ОСНОВНІ АЛГОРИТМИ сценаріїв і наративів РФ у війні проти України. Пояснювальні моделі.

ПОБУДОВА СХЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Цілком зрозуміло, що реальну мету своїх дій у міжнародному просторі Росія намагається приховати, замасковуючи її під загально схвальні ідеї та норми. Для досягнення цієї мети вона спрямовує окремі завдання, які «неозброєним оком» теж складно виявити. Послідовність виконання завдань формує певні сценарії або алгоритми дій, важливим інструментом яких є наративи. А зовнішнім проявом кожного наративу є сигнали, які поширюються в інформаційному просторі. І тільки сигнали є видимими для усіх об’єктів впливу та можуть слугувати першоджерелом для політичних експертів та дослідників (мал. 1)

Мал. 1. Умовна схема досягнення РФ своїх цілей за допомогою наративів

Більшість досліджень в Україні зводяться саме до вивчення сигналів, виявлення наративів і формування механізмів протидії їм. Метою ж нашого дослідження є встановлення, шляхом аналізу сигналів та наративів РФ, дійсної мети та завдань Кремля, а також викриття сценаріїв/алгоритмів, спрямованих на їх досягнення та реалізацію.

Слід відмітити, що у цьому досліджені зосереджено увагу виключно на війні Росії проти України. Інші інструменти, які використовує РФ для досягнення своїх геополітичних цілей, залишено «за дужками» (мал. 2).

Мал. 2. Умовна схема виявлення цілей РФ шляхом дослідження її сигналів та наративів (зворотній порядок)

ЗАГАЛЬНА СХЕМА АЛГОРИТМІВ РФ
у міжнародному просторі щодо її  війни проти України

Ключові поняття[1]: «світоустрій», «багатополярність», «поділ зон і сфер впливу», «домовленості без конкуренції», «глобальний рівень», «глобальні гравці», «Захід».   

[1] Ключові поняття ­ — слова, словосполучення, фрази, які Росія використовує у своїх сигналах та наративах

Москва домагається підвищення статусу і значущості своєї війни проти України для досягнення власних цілей і завдань зі створення сприятливих умов («позиції сили») для переговорів із Заходом (мал. 3)

Мал. 3. Причини та завдання РФ у її війні проти України.

Головна мета РФ: зберегти свій статус «глобального гравця» шляхом досягнення домовленостей із Заходом щодо зміни світоустрою: прийняття гарантій безпеки на російських умовах, поділу зон і сфер впливу в міжнародному просторі без справедливої конкуренції (т.зв. «багатополярність по-російськи»), зняття санкцій і обмежень з Росії.

Завдання РФ: 

  • створити видимість т.зв. «позиції сили» у ході війни проти України;
  • вийти  на прямі переговори із Заходом щодо зміни світоустрою з «позиції сили»;
  • вийти на прямі переговори із Заходом щодо завершення війни в Україні  на російських умовах з «позиції сили».
  • консолідувати навколо Росії та її інтересів країни Глобального Півдня;
  • домогтися відміни санкцій та або створити систему з їх обходу.

Інструменти:  

— воєнна агресія проти України (т.зв. «СВО»), за допомогою якої Росія прагне створити для себе видимість «позиції сили» у майбутніх переговорах із Заходом;

— підміна понять − ймовірну військову «перемогу» в Україні (локальний рівень) Росія намагається представити як свою воєнно-політичну «перемогу» над Заходом (глобальному рівні).

У поточному періоді порядок дій (алгоритм) РФ по виконанню цих завдань насамперед спрямовується на:

  • зменшення впливу Заходу у міжнародному просторі завдяки досягненню «перемоги» у війні проти України;
  • посилення власного впливу за рахунок руйнування консолідації проти Росії (мал. 4).
Мал. 4. Сценарії РФ по виконанню своїх завдань.

Ці напрямки дій Росії у міжнародному просторі сформовані у певні сценарії, які в свою чергу, містять наративи та сигнали. Вони логічно пов’язані між собою та включені до загального сценарію (мал. 5) який і має забезпечити досягнення Москвою своєї головної мети – змінити світоустрій на договірній основі без конкуренції.

Мал. 5. Загальна схема алгоритму РФ в міжнародному просторі
у її війні проти України

ПЕРЕТИН ІНТЕРЕСІВ РОСІЇ ТА КИТАЮ

Ремарка: червоним кольором на схемі виділено завдання РФ, які збігаються з інтересами Китаю (точки дотику), а саме: у категорії «Зменшення впливу Заходу в міжнародному просторі» – Китай також зацікавлений у дискредитації НАТО, послабленні його військово-політичного впливу у світі. У подальшому це створить передумови для введення заборони на розширення НАТО (як кількісне, так і територіальне), а отже, унеможливить або ускладнить присутність НАТО в АТР; у категорії «Посилення впливу Росії у світі за рахунок руйнування консолідації проти РФ» – КНР значною мірою зацікавлений в ослабленні консолідації Заходу (відрив ЄС від партнерів і союзників може допомогти КНР посилити власний вплив на ЄС), а також у руйнуванні консолідації України із Заходом (відрив України від країн демократичного табору, з подальшим визнанням нею автократії як найдосконалішої моделі, дасть можливість Китаю посилити свій вплив в Україні). Разом з тим, Китай не зацікавлений у посиленні впливу самої Росії в міжнародному просторі.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання зменшення впливу Заходу в міжнародному просторі через
  • українську війну. https://geo-analytics.com.ua/20220/

1. АЛГОРИТМИ РФ ПО ЗМЕНШЕННЮ ВПЛИВУ ЗАХОДУ У МІЖНАРОДНОМУ ПРОСТОРІ ЗАВДЯКИ ДОСЯГНЕННЮ «ПЕРЕМОГИ» В УКРАЇНІ

Ключові поняття: «пряме протистояння між РФ та Заходом», «війну почав Захід і НАТО», «Захід і НАТО – прямі учасники війни»,  «Росія в Україні перемагає у війні із Заходом та НАТО».

Основні складові алгоритму цього блоку наративів:

  • Сценарії/наративи про те, що українська війна — це нібито пряме військове протистояння Росії із Заходом;
  • Сценарії/наративи про необхідність зниження інтернаціоналізації конфлікту в Україні;
  • Сценарії/наративи про дискредитацію НАТО, про звинувачення нібито участі НАТО в конфлікті;
  • Сценарії/наративи про нібито «перемогу» РФ в українській війні.
Мал. 6. Суть, цілі, завдання та складові алгоритму «Зменшення впливу Заходу в міжнародному просторі через війну РФ проти України».

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання зменшення впливу Заходу в міжнародному просторі через українську війну. https://geo-analytics.com.ua/20220/

1.1. Алгоритми щодо нібито глобального протистояння Росії з Заходом у її війні проти України

Ключові поняття: «глобальна війна», «пряме протистояння між РФ та Заходом», «війну почав Захід», «Захід є прямим учасником війни в Україні»,  «Росія перемагає Захід у війні в Україні», «стратегічна поразка РФ», «подолання ізоляції», «тактика виснаження».

Суть: Росія використовує підміну понять − «перемога» Росії у війні проти України (на локальному рівні) нібито означає воєнно-політичну «перемогу» Росії над Заходом (на глобальному рівні).

Мета: створення видимості «позиції сили» у майбутніх  переговорах із Заходом для просування своїх умов/ультиматумів.

Завдання: дискредитувати Захід, як нібито винуватця війни в Україні (перекладання відповідальності за агресію, виправдання власних дій).

Загроза для Росії: можливий повноцінний вступ у війну на боці України країн Заходу.

Мал. 7. Складові наративу «війна РФ проти України –
це пряме воєнне протистояння Росії із Заходом».

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання  про те, що війна РФ проти України   — це нібито пряме військове протистояння Росії із Заходом  https://geo-analytics.com.ua/19869/

1.2. Алгоритми РФ спрямовані на зниження інтернаціоналізації
її війни проти України

Ключові поняття: «найманці», «розширення географії конфлікту».

