СПОДІВАННЯ І РЕАЛІЇ НОВОГО ЕТАПУ МІЖНАРОДНОЇ ПІДТРИМКИ УКРАЇНИ
Початок нового 2025 року приносить в міжнародний контекст російсько-української війни нові події і теми для аналізу, які за своїм змістом відображають наявний досвід, окреслюють реалії та визначають специфіку підтримки України в Європі та світі в змінюваних і непевних міжнародних реаліях. Уже доволі традиційно одним з головних ньюзмейкерів старту нового календарного року стало керівництво Великої Британії. Підписана в Києві 16 січня двостороння Угода про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії та система домовленостей, досягнутих в ході першого візиту до України британського прем’єра Кіра Стармера дає поживу для аналізу та узагальнень.
Як зазначалося у попередніх дописах на тематику українсько-британських відносин на сторінках www.ukrline.info, українсько-британські відносини, витоки яких у міждержавному форматі ведемо з кінця 1991 року, від 2014 року (початку військової агресії росії проти України) переживають етап значної активізації. Зокрема, за десятирічний період кардинально оновлено двосторонню договірну нормативно-правову базу співпраці, що відповідає сучасним реаліям міжнародних відносин і європейської безпеки, одним з центральних елементів яких стала війна в Україні. Першою стала Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство, підписана в Лондоні 8 жовтня 2020 року, яка, серед іншого, проголосила двосторонні відносини між країнами стратегічними і передбачає всеохоплюючу вільну торгівлю товарами та послугами не нижче рівня Угоди про асоціацію України та ЄС. Велика Британія увійшла до когорти провідних іноземних інвесторів української економіки.
Повномасштабне вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року піднесло на новий рівень британсько-українські відносини, що за своєю результативністю перевищили усі попередні очікування та аванси.
Велику Британію по праву можна вважати флагманом антиросійських санкцій, запровадження яких було розпочате урядом країни за декілька днів до вторгнення. Британська розвідка першою з західних структур привідкрила завісу планів кремля щодо відкритого нападу на Україну за кілька тижнів до нього. Уже в січні 2022 року до України почали прибувати перші британські авіалайнери Королівських Збройних Сил зі зброєю, військовим спорядженням, наборами гуманітарної допомоги. Надані перші декілька тисяч легких протитанкових ракетних комплексів «NLAW» і «Javelin» стали справжнім символом героїчного українського спротиву рашистській навалі і змусили її захлинутися. Ще до рішення адміністрації США про виділення американських танків Abrams і задовго до вистражданого рішення керівництва Німеччини про надання Україні танків Leopard, у Лондоні виділили на потреби ЗСУ танки Challenger. Цим британці по суті допомогли партнерам подолати своєрідний психологічний бар᾽єр і перегорнути сторінку під назвою «не провокувати агресора». До цього були протикорабельні ракетні комплекси Harpoon, наявність яких в Україні відбила бажання росіян десантуватися в Одесі, важка бронетехніка, гелікоптери Sea Kings, і найбільш важливе – далекобійні ракети Brimstone і Storm Shadow, які після погодження з американцями з листопада 2024 року завдають ударів по військових об’єктах на території росії на курському напрямі фронту. З липня 2022 року на полігонах королівства в рамках операції Interflex підготовлено близько 50 тисяч українських військовослужбовців. Завдяки британським поставкам світ побачив, що українські військові можуть рекордно швидко і водночас ефективно навчатися використовувати складні збройні системи західного зразка в бойових умовах.
Україна постійно відчувала надзвичайно активну політичну та фінансово-економічну підтримку Великої Британії. Зростання динаміки контактів на двосторонньому рівні, щоденне надання актуальних даних британської розвідки, безпрецедентна санкційна активність і масштабні поставки зброї, прагнення модерувати проукраїнський контекст на рівні міжнародних організацій зробили присутність британського чинника у зовнішній політиці України незамінним.
Згідно з даними Єврокомісії, загальний обсяг прямої допомоги від Великої Британії для України з лютого 2022 року по грудень 2024 року склав близько 13,8 млрд. євро (4 позиція після США, ЄС і Німеччини). Британська сторона значну увагу приділяє наданню макрофінансової допомоги Україні для стабілізації економіки в умовах війни, спрямувавши з національного фонду допомоги понад пів мільярда фунтів стерлінгів, а також пролобіювала нові транші Світового банку, G7, Європейського банку реконструкції і розвитку.
