1 липня, коли студенти найбільшого навчального закладу країни,Дакського університету, а пізніше й інших університетів Бангладеш, вийшли на вулиці, мало хто прогнозував зміну влади вже майбутнього місяця. Тому відставка та втеча до Індії 5 серпня прем’єрки Шейх ХасіниВаджед стала несподіванкою для багатьох в світі. Але не для самих громадян Бангладеш. Шейх Хасіна очолювала цю південноазійську країну з населенням майже175 млн. від 2009 року і нещодавно, на початку року, виграла чергові вибори за дуже сумнівних обставин. Історія її політичної кар’єри – яскравий приклад перетворення з демократки на автократку, тож 5 серпня сталося те, що мало статися. Не витримавши тиску молоді «залізна леді» Бангладеш вирушила туди, де їй завжди раді, а от її країна постала перед черговим випробуванням.
Народна Республіка Бангладеш – доволі молода країна, яка має бурхливу історію від самого початку своєї незалежності – 1971 року. Тоді колишній Східний Пакистан за підтримки сусідньої Індії виборов право на власну державу, і для цього були усі підстави. Створений внаслідок розділу колишньої Британської Індії Пакистан у своїй державотворчості спирався на так звану теорію «двох націй» на індійському субконтиненті – індуської та мусульманської. Відповідно, держава мусульман Південної Азії була створена за рахунок відокремлення від Індії територій, де більшість населення складали мусульмани. Цим пояснювалася дивна географічна конфігурація – так звані «два крила», Західний і Східний Пакистан, що були розділені між собою відстанню у 3 тисячі кілометрів (індійські території), які майже не були пов’язані між собою, в тому числі економічно. Але проблема від самого початку полягала не тільки в географії. Річ у тому, що населення Східного Пакистану – мусульмани-бенгальці, які мали набагато більш спільного з сусідами в Індії, в штаті Західна Бенгалія, ніж з мешканцями Західного Пакистану. Передусім йдеться про бенгальську мову, цементуючу силу нації, на захист якої проти нової державної мови – урду – і постали бенгальці. Рух не тільки за рівні права з пакистанцями Заходу та за самоідентифікацію на основі не лише релігії, амови і культури, був в основі визвольної боротьби, що вилилася у так звану «Бангладешську кризу» 1971 року, внаслідок якої і з’явилася на карті ще одна держава мусульман Південної Азії. Одразу зазначимо, що навряд чи це сталося б, якби не значна підтримка Індії, зацікавленої у зменшенні можливостей свого ворога – Пакистану. «Батьком нації», створеної за підтримки індійської армії та правлячої тоді партії ІНК, вважають Шейха Муджібура Рахмана, першого прем’єр-міністра Бангладеш, донькою якого і є Шейх Хасіна Ваджед.
Ці події до сих пір впливають на політику в Бангладеш, не виключенням стали й студентські протести в липні 2024 року. Чи не головним поштовхом до них було повернення системи квотування робочих місць на державній службі. Йдеться про розподіл, який непропорційно надавав перевагу нащадкам ветеранів – учасникам тої самої визвольної боротьби, воєнізованихсил Мукті-Бахні та цивільних осіб, які воювали в 1971 р. за незалежність проти Пакистану. Крім того, квоти виділяли жінкам, національним меншинам та інвалідам. Система квот існувала з 1972 року, вона резервує понад 50% робочих місць для цих груп населення. У 2018 році її було скасовано, але у 2024 році відновлено рішенням суду. Несправедливий, як вважається, привілей призвів дозбільшення безробіття серед освіченої молоді, яка складає значний відсоток населення. Тож у Бангладеш уже кілька місяців ситуація «дозрівала» до революційної кризи. Економічна стагнація стала причиною занепокоєння ще після пандемії коронавірусу, яка завдала шкоди експортоорієнтованій економіці Бангладеш. Потім додалися ускладнення внаслідок російсько-української війни (збільшення цін на енергоносії). Відтоді значно зросло безробіття, і тепер принаймні 41 відсоток молоді у віці від п’ятнадцяти до двадцяти чотирьох років не навчаються і не працюють.
