2024-й – рік виборів по всьому світу, не лише у США та багатьох європейських країнах та Євросоюзі. Багато держав Азії в цьому році також обирають своє керівництво, вже відбулися вибори в Бангладеш, Індонезії, Пакистані та навіть в Ірані, який не дуже асоціюється з демократичними процесами. Але вибори – це один з проявів демократії, її ознака, і хоча в кожній країні виборчий процес має свої відмінності, загалом проведення виборів до найвищих владних структур має показати залучення громадян до політичного життя держав, зростання ролі населення у визначенні подальшої ролі батьківщини.
Рекордсменом по багатьох позиціях у проведенні виборів до парламенту є Республіка Індія, яка демонструє справжні дива у цьому процесі. Спробуємо їх проаналізувати та зрозуміти специфіку «найбільшої демократії світу».
- Кількість виборців та особливість законодавчих органів. Індія отримала назву «найбільша демократія світу» саме завдяки величезній кількості виборців, цього року право голосу мають понад 968 мільйонів (зросла на 8% від 2019 р.) – це вдвічі більше ніж усе населення Євросоюзу. Цього разу значно збільшилась кількість голосуючих жінок – 471 млн проти 497 млн чоловіків. Зазвичай, явка є доволі високою – громадяни Індії ставляться до свого конституційного обов’язку відповідально, ба більше – для них це предмет особливих гордощів. Минулого разу (2019 р.) до виборчих дільниць прийшли понад 65% громадян з правом голосу, цього року очікується явка на рівні 60-65%. Нинішні, 18-ті загальні вибори в Індії стануть найбільшими за масштабом у світі та, ймовірно, будуть найдорожчими виборами в історії, за оцінками їх вартість перевищить вартість виборів президента США 2020 року і може сягнути 10-15 млрд. доларів США. Двопалатний парламент в Індії – найвищий законодавчий орган федерації, до нижньої палати (Лок сабга, народні збори) обирають 552 депутати, кандидати мають бути старшими за 25 років, тоді як до верхньої палати вибори непрямі, там представники вже мають вік від 30 років, загальна кількість місць – 250. Різні територіальні одиниці. Штати та союзні території, мають різну кількість представників – пропорційно до кількості населення. Вибори відбуваються кожні 5 років, Виборча комісія – центральний орган, який відповідає за організацію цього вражаючого процесу, зокрема – через масштаб та тривалість, а також логістичні складнощі.
- Тривалість: цьогорічні загальнонаціональні вибори в Індії є найдовшими – 44 дні – в історії незалежної країни, за виключенням перших після здобуття незалежності: вони тривали з жовтня 1951 року до лютого 1952 року – через складнощі в організації та відсутність досвіду. Сучасний виборчий процес розпочався 19 квітня і завершиться 1 червня, після цього буде проведено загальний підрахунок голосів і вже 4 червня мають бути оголошені результати. Але це не означає, що кожного дня індійці ходять голосувати, вибори відбуваються у 7 етапів, кожна наступна фаза – приблизно через тиждень. За цей час чиновники та охоронці встигають змінити місце роботи, переїхати і облаштувати чергові дільниці. Під час 1-ої фази 19 квітня обиралися 102 майбутні депутати парламенту, наприкінці, 1 червня (сьома фаза) буде обрано 57. Деякі штати (загалом їх 28) і союзні території (8) голосують під час усіх 7 визначених днів, а деякі встигають пройти цей процес за один день. Найбільший (і найважливіший для політичного життя країни) штат Уттар-Прадеш з населенням 230 мільйонів (має обирати найбільшу кількість парламентаріїв – 80) буде задіяний до проведення виборів протягом усіх 7 фаз. На початку 3-ї фази голосування у вівторок, 7 травня, прем’єр-міністр Нарендра Моді привітав Виборчу комісію з успішним проведенням перших двох етапів та попросив співгромадян активно йти на вибори. Прем’єр-міністр також відзначив, що триваюче «свято демократії» – черговий приклад, який Індія надає світу.