Суть: мінімізація допомоги Україні з боку інших країн.

Мета: зберегти ініціативу та домінування на полі бою в Україні та зміцнити «позицію сили» РФ у майбутніх переговорних процесах.

Завдання: дискредитувати та знизити участь у війні на боці України неофіційних представників іноземних країн, довести їх присутність  незаконною, послабити вплив України на них.

Загроза для Росії: інтернаціоналізація конфлікту в Україні з боку Заходу може призвести до послаблення російських збройних сил та прямого воєнного зіткнення Росії з іншими країнами («розширення географії конфлікту»).

Мал. 8. Складові підкатегорії «Наративи про необхідність зниження
інтернаціоналізації у війні РФ проти України».

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання про необхідність зниження інтернаціоналізації конфлікту в Україні.  https://geo-analytics.com.ua/19759/

1.3. Алгоритми РФ по дискредитації НАТО

Ключові поняття: «третя світова війна», «війну в Україні почало НАТО», «НАТО – прямий учасник війни»,  «Росія у війні в Україні перемагає НАТО», «НАТО чекає руйнування та розпад». 

Суть: мінімізація допомоги НАТО Україні у війні.

Мета:

  • послаблення впливу НАТО (недопущення розширення НАТО, насамперед, за рахунок країн пострадянського простору, обмеження участі НАТО в міжнародних місіях у різних регіонах світу),
  • послаблення консолідації всередині Альянсу (руйнування НАТО),
  • нав’язування своїх умов НАТО через «гарантії безпеки» (поділ зон і сфер воєнного впливу).

Завдання: дискредитувати НАТО, як нібито винуватця і прямого учасника війни в Україні, тим самим виправдати власну агресію проти України та уникнути відповідальності.

Загроза для Росії: можливий повноцінний вступ НАТО у війну на боці України.

Мал.9. Складові наративів про дискредитацію НАТО та
про звинувачення участі НАТО у війні в Україні.

Першоджерела прикладів російських наративів з питання про дискредитацію НАТО, про звинувачення участі НАТО в конфлікті https://geo-analytics.com.ua/19752/


1.4. Алгоритми наративів РФ щодо її нібито «перемоги»
 у війні проти України

Ключові поняття: «Росія не може програти», «Україна не зможе перемогти».

Росія прагне переконати міжнародне співтовариство, що вона вже є переможцем у війні проти України. З цією метою вона не тільки вживає певні дії на полі бою, а й нарощує просування власних наративів в інформаційному просторі, спрямовуючи їх насамперед на країни Глобального Півдня, саму Україну, а також на країни Заходу.

Мета: зруйнування консолідації Заходу та України,

Завдання: домогтися зменшення впливу Заходу в Україні, тобто, позбавити її значної допомоги Заходу (політичної, економічної, військової).

Інструмент: наратив «Україна не зможе перемогти» («відрив України від Заходу»).

Москва розраховує, що коли Україна залишиться сам на сам у своєму протистоянні з Росією, вона зможе швидше її «перемогти» та прийняти «капітуляцію» України на своїх умовах. Це сформує для РФ «позицію сили» на її майбутніх переговорах із Заходом про «гарантії безпеки»: «поділ зон і сфер військового впливу» між Росією та НАТО/США,  «поділ зон і сфер політичного й економічного впливу» між Росією та Заходом (новий багатополярний світоустрій на російських умовах).

Сценарії:

  • закінчення війни проти України на умовах РФ (ультиматум Україні);
  • замороження війни на умовах РФ (торги з Україною та Заходом);
  • дестабілізація внутрішньої обстановки в Україні через вибори.

У зв’язку з цим, в останній період спостерігається посилення наративів, націлених на формування в Україні запиту на «мир на будь-яких умовах».

Мал. 10. Складові сценарію РФ про її «перемогу» у війні проти України.

1.4.1 Алгоритми наративів РФ, спрямованих на  досягнення «перемоги»  у війні проти України на своїх умовах

Ключові поняття: «неподільність безпеки», «неправомірне розширення НАТО», «гарантії безпеки», «про Україну без України», «російськи умови до врегулювання українського конфлікту».

Мал. 11. Складові алгоритмів щодо «перемоги» РФ у війні проти України

ПЕРЕТИН ІНТЕРЕСІВ РОСІЇ ТА КИТАЮ

Ремарка: червоним кольором на схемі виділено завдання РФ, які збігаються з інтересами Китаю (точки дотику), а саме: у сценарії «Закінчення війни на умовах РФ» у підпункті російського ультиматуму «Значне зниження воєнного потенціалу України» Китай також зацікавлений в нейтральному позаблоковому без’ядерному статусі України та її демілітаризації, щоб мати змогу збільшити свій вплив на Київ (причому більшою мірою, ніж того хотіла б Росія); це також відповідає і зацікавленості КНР у стримуванні розширення НАТО; у сценарії «Заморожування війни проти України на умовах РФ» Пекін значною мірою зацікавлений у реалізації свого бачення «заморожування» – у  «глибокому заморожуванні конфлікту на тривалий час». Тобто, Китай відкрито не підтримує територіальний розділ України, але прагне мінімізувати наслідки війни проти України для країн Глобального Півдня. Для цього потрібне гарантоване закінчення/припинення гарячої фази конфлікту («не стріляти»). Тому Китай також зацікавлений у тому, щоб Захід не передавав Україні далекобійне озброєння, не давав дозвіл на обстріл цим озброєнням російських територій. Та й взагалі КНР виступає за те, щоб в Україну перестали постачати будь-яку зброю («одностороння деескалація»  за рахунок припинення опору однієї сторони). Разом з тим, Китай не зацікавлений у тому, щоб українська війна закінчилася виключно на основі російського ультиматуму. У Пекіні існує побоювання, що це гіпотетично може дати Росії можливість значно посилити свій вплив на глобальному рівні у різних регіонах світу, де інтереси Китаю та Росії перетинаються та конкурують. Це, у свою чергу, у подальшому може призвести до загострення протистояння між Москвою та Пекіном.

Росія вимагає розпочати переговори щодо мирного врегулювання «конфлікту в Україні» лише на підставі виконання всіх пунктів її ультиматумів як до України, так і до Заходу.

1.4.1-1. Ультиматум Україні

Президент Росії В.Путін 14 червня 2024 року назвав в ультимативній формі чіткі передумови до врегулювання війни в Україні, серед яких виділімо такі основні складові:

  • «повне виведення ЗСУ з «ДНР», «ЛНР», Запорізької та Херсонської областей»;
  • «визнання територіальних реалій, закріплених тільки в російській Конституції»;
  • «нейтральний позаблоковий без’ядерний статус України»;
  • «її демілітаризація і денацифікація»;
  • «забезпечення прав, свобод та інтересів російськомовних громадян»;
  • «скасування всіх антиросійських санкцій».

Таким чином, Москва вимагає від України вирішення територіальних претензій на свою користь, значного зниження військового потенціалу України та посилення свого політичного впливу в Україні через вибірковий захист універсальних цінностей. Кремль розраховує, що у результаті виконання вказаних вимог з Росії мають бути зняті усі санкції та обмеження, введені через її агресію проти України, а сам Київ повинен цьому ще й посприяти.

Мал. 12. Складові ультиматуму РФ для України щодо закінчення української війни.

1.4.1-2. Ультиматум Заходу

Директор другого департаменту країн СНД МЗС РФ А.Поліщук 21 жовтня 2024 року заявив, що «основою мирних переговорів про врегулювання української кризи має стати завдання усунення її першопричин» (умови/ультиматум для Заходу). До таких першопричин, на думку офіційних представників РФ, належать:

  • «розширення НАТО»,
  • «порушення Заходом принципу неподільності безпеки»,
  • «нехтування Києвом прав і свобод людини, насамперед, прав нацменшин і російськомовних громадян».

Ці наративи потрібні Москві для початку прямих переговорів із Заходом з «позиції сили» щодо «гарантій безпеки на російських умовах», що означає у т.ч. «про Україну без України». Такі переговори із Заходом Москва хотіла б розпочати перед своїми переговорами з Києвом, або ж принаймні вести їх одночасно. Оскільки саме у переговорах із Заходом РФ розраховує продавити свої умови Києву.

