Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (листопад 2024 р.)
О. Лукашенко охоче підігрує ядерній грі В. Путіна, лякаючи Захід розміщенням нових російських ракет «Орєшнік» в Білорусі. Разом з тим він усвідомлював хиткість положення РБ та побоювався подальшої ескалації війни, тож закликав до мирних переговорів і шукав будь-яких можливих контактів із іншими центрами впливу. А тим часом команда О. Лукашенка готує нові президентські псевдовибори.
В тіні Орєшніка
Білорусь відігравала важливу роль у протистоянні Росії з Заходом, зокрема, у тому, що стосується ядерних погроз Кремля. В листопаді Володимир Путін зробив ще один крок у цій грі, коли затвердив оновлену ядерну доктрину Росії, що тепер поширюється і на територію Білорусі. У документі, зокрема, сказано, що Росія залишає за собою право використати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї та її союзників ядерної чи інших видів зброї масового ураження, а також у разі агресії проти РФ чи Білорусі «як учасників Союзної держави із застосуванням звичайної зброї, що створює критичну загрозу їхньому суверенітету та (або) територіальній цілісності». Серед інших факторів, що зумовлюють можливість застосування ядерної зброї у відповідь на агресію проти союзників РФ, також зазначено: достовірну інформацію про старт балістичних ракет, що атакують територію РФ та її союзників; застосування ядерної чи інших видів зброї масового ураження на території РФ та її союзників, по військовим формуванням чи об’єктам РФ поза її територією.
Білоруський фактор був помітною складовою російської риторики навколо оновленого документу: високопосадовці РФ, розмірковуючи про політику держави у цій сфері, намагалися згадати не тільки про розширення переліку приводів для застосування ядерної зброї, а й про нові «зобов’язання», які взяла на себе Москва щодо сусідньої країни. Таким чином просувалася теза про впливовість і силу Кремля, готовність порушувати усталені норми для забезпечення власної переваги.
Керівництво Білорусі охоче підігрувало Росії у цьому питанні. А на саміті ОДКБ у Казахстані Олександр Лукашенко навіть напівжартома оголосив, що обговорює з В. Путіним розміщення в Білорусі «Орєшніка», розробки, яку РФ позиціонує як міжконтинентальну балістичну ракету, що стане частиною Ракетних військ стратегічного призначення ЗС РФ. Це значить, що «Орєшнік» може бути носієм ядерного боєзаряду. Спілкуючись із російськими журналістами, Лукашенко розхвалював нову зброю РФ. Вона, на його думку, «вже охолодила» тих, хто, за висловом російського інтерв’юера, «довів світ та поставив його на межу Третьої світової». «Гарна зброя. Не ядерна, а за своєю потужністю співставна із ядерною… Я тут старшому братові пожартував, кажу: “Ну, місця готові дислокації. Коли?” Подумаємо», – додав він.
Крім того, Росія та Білорусь вели активну підготовку до засідання Вищої Держради Союзної держави на початку грудня, під час якої передбачалося підписання міждержавного договору про взаємні гарантії безпеки, а також ухвалення Концепції національної безпеки СД. Відповідні документи вчергове обговорювалися під час зустрічі міністрів закордонних справ двох країн М. Риженкова та С. Лаврова. Останній не втратив можливості нагадати, що «зміст оновленої ядерної доктрини повністю синхронізований із цими двома російсько- білоруськими документами». В обмін на тісне безпекове співробітництво Мінськ отримував сприяння від Москви у таких питаннях як розширення взаємної торгівлі, співпраця в сфері промисловості, логістики, тощо. Зокрема, повідомлялося про наміри РФ збільшити обсяг замовлення пасажирської техніки для російських міст на 2025 р., а також про початок перевалки калійних добрив з РБ у ще одному порту РФ у Махачкалі (через нього вантажі доставляються до Ірану, Індії). Крім того, значною складовою російсько-білоруської співпраці на стику економіки і безпеки є виробництво товарів воєнного призначення. Так, до прикладу, у листопаді в Білорусі побував губернатор Тульської області Дмитро Міляєв та представники кількох підприємств російського ВПК – «НВО “Сплав”», Тульського патронного заводу, «НВО “Мілітех”». Вони відвідали підприємства білоруського Держкомвійськпрому, а сам Д. Міляєв розповів, що співпрацю з РБ у сфері хімічної промисловості, машинобудування, металургії та ВПК. Зокрема, повідомив, що білоруський Завод точної електромеханіки виконує контрактні зобов’язання щодо постачання корпусно-механічних частин для «НВО “Сплав”» (займається виробництвом реактивних систем залпового вогню). Це об’єднання також має проект з МАЗом з виробництва спецтехніки.