Знову ж Велика Британія постала в авангарді укладення двосторонніх угод з Україною щодо надання т. зв. «гарантій безпеки» до набуття нею членства в НАТО, першою підписавши таку угоду рік тому, 12 січня 2024 року, під час візиту до України Ріші Сунака. Така безпрецедентна підтримка України в умовах війни вивела Велику Британію на рівень її союзника, а міждержавні відносини набули ознак союзницьких.
Війна в Україні та відповідний міжнародний резонанс підігріває амбіції британського політикуму до посилення міжнародного впливу своєї країни. Brexit завдав Великій Британії значних іміджевих втрат на міжнародній арені, насамперед в Європі. А тому вона гостро потребує додаткового підтвердження офіційно декларованої стратегії «глобального охоплення». Велика Британія має геополітичні інтереси в тому, щоб допомогти Україні вийти з війни в якомога сильнішому стані, відновити економічну та політичну структуру. Післявоєнна Україна може стати ключовим європейським союзником на кордоні загрозливого супротивника. Ослаблена Україна лише підбадьорить росію чинити агресію в інших регіонах. З цих причин британський уряд посилив підтримку України. Крім того, вірогідно, що у Великій Британії наявна значна політична воля та почуття морального обов’язку допомогти Україні у реструктуризації економіки.
Велику роль у формуванні британської позиції відіграла висока свідомість громадян, керівників підприємств та установ країни, які продемонстрували істинну вірність ідеалам і принципам демократії, поваги до прав людини, недоторканості державного суверенітету, зрештою – простої людяності. Сьогодні у світі, нажаль, в такі ідеали вірять все менше.
Кір Стармер після вражаючої за останні кілька десятиліть перемоги лейбористів на загальних виборах у липні 2024 року заявив про «непохитну відданість» нового уряду допомозі Україні. Лейбористська партія оприлюднила прагнення допомогти Україні набути членства в НАТО. Одним з актуальних питань міждержавної співпраці стала спільна робота над вирішенням проблеми надходження для допомоги Україні заморожених в британських банках російських фінансових активів, спільна робота експертів двох країн над процесульаною підготовкою кримінальних проваджень щодо злочинів росії в Україні та створення міжнародного трибуналу.
Від підписання безпекової угоди у січні 2024 року на міжнародному рівні відбулося низка знакових змін, які несуть нові виклики та матимуть далекосяжні наслідки для сучасної системи світоустрою. Серед них насамперед повернення до влади в США Дональда Трампа і його політики, схильної до ізоляціонізму та крайнього прагматизму . Імовірний відхід США з Європи як гаранта її безпеки в рамках НАТО відкриває задавнену проблему здатності держав регіону самостійно та об’єднано протистояти комплексній російській загрозі. З проекції сьогодення така здатність виглядає не надто переконливою. Тому в Європі з одного боку відбувається давно наявне неофіційне суперництво між т. зв «великими державами»(Франція, Німеччина, Велика Британія) за лідерство, з іншого – прагнення віднайти оновлений формат кооперації для формування європейської військово-політичної потуги, який (не в останню чергу завдяки втручанню адміністрацій США) явно затягнувся. Ситуація навколо війни в Україні як ніколи до цього унаочнила вказані проблеми та змусила згаданих трьох геополітичних гравців регіонального європейського рівня пропонувати власні проєкти впливу на конфлікт і свою роль в європейській безпеці відповідно до національних інтересів. Велика Британія не стала винятком.
Отож, пройшов черговий, складний рік для України в її боротьбі за самоствердження, рік нових катаклізмів в міжнародній політиці, і лідери обох країн представили громадськості новий двосторонній акт, покликаний забезпечити стабільні відносини партнерства між сторонами на тривалу перспективу. Як і будь яка угода такого рівня, вона має свої «сильні» і «слабкі»сторони, на які варто зважати.
Переваги нової угоди
1. Угода від 16 січня 2025 року опирається на попередні договірні зобов’язання сторін, покликана підтвердити їх в змінюваних міжнародних умовах, систематизувати, зробити більш стійкими і прогнозованим на тривалу перспективу. Той факт, що британська дипломатія настільки ґрунтовно, довгостроково і стратегічно планує наявність комплексних інтересів в регіоні Східної Європи є новаторським в її новітній історії і не може не радувати.
2. Підкреслений 100-річний термін дії угоди покликаний засвідчити серйозність намірів сторін, взаємну довіру і спільне визнання важливості двосторонніх відносин. Підкреслено, що дана угода буде зареєстрована в ООН, що додасть їй повноцінної юрисдикції і визнання на міжнародній арені. Варто врахувати, що попередня Угода про співробітництво у сфері безпеки від 12 січня 2024 року такої реєстрації не отримала, тобто залишається виключно двостороннім актом доброї волі підписантів.