Мал.13. Складові ультиматуму РФ для Заходу щодо закінчення української війни,
перелік причин, які Захід нібито повинен усунути

Для усунення нібито порушень Заходом принципу «неподільності безпеки» російська сторона висунула свій ультиматум США та НАТО у вигляді «російських умов щодо гарантій безпеки для НАТО і США»:

  • російський проект договору зі США;
  • російський проект договору з НАТО.

Російські умови щодо гарантій безпеки для НАТО і США («гарантії безпеки по-російськи»)

15 грудня 2021 року російський президент В.Путін передав помічниці держсекретаря США К.Донфрід «конкретні пропозиції» щодо «гарантій безпеки», які Росія вимагає від Заходу.

Через два дні, 17 грудня 2021 року МЗС РФ на своєму сайті опублікувало ці документи. Проекти домовленостей називалися «Договір між Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки про гарантії безпеки» і «Угода про заходи забезпечення безпеки Російської Федерації і держав-членів Організації Північноатлантичного Договору».

Російський проект договору зі США зокрема передбачав:

  • відмову США від створення військових баз у державах колишнього СРСР і припинення будь-якого військового співробітництва з ними;
  • зобов’язання США унеможливити подальше розширення НАТО на схід і відмову від прийому в Альянс держав колишнього СРСР;
  • відмову Росії і США від розгортання ракет середньої і малої дальності у місцях, з яких вони можуть вражати цілі на території іншої сторони;
  • зобов’язання сторін не розгортати ядерну зброю за межами своїх кордонів; повернути зброю, розгорнуту раніше поза межами національних територій; ліквідувати зарубіжну інфраструктуру для розміщення ядерної зброї; не проводити навчань з відпрацюванням застосування ядерної зброї; не навчати військових неядерних держав застосовувати ядерну зброю;
  • зобов’язання сторін утриматися від польотів важких бомбардувальників поза своїм небом і від присутності бойових кораблів у районах поза національними водами, звідки можуть бути вражені цілі на території іншої сторони;
  • невтручання у внутрішні справи, включно з відмовою від підтримки організацій, груп і окремих осіб, які виступають за «неконституційну зміну влади», а також будь-яких дій, які мають на меті зміну політичного або соціального ладу однієї зі сторін.

Проект Росії договору з НАТО передбачав:

  • виведення з території країн, що стали членами НАТО після 1997 року, всіх збройних сил і військової інфраструктури іноземних держав, що з’явилися там за наступні роки;
  • виключення подальшого розширення НАТО, зокрема приєднання України, а також інших держав;
  • відмову НАТО від будь-якої військової діяльності в Україні, у Східній Європі, Закавказзі та Центральній Азії;
  • підтвердження того, що сторони «не розглядають одна одну як супротивників» і готові «мирно вирішувати всі міжнародні суперечки, а також утримуватися від будь-якого застосування сили»;
  • з метою «виключення виникнення інцидентів» сторони зобов’язуються відмовитися проводити військові навчання та інші дії «понад бригадного рівня» в узгодженій прикордонній смузі;
  • створення гарячих ліній для екстрених контактів між Росією і НАТО.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання закінчення української війни на умовах РФ (ультиматум Україні та Заходу).  https://geo-analytics.com.ua/18078/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання про те, що переговори щодо завершення конфлікту в Україні можуть бути лише на умовах ультиматуму Росії. https://geo-analytics.com.ua/18517/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання нібито порушення Заходом принципу неподільності безпеки («гарантій безпеки») https://geo-analytics.com.ua/17936/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання претензій щодо «неправомочного розширення НАТО». https://geo-analytics.com.ua/18601/

1.4.1-3. Алгоритми РФ щодо вибіркового «захисту» універсальних цінностей

Ключові поняття: «захист прав і свобод людини, перш за все, прав нацменшин та російськомовних громадян», «захист православної російської церкви».

Висуваючи вимогу вибіркового «захисту універсальних цінностей» Москва намагається посилити свій політичний вплив в Україні. Саме тому з її сторони звучать звинувачення про нібито зневажання Києвом прав і свобод людини, перш за все, прав нацменшин та російськомовних громадян, а також про релігійні утиски РПЦ.

Мета: здобуття міжнародної підтримки у спробах зберегти та посилити вплив РФ в Україні.

Свій політичний вплив в Україні Москва намагається посилити шляхом ультиматумів відразу на двох рівнях: на локальному (ультиматум Україні) та глобальному (ультиматум Заходу).

Мал. 14. Вибірковий захист РФ універсальних цінностей в Україні

Таким чином, декларуючи захист російської мови та церкви, Москва намагається просунути та захистити уже своїх «агентів впливу» всередині України, які у майбутньому можуть сформувати лояльні до РФ політичні партії (з поступовим нарощуванням їх відкритого проросійського ухилу) та прийти до влади в Україні. Москві необхідно зломити опір України і сформувати всередині громадянського суспільства запит на «мир на будь-яких умовах».

Тоді у Росії з’явиться можливість диктувати Україні умови свого ультиматуму в переговорах і розраховувати на їх прийняття всередині України.


  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання формування в Україні запиту на «мир на будь-яких умовах». https://geo-analytics.com.ua/20251/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання спроби посилення політичного впливу Росії в Україні (вибірковий «захист прав людини»). https://geo-analytics.com.ua/20192/

1.4.2. Алгоритми РФ щодо дестабілізації
внутрішньої обстановки в Україні через вибори

Ключові поняття: «нелегітимна влада», «вибори».

З метою посилення свого впливу та продавлення своїх умов миру Росії необхідно зламати внутрішній опір України. У зв’язку з цим вона активно намагається дестабілізувати обстановку всередині України, використовуючи тему «виборів», як інструменту зміни політики держави. Дії Кремля у цьому напрямку умовно вписуються у два сценарії (див. мал. 15):

Мал. 15. Складові сценарію дестабілізації
внутрішньої обстановки в Україні через вибори

Сценарій 1

Приведення до влади в Україні лояльного до РФ лідера/президента

Ключові поняття: «нелегітимний президент»,  «нелегітимна влада», «владі не можна довіряти», «потрібні президентські вибори», «збройне захоплення влади», «збройний бунт», «мобілізація не законна».

Мета:

  • приведення до влади в Україні лояльного до РФ лідера (президента), який добровільно погодиться на виконання умов ультиматуму Кремля, насамперед, щодо вирішення територіальних претензій, та дасть можливість посилити російський вплив в Україні при одночасному значному зниженні впливу Заходу та воєнного потенціалу України;
  • приведення до влади слабкого лідера, який не зможе самостійно вирішувати складні питання і консолідувати українську націю на продовження спротиву проти російської агресії.

