Чергова виборча кампанія президента США дійшла свого піково-вирішального періоду. Американські виборці та увесь світ уже звикли до очікуваного протиборства двох найбільш відомих персон серед сучасних діячів провідних партій-гігантів – чинного президента США, лідера демократів Джозефа Байдена та його попередника на посаді, лідера республіканців Дональна Трампа. Вони, здавалося, вдруге зійдуться у фіналі виборчих перегонів з абсолютно неочевидним результатом. Утім політична система США за останні три виборчих цикли (від 2016 року) уже призвичаїла нас до несподіванок, перманентної інтриги і нерідко нездорової гіпернапруги, якої здається ще ніколи не знала політична історія цієї країни, принаймні у ХХ–ХХІ століттях. Політичний сюрприз, який Джо Байден привніс у виборчі перегони 21 липня, оголосивши про зняття своєї кандидатури з номінанта на кандидата в президенти від Демократичної партії, попри давно очевидні проблеми з його фізичними та психологічними функціональними можливостями через поважний вік, збентежив обидва партійні конкурентні табори та означав поворот передвиборчої гонки у дещо інший ракурс. Здається рішення демократів та особисто Байдена найбільше дезорієнтувало табір Трампа, якому доводиться як то кажуть «на повному ходу» коригувати власну стратегію і тактику передвиборчої кампанії через зміну головного суперника, що може дорого коштувати на її фініші. І тут не допоможе навіть ефект пораненого вуха внаслідок нещодавнього начебто замаху на його персону під час передвиборчого мітингу в Пенсильванії.
Сьогодні уже викликає особливий інтерес не стільки рішення Байдена, а його наступний крок – висунення номінантом на свого наступника як кандидата у президенти чинного віце-президента США Камалу Гарріс. Наслідки, які такий крок матиме для передвиборчої гонки, політичного майбутнього Сполучених Штатів, світових позицій країни та американсько-українських відносин у випадку її перемоги на виборах уже стали предметом неоднозначних оцінок. В політичних колах демократів немає сумнівів у тому, що саме ця кандидатура набере найбільше голосів під час висунення кандидата в президенти на з’їзді партії у серпні. Тому варто проаналізувати сильні і слабкі сторони такого вибору і перспективи Камали Гарріс як імовірного президента США. Розпочнемо з «козирів».
- Камала Гарріс є невід’ємною частиною верхівки Демократичної партії США, чинним віце-президентом, офіційним висуванцем президента Байдена, що точно допоможе їй мобілізувати на свою користь партійні ресурси, зокрема й спонсорську допомогу. Це підтверджує той факт, що лише за перші два дні після зняття кандидатури Байденом на рахунок передвиборчого штабу Гарріс надійшло понад 100 млн. дол. від спонсорів, що уже перевищило суму передвиборчого фонду Байдена за увесь попередній період передвиборчої кампанії. До кінця першого тижня балотування на рахунок її кампанії надійшло уже 200 млн. дол., що стало, на думку аналітиків, абсолютним рекордом в часі за усі кампанії кандидатів у президенти. При цьому понад 60% жертводавців виділили свої кошти в цій кампанії уперше.
Кандидатуру Гарріс однозначно підтримали такі партійні важковаговики, як екс-президент Барак Обама та його дружина (яку ще навесні також розглядали як імовірного кандидата на заміну Байдену) Мішель Обама, екс-спікер Палати представників Ненсі Пелосі, лідери демократів у Палаті представників та Сенаті Хакім Джеффріс і Чак Шумер. Попри таку підтримку партійної еліти Камала Гарріс виявила бажання самостійно балотуватися на номінацію кандидата у президенти від Демократичної партії та отримати максимальну підтримку її рядових членів, що не лише сприятиме підняттю її особистого рейтингу, але й сприяє об’єднанню партійних рядів після суперечок і непевності навколо ситуації з балотуванням Джозефа Байдена.
- Кандидатура Камали Гарріс загалом вписується в стандарти так би мовити належного «портфоліо» американської політичної еліти. Народжена в родині вчених, змалку ревнива християнка-баптистка, випускниця Університету Говарда у Вашингтоні (політологія та економіка) і Каліфорнійского університету (право), вона досягла вершин юридичної кар’єри, пройшовши шлях до головного прокурора своєї рідної Каліфорнії. З 2016 року обрана одним з двох сенаторів від цього штату.
- Камала Гарріс не має за собою шлейфу бізнесових, корупційних, професійних чи політичних скандалів, що сильно виділяє її на загальному фоні сучасної американської політики. На посаді віце-президента США перебувала переважно в тіні Джозефа Байдена і не виступала ініціатором жодних великих проєктів адміністрації, що може свідчити як про її особисту непричетність до ключових рішень, що призвели до прорахунків та невдач адміністрації, так і про автоматичне накладання на неї відповідальності як формально провідного соратника і члена команди чинного президента.
