Третій рік триває героїчна боротьба українського народу проти російських загарбників. За цей час наша держава здобула підтримку багатьох прогресивних країн світу та міжнародних інституцій, проте серед них усе ще бракує представників так званого Глобального Півдня, які майже одностайно тримають нейтральну позицію щодо російсько-української війни. Власне, і війною вони це протистояння не називають, в більшості вживають назви «Українська криза» або «конфлікт в Україні» і впевнені в тому, що РФ – велика країна та ще й з ядерним потенціалом – не може програти. Багатою мірою такі уявлення підживлюються самою Росією, яка не полишає спроб контролювати Глобальний Південь та спотворює уявлення про Україну в державах, які до цієї групи зараховуються.
Повномасштабне вторгнення в Україну зруйнувало й без того хиткий баланс між західним і не-західним світом. Протягом усієї війни Путін неодноразово повторював, що справжнім ворогом Москви є не Україна, а Захід. Для Кремля стало неможливим підтримувати зв’язки з США та їх партнерами не тільки в Європі, а й в Азії, тому всі інші держави стають критично важливими для агресора. За таких умов не слід недооцінювати влив РФ на «решту світу», тобто не-західні країни. Для Росії найпершим пріоритетом стає збереження своєї присутності в країнах так званого Глобального Півдня, великої кількості держав, об’єднаних лише анти-західним почуттям. Саме це почуття використовує Кремль, запроваджуючи нові ініціативи і підтримуючі старі проекти в різних частинах світу, починаючи з найближчого оточення.
Отримавши повну поразку в цьому плані в Україні, яка постійно відмовлялась від участі у будь-яких форматах, ініційованих РФ на пост-радянському просторі (ОДКБ, ЄАЕС, Митний Союз ), а тепер ще й застрягши у «СВО», Москва намагається міцно тримати інших колишніх радянських клієнтів, реалізуючи концепцію «Великої Євразії» (оскільки «Великої Європи», вочевидь, не вийшло). Так, у 2022 р. Кремль робить ще одну спробу сформувати Велике євразійське партнерство (нагадаємо, це ідея, з якою Путін виступив ще у 2015 р., коли презентував стратегію розвитку так званої «Великої Євразії» з акцентом на економічну співпрацю). 12 лютого 2022 р. посол з особливих доручень МЗС РФ Кирил Барський на засіданні Асамблеї народів Євразії повідомив про роботу над формуванням нової національної концепції Великого євразійського партнерства. 26 травня 2022 р., коли почали діяти перші обмеження західних країн щодо співпраці з РФ, під час свого виступу на Першому Євразійському форумі у Киргизстані, Путін заявив про «подальший розвиток» Великого євразійського партнерства, яке начебто підтримали як країни ЄАЕС, так і Китай, Індія, та деякі інші держави. На його думку, саме таке об’єднання може стати цивілізаційним проектом (анти-західним!), змінити політичну та економічну архітектуру світу.
Тож у 2022 р. (вже під час повномасштабного вторгнення в Україну) стара ідея Кремля набула нового звучання – «цивілізаційної протидії Заходу». Далі про Росію як Євразійську «державу-цивілізацію» ідеться у Концепції зовнішньої політики РФ 2023 р. Документ засвідчує відсутність сполученості між Росією та Заходом, що визначає їх «взаємоконфліктність». Тож концепції Євразійства, Русского мира (РМ) та інші вигадки Дугіна чи будь-кого ще з псевдо-філософів та фанатів геополітики «по-російськи» постійно трансформуються і набувають офіційного звучання. А той-таки Дугін нещодавно відмовився навіть від постулату «Київ – мати міст руських», «призначивши» на цю роль замість Києва Ієрусалім! Агресія проти України розуміється росіянами саме у цій парадигмі міжцивілізаційного конфлікту, тому очевидною є активність РФ у не-західному світі з метою залучення на свій бік «партнерів з Світової Більшості» – саме так називають в РФ Глобальний Південь.
Для цього Росія продовжує використовувати вже добре випробувані методи м’якої сили: фінансова та організаційна підтримка прихильників «русского мира» за кордоном; проведення з 2001 р. регулярних Всесвітніх конгресів співвітчизників (у 2021 р. відбувся останній, VII Всесвітній конгрес); заснування президентом та урядом РФ Фонду «Русский мир» (на чолі з відомим апологетом РМ, деканом факультету державного управління МДУ, депутатом Держдуми В’ячеславом Ніконовим. Усе це – для реалізації офіційної культурної політики РФ, підтримки програм вивчення російської мови в різних країнах світу, а насправді – для просування необхідних РФ наративів (тому наразі Фонд перебуває під санкціями демократичних країн). Тим самим займаються досить добре профінансований «Російський Інститут демократії та співробітництва» (на чолі з відомою вченою та активною лобісткою сучасної шовіністичної політики РФ Наталією Нарочницькою) та ще більш розгалужена пропагандистська структура «Россотрудничество», яка діє напряму за вказівкою МЗС у більшості країн світу. Його очільник – Євген Олександрович Примаков (онук відомого політичного діяча Є.М.Примакова, автора ідеї зближення РФ з Індією та Китаєм) наразі перебуває під санкціями всіх країн Євросоюзу, Канади, України та Швейцарії за підтримку російської агресії проти України.
