Воєнно-політична ситуація на білоруському напрямі (жовтень 2024)
Олександр Лукашенко намагається вскочити у процес пошуку мирних ініціатив, щоб забезпечити «гарантії безпеки» для Білорусі. Тому він демонструє готовність йти на співпрацю як з Росією, так і з Заходом. У відносинах з РФ тим часом він намагався балансувати політичні вимоги Кремля та економічні вигоди для Білорусі. У внутрішній політиці О. Лукашенко занурився у питання підготовки до свого переобрання у січні 2025 року.
Миротворець з ланцюжком в Росію і зі сподіваннями на Захід
У жовтні Олександр Лукашенко вирішив доєднатися до спроб різних центрів впливу у світі знайти рішення, яке дозволить закінчити агресію Росії проти України і тим самим не залишитися осторонь великих подій та в переговорному процесі забезпечити дотримання своїх інтересів. Під час своїх публічних виступів О. Лукашенко незмінно стверджував про необхідність переходити від бойових дій до переговорів, розповсюджуючи російські наративи про те, що на фронті ситуація розвивається не на користь України, що «нікому воювати» і що люди деморалізовані, «за кілька тижнів здаються в полон» тощо. Він запевняв, що складність положення України нібито нарешті зрозуміли й на Заході і навіть висловили готовність «домовлятися» на «нічию», про що йому особисто повідомили неназвані представники «цивілізованого Заходу». Найкращою основою для переговорів він називав документ, який РФ та Україна нібито узгодили навесні 2022 року після зустрічей у Білорусі та Туреччині.
Важливою тезою в цих розмовах про мир була вимога зі сторони О. Лукашенка забезпечити участь Білорусі в переговорному процесі. Зокрема, під час виступу на конференції з євразійської безпеки, що відбулася в Мінську наприкінці жовтня, він зазначив наступне: «Ми вітаємо будь-які зусилля щодо деескалації обстановки. Напевно, росіяни отримали стільки ініціатив, що Міністерство закордонних справ, міністр Лавров не встигає їх фіксувати щодо конфлікту в Україні. Море! З іншого боку, очевидна регламентація переговорного процесу, оскільки різні країни об’єктивно тяжіють до регіональних центрів. Дуже це ускладнює пошук прийнятних компромісів. Чим швидше ми об’єднаємо свої зусилля, тим швидше їх буде знайдено. Наш інтерес: Мінськ має бути за переговорним столом, якщо це стосуватиметься конфлікту в Україні.Це питання гарантій нашої безпеки. Більше ми нічого не вимагаємо в цьому плані, готові працювати в цьому напрямі».
Подібні заяви адресовані, перш за все, Росії, яку можна вважати єдиним реальним партнером Білорусі в цьому питанні. Хоча були помітні спроби О. Лукашенка подати сигнал Заходу (чи ефективні – інше питання), зокрема, через звільнення політв’язнів та обіцянку розглянути можливість звільнення опозиціонерки Марії Колесникової, а також контакти з неназваними представниками країн західного світу. Відповідні заяви О. Лукашенко вперше пролунали на фоні неофіційного візиту в Білорусь рядового представника Держдепартаменту США. А згодом він почав згадувати про таємні переговори із Заходом, які нібито стосувалися війни Росії проти України, тут і там, що також наштовхує на думку про те, наскільки правдива ця інформація. Крім того, на конференції в Мінську О. Лукашенко запропонував світовій спільноті реалізувати низку заходів, які призведуть до деескалації вже сьогодні. Переважно мова йде про вигідні Росії дії, такі як виведення ядерної зброї США з Європи; скасування санкцій та застосування обмежень лише за рішенням Ради безпеки ООН; запровадження обмежень на використання технології штучного інтелекту та інших інновацій, насамперед у військовій сфері; укладення угоди про кіберненапад.
Російська агресія: хата Лукашенка з краю?
Привертала увагу риторика О. Лукашенка по відношенню до України. Він старанно намагався донести думку про те, що Білорусь на даному етапі не становить загрози для України («Ми ніколи не ініціювали якесь протистояння. У жодному разі. Нам це не треба»), а також переконував, що Білорусь є корисною не тільки для Росії, а й для України. Зокрема, він заявив, що нібито відіграв важливу роль в тому, щоб російські війська не захопили Київ.