- Історична особливість ситуації полягає в тому, що як і на виборах 2016 року Дональду Трампу доводиться змагатися з політиком-жінкою, що безумовно не визначально, але символічно. Як то кажуть, «двічі в одну річку» увійти доволі складно. Та й друга перемога над кандидатом-жінкою буде доволі неджентельменським вчинком. Утім, якщо серйозно, у політиці правила гендеру не діють. Тут ідеться про соціально-психологічний ефект, яким може скористатися пані віце-президент. Знову уперше на пост глави держави в США може зійти жінка. Тому козир гендерної рівності, розкручування питань захисту жінок від насильства, розширення доступу до абортів та інших вічно актуальних проблем з цієї сфери може певним чином допомогти Камалі Гарріс набрати кілька пунктів у своєму рейтингу, апріорі привабивши жіночу частину електорату.
- При цьому відмінність ситуації полягає в тому, що коли у 2016 році явним фаворитом була політичний важковаговик Хіларі Клінтон, а перемога бізнесмена-популіста Трампа здебільшого виглядала як прикра випадковість, то цього разу фаворитом вважається саме він. Трамп отримав певний гандикап у рейтингу на фоні слабкого виступу Байдена на перших передвиборчих дебатах та загалом доволі успішно розкрученої теми фізичної немочі чинного глави держави. Про 59-річну Камалу Гарріс такого точно не скажеш, тому головний популістський козир Трампа про фізичну і психічну нездарність головного опонента втрачено. За цих обставин Камалі Гарріс буде навіть умовно дещо легше, ніж свого часу Хіларі Клінтон, адже «гра другим номером» даватиме можливості почувати себе більш вільно, більше імпровізувати та боляче і фактично без репутаційних обмежень для себе бити з несподіваних сторін по опоненту, який є умовним фаворитом.
- Ще одним козирем, який може успішно прислужитися Камалі Гарріс, є її етнічне походження та расова належність. Вона стала першою в історії США жінкою – віце-президентом США, а також першою людиною афроамериканського й азійсько-американського походження на цій посаді. Уродженка сім’ї індійки та ямайця родом з Каліфорнії, Камала є уособленням життєвого успіху дитини, народженої в родині іммігрантів неєвропейського походження. Цей фактор великою мірою допоміг перемогти на виборах президента у 2008 році Бараку Обамі, який уже активно виступив на підтримку її кандидатури. Походження Камали Гарріс однозначно ударить по позиціях Трампа, який знову, як і в 2016 році, побудував свою програму на антиімміграційних гаслах. Він активно критикує Байдена за надмірну відкритість кордонів та виступає за обмеження в’їзду до США. Відповідно до даних Бюро перепису населення США від 2020 року, населення Каліфорнії складає майже 40% латиноамериканці, а іспанською мовою говорять понад 29% мешканців штату. Будучи добре обізнаною з місцевими проблемами Каліфорнії, яка має спільний кордон з Мексикою та приймає звідти щороку левову частку іммігрантів, імміграційна політика Гарріс очевидно буде відзначатися наступністю та відповідною ліберальністю, що безумовно приверне увагу відповідного контингенту виборців, особливо у південних штатах з відповідними етнонаціональними і расовими характеристиками населення.
Сукупність усіх цих факторів дає хороші шанси Камалі Гарріс перемогти Дональда Трампа, явне лідерство якого у рейтингах здається уже остаточно відійшло у минуле. Останні опитування агенцій CNN, CBS, Reuters/Ipsos дають обом кандидатам практично однакові шанси (в межах статистичної похибки) з тенденцією до зростання рейтингу Гарріс. Про великі проблеми для республіканців і особисто Трампа після зміни кандидата від демократів свідчить риторика заяв і поведінка самих представників його штабу та особисто одіозного політика. Громадськість уже почула і заклики до судових позовів проти прецедентного рішення заміни кандидата в президенти від демократів в ході передвиборчої кампанії як незаконного, і навіть заяву Трампа про заколот в демократичній партії, внаслідок якого Байдена змусили либонь не силою зректися кандидатства. Дійшло до парадоксального – Трамп публічно жалкує за Байденом як кандидатом в президенти, якого було простіше (на його думку) перемогти, ніж Гарріс. А конгресмен від республіканців Енді Оглз запропонував ініціювати процедуру імпічменту Камалі Гарріс за звинуваченнями в приховуванні інформації про ментальний стан президента США Джо Байдена. Схоже лідер республіканців переживає своєрідне дежавю після складної передвиборчої гонки з Хіларі Клінтон 2016 року, що йому явно недовподоби. Сам Трамп уже відверто назвав Камалу Гарріс своєю «загрозою» і «ворогом».