В багатьох державах ГП спостерігається нестабільна політична ситуація та економічна криза, і Росія активно використовує це на власну користь – через дешеві кредити, економічну допомогу. Оскільки офіційним гаслом так званого Глобального Півдня, так само як і Росії, є «боротьба за більш справедливий світовий порядок», Росія сприймається як захисник їх інтересів, адже є форпостом протистояння американській гегемонії та «диктату Заходу». Звідси зрозумілим стає небажання засуджувати агресію РФ і заклик (особливо на першому етапі повномасштабного вторгнення в Україну) поважати її безпекові інтереси. Більш того, переважна більшість таких держав не тільки не підтримують санкції проти РФ, але й вважають їх черговим проявом «західного тиску на суверенні держави».
Так, у квітні 2023 року прем’єр-міністр Республіки В’єтнам Фам Мін Чин під час зустрічі з віце-прем’єром РФ Дмитром Чернишенко заявив, що його країна не підтримує санкції проти Росії та її ізоляцію. У такий спосіб, за його словами, В’єтнам не обирає сторону, а лише наслідує правосуддю. Фам Мінь Чин підтвердив, що у відповідності з нинішньою ситуацією, назріла необхідність якісного посилення двосторонньої співпраці в різних галузях. Воно й не дивно, оскільки окрім ностальгії за радянським часом та анти-західною спрямованістю, В’єтнам усе ще є залежним від російських технологій, контрактів у галузі ВПК та постачання продовольства.
Схожою є історії в інших країнах азійсько-тихоокеанського регіону. Наприклад, Росію та Індонезію пов’язують десятки років міцних відносин, СРСР довгий час підтримував її уряд, поставляв зброю і військову техніку. Подібно до інших держав ГП це «перейшло» на відносини з Росією, яка вважається основною (якщо не єдиною) спадкоємицею Радянського Союзу, і цей стереотип вкрай важко подолати. За теперішніх обставин Індонезія не вводить санкції і не припиняє торгівлю з Росією. Країна постачає в РФ пальмове масло, каучук, рибну продукцію, каву, чай, кокос і одяг, закуповує російську пшеницю і добрива. За минулий рік (2023) двосторонні товарообіг виріс більше ніж на 30%. В Індонезії пройшли “Дні дружби з Росією”, яку продовжують вважати стратегічним партнером. Щоправда, колишній президент країни Джоко Відодо у 2022 році відвідав як Київ, так і Москву, де під час зустрічі з В. Путіним пропонував свої миротворчі зусилля і вимагав гарантії безпеки для українських маршрутів у Чорному морі. Адже харчова безпека – це той фактор, що єднає усі країни ГП, а «далека криза в Україні» їй дуже шкодить. Схожою є ситуація в інших незахідних державах.
Це добре усвідомлюють і в Москві, там постійно використовують харчову безпеку для тиску на своїх партнерів в Азії і Африці. При цьому Кремль вдається до звичайної практики спотворення фактів та порушення логіки, звинувачуючи в усьому Україну. Ще у травні 2022 р. Держсекретар США Ентоні Блінкен звинуватив Росію у використанні продовольства як зброї, заявивши, що вона “тримає в заручниках” поставки не лише для українців, але й мешканців багатьох країн світу. Звертаючись до Радбезу ООН, Блінкен закликав Росію припинити блокаду українських портів, через що звичайні маршрути експорту були заблоковані. Постачання їжі для мільйонів українців та ще більшої кількості людей у всьому світі у буквальному сенсі слова опинилося “у заручниках Москви», адже з України неможливо було вивезти близько 20 млн тонн зернових. Блінкен додав, що це рішення “Москви і виключно Москви”.
