Починаючи з моменту російського вторгнення на територію України в 2022 році, українська держава і суспільство зіштовхнулося з цілою низкою зовнішньополітичних викликів. Одним з таких викликів стали країни Центральної Азії, зокрема їх нинішня політика щодо України. На сьогоднішній день, від позиції цих країн значною мірою залежить, з одного боку ступінь зовнішньополітичної підтримки російської агресії щодо України, з іншого боку ефективність західних санкцій проти російського агресора, що зрештою напряму впливає і на хід самої російсько-української війни.
В цьому відношенні зазначимо, що ще на самому початку російського вторгнення на територію України, коли майже вся прогресивна світова спільнота рішуче засудила дії російського агресора, серед країн Центральної Азії ця подія викликала неоднозначну реакцію. Тут зазначимо, що, зважаючи на закритість політичних систем цих країн, про ставлення їх суспільств до російської агресії щодо України ми можемо судити лише із соціальних мереж. Так, в Казахстані та Киргизстані, відразу після початку російського вторгнення в Україну, відбувалися протести та демонстрації, спрямованих на рішучий осуд російської агресії та підтримку України.
В Узбекистані, в перші дні після початку війни, мешканці Ташкента приходили до посольства України та висловлювали підтримку Україні.
Однак, на офіційному рівні позиція керівників країн регіону залишається досить невизначеною.
Зокрема, керівництво Таджикистану на наступний день після російського вторгнення в Україну, а саме 25 лютого 2022 р. прийняло на найвищому офіційному рівні голову Ради Федерації Росії В. Матвієнко, яка прибула туди для участі у міжпарламентському форумі. Як видно із офіційних ЗМІ, на зустрічі зі спікером Меджилісу Таджикистану Р. Емомалі, російська політикиня зазначила, що вона «проінформувала керівництво країни про кризу в Україні». Однак таджицький спікер у відповідь лише обмежився коментарем, що керівництво країни «уважно слідкує і все знає…».
В ході зустрічі В. Матвієнко з президентом Таджикистану Е. Рахмоном про ситуацію в Україні теж не було сказано жодного слова. В офіційній заяві прес-служби президента країни, лише зазначається, що в ході зустрічі «сторони обмінялися думками про політичну ситуацію в світі, яка швидко змінюється, ескалацію конфліктів в окремих регіонах, політичну ситуацію в Афганістані і боротьбу проти загроз і викликів сучасного світу».
Ніяких офіційних заяв не було зроблено і від таджицьких політиків та депутатів парламенту щодо подій в Україні. Більш того, керівництво країни доклало всіх зусиль, щоб інформація про російське вторгнення в Україну не розповсюджувалася в інформаційному просторі країни. Так, 24 лютого 2022 р. державна інформаційна агенція країни «Ховар» розмістила на своєму сайті заяву генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша, в якій зазначається, що воєнна операція Росії в Україні порушує принципи ООН, але невдовзі текст цієї заяви був видалений.
Пояснення такій політиці з боку Таджикістану, ми знаходимо в тому, що політичне керівництво країни розуміє всі ризики, з якими воно може зіткнутися у разі перемоги РФ в Україні, небезпідставно вважаючи, що це може призвести до неконтрольованого розширення апетитів Росії щодо Центральної Азії. З іншого боку, Таджикистан знаходиться в прямій військово – стратегічній залежності від Росії, оскільки на території країни розміщені російські військові бази для контролю кордону з Афганістаном.
Щодо Туркменістану, то його керівництво повністю замовчувало наявність російського вторгнення в Україну. Зазначена подія також не висвітлюється і у туркменських ЗМІ. На думку міжнародних експертів, туркменська зовнішня політика позитивного нейтралітету в перші дні російського повномасштабного вторгнення в Україну, нагадувала поведінку типового радянського чиновника – «зайвий раз не висовуватись». 7 квітня 2022 р. відбулася телефонна розмова новообраного президента Туркменістану С. Бердимухамедова з В. Путіним, в якій черговий раз було наголошено на необхідності «подальшого укріплення туркмено – російського співробітництва, особливо в рамках «каспійської п’ятірки»».