Відбулося фактичне ламання передвиборчої стратегії республіканців. Тому в пошуках оновлення передвиборчої риторики заяви Трампа стають усе більш абсурдними. Зокрема, 26 липня на мітингу у Флориді він, закликавши своїх виборців іти голосувати, до того ж звернувся до них виключно за релігійною ознакою як «християни», заявив, що ці вибори для них стануть останніми, адже через чотири роки їм голосувати уже не доведеться. Така суміш традиційного трампівського нарцисизму з диктаторськими замашками та передвиборчої паніки лише безпідставно підігріває і до того надміру високий градус суспільно-політичної напруги в США, є вершиною цинічного популізму та з юридичної точки зору навіть тягне на антиконституційний заклик, що в умовах сучасних гострих викликів світовій системі безпеки та визначній ролі Сполучених Штатів в ній не йде на користь ні країні, ні цілому світу.
Тепер згадаємо про явно виражені слабкі сторони Камали Гарріс як кандидата в президенти США.
- Незважаючи на те, що Камала Гарріс з кінця січня 2021 року перебуває на формально другій після президента посаді в США, вона не зарекомендувала себе як реформатор у жодній зі сфер внутрішньої політики, чим переважно і займається віце-президент (та спікер Сенату, відповідно). Це є водночас як мінусом, так і до певної міри навіть плюсом її кандидатури, адже позбавляє можливості опонента її критикувати за незалежну діяльність на посаді. Водночас віце-президент виконує достатньо широкий обсяг роботи у різних сферах діяльності, включно із зовнішньою політикою. Представництво США на міжнародній арені є доволі популярним заняттям Гарріс. Зокрема, вона представляла США на ініційованому керівництвом України першому саміті миру в Швейцарії у червні, на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому цього року.
- Камала Гарріс отримала репутацію одного з найближчих соратників Джозефа Байдена, абсолютно відданих йому, що апріорі накладає на неї повну відповідальність як за успіхи, так і прорахунки в політиці чинної адміністрації президента США. Тому її кандидатура як наступниці Байдена природньо повністю відчує на собі увесь спектр критики від опонентів. У неї занадто мало часу та недостатньо послужного списку досягнень на посаді віце-президента, щоб аргументовано і вичерпно парирувати зазначену критику. Тому головну увагу Камала зосереджуватиме на своїй активній правозахисній діяльності на посаді головного прокурора Каліфорнії, що засвідчив уже перший її публічний виступ як оголошеного кандидата в президенти 23 липня в Мілуокі.
- Варто врахувати, що проти кандидатури Камали Гарріс грає насамперед час. До президентських виборів у США залишилося усього три з половиною місяці, що за мірками Сполучених Штатів доволі мало. До того ж їй буде складно за такий короткий період повною мірою сформувати та продемонструвати свою передвиборчу програму, а головне – переконати виборців в її дієвості. Важливо побачити, чи привнесе кандидат Гарріс нові ідеї в програму екс-кандидата Байдена. В умовах незначного часу, напруги передвиборчих емоцій та заданого командою Трампа емоційно-популістичного стилю «досягнення простих рішень» Камала Гарріс ризикує потрапити в тенета ефектних публічних гасел, взаємних звинувачень та необгрунтованої риторики. Гра за правилами Трампа не сприятиме її успіху. Тому Гарріс має завдання стати антитрампом, популярним політиком нової формації. Суть у тому, що політична боротьба в США є відображенням глобальної тенденції боротьби авторитаризму та ліберальної демократії. Тому політики нової формації, яким можливо проявить себе Камала Гарріс, покликані врятувати домінування ліберальних демократичних цінностей, небезпека для яких постійно наростає навіть в США.
Нова і практично затверджена кандидатка від демократів стартувала у передвиборчій гонці доволі феєрично. Практично одностайна підтримка партії, значні фінансові вливання в передвиборчу кампанію, оприлюднені оптимістичні рейтинги кількох інформаційних агенцій не можуть не надавати упевненості, яку й висловила кандидатка під час свого першого публічного передвиборчого виступу в Мілуокі. Виступ показав, що Гарріс має доволі правильну стратегію «роззброєння» свого опонента, знає його слабкі сторони, педалюючи (як колишній прокурор) на питаннях інкримінованого Трампу шахрайства, скандальних стосунків з жінками тощо. Цим вона абсолютно виправдано намагається відвести публіку від певної відносної слабкості своєї персони як політичного діяча і зосередитися на висвітленні недоліків опонента. Про ефективність такої стратегії в конкретному випадку говорити зарано, але початкові успіхи доволі вражаючі.
