21 червня, в Міжнародний День Йоги, в стінах Верховної Ради України відбувся невеличкий круглий стіл на тему: «Співпраця України та Індії після виборів 2024 року», організований групою дружби Україна-Індія в парламенті. Вузьке коло фахівців було запрошене до дискусії щодо здобутків, проблем, непорозумінь, але головне – перспектив українсько-індійського співробітництва. В дружній атмосфері учасники заходу мали можливість попрощатися з Надзвичайним та Повноважним Послом Індії в Україні Х.К.Джейном, який закінчив свою каденцію, та подякувати йому за сумлінну працю.
Напередодні, 20 червня, Харш Кумар Джейн, який їде з України після складних двох років перебування на посаді Посла Республіки Індія, мав зустріч з Секретарем РНБО О.Литвиненком. Вона була дуже показовою: Олександр Литвиненко дякував індійській стороні за участь в Саміті миру для України в Швейцарії і взагалі, за приєднання до всіх обговорень української Формули миру у форматі радників з національної безпеки (а таких протягом 2023 -24 років було чотири), тоді як пан Посол Джейн зазначив, що Індія і надалі буде надавати Україні гуманітарну допомогу. Тобто, кожен виголосив те, що потрібне і важливе саме для його країни. Ну і звичайно, вкотре прозвучала мантра про необхідність дипломатичного вирішення «конфлікту», без чого не обходиться жодна офіційна заява індійської сторони. Такий «обмін пріоритетами» є дуже символічним і вкотре доводить, що ніяких змін після виборів в Індії у її політиці на українському напрямку чекати не варто. Скоріше, треба цінувати готовність індійських можновладців в принципі брати участь у подібного роду самітах, що само по собі вже непогано (у порівнянні з китайською стороною).
Перед тим, як обговорити можливі напрямки співпраці з Індією, варто відзначити, що під час круглого столу 21 червня у виступах абсолютно щиро пролунали слова подяки особисто пану Послу Джейну. Це не були якість протокольні висловлювання ввічливості, адже Х.К.Джейн і справді визначний дипломат і щирий друг України. Це, до речі, не перша його каденція, в 90-х роках він, тоді ще молодий дипломат, вже працював в Україні. Але тепер він приїхав до нашої держави у неймовірно складний час, і був тут під час нальотів, повітряних тривог, відключень світла, ризикуючи своїм життям разом з нами. Навіть один такий факт перебування в країні, де йде повноцінна війна, заслуговує на повагу. Та пан Посол не просто відбув ці 2 роки, він виявився надзвичайно активним і показав свою готовність зробити все для того, щоб про Україну знали більше в Індії (хоча це не його сфера відповідальності), і щоб Індію краще зрозуміли в Україні. А це виявилася справа не проста: під час зустрічей та наукових конференцій, перемовин та бесід йому неодноразово доводилося пояснювати той самий «індійський нейтралітет», про який ми так багато вже писали. Так само й відносини з Росією – надзвичайно болюча для українців тема – потребували постійних коментарів, і пан посол ніколи не уникав їх. З усією відповідальністю та дипломатичним досвідом він доносив позицію своєї країни, робив це гідно і переконливо. А ще він підтримав відродження українсько-індійських гуманітарних зв’язків, був гостем в освітніх і культурних закладах, зустрічався з викладачами мови гінді та студентами, які вчать цю мову. Сприяв візитам в Індію науковців та експертів, хоча їх поки що і не багато, але відродження дійсно почалося. Посольство запрошувало в гості на різні заходи, присвячені індійським святам – державним і релігійним. Відродилося і святкування міжнародного Дня йоги – незважаючи на війну, тривоги, проблеми з електрикою тощо.
Саме з йоги та іншого напрямку індійського надбання – аюрведи, традиційно\ медицини – слід розпочинати перелік перспектив у двосторонні співпраці. Здавалося б – нічого нового, тисячолітні традиційні практики індійців вже досить давно відомі в Україні. У нас діють різноманітні клуби та організації, відбуваються лекції і практичні заняття, які розширюють кількість «любителів Індії». Але війна внесла дуже суттєві корективи: тепер старовинні практики застосовують для підтримки ментального здоров’я українців, зокрема – реабілітації наших захисників, тих, хто перебував у російському полоні та на окупованих територіях, був поранений чи втратив близьких людей. Під егідою посольства та товариства «Україна – Індія» створена спеціальна програма тренінгів, до участі в якій запрошують вчителів середніх шкіл та інших бажаючих для опанування навичок, необхідних для проведення вже практичних занять з вище перерахованими категоріями українців. Важливість цієї програми (і багатьох інших подібних) важко переоцінити. На превеликий жаль, ця війна вже залишила безліч ран в українському суспільстві і невідомо, скільки ще лиха вона нам принесе. Як з тим усім впоратися? Як повернути спокій і гармонію у своє життя? Як примиритися з втратами? Саме на такі питання і дасть відповідь йога та інші індійські духовні практики, а також – традиційна медицина, яка спрямовує до природних компонентів, а не штучних ліків, що не усувають проблем.