Відсутність будь-якої реакції на російське вторгнення в Україну негативно відобразилося і на діях посольства Республіки Туркменістан в Україні, працівники якого фактично залишили своїх громадян, які на момент російського вторгнення перебували в Україні, напризволяще, не надавши їм ніякої допомоги.
Дещо іншої позиції у формування свого ставлення до російського повномасштабного вторгнення в Україну дотримувалося керівництво Киргизстану і Узбекистану. Тут чітко прослідковується невідповідність в офіційних заявах президентів зазначених країн із заявами російського керівництва.
Так, на наступний день після російського вторгнення в Україну, а саме 25 лютого 2022 р., прес-служба Росії повідомляла, що в телефонній розмові з В. Путіним президент Узбекистану Ш. Мірзійоєв, заявив, що він «розуміє і підтримує дії Росії щодо України». Однак, цю інформацію заперечив прес-секретар президента Узбекистану Ш. Асадов, зазначивши у своєму телефонному інтерв’ю наступне: «щодо воєнної операції Росії в Україні, Узбекистан проводить виважену і нейтральну політику».
Наприкінці лютого 2022 р. Кремль заявив, що узбецький президент Ш. Мірзійоєв висловив розуміння дій Росії в Україні. Але не минуло навіть доби, як прес-секретар Ш. Асадов офіційно скоригував цю позицію: «Узбекистан чітко нейтральний, заявив він, а вся конфліктна ситуація має вирішуватися за нормами міжнародного права».
Згодом, а саме 17 березня 2022 р. тодішній міністр закордонних справ Узбекистану А. Камілов, виступаючи в Сенаті, заявив, що Узбекистан вважає за необхідне негайно припинити військові дії в Україні та врегулювати конфлікт політико-дипломатичними засобами. «Узбекистан визнає незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Ми не визнали Луганську та Донецьку народні республіки», – наголосив глава МЗС Узбекистану.
Окрім того, як зазначається у ЗМІ, один із найбільших узбецьких банків заявив про призупинення грошових переказів з Росії.
Щодо Киргистану, то 26 лютого 2022 року в офіційному повідомленні Кремля, яке стосувалося телефонної бесіди В. Путіна з президентом країни С. Жапаровим зазначалося, що киргизький керманич підтримує «операцію Росії на Україні». Зокрема, як зазначалося в повідомленні, «Садир Жапаров наголосив на відповідальності Києва за зрив мінських домовленостей і виразив підтримку рішучих дій російської сторони по захисту мирного населення Донбасу».
Однак, прес-служба президента Киргизстану у своєму короткому звіті про цю телефонну бесіду лише зазначила, що президенти обох держав «обмінялися думками по міжнародним та регіональним питанням безпеки, в тому числі і стосовно ситуації щодо України».
Стосовно Казахстану, то його, поряд з Білоруссю, вважають тісним союзником Росії, оскільки він є членом низки створених за ініціативи РФ інтеграційних об’єднань: СНД, ОДКБ та Євразійського економічного союзу. Ще напередодні вторгнення російських військ в Україну, а саме 22 лютого 2022 р. між президентом Казахстану К.-Ж. Токаєвим і В. Путіним відбулася телефонна розмова, в ході якої казахстанський лідер був проінформований про «позицію російського керівництва щодо України». Однак, на сайті президента Казахстану містилися лише повідомлення, які стосувалися зниження негативного впливу української кризи на економіку Казахстану та висвітлювалися відносини між обома країнами та їх лідерами.
Окрім того, за інформацією низка американських та європейських ЗМІ, Росія просила керівництво Казахстану відправити своїх військових на допомогу російським окупаційним військам в Україні, але останній відмовив. Спікер сенату Казахстану М. Ашімбаєв, з цього приводу зазначив, що у відповідності зі статутом ОДКБ, Казахстан може відправляти свої збройні сили лише як миротворців і то тільки на територію країн-учасниць цієї організації. Зважаючи на те, що Україна, на території якої ведуться військові дії, не є членом ОДКБ, Казахстан вважає себе вільним від будь – яких зобов’язань щодо військової підтримки Росії. Поряд з цим, уряд Казахстану заявив, що не визнає т.зв. «республіки» на Донбасі та виключив можливість перекидання своїх збройних сил туди за проханням Москви. Згодом К.Ж. Токаєв у своїй статті для видання The National Interest написав, що Казахстан і Росія підтримують особливі відносини двостороннього співробітництва, але разом з тим Казахстан визнає територіальну цілісність України – як і переважна більшість країн світу.