3. Дещо незвична форма нової угоди з наявністю уточнюючого широкого додатка засвідчує її комплексний та всеохоплюючий характер. Тут і питання оборони та безпеки, співпраці в галузі мореплавства і морського розмінування (традиційна «родзинка» британських військово-промислових можливостей), економіки і торгівлі, енергетики і клімату, правосуддя, правоохоронної діяльності і притягнення агресора до кримінальної відповідальності, протидії інформаційним загрозам і дезінформації, співпраці у сфері науки, технологій та інновацій, соціальної сфери, культури і спорту, що підкреслює прагнення сторін до комплексної, стратегічної співпраці.
4. Головна увага природньо зосереджена на питаннях безпеки та оборони, військово-промислової співпраці (насамперед подальшій військовій допомозі, обміні технологіями, використання британських полігонів та підготовці українських військових). Окремо зафіксоване партнерство у сфері морської безпеки та створення спеціальних спільних флотилій, зокрема для зміцнення безпеки в Балтійському, Чорному та Азовському морях, що покликане продовжити перші кроки, зроблені сторонами у цій галузі до війни.
Принципово новим в угоді став пункт про створення спільних підрозділів швидкого реагування, які за потреби можуть використовуватися на території однієї з держав, а «в разі необхідності «на території союзних та інших держав». Цей пункт став по суті продовженням формування компоненти колективної оборони на зразок статті 5 Договору НАТО. Адже безпекова угода від 12 січня 2024 року містить пункт про реагування сторін на випадок нападу на одну з них. За цих умов, ідеться в обох угодах, «обидва Учасника протягом 24 годин проведуть консультації для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії». Такі положення є безпрецедентними в системі партнерських відносин України з іншими державами.
Однією з «червоних ліній» для британської влади у підтримці України під час війни залишається участь своїй збройних сил у безпосередніх бойових діях на її території. Тому щойно згаданий пункт угоди дуже обережно, але все ж створює передумови для подолання такої «червоної лінії». У грудні 2024 року Державний секретар оборони Великої Британії Джон Гілі оголосив про можливість відправки британських військових в Україну з метою продовження підготовки українських бійців. Утім на порядку денному стоїть питання можливості залучення британських сил оборони до миротворчого контингенту після підписання мирних домовленостей і припинення вогню.
5. Важлива чітка фіксація в угоді зобов’язань британської сторони надавати Україні військову допомогу у розмірі не менше 3 мільярдів фунтів стерлінгів щорічно терміном до 2030/31 року і «до тих пір, поки буде потрібно для підтримки України». Такого чіткого окреслення обсягів допомоги не було в безпековій угоді 2024 року. Цей пункт став можливим завдяки наявності стабільної міжпартійної підтримки провідних парламентських партій Великої Британії, де, на відміну від США та низки інших західних держав, перехід влади від однієї політичної партії до іншої не створює загрози припинення чи навіть істотного скорочення допомоги для України.
6. В угоді чітко зафіксована принципова позиція Лондона щодо повної підтримки Формули миру і права України визначати умови майбутнього мирного договору, що відображає послідовну позицію британського керівництва у підтримці позицій України на попередньому етапі обговорення можливості початку мирних переговорів. При цьому, як відомо, в інших країнах неодноразово звучали на найвищому рівні припущення щодо можливості поступок з боку України на користь агресора. Визначеність у цьому питанні ставить прописаний пункт угоди про визнання НАТО «найкращою гарантією безпеки України». У цьому питанні Велика Британія має розходження в позиціях з США і Німеччиною.
7. Угода, окрім оборонно-безпекового сектора, передбачає співпрацю сторін щодо відбудови та зміцнення стійкості України через розвиток спільного режиму вільної торгівлі, реформування економіки України і державного сектора, залучення інвестицій. Це свідчить про віру британців у збереження та відродження Української держави, проєктування спільного майбутнього і наявності власних різноманітних інтересів у співпраці з українськими партнерами та широкою громадськістю. Особливу увагу приділено галузям оборонного комплексу, сільського господарства і продовольчої безпеки, енергетики, транспорту, космічних технологій, охорони здоров’я, соціальної підтримки (насамперед інклюзивних програм, роботи з ветеранами війни), міграції. Окремо висвітлено перспективи співпраці на рівні місцевого самоврядування, гуманітарно-культурної взаємодії та міжлюдської комунікації (включно з освітніми проєктами, контактами шкіл тощо).