- Турбота про виборців: для організації та проведення виборів залучено 15 мільйонів персоналу – чиновники, охоронці, представники служби безпеки та поліції тощо. Дійсно, Виборчу комісію Індії донедавна вважали найкращим зразком для наслідування за кордоном, і в деяких країнах вона допомогла створити систему спеціальних органів для проведення виборів. Щоправда, Парламент нещодавно скасував пораду вищого суду включити головного суддю та лідера опозиції до комісії з трьох членів разом із прем’єр-міністром – для обрання членів Виборчої комісії. Це вкотре ставить питання до справжньої демократичності системи, проте загалом мало впливає на сам процес організації виборів і його ефективність. Він демонструє здатність індійців поєднувати новації і традиції, і це також вражає. Для голосування в Індії вже давно використовують електронні машинки, в яких завантажені символи усіх політичних партій, як загальнонаціональних, так і регіональних. Кожен виборець може натиснути навпроти цього символу – таким чином свій голос віддають і ті індійці, які не вміють читати. А от після голосування застосовують старі методи – спеціальними чорнилами, які неможна змити протягом наступних двох тижнів, ставлять знак на вказівному пальці правої руки – в такий спосіб унеможливлюють повторну явку на інших дільницях. Виборча комісія, звичайно, має списки виборців, але в країні з настільки великим населенням вкрай важко простежити за кожним кроком виборця. Саме тому кількість виборців на кожній дільниці має складати не більш як 1 500 людей, відповідно, кількість дільниць по країні наближається до 1 мільйона. Зазвичай, їх розташовують у школах та офіційних установах, де простіше забезпечити нагляд, а також необхідні в умовах спекотного клімату технічні приладдя та питну воду. Тим більше, що цього року спека вже сягнула рекордних показників і стала загрозою для утримання високої явки. Ще одним прикладом турботи про виборців є шляхи, якими представники виборчої комісії доставляють електронні машинки для голосування (приготували до виборів 5.5 мільйонів!) в різні віддалені пункти. Зазвичай, вони пересуваються залізницею (Індія має найдовшу в світі залізничну мережу), але для віддалених регіонів актуальним є такий транспорт, як слони і верблюди. Перед 3-ю фазою голосування писали про те, як чиновники на човнах прибули на маленький острів Надії біля узбережжя штату Андгра-Прадеш, щоб облаштувати дільницю та надати можливість проголосувати 300 рибалкам. Бували й випадки, коли представники виборчої комісії долали значну відстань пішки у високогірних районах лише заради одного виборця.
- Політичні сили: Серед партійних символів найбільш пізнаваною є квітка лотосу – емблема Бгаратійа Джаната парті, яку репрезентує Н.Моді. Наразі це провідна політична сила Індії. Безліч прихильників чинного прем’єра асоціюють його успіхи з ідеологією БДП, яка вперше почала активно впроваджуватися ще у 80-і роки минулого століття. Гіндутва, або «індуськість», спрямована на відродження цивілізаційної величі Індії, відродження її цінностей, які корінням походять від індуїзму – суспільно-релігійної системи, послідовниками якої є переважна більшість (83%) населення Індії. Очікується, що тепер правляча партія знов переконливо виграє вибори (2019 року альянс політичних сил на чолі з БДП здобув переважну більшість у нижній палаті парламенту – 303 місця). Проте після того, як голосування увійшло до третьої фази, зросла кількість скандалів навколо цієї партії, що несподівано стали ширитися країною після опублікування раніше невідомих фактів. Масла у вогонь підлив і сам Н.Моді, який посилив свою звичну риторику щодо основного релігійного розколу в Індії та звинувачення в усіх бідах країни мусульман, намагаючись згуртувати більшість виборців-індусів. Він неодноразово використовував публічні виступи з метою звинувачення політичних супротивників у надмірній підтримці мусульманської громади, що викликало засудження з боку опозиційних політиків. Наприклад, під час 2-ї фази голосування 26 квітня Моді звинуватив Індійський Національний Конгрес (ІНК) — головну партію в розрізненому опозиційному альянсі, який конкурує з ним — у планах перерозподілити багатство на користь мусульманських родин, і вперше за довгий час був настільки відвертий у зневажанні як найбільшої релігійної меншини, так і опозиції. Ще минулого року, готуючись до загальнонаціональних виборів, різні опозиційні до БДП політичні сили створили свій альянс під промовистою назвою ІНДІА (INDIA – Indian National Development Inclusive Alliance). Основна сила цього альянсу, Індійський національний конгрес, яка керувала постколоніальною Індією протягом понад двох третин історії країни, значно послабила останнім часом свої позиції: після останніх виборів 2019 р. присутність Конгресу в нижній палаті парламенту скоротилася до 52 місць, при цьому ІНК контролює лише три з 28 штатів Індії. Експерти пов’язують падіння найстарішої партії Індії (заснована у 1885 р.), яка привела її до здобуття незалежності у 1947 році, в тому числі з недостатньою активністю сучасних представників династії Неру – Ганді, яка заснувала Конгрес. Вдова вбитого онука Дж.Неру і сина І.Ганді Раджива – Соня Ганді, італійка за походженням, не має такого потрібного впливу, а її діти Пріянка та Рахул виявилися неготовими до збереження сили Конгресу. Неформальний лідер партії Рахул Ганді (онук Індіри та син Соні й Раджива Ганді) також зазнав політичних переслідувань минулого року, а всі його намагання провести широкі передвиборчі кампанії не принесли бажаних результатів. Партія Aam Aаdmi (Партія простої людини), яка стала третьою за значенням національною політичною силою за останні роки, також постраждала від нещодавнього арешту її лідера Арвінда Кеджрівала (просто напередодні виборів) за звинуваченнями у відмиванні грошей. Загалом, опозиційний альянс є дуже строкатим за своїм складом (від лівих партій, комуністичної та соціалістичної до правих, як-от Шив Сена), окремі партії традиційно змінюють свою «приналежність» до альянсів. Є ознаки того, що уряд не просто користується слабкістю опозиції, а намагається ще більше позбавити її реального впливу на політичне життя (використовуючи ключові важелі влади, включаючи судову систему, засоби масової інформації та служби безпеки), при цьому прагне приховати поступовий перехід до авторитаризму в країні, що пов’язаний персонально з чинним лідером країни.
