Президент Ірану Ебрагім Раїсі та міністр закордонних справ Хоссейн Амірабдоллахіан були знайдені мертвими 20 травня, через день після того, як їхній гелікоптер зазнав аварії в горах північно-західного Ірану. Через погані погодні умови пошуки тривали довго, але сумнівів не залишилося: Президент ІРІ та його 7 поплічників загинули у катастрофі. Це дало привід тисячам іранцям радіти й святкувати, адже Раїсі в народі ненавиділи за його жорстокість і фанатизм. Проте вже у вівторок десятки тисяч мешканців зібралися, щоб оплакувати президента Ібрагіма Раїсі – влада подбала про надання останніх почестей офіційній особі та сімом членам з його оточення. Розмахуючи іранськими прапорами та портретами покійного президента, присутні вирушили з центральної площі в північно-західному місті Тебріз, куди прямував Раїсі, коли його вертоліт розбився в неділю, супроводжуючи в останню путь справжнього ката нації – «іранського м’ясника».
Передчасна смерть президента Ірану Ебрагіма Раїсі, міністра закордонних справ Хоссейна Аміра Абдоллахіана та інших високопосадовців внаслідок аварії гелікоптера в гірській провінції Східний Азербайджан в будь-якому разі сколихнула не тільки Іран, але й весь регіон. Про смерть Раїсі було оголошено з найбільш шанованої шиїтської святині Ірану – мавзолею імама Рези, у Мешхеді, місті його народження. Раптова загибель Раїсі, якого було обрано президентом у червні 2021 року, сталася у критичний момент для країни, яка відіграє не останню роль у мінливій геополітиці так званого ширшого Близького Сходу і є одним з найбільш надійних партнерів Російської Федерації у її війні проти України. Цей несподіваний епізод в житті ІРІ відбувся у небезпечний час: війна в Газі триває, напруженість між Іраном та Ізраїлем (після обміну не просто гострими заявами та погрозами, але й реальними ударами) залишається високою, а сам Іран відіграє вирішальну роль у консолідації нової анти-західної вісі разом зі своїми партнерами – Росією та Китаєм. Для самого Ірану ця подія теж є визначальною, адже виникають питання про те, хто стане його наступником, а також (і це набагато важливіше) – наступником Рахбара – духовного лідера Ірану А.Хаменеї, адже Раїсі претендував саме на цю позицію.
Тож можемо припустити, що смерть Раїсі вплине на внутрішнє життя Ірану набагато більше, ніж на регіональну та глобальну політику шиїтської держави – вона залишиться незмінною, про це існуючий режим подбає. Та й не президент визначає міжнародну поведінку ІРІ, він може лише ініціювати незначні зміни або запроваджувати окремі ініціативи – але в загальноприйнятих межах, визначених клерикальним режимом після революції 1979 р. Президент, по суті, є виконавцем ролі аятолл, він представляє країну, але не формує засади її діяльності. Тож хоча Раїсі був президентом Ірану, зовнішню та регіональну політику країни в основному диктував аятолла А.Хаменеї (другий на цій посаді після Р.М.Хомейні, якого привела до влади ісламська революція), а КВІР – Корпус Вартових Ісламської Революції – надавав критичну допоміжну роль. Революційна гвардія та її крила, такі як сили «Кудс», є відповідальними за розвиток так званої «Вісі опору», успішної мережі збройних формувань, афілійованих з Тегераном. До них належать хусити в Ємені, Хезболла в Лівані, ХАМАС в Палестині, а також інші, менші терористичні організації в Іраку, Сирії та за їх межами. Їх діяльність точно не зазнає принципових змін, оскільки вони були поза зоною відповідальності президента.