Коли протести в липні 2024 року посилилися, уряд Шейх ХасіниВаджед застосував спеціальні поліцейські сили швидкого реагування, а також воєнізовану прикордонну охорону та армію для придушення демонстрацій. Під час напруженого протистояння Верховний суд країни розпорядився скоротитизгадані квоти на 10 %, проте на той час визвольний рух став більш наполегливим. Від уряду і правлячої партії Авамі Ліг вимагалося визнати відповідальність за понад 200 смертей та повернути на свободу понад 10 000заарештованих. Студенти університету будували барикади, блокували дороги та залізничні лінії, і надалі вимагали реформування системи квот на затребувані посади в державному секторі. Вони стверджували, що ця схема використовується, щоб заповнити державну службу прихильниками правлячої Авамі Ліги. Проте вимоги щодо дотримання прав людини та громадянських свобод викликали лише продовження репресій і наказ уряду Хасіни партійним кадрам на місцях «приборкувати анархістів залізними руками». Тоді протестувальник підпалюють штаб-квартиру державного мовника -Телебачення Бангладеш та десятки інших урядових будівель, скандують “Геть диктатора”. Зіткнення загострюються, незважаючи на цілодобову комендантську годину, розгортання спецпідрозділів та відключення Інтернету.Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк закликав покласти край “шокуючому насильству” в Бангладеш. Увечері 4 серпня він заявив, що глибоко стурбований можливістю загибелі людей через продовження протестів. Тюрк закликав політичне керівництво країни захищати право на життя, мирні збори та свободу слова. Протести лише ширилися, до столиці вирушили противники режиму з інших міст.
Додатковою причиною невдоволення став той факт, що Хасіна Ваджедв січні виграла вибори і можливість четвертий термін поспіль перебувати на посаді прем’єр-міністра. Однак незалежні експерти стверджували, що ці вибори не були ні вільними, ні справедливими, а провідна опозиційна партія Бангладеш (БНП), яка бойкотувала вибори, заявила, що 25 000 її працівників були заарештовані безпосередньо напередодні виборів, вкрай низькою була і явка виборців (40%). Таким чином, вибори, які привели Хасіну до влади вчетверте з 2008 року, і які багато хто вважав сфальсифікованими, посилили поляризацію та сформували основу невдовольства, яке вибухнуло в студентських протестах і вуличному насильстві після того, як 5 червня Верховний суд відновив квоту на державних посадах (хоча і у зменшеному розмірі). Відтоді прем’єрка в буквальному сенсі перебувала на вулкані, і це при тому, що вона вже пережила 19 замахів на своє життя.
Вже 3 серпня учасники масового мітингу вимагали її відставки та погрожували прийти до її резиденції. Повторне застосування сили призвело до смерті понад 100 осіб лише 4 серпня. Порушення громадського порядку набуло масштабного характеру, навчальні заклади, фабрики, магазини та офіси закривалися. Загалом під час тижневих сутичок між протестувальниками та силами безпеки загинули понад 400 людей. В понеділок, 5 серпня, після наполегливого прохання головнокомандувача армії генерала В.Уз-Замана (58-річний Уз-Заман, офіцер піхоти, який лише 23 червня став головнокомандувачем армії і який виявився чоловіком племінниці прем’єрки) Шейх Хасіна погодилася на відставку і терміново вирушила до сусідньої Індії. Фактично, військові врятували їй життя. Президент країни МохаммедШахабуддін розпустив парламент, у понеділок вдень Вакер уз-Заман оголосив про свою відставку в телевізійному зверненні до нації та заявив, що буде сформовано тимчасовий уряд. Він заперечував введення надзвичайного стану, намагався примирити різні суспільні сили і висловив рішучість щодо розслідування вбивств та несправедливості. Невдовзі він був призначений новим начальником штабу армії та оголосив про інші призначення – міністрів оборони та закордонних справ.