Така, досить неоднозначна реакція країн Центральної Азії на початок російського повномасштабного вторгнення на територію України, черговий раз стало свідченням їх зовнішньополітичної несамостійності, а також значної економічної і політичної залежності режимів цих країн від зовнішньої підтримки, зокрема тієї ж самої Росії. Керівництво жодної з вищезазначених країн також не дало принципової політичної оцінки злочинам російських окупантів на тимчасово окупованій території України.
В цьому відношенні слід зазначити, що російська агресія проти України стала справжнім зовнішньополітичним випробуванням для країн Центральної Азії, які і без того протягом останнього часу пережила чимало внутрішніх потрясінь. Держави регіону тісно пов′язані з Росією як у плані політичному так і економічному та безпековому. Для Москви регіон і досі виглядає як продовження Росії, таке собі «м′яке підбрюшшя», над яким вона прагне домінувати, закріпивши свою присутність з допомогою двох організацій — Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) та Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ).
Окрім того, російська агресія проти України породила низку проблемдля держав регіону, пов’язаних з їх виживанням в умовах економічного спаду в РФ, вразливістю їх безпекової сфери, необхідністю подальшої диверсифікації міжнародних зв’язків тощо. На сьогоднішній день, надмірна залежність економік країн ЦА від трудової міграції, сировинних ринків РФ і китайських кредитів робить ці виклики ще глибшими. В разі послаблення Росії для багатьох країн виникає небезпека потрапити під значний економічний та політичний вплив Китаю. На практиці, це виглядає так, щоМосква є некомфортним партнером, але на тлі Пекіна більш зрозумілим з погляду взаємодії політичних еліт і простого населення.
Все це загалом призвело до того, що на сьогоднішній день, пропагований керівництвами країн Центральної Азії нейтралітет в оцінці нинішньої російсько-української війни, еволюціонував у політику обережного балансування та лавірування. Щоб, з одного боку зберегти більш – менш пристойне обличчя в очах західних країн, з другого боку, повністю не розривати відносини з Росією, навіть незважаючи на її нинішню міжнародну ізоляцію з боку країн Заходу.
Все вищезазначене перетворює країни Центральної Азії для нас у своєрідний вузол. Адже, на сьогодні Україна якнайбільше зацікавлена у наверненні цих країн і на свою сторону і цьому, як на наш погляд сприятиме низка чинників.
Тут, в першу чергу, слід звернути увагу на чинник історичний. Так, взаємини України та держави Центральної Азії мають досить давню історію, яка своїми коріннями сягає часів середньовіччя. Однак, особливо тісні економічні, політичні та культурно-гуманітарні зв’язки почали встановлюватися, починаючи з кінця ХІХ ст., і пов’язані вони були спільним перебуванням українців і народів Центральної Азії у складі двох державних утворень, спочатку Російської імперії, а згодом і Радянського Союзу. Також звертаємо увагу і на те, що для країн Центральної Азії, так само як і для України, радянська доба стала періодом нищівної експлуатації та культурного геноциду з боку імперського центру, коли комуністичний московський режим намагався знищити культуру, релігію та національну ідентичність народів Центральної Азії. На сьогоднішній день, керівництво РФ продовжує проводити як стосовно України так і країн Центральної Азії успадковану від попереднього періоду імперську колоніальну політику. Зокрема Москва вважає, країни регіону, поряд з Україною, сферою свого впливу, оцінюючи їх, як своєрідне «м’яке підбрюшшя».
За таких умов, важливого значення для країн Центральної Азії набирає і чинник безпеково – політичний, оскільки російська агресія черговий раз довела, що Москва і надалі щодо колишніх радянських республік, проводить імперську політику, яка ставить під загрозу сам факт їх існування як незалежних держав. Реалізовуючи цю політику, нинішній російський диктатор і його приспішники, показали свою здатність не лише розхитувати устрій цих держав, використовуючи внутрішні суперечності, але й застосувати воєнну силу у захопленні їх територій, незважаючи на існуючі міжнародно-правові норми та договори.