В листопаді 2022 р. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що 90 років тому нестача продовольства вже була використана як зброя, і сьогодні знову Росія вдається до подібної практики. Про це вона сказала під час Міжнародного саміту ініціативи Grain from Ukraine, наголосивши на тому, що РФ блокує порти, вражає різноманітні склади в Україні, використовує дезінформацію, щоб перекладати провину на інші країни. Таким чином, створюючи проблеми для країн Африки, Близького Сходу та Азії, Росія продовжує тиск на них. Президентка ЄК наголосила, що ініціатива “Зерно з України” має дуже важливе значення для всього світу, і агресія РФ – першопричина переривання ланцюжків постачання та збільшення ціни на продовольчі продукти. (Президент Володимир Зеленський заявив, що у 90-ті роковини початку Голодомору Україна запускає ініціативу Grain from Ukraine (Зерно з України), в рамках якої до середини 2023 року близько 60 суден з українським зерном планувалося направити до найбідніших країн Африки).
Як відомо, близько третини світового постачання зерна надходить з України та РФ. Окрім зернових, Україна є провідним експортером кукурудзи, вівса, соняшникової і рапсової олії, а з Росії та Білорусі надходить понад 40% світового експорту мінеральних добрив для сільського господарства. Війна спровокувала глобальне зростання цін на зерно, олію, енергоресурси і добрива, але Москва звинувачує в усьому Україну: мовляв, якби не було спротиву українців та підтримки нашого захисту західними партнерами, війну б швидко закінчили. Це породило хибний, проте популярний на ГП наратив про те, що постачання зброї України лише підживлює війну і зовсім не сприяє інтересам бідних та голодних по всьому світі.
Ну і звичайно, в усьому винуваті західні санкції. Нещодавно відомий «віщун», експрезидент РФ Д. Мєдвєдєв заявив, що Росія може у великій кількості виробляти продукти, яких так потребує світ “якщо тільки їй не заважати”, і поскаржився на “алогічність” ситуації через те, що проти РФ запроваджені санкції і при цьому лунають заяви про продовольчу кризу. Інший путінський посіпака, представник РФ в ООН В. Небензя відкинув як “абсолютно неправдиві” заяви про те, що це Росія відповідальна за глобальну продовольчу кризу та звинуватив Україну в нібито утримуванні іноземних суден в портах і мінуванні акваторії Чорного моря. В такий спосіб Росія чинить тиск на країни ГП і вимагає «посприяти» закінченню війни в Україні на «будь-яких умовах (в реаліях ці умови вигідні виключно самій РФ).
При цьому Росія намагається збільшити експорт ресурсів (не тільки енергоносіїв, але й продовольства) до країн Азії, Африки та Південної Америки саме тому, що західні санкції закрили шляхи в Європу і США. Російські постачальники не дуже переймаються якістю продукції: відомство «Россельхознадзор» повідомило, що з початку 2024 р. у торговому домі «РИФ» були виявлені невідповідності вимогам країн-імпортерів у 44 (або 81%) експортних партій зерна загальним обсягом понад 1 млн тонн. ТД «РИФ» та його контрагентам було надіслано 134 повідомлення про невідповідність 252 партій зернової продукції вимогам держав-імпортерів. Як наслідок, згаданий вище В’єтнам може перестати приймати пшеницю, поставлену одним із основних російських експортерів зернової. Більш того, під час розслідування було встановлено, що фіто санітарні сертифікати взагалі були оформлені на Бангладеш як країну призначення, а вона має зовсім інші фітосанітарні вимоги. Але РФ не дуже переймається такими речами, основне для неї – забезпечити свій експорт на будь-яких умовах, а також продовжити піар-кампанії.
Існують різні шляхи тиску РФ на не-західні країни, не тільки «культурна дипломатія» та використання продовольства як зброї. Серед основних такі:
– створення розгалуженої мережі шпигунських центрів та велика кількість агентів;
– підтримка місцевих державних та бізнес-структур для створення механізмів обходу західних санкцій, в тому числі через представництва російських ТПП;
– безпекові гарантії місцевим авторитарним режимам, зокрема через ПВК типу «Групи Вагнера»;
– продовження постачання зброї різного типу у спадок від ВТС радянських часів;
– співпраця у форматах багатосторонньої дипломатії на рівні повноцінного членства та спостерігача (БРІКС, ШОС, Рух неприєднання тощо).
Саме такі методи були активізовані РФ від 2014 р. в багатьох країнах не-західного світу. Від початку повномасштабного вторгнення до них додалися рекрутингові кампанії, коли громадянам Індії, Непалу, Венесуели, Куби та інших держав пропонують великі гроші за військові контракти та ще й російське громадянство на додачу. При цьому їм ніхто не пояснює умов контракту, а багатьох на фронт відправляють обманом і силою. Ідеологічно усі ці методи вписані у «боротьбу за багатополярність як більш справедливий устрій та ліквідацію прихильників нацизму в Україні».