Суперечності, недоліки і ризики нової угоди
1. Насамперед про терміни. Довготривалий термін чинності договору – це добре, але чи не краще було б для сторін оминути пафос і укласти загальну угоду про стратегічне співробітництво на безстроковій основі? Сто років – це по суті вічність. Як кажуть, в історії немає нічого менш тривалого, ніж те, що проголошене вічним. Звичайно це певний жарт, але з великою долею правди, підтвердженої досвідом. Тим більше в сучасних непрогнозованих та швидко змінюваних умовах. Зрозуміло одне – за такий тривалий термін зміняться як обидві держави (навіть стара добра Британія через сто останніх років уже далеко не та, що була у 1920-х роках), так і завдання співпраці між ними. Принаймні на тактичному рівні. Не кажучи вже про міжнародну обстановку. Подача терміну дії договору навіть в назві доволі нестандартна і спрямована радше на емоційний ефект з метою переконати усіх (насамперед себе) в серйозності намірів. Для Великої Британії – прагнення підтвердити традицію величі і довготривалості своїх міжнародних інтересів. Для України – намагання утвердитися, показати великий рівень довіри «великої держави» до себе, що в історії України траплялося нечасто. Залишається сподіватися, що угода у такому форматі буде успішно ратифікована парламентами обох країн.
2. Викликає сумнів необхідність в новій угоді за наявності доволі розгорнутих та ґрунтовних відносно недавніх двосторонніх угод 2020 та 2024 років. Повтор в новій угоді головних позицій безпекової угоди від 12 січня 2024 року, яка досі не ратифікована Британським парламентом і не зареєстрована на міжнародному рівні, ставить під сумнів доцільність останньої.
Зрештою ключові положення нової угоди також зведені до рівня декларації, що, як відомо, не має самостійного юридичного статусу без рамкової угоди, а отже і не тягнутиме за собою жодних юридичних наслідків при невиконанні її положень. Про неможливість оспорити відповідні дії однієї з сторін в судах прямо вказано в її прикінцевих положеннях.
Час, місце і мета укладення угоди 16 січня зрозумілі – показати сталість і міцність партнерства, інтересів і впливу Великої Британії в континентальній Європі, намагання продемонструвати потенціал британської першості у сфері регіональної безпеки, показати приклад успішної східної політики західним партнерам. Окремий маркер – угоду поспішили підписати саме до інавгурації Трампа, і саме напередодні, що повинно було послати відповідний меседж майбутній американській адміністрації про готовність офіційного Лондона до рішучих дій і проявів певної самостійності на фоні спаду активності в Парижі і передвиборчої лихоманки в Берліні.
Кардинальна зміна влади у США поставила на порядок денний проукраїнської міжнародної коаліції вимогу трансформувати наявний формат її діяльності. Формат Рамштайн імовірно відійде в минуле, або ж принаймні значно зміститься на рівень європейської коаліції держав-членів НАТО, що різко підвищить вимоги до їх спроможності в оборонній сфері. І тут Велика Британія може себе проявити якнайкраще, компенсувати іміджеві втрати і послаблення впливу в Європі після процесу Brexit, зміцнити свою потрібність в американсько-британському історичному альянсі.
3. Нікуди не поділося історичне прагнення Британії вдарити сильніше своїх можливостей. Утім, при всій повазі до цієї унікальної держави та її міжнародного впливу, вона одна не зможе витягнути вантаж комплексної допомоги Україні в умовах назрілої необхідності фіналізації війни з росією, необхідності зміцнення українських позицій перед очікуваними мирними перемовинами (на цьому активно наполягають в США і НАТО). Її економіка в останні роки надто ослаблена (в тому числі через війну в Україні), а скорочення війська, яке триває ще з 2010 року, ставить під сумнів спроможність проводити тривалі і масштабні військові операції за кордоном.
Британії важливо відігравати роль незамінного елемента у європейській міжнародній безпековій зв’язці насамперед з Німеччиною, Францією та Польщею, що добре розуміють в Лондоні. Ідеться, зокрема, про перспективи забезпечення миротворчої місії в Україні. Тому то Стармер, перш ніж їхати до Києва на підписання угоди, побував у Парижі, а Зеленський за день до цього відвідав Польщу, де провів переговори на найвищому рівні. Хоча проголошене британською стороною ще у січні 2022 року прагнення сформувати безпековий альянс Україна – Польща – Велика Британія наразі не втілене в життя, ця геополітична вісь має свій сенс і за умови конструктивної та відповідальної політики польської сторони ще відіграє свою оборонно-стабілізаційну роль для усієї Європи.