Для прикладу тут слід навести Казахстан, який так само як Україну свого часу віддав ядерну зброю за «гарантії безпеки». Зараз керівництво країни намагається проводити поступову й обережну політику дерусифікації і дрейфує в протилежний від Росії бік. Поряд з Казахстаном, з територіальним претензіями Москви зіштовхнувся також і Узбекистан. Узбеки так саме як і українці пережили російський «газовий шантаж» посеред зими. Стосовно Таджикистану, то у Душанбе, як і в Україні, добре усвідомлюють те, яким потужним інструментом зовнішньополітичного тиску може бути присутність російських військ на їх території у вигляді військової бази.
Таким чином, автор робить висновок, що зважаючи на цілий перелік вищезазначених загроз і викликів, нинішні держави ЦА зацікавлені в суворому дотриманні міжнародного права та Статуту ООН. Адже саме міжнародне право є певною гарантією проти агресивного і непередбачуваного у своїй жорстокості російського сусіда. А це, в свою чергу, створює ідейну та ціннісну платформу для майбутньої зовнішньополітичної співпраці України з країнами центральноазійського регіону.
Стосовно зовнішньої політики України, щодо країн Центральної Азії, то вона з самого початку базувалася на двосторонніх відносинах, міжнародно-правову основу яких заклали підписані договори про дружбу та співробітництво з подальшим поступовим утвердженням угод про вільну торгівлю. В період кінця ХХ – початку ХХІ століть, зазначені договори надавали цим відносинам стратегічного характеру. Однак, починаючи з 2014 р., у зв’язку із російською агресією на нашу державу та суттєвою зміною геополітичного курсу України на євроінтеграцію, у відносинах з країнами центральноазіатського регіону почали спостерігатися негативні тенденції.
Тому в сучасних умовах російсько-української війни перед українською державою постала гостра необхідність пошуку нової стратегії співробітництва з країнами Центральної Азії.
Основу цієї стратегії, як на нашу думку, повинен становити селективний підхід побудови Україною зовнішніх відносин з країнами Центральної Азії, враховуючи індивідуальний підхід до кожної з них та особливості їх вразливості від позиції Москви.
Так у зовнішній політиці щодо Казахстану, нам необхідно враховувати той факт, що на сьогодні ця країна залишається для України найбільш перспективною центральноазійською державою, як у контексті підтримки політичного діалогу на найвищому рівні так і у сфері зовнішньоекономічної співпраці. Зазначимо, що широкомасштабне вторгнення Росії в Україну негативно вплинуло на товарообіг між Україною та Казахстаном. Так, за підсумками 2022 р. показники торгівлі між двома державами знизилися на 38 % порівняно з 2021 р. і становили близько 839,83 млн. дол. США (експорт з України знизився на 34,3 % і становив 320 млн. дол. США, а імпорт із Казахстану скоротився на 40,5 % і досяг 519,03 млн. дол. США). Значний обсяг імпорту з Казахстану становлять гази нафтові, нафта та нафтопродукти, а також продукти чорної металургії (понад половину обсягу). Україна експортує до Казахстану переважно готову харчову продукцію та капітальне обладнання. За підсумками 2022–2023 рр. спостерігалося значне скорочення обсягів торгівлі і товарами. Так, при загальному скорочені товарообігу за підсумками 2023 р. на 34,1 % набагато більшим було скорочення імпорту товарів (на 48,2 %), ніж експорту (на 9,6 %). Така динаміка призвела до приблизно однакових обсягів експорту (265 млн дол. США) та імпорту (266 млн дол. США) товарів до Казахстану. Експорт був відносно диверсифікований, оскільки провідними позиціями був шоколад (7,3 % від експорту до Казахстану), сири (6,9 %), кондитерські вироби з цукру без вмісту какао (6,8 %) та дозовані або фасовані лікарські засоби (6,2 %).
Щодо імпорту товарів, то його основою був природний газ (42,5 % від імпорту з Казахстану). Також вагому частку становили нафта й нафтопродукти (14,3 %) та вироби з чорних металів для залізничних або трамвайних колій (9,8 %).