Уникнути цього нібито вдалося завдяки тому, що у 2022 році О. Лукашенко приєднався до лідерів Заходу у тискові на Путіна. «Вони (росіяни – ред.) вже в передмісті Києва були. На околиці Києва були війська. Ніхто їх не стримав. Мені дзвонили українські генерали, просили зв’язатися з Путіним через мене, щоб зупинити війну і якось здатися в полон. Усі підключилися, почали давити на Путіна… Відвели війська від Києва», – сказав Лукашенко. При цьому така точка зору не завадила йому також заявити, що Білорусь не надавала Росії територію для нападу на Україну, а Путін віддав наказ спрямувати російські війська, що знаходились в РБ після спільних навчань, в Україну, бо Київ його «спровокував». А він, Лукашенко, переконаний, що зробив усе, що від нього залежить, щоб Білорусь не брала участі у війні проти України безпосередньо і вважає, що і Україна, і західні уряди повинні бути йому вдячні: «Це я ще найменше залучений до цього конфлікту. А можна сказати, взагалі не залучений. А між нами з Росією тісніші стосунки, ніж між Україною та Америкою, яка і гроші валить туди, і озброєння».
Тісні стосунки з РФ стають ще тіснішими
І дійсно, завдяки «тісним стосункам» у жовтні відбулася вже п’ята цього року зустріч О. Лукашенка з В. Путіним. Формальним приводом стало проведення саміту лідерів країн СНД, проте сторони не обмежилися офіційними контактами, адже О. Лукашенко прибув до Москви 7 жовтня, у день народження В. Путіна. Подробиці спілкування не розкривалися, та, виходячи з того, що повідомив ЗМІ сам О. Лукашенко, переговори були присвячені як питанням «геополітики», так і «конкретним внутрішнім питанням». І якщо Білорусь традиційно більше уваги звертала на питання торгово-економічної співпраці з Росією, то Кремль робив акцент на питаннях інтеграції Білорусі із Росією в межах проєкту Союзної держави. Ставлення до Білорусі як до невід’ємної частини Росії проглядалося і в комунікації під час зустрічі, і у виступі В. Путіна на церемонії вручення О. Лукашенку ордена Андрія Первозванного. Президент РФ відзначив його внесок у «розвиток російсько-білоруських відносин союзництва та стратегічного партнерства», звернув увагу на «спільну історію, спільні моральні, духовні цінності, міцні сімейні та родинні зв’язки між багатьма росіянами та білорусами». «Саме на такій міцній основі, на такому міцному фундаменті Росія та Білорусія будує Союзну державу, в рамках якої надійно забезпечується спільна оборона та безпека, створено єдиний економічний, правовий, гуманітарний простір», – заявив В. Путін.
У жовтні країни вже почали готуватися до проведення взимку засідання Вищої державної рали Союзної держави, присвяченої 25-річчю її утворення. Протягом місяця відбувались робочі зустрічі урядових делегацій на чолі з прем’єрами РФ та РБ М. Мішустіним та Р. Головченком, міністерств закордонних справ на чолі з їх керівниками С. Лавровим та М. Риженковим, голів Радбезів РФ та РБ С. Шойгу та О. Вольфовичем, міністрів оборони А. Білоусовим та В. Хреніним та ін. Окрім питань економічної взаємодії, зокрема у поглиблення промислової кооперації, спільної роботи над досягненням «технологічного суверенітету», імпортозаміщення, тощо, сторони також узгоджували проекти Концепції національної безпеки Союзної держави та Договору про взаємні гарантії безпеки, який, зокрема, має впорядкувати питання застосування ядерної зброї. А на зустрічі голів Міноборони було також оголошено про плани двох країн провести у вересні 2025 року спільні навчання «Захід 2025» та поглиблювати співпрацю у сфері підготовки військових з урахуванням особливостей «СВО».