- Феномен Н.Моді: У вівторок 7 травня прем’єр-міністр Нарендра Моді теж проголосував у вівторок на поточних виборах в Індії: він вийшов з виборчої кабіни рано вранці в місті Ахмедабад, тримаючи палець, позначений тим самим незмивним чорнилом, у оточенні співробітників служби безпеки та своїх прихильників. «Я ще раз прошу індійців масово голосувати та відсвяткувати можливість вибору», сказав він. Його особистий приклад має спрацювати, вірять його послідовники. Індійський прем’єр має яскравий імідж та полюбляє гучні гасла і широко використовує їх для реклами тих чи інших проєктів і програм. Вибори не стали виключенням, гасла на кшталт Пхір ек бар Моді саркар («ще раз уряд Моді») або Аб кі бар – чар соу пар («цього разу – 400» – мається на увазі 400 місць у нижній палаті парламенту) добре вкладаються в суспільну свідомість. Тому процес голосування розпочався з дуже високої явки та гучних заяв щодо безальтернативної перемоги Н.Моді та його політичної сили. Пізніше, після 3-ї фази голосування, позиція Моді виглядає вже не такою переконливою, а явка виборців суттєво знизилася. Неможливо передбачити, наскільки зміниться картина за час проведення наступних чотирьох фаз, але більшість аналітиків схиляється до того, що все ж-таки Н.Моді втретє стане прем’єр-міністром. Таке припущення (або й побоювання) домінує в окремих іноземних ЗМІ які застерігають, що індійська демократія може у такому випадку зазнати суттєвих втрат. Факти, почерпнуті з реальної дійсності, свідчать про доцільність таких припущень: проблеми свободи слова, погрози нелояльним журналістам, неофіційна цензура, непрозорий процес надання ліцензій, небажання лідера комунікувати через ЗМІ (за минулі 10 років Н.Моді не провів жодної прес-конференції) – непокоять людей, які хочуть і далі бачити індійське суспільство вільним.
Натомість Н.Моді напрацював свій стиль спілкування з виборцями – пряма комунікація без жодних посередників, він багато їздить країною, відповідає на запити і пропозиції по радіо і в соціальних мережах. Відповідно, залишається надзвичайно популярним політиком не лише в Індії, але й у світі. Аналіз індійської політики за межами Індії, як правило, зосереджується на занепокоєнні щодо відступу від принципів демократії за уряду Моді, але при цьому багато хто забуває, що він залишається демократично обраним лідером, тож його утримання при владі значною мірою відбиває волю народу.
Популярність Моді зумовлена чотирма факторами. Перший – це програма уряду, орієнтована на добробут і розвиток, яка багато в чому спирається на реальні успіхи так званої «моделі Гуджарату» з часів, коли Моді був головним міністром цього штату (2001 – 2014 рр.) Економіка Гуджарату тоді зростала на рекордні 12 %, притік іноземних інвестицій став гарантією цього зростання, а будівельний бум та нові технології в аграрному секторі забезпечили велику кількість нових робочих місць. Акцент моделі на розвиток інфраструктури та залучення інвестицій до стратегічно важливих секторів, був наслідуваний іншими штатами, і згодом був реалізований вже у національному масштабі, коли Н.Моді став прем’єром вперше, у 2014 році. Його програма «Виробляй в Індії» сприяла затвердженню держави як найбільш швидко зростаючої великої економіки світу (незважаючи на усі виклики, а також популізм, що супроводжує уряд Н.Моді).