4. Амбітні плани значної стабільної фінансової та матеріально-технічної допомоги Україні можуть бути поставлені під сумнів станом економіки Великої Британії. На фоні підняття цін і невизначеності перспектив завершення війни в Україні неминуче зниження рівня проукраїнської підтримки серед британської громадськості, який усе ще залишається одним з найвищих серед держав-членів коаліції. Громадська думка в демократичній країні безумовно матиме вагомий вплив на продовження політики уряду, особливо з наближенням чергового електорального виборчого циклу, зростанням впливу правопопулістських націоналістичних сил.
5. Нова угода не надає жодних додаткових гарантій безпеки Україні. Принаймні публічних. Оголошено про наявність закритої частини угоди, яка очевидно проявить себе по мірі розвитку безпекової ситуації. Певним сигналом до посилення гарантій безпеки України може бути згадка про «спільне використання військових формувань та інших спеціалізованих структур для надання широкого спектру послуг у сфері взаємної оборони та безпеки». Про його завдання, можливості та обсяги наразі відомо небагато, а їх застосування залежатиме від багатьох факторів міжнародної кон’юнктури. Це стосується імовірної участі британської сторони в міжнародній миротворчій місії в Україні про яку, утім, в угоді цілком очікувано не йдеться. Очевидно, що будь які рішення про направлення військ в Україну керівництво Великої Британії прийматиме після консультацій з керівництвом США та підтвердження участі в місії насамперед згаданих європейських держав.
6. В угоді не йдеться про союзний характер відносин з Україною. Хоча елементи військово-політичного союзу проглядаються, жодна із сторін не називає їх такими. Володимир Зеленський напередодні позначив їх терміном «міцне партнерство». Очевидно, проблема саме в Британській стороні. Відкрита артикуляція такого союзу загалом не прийнята для Великої Британії, як і для більшості держав Європи. Не мають офіційного статусу союзних навіть історично «особливі відносини» Великої Британії з США. Однак з огляду на сучасний драматичний контекст її укладення та масштабність завдань вказівка на союзницький характер відносин в тексті угоди була б цілком виправдана.
7. Традиційним істотним ризиком для ефективності виконання домовленостей є здатність України досягти відповідних стандартів демократизації, верховенства права, розвитку конкурентної економіки, ефективного державного управління, які не можливі без подолання засилля корупції та злочинності загалом, неефективного державного менеджменту, слабкої гуманітарної політики тощо.
Отже, підписання нової українсько-британської угоди виявило очевидність наступних явищ і тенденцій.
Велика Британія підтверджує незмінну зацікавленість щодо розвитку стратегічної співпраці з Україною. Сучасні загрози цінностям демократії, свободи і цілісності державної безпеки є спільними для обох сторін.
Британська громадськість, влада королівства чітко розуміють значення державності України для своєї національної, європейської та світової безпеки, міжнародних інтересів, а тому готові вкладати в неї можливі ресурси на тривалій основі, незалежно від внутрішньої та зовнішньої (міжнародної) політичної кон’юнктури.
Велика Британія залишається послідовним та фактично безумовним прихильником європейської та євроатлантичної інтеграції України, що вигідно вирізняє її серед інших західних партнерів, навіть США, Німеччини, низкиінших держав ЄС і НАТО.
Сторони чітко розуміють як потенціал, так і реальні межі міждержавної взаємодії, які визначаються як внутрішніми проблемами їх розвитку, так і слабко прогнозованими змінюваними міжнародними трендами. При усьому бажанні, навіть Велика Британія сьогодні доволі обмежена в своєму міжнародному впливі і змушена традиційно орієнтуватися на позицію США та європейських партнерів. Сторонам доведеться багато працювати над втіленням спільних планів, особливо над збереженням наявних та формуванням нових багатосторонніх форматів взаємодії на регіональному рівні. Тому надто оптимістичний 100-річний термін українсько-британської угоди одномоментно надихає, але нажаль не гарантує далекосяжних позитивних результатів.
І про приємно-символічне в тривожному. Під час підписання угоди Кіром Стармером та Володимиром Зеленським знавісніло-перелякані агресори поспішили запустити над самим центром Києва бойові безпілотники-«шахеди». Така увага британської сторони до України ненажарт хвилює рашистських стратегів, а укладені домовленості несуть реальну загрозу для їх і так провальних планів знищити Україну.
Андрій ГРУБІНКО,
спеціально для «Української лінії»