У відповідь на готовність Білорусі рухатися по одних політичних рейках разом із Росією, Москва демонструвала готовність і надалі підтримувати білоруську економіку, долучаючи білоруські компанії до державних підрядів в РФ, розміщуючи замовлення на білоруських заводах та надаючи країні додаткове фінансування, зокрема й на покриття дефіциту бюджету. Так, віце-прем’єр російського уряду Денис Мантуров під час візиту до Білорусі наприкінці жовтня дав зрозуміти, що Росія може погодитись на пропозицію Білорусі збільшити фінансування проектів з імпортозаміщення. РБ вже вибрала російський кредит обсягом 105 млрд руб і запросила збільшення кредитної лінії до 200 млрд руб. Більше того, Росія, за словами Д. Мантурова, зацікавлена у розширенні співпраці не тільки по виробництву верстатів, запчастин для транспорту, мікросхем, тощо, а й у авіабудуванні, хоча в Білорусі наразі діють тільки ремонтні заводи. Крім того, Росію також цікавить співпраця в межах проектів в оборонно-промисловому комплексі, оскільки Д. Мантуров відповідає в російському уряді саме за цей напрям.
І хоч О. Лукашенко висловлював підтримку Росії та заявляв про стратегічний характер відносин між Мінськом і Москвою, він продовжував з острахом а обережністю ставитися до інтеграційних (читай – експансивних) планів Кремля. Тож в інтерв’ю російським ЗМІ на полях саміту БРІКС, що відбувся к Казані, він вирішив нагадати, що Білорусь та Росія – це дві суверенні держави і ставити питання про вступ Білорусі до складу Росії неприйнятно. «Ви менше, ми більше, а в нас економіка така, сяка. Ми вам допомагатимемо і далі вступайте до складу Росії. Так питання ставити не можна. Це неможливо реалізувати. Боюся навіть сказати, що це війна», – заявив О. Лукашенко.
Зазначимо, що участь О. Лукашенка у зустрічі «БРІКС плюс» мала переважно піар-складову. Він не дуже намагався приховати розчарування, що РБ не отримала запрошення, як, втім, й інші країни, стати повноформатним учасником об’єднання. Проте, поспішив запевнити, що Білорусь згодна й на статус країни-партнера. Додамо, що на полях саміту БРІКС не було окремої зустрічі В. Путіна й О. Лукашенка, але таких зустрічей не було й з іншими лідерами країн СНД, які відвідали захід.
Лукашенку «Треба!» на вибори
Знаковою подією внутрішньої політики стало оголошення про намір взяти участь у президентських виборах, яке О. Лукашенко зробив, перебуваючи в Росії. Центрвиборчком Білорусі у жовтні призначили датою виборів 26 січня 2025 року і О. Лукашенко в інтерв’ю російській пропагандистці О. Скабеєвій заявив, що буде брати участь у виборчій кампанії. Їх діалог звучав наступним чином:
«— Олександре Григоровичу, йдете на президентські вибори? Сьогодні дату надрукували.
— Дата хороша.
— Ну, я не про дату.
— Хочеш, щоб я тобі оголосив у програмі?
— Можна?
— Так, Олю, піду на вибори президента.
— А ми вас підтримаємо.
— Тоді точно піду!».
Хоч О. Лукашенко і зробив досить прямолінійну заяву, його команда вирішила подати все так, нібито він вирішив балотуватись у відповідь на заклики та благання білоруського народу. Для цього був організований флешмоб «Треба!» із залученням колективів державних підприємств, провладних організацій, закладів освіти та культури, тощо, які записували відеоролики із проханням до Лукашенка піти на вибори. Сам О. Лукашенко включився у передвиборчу кампанію набагато раніше, розпочавши поїздки по регіонах, де в цей час відбуваються сільськогосподарські фестивалі «Дожинки». Там він виступав перед людьми. Обіцяючи їм краще життя у майбутньому. Серед інших інструментів роботи з виборцями варто згадати традиційну «роздачу грошей», зокрема підвищення пенсій та зарплат бюджетникам, скасування щодо обмеження розміру пенсії для працюючих пенсіонерів, продовження дії програми сімейного капіталу ще на 5 років тощо. Разом з тим, влада в Білорусі демонструвала сильне бажання уникнути будь-яких заворушень під час і після виборів, тож силовики почали тренуватись розганяти демонстрантів, а також наприкінці жовтня почали проводити масові обшуки і затримання активістів та учасників протестів 2020 року.
Ольга КРАВЧЕНКО, аналітик Центру політичного аналізу, для «Української лінії»