Іран насправді знав більш активних та водночас поміркованих президентів, таких як М.Хатамі та Х.Рухані, які намагалися покращити імідж держави і вивести її з режиму західних санкцій, але Раїсі до таких точно не належав. Його кар’єра була послідовним просуванням до влади через підтримку ортодоксальних правил та їх виконавців. Виходець із роду ісламських вчених, Раїсі доклався до «зміцнення духу Ісламської революції» через службу у судовій системі країни, яка стала опорою нової ідеології та державного устрою з 1979 року. Він працював на кількох посадах у судовій системі Ірану, зокрема обіймав такі ключові посади, як генеральний прокурор (2014—2016) та головний суддя (2019—2021). Опозиція називала Раїсі одним із чотирьох людей, причетних до страт іранських політичних в’язнів у 1988 році. А вже на посаді Президента у 2022 -23 рр. він надав розпорядження про страти найбільш активних учасників масштабних протестів, що спалахнули в країні після вбивства Махси Аміні за порушення кодексу носіння ісламського одягу. Завжди був прихильником ісламізації університетів, цензури Інтернету та взагалі західної культури. Ідейний фанатик та анти-західник, вбивця і кат.
Раїсі був першим президентом, який продемонстрував запропонував безмежну лояльність Верховному лідеру – Аятоллі Хаменеї. Доводячи свою відданість режиму роками, Раїсі став восьмим президентом країни в серпні 2021 року – в той час, коли Сполучені Штати вийшли з ядерної угоди з Іраном через недовіру режиму, а помірковані в країні на чолі з колишнім президентом Хасаном Рухані були повністю відсторонені від впливу на розвиток держави. Ще у 2021 році лунали звинувачення в фальсифікації виборів на користь кандидатури Е.Раїсі, що призвело до пасивності й апатії іранських виборів. У березні цього року лише 41 відсоток іранців брав участь у виборах до парламенту та Асамблеї експертів, а у великих містах відсоток виборців був ще менший – від 10 до 25 %.
Під час перебування на посаді Раїсі ще більше активізувалися партнерські відносини ІРІ з КНР, відбулися його особисті зустрічі з Сі Цзіньпіном, тоді як відносини зі Сполученими Штатами продовжували погіршуватися, оскільки країни опинилися на різних сторонах у двох триваючих конфліктах – в Україні та Газі (на додачу до триваючої ядерної програми Ірану). Для українців перебування Раїсі при владі передусім асоціюється з незмінною підтримкою РФ: він стояв на чолі країни, яка стала ключовим партнером Росії у її війні проти України, поставляючи Росії безпілотники та, ймовірно, балістичні ракети. (Наприкінці лютого агентство Reuters повідомило, що Іран надав Росії близько 400 ракет балістичних ракет класу “земля-земля”, серед яких є ракети малої дальності з сімейства Fateh-110, зокрема Zolfaghar, здатні вражати цілі на відстані від 300 до 700 км.) Цілком природно, що Путін назвав Раїсі «видатним політиком». “Як справжній друг Росії він зробив неоцінимий особистий внесок у розвиток добросусідських відносин між нашими країнами, докладав великих зусиль для їх виведення на рівень стратегічного партнерства”, – йдеться у заяві Путіна з приводу загибелі президента Ірану. В Україні за ним точно плакати не стануть.
Загибель Раїсі призведе до боротьби за владу в іранських колах, може відбутися зміна політичного ландшафту, що дозволить іншим консервативним діячам змагатися за пост президента. Однак, крім виборчих перегонів, в Ісламській Республіці точаться більш масштабні ігри щодо спадкоємства. Всемогутній верховний лідер аятола Хаменеї має поважний вік – 85 років, але саме він вирішує, яку політику і як саме реалізовувати (і надає на це гроші). Раїсі розглядався в якості одного з можливих його наступників, разом із сином аятоли Моджтабою Хаменеї; і ще однією з довірених осіб – Алірезою Арафі. Бездоганна ідеологічна історія Раїсі та особиста відданість Хаменеї зробили його одним з фаворитів – одним, але не єдиним. Адже спадкоємність Хаменеї залежить не тільки від його власних примх, для схвалення кандидатури наступника необхідна лояльність з боку різних центрів влади, передусім КВІР, який набув величезної влади за часи під керівництва Хаманеї, має власну армію і розвідку та повністю контролює життя в країні. КВІР має переконатися, що той, хто стане спадкоємцем рахбара, зможе з відносною легкістю консолідувати владу і зберегти існуючий режим.