Завдання:

  • створити всередині України відповідний «запит на зміну влади» та «вибори нового президента»,
  • створити запит на підтримку Заходом таких виборів (запит Заходу на зміну лідера в Україні),
  • дискредитувати особу чинного президента України В.Зеленського – через позицію щодо РФ (її ультиматумів та інтересів) не допустити висування на виборах його кандидатури або ж максимально дискредитувати та знизити рейтинг;
  • розхитати консолідацію всередині воєнно-політичного керівництва України шляхом зштовхування їх інтересів, роз’єднання, невдоволення та загострення конкуренції на тлі теми майбутніх виборів;
  • дестабілізувати ЗС України з середини через формування недовіри до президента та чинної влади, заклики до непокори, бунту та збройного захоплення влади;
  • дискредитувати та зірвати мобілізацію в інтересах послаблення ЗСУ на полі бою, дискредитації української влади та дестабілізації українського суспільства;
  • «підібрати»/«створити» та «просунути» зручну для Росії кандидатуру всередині України, забезпечити її прихід до влади та прийняття нею основних умов ультиматуму РФ.
Мал. 16. Складові наративу Росії щодо посилення її впливу в Україні через вибори президента

Сценарій 2

Провокування повної втрати легітимної державності в Україні

Мета:

  • створити умови, за яких визнання результатів будь-яких виборів в Україні стане неможливим

Завдання:

  • забезпечити збереження труднощів щодо участі у виборах частини населення України та використання цього як підстави для невизнання будь-яких результатів виборів;
  • спекулювати загрозою масового виїзду населення України за кордон при скасуванні військового стану у зв’язку з виборами;
  • дискредитувати порядок організації наступних виборів.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання дестабілізації внутрішньої обстановки в Україні через вибори. https://geo-analytics.com.ua/18087/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання виборів як інструменту зміни політики в Україні на користь посилення російського впливу. https://geo-analytics.com.ua/18308/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання персональної дискредитації чинного президента. https://geo-analytics.com.ua/18120/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання руйнування/послаблення консолідації військово-політичного керівництва через тему майбутніх виборів та конкуренцію в них її представників. https://geo-analytics.com.ua/18316/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання дестабілізації ЗСУ через формування недовіри до влади та заклики до збройного захоплення влади. https://geo-analytics.com.ua/18321/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання дискредитації/зриву мобілізації. https://geo-analytics.com.ua/18326/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання очікування РФ від приходу до влади лояльнішого президента України. https://geo-analytics.com.ua/18329/

1.4.2-1. Алгоритми дій РФ щодо посилення свого
політичного впливу в Україні

Ключові поняття: «нова влада», «вибори», «референдум по зміні конституції».  

Російська сторона озвучила своє бачення «плану порятунку української державності»[1], який фактично є одним із варіантів легалізації територіального поділу України, передбаченого ультиматумом Кремля, – «поділ України через референдум і внесення змін до конституції»

Цей план визначає таку послідовність процесу побудови конституційних засад «нової держави України»:

  • «змінити чинну владу», що демонструє прагнення Москви приходу до влади в Україні лояльного до Росії президента;
  • «вибрати форму державного правління», тобто, змінити її на  президентську або президентсько-парламентську, що потрібно для концентрації влади навколо лояльного до РФ президента України, до того ж така форма правління ідейно ближча для автократій;
  • «визначити основоположні принципи існування оновленої України, включно із захистом російської мови і росіян, інших мов і громад, свободу віросповідання», що означає закріплення у Конституції України політичного впливу Росії та закладення можливостей для його розширення;
  • внести зміни до конституції України, які мають «затвердити нові кордони без Криму, Херсонської, Запорізької областей, «ДНР і ЛНР», що за підсумками референдумів увійшли до складу Росії», тобто, легалізувати анексію РФ частини території України.

Виходячи із реального смислу, закладеного у кожному з пунктів зазначеного плану, його реалізація можлива:

  • одночасно – ідеальний для Росії варіант, коли усі питання виносяться на один референдум (див. мал. 17);
Мал. 17. Одночасна реалізація плану РФ
  • поетапно − питання вирішуються послідовно один за одним у ході кількох виборчих циклів та референдумів (див. мал. 18).
Мал. 18. Послідовна реалізація плану РФ

Спільним для двох варіантів наративом є те, що Україна повинна сама, добровільно або добровільно-примусово, виконати ультиматум Росії щодо змін як територіальної цілісності України, так і свого державного устрою на користь відходу від демократії до автократії. Це значно полегшить РФ реалізацію подальших заходів, спрямованих на посилення власного впливу в Україні, а також дасть їй змогу оголосити повну й остаточну перемогу не лише над Україною, а й над усім Заходом.

У свою чергу, це створить можливість для Кремля вийти на переговори із Заходом щодо зміни світоустрою на своїх умовах з «позиції сили» та продавити договірний поділ світу на зони та сфери впливу (т.зв. «гарантії безпеки на російських умовах»).

1.4.3. Алгоритми РФ щодо заморожування війни та досягнення «міні-гарантій безпеки» на своїх умовах

Ключові питання: «зупинення бойових дій», «заморожування війни».

Сигнали російських наративів, що транслюються в інформаційний простір, дозволяють окреслити імовірні контури умов, при виконанні яких РФ погодилася б на тривале замороження українського конфлікту (т.зв. «міні-гарантії безпеки для Росії»).

Так, серед наративів щодо умов тривалого заморожування конфлікту представниками РФ найбільш активно обговорюються («виставляються на торги») такі питання (див. мал.19):

  • визнання територіального поділу України − Україну «вмовляють» добровільно визнати (легітимізувати) анексію Росією її територій;
  • блокування вступу України в НАТО – обґрунтовується необхідність гарантій для РФ  щодо не вступу України в НАТО;
  • передача Україні далекобійного озброєння для ударів углиб Росії − домагаються гарантій незастосування такого озброєння по російській території, вдаються до погроз;
  • повне припинення постачання озброєнь Україні – домагаються  гарантії того, що Захід не озброюватиме ЗС України після встановлення перемир’я;
  • визнання поразки України на полі бою – просувається наратив, що «перемога» Росії в Україні нібито означатиме «перемогу» Росії над Заходом (насамперед, з метою виходу РФ у майбутньому на прямі переговори із Заходом з «позиції сили»);
  • захист російської мови та російської православної церкви в Україні − це традиційні російські інструменти посилення свого впливу в Україні через вибірковий нібито захист універсальних цінностей за Статутом ООН.
Мал. 19. Складові наративів РФ щодо заморожування її війни проти України

Якщо порівняти складові ультиматуму РФ для України щодо закінчення війни (див. мал. 12) та російські питання, виставлені на торги, щодо заморожування її війни проти України (див. мал.19) чітко видно, що особливу увагу під час ймовірного заморожування війни Росія приділяє ключову увагу саме питанням зниження військового впливу Заходу та воєнного потенціалу України. Водночас основним шляхом для підвищення власного економічного потенціалу Росія вважає створення та реалізацію системи з обходу санкцій (див. мал. 20).

Мал.20. Порівняння складових російського ультиматуму щодо умов закінчення війни (у червоному контурі) та «міні-гарантій безпеки Росії» для її заморожування

1.4.3-1. Алгоритми підготовки до переговорів щодо заморожування

Ключові поняття: «позиція сили РФ», «територіальні претензії РФ», «припинення вогню», «вибори в Україні», «відмова України від НАТО», «удари по Росії», «надання військової допомоги Україні», «зняття санкцій».

Російська сторона почала подавати сигнали щодо свого бачення умов «заморожування» війни. У цих умовах закладені питання, спрямовані на досягнення Росією «позиції сили», яка зможе забезпечити її вихід у майбутньому на прямі переговори із Заходом на своїх умовах («про Україну без України»).

Систематизація таких сигналів по смислах, закладених у них, дозволяє чітко основні питання, довкола яких формуються російські наративи щодо майбутніх переговорів із Заходом, це:

  • визнання «позиції сили» РФ − Москва прагне, щоб її вже «визнали» переможцем у її війні проти України;
  • усунення «першопричин» війни – «аргумент» Росії для ведення прямих переговорів із Заходом на російських умовах з «позиції сили», в т.ч. про Україну без України;
  • територіальні претензії РФ – Москва домагається задоволення російських умов про легалізацію анексії територій України (спершу «де-факто», пізніше − «де-юре»);
  • вступ України до НАТО – Москва вимагає задоволення російських умов щодо відмови України від вступу до НАТО чи відмови НАТО приймати Україну;
  • можливий компроміс − Україні пропонується «розмін»: «території в обмін на гарантії безпеки»;
  • вибори в Україні − потрібні РФ для приходу до влади більш лояльного політика, який погодиться на посилення російського впливу в Україні та інші вимоги Кремля;
  • припинення вогню – мінімум, якого можна досягти під час заморожування, при цьому Росія прагне, щоб припинення вогню в Україні відбулося тільки на її умовах;
  • удари по Росії − вважалося, що це «червона лінія» РФ, оскільки це загроза її домінуванню на полі бою та визнанню її статусу «позиції сили»;
  • надання військової допомоги Україні − Росія прагне мінімізувати військову допомогу Заходу Україні, щоб гарантувати свою перемогу на полі бою, яка, знову ж таки, дасть їй можливість зберігати статус «позиції сили» у майбутніх переговорах;
  • зняття санкцій − максимум, якого РФ прагне досягти в переговорах, навіть часткове зняття санкцій буде використано Росією як підтвердження її «позиції сили».