Демократи обрали абсолютно правильну стратегію, замінивши в президентських перегонах політичного важковаговика, але немічного Джозефа Байдена, популярність якого істотно впала, на фактичну «темну конячку», але амбіційну, перспективну та, як виявилося, яскраву особистість Камалу Гарріс. Перемога Гарріс стане протестом американців проти уже усталеної політичної одноманітності в США, де перезріла необхідність в «нових обличчях» при владі. Гарріс уособлює подолання безпросвітної геронтократії, яка закостеніла в США уже майже десятиліття та здавалася нездоланною. З її приходом у виборчий процес американська політична еліта проявила ознаки оновлення і надію на поступове об’єднання після десятиліття суцільних конфліктів і розколу, що підірвали американську демократію, та позиції США у світовій політиці, чим вдало користають авторитарні агресивні диктатори. Негативні тенденції в американській політиці сповна відчуває на собі й Україна, російська агресія проти якої стала одним з головних наслідків ослаблення позицій США в світі.
За президента Камали Гарріс політична система США та їх зовнішня політика отримають шанс на оновлення. Ключові принципи та пріоритетні напрями останньої не зміняться. Загальні підходи до співпраці з союзниками та партнерами будуть збережені, а сама співпраця імовірно активізована залежно від потреби США та міжнародної кон’юнктури. Її адміністрації доведеться давати відповідь на складні питання щодо шляхів розв’язання гарячих проблем міжнародної безпеки, зупинити падіння впливу США на міжнародні процеси, для чого буде потрібна воля, рішучість і навіть демонстрація сили. Чи здатна на це президент Гарріс і за духом пані прокурор – покаже час.
Велике значення в цьому оновленні та ефективності політики імовірної адміністрації президента Гарріс відіграватимуть результати виборів до Палати представників Конгресу США та частини Сенату, що теж відбудуться восени та незаслужено залишаються в тіні публічного політичного дискурсу. Нагадаємо, що в рамках конституційного механізму «стримування і противаг» президент США не має абсолютної влади, а ділить її з двопалатним Конгресом і Верховним Судом. Тому місія Камали Гарріс на вершині партійного представництва демократів не обмежується роллю кандидата в президенти, але й лідера та згуртовувача Демократичної партії у передвиборчому процесі до Конгресу, що не менш важливо. Від результатів партії на виборах до парламенту напряму залежатиме ефективність роботи майбутнього президента.
Щодо України варто очікувати насамперед наступність політики адміністрації президента Гарріс та мінімуму кардинальних змін, принаймні на початковому етапі. На фоні ефемерних популістських заяв Трампа та його соратників від можливого досягнення ним швидкого завершення війни в Україні до виділення мегакредитів для отримання нею зброї і повоєнного відновлення, у Камали Гарріс буде менше захмарних обіцянок та більше поточної конкретики. Однозначно підтримка України залишиться серед пріоритетів зовнішньої політики США. Це опосередковано підтвердили навіть на росії, звідки донеслися істеричні заяви їх медіарупорів про негативний сценарій за умови перемоги Гарріс. Українська проблематика була до певної міри присутня у зовнішньополітичній активності Камали Гарріс. Принаймні вона публічно декілька разів підтримала курс адміністрації на неухильну і тривалу підтримку України. Потреба у відновленні міжнародного впливу Сполучених Штатів потребуватиме більш рішучої політики щодо виділення зброї для України та розширення тактичних можливостей її використання у боротьбі з агресором. При цьому безумовно велику роль відіграватимуть перші кроки нової адміністрації у відносинах з Китаєм, Євросоюзом, реагування на виклики у близькосхідному регіоні. Принаймні варто дочекатися перших предметних заяв і представлення програми кандидатки у сфері зовнішньої політики.
Попри сказане варто не забувати, що в умовах специфіки американської політичної системи вирішальні голоси мають не прості виборці, а колегія виборників. Пригадаємо, що незважаючи на доволі солідну перевагу Хіларі Клінтон за голосами виборців у 2016 році, вона програла саме через набрану меншість голосів виборників. Тому гарантувати абсолютну перевагу одному з кандидатів за нинішніх обставин при такій виборчій системі практично неможливо. Сподіватися, що один з них зробить фатальну для свого рейтингу помилку на фінішному етапі передвиборчої гонки теж доволі складно. Хоча стан американського політикуму надзвичайно напружений та непередбачуваний. Це показали події останнього місяця, які суттєво поміняли ситуацію в президентській гонці і засвідчили ще більшу відчайдушність кандидатів у боротьбі за головне крісло країни. Тому нас однозначно чекає інтригуюча розв’язка тривалого передвиборчого марафону з чималою долею драматизму.
Андрій ГРУБІНКО,
для «Української лінії»