Вплине війна і на подальший розвиток українсько-індійської співпраці в технологічній галузі. Така співпраця існувала і раніше, зокрема у космічних розробках. Нагадаємо, що перший індійський штучний супутник було виготовлено в далекі радянські часи, у 1975 р., в місті Дніпро (тоді – Дніпропетровськ), а вже під час незалежності України у 2005 році було підписано розширену Угоду про співпрацю в космічній сфері. Індія – одна з небагатьох космічних держав у світі, що сьогодні запускає місії на Місяць і Марс, продає програми супутникового зв’язку іншим країнам, використовує космос для контролю над змінами клімату тощо. А починалося все з українських науково-дослідних інститутів, лабораторій та заводів. Наші технології завжди цікавили індійців, зокрема нано- та біо-, а от тепер велика увага прикута до виробництва дронів. Українські компанії, які виробляють дрони для сільського господарства, вже є предметом зацікавленості індійської сторони. Очевидно, що й військові технології також їм цікаві, але тут діють обмеження і все складніше. По закінченні війни відкриються нові можливості у галузі ВТС, а досвід українських Збройних Сил точно стане предметом спеціальної уваги.
Так саме перспективним стане після війни український ринок: відбудова промислових об’єктів, будівництво, інфраструктурні проекти, сфера сільського господарства потребуватимуть не лише інвестицій, але й робочих рук. Тут Індії буде що запропонувати! Знання англійської мови представниками обох країн спростить процедури, а ще до України повернуться студенти (багато хто з них, до речі, не покинули Україну і продовжили навчання в умовах війни, а в українських лікарнях усе частіше з’являються лікарі-індійці, які вивчилися та залишилися в нашій країні).
Проте для цього Україні потрібно виграти війну. Нам треба, щоб навіть в далеких країнах, в Індії зокрема, нас хоча б зрозуміли, якщо не підтримали. А от з цим як раз є проблеми, і про них відверто говорили учасники круглого столу у Верховній раді. Йдеться про так званий «Другий дипломатичний трек», тобто співпрацю на рівні академічних кіл, навчальних закладів та експертних центрів, і на цьому треку усе просувається вкрай важко. Хіба що проривом стала участь у щорічній конференції «Діалог Райсіна», яка проходить в Делі і збирає політиків та експертів найвищого рівня з усього світу, заступниці міністра закордонних справ України Ірини Боровець у лютому 2024 р. Вперше українська представниця брала участь в цьому престижному форумі, та ще й виступ її припав на 24 лютого, другу річницю від початку повномасштабного вторгнення Росії. Пані Боровець озвучила позицію України, в тому числі й щодо можливого припинення війни, розповіла про Формулу миру та запросила до участі в саміті. Це був важливий, але поодинокий виступ, тоді як російські наративи продовжують ширитися Індією.
Маємо визнати: в аналітичному просторі Республіки Індія вкрай мало досліджень російсько-української війни, а більшість звітів експертів зводяться до аналізу негативних наслідків війни для світу і передусім – країн Глобального Півдня. В них розглядаються здебільшого можливості уникнення подальшої продовольчої кризи, проблеми енергоносіїв та їх доставки, а також висловлюються застереження щодо неприпустимості ядерного шантажу. У будь-якому звіті чи аналізі обов’язково містяться заклики до миру без жодного змістовного наповнення (Індія не пропонувала якихось планів подібних до китайського або бразильського, лише обмежилася заявами про повернення до дипломатичного обговорення). Напередодні першої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну на сайті провідного індійського аналітичного центру ORF (Observer Research Foundation) була розміщена спеціальна доповідь «Український конфлікт: шляхи до миру», в якій вперше аналізується реальна ситуація в Україні та на основі вивчення різних прикладів з історії врегулювання конфліктів надаються моделі можливого врегулювання. Цей звіт загалом підтримує офіційні індійські підходи щодо розуміння російсько-української війни, включно з термінологією – «Український конфлікт». Проте в ньому вперше автори намагалися відповісти на запитання: Чи є місце для «стратегічного пристосування» дипломатичних можливостей та які поради з теорії та історії дипломатії можуть бути доречними для розв’язання конфлікту? В доповіді експертів ORF окремо йшлося й про посередницькі можливості РІ з урахуванням її президенства у G-20 в 2023 році. Зокрема, були розглянуті декілька форматів багатостороннього посередництва, з них 2 основні – «Трійка G-20» (Індонезія, Індія, Бразилія) та група «Індія – Туреччина – Ізраїль».
