадав про підготовку до спільних військових навчань Білорусі та Росії «Захід 2025», які мають відбутися восени цього року в РБ. Він закликав країни західного світу не сприймати їх як загрозу для своєї безпеки чи підготовку до агресії, зазначивши, що навчання носять плановий характер і будуть сфокусовані на перевірці готовності військ до захисту Союзної держави, а не до нападу. А в Міноборони РБ з цього приводу додали, що працюють над «позицією щодо запрошення на навчання держав-членів ОБСЄ» (тобто – і членів НАТО) для спостереження за навчанням. Більше того, РБ сигналізувала про готовність повернутися до взаємних інспекцій та інших практик ОБСЄ.Окремо Ревенко наголосив на відносинах з Польщею, запропонувавши провести взаємні інспекції на глибину 80 км від кордону, щоб переконатися, що сторони «не накопичують сили для агресивних дій». Це, безумовно, читається як сигнал на адресу західних держав, і спроба запевнити їх у тому, що за спільними навчаннями та іншими діями білоруських військових не стоїть нічого більшого.
Хоча довіра до Білорусі в цих питаннях була скомпрометована, коли у 2022 році стало зрозуміло, що саме російсько-білоруські навчання «Захід» дозволилиРосії сконцентрувати на території Білорусі ударне угруповання військ, яке згодом атакувало північні регіони України. Президент Володимир Зеленський нагадував про це на Мюнхенській конференції з безпеки, зазначаючи, що Росія може знову повторити цей сценарій, сконцентрувавши в РБ 100-150 тис. військових, – але щодо Польщі або країн Балтії. Тобто Білорусь із її нинішньоюполітичною системою та геополітичними орієнтаціями сприймається в Україні як серйозна перешкода для встановлення миру в регіоні. На противагу цьому сценарію Зеленський запропонував українське бачення нової конфігурації безпеки в регіоні, яка повинна об’єднати всі сусідні з РФ держави Європи, в тому числі й Білорусь, у спільній цілі стримування Москви. «Тому що в якийсь момент виникне кордон між війною та миром. Де буде проведений цей кордон і наскільки він буде міцний, залежить від нас. Моя пропозиція – українськийсхідний кордон, білоруський східний кордон, східні кордони балтійських держав та східний кордон Фінляндії. Це найбільш потужний кордон безпеки для всіх нас у Європі, тому що це лінія міжнародного права», – заявив Зеленський.
А поки західні держави не зайняли більш проактивної позиції стосовно Білорусі, співпраця Мінська та Москви поглиблювалася і в питаннях виробництва зброї. Так, у лютому голова Державного військово-промислового комітету Білорусі Дмитро Пантус зазначав, що головним завданням білоруського ВПК в 2025 році буде виконання оборонного замовлення не лише Білорусі, а й Росії. «З російськими колегами наша взаємодія з питань військово-технічного співробітництва є максимальною. Ми маємо спільні дослідно-конструкторські роботи. Їх з кожним роком стає дедалі більше. Ми вже формуємо програму військово-технічного співробітництва між нашими країнами до 2030 року. Найближчим часом із Федеральною службою з військово-технічного співробітництва Росії буде підписано програму технологічної взаємодії» — додав він. Крім того, повідомлялося про зустріч представників підприємств Держкомвійськпрому із російською делегацією АТ «Концерн ВКО «Алмаз-Антей» на базі ВАТ «2566-й завод з ремонту радіоелектронного озброєння» (також були присутні представники «Мінськогозаводу колісних тягачів»). Обговорювалося створення на базі 2566 заводусервісного центру з ремонту засобів ППО.
Лукашенко відкрив «вікно можливостей» від Трампа
Прихід Дональда Трампа до влади у США відкрив перед Мінськом раніше недоступні можливості. Неодноразові спроби режиму О. Лукашенка вийти з дипломатичної ізоляції та налагодити прямі контакти з Вашингтоном увінчалися успіхом. 12 лютого Мінськ відпустив трьох політв’язнів, включно зодним громадянином США, за якими до білоруської столиці особисто приїхав заступник помічника держсекретаря США у справах Східної Європи Кріс Сміт. За твердженням дипломатичних джерел The New York Times у Вільнюсі, куди були вивезені колишні арештанти, К. Сміт не тільки супроводжував звільнених, але також нібито провів переговори з О. Лукашенком та головою КДБ Іваном Тертелем. Як стверджує видання, сторони обговорювали угоду, в рамках якої Мінськ може звільнити низку політичних в’язнів, зокрема, відомих діячів, в обмін на скасування санкцій США щодо білоруських банків та калійних добрив, які є головним експортним товаром Білорусі.
Адміністрація Д. Трампа, що відновила діалог з Росією і тим самим порушила західний консенсус щодо дипломатичної ізоляції Кремля, дійсно виглядає цілком готовою до укладання подібної угоди з Мінськом. Тим паче, що К. Сміт, спілкуючись із дипломатами у Вільнюсі, назвав дві основних цілі, які переслідують США у діалозі з РБ – звільнення великої кількості політичних в’язнів та надання О. Лукашенку певної свободи дій за межами орбіти впливу Росії. На користь такого розвитку подій каже прагнення нового американського президента та його команди до швидких результатів, які добре сприймаються публікою та дозволяють вкотре протиставити свою «ефективність» «неефективності» попередника. Треба визнати, що і для режиму О. Лукашенкане буде надто складно звільнити ще десятки або сотні ув’язнених. В його очах умови угоди виглядають цілком прийнятними – скасування американських санкцій дозволить зняти низку питань, які створюють незручності для білоруської експорту, наприклад, в частині розрахунків за товари та повернення валютної виручки у країну.
Водночас сумніви викликає ймовірність того, що обговорювана в медіа угодаміж Вашингтоном та Мінськом зможе перерости з разової акції у більш масштабне співробітництво. Головною проблемою для економіки Білорусі стали саме європейські, а не американські санкції (наприклад, заборона на експорт калію через литовський порт у Клайпеді). Скоріше за все, Лукашенко буде піднімати це питання у подальших переговорах із США в надії досягти скасування європейських санкцій. Але поки складно уявити готовність Брюсселя прийняти новий стиль роботи американських дипломатів та закрити очі на особливу жорстокість режиму О. Лукашенка після 2020 року. До того ж звільнення навіть сотень політв’язнів, якщо воно і станеться, зовсім не означитиме, що репресії у Білорусі припинилися. Принаймні зараз, на тлі амністії сотень людей, нові затримання продовжують відбуватися регулярно. Дещо нереалістичною виглядає і мета США послабити вплив Росії на Білорусь. Для цього знадобиться надати Мінську цілу низка інших економічних інструментів, а не просто зняти окремі санкції (хоча це таки дасть Лукашенку обмежений простір для маневру в деяких аспектах відносин із РФ). Головне ж – для досягнення цієї мети доведеться вирішити питання з присутністю російських військ у Білорусі. Схоже, намірам США до кінця не довіряє і самО. Лукашенко, який на одній із нарад із чиновниками закликав «не спокушатися» стрімкими змінами в підходах Вашингтону (в т.ч. по Росії ), оскільки «ми не знаємо, чого хочуть США… чого вони вимагатимуть від росіян за припинення війни і так далі… Кажу це тому, що я абсолютно занурений у ці питання».
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
для «Української лінії»