Другим фактором є згадана вище індуїстська націоналістична ідеологія БДП, яка закликає до розбудови Гінду раштри – «країни індусів». Це було очевидно на побутовому рівні ще в перший термін, а під час другого терміну прем’єрства Н.Моді знайшло відображення в суттєвих урядових рішеннях, як-от скасування особливого автономного статусу штату Джамму і Кашміру в серпні 2019 р. та Закону про внесення змін до громадянства, який прискорює отримання громадянства Індії для «переслідуваних релігійних меншин» з кількох сусідніх країн (буддистів, індусів), але не стосується мусульман. Останнім прикладом реалізації порядку денного Гіндутви стало освячення на початку 2024 р. відбудованого храму Рами в м. Айодг’я на місці мечеті, яку індуїсти зруйнували в 1992 році. Як би не ставилися до цього представники релігійних меншин, в першу чергу мусульмани, та правозахисники, більшість населення країни схвалило цю подію – адже Н.Моді виконав свою передвиборчу обіцянку (так само, як «вирішення кашмірського питання»).
Третім фактором, який пояснює утримання Н.Моді при владі, є реалізація про-активної зовнішньої політики. Індія неодноразово демонструвала, що є більш значущим геополітичним гравцем за правління уряду Моді: дотримуючись принципу «стратегічної автономії» Республіка Індія вдало відстоює власні національні інтереси та розбудовує відносини з різними центрами сили – від США до РФ. Президентство країни у G20 у 2023 році (вперше) можна вважати досить вдалим (попри критику щодо невизначених формулювань щодо російсько-української війни), воно стало предметом особливих гордощів індійців. Здебільшого успіхи головування в Двадцятці пов’язані з захистом інтересів країн так званого Глобального Півдня, «голосом» якого себе вважає Індія. Нещодавнє розгортання військово-морських сил для боротьби з піратством у Індійському океані та протидії нападам повстанців-хуситів ще більше посилило імідж держави як відповідального гравця не лише регіонального, але й глобального рівня.
Останнім фактором є особиста популярність Н.Моді, яку не порівняти з успіхами жодного іншого сучасного індійського політика: нещодавнє опитування показало, що його підтримують 78% населення країни, що робить його найпопулярнішим серед кількох демократично обраних світових лідерів. Така підтримка – результат в тому числі здібностей Моді як оратора та його образ «людини з народу» (на відміну від представників династії Ганді). Однак це також фактор слабкої та розділеної опозиції, яка не змогла кинути виклик уряду через деякі з його ключових політичних помилок. Серед них – демонетизація, яка призвела до раптового вилучення більшості банкнот у 2016 році та доволі невдала реакція на пандемію COVID-19 у 2021 р. Так само й прояви шовіністичної політики в стилі Гіндутви, які багато хто в Індії вважає викликом конституційним засадам секулярної Індії, не похитнули популярність Н.Моді. В його очах, проблема Індії полягає, звичайно, не в більшості індуїстів, а в «надлишку» 200 мільйонів мусульман (зараз це 15 % її населення), з якими він складно комунікує. Але ж це – всього лише меншина… Тож уряд Н.Моді на третьому терміні із посиленим мандатом може отримати повноваження подвоїти свою програму перетворення Індії на індуїстську націю. Це може включати, наприклад, таку політику, як імплементація єдиного цивільного кодексу, що має на меті забезпечити дотримання єдиного набору правил щодо шлюбу, розлучення та спадкування майна, незалежно від традицій різних релігійних громад. Скоріш за все, ще більше погіршиться позиція Індії в різних рейтингах, як-от Press Freedom Index, де такі сусіди, як Непал та Пакистан вже мають кращі позиції – 95 і 158 відповідно, тоді як Індія опустилася з 140-ї до 161 – ї позиції за період 2014 – 2023 рр.
Якою може бути реакція світу? Знову будуть висловлюватися занепокоєння щодо порушення прав людини, зокрема – представників релігійних меншин, і загалом – щодо повільного «сповзання» Індії з демократичної системи до автократії. Але ж це не означає, що країна ніколи не повернеться до більш демократичного існування, таке вже бувало в її історії (коли І.Ганді взагалі ввела на 21 місяць надзвичайний стан у 1975 – 77 рр). Та й не була ніколи Республіка Індія класичною демократією, за мірками західного світу, це завжди була багатою мірою традиційна, кастова зокрема, демократія, але ж працююча – в тому числі і завдяки виборчій системі. А ще в сучасному світі вже звикли закривати очі на «прояви авторитаризму» – згадаємо лише співпрацю США з монархіями Затоки. Головне, щоб країна залишалася стабільною, і у випадку вибору між демократичним хаосом та авторитарною стабільністю очевидно оберуть другий варіант. Але спочатку потрібно дочекатися результатів виборів.
Олена БОРДІЛОВСЬКА,
завідувач відділу нових викликів центру
зовнішньополітичних досліджень НІСД, д.п.н.,
для «Української лінії»