Слід визнати певні успіхи РФ у використанні терміну «багатополярності», зокрема для подальшого розвитку проектів БРІКС і ШОС, що певним чином поглибило рух до активної кооперації країн Глобального Півдня (товарообіг між РФ та країнами БРІКС щорічно збільшується на понад 30 % після початку повномасштабного вторгнення в Україну). Проте цікавим є факт, що у 2023 р. Південна Африка попросила Путіна не відвідувати 15-й саміт БРІКС через ордер МКС на його арешт за злочини, скоєні в Україні. Тож В. Путін звернувся до учасників форуму онлайн, і в своєму відео зверненні повторив звичні штампи про «безвідповідальну поведінку західних країн, незаконні санкції та заморожування активів окремих держав, що спровокувало дефіцит товарів, зростання цін на продовольство та посилення нерівності й страждань бідніших націй». Жодним чином не згадуючи війну в Україні, він відверто закликав виступити проти «порушення Заходом усіх норм вільної торгівлі». Більш того, Президент РФ намагався звинуватити Україну та її партнерів у запровадженні несправедливих умов для Чорноморської Зернової угоди (діяла з липня 2022 до липня 2023 р.), і в такий спосіб пояснити вихід РФ з неї. Подібні заяви прозвучали і на Другому саміті «Росія – Африка» в Санкт-Петербурзі 27-28 липня 2023 р. Проте президенти Сенегалу Макі Салл, Єгипту Абдель Фаттах аль-Сісі, Республіки Конго Дені Сассу-Нгессо та голова Комісії АС Мусса Факі Махамат закликали до поновлення дії «зернової угоди» (як щодо постачання зернових, так і добрив), а також якомога швидшого припинення війни між Росією та Україною, що спричиняє прискорене зростання цін на продовольство. Президент ПАР Сиріл Рамафоса, своєю чергою, наголосив на необхідності діалогу та взаємодії і підкреслив, що, попри запропоновану Росією допомогу, держави Африки прибули на саміт «не для того, щоб отримувати якісь “дари”». Зауважимо, що 2023 році саміт відвідало набагато менше очільників держав, а ще до візиту в РФ африканська делегація побувала в Києві і мала можливість вислухати українські аргументи. До того ж, на відміну від російських пропозицій про подачки, Україна наполягає на стабільному постачанні продовольства в Африку. Наша держава і в умовах війни, російських обстрілів, блокування портів та припинення Чорноморської зернової ініціативи залишається одним з топ-10 експортерів харчової продукції в світі.
Таким чином, перед Україною постало складне завдання – повернути логіку в трактовку подій, що тривають з початку повномасштабного вторгнення РФ, відновити історичну справедливість і зміцнити власний імідж як держави – відповідального світового актора. Необхідні значні ресурси для викриття російської брехні, а інформаційні кампанії та зустрічі з експертами в різних країнах ГП мають відбуватися не спорадично, а на постійній основі. Співпраця в експертно-науковій сфері, організація наукових обмінів з ВНЗ та кооперація з аналітичними центрами має забезпечити поширення новин про Україну напряму, без російського «посередництва» з його пропагандою. У контексті вирішення проблем продовольчої безпеки основна діяльність України має бути організована з урахуванням того, яку роль відіграє та чи інша держава Азії або Африки в регіоні. Увага має бути зосереджена на державах, найбільш залежних від постачання українського зерна (Туніс, Лівія, Мавританія, Гамбія, Сомалі) та тих, які в рівній мірі залежні від експорту українського та російського продовольства (Сенегал, Єгипет, Індія, Пакистан тощо). У розбудові комунікації з державами ГП важливо проводити виважену політику, використовуючи продовольчу залежність як аргумент, але без тиску, демонструвати надійність поставок, аби запобігти витісненню з ринків. У той же час у контексті російсько-української війни слід акцентувати увагу на загальносвітовому досвіді боротьби з наслідками воєн і приведення до відповідальності агресора. Окремим напрямком має бути проведення спільних заходів між академічними установами та неурядовими організаціями на тему врегулювання міжнародних конфліктів, пост-конфліктного економічного відновлення та розвитку, деколонізаційних процесів, продовольчої безпеки. Доцільно просувати тезу про те, що від перемоги України та її повоєнного економічного відновлення виграють усі країни на різних континентах, а не лише Захід. Перемога України стане гарантією здешевлення продовольства, відновлення логістичних шляхів, а також доведе деструктивність будь-якої військової присутності та діяльності економічних монополій Росії в державах Африки, намагання РФ залучити на свій бік країни Азії шляхом постачання дешевих енергоносіїв та застарілої зброї, проведення спільних військових навчань з метою «залякати Захід» і довести свою «цивілізаційну особливість».
Олена БОРДІЛОВСЬКА, завідувач відділу нових викликів центру зовнішньополітичних досліджень НІСД, д.п.н., для «Української лінії»