Ризикнемо припустити, що в такому контексті певні сумніви були навіть щодо Раїсі (або він просто зарвався у своїх планах?), і однією з версій його «випадкової» смерті є насправді усунення конкурента в боротьбі за верховну владу в ісламській республіці. Інакше як пояснити той факт, що лише керівництво країни на чолі з Раїсі летіло за вкрай складних погодних умов на старенькому американському гелікоптері (придбаному в США ще шахом Ірану до революції), тоді як охорона і супровід вилетіли на двох новеньких російських гелікоптерах і цілими дісталися місця призначення? Щоправда, є й інші версії, серед яких – «рука Моссаду» і навіть співпраця з ізраїльськими спецслужбами розвідки Азербайджану, з лідером якого І.Алієвим Раїсі зустрічався напередодні на кордоні, відкриваючи нову дамбу.
Перша версія виглядає цілком вірогідною саме тому, що КВІР останніми роками значно зміцнився не тільки як військова організація, як це визначено його роллю з моменту створення в травні 1979 року, але й політично та економічно. Тут важливо підкреслити, що існує певний розподіл обов’язків, за яким відповідальністю іранської армії є захист суверенітету Ірану, а мандатом КВІР – захист цілісності та влади Ісламської Республіки та особисто рахбара. Тож наступні 50 днів будуть критичними для політики Ірану, передусім – внутрішньої.
Конституційні процедури та потужні механізми безпеки в ІРІ гарантують плавний перехід до наступного президенства. Відповідно до статті 131 Конституції ІРІ, перший віце-президент Мохаммад Мохбер тимчасово обійняв посаду президента, звичайно, зі схваленням верховного лідера аятолли Хаменеї. Як тимчасовий президент, Мохбер входить до складу ради разом зі спікером парламенту та головою судової системи, яка організує нові президентські вибори протягом 50 днів після смерті президента. Згідно з попереднім повідомленням Опікунської Ради, вибори президента відбудуться 28 червня 2024 року. Цікавою є персона самого М.Мохбера: він народився 1 вересня 1955 року, як і Раїсі, вважається наближеним до верховного лідера. Мохбер став першим віце-президентом у 2021 році, коли Раїсі обрали президентом. Підтримував його в усіх ініціативах, у тому числі – подальшому зближенні з Китаєм і Росією. Зокрема, Мохбер був у складі делегації іранських офіційних осіб, яка відвідала Москву в жовтні 2023 р. та погодилася поставити ракети «земля-земля» та збільшити постачання «Шахедів». До команди також входили два високопоставлених чиновники з КВІР та представники Вищої ради національної безпеки. Тож не доводиться сумніватися, що наразі ніяких змін у співпраці з Москвою в Тегерані не відбудеться.
М.Мохбер раніше очолював Setad, інвестиційний фонд, пов’язаний з верховним лідером («Сетад», повна назва якого — «Сетад Еджрайє Фармане Хазрат Емам», тобто Штаб для виконання наказу імама, був створений згідно з наказом засновника Ісламської Республіки, попередника Хаменеї, аятолли Рухолли Хомейні. Він скерував продаж та управління майном, яке нібито було покинуте в хаотичні роки після Ісламської революції 1979 року. Кошти, принаймні основна частина доходів, мали бути спрямовані на благодійність, проте контроль насправді перебував у руках рахбара та розпорядника Фонду. У 2010 році Європейський Союз включив Мохбера до списку фізичних та юридичних осіб, щодо яких застосувалися санкції за ймовірну причетність до ядерної програми Ірану, щоправда, за два роки він був виключений зі списку. У 2013 році Міністерство фінансів США додало Setad і 37 компаній, які воно контролювало, до списку підсанкційних організацій. Тож М.Мохбер не є випадковою людиною або новачком в політиці, і його вважають одним з ймовірних кандидатів на посаду нового президента. Є ще кілька кандидатів —Алі Шамхані, колишній голова Ради національної безпеки; Мохаммад Багер Калібаф, чинний спікер парламенту; поміркований колишній міністр закордонних справ Мохаммад Джавад Заріф і центрист Алі Ларіджані, колишній спікер парламенту Ірану, який пов’язаний з Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). Ультраконсервативний колишній ядерний переговорник Саїд Джалілі був одним із перших, хто оголосив про свою кандидатуру. Таким чином очікується, що потенційна боротьба за владу відбуватиметься переважно всередині консервативного табору. Наразі Мохаммад Багер Калібаф вважається найбільш потужним претендентом на заміну Раїсі, оскільки він має міцну підтримку серед консервативного істеблішменту та значний досвід роботи.