Усі ці питання умовно відображено на схемі (див. мал. 21). Червоним контуром на ній виділено найбільш важливі для РФ питання, суть яких зводиться до її прагнення сформувати для себе «позицію сили» (або хоча б її видимість) на майбутніх переговорах із Заходом. Цього вона може досягти лише у разі визнання її повної та беззаперечної «перемоги» у війні проти України. Тому Кремль і намагається створити ілюзію такої «перемоги» або ж додаткові можливості для її досягнення.

Мал. 21. Основні питання російських наративів щодо переговорів РФ та Заходу

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання визнання «позиції сили» РФ. «Росія не може програти» https://geo-analytics.com.ua/19773/ «Україна не зможе перемогти» https://geo-analytics.com.ua/19853/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання усунення «першопричин» війни. https://geo-analytics.com.ua/20860/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання територіальних претензії РФ. https://geo-analytics.com.ua/20057/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання вступу України до НАТО. https://geo-analytics.com.ua/21197/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання виборів в Україні. https://geo-analytics.com.ua/21204/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання припинення вогню. https://geo-analytics.com.ua/20878/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання ударів по Росії. https://geo-analytics.com.ua/19719/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання надання військової допомоги Україні. https://geo-analytics.com.ua/19783/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання зняття санкцій. https://geo-analytics.com.ua/17991/

1.4.3-2. Можливі варіанті побудови переговорного процесу Росією

Ключові поняття: «прямі переговори між РФ та Заходом», «про Україну без України», «прямі переговори між Україною та Росією», «стамбульські домовленості».

Росія розглядає для два варіанти побудови можливого переговорного процесу:

  • прямі переговори між РФ і Заходом («про Україну без України»);
  • прямі переговори між Україною та Росією.

При цьому зазначені варіанти можуть бути реалізовані як два окремих послідовних треки, так і одночасно (див. мал. 22).

Мал. 22. Переговори, на які розраховує РФ.

Прямі переговори РФ із Заходом
(«про Україну без України»)

Москва добивається створення видимості «позиції сили» для своїх переговорів із Заходом, щоб посилити можливість просування власних умов/ультиматумів.

Мета: зберегти за Росією статус «глобального гравця» шляхом досягнення домовленості із Заходом щодо поділу зон і сфер впливу в міжнародному просторі, визнання на глобальному рівні легітимності територіального поділу України, прийняття «гарантій безпеки по-російськи», зняття з РФ санкцій і обмежень тощо.

Завдання: вийти на прямі переговори із Заходом щодо завершення українського конфлікту на російських умовах з «позиції сили» («про Україну без України»).

Інструменти: війна проти  України (локальний рівень), перемогу в якій Росія має намір подати як воєнно-політичну «перемогу» Росії над Заходом (глобальний рівень).

Ознаками посилення свого впливу Москва вбачає програш/капітуляцію України (та Заходу), консолідацію навколо Росії та її інтересів КГП, відміну санкцій або створення системи з обходу санкцій, прийняття її бачення «багатополярності» світоустрою тощо.

Прямі переговори між Україною та Росією

Росія заявляє про безкомпромісність своєї позиції у прямих переговорах з Україною (ультиматум Україні) і наполягає, що до її вимог входить також «усунення першопричин конфлікту». А це питання уже безпосередньо стосується  переговорів між Росією та Заходом, в яких Кремль також намагається продавити свої умови в ультимативній формі («гарантії безпеки на російських умовах» − ультиматум США і НАТО).

Таким чином, першочергове значення для РФ має проведення прямих переговорів спершу із Заходом, а вже потім − з Україною, яку, на думку Росії, Захід і повинен «примусити» прийняти умови ультиматуму Росії.

Запасний план Москви передбачає повернення у прямих переговорах з Києвом до «стамбульських домовленостей», із доповненням їх вимогою про визнання («де-факто/де-юре» − як пощастить) територіальних претензій Росії по лінії фронту («реалії на землі»).


  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання щодо формування запиту на прямі переговори РФ та Заходу по Україні на російських умовах. https://geo-analytics.com.ua/19740/

1.4.3-3. Сценарії замороження

Ключові поняття: «корейський сценарій».

Завдання РФ: подолати консолідацію міжнародної спільноти щодо безальтернативності вирішення українського конфлікту, окрім як на справедливих умовах у відповідності до Статуту ООН.

Основна теза, яка у різних формах транслюється у російських наративах, − потрібно обійти/подолати міжнародно визнаний принцип про те, що мир в Україні має бути досягнутий тільки на справедливих умовах, тобто, з дотриманням Статуту ООН і міжнародного законодавства, у т.ч. у частині збереження територіальної цілісності України.

При цьому спостерігаються активні спроби РФ переконати американське керівництво змінити свій підхід до вирішення вказаного питання шляхом трансформації поглядів на власні інтереси. Як приклад, поширюються заяви про те, що «ідеї Володимира Зеленського про «справедливий мир» в Україні негативно позначаються на національних інтересах США і призводять до безглуздих жертв».

Також російська сторона закликає звернути увагу на ініціативу лідера КНР Сі Цзіньпіна про глобальну безпеку, яка передбачає усунення першопричин під час врегулювання будь-яких конфліктів. Росія просить, щоб ініціативи врегулювання українського конфлікту на основі міжнародного права і Статуту ООН передбачали не якийсь один принцип цього статуту, а усі − «в усій їхній повноті та взаємозв’язку», особливо ті, що стосуються забезпечення прав людини.

Умови замороження війни проти України,
що обговорюються публічно

В основі більшості пропозицій щодо замороження (паузи) у російській війні проти України закладаються принципи т.зв. «корейського сценарію» − довготривалого припинення вогню, створення буферної зони по лінії фронту без політичного врегулювання.

Основні пропозиції з цього приводу включають: безстрокове припинення вогню, визнання територіальних претензій РФ (тимчасово – «де-факто», постійно – «де-юре»), припинення або посилення постачання озброєнь Україні, відмову України від вступу в НАТО та ЄС, зняття санкцій з РФ та окремі додаткові умови (див. мал. 23).

Мал. 23. Основні Умови замороження війни проти України,
що обговорюються публічно

Безстрокове припинення вогню: створення буферної зони по «лінії фронту» за участю миротворців (ООН; Латинської Америки та Африки; Європи) або без них.

Тимчасове визнання територіальних претензій РФ (де-факто): під час мирних переговорів Україна не повинна відмовлятися від своїх території; водночас територіальні претензії РФ можуть тимчасово визнаватися (дефакто) або ж взагалі розмінюватися (АР Крим — де-юре, решта – де-факто).

Припинення або посилення постачання озброєнь Україні:

  • за припинення Росією вогню, Захід має відмовитися від постачання озброєнь в Україну, однак Україна при цьому від своїх територій відмовлятись не повинна;
  • посилити Україну озброєннями, але заборонити їй обстріл російських територій.

Відмова України від вступу в НАТО та ЄС:

  • відтермінування вступу України до ЄС і НАТО на п’ять і десять років відповідно;
  • довгострокова невизначеність майбутніх термінів вступу України до НАТО;
  • відмова від вступу України до НАТО з прив’язкою до гарантій безпеки для України від США.

Зняття санкцій:

  • часткове зняття санкцій з РФ;
  • зняття з РФ найбільш вагомих санкцій (SWIFT і газ).

Додаткові умови:

  • відновлення переговорів РФ та США з питань стратегічної стабільності (ДСНО);
  • ратифікація угоди в БРІКС та ООН (мирної/про зупинення вогню).