«Багатовекторність» для Лукашенка: дві держави, одна батьківщина
Із наближенням саміту Союзної держави О. Лукашенко відчував, що незалежність та суверенітет Білорусі можуть опинитися під ще більшим тиском з боку Росії, тож намагався хоча б на рівні риторики зафіксувати необхідність збереження поточного формату відносин між Мінськом Москвою. На зустрічі з губернатором Смоленської області Василем Анохіним він вкотре повторив, що Білорусь та Росія це дві окремі держави, які, втім, мають спільні інтереси, і в цьому сила їхнього союзу. Він переконував: «Я жодного разу не чув від президента Росії, щоб він сказав: “Слухай, завтра треба жити обов’язково в одній державі!” Ніколи такого не було. У цьому немає потреби». При цьому О. Лукашенко наполягав, що Білорусь як окрема держава має свої інтереси, які в тому числі полягають у побудові дружніх відносин із сусідами, тому критика «багатовекторності», яка нібито звучить у Росії на адресу Білорусі, примітивна і неспроможна. «Хто б там у Росії не вякав: “От, Лукашенко, багатовекторність … Знову він відпустив цих політв’язнів кілька десятків. Це означає, що він уже на Захід…”. Слухайте, ну таке примітивне мислення, що далі нема куди. І ми це бачимо і чуємо», — обурювався він.
Між тим з риторики О. Лукашенко було помітно, що майбутнє виглядає для нього все більш невизначеним. І найбільш очевидна загроза – це ескалація війни Росії проти України із залученням до конфлікту інших держав. «Якщо розпочнеться зіткнення Росії з НАТО, нам також буде непросто. Не хотілося б, щоб війна була на нашій території, щоб чиїсь інтереси вирішувалися тут за наш рахунок», — сказав він в одному з виступів. І продовжив закликати до мирних переговорів, а також – до участі в них Білорусі та врахування позиції Мінська.
Західні та східні реверанси Мінська
Вочевидь, із наміром «забезпечити дотримання інтересів» Білорусі у листопаді О. Лукашенко продовжив потроху відпускати політв’язнів. Так, 7 листопада він підписав указ про помилування 31 особи, а 20 листопада – 32 осіб. Навіть більш показовим був дозвіл О. Лукашенка на зустріч однієї з лідерок опозиційного руху 2020 року Марії Колесникової, що довго перебувала у повній ізоляції, з її батьком Олександром. Схоже, таким чином Мінськ продовжує надсилати сигнали про готовність до відновлення політичного діалогу із цивілізованим світом в обмін на більш широкі поступки щодо політв’язнів. Зокрема, колишній опозиціонер Роман Протасевич, який тепер співпрацює з режимом і був залучений до організації зустрічі М. Колесникової з батьком, повідомив, що також контактує з родичами інших ув’язнених щодо можливої організації подібних зустрічей. Він згадав Миколу Статкевича, Віктора та Едуарда Бабаріко.