З метою пошуку шляхів покращення торговельно-економічних зв’язків 21 лютого 2023 р., в режимі онлайн з ініціативи України відбувся Українсько-казахстанський бізнес-форум «Україна – Казахстан: перспективні сфери взаємодії» за участі представників дипломатичних представництв двох держав, Торгово-промислової палати України та Національної палати підприємців Республіки Казахстан «Атамекен». Підсумком заходу стало формування секторальних робочих груп, які повинні організувати процес комунікації ділових кіл, з метою визначення основних напрямів активізації торгово-економічної співпраці між обома державами.
Стосовно Узбекистану, то він у своїй зовнішній політиці, як ми вже зазначали вище, дотримується переважно нейтральної позиції в оцінці широкомасштабного російського вторгнення в Україну. У сфері зовнішньоекономічних відносин між Україною і Узбекистаном за підсумками 2022 р. товарообіг між країнами зменшився більше ніж удвічі порівняно з 2021 р., а саме із понад 737,1 млн. дол. США до 306,8 млн дол. США. За результатами 10 місяців 2023 р. Україна мала негативне торговельне сальдо з Узбекистаном, обсяг товарообігу становив 279,9 млн. дол. США (експорт із України до Узбекистану – 116,5 млн. дол. США, імпорт із Узбекистану в Україну – 163,4 млн. дол. США). Серед основних статей експорту з України в Узбекистан були готові харчові продукти та фармацевтична продукція, а імпорту з Узбекистану в Україну – сільськогосподарські продукти, текстильні вироби тощо. За підсумками 2023 р. товарообіг України з Узбекистаном скоритися на 3,6 % і становив 336 млн. дол. США. Скорочення експорту на 23,5 % при збільшенні імпорту на 19,7 % призвело до зміни сальдо в торгівлі – з позитивного на негативне.
Основою експорту України в Узбекистан були дозовані або фасовані лікарські засоби, на які припадала третина (33,2 %) від усього експорту до цієї країни. Також провідну роль в експорті відігравали кондитерські вироби з цукру без вмісту какао (5,7 %), шоколад (4,7 %), вата з текстильних матеріалів та вироби з неї (4,3 %). Щодо імпорту, то провідною позицією із часткою у 17,4% від імпорту України з Узбекистану був мідний дріт. Значна частка товарного імпорту припадала на азотні добрива (13,4 %), полімери етилену (12,9 %) та калійні добрива (12,9 %).
Щодо зовнішньої політики Туркменістану, то ця країна, проголосивши ще в 1995 р. політику прогресивного нейтралітету, і надалі уникає публічного декларування власної офіційної позиції щодо повномасштабної агресії Росії проти України. Делегація Туркменістану не брала участі в голосуванні щодо резолюцій ООН з цього питання. Туркменістан 26 квітня 2022 р. висловив намір відправити в Україну гуманітарну допомогу у вигляді медичних і текстильних товарів. Показово, що посол Туркменістану в Австрії Хемра Аманназаров, який очолював делегацію Туркменістану на зустрічі міністрів закордонних справ держав – членів ОБСЄ, що проходила в м. Лодзі 1 грудня 2022 р., під час виступу міністра закордонних справ України Д. Кулеби покинув залу засідань.
На сьогоднішній день, можливості нарощування публічних політичних контактів між Україною та Туркменістаном та проведення інформаційно-роз’яснювальних кампаній щодо ситуації в Україні, залишаються незначними через обмеження в цій країні свободи слова в ЗМІ, блокування більшості відомих соціальних мереж тощо. За прогнозами більшості експертів, Туркменістан, ймовірно, і надалі буде уникати від надання чіткої політичної оцінки російського повномасштабного вторгнення в Україну.
Така позиція Туркменістану пояснюється прагненням керівництва цієї держави і надалі розвивати відносини з Росією, з метою збереження рівня співпраці в паливно-енергетичній сфері та збільшення власного прибутку через «паралельний експорт» та реекспорт товарів.