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання сценаріїв замороження. https://geo-analytics.com.ua/20071/

1.4.3-4. Алгоритми РФ щодо визнання її «позиції сили»

Ключові поняття: «позиція сили РФ», «Росія не може програти», «Україна не зможе перемогти», «Україна програла», «Захід програв», «Росія вже перемогла».

Російські наративи про необхідність визнання РФ переможцем у війні уже сьогодні, потрібні Москві для виходу на прямі переговори із Заходом на умовах «позиції сили». Головний наратив − «Росія не може програти».

Умовна схема ієрархії наративів для підтвердження такої нібито «позиції сили» РФ складається з кількох смислових блоків та будується на фейках, маніпуляціях і підміні понять (див. мал. 24):

РФ необхідне визнання Заходом її «перемоги» над Україною (це має зафіксувати її «позицію сили»):

  • «Росія вже остаточно «перемогла» (маніпуляція: насправді − ні);
  • «Росія − найсильніша армія у світі, вона − непереможна, воює тільки своєю зброєю» (маніпуляція: насправді −  ні).
  • «Україна вже остаточно «програла» (маніпуляція: насправді − ні);
  • «Україна воює тільки західною зброєю» (фейк);
  • «Захід має припинити постачати зброю Україні, щоб гарантувати «перемогу» Росії».

РФ необхідне визнання Заходом свого «програшу» в Україні (для початку переговорів РФ із Заходом з «позиції сили»):

  • «програш» України – це «програш» Заходу» (підміна понять, насправді, Захід не є учасником війни);
  • «Захід немає стільки зброї, щоб протистояти Росії» (маніпуляція, насправді − ні).

РФ необхідно нормативно закріпити свою «перемогу» і «програш» Заходу (для прийняття «гарантій безпеки на російських умовах»):

  • «переговори можуть бути тільки на умовах Росії як «переможця» (маніпуляція, насправді на сьогодні більш доречно говорити про стратегічну поразку Росії через розв’язання нею війни проти України);
  • «переговори між РФ та Заходом мають базуватись виключно на «гарантіях безпеки на російських умовах» (потрійна маніпуляція: Росія − не перемогла, Україна − не програла, Захід взагалі не учасник війни).

Через прийняття «гарантій безпеки на російських умовах» РФ сподівається остаточно  затвердити свою «перемогу» над Україною (для остаточної реалізації своїх ультиматумів як Україні, так і Заходу):

  • у реальності «визнання перемоги» Росії над Заходом (який не є прямим учасником війни) можливе тільки після прийняття «гарантій безпеки на російських умовах» і лише після цього, на думку Кремля, Захід буде змушений схилити Україну до прийняття ультиматуму Росії.
Мал. 24. Умовна схема ієрархії наративів РФ для підтвердження її нібито «позиції сили»

Основна складність для Росії полягає у тому, що для досягнення її цілей  потрібне визнання Заходом свого «програшу», що, у свою чергу, вимагає визнання «програшу» України. Але для того, щоб Україна «програла», потрібно, щоб Захід визнав свій «програш» в Україні раніше, ніж сама Україна визнає свою поразку. Це дозволить Росії вийти на прямі переговори з Заходом на своїх умовах з «позиції сили».

Першоджерела прикладів російських наративів з питання «визнання» позиції сили РФ:



1.4.3-5. Алгоритми РФ щодо її територіальних претензій до України

Ключові поняття: «території України і люди, які проживають на них, не можуть бути предметом торгу», «визнання територіальних претензій Росії».

Використовуючи наратив про те, що окуповані території України і люди, які проживають на них, «не можуть бути предметом торгу», РФ намагається вивести за рамки будь-яких переговорів розгляд питання приналежності захоплених територій України, оскільки воно уже нібито вирішене на умовах РФ. Насправді РФ домагається міжнародного визнання анексії українських територій.

Так, підкреслюється, що основою мирних переговорів про врегулювання «української кризи» має стати усунення її першопричин. На думку РФ, це можливо лише у ході прямих переговорів Росії та Заходу про прийняття «гарантій безпеки на російських умовах». При цьому механізми відторгнення українських територій на користь РФ передбачають:

  • «де-факто»: договірне визнання права РФ на українські території − через гарантії безпеки;
  • «де-юре»: міжнародне визнання права РФ на українські території – через референдум щодо «самовизначення» під егідою ООН.
Мал. 25. Вирішення територіальних претензій на користь РФ

Росія прагне подолання спільної позиції міжнародної спільноти щодо закінчення її війни проти України на справедливих умовах за Статутом ООН через свій сценарій референдуму в Україні під егідою ООН. Представники РФ знову вдаються до «підміни понять» у трактуванні Статуту ООН, просуваючи свій власний алгоритм і наративну базу під нього.

Так, вони зазначають, що Захід, за повної підтримки Секретаріату ООН, вимагає «відновлення України» у кордонах 1991 року, посилаючись на принцип Статуту ООН та окремі резолюції про повагу до територіальної цілісності держав. Однак, до згадки про територіальну цілісність у Статуті ООН міститься згадка про «визнання права націй на самовизначення», що, на їх думку, робить цей принцип більш вагомим, до того ж він  «основою найбільшого в новітній історії процесу − процесу деколонізації».

Також раніше, на зустрічі з генсеком ООН на БРІКС Володимир Путін заявив, що «у Статуті ООН спершу згадується право націй на самовизначення (при цьому не пояснивши, яка ж сама нація існує в межах незаконно окупованих Росією українських територій, яка могла б претендувати на це право самовизначення), а також вказується на необхідність дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови та релігії». Фактично це апеляція Росії до захисту універсальних цінностей лише у вибірковому порядку і до окремої категорії людей. Таким чином, Росія вже за допомогою міжнародної підтримки, прагне домогтися проведення «референдуму» в Україні.

При цьому проглядається умовний сценарій/алгоритм дій Москви, за якого Україна має визнати право Росії на свої території добровільно або добровільно примусово (під тиском Заходу) спочатку «де-факто», а потім «де-юре» (див.мал.26):

  • Росія намагається створити видимість «позиції сили» так, щоб її визнав Захід;
  • через переговори із Заходом щодо «гарантій безпеки» вона домагається визнання своєї анексій українських територій «де-факто», а також згоди Заходу й України на збереження свого фізичного контролю над ними;
  • з метою прийняття міжнародним співтовариством російських трактувань Статуту ООН у частині «самовизначення націй» і «захисту універсальних цінностей» РФ (на договірних умовах із Заходом) проводить відповідну компанію з підтримки своїх маніпуляцій;
  • досягнувши відповідного рівня підтримки, РФ фіксує параметри свого політичного впливу на неокуповану територію України та закладає можливості для його розширення у майбутньому;
  • РФ ініціює проведення референдуму(ів) під егідою ООН про «самовизначення» на окупованих територіях України (відхід до РФ) та/або про визнання нових кордонів на користь РФ на решті територій України;
  • на підставі результатів референдуму(ів) РФ закріплює в ООН «нові кордони РФ» і «нові кордони України» та вимагає зняти всі санкції за агресію проти України.
Мал. 26. Алгоритм РФ щодо вирішення питання територіальних претензій до України

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання територіальних претензій РФ. https://geo-analytics.com.ua/20057/

1.4.3-6. Алгоритми РФ щодо припинення вогню

Ключові поняття: «гарантії безпеки України при припинені вогню», «миротворці».

Тимчасове або довгострокове припинення вогню – це мінімум, якого можна досягти під час заморожування війни. При цьому Росія прагнутиме досягти припинення вогню в Україні виключно на своїх умовах.

У Європі почали обговорювати можливість розгортання військ в Україні для забезпечення припинення вогню між сторонами конфлікту – т.зв. «миротворчі сили», що мають стати однією з гарантій безпеки для Києва.

У відповідь на пропозиції представників Заходу щодо присутності військових сил Європи з миротворчою місією в Україні, російська сторона розвиває тезу про нібито «можливість територіального поділу» України не тільки між Заходом і Росією, а й подальшого поділу «частини України, що залишиться» у зоні впливу Заходу між самими західними країнами. Фактично це відповідає стратегічній меті Росії щодо повного знищення української державності.