Окрім спроб знайти точки дотику із Заходом О. Лукашенко також намагався вибудовувати взаємодію з іншими центрами впливу, що, у його розуміння, може відіграти стабілізуючу роль у разі кризи. У цьому контексті варті уваги стосунки з Китаєм, зокрема, й у сфері безпеки. Так, 12 листопада делегація Пекінської поліцейської академії відвідала Могилівський інститут МВС, де керівники двох вишів обговорили питання взаємодії у навчальному процесі. Було досягнуто домовленості про участь курсантів та професорсько-викладацького складу у науково-представницьких заходах, обмін методичними матеріалами з різних напрямків навчального процесу. А 19 листопада до Білорусі з візитом прибула делегація Командної академії ВПС армії Китаю. Відбулася зустріч із командувачем ВПС та ППО генерал-майором Андрієм Лук’яновичем, китайських військових ознайомили із системою військової освіти Білорусі. Нарешті, у листопаді делегація Держкомвійськпрому на чолі з головою Дмитром Пантусом взяла участь у міжнародній авіаційно-космічній виставці Airshow China 2024, яка пройшла в Чжухаї . На полях авіашоу Пантус зустрівся з низкою представників китайської авіаційної та космічної галузі. Білоруська делегація обмінялася з представниками китайських компаній думками та пропозиціями щодо розвитку взаємодії у сфері військово-технічного співробітництва. Окремо відзначимо зустріч Д. Пантуса з генерал-майором Чжанем Шисянем, заступником начальника Головного управління розвитку озброєння та військової техніки Центральної військової ради КНР, головою китайської частини Білорусько-Китайського координаційного комітету із співробітництва у галузі озброєнь та військової техніки. «Сторони відзначили високий рівень поточної кооперації білоруських та китайських підприємств та наголосили на важливості подальшого розвитку співпраці, насамперед, у галузі розробки та створення сучасних високотехнологічних зразків озброєння та військової техніки», — заявили з цього приводу в РБ.
Нова хвиля репресій та погрози вимкнути інтернет
Із листопада в Білорусі почалися процедурні процеси у підготовці до президентських виборів. Центрвиборчком зареєстрував ініціативні групи зі збору підписів за висування кандидатів у президенти для таких осіб: О. Лукашенка, Олега Гайдукевича (голова Ліберально-демократичної партії), Олександра Хижняка (голова Республіканської партії праці та справедливості), Ольги Чемоданової (начальник головного управління ідеологічної роботи та у справах молоді Мінміськвиконкому), Анни Канопацької (була депутатом Палати представників у 2016-2019 роках, у 2020 році була кандидатом у президенти), Сергія Бобрикова (генерал-майор запасу, голова «Білоруського союзу офіцерів», у 2016 році обирався до Палати представників), Сергія Сиранкова (лідер Комуністичної партії Білорусі). Пізніше двоє технічних кандидатів – С. Бобриков та О. Чемоданова – знали свої кандидатури, закликавши людей «згуртуватися навколо головнокомандувача» та «консолідуватися» задля підтримки О. Лукашенка.
Демонстрація «єдності» у суспільстві стала важливою частиною публічної риторики після 2020 року і тепер О. Лукашенко демонстрував готовність піти на будь-які кроки, щоб уникнути повторення революційної ситуації, заявляючи, що вона нібито могла призвести до війни. Наприклад, спілкуючись зі студентами, він заявив, що протести були спровоковані ззовні, «через інтернет», «з Польщі насамперед» і висловив готовність цього разу відключити інтернет «взагалі», якщо події 2020 року знову повторяться.
Таку ж рішучість демонстрували силовики. За даними Об’єднаного перехідного кабінету, кількість затриманих у листопаді обчислювалася сотнями, до людей знову застосовували насилля. Демократичні сили розгорнули роботу евакуаційних служб та закликали громадян РБ, які постраждали від дій влади, звертатись до них.
Крім того, МВС РБ проводило у Мінську, обласних та районних центрах командно-штабне навчання, щоб перевірити готовність «до оперативного реагування на можливі ускладнення ситуації в країні під час електоральної кампанії». Силовики відпрацьовували «практичні дії щодо припинення групових порушень громадського порядку у населеному пункті», у т.ч. відпрацьовувалися затримання людей на дільницях для голосування.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу,
Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України,
для «Української лінії»