Щодо перспектив розвитку відносин з Ашгабатом, то для Києва найбільш перспективною і надалі залишатиметься торговельно-економічна сфера, а саме участь українських компаній у розробці та видобуванні мінеральних ресурсів, експорт продуктів харчування тощо. Тут зазначимо, що попри виклики, пов’язані з вторгненням РФ, товарообіг між Україною та Туркменістаном за підсумками 2022 р. зріс на 28 % порівняно з 2021 р. і становив 212,89 млн. дол. США (переважно завдяки збільшенню обсягів імпорту з Туркменістану нафти та нафтопродуктів, а також добрив). Основу експорту з України до Туркменістану становлять готова продукція із зернових культур, продукція фармацевтичної промисловості та товари машинобудування. За підсумками 2023 р. товарообіг України й Туркменістану зріс на 25 % і становив 267,5 млн. дол. США. При цьому, товарний експорт зріс на 83 %, тоді як зростання імпорту становило лише 18,3%. Однак, попри таку динаміку сальдо товарообороту для України і надалі зберігається негативним, становлячи загалом 187,2 млн. дол. США. Основою товарного експорту з України у Туркменістан є трубки і профілі порожнисті безшовні з чорних металів із часткою 39,1 % від експорту. Також Україна постачала м’ясо та їстівні субпродукти птиці (11,2 %), екстракти солодові (4,8 %). Щодо імпорту, то тут переважають азотні добрива (61,6 % від загального імпорту) і нафта й нафтопродукти (34,3 %).
Говорячи про Киргизстан, то його керівництво на офіційному рівні, виступає за врегулювання російсько-української війни політико-дипломатичним шляхом. Водночас ця держава стала однією з найбільш ключових країн, яка допомагає РФ обходити накладені на неї санкції через закупівлю товарів подвійного призначення, а також компонентів для виробництва зброї. У зв’язку з цим, посла Киргизстану було викликано 20 липня 2023 р до МЗС України для пояснення.
У сфері зовнішньоекономічних відносин, товарообіг між Україною та Киргизстаном протягом 2022–2023 рр. поступово знижується. Так, у 2022 р. цей показник становив 40,13 млн дол. США (на 27 % менше, ніж у 2021 р.), а в 2023 р. – 36,2 млн. дол. США з позитивним для України сальдо. Найбільшими за обсягом статтями експорту України до Киргизстану є продукція фармацевтичної промисловості та харчові продукти, окрім того переважна частка імпорту припадає на шкури. За підсумками 2023 р. товарообіг між Україною та Киргизстаном становив 36,2 млн. дол. США, що було на 8,1 % менше, ніж у попередньому році. Скорочення стосувалося експорту (на 7 %) та імпорту (на 20,2 %). Оскільки експорт становив 33,6 млн. дол. США, а імпорт – 2,5 млн. дол. США, то сформувалося позитивне сальдо в сумі 31,1 млн. дол. США.).
Досить обмеженими залишаються контакти на високому рівні між Україною та Таджикистаном. Так, 13 травня 2022 р. відбулася зустріч Надзвичайного і Повноважного Посла Таджикистану в Україні Д. Назрізоди із заступником міністра закордонних справ України Д. Сеніком, під час якої було досягнуто домовленості щодо продовження багатосторонньої міжгалузевої співпраці між обома країнами. Окрім того, міністр закордонних справ Таджикистану С. Мурідін 17 лютого 2023 р. висловився за підтримку мирного врегулювання «конфлікту в Україні».
У сфері зовнішньо – економічних відносин, за підсумками 2022 р. обсяг торгівлі між Україною і Таджикистаном становив 11,26 млн. дол. США, із них експорт з України – 10,91 млн. дол. США, а імпорт – 0,25 млн. дол. США. Позитивне сальдо торговельного балансу охоплює майже весь загальний експорт України до Таджикистану (10,66 млн. дол. США).
З Таджикистану в Україну в основному імпортувалися сухофрукти, горіхи та овочі. В порівнянні з іншими країнами Центральної Азії, з Таджикистаном в України найменший товарообіг, який за підсумками 2023 р. становив лише 13 млн. дол. США. При цьому він збільшився на 7 % порівняно з 2022 р. Зокрема експорт зріс на 2,2 %, тоді як імпорт зріс більше ніж утричі. Позитивне сальдо в торгівлі товарами становило 11,2 млн. дол. США. Основою експорту були кондитерські вироби з цукру без вмісту какао (23,7 % від експорту товарів до Таджикистану), а також лікарські засоби дозовані або фасовані (18,6 %).