1.4.3-7. Алгоритми РФ щодо ударів України по території Росії (створення умов «стратегічної невизначеності»)

Ключові поняття: «червоні лінії», «підвищення рівня ескалації», «дозвіл Україні на завдання ударів углиб РФ з використанням далекобійної зброї Заходу», «позиція сили РФ», «Горішник», «погрози розв’язання ядерної війни», «стратегічна невизначеність».

Дозвіл Україні на завдання ударів углиб РФ з використанням далекобійної зброї Заходу фактично створює для Росії умови т.зв. «стратегічної невизначеності». У відповідь Росія намагається перехопити ініціативу та подолати ці умови. Раніше удари по території РФ Кремль називав своєю «червоною лінією», подолання якої означатиме загрозу її домінування на полі бою та визнання статусу російської «позиції сили».

Ситуацію довкола питання завдання ударів по території Росії умовно можна розділити на два періоди:

1-й − обговорення дозволу Україні на завдання ударів углиб РФ з використанням далекобійної зброї Заходу;

2 –й − після фактичного завдання ударів на підставі наданого дозволу.

1-й період. Обговорення дозволу Україні на завдання ударів углиб РФ з використанням далекобійної зброї Заходу

Події. США і Німеччина тривалий час не давали дозволу на використання своєї далекобійної зброї для ударів по території Росії, тоді як Франція і Великобританія виступали «за». Зрештою, і США, і Великобританія, і Франція такий дозвіл Києву надали (без публічних коментарів та подробиць щодо своїх рішень), Німеччина − поки що ні.

Акценти. Американська адміністрація заявила про очікування, що Україна використовуватиме далекобійні ракети ATACMS «переважно для ударів по російських об’єктах у Курській області». Також було зазначено, що США продовжать ділитися з Україною розвідданими в надії покращити становище ЗСУ на полі бою. При цьому представниками Заходу було підкреслено, що Україна ракетами ATACMS не зможе атакувати Москву і Санкт-Петербург, оскільки радіус їхньої дії не перевищує 300 кілометрів.

Після ухвалення рішення про застосування Україною далекобійної зброї для ударів по території РФ, в інформаційному просторі було поширено низку заяв, які за змістом  можна об’єднати у дві групи (див. мал. 27):

  • створення Заходом умов стратегічної невизначеності для РФ;
  • пошук Росією можливостей створити або зайняти «позицію сили» в умовах стратегічної невизначеності.
Мал. 27. Період обговорення питання про дозвіл на удари по РФ.

Створення Заходом умов стратегічної невизначеності для РФ:

  • тези-очікування про те, що Д.Трамп обов’язково має завадити або піддати перегляду дозвіл Д.Байдена на удари по території РФ (невизначеність дій Д.Трампа у майбутньому з цього питання);
  • тези про вірогідні мотиви таких дій США: припущення, що дозвіл Д.Байдена на удари завадить Д.Трампу припинити війну РФ проти України в короткі терміни (Кремль серйозно стурбований можливим зривом прямого переговорного процесу між США і РФ щодо війни проти України через ескалацію, що підкреслює важливість таких переговорів для РФ);
  • тези про підозру у змові Д.Байдена і Д.Трампа щодо надання Україні дозволу на удари по території Росії (можливість посилення «позиції сили» Заходу в умовах «стратегічної невизначеності» для РФ).

Пошук Росією можливостей створити або зайняти «позицію сили» в умовах «стратегічної невизначеності»:

  • тези-попередження про початок «третьої світової війни» і визнання прямої участі Заходу/НАТО в російсько-українській війні у разі надання дозволу на удари по території РФ (основна мета − налякати, запобігти або скасувати дозвіл на удари та уникнути створення умов «стратегічної невизначеності»);
  • тези-сигнали про спробу РФ створити або зайняти «позицію сили» в обставинах, що склалися (пошук відповіді РФ на удари України західною зброєю в умовах «стратегічної невизначеності», яка, з одного боку, не повинна зірвати заплановані прямі переговори між США і РФ, з іншого – мала б продемонструвати «позицію сили» РФ, щоб спробувати перехопити ініціативу і нав’язати свої умови).

2 період. Після фактичного завдання ударів на підставі наданого дозволу

Події. ЗСУ застосували західні далекобійні ракети (ATACMS та Storm Shadow) для ударів по російських військових об’єктах у Курській та Брянській областях. Росія ж завдала ракетного удару по нібито  одному з об’єктів оборонно-промислового комплексу України у м. Дніпро новітньою балістичною ракетою «Горішник» у без’ядерному гіперзвуковому оснащенні.

Після цих подій було зроблено низку заяв, які також за змістом можна об’єднати у такі ж дві групи:

  1. створення Заходом умов стратегічної невизначеності для РФ (див. мал. 28):
  2. про спроби РФ контактувати з американською стороною (поки що таких контактів немає);
  3. про те, що дозвіл на удари завадить Д.Трампу припинити війну РФ проти України в короткі терміни (невизначеність поведінки Д.Трампа);
  4. про збільшення Заходом воєнних можливостей України (аж до вступу України до НАТО);
  5. про реакцію Заходу у разі відповіді РФ на удари України (тема вірогідних превентивних ударів).
Мал. 28. Період після застосування сторонами нових озброєнь (ескалація) — Захід

2) пошук Росією можливостей створити або зайняти «позицію сили» в умовах стратегічної невизначеності (див. мал. 29):

  • спроби стримування Заходу та України з «позиції сили» шляхом «піару» можливостей «Горішника» (спроба перехопити ініціативу в стримуванні Заходу та України);
  • спроби стримувати Захід з «позиції сили» − спекуляція заявами щодо прямої участі Заходу/НАТО в російсько-українській війні та можливого початку «третьої світової війни»; можливості силової відповіді РФ щодо США та їхніх союзників; підвищення ризику ядерної ескалації (спроба стримування Заходу через оновлення ядерної доктрини РФ);
  • спроби стримування України з «позиції сили» шляхом порушення питання про нові можливі цілі на її території;
  •  «альтернатива» ескалації − пропонування прямих переговорів РФ та Заходу на російських умовах.
Мал. 29. Період після застосування сторонами нових озброєнь (ескалація) — Росія

На даному етапі Захід продовжує формувати для Москви умови «стратегічної невизначеності», підвищуючи рівень ескалації (без можливості чіткого розуміння і прораховування своїх дійсних намірів, сценаріїв та їх наслідків). Тим самим Захід, у перехідний період, пов’язаний зі вступом на посаду нового президента США, стримує Москву, для опрацювання своїх нових сценаріїв і стратегій.

Зі свого боку, основні зусилля Кремля спрямовані на стримування Заходу через спробу створення/фіксації власної «позиції сили» шляхом демонстрації нового виду озброєнь в Україні. Москва сподівається, що її зусилля у спробі перехопити ініціативу у підвищенні рівня ескалації призведуть до прямих переговорів Росії із Заходом на російських умовах.


  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання про удари по Росії. https://geo-analytics.com.ua/19719/

1.4.3-8. Алгоритми РФ щодо надання
військової на фінансової допомоги Україні

Ключові поняття: «припинення допомоги», «позиція сили РФ», «Росія не може програти», «Україна не зможе перемогти».

Росія виступає проти надання Заходом військової та фінансової допомоги Україні і прагне її мінімізувати, щоб гарантувати свою «перемогу» на полі бою, яка дасть їй змогу зайняти «позицію сили» в переговорах із Заходом. З цією метою РФ намагається подолати та зруйнувати консолідацію України та Заходу.