Таким чином, як це вже неодноразово бувало в історії Бангладеш, відповідальність на себе взяли військові (перший військовий переворот стався вже за 4 роки після здобуття незалежності у 1975 році, він призвів до вбивства шейха Муджібура Рахмана, батька нації; в 1970-80-х роках Бангладеш керувала армія протягом тривалого часу). Дві ключові партії, які тепер брали участь у консультаціях із Уз-Заманом – BNP і Jatiya Party – були сформовані саме військовими правителями Зія Ур-Рахманом і Хусейном Мохаммадом Ершадомвідповідно. Тепер військові зіграли вирішальну роль у вигнанні Хасіни, саме вони зробили кардинальний крок: їхнє рішення не приєднуватися до поліції та інших сил безпеки для придушення протестів із застосуванням смертоносної зброї поклало край колись непохитній лояльності до прем’єр-міністра.
Проте події серпня 2024 року поки що важко назвати класичним військовим переворотом – адже рушійною силою протестів були студенти. До того ж, генерал Уз-Заман одразу заявив про створення тимчасового уряду, провів консультації з представниками різних політичних сил, керівниками силових структур та заборонив поліції застосовувати силу. На прохання студентів очільником нового уряду запропонували стати чи не найбільш відомому бенгальцю у світі – Нобелівському лауреату Мухаммаду Юнусу, якийвже 8 серпня прибув до країни. Ситуація продовжує динамічно розвиватися, і поки що можна констатувати лише той факт, що протестний рух привів до повалення «Залізної леді», чий уряд сприймався як надзвичайно проіндійський, авторитарний і корумпований, під час останніх років якого Бангладеш відступила від демократії. Більше місяця протестів поклали край автократичному правлінню 76-річної прем’єрки Шейх Хасіни. Так згасла зірка ще одної жінки-політика Південної Азії, яка поруч з Індірою Ганді та БеназірБгутто безперечно увійде в історію.
До речі, в день її повалення було оголошено рішення Президента країни про звільнення з під арешту її одвічної конкурентки – Халіди Зії, з якоюколись вони разом, на початку 90-х успішно побороли диктатуру Х.М.Ершада і добилися проведення вільних виборів, які виграла Халіда Зія, вдова вбитого у 1981 році генерала Зії ур-Рахмана – того самого, який ініціював заколот проти батька Хасіни у 1975 році. Вже за 5 років владу виборола Хасіна, і таке протиборство між жінками та політичними силами, які вони представляли, Авамі Ліг та Бангладешська Народна партія, точиться до сих пір. Халіда Зіяповернулася до влади ще раз, у 2001 році, але потім Хасіна остаточно взяла гору, звинувативши супротивницю в корупції. Халіда Зія багато років провела під домашнім арештом та у в’язниці, інколи виїзжала на лікування за кордон, і от тепер 79-річна супротивниця, або принаймні її партія, повертається до політичного життя. Після консультацій військові також вирішили звільнити всіх людей, заарештованих під час студентських протестів, а у своєму телевізійному виступі генерал уз-Заман сказав: «Країна переживає революційний період. Я обіцяю вам усім, що ми відновимо справедливість, проведемо розслідування усіх вбивств. Ми просимо вас вірити в армію країни, будь ласка, не повертайтеся на шлях насильства».