Таким чином, розвиток співпраці України і країн ЦА у торговельно-економічній сфері, є одним з найбільш дієвих і визначальних чинників розвиток торговельно-економічних відносин між Україною та державами Центральної Азії і цей чинник слід обов’язково врахувати при розробці нової стратегії співпраці з ними. Україна також здатна запропонувати країнам ЦА свої послуги у сферах військово-технічного співробітництва (особливо з врахуванням свого військового досвіду), облаштування та менеджменту кордонів, освіти, цифровізації, окремих галузей машинобудування тощо.
При розробці нової стратегії зовнішньої політики щодо країн Центральної Азії, нашій країні було б доречно заручитися підтримкою країн ЄС та США, а також опиратися на їх інтереси в регіоні, знаходити можливості для взаємодії із КНР, іншими країнами, виробленні дієвих механізмів протистояння тиску РФ.
Також, необхідно враховувати і чинник наявність великого та економічно активного сегмента громадян українського походження, насамперед в Узбекистані та Казахстані, який у вигляді окремої етнічної групи майже не зберігся і не є власне діаспорою в класичному розумінні, але має «європоцентричний» та «суб’єктивізаційний» підхід до розвитку регіону. Окрім того, необхідно також враховувати прагнення місцевих еліт у створенні «збалансованої залежності» регіону на шляху до більшої незалежності.
Також, було б доцільно відновити своєрідний «м’який» вплив на місцеві політичні та ділові еліти країн ЦА, а також науковців, інтелігенцію, молодь (через залучення іноземних студентів), отримати доступ до їхніх засобів масової інформації, а також стати важливим торговельно-економічним партнером.
Окремі зауваги, замість висновків.
Загалом, основний лейтмотив нової стратегії України щодо країн Центральної Азії повинен полягати в тому, що ми боремося за відновлення світу, що живе за правилами. Україна прагне побудувати систему міжнародних відносин, яка забезпечить безпеку для всіх, а не лише для вибраних держав. Українці мріють про надійний мир, де право на визначення власного майбутнього гарантується ефективними механізмами безпеки, а агресор обов’язково буде покараний. Одним із елементів цієї системи є комплексна політика санкцій проти Росії.
На сьогоднішній день, кожна з держав Центральної Азії просто приречена боротися з негативними наслідками російської агресії проти України, намагаючись віднайти свою власну зовнішньополітичну нішу і тим самим, по можливості максимально відмежуватися від російського впливу і російської залежності. З цього приводу професор Американського університету в Центральній Азії Е Джураєва, справедливо зазначає, що всі ці країни у дійсності розуміють всю «безпідставність і несправедливість розпочатої Росією війни проти України, однак їхня велика залежність від РФ не дозволяє їм негативно висловлюватися про цю ситуацію».
Окрім того, нинішня російська агресія проти України досить чітко проілюструвала, що будь-які спроби проведення незалежної зовнішньої та навіть внутрішньої політики можуть стати приводом для РФ застосувати силу або дестабілізувати ситуацію в будь-якій країні колишнього СРСР. Поки що у неї на порядку денному Україна, але Центральна Азія цілком може стати наступною.Окрім того,історія нам переконливо доводить, що будь – яка безпринципна політика, це в стратегічній перспективі однозначний програш.
Логіка України полягає в тому, що російській агресії можна протистояти лише пропагандою правди про війну в Україні, реальним партнерством та діалогом на рівних умовах, ґрунтованим на взаємній повазі до культури і суверенітету держав. Тому, на сучасному етапі для української дипломатії, одним з найбільш актуальних завдань є завдання по залученню держав Центральної Азії на бік України, особливо в ході голосування щодо важливих для України рішень у міжнародних організаціях (ООН, ОБСЄ, Раді Європи та ін.), а також ужиття спільно із союзниками та партнерами заходів із запобігання обходу через ці держави введених проти РФ міжнародних санкцій.
Окрім того, було б доречно розробити відповідний базовий зовнішньополітичний документ, в якому повинна міститися стратегія та перспективний план конкретних дій України в центральноазіатському регіоні. Зважаючи на важливість цього документу, до його розробки було б бажано залучити представників підприємницьких структур, а також дипломатичного та силових відомств української держави. Зазначений документ повинен бути комплексними та спрямовані на посилення присутності України у ЦА.
Все вищезазначене, загалом сприятиме розв’язанню центральноазійського вузла на користь України і тим самим прискорить нашу перемогу.
Олег ЦАПКО,
для «Української лінії»