Автор дослідження – відомий індійський дипломат Аджей Бісарійа (у співавторстві з експерткою ORF Анкітою Датта), який розпочинав свою кар’єру у Посольствi Індії в Москві (1988 – 1991). Володіє російською мовою. За кілька місяців до розпаду СРСР повернувся в Індію і працював на різних посадах державної служби, в посольстві Індії в Берліні, у Світовому банку, в 1999 році був призначений особистим секретарем прем’єр-міністра Індії А.Б.Ваджпаї, і пропрацював на цій посаді протягом усього терміну повноважень Ваджпаї, до 2004 року, супроводжував його у понад 50 закордонних візитах. У 2009–2014 рр. на посаді спеціального секретаря в МЗС Індії координував зовнішню політику РІ та двосторонні відносини з регіоном Євразії-СНД (Росія, Україна та Центральна Азія). Був головним архітектором нової політики уряду Індії в Центральній Азії і формував позицію Індії на шести щорічних індійсько-російських самітах, від першого саміту між прем’єр-міністром Моді та президентом Путіним в Індії в грудні 2014 року (традиція порушена у 2022 р. з ініціативи індійської сторони). Опікувався розвитком індійсько-російського «особливого та привілейованого стратегічного партнерства». Посол РІ в низці країн – Польща, Пакистан, Канада. Зараз на пенсії і є експертом ORF.
Спеціальна доповідь по Україні була досить резонансною, її широко обговорювали, але вона мала більш теоретичний, не прикладний характер. Її поява була символічною – після першого вдалого контрнаступу ЗСУ та усвідомлення того, що не обов’язково Росія має перемогти. А от потім настав час очікувань, який затягнувся. Серйозних досліджень російсько-української війни в індійських центрах так і не було, низка вебінарів, проведених з ініціативи українських громадських організацій, не додала оптимізму: у знаних фахівців провідних «фабрик думок» Індії немає бажання розуміти аргументи української сторони та присвятити трохи свого часу, щоб дослідити історію та культуру України, зрозуміти її відмінність від російської. Принаймні, таке враження склалося у авторки цієї статті: після дискусій завжди пропоную продовження співпраці у будь-якому зручному для індійських колег форматі, але досі не отримала жодної конкретної пропозиції. Та сама ситуація і з колегами в університетах: мої ідеї щодо лекцій он-лайн про Україну та її зовнішню політику, або семінари-дискусії зі студентами так і не були реалізовані через пасивність індійської сторони.
Нещодавно, у червні 2024 р. у стінах той самої фундації – ORF – відбулася чергова дискусія про можливості закінчення війни в Україні, де головним доповідачем був знову ж таки А.Бісарійа. Прикро було чути цього разу від нього суцільні російські наративи, в дусі «неминучого протистояння Росії та Заходу» або «захисту РФ своїх безпекових інтересів», без жодних згадок про інтереси України. Далося взнаки затягування війни та відсутність прориву з боку ЗСУ, тож тепер знов пішла розмова про заморожування конфлікту та «важливість йти на поступки і розуміння інтересів кожної сторони». Але ж насправді індійці висвітлюють виключно російські підходи, тоді як українські інтереси їм не зрозумілі. Біда в тому, що й бажання їх зрозуміти вони не мають, Україна – не в пріоритеті індійської зовнішньої політики (як зазначив пан Посол, протягом останніх 10 років між Україною та Індією не було підписано жодної угоди про співпрацю), а от Росія все одно «надійний друг та партнер».
Дозволю собі припустити: коли Україна виграє цю війну, інтерес індійської сторони до співпраці з нашою державою миттєво збільшиться. А поки що маємо шукати можливості для того, щоб наполегливо доносити правду про причини і характер цієї війни, яка має для нас характер війни за незалежність. Подібність індійської державності до російської (великі федерації, у складі яких об’єднані різні народи, великодержавницькі настрої, боротьба проти центробіжних настроїв тощо) не має унеможливлювати розуміння права націй бути незалежними. Індія сама пройшла такий шлях, її досвід антиколоніальної боротьби є вражаючим, тож можна віднайти паралелі і для обговорення української ситуації. Потрібна наполеглива праця і готовність переконувати тих, хто не прагне навіть почути нашу точку зору. Це справа не проста, але іншого шляху у нас немає
Олена БОРДІЛОВСЬКА,
завідувач відділу нових викликів центру
зовнішньополітичних досліджень НІСД, д.п.н.,
для «Української лінії»