Проте в ейфорії від своєї перемоги протестувальники вдерлися до резиденції вже колишньої прем’єрки та в революційному екстазі, як це часто буває, пограбували маєток. З задоволенням забрали дорогі дизайнерські сумки та інші коштовні речі, шикарні сарі, потрощили дорогі меблі та посмакували традиційним бір’яні. Зібралися революціонери і поруч з офісом партії АваміЛіг, яка останніми роками перетворилася фактично на єдину політичну силу, щоконтролювала усі напрямки життя країни. Нападів зазнали й маєтки політичних поплічників Хасіни Вазед, а її поспішна евакуація була визнана ганебною втечею. Один з її радників, а пізніше і її син Сажіб, який мешкає за кордоном, заявили, що прем’єрка хотіла записати звернення до нації перед тим як піти у відставку, але «просто не встигла цього зробити». Індійські ЗМІ згодом підтвердили, що літак С-130 доправив Хасіну та її сестру Рейхану до військової бази біля м. Агартал в Індії.
Так історія повторилася: у 1975 році, після жорсткого вбивства її батька та братів, Хасіна і Рейхана знайшли притулок в Індії, де ними особисто опікувався один з лідерів партії ІНК П.Мукерджі (етнічний бенгалець), який потім став Президентом Індії. Роки життя під одним дахом з видатним індійським політичним діячем мали за наслідок щиру вдячність Хасіни лідерам і народу Індії. У подальшій своїй кар’єрі, обираючись прем’єркою у 1996, 2008, 2013, 2018 та 2024 роках вона завжди розраховувала на підтримку Індії.
Проте слід віддати належне патріотизму Шейх Хасіни та наполегливості, з якою дочка засновника нації намагалася вивести свою країну з категорії найбідніших та забезпечити її населення якісною медициною, освітою та роботою. Заговорили навіть про так звану «Бангладешську модель» економічного розвитку, адже за 52 роки незалежності Бангладеш насправді може похвалитися швидким економічним зростанням. З розумною інфраструктурою, сучасною системою громадських платежів і помітною конкурентною перевагою в трудомістких галузях як-от легка промисловість, економічно та соціально держава розвивалася набагато швидше, ніж інші країни Південної Азії, зокрема Індія та Пакистан. Ще у 2009 р. було зафіксованесередньорічне зростання ВВП на понад шість відсотків, Бангладеш обігнав Індію за рівнем доходу на душу населення у 2021 році. Багато соціальних показників, включаючи участь жінок у розвитку економіки, середні показники здоров’я дітей, які навчаються в школі, були прикладом для інших країн. У 2013 році Світовий банк зазначив, що Бангладеш може стати «наступним Китаєм».Наразі Бангладеш є другим у світі експортером одягу за вартістю після Китаю, у 2023 році експорт готового одягу склав близько 47 мільярдів доларів, тут відшивають текстиль, починаючи від бюджетного одягу і закінчуючи модними речами вищого класу, місцеві виробники забезпечують такі відомі світові бренди, як Levi’s, Zara та H&M.
Однією з головних причин успіху бангладешської моделі є роль, яку відіграють жінки в соціальному та економічному секторах. З високим рівнем освіченої робочої сили серед жінок досягаються великі успіхи. Щойно жінки приходять на роботу і починають заробляти власний дохід і не залежать від батька, брата, сина чи чоловіка — вони починають відстоювати свою роль як громадянина, який забезпечує зростання країни. Взагалі, модель розвитку Бангладеш багато обговорювалася в академічних і політичних колах, і в неї можна багато чого повчитися. Той факт, що вдалося скоротити темпи приросту населення після здобуття незалежності з 2,5 до 1%, означає, що зараз Бангладеш є лише восьмою за чисельністю населення країною, хоча у 1971 році Східний Пакистан мав більше населення, ніж Західний. Пакистан тепер має сумнівну перевагу – один із найвищих темпів зростання населення — 2,55 %. Скорочення росту населення теж стало значною перевагою Бангладеш. Експорт Бангладеш становить понад 60 мільярдів доларів, з яких готовий одяг становить біля 45 млрд. доларів. Загальний експорт Пакистану, п’ятої за величиною населення країни світу, становить лише 32 мільярди доларів.