Потрібно визнати, що незважаючи на давню риторику, здебільшого в західних ЗМІ, про те, що Ісламська Республіка Іран бореться за своє довгострокове виживання, вона насправді довела, що створила досить ефективну систему управління. Незважаючи на зовнішній тиск і внутрішні виклики, ІРІ протягом своєї історії продемонструвала стійкість і здатність витримувати різні шторми. Теократична структура у тандемі з потужною гвардією революції (КВІР) залишається недоторканою протягом понад чотирьох десятиліть, і жодні незадоволення цією владою та протести, на кшталт тих, що відбулися у жовтні 2022 року, поки що неспроможні її змінити. Незважаючи на те, що під час переходу до наступного керівництва може виникнути боротьба за владу у її вищих ешелонах, основні інститути авторитарно-клерікального режиму в Ірані виглядають стабільними. Довготривале лідерство аятолли Хаменеї забезпечило безперервність і стабільність режиму, і тепер система має лише відшукати йому достойного наступника.
30 травня було розпочато реєстрацію кандидатів на дострокові вибори президента. Відповідно до правил виборчого процесу в Ірані, кандидати матимуть кілька днів для офіційної реєстрації. Остаточний список, однак, залежатиме від результатів процесу перевірки Радою опікунів, де домінують консерватори, після кінцевого терміну реєстрації 3 червня. Процес перевірки триватиме сім днів, а потім кваліфіковані кандидати матимуть майже два тижні для виборчої кампанії. Тепер країна очікує на список тих самих «кваліфікованих кандидатів», його оприлюднять 11 червня. В історії Ірану вже були випадки, коли Опікунська рада – орган з 12 членів, який відповідає за нагляд за виборами, не допускав до виборчої кампанії багатьох кандидатів, в тому числі згаданого вище Ларіджані та колишнього президента-популіста Ахмадінежада (поки що він свою кандидатуру не висунув).
Червневе голосування проходитиме в неспокійний час, на Близькому Сході і світі загалом, з урахуванням конфлікту у секторі Гази, російсько-української війни, а також на тлі тривалої дипломатичної напруженості через ядерну програму Ірану. Держава стикається з постійними економічними труднощами, посиленими жорсткими міжнародними санкціями, які були знову запроваджені після виходу Сполучених Штатів із знакової ядерної угоди 2015 року, а також після широкомасштабних антиурядових протестів 2022 р.
Ще раз зауважимо: хто б не був обраний наступним президентом, зовнішня політика Ірану залишиться послідовною, хоча можуть бути внесені певні тактичні корективи унаслідок обставин. Стратегічні рішення приймаються Верховним лідером і Радою національної безпеки, а не офісом президента, тож Ісламська Республіка Іран продовжить підтримувати «групи опору», зокрема ХАМАС і Хезболлу, які воюють проти її заклятого ворога – Ізраїлю. Більш того, із наближенням президентських виборів у США Ізраїль може посилити триваючі бойові дії проти угруповання ХАМАС, що потенційно призведе до ще більшого протистояння на Близькому Сході. Проте, хоча адміністрація Нетаньяху все ще сподівається втягнути США у війну з Іраном, здається, Вашингтон не прагне прямого конфлікту з Тегераном. Після підтвердження смерті президента Раїсі, незважаючи на історично напружені відносини з Іраном, уряд США висловив офіційні співчуття ІРІ у зв’язку зі смертю президента.
Для України, на превеликий жаль, також змін на цьому напрямку очікувати не доводиться: Росія вже давно стала ситуативним партнером та союзником Ірану, який вчить її обходити західні санкції і продовжує співпрацю у галузі ВТС, що стало для України додатковим страшним викликом у її боротьбі за виживання і незалежність.
Олена БОРДІЛОВСЬКА,
завідувач відділу нових викликів центру зовнішньополітичних досліджень НІСД, д.п.н., для «Української лінії»