Завдання. При подоланні сценарію Заходу по «виснаженню РФ в Україні» (т.зв. «афганський сценарій для СРСР») Росія не зможе зайняти «позицію сили». У зв’язку з цим, вона намагається переконати Захід відмовитися від військової та фінансової допомоги Україні («Росія не може програти»), формуючи у своїх наративах такі «логічні конструкції»:

  • Україна у протистоянні віч-на-віч з Росією не змогла б перемогти («Україна не може перемогти»), а отже перемогу має отримати Росія («Росія не може програти»);
  • поки Захід допомагає Україні (консолідація Заходу та України) − Росія не може перемогти (РФ не може зайняти «позицію сили»);
  • формується теза про те, що західна допомога Україні нібито марна («Україна не зможе перемогти»);
  • Росії потрібно припинити допомогу Заходу до початку мирних переговорів (подолання/руйнування консолідації Заходу та України створить для РФ умови «позиції сили»);
  • для встановлення перемир’я Захід має гарантувати Росії припинення своєї допомоги Україні (Захід має визнати «позицію сили» Росії на її умовах).
Мал. 30. Побудова російської аргументації для Заходу щодо припинення допомоги Україні

Таким чином, головне завдання Росії – подолати або зруйнувати консолідацію Заходу та України. Кремль прагне переконати Захід відмовитись від подальшої військової та фінансової допомоги Україні для того, щоб вона припинила опір і визнала свою поразку. Тоді Москва зможе зайняти «позицію сили» і заявити вже про «поразку» усього Заходу, а також вийти на переговори з «позиції сили» на російських умовах, відповідно до яких Захід повинен буде примусити Україну до капітуляції і поділу своєї територій на користь РФ.


  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання  про надання військової на фінансової допомоги Україні. https://geo-analytics.com.ua/19783/

2. Алгоритми РФ щодо посилення свого впливу у світі за рахунок руйнування консолідації проти Росії

Ключові поняття: «колоніальна політика Заходу», «західна меншість», «золотий мільярд», «занепад Заходу», «кінець гегемонії Заходу». 

Консолідація Заходу з Україною та країнами Глобального Півдня проти РФ призводить до зменшення авторитету Росії та позбавляє підтримки її дій, у т.ч. у війні проти України.

Завдання. За рахунок дискредитації дій Заходу та України як один проти одного, так і в їх відносинах з КГП забезпечити ослаблення/руйнування консолідації проти Росії (посварити союзників і партнерів, див. мал. 31).

Мал 31. Складові категорії посилення впливу Росії у світі
за рахунок руйнування консолідації проти РФ

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання руйнування консолідації Заходу та України (відрив України від ЄС та США/Заходу). https://geo-analytics.com.ua/18124/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання руйнування консолідації всередині самого Заходу (відрив ЄС від США та Великобританії). https://geo-analytics.com.ua/18200/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання ззакликів до відновлення дружніх відносин Європи/Заходу з Росією. https://geo-analytics.com.ua/18109/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання формування запиту на прихід до влади на Заході нових політичних сил, лояльних до Росії. https://geo-analytics.com.ua/19252/

2.1. Алгоритми РФ щодо недопущення консолідації
позицій КГП та України/Заходу

Ключові поняття: «тероризм», «воєнні злочини», «ядерний шантаж», «майдан», «кольорові революції».

Росія намагається знизити авторитет Заходу та України серед країни Глобального Півдня (див. мал. 32).

Мета: зниження привабливості для КГП підтримки позиції України у мирних переговорах щодо закінчення війни Росії проти України на справедливих умовах (відповідно до статуту ООН).

Завдання:

  • звинуватити Захід та Україну у підтримці тероризму;
  • звинуватити Захід та Україну у скоєнні воєнних злочинів, формуючи негативний імідж Києва в очах країн Глобального Півдня;
  • звинуватити Захід та Україну у створенні можливих ядерних загроз;
  • зменшити вплив Заходу та України на колишні радянські республіки шляхом проектування на них причин війни РФ проти України, яка нібито стала наслідком відмови Києва від впливу Москви.
Мал. 32. Недопущення консолідації позицій КГП та України/Заходу.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення Заходу та України в нібито скоєнні військових злочинів. https://geo-analytics.com.ua/18212/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення Заходу та України в нібито підтримці тероризму. https://geo-analytics.com.ua/20006/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення України у можливих ядерних загрозах. https://geo-analytics.com.ua/18238/
  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання проектування на КГП наслідків української війни, яка настала через відмову України від російського впливу. https://geo-analytics.com.ua/18219/

2.1.1. Алгоритми РФ щодо звинувачення Заходу та України у нібито підтримці тероризму

Ключові поняття: «тероризм», «хімічний тероризм», «ФСГПР[1]», «терористи в Африці», «терористи в Сирії», «теракти в РФ».

[1] ФСГПР – «Форум свободных государств постРоссии» (рос.)

Росія звинувачує Захід та Україну у підтримці тероризму, тим самим посилюючи свій вплив на країни Глобального Півдня (див. мал. 33).

Так, РФ використовує боротьбу з тероризмом як важіль впливу на КГП (тероризм − загроза міжнародній безпеці не лише регіонального, а й глобального рівня) та можливість виправдання своєї присутності у різних регіонах світу (нібито для «боротьби з тероризмом»).

Росія обвинувачує Україну у «підтримці тероризму за кордоном», далі проектує цей її «досвід» на дії проти Росії. Таким чином, формується імідж України як «країни, яка підтримує (спонсорує) тероризм».

Для країн Глобального Півдня РФ активно просуває наратив про нібито перетворення Києва «на керованого ззовні небезпечного терориста, що має у своєму розпорядженні власну промисловість і контрольовану територію».

Мал. 33. Звинувачення України в нібито «підтримці тероризму»

Таким чином, формування іміджу України як країни, яка нібито «підтримує (спонсорує) тероризм» ускладнює підтримку КГП її позиції, а також участь цих країн у мирних ініціативах щодо закінчення війни на боці Києва. У такий спосіб послаблюється тиск країни Глобального Півдня на Росію щодо вирішення «українського питання» на справедливих умовах.


  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення Заходу та України в нібито підтримці тероризму. https://geo-analytics.com.ua/20006/

2.1.2. Алгоритми РФ щодо звинувачення Заходу та України у нібито скоєнні воєнних злочинів

Ключові поняття: «воєнні злочини», «геноцид», «хімічна та біологічна зброя».

Росія голослівно звинувачує Україну у нібито скоєнні воєнних злочинів, формуючи негативний імідж Києва в очах країн Глобального Півдня (див. мал. 34).

Завдання:

  • звинуватити Україну/Захід у нібито скоєнні воєнних злочинів проти мирного населення України;
  • звинуватити Україну у «геноциді» на Донбасі;
  • звинуватити Україну/Захід у нібито скоєнні воєнних злочинів проти мирного населення Росії;
  • звинуватити Україну/Захід у нібито провокаціях із застосуванням хімічної зброї.
Мал. 34. Звинувачення Заходу та України в нібито скоєнні військових злочинів.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення Заходу та України в нібито скоєнні військових злочинів. https://geo-analytics.com.ua/21047/

2.1.3. Алгоритми РФ щодо звинувачення України у можливих ядерних загрозах

Ключові поняття: «ядерна загроза», «ядерний шантаж», «брудна бомба», «атаки на ядерні об’єкти», «атомні електростанції». 

Росія голослівно звинувачує Україну у створенні нібито можливих ядерних загроз, формуючи негативний імідж Києва в очах країн Глобального Півдня (див. мал. 35).

Завдання: дискредитувати Україну та Захід шляхом звинувачення їх у створенні можливих ядерних загроз (загроз міжнародній безпеці не лише регіонального,  а й глобального рівнів).

Україна не має ядерної зброї і не становить глобальної ядерної загрози для світу (як, наприклад, КНДР або Іран з його прихованою ядерною програмою), тому РФ щодо України «вигадує» можливість такої загрози, зосереджуючи зусилля на двох наративах про нібито існування можливостей:

  •  «ядерного шантажу або ядерного тероризму» з боку України за допомогою АЕС;
  • самостійного створення Україною «брудної бомби» або передачі Україні ядерного озброєння.
Мал.35. Звинувачення України у можливих ядерних загрозах.

  • Першоджерела прикладів російських наративів з питання звинувачення України у можливих ядерних загрозах. https://geo-analytics.com.ua/21032/

[1] https://ria.ru/20241116/ukraina-1984124391.html