Економічне зростання та процвітання, щоправда, відбулося не без проблем щодо розподілу доходів. У той час як певні чинники призвели до зростаючого економічного буму, вони не забезпечили прозорості та соціальної справедливості. У певному сенсі успіх моделі Бангладеш також спричинив численні протиріччя, пов’язані зі зростанням урбанізованого, освіченого середнього класу, який вимагав чесності та справедливості в суспільстві. Тим часом, у багатьох відношеннях країна відтворювала рецепти авторитаризму, хоч і в набагато менших масштабах, ніж практикується в інших країнах. Та й сама економіка мала чітко експортно орієнтовану модель, вразливу до зовнішніх непередбачуваних потрясінь, як-от корона вірус. Теперішні заворушення також потрясли швейну промисловість, більшість виробництв було зачинено. Але ж на 3500 швейних фабрик Бангладеш припадає близько 85% річного експорту. Виробник одягу Hula Global, який постачає текстиль до великих магазинівСША, заявив, що вже переніс частину виробництва з Бангладеш, принаймні до кінця року.
Насправді, до успіхів соціально-економічного розвитку країни причетний відомий вчений, банкір і громадський діяч 84-річний МухаммадЮнус, який повернувся в країну майже одразу після революційних подій. Мухаммад Юнус народився 28 червня 1940 року в Читтагонзі у заможній родині ювеліра. Він закінчив університет у Дацці, а потім отримав стипендію Фулбрайта для вивчення економіки в Університеті Вандербільта, де отримав ступінь доктора філософії в 1969 році. Коли почалася війна за визволення, Юнус керував центром зв’язку з Бангладеш, видавав інформаційний бюлетень Бангладеш у Нешвіллі, щоб залучити підтримку визвольному руху. Після здобуття незалежності повернувся до Бангладеш, очолив економічний факультет Чіттагонського університету. У 1983 році Мухаммад Юнус заснував Grameen Bank, мета його полягала в тому, щоб допомогти бідним людям побороти злиденність, надаючи їм позики на прийнятних для них умовах і навчаючи їх декільком базовим фінансовим принципам. Цікаво, що перевагу у наданні кредитів він надавав жінкам, вважаючи їх більш відповідальними за чоловіків. Те, що починалося як позики на невеликі суми у його рідній країні, переросло в світовий рух. М. Юнус отримав в 2006 році Нобелівську премію миру за свої зусилля в галузі мікрофінансування, а також численні інші нагороди, такі як Президентська медаль Свободи США, Золота медаль Конгресу, World Food Prize (1994), World Food Prize Foundation, Премія короля Хусейна за гуманітарне лідерство (2000) тощо.
У 2007 році Мухаммад Юнус оголосив про плани створити власну партію «Громадянська сила», щоб спробувати змінити політичну культуру Бангладеш, але цей «банкір для бідних» отримав велику кількість юридичних проблем від режиму Шейх Хасіни, на нього порушили низку кримінальних справ і звинуватили в пропаганді гомосексуалізму. У 2011 році уряд Бангладеш вигнав його з Grameen Bank, а в 2022 році його звинуватили в розтраті 2 мільйонів доларів із фонду соціального забезпечення працівників GrameenTelecom, однієї з кількох фірм, які він заснував. Загалом уряд висунув йому звинувачення у понад 190 справах, він був засуджений до шести місяців ув’язнення, але потім його звільнили під заставу і він покинув батьківщину.
«Ми були окупованою країною, поки Шейх Хасіна була при владі, вонаповодилася як диктатор, який контролює все. Тепер всі жителі Бангладеш почуваються звільненими», — сказав М. Юнус в інтерв’ю The Print. після повалення влади 5 серпня. Він також звинуватив Хасіну у знищенні спадщини її батька, Шейха Муджібура Рехмана, другом і послідовником якого він був протягом багатьох років. Після прибуття до Дакки, 8 серпня Юнус сказав, що студентські протестувальники врятували країну, і він готовий до нової своєї місії. У той же день М. Юнус склав присягу голови тимчасового уряду. І хоча військові зіграли вирішальну роль в зміні режиму, тепер багато чого залежить від їхньої співпраці з цивільними. Якщо сили безпеки підтримають уряд своєю нейтральною позицією, ситуація, швидше за все, заспокоїться. Так, у вівторок 6 серпня поліцейські профспілки оголосили страйк, “доки не буде забезпечена безпека офіцерів поліції”, але за декілька днів відмовилися від нього і повернулися до виконання обов’язків. Тепер тимчасовому уряду необхідно приступити до виконання складного завдання – відновлення демократії в Бангладеш, яка була так сильно підірвана в останні роки. Новий головний суддя, Сайєд Рефат Ахмед вже склав присягу після того, як його попередник, прихильник Шейх Хасіни, пішов у відставку на вимогу протестувальників. Це останнє в серії нових призначень на заміну старої гвардії, надзвичайно важливе з огляду на те, що багато громадян вимагатимуть покарання Хасіни, яка зараз перебуває в Індії, та її поплічників, які мають постати перед судом. Тож безпека та стабільність в Бангладеш залежатимуть не тільки від військових, які взяли на себе відповідальність за події минулого тижня. Це дає надію на те, що їхня влада і справді буде тимчасовою, до проведення загальнонаціональних виборів, а Бангладеш уникне чергового періоду воєнної диктатури.
Тим часом, безпекова ситуація погіршується через збільшення сутичок на релігійному грунті, особливо це стосується нападів на індуїстів. Оскільки Шейх Хасіна проводила більш помірковану секулярну політику і асоціювалася з міцними відносинами з Індією, тепер виникає побоювання, що новий уряд буде однозначно менш про-індійський, а у владній коаліції можуть опинитися ісламісти. Тому протягом тижня сотні індуїстів збиралися вздовж індійського кордону, сподіваючись перетнути його і шукати порятунку в Індії. В сусідньому індійському штаті Маніпур на окремих територіях була введена комендантська година, в інших прикордонних штатах, Західній Бенгалії передусім, посилені патрулі. Рада єдності індуїстської та християнської спільнот Бангладеш заявила, що протягом тижня щонайменше 10 індуїстських храмів зазнали нападу, а також – деякі підприємства та будинки, що належать індуїстам, зокрема – резиденція відомого музиканта Рахула Ананда. Переслідування меншин стара проблема, і є побоювання щодо її загострення.
Ще одним викликом стане зовнішньополітична ситуація, зокрема викликає питання збереження конструктивних відносин з Індією, а також Китаєм та Пакистаном. Події, що відбулися в липні – серпні вже інколи трактуються як провал індійських спецслужб і навпаки, успіх пакистанської розвідки. Хоча в індійських ЗМІ майже одразу після відсторонення Шейх Хасіни від влади з’явилися повідомлення про те, що її начебто повідомляли про нелояльність нового очільника армії, генерала В.Уз-Замана. Офіційні індійські особи дуже обережно коментують ситуацію, в руслі сподівань на відновлення порядку і спокою в країні, тоді як тимчасовий уряд Бангладеш вже заявив про важливість відносин з Індією. Водночас, пролунала заява про те, що сусід «має визнати інтереси Бангладеш і з розумінням поставитися до змін». Тим часом від пакистанської сторони надійшли голоси про можливість перезавантаження традиційно складних пакистансько-бангладешських відносин, в інтересах цієї країни – формування трикутника Пакистан – Бангладеш – Китай і послаблення Індії. Проте навряд чи індійці допустять таке небезпечне для них зближення – надто багато політичних і не тільки інвестицій було вкладено ними в Бангладеш. В будь якому разі, зміни лише починаються, в найближчі місяці зможемо побачити ситуацію більш чітко.
Олена БОРДІЛОВСЬКА, д.п.н.,
завідувач відділу нових викликів центру
зовнішньополітичних досліджень НІСД,
для «Української лінії»